Державній бюджет України
Державній бюджет України
Зміст
Вступ.
3 1. Державний бюджет України як головний фінансовий план країни 3 2. Доходи державного бюджету України. 4 1. Класифікація доходів державного бюджету України. 4 2. Джерела формування доходів державного бюджету України. 5 3. Аналіз структури доходів державного бюджету України у 2003 році. 6 4. Динаміка структури доходів Державного бюджету України за 2001-2003 роки. 7 5. Вдосконалення діючої системи доходів Державного бюджету України. 9
Висновки. 10 Вступ. Адміністративно-командні методи управління економікою СРСР призвели до
нерівномірного економічного розвитку регіонів країни, створення
неефективного народногосподарського комплексу в тому числі і на Україні. З проголошенням в 1991 році Україною державної незалежності
починається новий етап формування власної національної політики і розвитку
суспільно-економічних відносин. Але перша спроба початку економічних
перетворень в Україні сталася ще до 1991 року, а саме 3 серпня 1990 року,
коли Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон УРСР "Про економічну
самостійність Української Радянської Соціалістичної Республіки". Згідно з
цим законодавчім актом Україна самостійно визначатиме економічний статус і
стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а
також розроблятиме і формуватиме незалежну фінансову (бюджетну, податкову,
валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і
займатиметься її виконанням. Фінансова політика – це система державних заходів, спрямованих на
мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання державою її
функцій. Вона має самостійне значення і водночас є головною метою
реалізації волі держави в будь-який сфері суспільного життя. Головним
напрямком фінансової політики держави було у всі часи і залишається
формування по можливості найбільшого обсягу фінансових ресурсів держави –
єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень. Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і
повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси
країни та бути привабливою для потенційних інвесторів-нерезидентів.
Побудова і формування фінансової політики - це досить складаний процес. Основу фінансової політики будь-якої країни становить бюджетна
політика, яка пов'язана, насамперед, із формуванням і виконанням бюджетів
усіх рівнів. Структура бюджетної системи та бюджетний устрій України
визначені Законом України “Про бюджетну систему України”, що був прийнятий
05 грудня 1990 року та викладений в новій редакції 29 червня 1995 року. 1. Державний бюджет України як головний фінансовий план країни. Бюджетна система складається з Державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є
зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для
аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і
соціального розвитку України. Бюджет будується на принципах цілісності,
повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів,
що входять у бюджетну систему України. Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для
забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України,
органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних
депутатів. Головне місце у бюджетній системі України займає Державний бюджет.
Державний бюджет – це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи
державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого
функціонування. Бюджет – це лише форма утворення, план формування
централізованого фонду коштів і його використання. Це великий кошторис,
розпис доходів і видатків, який повинен бути узгоджений по термінах
надходження і використання коштів. Тобто бюджет будь-якої держави – це її
фінансовий план. Але це не просто фінансовий план. Це її основний
фінансовий план, оскільки в державі існує багато фінансових планів, але
Державний бюджет відіграє координуючу роль по відношенню до них. Так, будь-
яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис), але він залежить від
бюджету, з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі. Державний бюджет повинен забезпечувати необхідними коштами
фінансування заходів економічного та соціального розвитку, що мають
загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин. Крім того, через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини
фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними утвореннями України
з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану,
необхідності вирівнювання фінансового забезпечення Для успішного функціонування кожній державі необхідно запланувати
можливе одержання доходів для покриття першочергових видатків. Можливості
планування на далеку перспективу обмежені, тому, бюджет повинний бути
пристосований до певного проміжку часу. Складання періодичного плану
достатньо повного, доволі чітко і правдиво складеного, дає можливість
привести в рівновагу доходи і видатки, зібрати заплановані доходи і
ефективно фінансувати витрати, необхідні для виконання завдань, які
Конституцією покладені на державу. 2. Доходи Державного бюджету України. Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси.
Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину
якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка
переходить у її власність без будь-яких умов і обов’язків по відношенню до
інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового
внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть
розпоряджатися органи державної влади. Доходи державного бюджету – поняття більш вужче, ніж доходи держави.
Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка
використовується для фінансування виконання органами державної влади
загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України. 2.1. Класифікація доходів Державного бюджету України. Класифікація доходів бюджету визначена Постановою Верховної Ради
України” “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка була прийнята
12 липня 1996 року. Згідно з цим документом доходи групуються наступним
чином: > Податкові надходження: . податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості; . податки на власність; . платежі за використання природних ресурсів; . внутрішні податки на товари та послуги; . податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ; . інші податки. > Неподаткові надходження: . доходи від власності та підприємницької діяльності; . адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; . надходження від штрафів та фінансових санкцій; . інші неподаткові надходження. > Доходи від операцій з капіталом: . надходження від продажу основного капіталу; . надходження від продажу державних запасів товарів; . надходження від продажу землі та нематеріальних активів. > Офіційні трансферти: . від органів державного управління інших рівнів; . із-за кордону; . з недержавних джерел. > Державні цільові фонди: . Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; . Пенсійний фонд України; . Фонд соціального страхування України; . Фонд сприяння зайнятості населення України; . Державний інноваційний фонд України; . Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу; . інші фонди. Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти
взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи. 2.2. Джерела формування доходів Державного бюджету України. Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і
юридичних осіб, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших
джерел, що встановлені законодавством України. Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи
Державного бюджету України формуються за рахунок: . частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік; . частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік; . податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників; . податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України; . плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України; . надходжень від зовнішньоекономічної діяльності; . частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік; . надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності; . орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності; . внесків до Пенсійного фонду України; . внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; . внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; . внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України; . надходжень від внутрішніх позик; . перевищення доходів над видатками Національного банку України; . повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах; . дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності; . плати за спеціальне використання природних ресурсів; . інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України. 3. Аналіз структури доходів Державного бюджету України. Державний бюджет України з точки зору його ідеології виражається
насамперед в такому перерозподілі доходів, який забезпечує баланс
політичних, економічних, соціальних та міжбюджетних відносин. Характерними ознаками Державного бюджету України є: . бездефіцитність, що дозволяє використовувати ресурси держави не на фінансування дефіциту, а на здійснення загальнодержавних програм; . зменшення частини фінансових ресурсів, які перерозподіляються через державний бюджет, що забезпечує подальший рух у досягненні компромісу між фіскальними інтересами держави та її стимулюючою функцією; . скорочення необгрунтованих пільг з одночасним збільшенням обсягів видатків на здійснення програм соціального спрямування; . цільове використання бюджетних коштів та досягнення прозорості бюджетного процесу за рахунок концентрації у державному бюджеті всіх позабюджетних коштів та фондів, включаючи фонд соціального страхування.
Розглянемо спрощену структуру доходів державного бюджету, яка наведена в
Таблиці 1. Таблиця 1
Спрощена структура доходів Державного бюджету України на 2003 рік
|№ |Найменування доходів |Сума, тис. |% |
| | |грн. | |
|1. |Податкові надходження в т.ч. |19840758,0 |59,3 |
|1.1|податок на прибуток підприємств |5789 023,0 |29,2 |
|. | | | |
|1.2|податок на додану вартість |9716 759,0 |49,0 |
|. | | | |
|1.3|акцизний збір з вітчизняних товарів |1562 104,0 |7,9 |
|. | | | |
|1.4|акцизний збір з імпортних товарів |400 000,0 |2,0 |
|. | | | |
|1.5|збори за використання природних ресурсів |400 000,0 |2,0 |
|. | | | |
|1.6|плата за ліцензії |125 250,0 |0,6 |
|. | | | |
|1.7|податки на міжнародну торгівлю та зовнішні|1759 647,0 |8,9 |
|. |операції | | |
|1.8|інші податки |100 785,0 |8,9 |
|. | | | |
|2. |Неподаткові надходження в т.ч. |8967295,4 |26,8 |
|2.1|доходи від власності та підприємницької |3609 854,0 |40,3 |
|. |діяльності | | |
|2.2|адмінистративні збори та платежі від |532 174,1 |5,9 |
|. |некомерційного та побічного продажу | | |
|2.3|надходження від штрафів та фінансових |38 840,0 |0,4 |
|. |санкцій | | |
|2.4|інші неподаткові надходження |4786 427,3 |53,4 |
|. | | | |
|3. |Доходи від операцій з капіталом |23000,0 |0,1 |
|4. |Цільові фонди |3295573,0 |9,9 |
| |Разом доходів |32126529,5 |96,1 |
|5. |Офіційні трансферти |1306529,5 |3,9 |
| |Всього доходів |33433155,9 |100 | Як бачимо, левову частку доходів бюджету складали податкові
надходження – 19 840 758,0 тис. грн. (59,3% від загальної суми доходів).
Можна сказати, що податкові надходження – це основне джерело доходів
бюджету не тільки в Україні. І це не дивно. Так, якщо розглянути,
наприклад, структуру доходів Федерального бюджету США на 2003 рік, то
побачимо, що загальний дохід дорівнював 1 743 млрд. доларів США з них за
рахунок податків одержано 1 146 млрд. доларів США. Тобто, в структурі
доходів Федерального бюджету США на 2003 рік податкові надходження
складали 65,7% від загальної суми доходів. Основне навантаження з формування податкових надходжень до державного
бюджету лягає на податок на додану вартість. За його рахунок формувалось
49,0% податкових надходжень. Друге місце займав податок на прибуток
підприємств – 29,2% від загальної суми податкових надходжень. Далі йдуть
податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції –8,9% та акцизний збір
з вітчизняних товарів – 7,9%. Надходження від решти податків складали 5% в
структурі податкових надходжень до Державного бюджету України на 2003 рік. Наступними за вагомістю в структурі доходів бюджету йдуть неподаткові
надходження. Вони забезпечили 26,8% доходів Державного бюджету України на
2003 рік, що становило 8 967 295,4 тис. грн. Провідну роль в цих
надходженнях відіграли доходи від власності та підприємницької діяльності –
40,3% від загальної суми неподаткових надходжень. Серед інших неподаткових
надходжень за вагомістю можна виділити надходження частини виручки від
реалізації газу, що отримувалось як плата за транзит природного газу через
територію України – 1 005 422,0 тис. грн., що становило 11,2 від загального
обсягу неподаткових надходжень. Решту, а саме – 48,5%, складала велика
кількість різноманітних зборів, платежів, відрахувань, штрафів та
надходжень. Надходження до цільових фондів Державного бюджету України на 2003 рік передбачали у сумі 3 295 573,0 тис. грн., що становили 9,9% доходів
бюджету. Доходи цільових фондів формувались за рахунок надходжень коштів до
Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (157 900,0 тис.
грн.); Фонду соціального страхування України (1 304 917,0 тис. грн.);
Державного фонду сприяння зайнятості населення України (596 800,0 тис.
грн.); Державного інноваційного фонду України (1182 880,0 тис. грн.);
Фонду України соціального захисту інвалідів (40 000,0 тис. грн.); Фонду
охорони навколишнього середовища (13 076,0 тис. грн.). Як видно, найбільші
надходження за цією статтею забезпечували збори до Фонду соціального
страхування України та до Державного інноваційного фонду України. Офіційні трансферти, які формувались за рахунок коштів, що
передаються до державного бюджету з інших бюджетів, передбачались
надходження у сумі 1 306 529,5 тис. грн., що становило 3,9% від загального
обсягу доходів бюджету. І, нарешті, доходи від операцій з капіталом передбачали отримати в
сумі 23 000 тис. грн. (0,1% від суми доходів бюджету) за рахунок
надходжень від продажу основного капіталу. Мається на увазі реалізація
безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність
держави, скарбів, дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. 4. Динаміка структури доходів Державного бюджету України за 2001 - 2003 роки. Як бачимо, з року в рік, доходи державного бюджету зростали. Так у
2003 році по зрівнянню з 2001 роком було заплановано отримати доходів
номінально більше на 12 332 105 тис. грн. і по зрівнянню з 2002 роком - на 9 537 895,1 тис. грн. Тобто, зростають темпи номінального росту доходів
Державного бюджету України. Враховуючи те, що рівень інфляції за 2002 рік
складав 19,2%, можна зробити висновок – реальне зростання доходів бюджету у
2002 році, якщо за базовий прийняти 2002 рік, без врахування рівня інфляції
у 2003 році складав 8 002 294,0 тис. грн. Цей зріст можна пояснити, перш за
все, розширенням бази оподаткування. В структурі доходів бюджетів на2001, 2002 та 2003 роки основне
навантаження з заповнення дохідної частини бюджету лягало на податкові
надходження – вони складали 54,5%, 66,9% та 59,3% від загальної суми
доходів відповідно. Тобто, відносна величина цієї складової частини доходів
бюджету не носила більш-менш постійного характеру. Крім того, структура
безпосередньо податкових надходжень зазнає суттєвих коливань із року в рік.
Так, прибутковий прибуток з громадян в 2001 році у повному обсязі
відраховувався до місцевих бюджетів. Таке ж передбачалось і в 2003 році. А
в 2002 році 86,5% відраховувалось до місцевих бюджетів, решта – надходила
до державного бюджету. Аналогічно нестабільна ситуація склалася і з рештою
загальнодержавних податків (зборів): податок на прибуток підприємств,
акцизний збір на вітчизняні товари (Табл. 2). Таблиця 2
Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових
платежів)
до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць (у відсотках до
загальної суми) |Рік |Прибутковий |Податок на |Акцизний збір з |
| |податок з громадян|прибуток |вітчизняних |
| | |підприємств |товарів |
|2001 |100,0 |100,0 |0 |
|2002 |86,5 |85,9 |45,6 |
|2003 |100,0 |7,4 |3,7 | Далі йдуть неподаткові надходження. Тут зберігається тенденція до
зростання вагомої частини (як номінальної, так і відносної) цих надходжень
у загальній структурі доходів державного бюджету (у 2001-2002-2003 роках
відповідно 14,9%, 21,5% та 26,8%). Але стабільність внутрішньої структури
неподаткових надходжень залишає бажати кращого. Не можна не привернути
увагу до коливання частини неподаткових надходжень, яку складали доходи від
власності та підприємницької діяльності (у 2001-2002-2003 роках відповідно
46,9%, 22,1% та 40,3%). Якщо врахувати, що основна частка цих доходів -
надходження від приватизації об’єктів державного майна, то можна зробити
висновок, що стратегічне планування приватизації проводиться навмання. Динаміка надходжень до цільових фондів також не мала чітко визначеної
тенденції. Так після зниження частки цих надходжень у 2002 році (8,3%)
порівняно з 2001 роком (22,3%) у 2003 році має місце невелике зростання –
9,9%. Частка в загальній структурі доходів державного бюджету, яку складають
доходи від операцій з капіталом, мала тенденцію до скорочення (у 2001-2002-
2003 роках відповідно 5,4%, 1,7% та 0,1%). Ця тенденція пояснювалась
поступовою відмовою від реалізації товарно-матеріальних цінностей, що
знаходяться у Державному матеріальному резерві та Мобілізаційному резерві.
У 2003 році такої реалізації, на відміну від попередніх років, не
передбачалось взагалі. І, наприкінці, розглянемо офіційні трансферти. Динаміка їх частки в
доходах бюджету змінюється із року в рік без будь-яких тенденцій (у 2001-
2002-2003 роках відповідно 2,9%, 1,6% та 3,9%). Офіційні трансферти
відображають політику держави до вилучення коштів з місцевих бюджетів. Отже, розглянуто динаміку структури доходів Державного бюджету України
в 2001-2003 роках. Із наведеного вище можна зробити наступні висновки: . На даний момент в державі не існує довгострокової бюджетної політики. Здається таке враження, що із року в рік бюджет формується не на основі аналізу макроекономічних показників національної економіки та будь-яких розрахунків, а на суто емпіричних підставах. . Основне навантаження щодо наповнення Державного бюджету України в 2001- 2003 роках коштами лягало на податкові надходження. При чьому така тенденція зберігається із року в рік з невеликими коливаннями. Але політика формування податкових надходжень до державного бюджету не носить постійного характеру. Тобто внутрішня структура цих надходжень не є постійною і не має яскраво виражених тенденцій, крім зменшення вагомої частини податку на додану вартість. . Відносно високу частку неподаткових надходжень в структурі доходів державного бюджету можна пояснити тим, що в умовах нестабільної економічної ситуації в країні держава прагне до отримання більш гарантованих доходів у порівнянні з податками. . В структурі податкових надходжень самим важливим джерелом є податок на додану вартість і в якійсь мірі акцизний збір. Це говорить про те, що найбільш контрольованою сферою економіки з боку держави є кінцеве споживання чого не можна сказати про процеси виробництва та розподілу. Частки податків з цих видів товарно-грошових відносин мізерно невеликі порівнянню з потенційними можливостями. 5. Вдосконалення діючої системи доходів Державного бюджету України. Оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку
складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи
оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи
доходів державного бюджету. Необхідність удосконалення податкової системи
України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги
з фіскальної функції до функції регулюючої. Особливість податкової системи в Україні полягає в тому, що фіскальна
функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу,
а завдяки психологічному враженню платників податків. Якщо проаналізувати
відсоток доходів зведеного бюджету країни у структурі ВВП, то бачимо, що
спостерігається стійка тенденція до зниження цієї частки у ВВП (1999 рік –
37,1%; 2000 рік – 30,1; 2001рік – 28,2%; 2002 рік – 25,4%). В 2003 році за
перші два місяця цей показник стабілізувався і складав 25,9%. Це говорить
не про велике податкове навантаження на платників податків, а, навпаки, на
зниження із року в рік рівня оподаткування в країні. Але з-за того, що
система оподаткування в Україні вкрай непрозора, дуже складна (існує більш
ніж 40 різноманітних податків, платежів і зборів), податкове законодавство
не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників
податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним. Це
враження, як ми бачимо із наведених даних, взагалі не є вірним. Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати
наступним чином: . сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду; . платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту; . об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; . умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків; . відсутність податкових пільг; пільги можуть застосовуватися тільки до тих коштів, які витрачаються на інвестиції та благодійну діяльність. Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах,
можна запропонувати такі заходи –удосконалення податкової системи України: . основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями; . кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість; . податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим; . з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції; . потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, атому якраз такою вона повинна бути в Україні; . досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі. Висновки. В цієї роботі мною був розглянутий комплекс питань щодо доходів
Державного бюджету України. Розглянуті матеріали дають підставу
стверджувати, що в Україні йде поступове реформування бюджетних
взаємовідносин, а в їхній частці і взаємовідносин, які стосуються
формування доходної частини бюджету. Поки що цей рух лишає бажати кращого,
але можна сподіватися на те, що на зміну емпіричним методам управління
економікою в цілому та бюджетним процесом окремо прийде цілісне розуміння
урядом країни макроекономічних процесів, які відбуваються в національній
економіці.
|