ВНИМАНИЕ!!!!!!!!
ЭТОТ РЕФЕРАТ, ПО СУТИ, НЕ РАСКРЫВАЕТ ТЕМУ ФИНАНСОВГО МЕХАНИЗМА
РЕГУЛИРОВАНИЯ РЫНОЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ……..ЭТОТ РЕФЕРАТ КЛЕПАЛСЯ ЗА ОДНУ НОЧЬ,
КАДА НАСТУПИЛА ПОЛНАЯ ЖОПА И РЕФЕРАТ ОСТАВАЛСЯ ПОСЛЕДНИМ СПАСАТЕЛЬНЫМ
КРУГОМ (…….ЭТОТ РЕФЕРАТ ПРЕДСТАВЛЯЕТ СОБОЙ СИМБИОЗ НЕСКОЛЬКИХ РЕФЕРАТОВ
ВЗЯТЫХ С РАЗНЫХ СЕРВАКОВ+НЕБОЛЬШОЙ ADDITION (ДОПОЛНЕНИЕ) В ВИДЕ ОДНОЙ
ГЛАВЫ КНИЖКИ (В РЕФЕРАТЕ – ПОСЛЕДНЕЙ) И СДАВАЛСЯ С НАДЕЖДОЙ НА ШАРУ.
РЕФЕРАТ КАК НИ СТРАННО БЫЛ ЗАЩИЩЕН НА «5» ПО-СЕМУ АВТОР НЕ НЕСЕТ КАКУЮ-ЛИБО
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ В СЛУЧАЕ ПОЛУЧЕННИЯ ВАМИ НЕУДОВОЛЕТВОРИТЕЛЬНУЮ ОЦЕНКУ ТАК
КАК МОЗГАМИ ТОЖ ШУРУПАТЬ НАДА НА ЗАЩИТЕ РЕФЕРАТА…….(……УДАЧНОЙ СЕССИИ……..

Міністерство освіти і науки України

Київький національний торгово-економічний університет

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Фінансовий механізм регулювання ринкових відносин” з предмету Фінанси

Розробив студент ОФФ

2 курсу 3 групи

Петров О.Р.

Київ - 2001

ПЛАН

Вступ

Сутність фінансової діяльності держави

1. Фінансовий механізм
2. Використання фінансового механізму для активації економічного зростання й регулювання ринкових відносин.
Висновки
Список використаної літератури (ПРИДУМАЙТЕ САМИ () – Последняя ремарка

ВСТУП.

Фінансовий механізм є одним з найважливіших аспектів економічної діяльності держави. Ця діяльність виявляється у розробці і застосуванні законодавчо закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних проблем громадян. Отже, фінансовий механізм регулювання ринкових відносин спричинен необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

При висвітленні теми даного реферату ставиться мета визначити, в чому полягає сутність фінансового механізму регулювання ринкових відносин в
Україні, яких принципів дотримується держава при його здійсненні, які методи вона при цьому застосовує. В роботі аналізуються ряд.

Джерелами при написанні даної роботи є матеріали підручників та посібників, числені Internet-ресурси.

1. СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ.

Термін “фінанси” походить від франц. finance – “обов`язкова сплата грошей”, що, у свою чергу походить від лат. finare – “закінчити, врегулювати суперечку ( грошову )”.

У сучасному розумінні фінансами називають систему економічних відносин, за допомогою яких створюються і розподіляються державні кошти.

Як зазначає А.Г.Зюнькін, “фінансова діяльність держави зумовлена об`єктивною необхідністю розподілу та перерозподілу національного доходу, а також задоволення як індивідуальних потреб громадян, так і потреб суспільства в цілому.”

На практиці фінансова діяльність держави уявляє собою процес збирання,розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання державою функцій. Нею займаються уповноважені державні органи, що здійснюють пряме планове збирання і розподіл коштів.

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства.

До державних фінансів України належать зведений державний бюджет
України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

До поняття “фінанси” близьке за своїм значенням поняття “гроші”. Проте, між цими поняттями існує й принципова відмінність : якщо гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролю за фондами грошових ресурсів.
Крім державних, у суспільстві є й приватні фінанси. Якщо стан і розвиток державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади, то приватні фінанси залежать виключно від законів ринкової економіки.
Здіснюючи финансову діяльність, держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи, приватні ж особи зробити цього не можуть.
Державні фінанси пов`язані з грошовою системою держави, яка не залежить від волі приватного власника. Нарешті, ще одна відмінність між державними та приватними фінансами полягає в тому, що перші є засобом досягнення загального інтересу громадян держави, тоді як другі зорієнтовані переважно на на отримання прибутку тих чи інших фізичних чи юридичних осіб.

2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

В кожній країні держава використовує певний господарський механізм для впливу на процес відтворення. Склад і структура господарського механізму визначається рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями розвитку суспільства. Одним із елементів господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих і перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів. Склад фінансового механізму показаний на малюнку.

Яким же чином і з допомогою яких форм та методів здійснюється розподіл та перерозподіл виробленого суспільного національного продукту та національного доходу? Перш за все вказані процеси знаходять відображення у фінансовому плануванні - діяльності по складанню планів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально- адміністративних одиниць, країни в цілому. У фінансових планах вказуються основні пропорції розподілу створеної вартості через задоволення власних виробничих потреб, спрямування частин коштів на сплату податків обов’язкових зборів, стимулювання працюючих, інвестування тимчасово-вільних коштів та ін.

У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обгрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, використання їх стабільних норм і нормативів математичних методів та електронно- обчислюваних машин.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні, як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорції, подоланню “вузьких місць”, своєчасному перерозподілу коштів, забезпеченню досягнення запланованих результатів.

Як при складанні фінансових планів, так і при їх виконанні, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового національного продуту і національного доходу за відповідними фондами грошових коштів та їх використанням за цільовим призначенням. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки країни.

Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності, основними з них є:
. бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах
. кредитування - це надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості
. самофінансування передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання по основній діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів
. оренда (лізинг) - це передача майна у користування за певну плату і на певний строк
. інвестування – процес вкладання грошей в ті чи інші об’єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу
. фінансове регулювання діяльності відбувається, в першу чергу і головним чином, через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і організацій, а також населення спрямування цих коштів в бюджети на державні цільові фонди для задоволення державних потреб. В умовах ринкової економіки використання адміністративних методів впливу надто обмежене, тому головний акцент у регулюванні економіки робиться на оподаткуванні.

Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносяться податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня премії та ін.
Особливістю фінансових важелів є те, що вони засновуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки та збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для використання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність та стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тиску на виробників, надання пільг інвесторам та експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплат податків.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значене збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної амортизації).

Заохочувальні фонди з прибутку підприємств створюють необхідні стимули для досягнення кращих результатів господарювання, тому що сам ці фонди є грошовим джерелом коштів для матеріального стимулювання працюючих, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку. Визначення пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є виключно внутрішньою справою самих підприємств.

Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб’єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх підприємницьких структур рівних умов для діяльності, перелік пільг в оподаткуванні не повинен бути значним.

До фінансових стимулів належить фінансування за рахунок державних коштів розвитку галузей народного господарства структурної перебудови, підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили, науково-дослідницьких робіт, природоохоронних заходів. Але в сучасних умовах хронічного дефіциту централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що направляються на задоволення вказаних потреб, обмежений.

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, викликати посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання у виконанні взятих зобов’язань (договірних умов сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку ріст фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня – застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму, в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, великою кількістю законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом – верховною радою
України, є обов’язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему оподаткування”, “Про бюджетну систему України”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів і у їх виконанні. До таких документів належать Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені та ратифіковані ВРУ.

В сучасних умовах формування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які виконуються при цьому це :
- Створення передумов для розвитку ринку
- Забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу
- Вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного зростання
- Науково-обгрунтоване фінансове панування і прогнозування обсягів централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання
- Підвищення результативності фінансового контролю
- вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

3. Використання фінансового механізму для активації економічного зростання й регулювання ринкових відносин

Фінансовий механізм – явище об’єктивне, зумовлене наявністю фінансів в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.

Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов поребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосувати без взаємозв’язку з іншими складовими.
Разом із тим деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зокрема фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму.

У процессі фінансового планування й прогнозування визначають обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінанові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію фінансового планування та прогнозування.

Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку тощо.
На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених показників не має достатнього наукового обгрунтування.

Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове підгрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обгрунтована система моюілізації коштів у розпорядженні держави задля фінансового забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійсненні регулятивної функції. Причому регулювання темаів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності.

Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилась неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підриємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаикування, у методології визначенні бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

На сьогодні очевидним є те, що створення ефективної системи доходів – справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обгрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції які покладеннфі на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:
- мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об’єктом оподаткування є доход фізичних осіб, земля, майно, капітал;
- використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей товаровиробника-монополіста в одержанні необгрунтовано доходів, а також для оподаткуваня предметів розкоші, захисту власного виробника;
- застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок податків залежно від діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;
- ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують крнкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватись на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;
- надходження повинні бути з багатьох джерел – чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіц;
- зростання видатків пропрційно зі зростанням доходів бюджету;
- прогнозована й стійка система надходжень , що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматичних систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп’ютеррних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків данних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та звітності суб’єктів господарювання.

Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов’язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов’язаних насамперед із тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить на їхню абсолютку величину впливає безліч факторів, які треба врахувати. Необхідно також відпрацювати методи коригування норм залежно від зміни факторів у кожному певному періоді часу.

Наявні фінансові норми за методом їх формування можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізованозатверджуються органами законодавчої і виконавчої влад – ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деякі види зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров’я, норми витрат на медикаменти, освітоення, опалення тощо.

Третю групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й використання фінансових ресурсів. Це зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо.

Четверту групу складають фінансові нормативи, що використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена й остаточно не сформована.

З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінансових норм які задовольнили б потреби ринкового господарства, потребує дослідження зв’язків, причин та умов, що впливають на їхню величину, а також оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на практиці.

Важливою складово. Фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефективнішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій.
Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає в основному різні санкції за неповне і несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне і неефективне викорстання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі взаємовідносин бюджету з господарськимим структурамий населенням. Причому платежі до бюджету й система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися в економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрямки й порядок використання бюджетних коштів будуть пов’язані з інтересами суб’єктів господарювання.

Доходи бюджету – це ще не стимули, незважаючи на те, що їх формування зачіпає матеріальні інтереси всіх, хто вносить відповідні платежі. Саме собі вилучення коштів у платника не може заохотити його до кращих результатів діяльності. Скоріше навпаки, ці платежі не зацікавлюють платника в одержанні високих прибутків. Проте завдяки вдосконаленню порядку стягнення платежів можна зацікавити того, хто сплачує, в кращих результатах своєї діяльності.

На відміну від бюджетних доходів, що не завжди можуть бути економічними стимулами, витрати бюджету потенційно завжди мають таку властивість. Все залежить від того наскільки повно вдається цей потенціал у конкретних формах бюджетного фінансування.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших ворм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи макроекономічного регулювання.

Результати великої кризи 1929-1933 років засвідчили, що невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.

Англійський економіст Д.М.Кейнс заснував теоретичну школу, яка висловилася проти традиційної класичної теорії, відповідно до якої ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, виключаючи тим самим тривалі порушення в економіці, у тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція і безробіття.

ВИСНОВКИ

Фінансовий механізм – є одним із механізмів регулювання державою ринкових відносин. Цей вплив з боку держави потрібен щоб не допустити повторення великої кризи 1921-1933 років, а також для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб своїх громадян.

Держава здійснює це регулювання за допомогою створенням відповідних нормативно-правових актів, застосуванням фінансових стимулів та фінансових санкцій, встановленням фінансових лімітів і резервів.

-----------------------
Фінансовий механізм

Фінансові методи

Фінансові важелі, стимули, санкції

Нормативно-правове забезпечення

. Фінансове планування
. Оперативне управління фінансами
. Фінансовий контроль
. Фінансове забезпечення
. Фінансове регулювання

. Податки
. Обов’язкові збори
. Норми амортизації
. % по кредитах
. інші фінансові важелі
. фінансові стимули
. фінансові санкції

. Конституція України
. Закони України
. Постанови ВРУ
. Декрети КМУ
. Укази Президента
. Постанови і розпорядження КМУ
. Нормативні акти міністерств та інших органів
. Нормативні акти місцевих рад

[pic]