У роботі проаналізовано основні причини виникнення світової фінансової кризи, з'ясовано чинники та визначено механізми поширення кризових явищ на фінансовому ринку, розглянуто особливості розвитку кризових явищ у фінансовій сфері України, окреслено напрями й заходи, здійснення яких дасть змогу зменшити наслідки світової фінансової кризи.

Фінансова криза виникла не вперше в економічній історії, однак і цього разу світова економіка виявилася не в змозі адекватно протистояти їй. За своїми масштабами поточна криза перевершила більшість попередніх, епіцентр яких перебував у країнах, що розвиваються. Особливості поточної кризи, а також її причинно-наслідкові зв'язки потребують системного методологічного аналізу. По-перше, на сучасному етапі розвитку економіки виникла ситуація, за якої рівень інтеграції країн до єдиного світового простору є досить значним, що обумовлює значну їх взаємозалежність. По-друге, криза розпочалася зі США — найпотужнішої країни планети, що обумовлює додатковий "важіль кризи", пов'язаний із масштабом охопленої нею економіки. По-третє, сучасний рівень розвитку інформаційних і фінансових технологій дає можливість миттєво переносити інформацію й переводити грошові рахунки в будь-яку точку світу, що загострює макроекономічні дисбаланси у країнах зі слабким фінансовим сектором та обумовлює додаткову волатильність на світових ринках.

Академік В. Геєць вважає, що нинішня світова фінансова криза є не черговою кон'юнктурною кризою, а проявом набагато складнішого системного процесу, який незабаром спричинить нові явища в економіці. Закінчується тридцятирічний цикл, що засвідчує: можливості світової фінансової системи, а також попередні технологічні цикли, які разом утримували економіку, вичерпано. Аби не допустити загострення негативних процесів, потрібна активна участь держави, інституції якої через тривалу хронічну кризу системи управління функціонують неефективно. Треба запровадити режим жорсткої економії фінансових і енергетичних ресурсів. Крім того, слід передбачити формування стабілізаційного фонду та заборонити вивезення з України фінансових ресурсів іноземними суб'єктами господарювання й фінансовими установами.

ГЛОБАЛЬНІ ФІНАНСОВІ ВИКЛИКИ

світова фінансова криза

Криза виявила насамперед проблему реальних можливостей ринку. За умов індустріальної економіки цієї проблеми не існувало, як і під час кризи 30-х років минулого століття. На думку А. Гальчинського, саме цим, у першу чергу, нинішня криза відрізняється від Великої депресії. Зараз, коли економічні процеси розвиваються бурхливими темпами, кожна структурна частина економіки починає функціонувати на основі власної логіки, внаслідок чого зростає турбулентність економічного простору. Формується постіндустріальна економіка, а тому глобальна криза зароджується не на периферії, як це було в 1997—1998 роках, а в центрі світової економічної системи.

Головною передумовою кризи є фінансова лібералізація, що супроводжується надмірною кредитною експансією. При цьому значна частка кредитів спрямовується на придбання цінних паперів і нерухомості, ціна яких перевищує свій фундаментальний рівень. Кредитна експансія триває доти, поки не виявиться неможливість отримання доходів від володіння цими активами в майбутньому. Така експансія може стримуватися також діями центрального банку з метою упередження "перегріву" економіки й інфляції. Унаслідок гальмування кредитної активності різко падають ціни на нерухомість і цінні папери.

Систематизація й узагальнення причин виникнення фінансових криз дають змогу виокремити основні з них, такі як:

— асинхронність розвитку фінансового й реального секторів економіки;

— неврахування інвесторами системних ризиків на внутрішньому і зовнішньому ринках;

— зростання дисбалансів між обсягами заощаджень та інвестицій;

— тривала дефіцитність поточного рахунку платіжного балансу через домінування споживчого імпорту й надмірних платежів за зовнішнім боргом;

— надання високоризикових кредитів із використанням "плаваючих" кредитних ставок;

— надання інвесторам неповної або недостовірної інформації;

— знецінення вартості заставленого майна (насамперед нерухомості).

Початком теперішньої кризи вважається серпень 2007 року, коли потужні інвестиційні банки США почали оприлюднювати величезні збитки від інвестицій у іпотечні цінні папери. Однак у той період криза не здавалася глобальною, оскільки її перебіг переважно не викликав шоку й паніки на світових фінансових ринках, а відтак було важко оцінити її справжній масштаб. Обсяг американського іпотечного боргу за підсумками 2009 року становив близько 13 трлн. доларів, що дорівнює річному ВВП країни, тоді як щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку — майже 2 трлн. дол. За експертними оцінками, тільки 5—7 % їх загальної суми пов'язані з реальною економікою, решта — спекулятивні трансакції. Останнім часом їх потоки зростали на 15—20 % щороку, а банки почали дедалі більше перетворюватися на інститути обслуговування таких спекулятивних потоків. У структурі "глобальної ліквідності" комерційних банків частка "сильних" грошей, які створюються безпосередньо центральними банками, становить тільки 1 %, а решта — так звані "near money" (майже гроші). Отже, витоки кризи слід шукати у пропорціях, які характеризують сформовану в останні десятиліття структуру грошей та співвідношення повноцінних і неповноцінних грошей (квазігрошей). При цьому точкою відліку фази кризи, що спричинила глобальне економічне "охолодження", слід вважати 15 вересня 2008 року — день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційних банків США — "Lehman Brothers". Саме після цієї події чітко проявилися тенденції, що дають змогу описати поточну кризу, а також встановити деякі економічні закономірності з використанням емпіричних даних.

Зниження темпів зростання економік розвинутих країн зумовило світову стагфляцію — скорочення сукупного попиту й рецесію в умовах підвищення цін на сировинних і споживчих ринках, викликаного падінням курсу долара США та зростанням споживчого попиту насамперед на азійському ринку. Погіршення економічних показників реального сектору внаслідок високої інфляції та зменшення попиту на ринку спричинило зростання фінансових ризиків, знецінення фінансових активів і підвищення процентних ставок. Запізніла й не завжди адекватна реакція центральних банків і урядів країн світу на загрози й ризики щодо протидії кризовим явищам може призвести до масштабних економічних втрат і депресії світового масштабу.

В Аналітичному резюме, підготовленому експертами МВФ, зазначається, що перед директивними органами в усьому світі зараз стоїть надзвичайно складне завдання — стабілізувати фінансову систему, одночасно підтримуючи економіку своїх країн у період сповільнення темпів зростання чи навіть падіння ВВП та стримуючи інфляцію. Для виконання цього складного завдання потрібні комплексні заходи, зорієнтовані на розв'язання таких системних завдань, як урегулювання ненадійних активів, сприяння відновленню банківського капіталу й нормалізація стану ліквідності на фінансових ринках. При цьому слід мати на увазі необхідність координації національних стратегій на міжнародному рівні з метою розв'язання спільних проблем і недопущення негативних транскордонних наслідків.

Пріоритети для країн із перехідною економікою, в тому числі України, істотно відрізняються від завдань, які стоять перед розвинутими країнами, оскільки державні органи прагнуть збалансувати намагання забезпечити зростання ВВП і ризиків інфляції. Бюджетно-податкова політика може відігравати допоміжну роль у макроекономічному управлінні. Більше обмеження видатків, на думку експертів МВФ, допомогло б знизити інфляційний тиск у цілому ряді держав. Це дуже важливо для країн, котрі мають дефіцит рахунку поточних операцій. Як зазначається в жовтневому випуску Доповіді з питань глобальної фінансової стабільності 2010 року, одна з головних цілей полягає у забезпеченні ефективнішого й надійнішого управління ризиками, в тому числі шляхом встановлення дієвіших норм щодо рівня капіталу та вимог стосовно надійнішого управління ліквідністю та повноцінного розкриття інформації про ризики за фінансовими операціями.

Емпіричні дані свідчать, що після 15 вересня 2010 року волатильність ринків акцій розвинутих країн збільшилася в середньому у 4,2 раза. Таким чином, можна стверджувати, що ризиковість інвестування в ці інструменти також зросла більш ніж учетверо, що змушує інвесторів, особливо консервативних, шукати інші інструменти для вкладання капіталів. Динаміку фондових ринків розвинутих країн визначають, у першу чергу, фундаментальні показники розвинутих економік, тоді як первинним фактором країн, що розвиваються, є ліквідність ринків. Табл. 1 відображає рівень падіння фондових індексів деяких країн із початку 2010 року.

Таблиця 1. Падіння фондових індексів деяких країн світу з початку 2010 року (станом на 01.11.2010), %

Країна	Індекс	Рівень падіння індексу
Великобританія	FTSE 100	-22,3
США	DJIA	-28,4
Японія	Nikkei 225	-41,6
Китай	Hang Seng	-49,3
Індія	BSE SENSEX	-49,5
Росія	RTS	-65,8
Україна	PFTS	-78,3

Джерело: #"#">#"#">http://www.imf.org/extemal/russian/pubs/ft/weo/2008/02/pdf/sumr.pdf.

10. Алексашенко С. Кризис-2010: пора ставить диагноз // Вопросы экономики. — 2010. — № 11. - С. 26.

11. Якимкин В.Н., Бузик А.С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело. — 2008. - № 11. — С. 58.

12. Делягин М. Политика модернизации и глобальный финансовый кризис // Свободная мысль. - 2009. - № 11. - С. 22.

13. Комп&ньон. - 2010. - № 49. — 5-11 груд. — С. 7.

14. Greenspan A. Banks need more capital // The Economist. — December 20 TH 2008 — January 2ND 2009. — P. 1 14.

15. Згуровський M. Болісне одужання через кризу // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47

16. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. — 2010. — № 1. — С. 15—16.

17. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явиш — макроекономічна стабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня. — 2008. — № 47. — 13 груд. — С. 4.

18. Лагутін B.R. Бюджетна та монетарна політика: координація в трансформаційній економіці -К.: КНТЕУ, 2009. - С. 56.

19. Вахненко Т. Кредитно-боргова експансія банків та методи її стримування // Дзеркало тижня. - 2010. - № 19.-24 трав. - С. 9.

20. Небрат В.В. Українська фінансова думка другої половини XIX — початку XX століть. — К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2009. — С. 51.

21. Алексеев А. Найбільша проблема — у доларизашї вітчизняної економіки: Інтерв'ю з Д. Гриджуком // Дзеркало тижня. — 2010. — № 45. — 29 лис. — С. 7.