Діяльність фінансових посередників є обов'язковим атрибутом сучасної економіки. В умовах розвинутої ринкової економіки свою діяльність здійснює величезна кількість фінансових посередників, які за винагороду надають різні види фінансових послуг. В Україні інститут фінансового посередництва знаходиться в стадії становлення та розвитку.

Фінансове посередництво це діяльність з акумуляції та перерозподілу наявного у суспільстві вільного капіталу та реалізації фінансових операцій, що супроводжують ці процеси.

Господарський кодекс України визначає фінансове посередництво як діяльність, що пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством Така діяльність є різновидом фінансової діяльності банків та інших фінансово-кредитних організацій.

В економічній літературі осіб, які забезпечують фінансове посередництво, називають фінансовими посередниками. Ними є фінансові установи, які шляхом реалізації різноманітних фінансових операцій здійснюють акумулювання наявного у суспільстві вільного капіталу та його перерозподіл.

Сучасні фінансові посередники є професійними учасниками фінансового ринку і відіграють важливу роль у його функціонуванні, а через нього впливають і на розвиток економіки.

Основне призначення фінансових посередників полягає в фінансуванні економічної діяльності та забезпеченні ефективного перерозподілу капіталу у суспільстві. Завдяки цьому створюються сприятливі умови для ефективного функціонування реального сектора економіки та прискорення кругообороту капіталу в процесі господарської діяльності. Поряд з цим діяльність фінансових посередників сприяє активізації підприємництва, стимулює платоспроможний попит з боку населення та збільшує грошову масу в країні.

Фінансові посередники є інституційними інвесторами фінансового ринку і, окрім виконання суто посередницьких функцій, можуть самостійно акумулювати вільний капітал та здійснювати інвестування за рахунок власних і залучених коштів.

Значення діяльності фінансових посередників знаходить своє безпосереднє вираження у процесах фінансування суб'єктів економічної діяльності. Така діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування економіки та її розширеному відтворенню.

Передача капіталу від заощаджувачів до позичальників може відбуватися за двома схемами, а саме шляхом прямого і опосередкованого фінансування. Пряме фінансування забезпечується без участі фінансових посередників, і полягає у переміщенні заощаджень безпосередньою від власників заощаджень до позичальників шляхом розміщення фінансових активів позичальників на ринку (рис.1). Проте це її механізм в більшості випадків характеризується низькою ефективністю, що пов'язана зі значними витратами позичальників на пошук інвесторів, тривалим терміном розміщення на ринку випущених фінансових активів та недооцінкою їх вартості, впливом фінансових ризиків тощо.

Рис.1. Пряме фінансування суб’єктів господарювання без участі фінансових посередників

При опосередкованому, фінансуванні всі ризики, що пов'язані з залученням додатковою капіталу на ринку, позичальник передає посереднику за винагороду. Діяльність фінансових посередників забезпечує: фінансування суб'єктів господарської діяльності шляхом розміщення випущених ними фінансових активів на ринку або за рахунок передачі позичальникам акумульованого, за ініціативою посередників капіталу, на засадах співвласності або боргу.

Фінансування діяльності суб'єктів економічної діяльності за участю фінансових посередників може відбуватися за трьома схемами.

При першій фінансовий посередник здійснює розміщення випущених емітентом фінансових активів за винагороду. Посередництво забезпечує продаж фінансових інструментів позичальника у більш короткі строки та за найбільш реальною ціною. У результаті такої діяльності капітал, що був акумульований посередником внаслідок продажу фінансових активів на ринку, передасться позичальнику. За надання послуг і з розміщення цінних паперів фінансовий посередник одержує від емітента комісійну винагороду, що обчислюється у відсотках до вартості типів, залучених внаслідок продажу цінних паперів.

Рис.2. Механізм опосередкованого фінансування через розміщення фінансових активів позичальника на ринку

При другій схемі посередник викуповує випущені фінансові активи емітента за фіксованою ціною з метою їх перепродажу на ринку. У такий спосіб емітент одноразово одержує від посередника суму додаткових коштів, необхідних для ведення господарської діяльності. Така схема опосередкованого фінансування для посередника пов'язана з додатковим ризиком, що може виникнути при неправильній оцінці ним інвестиційної привабливості придбаних активів. За умови невеликого попиту на такі активи з боку інвесторів ціна їх продажу на ринку може виявитися меншою, ніж ціна їх придбання у емітента. При успішному перепродажі викуплених фінансових інструментів посередник самостійно спрямовує нарощену суму капіталу в обрані ним об'єкти інвестування.

При третій схемі опосередкованого фінансування посередник виступає ініціатором залучення наявного на ринку капіталу і для цього випускає власні фінансові інструменти (акції, боргові зобов'язання, інвестиційні сертифікати), які стають об'єктом торгівлі на ринку (рис.3). Внаслідок продажу випущених фінансових активів посередник не тільки виконує функцію переміщення капіталу, а й забезпечує збільшення обсягу своїх фінансових ресурсів.

Рис.3. Механізм опосередкованого фінансування шляхом випуску фінансовим посередником власних фінансових активів

Залучений в такий спосіб капітал посередник спрямовує у фінансові активи обраних ним позичальників. формуючи при цьому портфель фінансових інвестицій. Третя схема опосередкованого фінансування на відміну від першої та другої, забезпечує одержання додаткових фінансових ресурсів відразу декількома позичальниками коштів. Такий механізм опосередкованого фінансування в Україні забезпечується інститутами спільного інвестування, які здійснюють випуск акцій та інвестиційних сертифікатів, і акумульований внаслідок розміщення цих інструментів капітал спрямовують у інвестиційно привабливі фінансові активи декількох емітентів.

Діяльність фінансових посередників забезпечує певні переваги (вигоди) як для власників заощаджень, так і для позичальників вільного капіталу.

Ці переваги полягають у:

можливості для кожного окремого заощаджувача або інвестора оперативно розмістити вільні кошти у доходних активах, а для позичальника оперативно мобілізувати (фінансові ресурси для ведення господарської діяльності;

зменшенні вартості фінансових операцій, пов'язаних з акумулюванням та позичанням вільного капітану, розміщенням його у доходних активах, що досягається за рахунок ефекту масштабу;

збільшенні прибутковості інвестиційного капіталу завдяки мінімізації фінансових ризиків, скороченню витрат, можливості од'єднання невеликих капіталів дія здійснення значних інвестицій;

зменшенні фінансових ризиків для суб’єктів ринку завдяки наявності широкої інформаційної бази у посередників, здійсненню ними диверсифікації діяльності та застосуванню спеціальних систем страхування ризиків;

наданні додаткових послуг кредиторам і позичальникам капіталу.

Реалізація зазначених переваг діяльності фінансових посередників забезпечується в умовах розвинутого, високоефективного ринку фінансових послуг що функціонує на засадах цілісності, прозорості та конкурентності.

Особливості діяльності фінансових посередників обумовлюють їх поділ па окремі типи.

2. Типи фінансових посередників

У світовій практиці не існує єдиного підходу до класифікації фінансових посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі організації в країні фінансового посередництва.

У сучасних умовах найбільшого поширення набули такі моделі структурної організації фінансового сектору країни:

ринково орієнтована модель;

банківська орієнтована модель;

змішана модель.

Кожна із моделей характеризується визначеним колом професійних учасників фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ на проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого регулювання діяльності фінансових посередників тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи, небанківських фінансових установ, фінансового ринку, визначає обсяги операцій з фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.

Ринково орієнтована модель організації фінансового посередництва склалася в США. Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії. Сінгапурі та в деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.

Організація фінансового посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії. Іспанії, Португалії, Фінляндії, Норвегії та інших країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими операціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями тощо.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації фінансового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ними. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голландія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія та ін.

Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансові посередники поділяються на такі три типи:

депозитні інститути;

ощадні установи контрактного типу;

інвестиційні посередники.

Рис.4. Види фінансових посередників за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва

До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнтована модель фінансового посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання. Основні відмінності в діяльності зазначених депозитних інститутів полягають в особливостях формування та залучення ними фінансових ресурсів, переліку фінансових операцій, принципах здійснення фінансової діяльності. її масштабах тощо. Комерційні банки, що включені в групу депозитних інститутів, займаються виключно традиційними для банків операціями: депозитними, кредитними, розрахунковими. Позико-ощадні асоціації та трасткомпанії залучають кошти заощаджувачів на депозити та за рахунок цих коштів здійснюють кредитування, переважно під заставу нерухомості. Кредитні спілки та взаємоощадні банки є організованими на кооперативних засадах. Вкладники взаємоощадного банку та учасники кредитних спілок є співвласниками таких фінансових установ. Формування ресурсів цих установ здійснюється за рахунок внесків їх вкладників. Кредитні спілки та взаємоощадні банки здійснюють кредитування своїх співвласників та проведення інших фінансових операцій на їх користь.

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.

На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників. За рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромаджують капітал, який з метою зберігання та примноження спрямовується на придбання фінансових активів. Після закінчення терміну нагромадження коштів застраховані особи та учасники недержавних пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передбачені контрактами.

Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.

Інвестиційними посередниками за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва є інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії. Інвестиційні та іпотечні банки спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій і не є банками в традиційному розумінні. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвестиційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості. Інвестиційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів. Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульованих коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.

У структурі банківсько орієнтованої моделі організації фінансового посередництва виділяють такі типи професійних учасників ринку:

банківські установи;

небанківські фінансові установи.

Фінансове посередництво за такою моделлю може бути поділене на банківське посередництво, якому належить ключова роль на ринку, і небанківське фінансове посередництво.

В основу вищерозглянутої класифікації покладений критерій участі посередників у формуванні пропозиції грошей на ринку. Банки через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей на ринку, небанківські фінансово-кредитні установи такої здатності не мають.

Банки розглядаються як основні агенти фінансового посередництва, які забезпечують універсальне фінансування економіки, як за рахунок надання кредитів, так і за рахунок проведення інвестиційних та посередницьких операцій з фінансовими активами. Функції банків за банківсько орієнтованою моделлю є доволі широкими. Ці установи здійснюють як суто банківські традиційні операції, так і провадять інші види діяльності, зокрема, іпотечні, інвестиційні, довірчі операції, реалізують окремі страхові операції тощо.

Небанківським установам за такою моделлю належить другорядна роль у фінансовому посередництві. Такі установи спеціалізуються на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають свої невеликі ніші на ринку фінансових послуг та. як правило, не можуть здійснювати банківських операцій.

Рис 5. Типи фінансових посередників за банківсько орієнтованою моделлю фінансового посередництва

Змішана модель фінансового посередництва, що набуває поширення в окремих країнах світу, характеризується активною діяльністю банківських і небанківських установ, їх взаємопроникненням на ринки один одного та поєднанням в діяльності фінансових посередників як банківських, так і небанківських операцій. Наприклад, в Японії установи пошти є найбільшими за обсягами депозитними інститутами, що забезпечують нагромадження коштів фізичних та юридичних осіб для проведення кредитних операцій.

Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці цінними паперами, компанії з управління активами та інші. В Україні, як і в країнах, де реалізована банківсько орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезпеченні фінансового посередництва Однак законодавством передбачається можливість проведення небанківськими фінансовими установами окремих банківських операцій за умови одержання ліцензії Національного банку України. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, небанківське фінансове посередництво в Україні знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанківських фінансових установ є невеликими і займають незначну частку у валовому внутрішньому продукті країни, роль цих установ у фінансуванні економіки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку діяльності окремих видів небанківських фінансових установ і нарощування ними обсягів активних операцій. Показники діяльності небанківських фінансових установ в Україні наведені у наступній темі.

Відмінності в розглянутих системах класифікації фінансових посередників пов'язані з неоднаковим трактуванням функцій банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва функції банків є широкими, що обумовлює можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В країнах, де впроваджена така модель, основна роль в організації фінансового посередництва належить банкам. За ринково орієнтованої моделі банками вважаються лише ті фінансові установи, що здійснюють традиційні банківські операції, а такі спеціалізовані банки, як інвестиційні та іпотечні не належать до банківських установ, а є інвестиційними посередниками. Ринково орієнтована модель характеризується наявністю рівноваги щодо розвитку в країні банківського і не банківського фінансового посередництва.

3. Функції фінансових посередників

Значення діяльності фінансових посередників проявляється в їх функціях. Основними функціями фінансових посередників є такі.

Акумуляція коштів населення та нагромаджень суб'єктів господарювання. Фінансові посередники шляхом проведення депозитних операцій, випуску своїх фінансових активів та розміщення на ринку фінансових активів позичальників забезпечують "збирання" вільних грошових ресурсів з метою їх подальшого спрямування на розвиток економіки. Ступінь реалізації цієї функції залежить від наявності на ринку привабливих фінансових інструментів та довіри до них з боку заощаджувачів.

Забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між підприємствами, галузями та сферами економіки, регіонами країни та світу. Найголовнішим завданням фінансових посередників є спрямування руху вільного капіталу до найефективніших споживачів. Ефективний перерозподіл капіталу в умовах ринку досягається шляхом врівноваження попиту і пропозиції на вільні фінансові ресурси та визначення їх реальної ціни. У таких умовах економічні суб'єкти, що працюють ефективно, здатні задовольнити свої потреби в додатковому капіталі за ринковою ціною, а економічні суб'єкти, що працюють зі збитками, такої можливості не мають.

Досягнення ефективних інвестицій учасниками ринку. Вільний капітал за участю фінансових посередників реалізує свою здатність до пошуку таких об'єктів вкладень, що здатні забезпечити більшу суму прибутку на одиницю інвестицій за визначеного рівня ризику.

Забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб'єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян. Діяльність небанківських фінансових установ сприяє заміні прямого фінансування суб'єктів господарювання непрямим через випуск власних фінансових зобов'язань та розвитку нових видів кредитування, що доповнюють традиційні.

Перерозподіл та зниження фінансових ризиків. Діяльність фінансових посередників забезпечує обмеження дії фінансових ризиків через застосування механізму хеджування, забезпечення страхового захисту, надання гарантій (порук), дотримання диверсифікації при формуванні портфеля фінансових активів тощо.

Сприяння розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Діяльність фінансових посередників сприяє розвитку ефективних фондового, грошового, валютного ринків та забезпечує формування попиту з боку інвесторів на ліквідні та прибуткові фінансові активи.

Окремим фінансовим посередникам притаманні й інші характерні лише для них функції. Для банків це емісійна функція, для страхових компаній - забезпечення страхового захисту.

Функції фінансових посередників знаходять свій вираз у формах їх діяльності на ринку фінансових послуг Найбільш поширеними серед них є такі:

залучення коштів фізичних та юридичних осіб на депозитні рахунки;

кредитування населення та суб'єктів господарювання;

здійснення фінансових вкладень від імені та за рахунок інвесторів;

довірче управління фондами клієнтів;

здійснення операцій з інструментами грошового ринку та валютними цінностями;

касово-розрахункове обслуговування суб'єктів господарювання та забезпечення переказів грошових коштів;

надання гарантій та поручительств;

страхування;

забезпечення кредитної взаємодопомоги;

10) надання консультаційних та інформаційних послуг

4. Роль банків у фінансовому посередництві

Ключова роль у реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки є основним видом фінансових посередників, що забезпечують реалізацію найбільшого переліку фінансових операцій, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих їх видах.

Ключова роль банківських установ у фінансовому посередництві обумовлена історично пріоритетною роллю банків у здійсненні фінансових операцій, значними обсягами нагромаджених банківською системою активів, здатністю цих установ впливати на пропозицію грошового ринку, діяльністю банків практично у всіх сегментах фінансового ринку. Частка банківських активів у валовому внутрішньому продукті більшості країн у порівнянні з небанківськими фінансовими посередниками є найбільшою. Переваги діяльності банків обумовили вибір банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва у більшості східноєвропейських країн, що стали на шлях ринкових перетворень. Ключова роль банків у фінансовому посередництві є характерною і для України.

Банкам як фінансовим посередникам притаманні дві основні функції: трансформаційна і емісійна.

Трансформаційна функція банків полягає у перетворенні грошових потоків з одними якісними характеристиками на грошові потоки з іншими якісними характеристиками. Трансформація грошових потоків може бути забезпечена шляхом їх регіональної трансформації, трансформації сум, трансформації строків, валютної трансформації та трансформації ризиків.

Регіональною трансформацією досягається збалансування пропозиції та попиту на додаткові фінансові ресурси за регіонами, тобто банками здійснюється залучення коштів у регіонах з надлишковими обсягами заощаджень, і розміщення їх у регіонах, де вільних коштів бракує.

Трансформація сум забезпечує узгодження грошових потоків за сумами, шляхом надання банками великих кредитів за рахунок залучення на депозитні рахунки невеликих вкладень багатьох заощаджувачів.

Трансформація грошових потоків за строками досягається за рахунок узгодження обсягів довгострокових вимог та короткострокових зобов'язань банків шляхом надання ними довгострокових кредитів за рахунок короткострокових депозитів або навпаки.

Валютна трансформація забезпечує конверсію грошових потоків, що виражені в одній грошовій одиниці, в грошові потоки - в іншій грошовій одиниці. З метою реалізації валютної трансформації банки залучають грошові кошти в одній валюті, а розміщують в іншій.

Трансформація ризиків клієнтів банківських установ досягається банками за рахунок застосування внутрішніх і зовнішніх механізмів обмеження ризиків, серед яких розподіл ризиків, хеджування диверсифікація, страхування тощо.

Реалізація банками трансформаційної функції сприяє прискоренню обороту капіталу в процесі відтворення, збільшенню обсягів та підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Емісійна функція банків полягає в емісії ними та спрямуванні в грошовий оборот додаткових платіжних засобів. Емісійна функція виконується як центральними банками, що здійснюють емісію грошових засобів, так і комерційними банками, що емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора Якщо окремі види трансформації грошових потоків можуть бути забезпечені небанківськими фінансовими установами, то емісійна функція є притаманною виключно банкам.

Реалізація функцій банків здійснюється шляхом проведення ними банківських операцій (надання банківських послуг), що поділяються на традиційні і нетрадиційні.

Традиційними банківськими операціями є залучення коштів на депозити, кредитування юридичних та фізичних осіб, органів державної виконавчої влади, створення нових платіжних засобів, проведення розрахунково-касового обслуговування клієнтів банків.

Розвиток банківської системи в Україні, посилення конкуренції між банківськими установами всередині системи, поширення новітніх інформаційних та комп'ютерних технологій сприяють постійному вдосконаленню банківської справи, розширенню кола операцій та послуг, що може виконувати сучасний банк.

Поряд з вдосконаленням традиційних банківських операцій банки все більше уваги починають приділяти розвитку нетрадиційних видів банківської діяльності.

Необхідність розвитку нетрадиційній банківських операцій обумовлена наступними чинниками:

зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій у зв’язку із посиленням конкуренції на ринку банківських послуг;

законодавчим розширенням переліку фінансових операцій, що можуть здійснювати банківські установи;

необхідністю залучення нових клієнтів з метою збільшення та вдосконалення ресурсної бази банків;

зростанням вимог клієнтів банків до якості та змісту банківських послуг;

необхідністю зменшення ризиків, що є характерними для традиційних банківських операцій;

розвитком в країні небанківського фінансового сектора, який на ринках окремих фінансових операцій може скласти конкуренцію банкам.

Здійснення нетрадиційних операцій забезпечує банкам збільшення обсягів діяльності, зростання доходів та зниження рівня загального ризику за банківськими операціями. Впровадження банками у свою діяльність нетрадиційних операцій, як правило, не вимагає значних додаткових ресурсів, однак сприяє розширенню кола клієнтів та підвищенню рівня їх обслуговування.

У сучасних умовах нетрадиційними для банків України є операції з довірчого управління власністю клієнтів, управління фондами фінансування будівництва та фондами операцій з нерухомістю, лізингові, факторингові, депозитарні операції, послуги з розміщення цінних паперів на ринку тощо Поряд з банками зазначені види діяльності, за умови отримання відповідної ліцензії, активно здійснюють небанківські фінансові установи.

5. Необхідність функціонування та розвитку небанківського фінансового посередництва

Пріоритетна роль банків у фінансовому посередництві не перешкоджає активній діяльності та розвитку у більшості розвинутих країн небанківських фінансових установ та підвищенню їх ролі на ринку фінансових послуг.

Зростання значення небанківських фінансових установ у фінансовому посередництві відбувається під впливом таких чинників:

підвищення рівня доходів населення у економічно розвинутих країнах;

зростання попиту на новітні та нетрадиційні для банків фінансові послуги;

активний розвиток грошового, фондового, кредитного, валютного, страхового ринків;

інституційний розвиток небанківського фінансового сектора;

спеціалізація небанківських фінансових установ на послугах, що не є пріоритетними для банків.

Діяльність небанківських фінансових установ має багато спільних рис з банками. Серед них:

забезпечення опосередкованого фінансування учасників економічної діяльності;

формування фінансових ресурсів шляхом емісії фінансових активів;

прагнення задовольнити інтереси та наміри споживачів фінансових послуг;

здійснення операцій на одному ринку;

конкурування з іншими фінансовими установами за клієнтів.

Проте діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. У складі основних відмінностей такої діяльності від діяльності банків є її вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських операцій (за наявності дозволу держави окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також вища ризикованість в порівнянні з операціями банків.

Світовий досвід свідчить про те, що на окремих ринках фінансових операцій діяльність небанківських фінансових установ може виявитися більш ефективною, ніж діяльність банків. Адже концентрація діяльності з реалізації одного - двох видів фінансових послуг створює умови для підвищення їх якості та максимального наближення таких послуг до споживачів. Зосередження діяльності на реалізації широкого переліку фінансових послуг, що є характерним для банків, безумовно призводить до зниження ефекту від такої діяльності.

Успішний економічний поступ країни є неможливим без ефективної діяльності конкурентного фінансового посередництва та подолання відсталості фінансового сектора. У більшості країн, які перейшли на засади ринкового господарювання, поряд із розвитком банківської системи забезпечується формування та активізація діяльності небанківських фінансових установ.

В Україні становлення інститутів небанківського фінансового сектора було викликано:

процесами приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати, що зумовили потребу у створенні інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств;

реформою пенсійної системи в Україні та запровадженням системи недержавного пенсійного забезпечення, що спричинили необхідність створення в країні недержавних пенсійних фондів;

необхідністю впровадження в країні світового досвіду щодо забезпечення страхового захисту суб'єктів господарювання та громадян, що сприяло розвитку діяльності страхових організацій;

потребами фінансового та соціального захисту громадян, активізації малого бізнесу, здешевлення вартості кредитів для населення, що обумовили відродження кредитних спілок;

поглибленням спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів і диверсифікацією напрямів спрямування капіталу, що спричинили появу та розвиток лізингових, факторингових, інших фінансових компаній, компаній з управління активами та інших посередників.

Прискоренню формування небанківського фінансового сектора сприяли й розвиток фінансового ринку в країні та залучення населення і суб'єктів господарювання до інвестиційних процесів.

В Україні процес становлення небанківських фінансових установ ще не завершився, продовжується процес вдосконалення інституційної структури небанківського фінансового посередництва. Початковий етап розвитку зумовлює наявність певних недоліків і проблем у діяльності небанківських фінансових установ.

На сучасному етапі небанківське фінансове посередництво в Україні характеризується такими рисами:

низькою питомою вагою активів небанківських фінансових установ у валовому внутрішньому продукті;

другорядною роллю небанківських посередників у фінансуванні національної економіки та у перерозподілі капіталів;

відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ;

відсутністю або недосконалим захистам клієнтів таких установ;

наявністю недоліків в організаційно-економічних механізмах функціонування небанківських фінансових інститутів.

Подолання проблем в діяльності небанківських фінансових установ та прискорення їх розвитку буде сприяти більш повному задоволенню потреб суб'єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах, забезпеченню ефективної трансформації капіталу та реалізації широкого переліку якісних фінансових послуг.