|
Рефераты Главная Финансовое право Финансовый менеджмент финансовая математика Финансы деньги кредит Французский Компьютерные сети Конституционное право зарубежныйх стран Конституционное право России Краткое содержание произведений Программирование компьютеры и кибернетика Производство и технологии Психология Разное Религия и мифология Трудовое право Туризм Уголовное право и процесс Управление |
Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонівp> Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.3. Аналіз доходів і видатків бюджету Волинської області Одна з основних функцій місцевого самоврядування – діяльність щодо задоволення суспільних потреб. Насамперед, це діяльність, що пов’язана з впровадженням в життя соціальної програми держави, до якої, зокрема входить соціальний захист населення, організація освіти, охорони здоров’я населення, розвиток культури, спорту, молодіжні програми, а також діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові, транспортні та інші послуги. Реалізація значної частини цих завдань потребує залучення суспільних фондів. Основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві бюджети, поряд з якими можуть використовуватися також і ресурси фондів цільового призначення. Велику роль у цій сфері відіграє правильна система збалансування місцевих бюджетів, яка забезпечує місцевим радам народних депутатів право вільного використання власних фінансових ресурсів. В цілому ж серед доходів місцевих бюджетів можна виділити слідуючі види надходжень: - загальнодержавні податки і збори; - місцеві податки і збори; - надходження коштів від приватизації майна; - дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня; - інші надходження. Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами. Результативність розвитку і функціонування регіональних систем слід розглядати з позиції відтворювального процесу, що пов'язано з розмірним використанням національного доходу для нагромадження, споживання, а також створеного чистого продукту як результату функціонування системи. Таке порівняння дає відповідну інформацію про те, чи виробляє регіон більше національного доходу, чи споживає. Насамперед слід говорити про бюджет регіону, який є концентрованим вираженням економічної політики. Для оцінки бюджетної політики як держави в цілому, так і регіону зокрема можуть бути використані три основних показники: частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет; співвідношення між основними статтями видатків бюджету; співвідношення між прибутками і видатками регіону. Частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет області, визначає рівень централізації фінансових ресурсів державою з метою забезпечення ринкової рівноваги й стимулювання розвитку окремих сфер і галузей економіки. Проте показник частки бюджетних доходів у ВВП регіону не обраховується, оскільки достовірних даних про загальноекономічні показники, що характеризували б розвиток території, немає. Причина такого становища відома — це невідповідність цін суспільне необхідним затратам на виробництво багатьох видів продукції. Наприклад, доходи від непрямого оподаткування вилучаються у державний бюджет, що призводить до спотворення обсягу валового внутрішнього продукту, адже він є основною частиною цього показника Основа дохідної бази регіону — податкові надходження. Тенденції їх руху відображено у таблицях 2.1. та 2.2 Таблиця 2.1. Доходи зведеного бюджету Волинської області за 1998 рік* (тис.грн.) *Розраховано автором на основі данних фінансового управління Як видно з таблиці у 1998 році основним джерелом наповнення бюджетних коштів у Волинській області були прибутковий податок з громадян (16,12%) та податок на прибуток підприємств (13, 66%). Платежі за використання природних ресурсів (5,20%), серед яких основним є плата за землю (4,90%), були виконані всього на 82,7% до запланованих. Але левова доля у дохідній частині бюджету області припадає на дотацію з державного бюджету. Офіційні трансферти у 1998 році склали 130689,5 тис.грн., що становить майже 51% від загальної суми доходів. Таблиця 2.2. Доходи зведеного бюджету Волинської області за 1999 рік* (тис.грн.) *Розраховано автором на основі данних фінансового управління Ситуація у 1999 році порівняно з 1998 роком суттево не змінилася. Коли прибутковий податок з громадян зменшився з 29,8% до 28,8%; то податок на прибуток підприємств збільшився з 16,1% до 16,7%. Податки на власність залишилились на тому ж рівні, що і у 1998 році і склали 1,9%. Що стосується платежів за використання природних ресурсів, то їх частка у дохідній частині значно зменшилась з 5,2% до рівня 4,0%. Це явище пояснюється тим, що на протязі 1999 року продовжувався процес приватизації об’єктів державної і комунальної власності. Частка внутрішніх податків на товари та послуги у доходах бюджетів області збільшилась з 2,5% до 4,7% за рахунок акцизного збору з вітчизняних товарів, який у 1999 році зараховувався до місцевих бюджетів. Що стосується місцевих податків і зборів та неподаткових надходжень,
то вони залишились на тому ж рівні що і у 1998 році і склали відповідно Хоча у 1999 році дотаційність бюджетів Волинської області з Державного бюджету і зменшилась у порівнянні з 1998 роком та не на багато, і загалом становила 49,8% (у порівнянні з 50,1%). Це явище пояснюється тим, що Волинська область відноситься до трудонадлишкових областей України. Взагалі кажучи, структура доходної частини місцевих бюджетів області без дотації з державного бюджету виглядає так: Рис.2.1. Структура доходів бюджету Волинської області у 1998-1999рр. без урахування офіційних трансфертів Подана інформація структури системи доходів відбиває сутність економічної політики держави. У заданих умовах податковою базою області є прибуток юридичних осіб, доходи фізичних осіб, платежі за використані природні ресурси. Як вже відзначалося, значну частку в доходах бюджету займають надходження від загальнодержавних податків. У 1998 році надходження в обласний бюджет становили 89,3% загального обсягу його доходів. Щодо збалансованості бюджету області у 1998—1999 роках, то структура цих доходів майже не змінилася. При цьому податок на прибуток підприємств становив відповідно 13,7% і Із наведеного випливає висновок, що бюджет області слід було б формувати на ширшій дохідній базі, включаючи у неї як закріплені усі державні доходи, які, по суті, є місцевими доходами. На такій же основі можна формувати нижчі бюджети. Втім, критичне звуження реальної податкової бази через спад обсягів виробництва, поглинання податків і неподаткових надходжень із неплатежами і боргами, "вилучення" підприємств з-під дії податку на прибуток з огляду на їх збитковість, приховування податків і вивезення вітчизняного капіталу за кордон — основні причини зменшення дохідної бази бюджетів усіх рівнів. Показник податкових і прирівняних до них обов'язкових платежів високий. Втім, ці показники необхідно скоригувати на значні суми заборгованості з податкових платежів у бюджет, які також збільшать податковий тягар на підприємства. Так, загальна сума недоїмки в податках і неподаткових платежах до консолідованого бюджету області за 1998 рік становила біля 2,7%, а вже у 1999 році ця цифра склала 5,8%. Для характеристики бюджетної політики держави і регіону показовим є аналіз структури витрат бюджетів (табл. 2.3, табл. 2.4.). Таблиця 2.3. Видатки зведеного бюджету Волинської області за 1998 рік* (тис.грн.) *Розраховано автором на основі данних фінансового управління Упродовж останніх років більша частина коштів спрямовується у невиробничу сферу, фонди соціального споживання, що використовуються переважно на оплату праці, соціальні виплати. Відбувається різке зниження обсягів державних інвестицій у виробничі галузі — відмирають інвестиційні функції бюджетної системи, бюджети перетворюються у споживацькі. Витрати консолідованого бюджету області не спрямовані на структурну перебудову економіки. Обмеженість доходів бюджету, неефективне використання коштів визначає співвідношення між прибутками і видатками. Для збалансованості бюджету області було проведено емісію нових цінних паперів — векселів Таблиця 2.4. Видатки зведеного бюджету Волинської області за 1999 рік* (тис.грн.) *Розраховано автором на основі данних фінансового управління Як видно з таблиць 2.3, та 2.4 основними статтями фінансування з
місцевих бюжетів є освіта та охорона здоров”я. Видатки на утримання у 1999
році установ освіти профінансовано на 83,4 відсотка, охорони здоров»я – На фінансування закладів освіти у 1998 році відведено 27,9%, а у 1999 році цей показник трохи зменшився і склав 26,2%. Це явище пояснюється тим, що на потязі останніх років динаміка наповнюваності класів в загальноосвітніх школах має тенденцію до збільшення, а саме у 1998 році – 19,9 учня/клас, 1999 році – 20,0 учня/клас, крім того загальна чисельність учнів учбових закладів зменшується. Що стосується охорони здоров”я, то частка видатків на цю сферу з 21,9% збільшилась до 23,2%. Процес приватизації об”єктів комунальної власності триває, тому видатки на житлово-комунальне господарство за останні два роки зменшились майже у двічі і становлять 4,0%. На соціальний захист та соціальне забезпечення населення у 1999 році
було витрачено 29,3 млн.грн. що становило 10,2% від загальної кількості
видатків з бюджетів Волинської області. У порівянні з 1998 роком видатки на
цю статтю зменшились майже на 7%. Це тому, що у 1999 році кількість Структура видатків на соціальний захист зобажена на рис.2.2. Рис 2.2. Структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення Як видно з діаграм, частка виплат субсидій населенню у видатках на
соціальний захист значно скоротилася. Так у 1998 році субсидій в області
було отримано на суму 22,8 млн.грн., а вже у 1999 році ця сума становила Що стосується інших статей видатків на культуруі мистецтво, фізичну культуру і спорт, транспорт, сільське господарство, зв”язок, то суми видатків по цих статтях було пропорційно збільшено до загальної суми видатків. Істотною різницею видаткової частини бюджету області у 1998 та 1999 роках є: У 1998 році було надано підприємствам бюджетних позичок на суму майже А у 1999 році пріоритетом були видатки на покриття заборгованостей, що виникли в попередні роки, що склали 54,8млн.грн.(19,1%) Взагалі кажучи, аналіз витратної частини бюджету області засвідчує відсутність стимулюючої ролі бюджетної політики регіону. Наведені дані свідчать, що система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно поставити витрати місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і громади в розвитку виробництва й підвищенні прибутковості своїх територій, підтримати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин — розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, пере-розподільчих регіональних процесів. В умовах економічної самостійності регіону докорінно змінюється підхід до інвестиційної та виробничої політики — це критична оцінка самої потреби, чіткого визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку й ранжу- вання потреб у часі й просторі. Оскільки сама потреба завжди перевищує реальні можливості, то її доцільність треба оцінювати критично. При обмежених можливостях централізованого фінансування слід порівняти свої потреби з внутрішніми ресурсами розширеного відтворення, тобто економічні результати функціонування господарства мають гарантувати виконання програм економічного і соціального розвитку. Таким чином, встановлюється залежність доходів бюджету від рентабельності функціонування господарства й ефективності використання регіональних ресурсів, водночас видаткова частина бюджету повинна підпорядковуватися основному завданню — ефективному розвитку економіки, матеріального і культурного рівня життя громадян. Економічний і соціальний розвиток регіону значною мірою залежить від зацікавленості у цьому громадян. Для цього треба, щоб жителі регіону перетворювалися у суб'єкт госпрозрахункових відносин. Цим вимогам відповідав би механізм, побудований на таких засадах: ощадні банки виступають організаторами ефективного використання грошових накопичень у вигляді інвестицій, із яких щорічно отримують прибуток. Із них певна частина віддавалася б вкладникам, а решта — у місцевий бюджет, за рахунок чого зросли б можливості економічного розвитку. У таких випадках важливо надавати банкам право залежно від ефективності використання коштів вкладників стимулювати їх, підвищуючи відповідний процент за вклади. Інша форма активного використання коштів населення для розвитку виробництва та сфери послуг — випуск облігацій. Він дає змогу не лише розширювати діапазон використання грошей, а й певним чином залучати громадян до активного управління соціально-економічним розвитком регіону. Організаційною формою ефективного використання тимчасово вільних коштів не тільки жителів регіону, а й фінансових ресурсів підприємств, крім уже діючих банків, повинні стати банки територіального розвитку, які під відповідні активи місцевих органів надавали б коротко- чи довгострокові кредити і здійснювали б фінансування першочергових соціальних програм. За змістом своєї діяльності банки територіального розвитку могли б бути двох видів: госпрозрахункові та бюджетні. Госпрозрахункові банки могли б фінансувати переважно соціальне й економічно розвинуті території, а бюджетні банки зосередилися б на пільговому фінансуванні. Сучасні фінансові відносини в основі своїй мають багато елементів старої командно-адміністративної системи. Втім, намагаємося пристосувати до нових умов господарювання нинішній економічний механізм управління та нинішню соціальну політику. Цілком зрозуміло, що, не створивши в Україні фундаменту товарного виробництва, немислимо пристосувати до цих умов фінансово-грошові методи управління сукупним виробництвом. У результаті порушується оптимальна пропорційність між власними й асигнованими надходженнями, форми їх структурної збалансованості не заохочують місцевих органів самоврядування до поліпшення результатів цілісного функціонування економіки. Сьогодні основним джерелом ресурсів такої структурної залежності є чистий дохід, зокрема податок на додану вартість і на прибуток. Незважаючи на матеріальну зацікавленість місцевих органів самоврядування у збільшенні розміру податку на додану вартість, вони не мають економічних важелів: права надання податкових пільг на отримані прибутки, зниження ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії із бюджету. Отже, немає матеріальної зацікавленості. З іншого боку, коли місцева адміністрація не має тривалого права на доходи, коли не існує чітких норм 'їх перерозподілу, навряд чи можна говорити про реальну свободу місцевих бюджетів. Невизначеність у наданні субсидій фактично означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються у більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень. Першим кроком у розв'язанні проблем бюджетної політики має бути пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності та встановлення норми мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя регіону. Це потребує жорсткого визначення критеріїв для розмежування витрат, які можуть бути задоволені за рахунок районів, областей, державного бюджету. Одним з імовірних шляхів виходу з цієї ситуації є встановлення соціальних нормативів і розробка на їх основі фінансових норм для встановлення бюджетної забезпеченості й мінімального обсягу місцевих бюджетів. Такий підхід дасть можливість виділити конкретні рівні самофінансування різних територіальних одиниць. Їх розмір можна визначити за чотирма формами фінансування: 1. Надходження за рахунок власних джерел перевищують нормативні
потреби. Ця форма самофінансування збалансована і включає залишок у розмірі 2. Власні надходження покривають повністю і без залишку нормативні потреби. Це збалансована форма самофінансування, коли відрахування коштів у державний бюджет не проводиться. 3. Власні надходження менші від нормативних потреб, але територіальна одиниця має інші фінансові джерела доходів із відрахувань у бюджет. Ця форма самофінансування збалансована і включає асигнування з державного бюджету. Частина цих надходжень спрямовується на покриття нормативних потреб органів самоврядування. 4. Власні й асигновані надходження недостатні для покриття нормативних потреб територіальних одиниць. Така форма самофінансування збалансована і передбачає планову дотацію. Проте державний бюджет вимагає від місцевих органів скорочення і ліквідації дотацій. Проблема диференційованого фінансування регіонів украй актуальна для З урахуванням нашої реальної ситуації найоб'єктивнішим показником при
розрахунках нормативу відрахувань до державного бюджету може бути питома
вага працюючих у регіоні в загальній чисельності зайнятих у господарстві Роль та значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку територій. 3. Роль місцевих бюджетів у фінансуванні соціально-економічного розвитку регіону 3.1. Значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку територій Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Фінансовий бік незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції. Механізм перерозподілу бюджетних коштів між різними ланками бюджетної системи, що діяв раніше, не відповідав принципам самостійності та фінансової незалежності місцевих органів влади. Переважали в основному адміністративні методи управління, внаслідок чого відносини між центральними та регіональними органами влади мали адміністративний характер. Централізація управління економікою пов’язана з мобілізацією і розподілом через центр переважної частини матеріальних і фінансових ресурсів. Якщо це необхідно на протязі короткого періоду часу для реалізації конкретних програм, то таке постійне становище призвело до того, що в одних регіонах виховувалось утриманство, економічна безвідповідальність, а в інших, внаслідок постійного стягування ресурсів з’являється незацікавленість у кінцевих результатах свої діяльності. Тому сьогодні в перехідний для економіки України період питання фінансової децентралізації та економічної самостійності регіонів стають особливо гострими. Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Це об’єктивна необхідність формування нових економічних відносин. Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати
насамперед як економічний простір для його діяльності у межах певної
території на принципах економічної ефективності та економічної доцільності. Отже, під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний розподіл повноважень, відповідальності,а отже, і фінансово-економічної бази між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій. Ступінь децентралізації у визначенні податків та прийнятті рішень залежить від політичних, економічних та інституційних особливостей країни, а також від тієї ролі, яка в ній відводиться органам місцевої влади. Проте розподіл функцій істотною мірою залежить від оцінних суджень та емпірічних наслідків, що важко піддається перевірці. Тенденція до децентралізації відповідальності за виконання доходної та видаткової частин місцевих бюджетів у країнах з перехідною економікою часто призводить до ситуації, коли визначення видатків місцевих органів влади випереджає вирішення питання про забезпечення ресурсами для їхнього фінансування. Що ширшою є сфера повноважень місцевої влади, то вищою повинна бути частка державних надходжень, яка розподіляється на користь місцевих органів влади. Універсальної моделі фінансування, яка була б однаково прийнятною для всіх країн, не існує. Проте у Європейській хартії з питань місцевого самоврядування встановлено такі принципи фінансування місцевої влади: “В рамках національної економічної політики місцеві органи влади повинні мати право на забезпечення власними фінансовими ресурсами, ними вони могли б у межах своїх повноважень вільно розпоряджатися. Фінансові ресурси місцевої влади повинні відповідати обсягам її повноважень, встановленим конституцією або законодавством. Щонайменше частина фінансових ресурсів місцевої влади має надходити від місцевих податків і виплат, ставки яких, у визначених межах, вона повинна мати право встановлювати. Фінансові системи, на яких базуються ресурси, доступні місцевій владі, повинні бути відповідним чином диверсифікованими і життєздатними, щоб дозволяти їм максимально відстежувати реальну еволюцію видатків на виконання своїх завдань. Підтримка фінансово слабше забезпеченої місцевої влади має здійснюватися через створення програм фінансового вирівнювання або інших аналогічних заходів, спрямованих на підтримку впливу нерівномірності розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вона змушена нести. Зазначені програми та заходи не повинні обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень. Місцева влада має бути відповідно поінформована щодо того, яким чином здійснюється розподіл ресурсів, що потрапляють у її розпорядження. По можливості субсидії, що надаються місцевим органам влади, не повинні бути спрямовані на фінансування окремих проектів. Надання субсидії не повинно обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень. Для отримання позик для інвестування капіталу місцева влада мусить мати доступ до національних ринків капіталу у межах визначених законодавством”[12, с.496]. Законодавче закріплення функцій місцевого самоврядування повинно знайти
відображення насамперед у конституції держави. Але, на жаль у Конституції Для аналізу роді місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку
регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та
якісна характеристика. Про співвідношення місцевих бюджетів із
макроекономічними показниками, передусім із валовим внутрішнім продуктом Таблиця 13.1 Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із ВВП
Наведені в таблиці 13.1 дані свідчать, що через місцеві бюджети у 1995
році перерозподілялася майже п’ята частина ВВП. Причому до 1995 року
спостерігалася тенденція до зростання обсягів перерозподілу ВВП через
місцеві бюджети. Так, якщо у 1990 році питома вага місцевих бюджетів у ВВП
становила 12,6%, то у 1993 році 15,2%, у 1994 році – 15,9%, у 1995 році – Але слід відмітити, що саме зростання ролі місцевих бюджетів у перерозподілі ВВП є свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому. Необхідно враховувати, що мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів пов’язані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із витратами зведеного бюджету |Показники Роки |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996,|1998 | Наведені дані свідчать, що до 1994 року спостерігались надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, що мало негативні наслідки – значно затримувало розвиток регіонів, оскільки за рахунок місцевих бюджетів здійснюється фінансування народно-господарської та соціально-культурної сфер діяльності регіонів. В 1995 році у місцевих бюджетах зосереджувалося 39,3 відсотка обсягу витрат зведеного бюджету. Це свідчить про те, що в цьому році відбулася певна децентралізація у відносинах між ланками бюджетної системи. Однак, починаючи з 1996 року питома вага видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни неухильно знижується, що свідчить про подальше посилення впливу центральних органів влади на розподіл коштів. Так, в 1996 році частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України із 38,9 відс. підвищилась до 34,4 відс., а в 1997 році вона склала 30,1 відсотка. На користь фінансової децентралізації, як однієї з фундаментальних умов
незалежності та життєздатності органів місцевої влади свідчать дані про
виконання фінансових планів, а саме Державного бюджету України, бюджету АР Так, станом на 20 вересня 1998р. доходи зведеного бюджету України
становили 17852,8 млн. грн. Із них до державного бюджету надійшло 10034,3
млн. грн., з яких 334,2 млн. грн. отримані як офіційні трансферти. Доходи
бюджету АР Крим і місцевих бюджетів на вказану дату становили 9058,5 млн.
грн. Структура доходів зведеного бюджету склалася так: доходи державного
бюджету становили 54,3 відс., доходи бюджету АР Крим та місцевих бюджетів – Планова Рис. 1.3.1 Структура зведеного бюджету України за доходами станом на 20.09.1998 року (відсотки) Причому це явище не випадкове – спостерігається стала тенденція щодо надання переваг платникам податків розрахункам із місцевими бюджетами. |
|