Інвестиційна діяльність - це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 3.1).

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

• кошти;

• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

• нерухомість;

• устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

• кошти;

• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

• нерухомість;

• устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

• інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

• знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

• інвестування недержавними юридичними особами;

• інвестування фізичними особами;

• державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

• інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;

• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади України та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

1. Економічна сутність інвестицій

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

До початку 90-х років в Україні категорії „інвестиції" не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше - це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям „капітальні вкладення”. Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов’язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням в Україні основ ринкових відносин починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не одне тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень в області інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструмента. Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії та, яка включає три взаємопов’язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

інвестиційна політика (тобто дії, пов’язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

дивідендна політика (у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденди).

У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті роки, коли проблемам теоретичного осмислення категорії „інвестиції" та пов’язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" та в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 22.05.97 р). Проте. Варто відмітити, що в цих Законах у визначення "інвестиція" вкладається різний зміст Так у Законі України "Про інвестиційну діяльність - "…інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - "Інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних 6активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції".

Отже, інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

2. Класифікація інвестицій

Інвестиції класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні і фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи - матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України "Про оподаткування підприємств" від 22.05.1997 р. №283/97 - ВР пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних папері, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції - це інвестиції на період до одного року. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні і спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та 7місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно вд підприємницької або дослідницької мети.

3. Основні поняття інвестиційної діяльності

У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" № 1560 - ХІІ інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

державного інвестування, яке здійснюється органами влади й управління України, а також державними підприємствами та установами;

іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:

мотивація інвестиційної діяльності;

страхування інвестицій;

державне регулювання інвестиційного процесу;

планування інвестицій;

фінансування інвестиційного процесу;

проектування та ціноутворення;

забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

освоєння інвестицій;

підготовка до виробництва продукції;

попередня здача в експлуатацію;

кінцева здача об’єкта в експлуатацію.

Звичайно, інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності є надлишок коштів у суб’єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції.

При виборі об’єкта інвестування проводиться низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування.

Для інвестування, як правило, не вистачає власних коштів інвестора і тому він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обгрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання й залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об’єкту інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення 9реальних та фінансових активів. Унесенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. У процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, таким чином починається знову процес передінвестиційних досліджень.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об’єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і громадян, що охороняється законом.

4. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність в Україні

В умовах структурної перебудови економіки України дуже гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Останніми роками ця тенденція особливо характерна для економіки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії. Обсяг прямих інвестицій у ці відносно невеликі країни в кінці 80-х років перевищував 20 млрд. дол. США. В обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії більше ЗО%. Україні слід використати досвід цих країн (особливо індустріальне розвинених країн Азії) для залучення на взаємовигідних умовах прямих 10іноземних інвестицій з метою вирішення завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінюючих виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу.

Проведений аналіз соціально-економічних досягнень ряду зарубіжних країн дав змогу обґрунтувати переваги та недоліки залучення та функціонування іноземного капіталу

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України має перевищувати 40 млрд. дол. США, у тому числі для металургії - 7, машинобудування - 5,1, транспорту - 3,7, хімії та нафтохімії - 3,3 млрд. дол. США. На сьогодні інвестовано в ЗО разів меншу суму. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд. дол. США. Така сума дасть можливість реконструювати пріоритетні галузі промисловості за 5 років. Але щорічні обсяги іноземних інвестицій у 3-7 разів менші. При цьому слід ураховувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує певних витрат. За розрахунками, за залучення 1 млн. дол. США необхідно сплачувати в середньому 30 тис. дол. США.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. За нашими розрахунками, у світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економіку припадає близько 1%, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення.

Несприятливий інвестиційний клімат у 1992-1995 рр. зумовив зниження активності іноземних інвесторів. У 1992 р. обсяг зареєстрованих іноземних інвестицій становив 3,8% обсягу ВВП, у 1993 р. - 4, у 1994 р. - 2,3%. У 1995 р. обсяг зареєстрованих іноземних інвестицій збільшився порівняно з 1994 р. у 1,4 рази. У 1995 р. пріоритетними для іноземних інвесторів були такі галузі: внутрішня торгівля - 22,4% загального обсягу інвестицій, харчова 11промисловість - 14,5, машинобудування та металообробка - 12,8,114,1, легка промисловість - 4, хімічна промисловість - 3,9, промисловість будівельних матеріалів і будівництво - 37%. Основною формою залучення інвестицій були внески у формі рухомого та нерухомого майна (60,5%), а також грошові внески (18,8%, з них у формі цінних паперів - 12,9%, купівлі акцій - 17%). Дуже невелику частку внесків (0,4%) було реалізовано у формі нематеріальних активів та реінвестування доходів, як-от придбання юридичних прав, ноу-хау. За структурою загальні обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну в 1995 р. становили: з країн колишнього СРСР - 8%, з інших країн - 92%.

Зазначимо, що з огляду на економічну кризу вкрай незначні обсяги прямих інвестицій з галузей України в економіку інших країн. Так, станом на 01.01.95 вони дорівнювали 20,3 млн. дол. США, що становить 4,8% обсягу зарубіжних інвестицій в економіку України, а на 01.01.96 - 29,5 млн. дол. США, або відповідно 3,9%.

Крім того, залучаючи іноземний капітал, треба враховувати, що у світі змінились інвестиційні параметри. У 70-х роках спостерігалася тенденція перевищення припливу капіталу з індустріальне розвинених країн до країн, що розвиваються. У 80-х роках характерною виявилась зворотна тенденція, що зумовлена насамперед падінням рівня заощаджень юридичних і фізичних осіб у розвинених країнах. За цей період у США обсяг заощаджень зменшився майже втричі, у Великобританії - удвічі, у Німеччині - у 1,8 раза, в Японії - на 25%. Зниження частки заощаджень у валовому національному продукті розвинених країн призвело до негативного сальдо між обсягом заощаджень та інвестиціями, до падіння в цілому обсягу інвестицій порівняно зі світовим національним продуктом, до збільшення реальних процентних ставок банківського кредиту. Існує зв'язок між величиною заощаджень, кредитними процентними ставками й темпами соціально-економічного зростання країн, що розвиваються. Згідно з оцінками Світового банку, збільшення реальних процентних ставок на 1% уповільнює темпи соціально-економічного зростання країн, що розвиваються12У табл.1, 2 наведено сфери використання іноземних інвестицій в Україні та країни-донори. У 1995 р. в Україні зареєстровано 2828 іноземних інвестицій на суму 1068,7 млн. дол. США, а в 1994 р. - 3042 інвестиції на суму 744 млн. дол. США. За даними Комісії 00Н з транснаціональних корпорацій, найбільша частка прямих інвестицій у сфері послуг припадає на фінансову діяльність, страхування та торгівлю.

Україна може вийти з кризового стану насамперед за рахунок власних сил і коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки спричинює потребу співробітництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем.

Таблиця 1. Сфери використання прямих іноземних інвестицій в Україні за 2002-2007 рр.

Сфера	Іноземні інвестиції
Сфера	млн. дол. США	%
Загальний обсяг прямих інвестицій	750,1	100,0
У тому числі:
внутрішня та зовнішня торгівля	232	31,0
машинобудування та металообробка	112,5	14,9
харчова промисловість	106,7	14,5
чорна та кольорова металургія	37,8	5,0
легка промисловість	29,8	4,0
хімічна промисловість	29,0	3,9
промисловість будівельних матеріалів	28,0	3,7
інші	172,3	23,0

Таблиця 2. Обсяг інвестицій зарубіжних країн в економіку України за 2002-2007 рр.

Країна	іноземні Інвестиції
Країна	млн. дол. США	%
Загальний обсяг прямих інвестицій	750,1	100,0
У тому числі:
США	202,8	27,0
Німеччина	129,6	17,3
Великобританія	47,5	6,3
Кіпр	38,6	5,?
Швейцарія	35,2	4,7
Російська Федерація	37,8	5,0
інші країни	258,6	34,6

Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі економіки значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів та поділу праці. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, орієнтація тільки на внутрішні резерви може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме 20 і навіть більше років. Потреба у кредитних ресурсах тільки для підтримки дотованих галузей більш ніж утричі перевищує наші кредитні можливості.

Розраховуючи на фінансову допомогу збоку, слід всебічно проаналізувати ситуацію, що склалася на світовому фінансово-кредитному ринку. Обговорення цієї проблеми на міжнародній конференції, проведеній Міжнародним банком реконструкції та розвитку, показало, що вільні кредитні ресурси на світовому ринку капіталів практично відсутні. За даними японських експертів, усі кредитні ресурси з урахуванням коштів міжнародних економічних організацій оцінюються на суму приблизно 140 млрд. дол. США. Водночас світова потреба в них (включаючи розвинені західні країни) становить близько 270 млрд. дол. США, у тому числі потреба розвинених країн Заходу - 190 млрд. дол. США, країн, що розвиваються, - 60 млрд. дол. США.

5. Особливості форми здійснення фінансових інвестицій підприємства

Поняття інвестиції на практиці пов'язане з визначенням об'єктів вкладень, інвестиційного процесу, інвестиційної діяльності.

За об'єктами вкладень інвестиції поділяються на виробничі та фінансові,

Виробничі інвестиції - це вкладення цінностей у реальні активи, пов'язані з виробництвом товарів (послуг), з метою одержання прибутку (доходу). Цей тип інвестицій забезпечує приріст реального (фізичного) капіталу. Виробниче інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво тощо) виробничих потужностей і наймання робочої сили.

Фінансові інвестиції - це вкладення в цінні папери. На відміну від виробничого фінансове інвестування не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей і контролю за їх експлуатацією. У сучасних умовах фінансовий інвестор, як правило, не бере участі в управлінні реальними активами, покладаючись у цьому на фахівців-менеджерів. Тому процес фінансового інвестування зовні виражається у формі купівлі-продажу цінних паперів.

Існує також поняття "споживчі інвестиції". В окремих зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або нерухомість. По суті, цей об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, бо не передбачає одержання прибутку і збільшення капіталу. Ці вкладення доцільно оцінювати як форму заощаджень. Водночас вкладення в нерухомість можуть набрати й інвестиційних ознак. Наприклад, при високих темпах інфляції збільшуються і заощадження, тобто підвищується грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Окремі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна в комерційних цілях (наприклад, здавання квартири в оренду).

Загалом інвестиційна діяльність охоплює такі етапи: формування нагромадження - вкладення ресурсів (інвестування) - одержання прибутку. Одержання прибутку і приросту капіталу є основною метою інвесторів. Характеристики прибутку визначають усі параметри інвестування, тобто вкладення ресурсів. Відповідно до мети інвестиційної діяльності корпорації в ринкових умовах вирішуються такі інвестиційні завдання: по-перше, реалізується вибір інвестиційних проектів і здійснюється розміщення капіталів відповідно до обраних проектів; по-друге, здійснюється оптимізація або постійне коригування капітальної структури фірми залученням джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків); по-третє, формуються нагромадження і розподіляються дивіденди, завдяки обґрунтованій дивідендній політиці оптимізується пропорція між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення зазначених завдань і визначають показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Однак існують особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.

Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах окремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів.

Виокремлюють такі основні етапи руху виробничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший - реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; другий - процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій - реалізація продукції, одержання доходу; четвертий - розподіл доходу, формування інвестиційного попиту.

Рис. 1. Кругообіг фінансових інвестицій корпорацій не фінансового сектору

Висновки

Створення ефективного середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інтересів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.

Інвестиційна діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована при плануванні й прийнятті рішення інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фінансової стійкості економіки та її основних характеристик: зміна внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного курсу національної грошової одиниці (рівень девальвації).

Прогнозоване економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний фон, на якому реалізовуватиметься проект. Загальна для економіки тенденція зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі і на продукцію проекту. Деякі помилки проекту можуть бути із запасом компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований загальноекономічний спад означає, що для проекту умови погіршуються, а це підвищує загальноекономічний ризик проекту.

Збалансована державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. І навпаки.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність". ВВР України. - 1991. - №47.

2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". ВВР України. - 1991. - № 38.

3. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.; 1995.

4. Волков И.М., Грачева М.В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.

5. Грачева М.В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЗАО "Финстатинформ", 1999.

6. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: курс лекций. - К.: МАУП, 1999.

7. Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев А.А. Рынок ценных бумаг (теория и практика): Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1999.

8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. - СПб: Питер, 2001; Финансы и статистика, 1997.

9. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навч. посіб. - К.: Аті-ка, 1999.

10. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998.

11. Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. - К.: Абсолют-В, Эльга, 1999.

12. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство. - К.: МАУП, 2000.

13. Шарп У., Александер Г., Бейли Д. Инвестиции / Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1997.

14. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. - К.: МАУП, 1998.

15. Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів. - К.: МАУП, 2002.