бесплатные рефераты

Cфера фінансів - місцеві фінанси

Cфера фінансів - місцеві фінанси

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ:

“ФІНАНСИ ”

ВИКОНАЛА:

Студентка 3-го курсу

Факультету заочного навчання

Спеціальність: “Фінанси”

Перевірила:

Київ – 2003

План


І. Специфічні сфери фінансів, їх характеристика.

1. Вступ. Сутність фінансів.

2. Сфера фінансових відносин.

3. Фінанси суб`єктів господарювання.

4. Страхування.

5. Склад державних фінансів.

6. Фінансовий ринок, його структура.

7. Висновок.

ІІ. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини.

1. Вступ. Незалежність органів місцевого самоврядування.

2. Місцеві бюджети України.

3. Структура доходів місцевих бюджетів.

4. Структура витрат місцевих бюджетів.

5. Взаємовідносини між бюджетами.

6. Висновок.

ІІІ. Література.

Київ - 2003

І. Специфічні сфери фінансів, їх характеристика.

1. Вступ. Сутність фінансів.

Фінанси являють досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву.

Фінанси – сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Використання фінансів (грошових ресурсів) становить особливу сферу економічної діяльності держави і підприємств. Провідна роль у системі фінансів належить загальнодержавним фінансам і передусім державному бюджетові, через який централізуються ресурси і здійснюється єдина фінансова політика держави. Загальнодержавні фінанси обслуговують процес розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу в державному маштабі, в галузевому і територіальному розрізах.

Фінанси підприємств і організацій (децентралізовані фінанси) функціонують всередині сфери матеріального виробництва і виходять за її межі лише тоді , коли об`єднуються із загальнодержавними фінансами.

Децентралізовані фінанси становлять основу загальнодержавних фінансів оскільки останні формуються за рахунок доходів і накопичень підприємств.

2. Сфера фінансових відносин.

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище, яке охоплює досить широку гаму обмінно-розподільних відносин, відображаючих різноманітні грошові потоки.

Фінансова система розглядається з двох сторін:

- за внутрішньою структурою;

- організаційною будовою.

За внутрішньою структурою:

- фінансова система – сукупність відносно відособлених взаємозв`язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин.

За організаційною будовою:

- фінансова система – сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

На підставі вищезазначеного більш детальніше зупинимося на внутрішній структурі фінансової системи, яка відображає об`єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин.

Ланка характеризує відособлену частку.

Сфери фінансів:

- мікрорівень - фінанси суб`єктів господарювання;

- макрорівень - державні фінанси;

- рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

- узагальнюючий рівень - фінансовий ринок.

Вищезазначене можна висловити схематично, тобто

Сфери фінансових відносин

Фінансова система

Світове господарство

- міжнародні фінанси

Макроекономіка

- Державні фінанси Фінансовий ринок

Мікроекономіка

- фінанси суб`єктів господарювання підприємств

Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, кожна рівнева сфера – певний склад доходів та видатків і свою специфічну схему організації фінансової діяльності, а фінансовий ринок – форми фінансових ресурсів та методи торгівлі ними.

Виділення ланок – ознака наявності відособленого фонду грошових коштів або специфічних форм і методів фінансових відносин.

3. Фінанси суб`єктів господарювання.

Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки.

Сфера фінансів суб`єктів господарювання – призначена для забезпечення діяльності підприємств, відображає рух грошових потоків підприємств.

Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то це сфера не поділяється на окремі ланки.

Існують особливості пов`язані з формою власності та галузевою специфікою.

Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств поділяються:

1) внутрішні відносини – характеризують грошові потоки на підприємстві, відображають процеси формування розподілу і перерозподілу його доходів.

2) зовнішні відносини – характеризують зв`язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи, поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Мета господарської діяльності – виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг.

Мета фінансової діяльності – отримання прибутку.

Фінансова діяльність регулюється:

- законодавство – в частині взаємовідносин з державою;

- на підставі угод – з іншими суб`єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства;

- статутними документами – внутрішні відносини.

Внутрішні фінансові відносини в свою чергу поділяються на:

1) Фондові – означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду;

2) Канальні – використання коштів за певними напрямками з одного рахунку згідно з потребами підприємства


4. Страхування.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями, відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів.

З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії
(суб`єкти підприємництва), діяльність належить до рівня мікроекономіки. суб'єктами страхування

Колективні страхові фонди створені державними страховими компаніями належать до системи державних фінансів.

5. Склад державних фінансів.

Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП, тому всі суб`єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності.

Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб`єктів господарювання.

Сфера державних фінансів вимагає встановлення збалансованості інтересів усіх суб`єктів фінансових відносин.

Державні фінанси включають:

- централізовані ланки: - децентралізовані ланки:

- бюджет; - фінанси суб`єктів

- фонди цільового господарювання у державному призначення; секторі.

- державний кредит.

Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на:

- мобілізацію коштів державою (здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, внесків, зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового призначення);

- виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій, субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат.

Бюджет держави – основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів для забезпечення виконання державою своїх функцій. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.

Фонди цільового призначення – централізація коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання.

До них належать : пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, державний фонд соціального страхування, також фонди відносно тимчасової потреби.

Державний кредит- відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни.
Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та іншої країни, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції.

Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або є окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.

Фінанси державного сектора економіки – включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб`єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності.
Водночас фінансові ресурси й доходи цих підприємств належать державі, їх фінансова діяльність регламентується державою на підставі законів у формі державного управління.

6. Міжнародні фінанси.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмінні відносини, та централізацію ресурсів на світовому рівні, відображають відносини, що складаються на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб`єктів господарювання і держави, так і міжнародних організацій фінансових інститутів.

Складається з двох частин:
- міжнародних фінансових відносин, які опосередковуються через міжнародні розрахунки, які у свою чергу, ґрунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу;
- безпосередньо міжнародні фінанси, які включають дві ланки:

1) фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій – формування і використання не доходів цих організацій. Усі члени даної організації сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти використовуються на утримання її органів, фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів, надавання фінансової допомоги окремим країнам. Через цю ланку здійснюється міжнародний перерозподіл доходів.
2) міжнародні фінансові інституції – виконують функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, які її потребують. Сприяють зародженню єдиної фінансової системи світового співтовариства.

До їх складу входять:
- Міжнародний валютний фонд;
- Група Світового банку;
- ЄБРР;
- Африканський банк розвитку;
- Азіатський банк розвитку;
- Міжамериканський банк розвитку.

Валютний ринок – відносини пов`язані з рухом вартості між окремими країнами, на підставі валютного регулювання, основою якого є встановлення курсу валют.

7. Фінансовий ринок, його структура.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. З а формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на:

- ринок грошей;

- ринок капіталів.

Функціонування фінансового ринку забезпечується через інституції - банки, інституційні інвестори, фондові біржі.

Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами – у вигляді процентів.

Фінансовий ринок, як ми вже зазначали поділяється на:

Ринок грошей – сфера, де можна їх купити.

Функціонування забезпечується - кредитною системою – сукупність кредитних, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання кредит (банківська система і небанківські кредитні установи).

Ринок капіталів – сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності – цінні папери. Здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб`єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.

8. Висновок.

За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки. За час, що минув від початку радикального реформування адміністративно-командної економіки, значною мірою трансформувалися умови функціонування всіх складових ланок економіки, в тому числі й насамперед – сфера фінансових відносин у суспільстві. Це пов`язано і з появою значної кількості підприємств, заснованих на недержавних формах власності, докорінною зміною системи ціноутворення, бюджетної системи, а також систем оподаткування, кредитування і розрахунків, певним розвитком ринкової інфраструктури у сфері фінансово-кредитних відносин (створення комерційних банків, фондових бірж, страхових компаній, інвестиційних фондів, інших фінансових інституцій), запровадження на підприємства усіх форм власності податкового обліку (паралельно з бухгалтерським обліком). Попри всі труднощі й суперечності перехідного періоду, міцніє і набуває цілісності та адекватності стосовно нових економічних реалій правова база фінансово- кредитних відносин у суспільстві.


ІІ. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини.

1. Вступ. Незалежність органів місцевого самоврядування.

Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія про місцеве самоврядування передбачає його відокремлення від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на нього функцій в межах своєї компетенції. Але ряд важливих питань реального забезпечення незалежності та самостійності органів місцевого самоврядування ще чекають вирішення. Це стосується фінансової бази місцевого самоврядування.

Визначальним є фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади. Від фінансових можливостей залежать реальні владні функції.
Не можна бути справді, а не формально самостійним, будучи залежним у фінансовому відношенні.

Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади.

Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є те, що законодавство не встановлює конкретного переліку витрат які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів, що також не дає можливим визначити, якою мірою закріплені за місцевими бюджетами доходи забезпечують потреби і в яких розмірах.

У 1995 р., в Законі України «Про бюджетну систему України» було закріплено доходи, які покривали понад 80% витрат, це значний крок у забезпеченні фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.
Розмежування доходів і витрат - належить реформі бюджетної системи.
Самостійність має грунтуватися на законодавчо закріпленому розмірі доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних ан певній території фінансових ресурсів, також положення, про те, що доходи, закріплені за місцевими бюджетами, не можуть вилучатися.
Законодавчо мають бути зафіксовані також і витрати які спрямовані на розвиток місцевого господарства, соціально-культурної сфери та нших заходів, що фінансуються з місцевих бюджетів.

Вирішенням цього питання може стати – територіальний баланс. Основа для вироблення заходів активізації політики в галузі податків, інвестицій, підвищення життєвого рівня населення та його соціального захисту. Дасть можливість визначити оптимальний варіант фінансових відносин у регіональному аспекті, стане фінансовим міриломт ефективності економіки регіону, відіграє роль – інформаційної бази для встановлення раціональних фінансових взаємовідносин з державним бюджетом.

2. Місцеві бюджети України.

Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни в
Україні – області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи:

- централізовані (обласні, районні, міські);

- бюджети базового рівня(сіл, селищ, міст, міських районів)

Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих
Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування.
Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисленіша група – сільські, селищні, міські бюджети.

Міські бюджети існують у всіх країнах світу. Розвиток їх функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. У промислово розвинених країнах світу бюджетні видатки поділяють на поточні та капітальні витрати, кожний підрозділ відповідно мавє свої джерела доходів. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами влади і до державного бюджету не включаються.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об`єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районих чи міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об`єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міський чи районній у місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населенні пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл обє`єднуються у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій грунтується на принципах:

- єдності;

- повноти;

- достовірності;

- гласності;

- наочності;

- самостійності;

- самостійності.

Згідно з Конституцією України, обласні і районні ради затверджують обласні та районні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету та відповідно розподіляються на виконання спільних проектів.

На виконання місцевих бюджетів впливають чинникик: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Місцеві ради народних депутатів мають проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дає змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

Етапи регламентації бюджетного процесу на підставі законодавчих та нормативних актів:

- складання проекту бюджету;

- розгляд бюджету;№

- затвердження бюджету;

- виконання бюджету;

- складання, розгяд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Для складання проекту місцевих бюджетів різних рівнів Кабінет
Міністрів України доводить до місцевих органів влади і управління показники:

- нормативи (відсотки) відрахувань від регульованих доходів та сум контингентів цих доходів;

- розміри дотацій і субвенцій, які передбачається надати з Державного бюджету за цільовим призначенням;

- перелік видатків, які передбачається передати з Державногобюджету на фінансування з місцевих бюджетів.

3. Структура доходів місцевих бюджетів.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад народних депутатів, розподілі та використанні цих фондів та фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури місцевого господарства.

Активний вплив місцевих Рад народних депутатів на формування нових суспільних відносин – можливий лише при наявності фінансових ресурсів.

Згідно з чинним законодавством сільські, селищні та міські Ради народних депутатів у межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування не включаються до місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

Доходи міського бюджету (міст Києва та Севастополя):
- частина податку на добавлену вартість та акцизного збору, не менш 20%;
- податок на прибуток підприємств усіх форм власності (крім комунальної), у розмірі 70% від ставки та 100% податку на прибуток підприємств комунальної власності;
- частина прибуткового податку з громадян;
- 70% податку на майно підприємств усіх форм власності і підпорядкування;
- 10% плати за землю до обласних бюджетів і 70% - до бюджетів міст Київа і

Севастополя;
- надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей;
- частина доходів від приватизації державного майна;
- відрахування дотації і субвенції з державного бюджету України;
- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності цього рівня;
- дивіденди, одержані на акції та цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах;
- інші надходження, передбачені Законами України.

У доходи районних бюджетів районів, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в містах, встановлених законодавством України зараховуються:
- податок на прибуток підприємтсв;
- податок на нерухоме майно громадян;
- місцеві податки і збори;
- частина доходів від приватизації державного майна;
- надходження від оренди цілісних майнових комплексів (у комунальній власності);
- відрахування, дотаії та субвенції отримані з бюджетів вищого рівня;
- інші надходження;
- податок на прибуток підприємств усіх форм власності (крім комунальної) у розмірі визначеному Радою народних депутатів, 100% податку на прибуток підприємств комунальної власності;
- прибутковий податок з громадян визначений Радою народних депутатів вищого рівня;
- плата за землю до районних бюджетів, 60% - до бюджетів міст.

У доходи бюджетів у містах зараховуються:
- податок на прибуток підприємств усіх форм власності (крім комунальної)100% податку на прибуток підприємств комунальної власності;
- прибутковий податок з громадян у розмірі визначеному Радою народних депутатів вищого рівня але не менш як 50%;
- плата за землю у розмірах, визначених Радою народних депутатів міста;
- частина доходів від приватизації майна, визначається Радою народних депутатів вищого рівня;
- місцеві податки і збори у розмірах, визначених Радою народних депутатів міста;
- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;
- відрахування дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;
- інші надходження.

Види податків та інших платежів, які підлягють зарахуванню до районного бюджету району в місті, встановлюються міською Радою народних депутатів відповідно до Законів України, рішень представницьких органів влади вищого рівня, прийнятих у межах їхньої компетенції.

У доходи міських (міст районного підпорядкування), сільських, селищних бюджетів у порядку і на умовах встановлених законодавством України, зпрпховуються:
- податок на прибуток підприємств усіх форм власності (крім комунальної) у розмірі визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, 100% податку на прибуток підприємтсв комунальної власності;
- прибутковий податок з громадян у розмірі визначеному Радою народних депутатів вищого рівня;
- 60% плата за землю;
- частина доходів від приватизації майна, визначається Радою народних депутатів вищого рівня;
- місцеві податки і збори;
- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;
- відрахування дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;
- інші надходження.

З державного бюджету до бюджетів бластей, міст Києва та Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів, які справляються на даній території або дотації і субвенцій. Розмір відрахувань за поданням Президента України затверджується Верховною Радою України в
Законі про державний бюджет на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного, екологічного стану відповідних територій.

Розмежування доходів закріплених за бюджетами областей, міст Києва і
Севастополя, між обласними, міськими і бюджетами районів, міст, міст обласного підпорядкування , районів у містах (Міст Києва і Севастополя), здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими Радами народних депутатів з урахуванням вищезазначених умов відповідних районів та населених пунктів за поданням Рад нижчих рівнів.

4. Структура витрат місцевих бюджетів.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки:
- фінансування установ і організацій освіти, культури, науки, охорони здоров`я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходиться у підпорядкуванні виконавчих органів влади областей, міст Києва і

Севастополя, а також соціально-культурних заходів, відповідно до покладених на ці органи влади функцій;
- утримання представницьких і виконавчих органів влади областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;
- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохороних заходів;
- інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства;
- 1% від обсягу видатків (кожного з них) для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути предбачені під час затвердження відповідних бюджетів.

В обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна касова готівка. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу місцевих бюджетів здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими
Радами народних депутатів та районними і міськими Радами народних депутатів.

5. Взаємовідносини між бюджетами.

Взаємовідносини між бюджетами передбачають виділення їх напрямів, видів та форм.

Взаємовідносини поділяються за:

- напрямами:

- вертикальні – між бюджетами різних рівнів. В Україні тільки вертикальні;

- горизонтальні –між бюджетами одного рівня;

- видами:

- регламентовані - законодавчими та інструктивними документами;

- договірні – на підставі Угоди між відповідними органами влади чи управління;

- формами:

- субсидіювання – виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нинижчого рівня (види субсидіюання: субсидї, субвенції, дотації);

- вилучення коштів – передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня;

- взаємні розрахунки – пердача коштів із одного бюджету до іншого у зв`язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету;

- бюджетні позички – тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв`язку з виникненням тимчасового касового розриву – незбігання у часі фінансування і надходження доходів.

Слід зазначити наступне. Бюджет України є консолідованим, тобто до складу входять усі види бюджетів бюджетної системи, що пов`язане зі значними навантаженнями на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за віиконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання.

Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

6. Висновок.

У сучасному міжнародному праві сформувалась окрема галузь, яка визначає міжнародні стандарти організації місцевих фінансів, регламентує діяльність місцевого самоврядування. Усі міжнародно-правові акти з питань місцевого самоврядування передбачають стандарти побудови місцевих фінансів.
Ці стандарти є обов`язковими для всіх країн, які приєднуються до зазначених міжнародно-правових актів. Приєднання України до Європейської хартії про місцеве самоврядування накладає на державу обов`язки забезпечення побудови фінансів місцевих органів влади згідно з цими стандартами.

Передусім держава має забеспечити достатні і стабільні власні фінансові ресурси органам місцевого врядування, яких вони за нинішніх умов не мають. Слід збалансувати фінансові ресурси місцевого самоврядування
України з його функціями і компетенцією. Необхідно розширити можливості місцевого самоврядування у сфері місцевого оподаткування, створити умови для забезпечення гнучкості й різноманітності місцевих локальних систем.Необхідно розробити і запрвадити сучасну систему фінансового вирівнювання, яка передбачатиме процедури погодження з місцевим самоврядуванням у справі перерозподілу фінансових ресурсів.


ІІІ. Література.

1. В.Кравченко, “Місцеві фінанси України”-К.”Знання”,1999р.
2. “Про бюджетну систему України” – Голос України – 1995 -№131;
3. Закон України “Про державний бюджет України на 2002 рік” – Відомості

Верховгої Ради України;
4. Василик О.Д. “Державні фінанси України” – К., Вища школа, 1997 р.;
5. Опарін В., “Фінанси” (загальна теорія) – К.,2001
6. Статистичний щорічник України. 2001р.




© 2010 РЕФЕРАТЫ