Україна, як будь-яка інша цивілізована держава, відповідно до Конституції, являється гарантом соціально-економічного розвитку, забезпечення належного рівня життя громадян, соціального захисту малозабезпечених верств населення та підтримання пріоритетних галузей народного господарства.

Розвиток трансформаційних процесів в Україні обумовлює необхідність розбудови системи державного фінансового контролю відповідно до нових принципів державотворення. Така система повинна забезпечувати контроль стану фінансів уповноваженими органами держави. Повноваження щодо контролю стану фінансів має достатньо велике коло органів виконавчої влади, Національний банк України та Рахункова палата України. Але загальної концепції організації державного фінансового контролю, яка б чітко визначала завдання того чи іншого виду контролю та моделювала систему контролюючих інституцій відповідно до поставлених завдань, зараз немає.

В таких умовах особливого значення набуває вирішення проблем організації та функціонування системи зовнішнього державного фінансового контролю, оскільки органи, які входять до складу цієї системи, відповідають, у першу чергу, за надходження державних коштів до бюджету та контролюють процес використання ресурсів відповідно до потреб суспільства і держави.

Фінансовий контроль є однією з найважливіших функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи. Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного і соціального розвитку.

Оскільки фінансові ресурси не є невичерпними, то виникає органічна необхідність у існуванні фінансового контролю, який спрямований, передусім, на раціональне використання бюджетних коштів і коштів централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення, фінансової дисципліни в господарських структурах.

Як специфічна об’єктивно необхідна функція держави контроль розподіляється між різними частинами економічної системи відповідно до місця їх у цій системі і з урахуванням особливостей сфер суспільного життя, в яких вона здійснюється. На сучасному етапі стратегічна лінія розвитку політичної системи суспільства полягає у вдосконаленні демократії, у більш повному здійсненні самоуправління народу на підставі активного і дійового впливу трудящих у вирішенні питань державного і громадського життя.

Виходячи з вище наведеного, актуальність теми курсової роботи полягає в дослідженні сучасного стану фінансового контролю в Україні та виявлення шляхів подальшого його розвитку.

Метою курсової роботи є оцінка стану, методики та практики організації державного фінансового контролю в Україні.

Відповідно до мети курсової роботи були поставлені такі завдання:

- уточнити сутність і зміст категорії “державний фінансовий контроль”;

- класифікувати види державного фінансового контролю за характерними ознаками;

- узагальнити методичні підходи до організації фінансового контролю.

Об’єктом дослідження є державний фінансовий контроль, його організація та напрями вдосконалення.

Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення державного фінансового контролю.

Інформаційною базою дослідження стали закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, накази міністерств і відомств з питань здійснення державного фінансового контролю.

Відповідно до мети, завдань курсової роботи, визначено її структуру, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність державного фінансового контролю

Сьогодні фінансовий контроль не можна розглядати у відриві від функцій та економічної ролі держави, яку вона відіграє на різних етапах розвитку суспільства. Будучи найвищою формою організації людського співжиття, держава створює умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх життєво важливих потреб здійснювалась згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями. Перша спроба самоусвідомлення людьми характеру цієї діяльності як уміння ведення домашнього господарства зроблена ще в Стародавній Греції.

Ефективнiсть фiнансового контролю залежить вiд правильного його органiзацiї та розподiлу ролей, компетенцiї суб'єктiв фiнансового контролю. Вiн є логiчним продовженням i завершенням державного управлiння фiнансами. Фінансовий контроль здійснюється уповноваженими на те органами. Органами фінансового контролю є органи, що спеціально створюються для здійснення контрольних функцій, або органи виконавчої влади, на які поряд з їх основними завданнями покладено здійснення контрольних функцій у відповідній галузі фінансової сфери.

Важливе значення має фінансовий контроль як форма контролю з боку держави за законністю та обґрунтованістю виконання фінансових операцій із визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного та соціального розвитку держави.

Організаційні форми цього контролю мають відповідати вимогам частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України"[1].

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки, обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання. Загалом фінансовий контроль є універсальним явищем, він застосовується в різних сферах суспільного життя як то: економічній, політичній, соціальній, науковій тощо.

Його суть розкривається у взаємозв'язку зі сферою застосування й сферою функціонування фінансів. Фінансовий контроль застосовується там і тоді, де функціонують фінанси. Фінанси, будучи інструментом розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі його руху, забезпечують створення й використання фондів грошових засобів для задоволення економічних і соціальних потреб. Створення й використання фондів коштів, які є фінансовими ресурсами, здійснюється під впливом різних як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Цим і зумовлена об'єктивна необхідність фінансового контролю як важливої сфери фінансової діяльності, інструменту впливу на становище й розвиток усієї економічної системи держави. З огляду на це можна дійти висновку, що фінансовий контроль є об'єктивно зумовленою складовою процесу економічної діяльності; однією з функцій управління фінансами; безпосереднім об'єктом фінансового контролю є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні валового внутрішнього продукту.

Фінансовий контроль – елемент системи управління фінансами, особлива сфера вартісного контролю за фінансовою діяльністю всіх економічних суб’єктів (держави, регіонів, підприємств та організацій), дотримання фінансово-господарського законодавства, доцільності витрат, економічної ефективності фінансово-господарських операцій [14, с. 401].

Л.А.Савченко доводить, що фінансовий контроль – це діяльність державних органів і недержавних організацій, наділених відповідними повноваженнями, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів держави [47, с. 26].

Немає єдиного розуміння поняття фінансового контролю і серед органів державного управління України, що відобразилось при підготовці проекту закону „Про фінансовий контроль в Україні”.

Так, Національний банк України та Міністерство економіки України стверджують, що під фінансовим контролем слід розуміти особливу сферу контролю, який передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів. В даному випадку не визначено, хто повинен здійснювати контроль і в чиїх інтересах.

У розумінні керівництва Державної податкової адміністрації України фінансовий контроль – це врегульована правовими нормами діяльність уповноважених державних та недержавних організацій із забезпечення законності і необхідності дій господарюючих суб’єктів у сфері утворення, розподілу та використання грошових коштів і пов’язаних з цим матеріальних цінностей держави і суб’єктів самоврядування, дотримання фінансової дисципліни з метою досягнення ефективного соціально-економічного розвитку держави в цілому та окремих регіонів.

В цілому, специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах. До їх числа належать: законність; об'єктивність; поєднання державних і приватних інтересів. Розвиток суспільства зумовив інтеграційні процеси у фінансовому контролі. Нині існує багато міжнародних організацій, які працюють над розробкою єдиних вимог до фінансового контролю. Отже, актуальними є рішення, прийняті міжнародною організацією вищих контрольних органів (INTOSAI), де сформульовані принципи контролю загалом, у тому числі вони повною мірою стосуються фінансового контролю. До найважливіших із них належать:

- незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами;

- законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

- визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами;

- наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Важливим елементом державного фінансового контролю підприємницької діяльності є його об’єкти.

Ситуація з їх визначенням є також досить складною. Так, Е.Г.Вайнштейн, В.М.Мітрофанов, В.Д.Полторадня до об’єктів контролю відносять види діяльності підприємств, організацій, установ та їх посадових осіб, В.І.Туровцев – галузі підприємств і організацій, М.В.Кужельний – об’єкти бухгалтерського обліку, попереднього контролю, збереження власності, управління ланками народного господарства, М.Т.Білуха – план випуску продукції і його виконання, якість продукції, інженерне забезпечення виробництва[51, с. 134].

До об’єктів фінансового контролю відносять не лише грошові кошти, але й різноманітні матеріальні, трудові та інші ресурси держави. В іншій праці поняття об’єктів фінансового контролю розширяються до грошових відносин, які виникають при формуванні й використанні фінансових ресурсів у матеріальному виробництві та у невиробничій сфері, а також у всіх ланках фінансової системи.

Крім того, об’єктами контролю у сфері промисловості визначаються: необоротні активи, їх рух, джерела утворення та доцільність використання; плани реалізації продукції, у тому числі державне замовлення; операції з їх виконання; калькулювання і нормування матеріальних і трудових ресурсів; матеріальні запаси і грошові цінності (процеси їх надходження, збереження і використання); господарські взаємовідносини (зовнішні і внутрішні); поточні та довгострокові зобов’язання, їх утворення та використання за призначенням; витрати діяльності і доходи; фонд споживання, його утворення і використання; фінансові результати і резерви; звітна й обліково-аналітична інформація з господарської діяльності підприємств.

Об'єктом фінансового контролю є грошові відносини, перерозподільні процеси при формуванні і використанні фінансових ресурсів, в тому числі у формі грошових фондів на всіх рівнях і у всіх ланках господарства. Об'єктом фінансового контролю є також доходи та нерухоме майно громадян України, доходи іноземних громадян в тій частині, в якій зазначені особи виступають як платники податків, інших обов'язкових платежів.

Слід підкреслити, що в умовах ринкової економіки державою контролюється не господарська діяльність суб’єктів підприємництва, як це було при командно-адміністративній економіці, а лише дотримання ними встановлених державою в інтересах суспільства і більшості суб’єктів господарювання правил організації (обмежень) діяльності, тобто її законність.

В цілому ознаки фінансового контролю підприємницької діяльності в багато в чому є похідними від основних елементів фінансового контролю. Зокрема, якісний бік фінансового контролю також виражається через реалізацію трьох основних функцій: інформаційної, профілактичної і мобілізуючої (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Функції фінансового контролю.

Інформаційна функція фінансового контролю зводиться до того, що інформація, одержана в результаті його здійснення, має стати основою для прийняття відповідних управлінських рішень і вжиття корегувальних заходів, які забезпечать функціонування суб’єкта підприємницької діяльності у відповідності до встановлених державою норм.

Профілактична функція фінансового контролю полягає у виявленні умов, що сприяють порушенню норм і стандартів, встановлених законами та нормативно - правовими актами, виникненню безгосподарності, недостач, крадіжок і зловживань, а також у встановленні осіб, винних у фінансових порушеннях, і притягненні їх до відповідальності відповідно до законодавства.

Мобілізуюча функція фінансового контролю передбачає усунення суб’єктом підприємницької діяльності наслідків допущених фінансових порушень, умов, що їм сприяли, та розробку організаційно-правових заходів по розповсюдженню прогресивних методів господарювання і недопущення фінансових порушень на інших об’єктах державного регулювання.

Таким чином, фінансовий контроль виступає одним з механізмів державного регулювання економічних процесів та є елементом системи управління фінансами.

1.2 Види, форми та методи державного фінансового контролю

Успішне та ефективне проведення фінансового контролю залежить від рівня організації і видів контролю, форм і методів його проведення.

Розрізняють декілька видів фінансового контролю залежно від різних класифікаційних ознак.

Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль та характеру контрольної діяльності, розрізняють наступні його види:

- державний фінансовий контроль;

- відомчий фінансовий контроль;

- громадський (суспільний) фінансовий контроль;

- аудит.

Державний фінансовий контроль здійснюють державні органи влади та управління. Його головною метою є забезпечення інтересів держави і суспільства щодо поступлень доходів і витрачання державних коштів. Від його організації багато в чому залежать шляхи економічного розвитку держави, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки до підвідомчих підприємств і організацій. Він здійснюється контрольно - ревізійними підрозділами міністерств і відомств, охоплює діяльність підзвітних їм підприємств, установ і організацій. В останні роки в процесі адміністративної реформи у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств та появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого контролю значно скоротилися.

Громадський (суспільний) фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації тощо). Об'єкт контролю залежить від завдань, які перед ним стоять.

Аудит - це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява та розвиток аудиту в сучасних умовах господарювання зумовлена наступними чинниками:

- значним скороченням масштабів неефективного відомчого контролю;

- появою підприємств нових форм власності, які не підпорядковуються вищестоящій організації, яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;

- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання, що і покладається на аудиторські фірми.

Залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних дій фінансовий контроль поділяють на документальний і фактичний. Поділ за цією ознакою є певною мірою умовним, тому що в основу його розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для документального контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативи та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичних даних про об'єкт контролю за даними їх перевірки в натуральному вираженні. А тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських операцій.

Залежно від цільової спрямованості контрольних дій виділяють тактичний і стратегічний контроль. Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на розв'язання стратегічних питань розвитку підприємства у майбутньому, тактичний вирішує поточні питання їхньої фінансової діяльності.

Залежно від місця здійснення фінансового контролю виділяють такі його види як контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті, та дистанційний контроль при якому суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв'язку.

Контроль поділяють також на внутрішній і зовнішній. Вони можуть носити характер ієрархічного контролю. Такий контроль можна розглядати на різних рівнях:

- між законодавчою владою і урядом;

- між центральною владою і бюджетними установами;

- між розпорядниками бюджетних коштів різних рівні;

- між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами.

Характерною ознакою ієрархічного контролю є підзвітність. Це означає, що нижчестоящі установи та підрозділи відповідають за результати діяльності на конкретному рівні, а вищестоящі - регулюють відповідну діяльність та контролюють її.

Під зовнішнім контролем розуміють контрольні заходи, які здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, а тому можуть сприйматися як макрозаходи. Здійснення зовнішнього контролю розпочинається з вироблення макроекономічної політики, визначення допустимого рівня видатків і дефіциту. На підставі цих загальних завдань складаються плани використання коштів, формується бюджет, який, у свою чергу, є необхідною законодавчою й адміністративною основою щорічного бюджетного циклу. Центральні органи виконавчої влади мають можливість виконувати відповідні функції регулювання - вони визначають правила використання внутрішніх систем обліку, цільового виділення коштів, норми та принципи здійснення видатків, а також види і форми звітності та періодичності її подання.

Внутрішній контроль являє собою оперативні заходи, що проводяться самою організацією. Він доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Організація самостійно проводить стратегічний аналіз напрямків власної фінансової діяльності та підготовки відповідних фінансових планів і бюджетів. Після складання і затвердження планів доходів і витрат основну увагу організації приділяють проблемам управління й оперативного фінансового контролю.

Зазначені вище види контролю доповнюють один одного і між ними існує тісний зв'язок. Лише у оптимальному поєднанні цих двох видів контролю можна добитися їх повної віддачі та ефективності. Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як засіб вираження змісту об'єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Виділяють такі форми фінансового контролю: попередній, поточний і наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю. Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснюється фінансових операцій і має велике значення для попередження порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів, кошторисів позабюджетних фондів - на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП та інших макроекономічних показників розвитку економіки держави, на мікрорівні - в процесі розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складанні прогнозів балансів суб'єктів господарювання.

В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Опираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати. Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу і ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб'єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення.

Слід зазначити, що всі форми фінансового контролю взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем. Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є його метод. Основними методами фінансового контролю, як конкретних способів (прийоми) його проведення, є: ревізія, перевірка, обстеження, нагляд. Перевірка проводиться по окремих питаннях фінансово-господарської діяльності на основі бухгалтерських документів. У процесі перевірки виявляються порушення фінансової дисципліни і вживаються заходи щодо їх усунення.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств і установ. У процесі обстеження можуть здійснюватися певні виміри виконаних робіт, витрачання матеріалів, палива, енергії. Обстеження може проводитись також через опитування, спостереження тощо. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним.

Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб'єктами, що отримали ліцензію на певний вид фінансової діяльності: страхову, інвестиційну, банківську тощо. Він передбачає контроль за дотриманням встановлених правил і нормативів, порушення яких призводить до відкликання ліцензії.

Ревізія — це метод документального контролю за всією фінансово-господарською діяльністю підприємства, організації, установи за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та ефективності, перевірки дотримання фінансової дисципліни, правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних.
За отупінню охоплення господарської діяльності суб'єкта розрізняють повну та часткову, комплексну та тематичну ревізії. При чому, якщо перша передбачає перевірку всіх сторін фінансово - господарської діяльності об'єкта контролю і характеризується загальним глибоким вивченням фінансового боку діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю, то часткова ревізія проводиться для перевірки окремих сторін або учасників фінансово-господарської діяльності господарюючих суб'єктів. Проводиться з певного переліку питань за допомогою ознайомлення з окремими напрямками фінансової діяльності.

Комплексна ревізія являється найбільш повною, охоплює усі сторони діяльності підконтрольного підприємства, організації, установи, господарську і фінансову діяльність суб'єкта контролю, питання збереження і ефективного використання фінансових ресурсів, якості та стану бухгалтерського обліку та звітності. Для перевірки вузьких технічних і технологічних питань до ревізії залучаються відповідні спеціалісти, що дозволяє забезпечити ефективність і повноту її результатів. Тематична ревізія проводиться в однотипних підприємствах, організаціях, установах по певному переліку питань, що дозволяє виявити типові недоліки або порушення і прийняти заходи до їх усунення. Вона дозволяє зосередитись лише на окремих аспектах діяльності.

Залежно від ступеня охоплення фінансових і господарських операцій розрізняють (повноти залучених документів) суцільну, вибіркову та комплексну ревізії. Суцільні ревізії передбачають перевірку усіх операцій на певній ділянці діяльності за весь підконтрольний період, вибіркові ревізії - певної частини первинних документів за певний проміжок часу. Як правило, перевіряють один місяць у кварталі, при виявленні порушень переходять до суцільної ревізії. Комбінована ревізія передбачає перевірку одних учасників суцільним методом, а інших — вибірковим, що дозволяє ревізувати (охопити) великі об'єкти з великим документооборотом, які здійснюють крупні господарські операції.

Не зважаючи на вид ревізії за її результатами оформляється акт, на основі якого приймаються заходи щодо усунення порушень, відшкодування матеріальних збитків і притягнення винуватців до відповідальності. Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю у їх тісній взаємодії має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю у цілому.

Предметом контролю с фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо ґрунтуватиметься на певних принципах. До їх числа належать:

- принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

- принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;

- принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами вимог безперервності, своєчасності, оперативності та відповідальності.

Можна застосовувати безліч інших критеріїв, і в кожному випадку знайдуться аргументи для обґрунтування того чи іншого розмежування видів фінансового контролю.

На думку науковців, найбільш доцільним є первинний поділ фінансового контролю на види за типом його суб’єктів, а при подальшому поділі залучати інші критерії. З такої точки зору систему видів та форм контролю можна зобразити у наступному вигляді (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Види і форми фінансового контролю[22, с. 215].

Наведена схема не претендує на повноту – головним її призначенням є демонстрація різноманітності видів, форм та методів, які можуть бути застосовані при реальному здійсненні фінансового контролю. Зрозуміло, що кожен з вказаних видів поділяється далі – наприклад, бюджетна сфера поділяється на Державний та місцеві бюджети, які підлягають державному фінансовому контролю у неоднаковому порядку. Стосовно конкретних форм і методів здійснення фінансового контролю, їх різноманітності, опису і порівняння, визначення найбільш ефективних виходить за межі даної роботи.

В аспекті теоретичного дослідження варта на окремий розгляд думка: вже просте схематичне зображення може наштовхувати на думку – чи потрібно застосовувати всі ці різноманітні види, форми і методи, коли завдання у державного фінансового контролю єдине – попередити незаконне, неефективне та нецільове використання державних коштів? Здавалося б, що в практиці здійснення державного фінансового контролю мав би відбуватися природний відбір, в результаті якого ця множина мала б суттєво скоротитися, залишилася б обмежена кількість найбільш ефективних видів, форм і методів.

Вцілому, на сьогодні єдиного і однозначного поділу фінансового контролю на певні види, тотожні за порядком з поняттям «фінансовий контроль», виробити взагалі неможливо. Фінансові потоки в суспільстві настільки багатогранні, що поділити їх на чітко визначені види надзвичайно важко, цих видів має нараховуватися так багато, що поділ на обмежену їх кількість втрачає сенс. Має право на існування певна множина визначень, які мають використовуватися в тих чи інших випадках. Однак в кожному разі має підтримуватися певний системний порядок – наводитися і використовуватися тотожні поняття.

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю у їх тісній взаємодії має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю у цілому.

1.3 Органи фінансового контролю та їх функції

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України, як то Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби. Однак, якщо Рахункова палата і ДКРС є спеціальними органами державного фінансового контролю, тобто контроль є основним і єдиним завданням цих органів, то Державна податкова служба, Державне казначейство, внутрівідомчі контрольно-ревізійні підрозділи виконують контрольні функції паралельно з іншими покладеними на них завданнями; вони зобов'язані контролювати лише окремі напрямки руху державних коштів.

Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу.

Рахункова палата України в межах своїх повноважень здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України "Про Рахункову Палату"; перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів; контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України; відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису; контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах; контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

З метою організації контролю за правильністю складання і виконання бюджетів, зведених фінансових планів галузей народного господарства, управлінь та відділів державних адміністрацій, виконкомів місцевих рад, фінансових планів підприємств, організацій та установ, а також контролю за фінансовою діяльністю, станом збереження і використання матеріальних цінностей, грошових коштів, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в організаціях та установах в Україні функціонує державна контрольно-ревізійна служба.

Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. Структура державної контрольно-ревізійної служби в Україні регламентується Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"[3], а саме статтею 1, згідно з якою ДКРС складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах. Структуру державної контрольно-ревізійної служби можна показати за допомогою схеми (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Структура державної контрольно-ревізійної служби України.

Особлива роль при здійсненні державного фінансового контролю відводиться Головному Контрольно-ревізійному управлінню, що має територіальні та місцеві органи. Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) згідно з Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженим Указом Президента України 28 листопада 2000 року № 1265/2000, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Слід зазначити, що робота органів Державної контрольно-ревізійної служби нині, в основному, зосереджується на контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були приховані в обліку та звітності, а також на перевірках разом із правоохоронними органами діяльності підприємств і різних господарських організацій недержавної форми власності.

Для здійснення державного фінансового контролю за дотриманням податкового законодавства створені органи державного податкового контролю. Відповідно до чинного законодавства повноваженнями органів податкового контролю наділена Державна податкова адміністрація України, створена відповідно до Закону України № 509-ХІІ від 4.12.1990 року "Про Державну податкову службу в Україні". Державна податкова адміністрація України здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів інших обов'язкових платежів, установлених законодавством.

Загальний зв'язок між органами державного фінансового контролю наведений на рис. 1.4.

У цілому функції органів державного фінансового контролю полягають у забезпеченні раціонального застосування державою економічних методів регулювання суспільних процесів, які в умовах існування різних форм і видів власності, вільного підприємництва, економічної самостійності виробників,
поширення ринкових відносин на всі сфери суспільного життя є найбільш виправданими, динамічними і ефективними.

Рис. 1.4. Модель лінійного зв'язку між органами державного фінансового контролю.

Необхідною умовою підвищення ефективності державного фінансового контролю є скоординована і упорядкована діяльність зазначених органів у здійсненні контрольних функцій, уникнення дублювання за тими напрямками контролю, які входять до компетенції кількох органів. Відокремлені дії кожного не відтворюють цілісного стану справ чи то окремого підприємства, чи то галузі в цілому, і, як наслідок, не забезпечують ужиття повного переліку відповідних заходів на виконання управлінських рішень для подальшого розвитку економічних відносин.

Для цього необхідно рішучіше втілювати в життя поставлені Міністерством фінансів завдання щодо тіснішої координації своїх дій контролюючими органами як у проведенні ревізій і перевірок, так і максимальній їх реалізації у частині відшкодування й компенсації збитків, завданих державі.

3 метою забезпечення об'єктивності і неупередженості в проведенні аудиторських перевірок діючим законодавством забороняється проведення аудиту аудитором, який має особисті майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється, або є членом керівництва, засновником чи працівником (те ж саме - по відношенню до дочірніх підприємств, філій). Результати проведеної аудиторської перевірки оформляються аудиторським висновком, який є офіційним документом, що засвідчений підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. В ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Сьогодні органи державної влади приділяють серйозну увагу питанням удосконалення системи фінансового контролю. Оскільки очевидно, що обов'язковою умовою ефективного функціонування економіки і фінансової системи країни є наявність розвитої системи контролю. Почато уже ряд кроків, спрямованих на її реформування. Помітну роль в удосконалюванні фінансового контролю покликано зіграти прийняттю бюджетного кодексу.

Для ефективного здійснення державного фінансового контролю потрібно не тільки назвати органи державного контролю, що тепер зроблено в Бюджетному Кодексі, але і законодавчо закріпити їх задачі, права, сферу дії.

Страницы: 1, 2