Аналіз фінансового стану підприємства та місце довгострокових зобов’язань у цьому процесі

Аналіз фінансового стану підприємства та місце довгострокових зобов’язань у цьому процесі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Довгострокові зобов’язання: сутність, види, особливості формування.

1.2. Форми кредиту підприємств та їх класифікація.

1.3. Довгострокові кредити банків

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ДОСТРОКОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.

2.1. Загальна характеристика підприємства.

2.2. Аналіз фінансового стану підприємства.

2.3. Аналіз співвідношення власного і позикового капіталу підприємства

РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ ДОВГОСТРОКОВИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ.

3.1. Управління довгостроковими зобов’язаннями підприємства

3.2 Пропозиції щодо формування фінансової стратегії по виведенню підприємства з кризисного фінансового стану

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів суб’єктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє аналіз фінансового стану підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. Значне місце в цьому аналізі посідає структура та характер довгострокових зобов’язань підприємства, а також їх динаміка..

Ефективне виробництво та реалізація якісної продукції позитивно впливають на фінансовий стан підприємства. Збої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, ускладнення з її реалізацією ведуть до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, внаслідок чого погіршується його платоспроможність. Очевидним також є і зворотній зв'язок, який полягає у тому, що відсутність коштів може призвести до перебоїв у забезпеченості матеріальними ресурсами, а отже, і у виробничому процесі. Однак у виробничій діяльності українських підприємств часто трапляються випадки, коли і добре працююче підприємство відчуває фінансові ускладнення, пов'язані з недостатньо раціональним розміщенням і використанням наявних фінансових ресурсів. В цих умовах перед менеджерами підприємств постає велика кількість питань, головними з яких є наступні: Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства для його подальшого розвитку? Яким чином можна покращити управління фінансовими ресурсами? Яким чином визначити показники фінансово-господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?

На ці та інші важливі питання дає відповідь об'єктивний аналіз фінансового стану підприємства, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові і фінансові ресурси.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності аналізу фінансового стану підприємства, а також дослідження місця довгострокових зобов’язань у цьому процесі.

Завданням цієї роботи є:

Теоретичне дослідження сутності та видів довгострокових зобов’язань підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства та визначення місця в ньому довгострокових зобов’язань.

Висунення пропозицій щодо удосконалення управління довгостроковими зобов’язаннями.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Довгострокові зобов’язання: сутність, види, особливості формування

Зобов'язання (Liabilities) – заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.

Зобов'язання визнають, якщо його оцінку можна достовірно визначити та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Погашення зобов'язання можна здійснювати шляхом: сплати кредиторові грошових коштів; відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок отриманого авансу від покупця або в порядку заліку заборгованості; переведення зобов'язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.

У кожному разі погашення зобов'язання пов'язано з вибуттям активів, а отже, зі зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

Іноді погашення одного зобов'язання призводить до виникнення іншого. Наприклад, постачальникові, перед яким виникла кредиторська заборгованість, виписують вексель. У цьому разі одне зобов'язання (кредиторська заборгованість) замінюється іншим (зобов'язанням за виданим векселем). Однак остаточне погашення зобов'язання пов'язано з вибуттям у майбутньому ресурсів (активів) підприємств, тобто зі зменшенням майбутніх економічних вигод.

Значна частина зобов'язань підприємства виникає під час нарахування витрат. Підприємство нараховує витрати і у відповідних сумах одночасно повинно визнати зобов'язання. Зобов'язання за рахунками зі сплати податків, обов'язкових платежів, заробітної плати, створення забезпечень – все це є типові приклади визнання зобов'язань разом із нарахуванням витрат. У разі нарахування фінансових витрат, що належать до звітного періоду та підлягають сплаті у наступних періодах, виникає зобов'язання щодо нарахованих відсотків.

Відсутність на дату складання фінансової звітності достатніх умов для визнання тих зобов'язань, які обліковувалися раніше на балансі підприємства, означає необхідність їх списання з одночасним визнанням доходів звітного періоду (тобто зобов'язання не підлягає погашенню).

Для бухгалтерського обліку зобов'язання поділяють на:

довгострокові зобов'язання ;

поточні зобов'язання ;

забезпечення ;

непередбачені зобов'язання ;

доходи майбутніх періодів .

Довгострокові зобов'язання (Long-term Liabilities) – зобов'язання, які повинні бути погашені впродовж більш як дванадцять місяців або впродовж періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як дванадцять місяців. До довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; інші довгострокові зобов'язання.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховують відсотки, відображають у Балансі за їхньою теперішньою вартістю.

До довгострокових зобов'язань належать:

1. Довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов’язанням.

2. Інші довгострокові фінансові зобов’язання – довгострокові заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки (довгострокові векселі видані, зобов’язання за облігаціями).

3. Відстрочені податкові зобов’язання – нараховані податки, що підлягають сплаті в майбутніх періодах, внаслідок виникнення тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов’язань та оцінкою цих активів або зобов’язань, яка використовується з метою оподаткування.

4. Інші довгострокові зобов’язання – довгострокові зобов’язання з фінансової оренди, реструктуризована податкова заборгованість, фінансова допомога на зворотній основі.

Довгострокове зобов'язання визнається, якщо:

- його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Довгострокові зобов'язання повинні бути погашені впродовж більше дванадцяти місяців або впродовж періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як дванадцять місяців.

Тому зобов'язання підприємства, яке виконує складні замовлення зі звичайним циклом завершення більш як дванадцять місяців, можуть бути класифіковані у вимірі операційного циклу. Так, якщо таке підприємство має зобов'язання з погашення кредиту через 14 місяців, воно може не відносити цю заборгованість до довгострокових, якщо його звичайний операційний цикл становить 15 місяців.

Зобов'язання, на яке нараховують відсотки та яке підлягає погашенню впродовж дванадцяти місяців з дати балансу, треба розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більш як 12 місяців і до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Приклад

Підприємство має прострочену заборгованість з погашення банківського кредиту 2004 року, отриманого 2002 року на умовах довгострокової позики. Якщо до затвердження фінансової звітності за 2004 рік банк пролонгує цю кредитну угоду до 2005 року, підприємство повинно буде у фінансовій звітності відобразити таку заборгованість як довгострокове зобов'язання.

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачала погашення зобов'язання на вимогу кредитора в разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушено, вважається довгостроковим, якщо:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди впродовж дванадцяти місяців з дати Балансу.

Довгострокові зобов'язання подаються у ІІІ розділі Пасиву Балансу. Зміст статей довгострокових зобов'язань наведено у таблиці.

Таблиця. Зміст статей довгострокових зобов'язань

Усі довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі підприємства за їхньою теперішньою вартістю.

Для оцінки зобов'язань теперішня вартість (Present Value) – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства. Довгострокові зобов'язання відображають у Балансі за формою, визначеною П(с)БО 2 "Баланс" за такими статтями:

Фрагмент Балансу за 200_ р.

У Примітках до річної фінансової звітності розкривається інформація про забезпечення у розділі VII "Забезпечення".

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про довгострокові зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 11 "Зобов'язання".

1.2 Форми кредиту підприємств та їх класифікація

Зобов’язання підприємств можуть виникати через такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

сплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У випадку оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об’єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування:

а) короткострокові – до 1 року;

б) середньострокові – до 3 років;

в) довгострокові – понад 3 роки.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язанням).

за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.

1.3 Довгострокові кредити банків

Здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання залежно від окреслених цілей може потребувати кредитування.

Основним видом кредитування є банківський кредит. Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121–ІІІ "Про банки і банківську діяльність" з наступними змінами та доповненнями, банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Залежно від строку надання підприємству грошових коштів банківський кредит поділяють на:

довгострокові кредити;

короткострокові кредити банків.

Довгострокові кредити банків (Long-term Bank Loans) – сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням. Об'єктами довгострокового кредиту банку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.

Відповідно до П(с)БО 11 "Зобов'язання", довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в Балансі за їхньою теперішньою вартістю.

Теперішня вартість довгострокового зобов'язання за кредитом банку розраховується так:

Розмір заборгованості підприємства за отриманими позиками на кінець року залежатиме від графіка погашення, обумовленого договором.

Погашення банківських кредитів може здійснюватися шляхом:

сплати заборгованості за відсотками і основною сумою боргу водночас наприкінці строку позики;

щомісячною сплатою заборгованості за відсотками і наприкінці строку позики – за основною сумою кредиту;

одночасним утриманням комісії та/або процентів авансом зі сплатою основного боргу наприкінці строку позики;

на виплату;

щорічними платежами з арифметичною або геометричною прогресією чи регресією;

після обумовленого періоду;

з постійною сумою погашення основного боргу;

достроково (на вимогу) та ін.

Найчастіше позики погашаються постійними періодичними виплатами (щорічними, щоквартальними, щомісячними та ін.), які включають відсотки і суму погашення основного боргу.

Приклад

5 січня 2005 року підприємство "Стрибунець" уклало з банком договір про довгострокову позику у сумі 200 000 грн. терміном на три роки під 18% річних. Відсотки мають бути сплачені разом з основною сумою позики наприкінці терміну договору. Позику було одержано 01.02.2005. У цьому разі для розрахунку відсотків застосовують принцип складних відсотків, оскільки підприємство користується окрім суми кредиту ще й сумою нарахованих відсотків. Тобто сума відсотків за користування кредитом буде така:

За перший рік (з 01.02.2005 до 31.01.2006) загальна сума відсотків (200 000 х 0,18) = 36 000 грн., а щомісячні нарахування – 3 000 грн.

За другий рік (з 01.02.2006 до 31.01.2007) загальна сума відсотків (236 000 х 0,18) = 42 480 грн., а щомісячні нарахування – 3 540 грн.

За третій рік (з 01.02.2006 до 31.01.2008) загальна сума відсотків (278 480 х 0,18) = 50 126, 40 грн., а щомісячні нарахування – 4 177,20 грн.

Наприкінці терміну погашення підприємство "Стрибунець" сплатить 250 126 грн. (200 000 + 3 000 + 3 540 + 4 177).

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушено, вважається довгостроковим, якщо:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди впродовж дванадцяти місяців з дати балансу.

Заборгованість за довгостроковими кредитами банків відображається у ІІІ розділі Пасиву Балансу "Довгострокові зобов'язання" за рядком "Довгострокові кредити банків":

Фрагмент Балансу

1.4 Довгострокові зобов'язання за облігаціями

Суб'єкт господарювання – юридична особа має право випускати від свого імені облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.

Відповідно до Закону про цінні папери, облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Право на випуск облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Суб'єкту господарювання забороняється випуск облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

Якщо випуск облігацій здійснюється емітентом уперше, емітент має право здійснювати випуск облігацій за умови повної сплати статутного капіталу на момент прийняття рішення про випуск облігацій в обмін на довгострокове зобов'язання за облігаціями.

Облігації є фінансовим інструментом суб'єкта господарювання і використовується ним для залучення грошових коштів. Реалізуючи облігації на первинному ринку (первинна емісія), емітент отримує грошові кошти від продажу облігацій.

На вторинному ринку держатель облігації перепродує облігації. За вторин ного ринку емітент облігацій не отримує нічого.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

найменування цінного паперу – "облігації";

фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

номінальну вартість облігації;

строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Номінальна вартість, яка зазначається на облігації, є основною сумою платежу за облігацією, яка підлягає сплаті в день погашення облігації та на яку нараховуються відсотки за відповідні періоди. Номінальна вартість облігації не змінюється.

На відсоткових облігаціях завжди вказується ставка відсотків, під які випущено облігації. Ця ставка відсотків не змінюється з часом. Емітент облігації зо бов'язується сплатити відсоток у визначені дати (щоквартально, кожні півроку, щорічно або наприкінці обігу – під час погашення облігації). Кожний періодичний платіж за відсотками нараховується множенням основної суми облігації на установ лену ставку відсотків.

Строки погашення облігації – це дата, передбачена умовами емісії облігацій, на яку емітент сплачує держателю облігації номінальну вартість.

Облігації підприємства можуть випускатися залежно від:

типу зазначення (незазначення) власника (іменні, на пред'явника);

нарахування доходу за облігаціями (процентні, безпроцентні);

умов обертання (вільно обертаються, з обмеженим колом обігу);

наявності додаткового забезпечення (додатково забезпечені, звичайні);

можливості обміну на акції емітента (конвертовані, неконвертовані);

терміну обертання (короткострокові, середньострокові, довгострокові).

Продаватися облігації можуть за номіналом, з дисконтом (тобто нижче номіналу) або з премією (тобто вище номіналу). Ціна реалізації визначається різницею між:

встановленою за облігацією ставкою процентів;

ринковою ставкою процентів.

Ринкова ставка процентів – це ставка, за якою одна сторона (покупець облігацій) погоджується тимчасово надати кошти, а друга сторона (продавець облігацій) вважає можливим взяти ці кошти з урахуванням всіх пов'язаних з цим ризиків. Ринкова ставка процентів визначається конкурентними факторами на фондовому ринку і може змінюватися щоденно на відміну від встановленої на весь строк дії ставки процентів, зазначеної на процентній облігації. Ринкову ставку процентів називають діючою ставкою або купонною ставкою.

Різниця між встановленою ставкою процентів за ринковою ставкою так впливає на вартість продажу облігації:

якщо встановлена і ринкова ставка процентів збігаються, облігації продають за номіналом;

якщо ринкова ставка вище встановленої, облігацію продаватимуть зі знижкою – дисконтом;

якщо ринкова ставка нижче встановленої, облігацію продаватимуть з надбавкою – премією.

Витрати на випуск і розміщення облігацій зменшують фактичну вартість продажу.

Зобов'язання за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі на дату продажу за вартістю продажу, теперішньою вартістю.

Теперішня вартість майбутніх грошових потоків складається з таких чинників: платежів проценту (ануїтет); основного платежу.

Для визначення вартості продажу облігації необхідно здійснити такі кроки:

Крок 1. Розрахувати теперішню вартість майбутніх платежів за процентами.

Крок 2. Розрахувати теперішню вартість майбутнього основного платежу.

Крок 3. Скласти ці позиції разом для одержання теперішньої вартості облігації.

Приклад

Є такі дані про розміщення облігацій 1.01.2001:

1. Розрахунок ціни облігації

(1) платежі за відсотками (50 000 * 9% : 100 = 4 500)

(2) основний платіж

2. Визначення суми дисконту за облігаціями

Номінальна вартість – ціна продажу = дисконт

50 000 – 46 282 = 3 718.

За умови перевищення вартості продажу облігації їхньої номінальної вартості визнається премія за випущеними облігаціями. Сума премії розраховується так:

Ціна продажу – Номінальна вартість облігацій = Премія.

Заборгованість за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються проценти, відображають у Балансі у розділі ІІІ Пасиву "Довгострокові зобов'язання" за рядком "Інші довгострокові фінансові зобов'язання".

2. АНАЛІЗ ФІНАНСВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ДОСТРОКОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

2.1 Загальна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр» зареєстровано 30.03.2000г., реєстраційний номер 930, ліцензія № 0033763 від 07.08.2000г. ТОВ «Спектр» є юридичною особою і діє на підставі Статуту підприємства і законодавства України. Права і обов'язки юридичної особи ТОВ “Спектру” набуло з дати його реєстрації. Товариство має своє найменування, розрахунковий рахунок в установі банку.

Місцезнаходження: Україна, м.Миколаїв, вул. Садова, 15, 24-63-32.

Засновниками ТОВ “Спектр” є: Куркутов А.П., Коробков В.Г., Іванов В.А.

ТОВ “Спектр” несе відповідальність по своїх зобов'язаннях лише в межах свого майна.

Основною метою ТОВ “Спектру” є отримання прибутку від основних видів діяльності.

Баланс, звіт про прибутки і збитки ТОВ “Спектру” здійснюються в гривнях. Перший фінансовий рік ТОВ “Спектру” починається з дати його реєстрації. Подальші фінансові роки відповідають календарним. Баланс, звіт про прибутки і збитки, а також інші фінансові документи для звітності складаються відповідно до чинного законодавства.

По місцю знаходження ТОВ “Спектр” ведеться повна документація, у тому числі:

засновницькі документи ТОВ “Спектр”, а також нормативні документи, регулюючі стосунки усередині товариства, з подальшими змінами і доповненнями;

всі документи бухгалтерського обліку, необхідні для проведення власних ревізій ТОВ “Спектром”, а також перевірок відповідними державними органами згідно з чинним законодавством;

реєстр акціонерів;

протоколи засідань, зборів акціонерів, Ради директорів і Ревізійної комісії;

перелік осіб, що мають доручення на представлення ТОВ “Спектру”.

Основний вид діяльності підприємства: випуск і реалізація меблів.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів. У свою чергу фінансовий стан суб’єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання актів може виявитись головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов’язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.

Фінансовий стан підприємства може бути задовільний або незадовільний.

Задовільний фінансовий стан – це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства. Незадовільний фінансовий стан – характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв’язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства має три основні цілі:

• перша – оцінити минулу фінансову діяльність підприємства;

• друга – підготувати інформацію, необхідну для прогнозування майбутньої діяльності підприємства;

• третя – порівняти показники діяльності підприємства з показниками інших підприємств галузі.

За допомогою чітко організованого аналізу можна вчасно відстежити погіршення фінансового стану підприємства, коли поряд із показниками стабільності фінансового стану з'являються показники, що характеризують негативні тенденції у виробничій та господарській діяльності, які можуть призвести до банкрутства. Тому одним з основних завдань аналізу фінансового стану є оцінка прибутковості підприємства у співвідношенні з ризиком акціонерів, які вкладають у нього гроші.

При аналізі фінансового стану використовують такі його види:

1) аналіз горизонтальних процентних змін, який характеризує зміни окремих статей фінансової звітності за кілька періодів (років, кварталів, місяців);

2) аналіз вертикальних процентних змін характеризує співвідношення статей фінансової звітності стосовно вибраної однієї статті (обсяг продажів, валюта балансу);

3) порівняльний аналіз – співвідношення окремих показників підприємства і показників інших аналогічних підприємств або середньогалузевих показників;

4) аналіз коефіцієнтів ґрунтується на розрахунку окремих співвідношень показників і його використовують для дослідження взаємозв'язку між компонентами фінансової звітності.

Аналіз фінансового стану підприємства важливий, якщо Ви є:

• інвестором, якому необхідно прийняти рішення про формування “портфеля” цінних паперів;

• кредитором – для певності, що борги будуть повернені;

• аудитором, якому необхідно розпізнати фінансові особливості підприємства;

• фінансовим керівником, який хоче реально оцінити діяльність і фінансовий стан підприємства;

• керівником маркетингового відділу, який хоче створити стратегію просування товару на ринки.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі розрахунку відносних показників ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності). Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення вартості абсолютне і найбільш ліквідних активів до величини короткострокових зобов'язань.

К а.л. =

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена за рахунок наявної грошової готівки. Його оптимальний рівень 0,2-0,25.

Страницы: 1, 2