бесплатные рефераты

Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи

Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи













ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВИХОДУ З ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ


План


1. Сутність держбюджету в Україні і його роль в економіці

2. Бюджетна класифікація бюджетоуправління

3. Дефіцит державного бюджету

4. Державний борг і його види

5. Державні трансферти і їхні види

література



1. Сутність держбюджету в Україні і його роль в економіці


Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно - в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх каїнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Термін "бюджет" має декілька основних значень.

Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.

За матеріальним змістом бюджет - це сам централізований фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план.

Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки.

Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов‛язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій - управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Закон "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України" і такі підзаконні акти, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетні регламенти, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обґрунтування.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом - платежі до бюджету і асигнування з нього.

Таким чином, в основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той же час це фонд, з якого держава черпає свої фінансові ресурси для забезпечення свого функціонування. Вище вже йшла мова про те, що термін "бюджет" має кілька поняттєвих аспектів. Державний бюджет України є планом, що містить в собі перелік доказів і прибутків, які повинні отримати в наступному році, і майбутніх видатків; тому це розпис доходів і видатків держави на наступний бюджетний рік. Водночас бюджет є фондом грошових коштів, але в фінансово-правовій літературі відзначалось, що бюджет ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на бюджетний рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб.

Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку, а в тому, що він передбачає напрями спрямування доходів на певні видатки, а сама по собі сума може бути лише зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже використані.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний бюджет України з абсолютною більшістю з них об'єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Суспільне значення бюджету полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу.

Державний бюджет України набуває свого статусу тільки після затвердження його Верховною Радою України в формі закону. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1. ч.2 ст.92 Конституції України). Якщо утворення державного бюджету і використання його коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів - прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо звіту про Державний бюджет України.

Місцеві бюджети в Україні мають велике значення у фінансуванні соціальних потреб населення. Вони в значній частині забезпечують фінансовими ресурсами освіту, охорону здоров'я, культуру, житлово-побутові витрати та ін. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим фінансуються видатки на потреби, загальні для жителів Автономної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів - відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.

Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення: державний бюджет - це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій.

У відповідності із статтею 2 Закону України "Про бюджетну систему України" бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

В фінансово-правовій літературі дається наукове визначення бюджетної системи України. Це “заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави".

Поняття "бюджетна система" відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, яка визначається адміністративно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим, Закон "Про бюджетну систему в Україні" ввів поняття "бюджетний устрій", яке відображає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв‛язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Таким чином, бюджетний устрій більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).

Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Слід зазначити, що зведені бюджети існують не тільки в масштабах України, але і в ланках нижчого рівня. До їх числа можна також віднести бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей, бюджети районів, бюджети міст, які мають районний поділ.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згідно Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України, і нормативно-правовове регулювання бюджетних і в цілому фінансових питань вона не здійснює.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об‛єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, Радам яких підпорядковані населені пункти.

Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" бюджетом місцевого самоврядування (місцевим бюджетом) є план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети входять до числа місцевих бюджетів і є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Разом з тим вони формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Тому районні і обласні бюджети займають проміжне становище між державними та сільськими, селищними, міськими бюджетами.

Державний бюджет являє собою центральну ланку фінансової системи. Саме з моменту, коли держава починає регулярно складати бюджет, можна вважати, що фінанси здобувають загальний характер.

Об'єктивний характер бюджетних відносин обумовлений тим, що в руках держави повинна концентруватися визначена частина доходу, необхідна для рішення задач і функцій, покладених на державу. Держава це суспільний інститут, на який покладаються функції керування суспільством, охорони його економічної, соціальної і політичної структур. Особливістю бюджетних відносин є те, що ці відносини мають нееквівалентний характер. Бюджетні відносини не є під впливом закону вартості, тобто еквівалентного обміну. Бюджетні методи державного керування мають примусовий характер і вільні від впливу конкуренції. Бюджет діє у двох напрямках як:

економічний важіль планування, регулювання й керування економікою країни;

механізм керування фінансовими ресурсами й організації грошових, за допомогою яких здійснюється розподіл національного доходу між територіями й галузями.

Перший напрямок використання бюджету означає, що бюджет є фінансовий план країни. а друге, що бюджет - це ланка єдиної фінансової системи держави.

Через державний бюджет утворюється й використовується загальнодержавний фонд коштів. Саме через державний бюджет розподіляється від 20 до 60 відсотків національного доходу країни. Саме через державний бюджет держава організує перерозподіл засобів між виробничою і невиробничою сферами народного господарства, між регіонами й галузями економіки.

Державний бюджет як економічна категорія являє собою систему грошових відносин, що виражають рух головним чином чистого доходу суспільства, у процесі якого утворюється й використовується централізований фонд держави з метою виконання їм своїх функцій.

За формою державний бюджет виступає як розпис доходів і витрат держави на певний строк, затверджуваний в законодавчому порядку.

Державний бюджет - це єдиний план утворення й здійснення витрат держави на суспільні нестатки у визначених розмірах і по цільовому призначенню.

Серцевиною державного бюджету є зведений фінансовий баланс держави, в активі, якого відображається формування доходів, а в пасиві - використання централізованого грошового фонду держави. Напрямки використання коштів бюджету визначаються Законом України "Про державний бюджет", затверджуваним урядом на кожний календарний рік.

Державний бюджет - найважливіший інструмент впливу на економіку і соціальну сферу країни.

Використовуючи фінансове планування, країни з розвинутою економікою через державний бюджет впливають на структурну перебудову економіки, науково-технічну політику, норми нагромадження капіталу, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, обсяг валового національного продукту. Концентрація величезної частини національного доходу в руках держави дозволяє йому здійснювати стимулювання розвитку найбільш перспективних галузей економіки, фінансувати програми по енергетичному розвитку, підтримувати на досить високому рівні темпи науково-технічного прогресу, у тому числі через фінансування науки. Розширення державного споживання і державних капіталовкладень дозволяє підтримувати на досить стабільному рівні окремі галузі економіки, навіть забезпечувати підвищення норми нагромаджень.

Державний бюджет фінансує основні соціальні програми і є щорічним планом економічної й соціальної політики країни. За рахунок державного бюджету згладжуються соціальні наслідки розшарування населення країни по матеріальному становищу.

Державний бюджет є основним знаряддям економічної експансії, тобто втручання в економіку й політику країн, що розвиваються.

Це досягається, головним чином, через систему державного кредиту, що витісняє фінансовий кредит із ринку капіталів. Це виробляється в інтересах великого капіталу розвинутих країн. У цілому економічна експансія спрямована на завоювання ринків збуту і сировинних ринків.

У цілому державний бюджет виконує наступні основні функції:

перерозподіляє національний доход;

стабілізує процес суспільного відтворення;

здійснює державну соціальну політику.

Підводячи підсумки вищесказаному, можна сказати, що державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними й фізичними особами з приводу розподілу національного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку з утворенням і використанням бюджетного фонду, призначеного на фінансування народного господарства, соціально-культурних потреб, потреб оборони і державного управління.

Державний бюджет повинен відповідати наступним принципам: повнота бюджету, єдність бюджету, реальність (правдивість) бюджету й гласність бюджету.

Під повнотою бюджету розуміється включення в бюджет цілком усіх доходів і витрат урядових органів.

Єдність бюджету полягає як в однаковому порядку складання бюджету, так і в єдиному бюджетному документі. Повинний бути єдиний бюджет, у якому відбиваються всі доходи й витрати держави. Крім того, єдність припускає порівняність частин бюджету між собою. Для цього застосовується єдина бюджетна класифікація, тобто угруповання доходів і витрат бюджету по однорідних ознаках.

Правдивість, тобто реальність бюджету, припускає, що всі суми його доходів і витрат повинні бути обґрунтовані і правильні.

Гласність бюджету має на увазі відкрите обговорення бюджету й затвердження його законодавчим органом країни.


2. Бюджетна класифікація бюджетоуправління


Правові початки лежать в основі всіх стадій бюджетного планування, дотримання бюджетної дисципліни щодо надходження доходів у бюджет та витрат коштів із бюджету. Це забезпечується бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне угруповання доходів і витрат бюджету по однорідних ознаках, що забезпечує загальнодержавну й міжнародну погодженість бюджетних даних.

Загальна структура бюджетної класифікації затверджена Постановою Верховної Ради №327 від 12.07.09 р. "Про структуру бюджетної класифікації України".

Бюджетна класифікація містить наступні розділи: доходи бюджету; витрати бюджету; дефіцит бюджету; державний борг фінансування.

Державні доходи.

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову частини, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України.

Державні доходи являють собою кошти, що концентруються у руках держави для виконання своїх функцій. Основним джерелом формування доходів держави є національний доход, створюваний у тій чи іншій державі. Формою прояву цих доходів виступають податки. Крім податків, державні податки виступають у вигляді прибутків підприємств і організацій державного сектора, доходів від здачі державного майна в оренду, доходів від продажу державного майна, доходів від цінних паперів. доходів від пайової участі держави в приватному підприємництві, митних доходів.

За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на:

доходи від господарської діяльності;

доходи від використання природних ресурсів;

доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

доходи від банківської діяльності;

доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

державне мито;

митні платежі;

збори та інші неподаткові доходи;

доходи від приватизації;

доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік доходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.

Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів - суб'єкта бюджетного права - таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

По економічному змісту державні доходи поділяються на податкові й неподаткові надходження.

По джерелах утворення державні доходи поділяються на доходи від податкових надходжень, доходи від державного майна, доходи від цінних паперів, доходи державних установ за надання послуг, а також штрафи, пені.

По формах утворення державні доходи поділяються на обов'язкові платежі (податки і митні платежі) і добровільні платежі (плата за послуги, позики, лотереї та інші).

По приналежності державні доходи поділяються на доходи центральних органів влади й управління (федеральні доходи) і доходи місцевих органів влади (муніципальні доходи).

3 урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:

надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;

плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання - щорічний перерозподіл кошів в середині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.

Регулюючі доходи - це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету і може щорічно змінюватись. Так, в 1997 р., як регулюючі доходи, були використані акцизний збір (50 відсотків його передавалися до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.

Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном - трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає, як обов'язкову умову, участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Таким чином, як випливає з викладеного вище Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети з:

власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;

доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).

Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з їх бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Дохідна частина бюджетної класифікації доходів бюджету України включає наступні статті доходів.

податкові надходження, питома вага яких у дохідній частині бюджету складає більш 70 відсотків. Це податкові надходження податку на додаткову вартість, податку на прибуток, землю, природні ресурси, прибутковий податок, акцизний збір і інші податки й збори;

надходження від зовнішньоекономічної діяльності (митні надходження): митні, доходи від реалізації валютних засобів по експортних операціях.

неподаткові надходження: плата за надання державних послуг (державний збір, консульські збори, плата за надання ліцензій, квот патентів і інші державні дозволи); адміністративні збори і платежі; податкові й адміністративні штрафи; плата за реєстрацію; реалізація товарно-матеріальних цінностей з державних резервів і запасів; боргові зобов'язання й вимог, які знаходяться в державній власності; плата за державні гарантії і поручительства, за надані від імені держави кредиторам у забезпечення зобов'язань боржників; відсотки, що сплачуються дебіторами за використання бюджетних кредитів; надходження від реалізації дорогоцінних металів; бюджетні вилучення з бюджетів адміністративно - територіальних одиниць (обласних бюджетів і бюджетів Києва і Севастополя); суми перехідних бюджетних кредитів, наданих державою в минулі бюджетні роки і повернуті в поточному бюджетному році; благодійні внески й пожертвування і інші доходи.

надходження від операцій з капіталом: орендна плата за використання державного майна, дивіденди, сплачені за корпоративні права, що є державною власністю; реалізація цілісних майнових комплексів, корпоративних прав; засобу від продажу державного майна.

державні кредити й позики.

доходи державних цільових бюджетних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, фонду зайнятості та інші).

інші доходи, визначені законодавством.

Видатки державного бюджету.

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави - це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Видатки державного бюджету - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави, і його використанням по галузевому, цільовому і територіальному призначенню.

На величину державних витрат впливають державний устрій країни, внутрішній і зовнішня політика держави, загальний рівень розвитку економіки країни, рівень добробуту населення, розмір державного сектора в економіки й інші фактори.

Державні видатки поділяються на чотири основні групи: витрати на соціально-культурні потреби; витрати на народне господарство й підтримку економіки; військові витрати й і витрати на управління. Структура витрат міняється під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Ці фактори можуть бути економічними, соціальними, політичними, військовими та інші.

Перераховані групи витрат визначені по предметній ознаці. Але державні витрати можна класифікувати і по інших ознаках.

По ролі у відтворювальному процесі державні витрати поділяються на: витрати на сферу матеріального виробництва; витрати на невиробничу сферу; витрати на створення резервів.

По цільовому призначенню державні витрати розрізняють: витрати на розширене відтворення й реконструкцію (основна частка цих витрат направляється на дослідження в області нових технологій і створення досвідчених зразків техніки); поточні витрати держави (витрати на управління, військові витрати, витрати на виплату пенсій тощо); витрати держави на формування й обслуговування страхових і резервних фондів.

По джерелах державні витрати поділяються на три групи: бюджетні асигнування; витрати за рахунок резервних і страхових фондів і кредитні джерела фінансування.

По територіальній ознаці витрати поділяються на загальнодержавні, витрати адміністративно-територіальних утворень і місцеві витрати.

Витрати бюджетів усіх рівнів розділяються на витрати, що включаються в бюджет поточних витрат, і витрати, що включаються в бюджет розвитку.

До бюджету поточних витрат відносяться витрати на поточне утримання й капітальний ремонт житлово-комунального господарства, об'єктів охорони навколишнього середовища, освітніх установ, установ охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки й культури, засобів масової інформації й інші витрати, що включаються не в бюджет розвитку.

До бюджету розвитку відносяться асигнування на інноваційну й інвестиційну діяльність, пов’язану з капітальними вкладеннями на соціально-економічний розвиток країни, інші витрати на розширене відтворення.

Структура бюджетної класифікації витрат бюджету складаємося з наступних статей:

витрати на обслуговування державного боргу, а саме: витрати на погашення зобов'язань по державному внутрішньому боргу і державному зовнішньому боргу;

податкові витрати: витрати по виплаті бюджетного відшкодування платникам податку на додану вартість, відшкодуванню зайво сплачених податків платникам податку на доходи фізичних осіб, по відшкодуванню податків (зборів, обов'язкових платежів), зайво сплачених за рішенням податкових органів;

витрати цивільного бюджету: витрати по соціальному захисту і соціальному забезпеченню; витрати по утворенню, охороні здоров'я, культурі і спорту, витрати по державному керуванню (витрати на утримання законодавчих органів і уряду країни, витрати на утримання місцевих органів влади і керування, органів правопорядку органів судочинства й прокуратури), витрати комунального господарства й інші витрати; витрати на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

витрати по економічному втручанню, а саме: витрати по кредитній діяльності держави (органів місцевого самоврядування); гарантійні витрати по наданих державних гарантіях і поручительствам; по державних інвестиціях (фінансування нових перспективних галузей, галузей, що вимагають підтримки держави, фінансування сільського господарства, науково-дослідних робіт фундаментального й пошукового характеру); витрати по здійсненню господарських державних програм; витрати по реалізації державних (місцевих) контрактів для задоволення суспільних потреб; по компенсації вартості об'єктів приватної власності у випадках їхнього примусового відчуження; дотації держави; витрати на придбання і спорудження об'єктів власності;

витрати на реалізацію бюджетних трансфертів: витрати на надання бюджетних субсидій, субвенцій, витрати по фінансуванню бюджетних вилучень;

витрати оборонного бюджету, включаючи забезпечення державної безпеки, а саме: витрати бюджету Міністерства оборони України, бюджету Служби безпеки України, включаючи витрати на озброєння, обмундирування, військові дослідження, придбання техніки і т.д.;

витрати спеціального призначення: витрати на формування резервних і страхових фондів держави, інституційні витрати, що утворилися внаслідок помилок у макроекономічному прогнозуванні, витрат на проведення виборів, референдумів і т.д.

інші витрати, здійснювані відповідно до законів.

Витрати з бюджету тісно зв'язані з його доходами, а також впливають один на одного. З одного боку, обсяг витрат бюджету лімітується твердими рамками доходів, що надходять до бюджету, причому останні, у свою чергу визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, витрати при належному використанні бюджетних коштів можуть впливати на доходи, сприяючи зростанню виробництва, розвитку науки, удосконалюванню кадрового персоналу.

Найбільш великими статтями витрат у бюджеті України є: витрати на підтримку економічного росту і регіонального розвитку; витрати на реалізацію соціальних програм. Серед цих витрат - витрати на погашення боргів держави по соціальних виплатах, витрати на централізовану закупівлю дорогого устаткування для установ охорони здоров'я, підтримку організацій по соціальному захисті інвалідів, здійснення централізованих заходів для лікування онкологічних хворих., витрати на соціальні програми, витрати на оборону, суспільний порядок і безпеку.

Державні витрати - це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

державному бюджеті та місцевих бюджетах;

державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної, соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

видатки держави, що здійснюються з державного бюджету;

видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів;

видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюються структура державних видатків - їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов¢язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб¢єктами фінансуваня є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форми власності. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб¢єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб¢єкта фінансування. Решта - більша частина видатків - покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб¢єкта фінансування. Ця форма використовуєтьася при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротнього, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів - кошторисів витрат.

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях - у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.

Страницы: 1, 2


© 2010 РЕФЕРАТЫ