Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій

За 2006 рік випущено товарної продукції (в оптових цінах ) на 957 тис. грн., що на 325,2 тис. грн. більше обсягу 2005 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 18 тис.грн. Реалізовано продукції на 1030,3 тис. грн., що на 37,7% більше реалізації минулого періоду.

Від всієї господарської діяльності в 2006 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов’язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Собівартість виготовленої продукції збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить високої якості, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) інструменти не користуються попитом. Про це свідчить і дуже високий рівень фондоємкості, яка набагато перевищує нормативне значення. Хоча на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отриману суму закупити нове обладнання, більш досконале. Показники фондовіддачі менше нормативу, що рекомендується специалістами (в межах 3). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,08 та 0,12).

В 2006 році в порівнянні з відповідним періодом 2005 року чисельність всього персоналу склала 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис.грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 18 працюючих.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2006 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено недостатнім забезпечення виробництва власними обіговими коштами, несвоєчасністю розрахунків, великою заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв’язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Вінницький інструментальний завод ”

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 “Баланс підприємства” (додаток А).

Таблиця 2.2

Аналіз складу та структури джерел коштів підприємства

З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2006 рік на 110,9 тис. грн. або на 3,59% обумовлено зростанням суми позикових коштів на 197,3 тис. грн. або на 147,02%. Разом з тим власні кошти зменшились на 86,4 тис. грн. або на 2,09%. Зменшення власних коштів обумовлено збитками звітного року – 84 тис.грн. та зменшенням спеціальних фондів та цільового фінансування.

Збільшення залучених коштів відбулось за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.

В структурі власних коштів найбільш питому вагу мають додатковий капітал та спеціальні фонди і цільове фінансування. Доля додаткового капіталу у власних коштах за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а доля спеціальних фондів і цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду і фінансування капітальних вкладень не змінився. Велике значення мають власні оборотні кошти підприємства , що вираховуються як різниця між власними коштами та позаоборотними і показують, скільки із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття оборотних коштів:

-                   на початок 2005 року: 4143,2 - 3562,2 = 581 тис.грн.

-                   на кінець 2006 року: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис.грн.

Тобто за рік сума власних оборотних коштів зросла з 581 тис. грн. до 668,1 тис. грн.

Короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит - форфейтинг, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний, оскільки всі ризики на себе бере банк-посередник, яким є “Укрсиббанк”. Зростання її об’єму в звітному році свідчить про фінансові ускладнання на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис.грн. (110,03%). За рік збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,16%), зі страхування - на 6,1 тис. грн. (26,75%), з податкових платежів – на 13,3 тис.грн., з позабюджетних платежів – на 11,4 тис.грн. (600%), з іншими кредиторами – на 63,8 тис.грн. (3657,.14%). Заборгованість по авансах одержаних зменшилась на 5,2 тис. грн. (81,25%). Тобто підприємство використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу баланса, приведений в таблиці 2.3.

З таблиці 2.3 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис.грн. або на 2,59%. В складі майна доля основних засобів та інших позаоборотних активів зменшилась на 173,5 тис.грн. або на 4,87%. В їх складі зменшилась доля основних засобів – на 173,5 тис.грн. (4,87%), а значення незавершених капітальних вкладень та устаткування не змінилось, хоча в процентному відношенні питома вага незавершених капітальних вкладень в загальній сумі розділу зменшилась на 0,03%. Запаси і затрати за звітний період збільшились на 168,3 тис.грн. (25,13%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок готової продукції, яка збільшилась на 102,7 тис.грн. (23,78%). Це свідчить про те, що вироби не користуються попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання відстрочки платежів або знижок для негайної оплати. Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис.грн. (1,56%). Показник “товари по купівельній вартості “збільшився за звітний період на 3,8 тис.грн. (118,52%). Показники незавершеного виробництва, малоцінних та швидкозношувальних предметів і витрат майбутніх періодов за звітний період збільшились відповідно на 16,8 тис.грн. (99,41%), 46,7 тис.грн. (72,4%) та 0,7 тис.грн. Частину виробничих запасів можна продати для збільшення коштів.

Загальна сума грошових коштів, розрахунків та інших активів за звітний період збільшилась на 116,1 тис.грн. (255,16%).Зростання відбулось за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості на 152,9 тис.грн., зокрема із збільшенням розрахунків за товари відвантажені, строк сплати яких не настав, на 139,4 тис.грн. (3319,05%), з податкових розрахунків – на 3,7 тис.грн., з бюджетом – на 2,9 тис.грн., з іншими дебіторами – на 6,5 тис.грн. (132,65%). Показник “товари відвантажені, не сплачені в строк” зменшився на 35,9 тис.грн., тобто підприємство ліквідувало заборгованість перед постачальниками. Зменьшилась сума коштів на розрахунковому рахунку – на 0,5 тис.грн.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 83,29% та 16,71%. На кінець року зменшився основний капітал на 173,5 тис.грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 309,8 тис.грн. (143,32%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної її частини – основних коштів. На початок та кінець року основний капітал повністю покривався власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок власних оборотних коштів покривалось 81,2% поточних активів (загальної суми оборотного капіталу) , на кінець року цей показник складав 65,2%. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу, а також за рахунок кредитування та додержання чіткого форфейтингового механізму поверенення коштів.

Таблиця 2.3

Аналіз складу та структури активу баланса підприємства

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

-                   на початок 2005 року: 134,2 :715,2*100% = 18,76%

-                   на кінець 2006 року: 331,5:1025*100% = 32,3%

Аналізуючи структуру оборотного капіталу, бачимо, що матеріальні оборотні кошти склали на початок року 93,64%, грошові кошти – 0,07%; розрахунки та інші активи – 5,59%.Таке співвідношення пояснюється високим рівнем матеріалоємності виробництва. На протязі року питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась на 11,84 відсоткових пункта та складала 81,8%.

В цілому структура оборотних коштів декілька покращилась, оскільки питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась, а грошових коштів та дебіторської заборгованості збільшилась. Збільшення залишків готової продукції на 23,78% свідчить про погіршення її збуту.

Важлива увага при аналізі поточних активів має приділятися дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складності збуту підприємства продають її, використовуючи форми послідуючої оплати.

Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу. Якщо на початок року розрахунки з покупцями та замовниками складали 46,15% всієї дебіторської заборгованості, то на кінець року цей показник дорівнював 88,86% тобто він збільшився на 42,71%. Зміни , що відбулись в структурі дебіторської заборгованості, свідчать про погіршення розрахункової дисціплини в бік погіршення платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

РОЗДІЛ 3. КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: МОЖЛИВОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Перспективи розвитку факторингових та форфейтингових операцій

Роль кредитування в міжнародній практиці при налагодженні взаємовідносин суттєво зросла протягом останнього десятиріччя. Для поглиблення інтеграційних процесів та подальшої їх інтернаціоналізації експортери змушені створювати якомога більше можливостей для співробітництва зі своїми партнерами, які виступають потенційними клієнтами і споживачами. Найбільш привабливими формами такого співробітництва є факторинг та форфейтинг.

Факторингові операції поширені в усіх розвинених країнах світу не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Такий стан розвитку факторингу зумовлений прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обігу коштів у розрахунках, скорочення розмірів іську заборгованість, зменшення неплатежів.

Проект Цивільного кодексу України присвячує факторингу цілу главу. Відповідно до ст.1138 за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов'язання передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта), а клієнт відступає або бере на себе зобов'язання відступити факторові ту свою грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третього особою (боржником).

З економічної точки зору, факторинг належить до операції посередницького типу. Його доцільно визначити як специфічну послугу, що надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Основна мета факторингового обслуговування - інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів та отримання на їхню користьщлатежів за відвантажені товари та здійснені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети - надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому в факторингу поєднується декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні тощо.

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) - покупець товару.

Поняття факторингу невіддільне від поняття товарного кредиту, тому що факторинг являє собою насамперед систему фінансового та організаційного забезпечення товарного кредиту. Але ця діяльність не повинна ідентифікуватися зі стягненням заборгованості, коли мова йде про прострочені платежі, які можуть бути сумнівними або безнадійними.

Вперше факторингові послуги було здійснено в промисловій компанії «First National Bank of Boston» y 1947 році. В Західній Європі перші факторингові фірми з'явилися дещо пізніше. 1970-1980 роки характеризувались високими та стійкими темпами зростання факторингових операцій (на 40-50%) практично в усіх розвинутих країнах. В Україні факторинг почав свій розвиток у 1989-199С роках, коли було проведено формування першої мережі комерційних банків Але з виникненням деяких обставин, за всі дії інфляційних процесів, базу для факторингових операцій було підірвано і їхню дію здебільшого припинено.

У СРСР факторингові операції здійснювалися з 01.10.1988 року Промбудбанком, а з 1989 року факторингові відділи почали створюватись і в інших банках. За даними Міністерства фінансів СРСР, на 01.06.1989 року обсяг таких операції за балансами комерційних та кооперативних банків СРСР склав 43,3 млн. крб., а на 01 05.1990 року він досягнув 456,4 млн. крб. Однак, враховуючи необізнаність багатьох керівників ба» хівської системи з механізмом цього виду послуг, у більшості випадків проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням.

Те, що факторинг довгий час був заміг ою банківському гарантуванню за деякими операціями, підтверджує й Інструкція Держбанку СРСР №252 від 12.12.1989 року «Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і надані г ослуги», яка не змінена до нашого часу ні в Росії, ні в Україні. 1993 рік був роко\ зацікавленості в цих операціях, що може бути пов'язане з прийняттям НБУ в 1992 році Методичних рекомендацій №2 про надання комерційними банками факторингових послуг. Крім того, в тому ж році було видано НБУ факторинговий кредит для викупу у підприємств нсоплачених розрахункових документів за продукцію, яка відправлена за межі України. Але після переходу на розрахунки за платіжними дорученнями замість платіжних вимог банки до 1995 року цих операцій не здійснювали і тільки з 1995 року знову з'явились відомості про факторинг.

Відсутність зацікавленості українських підприємств до проблеми становлення форфейтингу пояснюється об'єктивними причинами: нерозвиненістю ринку банківських послуг, законодавчою неврегульованістю даного питання, низькою експортною активністю вітчизняних виробників тощо. Однак форфетування має посісти належне місце у переліку банківських операцій по мірі стабілізації економічної ситуації, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прагнення комерційних банків диверсифікувати і розширити обрії своєї діяльності.

Механізм здійснення факторингової операції на сучасному етапі можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 3.1.), де 1 - відвантаження товару за двостороннім зовнішньоекономічним договором, 2 - виставлення розрахункових документів, З - перевірка платоспроможності покупця, 4 - оплата факторинговим відділом банку розрахункових документів постачальнику, 5 - оплата розрахункових Документів покупцем.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій. Ця сума складається з Двох частин: відсотка за кредит, який надається факторинговим відділом. Цей відсоток на 1-2 пункти вищий за діючу облікову ставку; комісійних (за інкасацією рахунків 1,5-2,5% від вартості рахунків-фактур).

Рис. 3.1. Механізм здійснення факторингової операції

Факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон'юнктуру ринку тощо, на основі чого постачальник укладає з факторинговим відділом договір за наведеною нижче формою про факторингове обслуговування, за яким він отримує право одержання платежів щодо власних боргових вимог на певних умовах.

Факторинговий відділ має право надавати своїм клієнтам такі види послуг:

-                   придбання прав у постачальника на отримання коштів у покупців (за відвантажені товари і здійснені послуги);

-                   оплата платіжних документів, які були виставлені покупцеві (право на кредиторську заборгованість);

-                   разове придбання права отримання коштів за платіжними вимогами, акцептованими платником (купівля простроченої кредиторської заборгованості);

-                   придбання векселів.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторингові компанії мають систему «on line». Зміст її полягає в тому, що вони через комп'ютерну систему можуть цілодобово отримувати точну й оперативігу інформацію про фінансовий стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторингова компанія надає своїм клієнтам різну інформацію не тільки про бухгалтерські розрахунки, а й з питань стану ринків збуту продукції, про зміни ціп, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називається факторинговою операцією з повніш обслуговуванням, якщо ж детальної інформації не надається, то здійснюються операції з наданням необхідного мінімуму (рис. 3.1).

Факторингові операції згідно з умовами фінансування можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (див. рис. 3.2). У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцю через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу в строки, обумовлені укладеним договором (від 30 до 120 днів).

Факторинг з фінансуванням може бути двох типів:

1) відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при проведені якої покупця повідомляють, що постачальник передає факторинговому відділу рахунки-фактури;

2) закритий факторинг (конфіденційний) - це операція, при якій покупця не повідомляють про здійснення факторингового механізму з боку постачальника. У цьому разі покупець веде розрахунки з постачальником, який після отримання платежу повинен перераховувати відповідну його частину факторинговому відділу для погашення кредиту.

Рис. 3.2. Напрямками здійснення факторингових операцій згідно з умовами фінансування

Відповідно до угод з фінансуванням, факторингові операції можуть бути здійснені з правом регресу, коли факторинговий відділ може повернути постачальнику нсоплачені покупцем рахунки-фактури з вимогами відшкодування наданого кредиту. Але цей тип факторингових операцій не має широкого застосування, як правило, факторингові відділи весь ризик неплатежу беруть на себе (факторинг без права регресу).

Таким чином, здійснення факторингових операцій йде на користь як банківській системі, так і підприємствам (організаціям, установам). Тому можна говорити про перспективи розвитку факторингу в Україні за умов поступової стабілізації становлення ринкових відносин господарської сфери країни, податкової політики та формування ефективного грошового обігу.

Слід зазначити, що операція форфейтингу схожа на середньостроковий експортний факторинг, за винятком того, що факторинг буває з регресом до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату по векселю при кредитуванні у формі форфейтингу) і гарант.

Форфейтер, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання. Таким чином, він бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов'язань, оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема «без обороту на мене», «без права зворотної вимоги». Векселі виписуються у вільно конвертованій валюті. Використання вільно конвертованої валюти (ВКВ) в якості валюти платежу дає змогу форфейтеру уникнути труднощів при рефінансуванні угоди, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями якоїсь нестійкої валюти.

Строки оплати боргових зобов'язань становлять від 1 до 5 років. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж всього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку наданого йому кредиту, а також дає змогу знизити кредитні ризики форфейтером.

Заборгованість, яка форфетується, зазвичай супроводжується додатковим забезпеченням у формі гарантії банку імпортера. Дебіторська заборгованість покупців товарів (як правило, у формі переказних чи простих векселів) є предметом угоди форфетування. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов'язань зумовлене їх широким застосуванням при кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістго й стандартизованістю вексельного обігу у більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфетування, але ці Документи застосовуються значно рідше.

Боргові зобов'язання при операції форфетування можна придбати на дисконтній основі (шляхом обліку). їх облік здійснюється за фіксованою облікового ставкою через стягнення процентів авансом за весь період кредитування. Таким чипом, експортер у результаті цієї операції негайно отримує суму, що дорівнює номіналу за мінусом розміру дисконту. З позиції експортера угода вважається завершеного, оскільки він отримав повне відшкодування вартості поставлених товарів. Форфейтер зберігає зобов'язання, взяті ним на облік, і подає їх до оплати при настанні вказаних строків. Процес оформлення угоди форфетування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції форфейтера про падання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов'язання: форфейтер - придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер - надати такі векселі.

Механізм операції форфетування можна подати таким чином (рис. 3.3):

Рис. 3.3. Механізм операції форфетування

Страницы: 1, 2, 3