Як показують дані таблиці 3.2, існують резерви зниження собівартості продукції за рахунок зменшення матеріальних затрат, зарплати з нарахуваннями та інших операційних витрат. Всі перелічені показники затрат на 1 грн. товарної продукції збільшились порівняно з попереднім періодом, і являють собою негативні відхилення від досягнутих у попередньому періоді, які можна розглядати як потенційно можливі.

Можливе зниження витрат на гривню товарної продукції дорівнює - 0,015 грн. Витрати на гривню товарної продукції в 2008 році склали 0,92 грн., зниження цієї суми на 0,015 грн. дозволить збільшити суму прибутку. Розрахуємо резерв збільшення суми прибутку:

А це у свою чергу підвищить рентабельність продажів.

Фактична рентабельність продажів у 2008 році склала:

Можлива рентабельність продажів при зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції складе:

Узагальнимо всі виявлені резерви зростання прибутку в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Загальні резерви збільшення суми прибутку ТОВ "Комфорт".

Джерело резервів	Резерв збільшення прибутку, грн.
Збільшення об'єму продажів	188244,28
Зниження собівартості продукції	12301,88
Разом	189446,16

Питома вага кожного резерву в загальній сумі резервів зображено на рисунку 3.2

Рис. 3.2 Структура джерел резервів збільшення прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів збільшення рентабельності продажів може бути використана наступна формула:

, (3.2)

де ─ резерв зростання рентабельності;

─ рентабельність можлива;

─ рентабельність фактична;

─ фактична сума прибутку;

─ резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

─ можлива собівартість продукції з урахуванням виявлених резервів;

─ фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Можлива сума витрат на 1 гривню товарної продукції:

Помножимо цю суму витрат на можливий об'єм товарної продукції виражений в цінах реалізації (820125,2 грн.), отримаємо значення суми можливої собівартості:

Підставивши всі відомі дані у формулу (3.2) обчислимо резерв збільшення рентабельності продажів ТОВ "Комфорт" за рахунок названих вище чинників:

1,88%

Таким чином, при збільшенні об'єму виробництва і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції ТОВ "Комфорт"одержить додатковий прибуток в сумі 189446,16 грн. і збільшить рентабельність продажівна 1,88%.

То ж аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку.

Також важливим резервом для покращення фінансового стану підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства.

На підприємстві ТОВ "Комфорт" відбувається зростання дебіторської та кредиторської заборгованості. Основною з причин росту кредиторської заборгованості є відсутність коштів по оплаті своїх зобов’язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).

Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, ріст дебіторської заборгованості відбувається з причин взаємних неплатежів між підприємствами чи покупцями, тобто через неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупців і замовників), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції.

3.2 Використання інформаційних технологій у фінансово-вартісному аналізі

Реалізація методу функціонально-вартісного аналізу (ФВА) стала можливою в результаті розвитку сучасних програмних і апаратних технологій. До них відносяться інструменти Busіness Іntellіgence (BІ) і системи підтримки прийняття рішень (Decіsіon Support Systems, DSS). Однак з появою безлічі ІT- проектів виник ряд додаткових проблем - як вибрати одне або декілька Bі- рішень для економічної й ефективної реалізації ФВА. Комплекс програмних і апаратних засобів для реалізації ФВА-Методу може сприйматися як "чорний ящик"- настільки він складний і заплутаний. Процес пошуку підходящої програмної реалізації будемо розглядати в трьох "вимірах": складність моделі, організаційний вплив, інтеграція систем. Крім того, необхідно враховувати час на розробку моделі, а також здатність вирішити це завдання й наявність необхідних ресурсів.

Складність ФВА-Моделі пропорційна кількості функцій у ФВА-Компоненту. З одного боку, занадто велика кількість функцій вимагає нерозумно більших, дорогих обсягів даних. А з іншого боку, їхній недолік може ускладнити визначення основних джерел витрат (cost drіvers) для даного виду діяльності. Рівень складності визначається розумним балансом між точністю й вартістю даних. Цінові й торговельні моделі вимагають великої точності а, отже, і більшої складності. Напроти, для моделей вигідності клієнтів точність не так важлива, і тому вони набагато простіше.

При розробці ФВА-Проекту найкраще дотримуватися принципу "не будь дурнем і спрощуй"(Keep Іt Sіmple, Stupіd - KІSS). Бажано почати з моделі, орієнтованої на одну єдину мету (наприклад, на розрахунок витрат по замовленнях або продуктам, або на оцінку прибутковості клієнтів), потім використовувати пілотні моделі, оцінити й перевірити результати, а потім переходити до більше складного етапу. При такому структурному підході спочатку розглядаються агреговані функції, потім вони діляться на підфункції й тільки згодом відбувається перехід до комплексних моделей.

Другий вимір - організаційний вплив, що визначає, як модель буде використовуватися серед співробітників організації. Наприклад, якщо ФВА розробляється для фінансового відділу, те цілком достатньо програмної реалізації на основі електронних таблиць. Такий варіант звичайно підходить для одноразових пілотних проектів. Якщо ж продукт буде використовуватися керівництвом, торгівельними агентами й рядовими працівниками, то необхідно мережне рішення, або модель повинна зберігатися на центральному мейнфреймі.

Реалізацію проекту на основі організаційного впливу важко виконувати поетапно. Якщо модель спочатку створюється в електронних таблицях, потім у вигляді самостійного додатка на ПК, а вже потім у мережній архітектурі, то тимчасові й матеріальні витрати можуть виявитися невиправданими. Якщо із самого початку очевидно, що ФВА-Додаток буде використовуватися в рамках всієї організації, то швидше й дешевше розробити моделі для клієнт-серверної мережі, чим для автономного ПК. У більшості випадків, рішення визначається наявністю необхідних ресурсів (часу, засобів).

Третій вимір, що визначає вибір технології - інтеграція систем. Він тісно пов'язане з організаційним впливом. На якому устаткуванні буде працювати ФВА-Модель: на окремих ПК, на мейнфреймі компанії, або в клієнт-серверній мережі? Чим більше користувачів буде працювати з моделлю, тим важливіше інтеграція.

Вибір технології залежно від інтеграції систем залежить також від ступеня централізації збору, керування й обробки інформації. Вимоги до даних для реалізації ФВА високі. Як правило, інформація повинна зберігатися на одному комп'ютері й управлятися централізовано (наприклад, ІT-вітділом). Якщо джерела даних розподілені по всій компанії і їхню підтримці здійснюють непрофесіонали, то гостро встає проблема точності інформації. У таких випадках часто порушується вірогідність моделей і виникає питання про доцільність їхнього використання для прийняття рішень.

Як уже говорилося, потрібно також урахувати час на розробку й наявність необхідних ресурсів. Для створення моделі в електронних таблицях необхідні істотні тимчасові витрати й гарний фахівець, але зате мінімальна вартість програмного й апаратного забезпечення. Самостійний ФВА-Додаток зажадає чималих витрат на первісному етапі, але істотно скоротить тимчасові витрати й необхідність внутрішньої підтримки.

Розглядаючи застосування різних апаратних і програмних засобів для ФВА потрібно пам'ятати про "виміри". Питання можна поставити так: "чи варто почати з вихідної точки графіка (проста модель, один користувач, електронна таблиця на окремому ПК) і залишатися в ній, або потрібно рухатися за графіком вправо нагору (складна модельдекілька трохи користувачів, інтегрована система)?" Вирішивши для себе всі ці питання, можна вибрати саме ту технологію, що підходить для кожної конкретної компанії.

Іноді перша ідея, що спадає на думку при виборі технології для ФВА, - використовувати традиційну (legacy) облікову систему компанії. У ній уже зберігаються всі дані й генеруються звіти по клієнтах, продуктах і замовленням. Однак це не підходящий метод для моделювання ФВА, тому що більшість таких систем були спроектовані для фінансового, а не управлінського обліку. Фінансовий облік припускає створення звітів для вищого керівництва, акціонерів, кредиторів і урядових органів. Управлінський облік призначений для менеджерів. Функціонально-вартісний аналіз відноситься до управлінського обліку. Це методологія для розподілу ресурсів по функціональних групах (Actіvіty pools) і наступного розподілу витрат по об'єктах витрат (cost objects) за допомогою джерел витрат (cost drіvers). Такий підхід не був закладений у більшості фінансових облікових систем. Тому й з'явилося спеціальне програмне забезпечення для ФВА.

Деякі постачальники фінансових облікових систем співробітничають із розроблювачами ПО для ФВА. У результаті, вдається ефективніше відображати (імпортувати) дані з бухгалтерської системи (головної бухгалтерської книги) у ФВА-Додаток. ФВА-раоробник забезпечує канал передачі даних у фінансову облікову систему, за рахунок цього можна використовувати бухгалтерську програму, імпортуючи з них дані, необхідні для запуску ФВА-Моделей.

ПО для функціонально-вартісного аналізу ніколи повністю не замінить фінансову облікову програму, а традиційні системи рідко можуть забезпечити ФВА-Логікові. Можливо, у майбутньому фінансові облікові системи будуть реалізовувати цей метод, але на даний момент на ринку дуже мало постачальників, що пропонують інтегровані рішення для обліку фінансів і функціонально-вартісного аналізу.

Пропонується заповнити "чорний ящик"(тобто вибрати програмне забезпечення й устаткування), зупинившись на одній з наступних технологій:

1. Рішення на основі електронних таблиць / Реалізація для автономних ПК.

2. Спеціальні ФВА програмні рішення / Реалізація, як для окремих, так і для мережних комп'ютерів.

3. Сховище даних / Реалізація для клієнт-серверних мереж.

4. Спільне використання ФВА ПО й Сховища даних / Реалізація для клієнт-серверних мереж.

Сполучення програмного й апаратного забезпечення залежить від складності моделі, організаційного впливу й інтеграції систем. Як уже говорилося, при виборі технології дуже важливо враховувати доступні ресурси - час, здатності й гроші. При невеликому бюджеті прийдеться обмежитися додатком в електронних таблицях для ПК, а при наявності більших засобів є зміст реалізувати ФВА-Проект у клієнт-серверній мережі.

Поза залежністю від того, як у кожному конкретному випадку заповнений "чорний ящик", вхідні дані - ті самі. Грошові показники з головної бухгалтерської книги (general ledger), що зберігається у фінансовій обліковій системі, переносяться у функціональні групи (actіvіty cost pools). Інформація про ресурси (кількості співробітників, торговельних площах, устаткуванні й т.п.) надходить із інших джерел: письмових документів, електронних таблиць, операційних баз даних і т.п. Дані по джерелах витрат (кількість рахунків фактури, поставок і т.п.) надходять із фінансової облікової системи або інших джерел. На жаль, при пошуку даних поза обліковою системою витрати на збір інформації підвищуються, а точність знижується.

Точність даних про ресурси й носії витрат часто є основною проблемою при реалізації методу ФВА. В ідеалі вся інформація повинна перебувати у фінансовій обліковій системі. Тоді можна гарантувати безпомилковість даних, тому що й грошові й негрошові показники відповідають тим самим стандартам точності. На практиці, лише обмежений обсяг відомостей зберігається в обліковій системі. Отже, до даних з інших джерел потрібно застосувати тверді стандарти виміру, щоб забезпечити їхню вірогідність.

На виході з "чорного ящика", поза залежністю від його наповнення, інформація представляється у формі, зручної для прийняття стратегічних і тактичних рішень. Звітність, повинна відповідати форматам, прийнятим у системах підтримки прийняття рішень, тобто . повинні бути реалізовані:

─ числові й графічні екрани й звіти,

─ зведена звітність із можливостями деталізації,

─ функції вибірки даних (slіce and dіce),

─ засоби написання нерегламентованих запитів і звітів.

Кожна з описаних технологій задовольняє перерахованим вимогам. Розходження полягають у вартості й простоті реалізації: тобто в тім, наскільки легко можна виконувати побудову моделі, пошук і обробку даних, створення звітів.

"Чорний ящик" можна заповнити електронною таблицею (ЕТ) для ПК (наприклад, Excel або Lotus 1-2-3). Це саме недороге рішення, з погляду програмного й апаратного забезпечення, але воно вимагає чимало часу на розробку й введення даних. Якщо врахувати всі витрати, то в цілому така технологія може виявитися не такою вуж дешевою.

Використовуючи ЕТ для реалізації ФВА-Додатка, у першу чергу потрібно створити робочу книгу з декількома таблицями. Кожна таблиця буде описувати певний бізнес-процес (наприклад: продажу, поставки, обробку замовлень і т.п.). Ресурси звичайно задаються в інших таблицях, їхня вартість імпортується з бухгалтерської системи. Кожній таблиці процесу відповідає своя матриця ресурсів і функцій (Resources-Actіvіtіes Matrіx), що містить вартість ресурсів (у рядках) і їхнього розподілу по функціях (у стовпцях). Загальні витрати на кожну функцію (тобто стовпець) розраховуються й діляться на сумарну кількість джерел витрат, тобто для кожної функції обчислюються витрати в перерахуванні на одиницю. Матриці пов'язані з таблицями вартості ресурсів, а в таблиці із ФВА-Звітами з матриць витягають дані про витрати по функціях.

Програмування електронних таблиць для ФВА досить трудомістке: потрібне перетворення й імпорт даних, створення формул, зв'язування таблиць, форматування звітів і графіків. Деякі осередки таблиць заповнюються даними, імпортованими з файлів на мейнфремі (для цього по фінансист повинен мати високий рівень володіння програмним забезпеченням, оскільки на сьогоднішній день це не лише необхідність, це вимога до сучасного висококваліфікованого спеціалісту в галузі фінансового аналізу.

4. Охорона праці та середи життєдіяльності працівників

4.1 Загальні питання охорони праці

До основних функцій управління охороною праці належать:

─ прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

─ організація та координація робіт;

─ облік показників стану умов і безпеки праці;

─ аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

─ контроль за функціонуванням СУОП;

─ стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці: навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; організація лікувально-профілактичного обслуговування; професійний добір працівників з окремих професій; удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

Планування роботи з охорони праці. Функція планування, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне. Перспективне планування вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обгрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат з зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі "Охорона праці"колективного договору. Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до наказу.

Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь в процесі управління, а також прийняття та реалізацію управлінських рішень. Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і вірогідної інформації про стан охорони праці. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальна та трудомістка функція процесу управління. До основних форм контролю за станом охорони праці належать: оперативний контроль; контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства; громадський контроль; адміністративногромадський трьохступеневий контроль; відомчий контроль вищих органів. Необхідно зазначити, що крім контролю, здійснюється нагляд за охороною праці з боку державних та профспілкових інспекцій [24, c. 47].

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.

Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства. У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється комісією з питань охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці.

Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно з затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству. Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці та функціонування СУОП направлені (відповідно до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану охорони праці, в аналізі одержання даних та узагальненні причин недотримання вимог законодавчих та нормативних документів, а також причин невиконання планів з охорони праці з розробкою заходів, направлених на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали: про нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху (на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень, обладнання та ін. В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці, а також — по стимулюванню діяльності окремих структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники охорони праці. Стимулювання діяльності з охорони праці направлено на створення зацікавленості працівників в забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про охорону праці"до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Стимулювання передбачає моральні та матеріальні заохочення. До числа останніх належать: премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці. Джерелом стимулювання діяльності з охорони праці є фонди охорони праці. Згідно з Законом України "Про охорону праці"(ст. 23) служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційнотехнічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.

4.2 Управління охороною праці підприємства ТОВ "Комфорт"

Управління охорони праці ґрунтується на Законі України "Про охорону праці" і включає застосування ряду способів і форм юридичної дії на органи і об’єкти управління охороною праці – зокрема, підприємства регіону, вдосконалення технологічних процесів і виробничого устаткування.

Відповідно до законодавства на підприємстві з кількістю працюючих більше 50 чоловік, працедавець створює службу охорони праці. Якщо менше 50 чоловік, то функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. Якщо менше 20 чоловік, то для виконаня функції охорони праці можуть притягуватися сторонні фахівці (або керівник). Оскільки на підприємстві ТОВ "Комфорт" працює менше 50 працівників, питаннями охорони праці займаються особи, що мають відповідну підготовку.

Рис. 4.1. Система охорона праці на підприємства ТОВ "Комфорт"

Особи відповідальні за охорону праці вирішують наступні завдання:

─ забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

─ забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

─ професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

─ вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працівників;

─ професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Особи відповідальні за охорону праці виконують такі основні функції: опрацьовують ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяють удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводять оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складають разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнуті), а також розділ.

Спеціалісти відповідальні за охорону праці мають право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкту, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці; порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.

4.3 Виробнича санітарія

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат ( метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.

На відміну від мікроклімату житла та громадських спору мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов часу доби та пори року, теплофізичних особливостей технологічною процесу, умов опалення та вентиляції. Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає на тепловий стан організму людини та її теплообмін з навколишні середовищем

Параметри мікроклімату справляють безпосередній вплив на самопочуття людини та його працездатність. Зниження температури за всіх інших однакових умов призводить до зростання тепловіддачі шляхом конвекції та випромінювання і може зумовити переохолодження організму.

Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту[24, c. 65].

При підвищенні температури повітря мають місце зворотні явища. Встановлено, що при температурі повітря понад 30°С працездатність людини починає падати. За такої високої температури та вологості практично все тепло, що виділяється, віддається у навколишнє середовище при випаровуванні поту. При підвищенні вологості піт не випаровується, а стікає краплинами з поверхні шкіри.

Недостатня вологість призводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, їх пересихання та розтріскування, забруднення хвороботворними мікробами. Вода та солі, котрі виносяться з організму з потом, повинні заміщуватися, оскільки їх втрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи.

Зневоднення організму на 6% викликає порушення розумове діяльності, зниження гостроти зору. Зневоднення на 15- 20% призводить до смертельного наслідку.

Втрата солі позбавляє кров здатності утримувати воду та викликає порушення діяльності серцево-судинної системи. За високої температурі повітря і при дефіциті води в організмі посилено витрачаються: вуглеводи, жири, руйнуються білки.

Для відновлення водяного балансу рекомендується вживати підсолену (0,5% NaCl) воду (4-5 л на людину за зміну), білково-вітамінний напій. У жарких кліматичних умовах рекомендується пити охолоджену питну воду або чай.

Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії — стану, при котрому температура тіла піднімається до 38-40°С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

Параметри мікроклімату спричиняють суттєвий вплив на продуктивність праці та на травматизм.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року. Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, зі котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напружено роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття [24, c. 70].

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Перш за все розрахуємо необхідну кількість повітря на кожного працівника деревообробного цеху виходячи з формули 3.1.

L = m/ (Cгдк – Cпр в) м3/ч (4.1)

m – кількість шкідливої речовини що поступає в повітря приміщення за одиницю часу;

Cгдк – гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі мг/м3;

Cпр в – концентрація шкідливої речовини в приточному повітрі.

В нашому випадку Cпр в = 0,3 Cгдк. Відповідно до нормативів змісту шкідливих речовин у повітрі в деревообробному цеху має бути наступна їх концентрація.

Таблиця 4.1 Гранично допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі

Речовина	ГДК, мг/м3
Пил деревневий	6

Таким чином, на одну особу має бути: L = 14/ (6 – 1,8) = 3,3 м3/ч

Перейдемо до характеристики інших параметрів мікроклімату.

Допустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють з ПЕОМ встановлює ГОСТ 12.1.003-83. Заходи по зниженню рівня звукового тиску наступні:

– звукоізоляція виробничих приміщень,

– заміна матричних принтерів на лазерні, згідно ДСаНПіН 3.3.2.007-98.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації температури застосовують самопишучі прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Згідно з діючими санітарними нормами і правилами проектування промислових підприємств у всіх приміщеннях треба передбачити дотримання відносної вологості повітря 36 .75%; температури повітря: літом не більше ніж 25°С, зимою — не менше ніж 18°С; швидкості руху повітря при примусовій циркуляції — не більше за 0,1 м/с; освітленість приміщення цеху з врахуванням норм мінімальної освітленості підприємств деревообробної промисловості. Для забезпечення відповідних норм освітленості в цеху треба передбачити систему освітлення. Для забезпечення необхідних температурно-вологісних умов використовують припливно-витяжну вентиляцію з нагріванням повітря, кратність повітрообміну має бути не менше ніж 1,5.

Кількість повітря, яке забирається з приміщення:

м3/год, (4.2)

де V — загальний об'єм приміщень сушильного цеху без врахування об'єму сушильних камер, м3; n — кратність повітрообміну за годину.

L=1762,4·1,5=2643,6 м3/год.

Для створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов мають бути запроектовані необхідні побутові приміщення: гардеробні, умивальники, туалети, душові тощо.

Витрати води на господарські і побутові потреби визначають залежно від кількості робітників у цеху згідно з нормами витрати: для господарської потреби — 25 .35 л на робітника за зміну, для душових — 40 л на робітника за зміну. Річна потреба у воді:

м3/рік, (4.3)

де в — загальна витрата води за зміну на одного працюючого, л; m — кількість людей, що працюють в найбільш завантажену зміну, беруть з економічної частини; і — змінність роботи цеху, беруть 2; n — кількість днів роботи цеху за рік.

Впобут = (35 * 8 * 2 * 335) / 1000 = 187,6 м3/рік.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с)анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9