Україна, як і ряд європейських та азіатських країн, переживає зараз відповідальний період докорінної трансформації суспільного ладу, яка передбачає перебудову політичної та економічної системи на демократичних та ринкових принципах. Необхідність поєднання загальних та специфічних для України форм і методів управління зумовлює особливі складності у формуванні економічної політики держави, в першу чергу, грошово-кредитної. Це зумовлено непересічним значенням грошового обігу в забезпеченні функціонування економіки, його регулювання та використання в коригуванні поведінки суб'єктів грошово-кредитного ринку.

Робота ґрунтується на наукових працях таких вчених, як І.Лютий, А.Гриценко, Т.Кричевська, Я.Грудзевич, А.Єпіфанов, В.Міщенко, Н.Гребеник, Б.Луців, П.Нікіфоров, В.Осецький, Н.Островська, М.Шаповалова, Т.Єрліна та інших, які плідно досліджували проблеми грошово-кредитної політики в Україні, теоретичні та методологічні засади її здійснення. Разом з тим, питанням підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні приділяється ще недостатньо уваги в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених.

Метою написання роботи є подальший розвиток теоретико-методологічних засад дослідження грошово-кредитної політики України в умовах специфіки процесів трансформації нашого суспільства та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та вирішення комплексу завдань:

1) дослідження закономірностей здійснення грошово-кредитної політики, її інструментів і механізму реалізації в умовах трансформації суспільного ладу;

2) дослідження досвіду грошово-кредитного регулювання на різних етапах становлення ринкової економіки України;

3) дослідження взаємозв’язку фіскальної та грошово-кредитної політики на різних етапах економічного розвитку України;

4) оцінка сучасної монетарної стратегії в Україні;

5) розробка практичних рекомендації щодо основних напрямків вдосконалення реалізації грошово-кредитного регулювання в Україні.

1. Сутність грошово-кредитної політики та її механізми

1.1 Сутність грошово-кредитної політики

Для визначення об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її сутність, цілі, інструменти та механізм реалізації. Всяка грошово-кредитна політика, що проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-політичним напрямком розвитку суспільства, який реалізують органи державної влади та державного управління. Та сьогодні досягнення політичних цілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Дійсний стан економіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливо побудувати матеріально високо розвинене суспільство з високою отупінню соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних протиріч і падіння виробництва. Тому політичні й економічні цілі сьогодні не можна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.

При цьому необхідно зазначити, що можна визначити загальноекономічні цілі економічної політики держави, що носять стратегічний характер, і конкретні цілі грошово-кредитної політики, що мають тактичне значення, чи носять автономний характер.

Грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників.

За визначенням Нікіфорова, грошово-кредитна політика – «є елементом економічної політики держави і являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому» [11, 25].

Як справедливо відмічає А. Гальчинський, загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не заперечує, а передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики.

На сьогодні грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою. Основною метою такої політики є стабільність національної грошової одиниці та грошового обігу за рахунок контролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Але реалізовувати це завдання монетарна політика може лише в сукупності з фіскальною політикою держави, при чому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні скласти єдиний механізм досягнення конкретної цілі на певному етапі. Хоч грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складові для досягнення кінцевого макроекономічного результату, ефективність їхніх дій полягає у визначенні тактичних цілей і взаємодії у ході їх реалізації. Тому, хоча монетарна і фіскальна політика відносно автономні, мають власний інструментарій та механізм реалізації, їхня взаємодія є однією з головних чинників економічної стабільності та зростання.

Кінцевою метою монетарної політики, тобто її стратегічною глобальною метою є забезпечення стабільності цін, повної зайнятості, зростання реального обсягу виробництва тощо. Поточна грошово-кредитна політика, на відміну від глобальної, зорієнтована на виконання конкретніших завдань. Насамперед це забезпечення внутрішньої стабільності грошей, регулювання економічного циклу, вибір економічної ідеології, якій надає перевагу уряд тієї чи іншої країни.

В цілому, метою грошово-кредитної політики є не лише підтримання стабільності національної грошової одиниці, а відтак і загального рівня цін, але й досягнення високого рівня зайнятості та виробництва, а також, кажучи словами німецьких аналітиків, "забезпечення банківської організації платіжного обігу всередині країни та за кордоном" [13, 109].

1.2 Інструменти та механізм реалізації грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо суб'єктів господарювання, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок у цілому, а селективні уможливлюють регулювання окремих видів кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки за необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування — шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і зниження їхньої ринкової вартості, а зниження ставок — навпаки. Крім того, підвищення ставки сприяє припливу в країну іноземних капіталів, що приводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов'язання.

Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони є основою регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть становити в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім, щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції.

Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.

Обов'язкові резерви за своєю сутністю — показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;

• використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу.

2. Взаємозв’язок фіскальної політики з грошово-кредитною політикою на різних етапах економічного розвитку в Україні

2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995)

Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поділити на три основних етапи: 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1996 - 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика, 2000 - 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.

У період 1992-1995 років гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету досягав двозначних значень. Так, у 1992 році він становив майже 14% від ВВП. Вливання в економіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб'єктів економіки емісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на 1993 рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 %.

Обсяги готівки, що перебуває в обігу, за цей же період зросли у 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках [16, 8].

У цей час банківська система країни робила лише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених або трансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвіду роботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкували ненадійні кредити і борги.

Високі темпи інфляції зумовили швидке зростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшення грошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізований період знизилася на 18,1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9,3%. З іншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок, знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більше підштовхнуло до підвищення цін.

Кошти бюджету (а вони були незначними) щедро витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ — "проїдалися". Державний борг України у 1994—1995 роках становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Практика засвідчила, що надані Національним банком України в 1992—1996 pp. кредити як окремим комерційним банкам, так і уряду для забезпечення кредитування окремих галузей господарства та на покриття дефіциту державного бюджету використано. Так, кредити, надані уряду протягом 1992— 1996 pp. (у національній валюті — 3,4 млрд грн., в іноземній валюті — 1,2 млрд дол. США), на сьогодні не повернено. Вони є вилученою із грошового обігу часткою, через яку Національний банк може здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку [3, 333].

Водночас було здійснено лібералізацію цін, що прискорило зростання інфляції. Тоді, незважаючи на подолання багатьох проблем на макрорівні, поточна координація монетарної та фіскальної політики залишалася недосконалою, що негативно впливало на монетарну стабільність країни. Серед проблем — питання значних коливань залишків коштів на рахунках уряду в Національному банку, які суттєво впливають на ліквідність банківської системи та вартість кредитів на міжбанківському ринку; питання боргової політики, емісії державних цінних паперів, деякі неузгодженості у розробці основних прогнозних і програм них документів. Аналіз та пропозиції щодо розв'язання цих проблем є актуальними і в наш час з точки зору збереження як фіскальної, так і монетарної та макроекономічної стабільності країни.

2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика (1996-1999)

Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою — запровадженням повноцінної національної валюти — гривні. їй передувала відповідна підготовка: Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричиняв постійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так і зовнішнього.

Як Національний банк, так і уряд мають свої важелі та способи впливу на фінансовий ринок. Проте неузгодженість щодо застосування цих важелів може спричинити збурення на грошовому ринку. Серед найяскравіших прикладів — фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії, яку в перші роки після здобуття Україною незалежності здійснював Національний банк. Наслідками цього стали гіперінфляція, значне зменшення реальних доходів населення, суттєве зростання державного боргу, доларизація економіки та поява грошових замінників.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави [3, 335].

Спостерігається тенденція до зростання реального ВВП, заробітної плати, грошової маси, зниження темпу інфляції. (див. додаток А).

Донадходження до бюджету грошових коштів (значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявні грошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованостей, найнебезпечнішою з яких була заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат. Із часом дефіцит бюджету зменшився. Скоротилися і доходи, що спричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика(2000-2006)

Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.

Серед важливих факторів прогресу — заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Упродовж зазначеного періоду бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному за рахунок надходжень від приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.

Поліпшення зовнішньої цінової кон'юнктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6,1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки, в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги саме довгострокового кредитування, а ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак — наповненню ресурсної частини бюджету [16, 9].

У вітчизняній фіскальній та монетарній політиці є невирішені проблеми. Багато з них пов'язані з недостатньою узгодженістю цієї політики, зокрема з прогалинами в координації дій уряду та Національного банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовому ринку.

Серед сфер, які становлять для Національного банку та уряду обопільний інтерес, — ринок державних цінних паперів. На нього Кабінет Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит і пропозицію грошей, а відтак — на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, що інколи спричиняє різкі зміни і в монетарній базі.

І Національний банк, і Міністерство фінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики, користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрів економічного і соціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торговельного балансів.

Купівля Національним банком облігацій внутрішніх державних позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовою емісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу. Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсяг пропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу), впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, на рівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із цінними паперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментів грошово-кредитної політики.

Міністерство фінансів України, виконуючи операції з обслуговування державного боргу (пов'язані з розміщенням та погашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на зміну обсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючи залишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає на грошову базу, а відтак — на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.

Як відомо, валютні кошти уряду на рахунках у центробанку враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Тому операції, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величину міжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формування монетарної бази, то й на неї також.

Отже, незважаючи на короткий період існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонування грошово-кредитного ринку.

У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.

Протягом 2000—2006 pp. основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національного банку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку.

3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України

Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Сьогодні поновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій.

У 2005 році аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" провів у рамках "Програми розвитку" Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банку України. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ, оцінюючи її за чотирма кластерами — "голова центрального банку", "цілі центрального банку", "формулювання політики" та "позики уряду" [6, 12].

Найнижчі оцінки отримав субіндекс, що вимірює основні цілі політики центрального банку, та кластер "формулювання політики". Перша низька оцінка пояснюється наявністю законодавчо встановлених цілей, які, на думку дослідників, потенційно можуть суперечити функції цінове стабільності. Друга — пов'язана з відсутністю процедури законодавчого вирішення конфліктів між НБУ та урядом. Серед потенційних джерел конфліктів автори виділяють відсутність формального механізму для розподілу прибутку банку, постійні конфлікти між щорічним законом про державний бюджет статтею 5 Закону "Про Національній банк України" щодо обсягів і процедури сплати суми перевищення кошторисних доходів НБУ над його видатками.

Аналітики, які провели дослідження, визначили недоліки Закону України "Про Національний банк України": точки зору забезпечення незалежності центрального банку (нечіткість формулювання цілей центрального банку — відсутність чіткого спрямування його монетарної політики на цінову стабільність, недостатня законодавча захищеність посади Голови НБУ він політичного тиску, недостатнє законодавче врегулювання ролі Правління НБУ, недостатній законодавчий захист від політичної заангажованості членів керівних органів НБУ, недостатня фінансова незалежність Національного банку тощо) і запропонували зміни до цього закону.

Важливим є формування монетарної стратегічної цілі. Для цього треба розглянути цілі грошово-кредитної політики у зарубіжних країнах (див. додаток Б).

Як правило, країни з розвиненою ринковою економікою та новою ринковою економікою, що не здійснюють прямого таргетування інфляції, мають чітку ціль грошово-кредитної політики. Слід зауважити, що в багатьох країнах, які практикують пряме таргетування інфляції, в законах про центральний банк немає положення про пріоритетність цілі цінової стабільності (див. додаток Б).

Загалом, на думку багатьох дослідників, найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку, котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпеченні її реалізації.

Це дає підстави для висновку, що ефективної реалізації принципу цілеспрямованості монетарної стратегії можна досягти і в рамках діючого Закону "Про Національний банк України".

В середньостроковій монетарній стратегії доцільно говорити про довгострокову ціль НБУ, якою є впровадження режиму, що базується на ціновій стабільності, і зазначити найважливіші умови його запровадження. Щодо цілі самої середньострокової стратегії, то в 2007— 2009 роках вона може бути задекларована як підтримання стабільності грошової одиниці як передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Це буде кроком у напрямі руху до цінової стабільності.

Для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Україна відчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Серед об'єктивних факторів, що впливатимуть на характер грошової пропозиції упродовж 2007-2009 р.р., — зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичних векторів розвитку Української держави.

Стимулювання розширення і модернізації виробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації.

3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки

Для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з:

1) трансформацією економіки;

2) структурною перебудовою та створенням конкурентоспроможного вітчизняного виробника;

3) створенням сприятливого мікроклімату для залучення іноземного капіталу;

4) стимулюванням розвитку підприємництва (малого й середнього бізнесу) та інвестиційних процесів у країні.

Реалізація цих проблем допоможе конкретизувати тактичні цілі грошово-кредитної політики, зробить їх зрозумілішими й спрямованішими, створить умови для досягнення стратегічної мети ринкових перетворень і макроекономічної стабілізації в цілому.

Отримавши юридичну самостійність, підприємства економічно не можуть самостійно розвиватися. Це передусім зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основних причин дві:

1) застаріла технологія виробництва, а також високі додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою за імпортну;

2) низький рівень життя громадян України, стійка тенденція до зниження доходів на душу; населення призводять до падіння купівельної спроможності. Населення купує переважно низькоякісні, але дешеві імпортні товари, водночас вітчизняна продукція не має збуту.

Тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, що склалася в економіці, можуть бути:

визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки;

пільгове кредитування пріоритетних галузей і підприємств. Встановлення державного контролю за обов'язковістю надання кредитів комерційними банками визначеним державою підприємствам на пільгових умовах;

створення гнучкішої системи оподаткування, яка б давала змогу стимулювати використання частини прибутку на розвиток виробництва;

створення відповідної законодавчої бази, що дає можливість одночасно реалізовувати інтереси підприємця і держави в цілому.

Важливим чинником, що визначає пріоритети структурної перебудови України, є прямі іноземні інвестиції. Динаміка обсягів зарубіжних інвестицій в окремі галузі економіки дає можливість точніше визначити конкурентоспроможність окремих наших підприємств і галузей, відповідність їхньої продукції кон'юнктурі світового ринку. Прямі іноземні інвестиції допомагають визначити пріоритетність розвитку підприємств за умови державного фінансування, отримати майбутні надходження до державного бюджету із цих підприємств.

Залучення іноземного капіталу значною мірою впливає на грошово-кредитну політику держави, хоч водночас є об'єктом останньої. Вплив іноземного капіталу на монетарну політику полягає в тому, що:

додаткові капіталовкладення безпосередньо впливають на зростання обсягів виробництва й зайнятості, що визначається в стратегічній меті грошово-кредитної політики;

операції на відкритому ринку та залучення коштів нерезидентів, які держава та НБУ використовують для збільшення своїх валютних резервів і стабілізації національної грошової одиниці, були пріоритетним завданням грошово-кредитної політики в 1996—1998 роках;

цей процес також позитивно впливає на кредитоспроможність і ліквідність банківської системи, що стабілізує грошово-кредитний ринок [10, 22].

Сприяння з боку НБУ забезпеченню необхідних обсягів кредитування дасть змогу підприємствам не лише технологічно оновлювати виробництво, а й покривати виробничі витрати, що постійно зростають. Позитивно впливатиме на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитними зобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної кредитно-грошової експансії буде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю. Інакше брак стимулів до інвестування та стрімка інфляція підірвуть плани розширення і модернізації виробництва.

Висновки

Грошово-кредитна політика – це елемент економічної політики держави, що являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому.

Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поділити на три основних етапи: 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1996 - 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика, 2000 - 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку було досягнуто протягом 1996—1999 pp. завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави.

Для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з:

1) трансформацією економіки;

2) структурною перебудовою та створенням конкурентоспроможного вітчизняного виробника;

3) створенням сприятливого мікроклімату для залучення іноземного капіталу;

4) стимулюванням розвитку підприємництва (малого й середнього бізнесу) та інвестиційних процесів у країні.

Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Україна відчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значних коливань.

У 2007-2009 р.р. на грошову пропозицію впливатимуть зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичних векторів розвитку Української держави.

Список використаної літератури

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 872-ХІІ від 20.03.1991 р. // Закон України. – К., 1996. – С. 3-78.

2. Про Національний банк України: Закон України № 679-ХІV від 20.05.1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1999. – С. 3-23.

3. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І. Міщенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 421 с.

4. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навч. посібник. – К.: НІОС, 2001. – 224 с.

5. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. – Київ: Атіка, 2000. – 240 с.

6. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. – 2006. – № 7. – С. 8-23.

7. Грудзевич Я. Розвиток інституційної основи грошово-кредитної політики в Україні // Вісник Національного банку України. – 2006. – № 6. – С. 27-29.

8. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребеник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні: тенденції та перспективи // Фінанси України. – 2000. – № 9. – С. 11-18.

9. Луців Б. Грошово-кредитна політика держави та інвестиційна діяльність банків // Економіка України. – 2001. – № 10. – С. 20-25.

10. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України. – 2000. – № 1. – С. 20-24.

11. Нікіфоров П. Монетарна політика в системі економічної політики держави: теоретичні підходи та прикладні аспекти // Економіка України. – 2001. – № 10. – С. 25-31.

12. Осецький В. Грошово-кредитна політика – детермінанта інвестиційних змін // Банківська справа. – 2003. – № 1. – С. 22-26.

13. Островська Н.С. Грошово-кредитна політика в Україні у контексті світового досвіду // Фінанси України. – 2000. – № 5. – С. 107-110.

14. Петрик О. Цілі та основні режими сучасної монетарної політики // Вісник НБУ. – 2006. – № 6. – С. 6-13.

15. Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки. – Фінанси України. – 2000. – № 1. – С. 11-19.

16. Шаповалова М., Єрліна Т. Становлення монетарної та фіскальної політики в Україні // Вісник Національного банку України. – 2004. – № 10. – С. 8-11.