Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції

Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції"

Виконав(ла)

Ст..гр. МЗДс-11з

Лупашко Тетяна

Перевірив(ла)

Моторнюк У. І.

Львів – 2010

План

1.                 Поняття валюти, види валют, валютні системи

2.                 Операції з іноземною валютою, які дозволені чинним законодавством України

3.                 Сутність та особливості міжнародного інкасо

4.                 Тестові завдання

                                                                                          I. Поняття валюти, види валют, валютні системи

Валюта (італ. valuta - "ціна, вартість") - грошова одиниця країни.

Валютна система - сукупність валютно-економічних відносин, що історично склались на засадах інтернаціоналізації господарських зв'язків та закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.

Національна валютна система - складова частина грошової системи країни, яка є відносно самостійною і виходить за національні кордони.

Світова валютна система - закріплена міжнародними угодами форма організації міжнародних валютних відносин, що склались на засадах розвитку світової системи господарювання.

Таблиця 1

Основні елементи національної і світової валютних систем

Хоча світова валютна система переслідує глобальні цілі і має особливий механізм функціонування та регулювання, вона тісно пов'язана з національними валютними системами. Цей зв'язок здійснюється через національні банки, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і проявляється в міждержавному валютному регулюванні та координації валютної політики провідних країн. Зв'язок і відмінності національних та світової валютних систем проявляються в їх елементах (табл.1).

Основою національної валютної системи є національна валюта - встановлена законом грошова одиниця певної держави. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції). З нею пов'язане поняття девізу - будь-який платіжний засіб в іноземній валюті.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називають гроші, які обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн (резервних валютах) та міжнародних валютних одиницях (напр. СДР). СДР - міжнародний актив, призначений для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках країн в Міжнародному валютному фонді.

Один із елементів валютної системи характеризує ступінь конвертованості (обміну) валют на іноземні. Розрізняють:

─                  вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти. Фактично вільно конвертованими вважаються валюти країн, де немає валютних обмежень поточних операцій платіжного балансу, переважно промислово розвинутих держав і окремих країн, що розвиваються, в яких склалися світові фінансові центри або які прийняли зобов'язання перед МВФ не вводити валютних обмежень;

─                  частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження;

неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для резидентів і: нерезидентів введено заборону на обмін валют У межах діючої валютної системи конвертованою вважається та валюта, країна походження якої прийняла на себе зобов'язання ст. VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд, які передбачають, що владні органи країни мають право впроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу та не повинні обмежувати можливості використання своєї валюти чи валюти інших членів Фонду для поточних платежів і зобов'язані викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворились у результаті платежів за поточними операціями.

Багато країн, у тому числі і Україна, скористались перехідними положеннями відповідно до ст. XIV, які дають змогу зберігати окремі валютні обмеження, що діяли на момент вступу в МВФ. Ратифікувавши у 1992р. цю статтю, український парламент проголосив прагнення країни до забезпечення конвертованості національної валюти.

Про приєднання України до ст. VIII Статуту МВФ офіційно було проголошено 08.05.1997р., і з цього часу фактично відбулось міжнародне визнання гривні валютою з поточною конвертованістю. Прийняття Україною зобов'язань за цією статтею є формою запевнення міжнародного співтовариства, що вона проводитиме здорову економічну політику, уникаючи обмежень у здійсненні платежів та переказів за поточними міжнародними операціями, завдяки чому сприятиме ефективній діяльності багатосторонньої системи міжнародних розрахунків.

Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна {ключова) валюта, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. У межах Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У межах Ямайської валютної системи долар фактично зберіг статус резервної валюти, і в цій якості на практиці використовувались марка ФРН і японська єна.

Об'єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ, зокрема за кордоном; організований і значний ринок позичкових капіталів; лібералізація валютних операцій, вільний обіг валюти, що забезпечує попит на неї з боку інших країн. Суб'єктивним фактором висунення національної валюти на роль резервної є також активна зовнішня політика, зокрема валютна і кредитна.

Статус резервної валюти дає переваги країні-емітенту: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних корпорацій у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Водночас висунення валюти країни на роль резервної покладає певні зобов'язання на її економіку: необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти, не застосовувати девальвації, валютних і торгових обмежень.

                                                                       II.  Операції з іноземною валютою, які дозволені чинним

законодавством України

Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.

Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової "Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію валютного ризику) - це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.

Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення іноземної валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних правил. Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.

Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що зв'язані з рухом капіталу.

Порядок відкриття рахунків для фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) регулюється "Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", відповідно до Постанови Правління НБУ попередню Інструкцію №3 НБУ "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" визнано такою, що втратила чинність.

Згідно з Інструкцією банки можуть відкривати поточні, поточні бюджетні та депозитні рахунки. Законодавством також передбачена можливість відкриття кредитних рахунків. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків належать рахунки за спеціальними режимами їх використання та карткові рахунки (картрахунки).

Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Це дозволяє концентрувати кошти, що можуть бути інвестовані в економіку України, зокрема, згідно з постановою Правління Національного банку від 23.09.1996 р. № 245, якою затверджений "Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України".

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам - банківським установам (вони відкриваються незалежно від наявності поточного рахунку). Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для рахунків фізичних осіб-іноземців також передбачено право купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути перерахована за межі України, на суму коштів на розрахункових рахунках, включаючи відсотки з них. Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові. Для нерезидентів знято обмеження на можливість конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу лоро за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають також право купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та за залишками коштів на цьому рахунку.

                                                                                     III.  Сутність та особливості міжнародного інкасо

Найважливіша мета експортера — зберегти товаророз-порядчі документи до того часу, доки імпортер не заплатить за товар або не надасть певні гарантії оплати в майбутньому. Її задовольняють за допомогою операції інкасо за ініціативою банку (пряме іноземне інкасо).

Інкасо міжнародне (італ. incasso — виручка, виторг) — форма міжнародних безготівкових розрахунків, яка означає зобов'язання банку однієї країни отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і перерахувати їх експортеру.

Ступінь захищеності, який допускається експортером, залежить від умов інкасо. Інкасові операції здійснюються банками на основі одержаних інструкцій з метою: 1) отримання акцепту (або платежу); 2) надання комерційних документів проти акцепту (або проти платежу).

Послідовність дій при здійсненні операцій з інкасо проти документів у вигляді спрощеної конструкції наведено на схемі 1:

Схема 1. Здійснення платежів за допомогою інкасо проти документів

1)   укладання угоди між покупцем і продавцем;

2)   відправка товару;

3)   відправка документів (інкасового доручення);

4)   передання документів вітчизняним банком в іноземний банк;

5)   вручення документів покупцеві проти платежу тощо;

6)   платіж вітчизняному банку іноземним банком;

7)   виплата продавцю (експортеру) вітчизняним банком.

Згідно з інкасо експортер дає доручення банку в своїй країні (банку-ремітенту) відправити документи банку в країні імпортера (інкасуючому банку). Інкасуючий банк, у свою чергу, подає свої документи імпортеру і згідно з відповідними інструкціями отримує від імпортера або оплату за пред'явленням, або акцепт термінової тратти (торговельний акцепт), яку виписав експортер на ім'я імпортера. Акцепт припускає, що імпортер бере на себе зобов'язання здійснити платіж після завершення строку термінової тратти, яку виписано на його ім'я та ним акцептованої.

Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується переважно пересиланням і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без власного зобов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає своїх обов'язків з інкасо.

Правові основи здійснення інкасових розрахунків. Стандартні міжнародні правила, що визначають роль і відповідальність банків у процесах інкасування та регулюють правила здійснення інкасових операцій, сформульовані Міжнародною торговою палатою (МТП) та надруковані в Уніфікованих правилах з інкасо (УПІ) (публікація № 522 редакція 1995 p.). Практично всі банки світу дотримуються УПІ, зручних тим, що дають однакове тлумачення терміни і питань, які виникають у практиці розрахунків з інкасо.

УПІ регулюють основні правила та обов'язки банків, а також їх відповідальність з прийняттям інкасового доручення. Банк-ремітент відповідає за те, щоб вказівки його довірителя були передані інкасуючому банку, а також за можливі помилки. Банки не беруть на себе платіжних зобов'язань і не можуть відповідати за наслідки форс-мажорних обставин, затримки або втрати під час передання інформації чи документів, якщо вони не винні у цьому самі.

                                                                                                                                         IV. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.            Через який час настає дата валютування за валютною угодою спот:

а)                                    Через 2 дні;

б)                                   Через 1 тиждень;

в)                                   Через 1 місяць;

г)                                    Усі відповіді правильні.

Відповідь а – через 2 дні.

2.                 Курс запиту для валюти – це…:

а)                  Курс, за яким можна купити одну валюту в обмін на іншу;

б)                 Курс, за яким можна продати одну валюту в обмін на іншу;

в)                 Банківські ціни продажу і купівлі валюти;

г)                  Усі відповіді правильні.