Держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

У 90-х роках податкове законодавство України пройшло кілька етапів реформування, і на кожному з них відбувалися спроби удосконалити систему принципів оподаткування та механізм їхньої реалізації. В цьому аспекті має велике значення Податковий кодекс України, впровадження якого принципово вплинуло на реформування податкової системи в цілому, оскільки його положення направлені на встановлення оптимального навантаження на платників податків, розширення бази оподаткування, вдосконалення практики податкового адміністрування та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Перед написанням роботи розглянула велику кількість підручників,законів та інструкцій і зрозуміла, що податкова система в Україні має багато недоліків найголовнішим з яких я вважаю те, що нормативно-правові акти з питань оподаткування є складними та нестабільними, окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи суперечливі.

Ця тема дуже цікава мені як бухгалтеру,і в майбутньому, своєчасно виплачуючи податки, я тим самим буду здійснювати свій вклад в економічний розвиток нашої держави. А це є обовязком кожного громадянина.

1.Теоретична частина

1.1 ПОРЯДОК НАРАХУВАННЯ ТА СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ ТА ПЛАТЕЖІВ ПІДПРИЄМСТВА ДО БЮДЖЕТУ

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване й стабільне надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить використання податків з метою впливу на різні сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов’язано, їх не можна протиставити одна одній.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: 1) прямі; 2) непрямі.

Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування:

– податок на прибуток;

– податок з доходу фізичних осіб.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі (ПДВ, акцизний збір).

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяють на три групи:

1.Податки на доходи – стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

2.Податки на споживання – сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні.

3.Податки на майно – встановлюються щодо рухомого і нерухомого майна.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється Державною Податковою адміністрацією та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції, робіт, послуг, вартість продукції в т.ч. митна. або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені Законом України “Про систему оподаткування” від 18.02.97 №77/97-ВР.

Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на:

а) загальнодержавні;

б) місцеві.

Спочатку розглянемо загальнодержавні податки, тобто ті , що встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України:

- податок на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств;

- податок з доходу фізичних осіб;

- акцизний збір;

- мито.[15,9]

1.1.1Загальнодержавний непрямий податок на додану вартість.

Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому, що його платниками по суті є кінцеві споживачі товарів і послуг. За допомогою цього податку між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного у суспільстві продукту, яка має централізуватись і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари і послуги

Податок на додану вартість був уведений в Україні з 1 січня 1992 p. згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 20 грудня 1991 p. З 1 жовтня 1997 p. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 р.

Платники податку.

Платниками податку в бюджет є суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування є операції, пов'язані з реалізацієютоварів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Не вважаються об'єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб 'єктами господарювання:

—випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб'єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

—обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;

— передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

— надання послуг зі страхування і перестрахування, із соціального і пенсійного страхування;

— обіг валютних цінностей;

— товарів спеціального призначення для інвалідів (відповідно переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України);

—лікарських засобів і виробів медичного призначення;

— книг вітчизняного виробництва, періодичних видань, друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва (включаючи їх доставку), учнівських зошитів, підручників та інших навчальних посібників;

— путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку дітей;

— перевезення пасажирів міським транспортом (за умови, що тарифи на такі перевезення регулюються законодавством);

— послуги освіти, які надаються установами освіти, що мають відповідний дозвіл;

— послуги, що надаються установами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл на надання таких послуг та ін випадки передбачені законодавством.

Як уже зазначалося, на фінансовий стан суб'єктів господарювання справляє вплив сплата ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). При цьому важливим для покупця — суб'єкта господарювання є визначення джерела сплати і наступного відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ}, включеного в ціну.

Податкове зобов'язання з ПДВ – це суми ПДВ, нараховані у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або за здійсненням інших оподатковуваних операцій

Податковий кредит – це сума коштів, на яку необхідно зменшити податкове зобов'язання.

Податковий кредит виникає (формується) в суб 'єктів господарювання, що здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються ПДВ. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина сплаченого для реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).

Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

— продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

— продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;

— продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);

— надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

— продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф'яних брикетів, електроенергії, імпортованого газу.

Не дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, що зв'язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.

Існує декілька методів визначення ПДВ. В Україні в основному застосовується метод прямого віднімання:

ПДВ = [ (Ор-Он)* 20%- Мз*20%] / 100% , де

Ор - об'єм реалізації;Он - об'єм реалізації,що не оподатковується; Мз – матеріальні затрати.

(Ор-Он)* 20% - відповідає податковому зобов'язанню.

Мз*20% - відповідає податковому кредиту.

Податок на додану вартість, який слід сплатити, дорівнює різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом.

Підставою для включення ПДВ у податковий кредит є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покупцеві, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні законодавчі документи.

Не дозволяється включати в податковий кредит витрати на сплату ПДВ, що не підтверджені податковою або митною декларацією.

Коли на час перевірки платника податку податковим органом включені до складу податкового кредиту суми не підтверджуються відповідними документами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на суму непідтвердженого документами податкового кредиту.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період.

Суми податкового кредиту, не відшкодовані платнику податку в установлений термін, є бюджетною заборгованістю. На суму цієї бюджетної заборгованості нараховується пеня в розмірі 120% від облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості. Пеня на користь платника податку нараховується за кожний день бюджетної заборгованості, включаючи день її погашення. [15,113]

Терміни сплати ПДВ у бюджет.

Для платників податку, у котрих обсяг операцій, що оподатковуються, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ має здійснюватися не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Платники податку, що в них обсяг оподатковуваних операцій є меншим, ніж вказано вище, самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення платник податку подає в податковий орган за місяць до початку календарного року. Протягом календарного року можлива заміна квартального податкового періоду на місячний за заявою платника податку.

Між формуванням вхідного ПДВ (виникнення податкового кредиту) та його відшкодуванням минає час. Цей період є періодом іммобілізації оборотних коштів на сплату вхідного ПДВ. Чим він триваліший, тим більш тривалою є іммобілізація оборотних коштів, тобто негативний вплив на фінансовий стан підприємств).

Час іммобілізації оборотних коштів підприємства — платника податку на сплату вхідного ПДВ залежить від часу списання коштів з його банківського рахунку за куплені товари (роботи, послуги) і часу надходження ПДВ від продажу продукції (робіт, послуг), тобто зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок платника податку, а також від часу отримання відшкодування з державного бюджету.

Отже, За допомогою ПДВ між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного у суспільстві продукту, яка має централізуватись і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари і послуги.

1.1.2Оподаткування прибутку підприємств

Податок на прибуток на сьогодні є одним з найважливіших із групи прямих податків у податковій системі України.

Платники податку:

Платниками податку на прибуток є:

а) будь-які господарюючі суб'єкти (включаючи їхні об'єднання), банки, інші кредитні установи, фінансово-розрахункові центри, їхні філіали, відділення та інші відособлені підрозділи, міжнародні неурядові організації та міжнародні об'єднання, що мають доходи в календарному році від діяльності в Україні;

б) будь-яка інша неприбуткова організація, якщо вона має доходи від здійснення комерційної діяльності.

Об'єктом оподаткування є валовий прибуток підприємства.

Ставки податку:

1. Прибуток підприємств, а також іноземних юридичних осіб, одержаний від діяльності в Україні, оподатковується за ставкою 30 процентів.

2.Прибуток підприємств, одержаний від реалізації цінних паперів, оподатковується за ставкою 15 процентів.

Додатково до нарахованої суми податку, сплачується податок від прибутку, одержаного:

а) від посередницьких операцій, проведення лотерей, доходів від здавання в оренду приміщень і окремих видів майна - за ставкою 15 процентів;

б) від реалізації на аукціоні товарів, продукції, майна згідно з переліком, що визначається Міністерством фінансів України, - за ставкою 20 процентів;

в) від казино, інших гральних домів (місць), гральних автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання) - за ставкою 55 процентів;

г) від відеосалонів, відеопоказу (незалежно від способу показу), прокату відео, кількість місць в яких перевищує дві тисячі, - за ставкою 40 процентів.

3. Доходи підприємств (крім іноземних юридичних осіб), одержувані від акцій, облігацій і інших цінних паперів, випущених в Україні, а також доходи підприємств України від участі в діяльності спільних підприємств, створених на території України, оподатковуються за ставкою 15 процентів.

Доходи підприємств, одержувані від державних облігацій та інших державних цінних паперів, не оподатковуються.

4. Доходи іноземних юридичних осіб, не пов'язаних з діяльністю в Україні через постійне представництво, від дивідендів, процентів та інших корпоративних прав, джерело яких знаходиться в Україні, в разі їх репатріації за межі України оподатковуються за ставкою 15 процентів, якщо інше не встановлено міжнародним договором України з податкових питань.

Доходи з авторських прав і ліцензій (роялті), фрахту та з інших доходів, джерело яких знаходиться в Україні та які не пов'язані із здійсненням діяльності в Україні через постійне представництво, не оподатковуються (крім доходів від фрахту), якщо інше не встановлено міжнародним договором України з податкових питань.

Суми доходів від фрахту, виплачуваного іноземним юридичним особам у зв'язку із здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються за ставкою 6 процентів.

Порядок обчислення і строки сплати податку

- Сума податку визначається платниками самостійно виходячи із величини оподатковуваного прибутку, наданих пільг і ставок податку.

- Протягом кварталу всі платники (за винятком перелічених у пунктах 3 і 6 цієї статті) провадять авансові внески податку до бюджету в розмірі фактичної суми податку, внесеної до бюджету за попередній квартал, а новостворені підприємства - у розмірі, передбаченому фінансовим планом або розрахунками кошторисів доходів і видатків.

- Авансові внески податку до бюджету провадяться не пізніше 15 і 28 числа кожного місяця в розмірі 1/6 частини квартальної суми податку на прибуток.

- За клопотанням платника, що сплачує незначну суму податку, податковий орган за місцезнаходженням платника може встановити один строк сплати до бюджету - 20 числа кожного місяця в розмірі 1/3 квартальної суми податку.

- Після закінчення першого кварталу, півріччя, 9 місяців і року платник обчислює за наростаючим підсумком з початку року суму податку виходячи з фактично одержаного ним прибутку, який підлягає оподаткуванню. Сума податку, що підлягає сплаті, визначається з урахуванням раніше нарахованих платежів.

- Сплата податку провадиться за квартальними розрахунками у 5-денний строк з дати, встановленої для подання бухгалтерських звітів (балансів), а за річними розрахунками - у 10-денний строк з дати, встановленої для подання бухгалтерського звіту (балансу) за рік.

- Платіжні доручення на перерахування до бюджету податку на прибуток, які виконуються в першочерговому порядку, здаються платниками до установи банку до настання строку платежу.

- Над міру внесені до бюджету суми податку зараховуються в рахунок наступних платежів або повертаються платнику в 5-денний строк з дня одержання його письмової заяви.

- Податок на прибуток іноземних юридичних осіб обчислюється щорічно податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

- Платники податку подають податковим органам за місцем свого знаходження бухгалтерські звіти та баланси в порядку і строки, встановлені законодавством, податкову декларацію і розрахунки суми податку на прибуток за формами, затвердженими Головною державною податковою інспекцією України. [15,146]

1.1.3Податок з доходів фізичних осіб

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Платники податку.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

—резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

—нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Об'єкт оподаткування.

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об'єктом оподаткування резидента є:

—загальний місячний оподатковуваний дохід;

—чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

—доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

—іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

—загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

—загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

—доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Перелік окремих видів доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлені відповідно пунктами 4.2 та 4.3 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Новацією Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» стосовно визначення об'єкта оподаткування резидентів є поняття податкового кредиту. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку—резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платник податку—резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.

Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Ставка податку.

Фактично базовою є ставка, встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Така ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування.

Ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом у разі, якщо таким об'єктом є:

процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків);

процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;

в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів—фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пільги з податку.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Залежно від особливостей окремих категорій платників, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 150% та 200% розміру мінімальної заробітної плати.

Нарахування, утримання та сплата податку

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку або податковим агентом.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету передбачений ст. 16 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України. Податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

- для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України —податковий агент;

- для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, — платник податку, отримувач таких доходів;

- для доходів, що виплачуються на користь платника додатку фізичними особами, — такий платник податку.

Звітність платників податку

Обов'язок щодо подання податкової звітності є невід'ємним елементом змісту податкового обов'язку платника податків. Формою податкової звітності є річна декларація про майновий стан і доходи — податкова декларація. Податкова декларація подається платником податку, який зобов'язаний подавати таку декларацію відповідно до законодавства, або має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту. Обов'язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов'язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Податковий орган зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов'язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов'язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур. [5,ст.6]

1.1.4 Акцизний збір. Ввізне та вивізне мито

Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за Диференційованими по окремих групах товарів ставками.

Акцизний збір був введений в Україні у 1992 році. Його ціль - збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів непершої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем доходів вище середнього.

На відміну від податку па додану вартість акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги. Об'єктом оподаткування акцизним збором є повна вартість товарів

Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницької діяльності, які виробляють, імпортують або продають підакцизні товари.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предмети не першої необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава намагається обмежити. Так, в Україні оподатковуються алкогольні і тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти,шкіряні утрові вироби,кава,шоколад,ювелірні вироби тощо.

Існують два види ставок по акцизному збору: у фіксованому виразі на одиницю товарів в кількісному виразі (наприклад, в євро за 1000 кг по бензину); у відсотках до оборотів з реалізації товарів. Відповідно існують і два різного порядку визначення суми акцизного збору.

Об'єктами оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів шляхом їх продажу, обміну на іншу продукцію (товари, роботи, послуги), безплатної передачі, з частковою їх оплатою, а також на умовах комісії, консигнації;

б) обороти з реалізації (передачі) алкогольних напоїв та тютюнових виробів для власного споживання і промислової переробки;

в) вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, виготовлених українськими виробниками на давальницьких умовах;

г) алкогольні напої та тютюнові вироби, які ввозяться на територію України, включаючи виготовлені за межами митної території України з давальницької сировини, реімпортовані, а також продукція, яка повертається на митну територію України із зони митного контролю (магазинів безмитної торгівлі).

Виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять міркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв та кожної пачки (упаковки) тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкоркування (розпакування) товару.

Забороняється ввезення, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка.

Українські підприємства-виробники подають відповідним державним податковим інспекціям щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця розрахунок суми акцизного збору за минулий місяць виходячи з фактичних обсягів та цін реалізації. Не сплачена до визначеного строку сума акцизного збору стягується з підприємства-виробника відповідно до чинного законодавства.

На відміну від ПДВ перелік пільг по акцизному збору є досить невеликим. Це пов'язано з тим, що переважна більшість підакцизних товарів є товарами не першої необхідності, отже, соціальна потреба в пільгах невелика.

Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів на експорт, при реалізації автомобілів спеціального призначення, при реалізації спирту етилового, що використовується для виготовлення лікарських засобів, тощо.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом.

Запровадження мита може переслідувати кілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів.

У мита є багато спільного з акцизним збором, але є і певні, притаманні лише миту, особливості.

І мито, і акцизний збір збільшують ціну реалізації товарів; ставки і мита, і акцизного збору диференційовані за групами товарів. Сплачується мито при переміщенні через митний кордон України. Перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, набагато ширший, ніж у акцизного збору. Особливістю справляння мита є також те, що контроль за правильністю та своєчасністю його сплати до бюджету здійснюють митні органи України, а не податкові органи.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники. Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлюють митні органи, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:

- транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення вантажів;

- валюта України, іноземна валюта та цінні папери;

- товари, що підлягають поверненню у власність держави;

- товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання, та багато інших.

Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

- у процентах до митної вартості товарів;

- у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

У свою чергу, процентні ставки, відповідно до Єдиного митного тарифу України та інших законодавчих актів України, залежно від країни походження товарів розподіляються на преференційні, пільгові та повні (загальні ставки).

У встановленому грошовому виразі (євро) на одиницю товару ставки запроваджені по підакцизних товарах.

Сума мита, належна до сплати, перераховується платниками на рахунки митних органів, що здійснюють митне оформлення товарів чи майна, або вноситься готівкою в касу митного органу, після чого в установлені строки ці суми перераховуються до бюджету.

Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється. За заявою декларанта та наявності гарантії банку митниця має право відстрочити або розстрочити сплату мита, але не більше ніж на один місяць. При несплаті рахунка в строк, указаний митним органом, сума мита стягується в безспірному порядку з нарахуванням пені за кожний день прострочення. [15,188]

1.1.5 Місцеві податки

Складовою частиною системи оподаткування є місцеві податки і збори. Їх суть полягає в тому, що держава для свого функціонування повинна мати певні фінансові ресурси, які забезпечували б діяльність як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.

Статтею 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 18.02.97р. №77/97 передбачено, що місцеві органи самоуправління мають право встановлювати 16 видів місцевих податків та зборів

До місцевих податків належать:

- податок на рекламу

- комунальний податок

- податок на землю.

Види місцевих зборів:

- збір за парковку автомобілів;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір з власників собак;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах;

- збір за право використання місцевої символіки;

- бір за право проведення кіно- і телезйомок;

- збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей та ін. [15,210]

Комунальний податок

Підприємство сплачує такий місцевий податок, як комунальний. Відповідно до ст.. 15 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20.05.93 року № 56/93 об’єктом оподаткування є фонд оплати праці, що не перевищує 10% річного фонду оплати праці, обчислений виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.).

Порядок обчислення комунального податку визначають органи місцевого самоврядування. Цей податок визначається розрахунковим шляхом виходячи з середньооблікової численності працюючих і ставки податку. Згідно листа Міністерства статистики України від 13.02.1996 року № 04-2-7/60, підприємство для обчислення комунального податку використовує середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу.

У списковий склад визначаються всі працівники, які прийняті на

постійну, сезонну, а також тимчасову роботу строком на один день і більше з дня зарахування їх на роботу. У списковому складі враховуються як фактично працюючі, так і відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, не залежно від форми договору.

Середньоспискова чисельність працівників за звітний період обчислюється шляхом підсумування чисельності працівників спискового складу за кожний календарний день звітного місяця, включаючи святкові, неробочі і вихідні дні, і діленням одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Середньоспискова чисельність працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється підсумуванням середньоспискової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Сума нарахованого податку включається до складу валових витрат підприємства – по податковому обліку, а в бухгалтерському обліку відображається збільшенням витрат виробництва або обігу.

Якщо при розрахунку комунального податку платником виявлена помилка, то відповідно до п. 8 “Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби” від 20.04.95 року №28, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06.05.95 року за № 127/663, фінансові санкції не будуть застосовані, якщо платник самостійно до початку перевірки врахує суму недонесеного податку у розрахунку за наступний звітний період і подасть цей розрахунок до податкової інспекції, а також проведе доплату податку.

Термін сплати комунального податку встановлює орган місцевого самоврядування.

Підприємство сплачує цей податок і подає розрахунок до 15 числа місяця наступного за звітним періодом.[13,645]

Податок на землю.

Об’єкти оподатковування і платники земельного податку.

Земельний податок сплачують власники і землекористувачі земельних ділянок (часток) із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.Права на земельну ділянку виникають у власника або користувача після одержання документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, і його державної реєстрації.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі і землекористувачів.

З метою оподатковування землі можна розділити на дві категорії:

- землі, грошова оцінка яких проведена. Для них ставки податку встановлюються у відсотках від цієї оцінки в залежності від призначення землі;

- землі, грошова оцінка яких не проведена. Для них розмір податку на землю залежить від площі земельної ділянки з урахуванням її місця розташування.

Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється органами Державного комітету з земельних ресурсів і уповноваженими ним організаціями

Розглянемо, які ставки податку передбачені Законом № 2535 для земельних ділянок у залежності від їхнього призначення.

Для сільськогосподарських угідь установлені ставки земельного податку від їхньої грошової оцінки в розмірах:

- для ріллі, косовиць і пасовищ - 0,1% з 1 гектара;

- для багаторічних насаджень - 0,03% з 1 гектара.

За сільськогосподарські угіддя, використовувані за цільовим призначенням, зазначені ставки застосовуються незалежно від того, де вони розташовані - у границях чи за межами населених пунктів.

Для земель населених пунктів ставки земельного податку встановлюються в розмірі 1% від їхньої грошової оцінки. Якщо ж грошова оцінка не проводилася, податок обчислюється виходячи з площі земельної ділянки і ставки податку, обчислювальної виходячи із середніх ставок податку.

Для деяких земель передбачений особливий порядок оподатковування.Наприклад,земельні ділянки зайняті житловим фондом сплачують 3% від розрахованої суми земельного податку; територіях і об’єктах природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, не пов’язаними з функціональним призначенням цих об’єктів сплачується 5-кратний розмір разрахованої суми земельного податку.

Для земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони й іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів, розташованих за межами населених пунктів, податок встановлений у розмірі 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Як бачимо, у цьому випадку розмір податку на землю не залежить від того, чи проводилася грошова оцінка конкретної земельної ділянки.

Інший розмір податку на землю, що встановлюється також від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, передбачений Законом № 2535 за земельні ділянки, надані:

- для залізничного транспорту при використанні земель за цільовим призначенням - 0,02%;

- у тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення - 50% ;

- на землях лісового фонду - стягується в складі плати за використання лісових ресурсів. Якщо вони зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудженнями - 0,3%;

- на землях водного фонду - 0,3%.

Пільги по сплаті земельного податку.

Закон № 2535 передбачає пільги по сплаті земельного податку для окремих категорій платників податків

Існують пільги в розмірі 50% ставок, , що належать наступним підприємствам (установам, організаціям):

- госпрозрахунковим установам, організаціям і підприємствам Національної академії наук;

- підприємствам з виробництва автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них;

- підприємствам суднобудівної промисловості;

- підприємствам науково-дослідних інститутів і організацій, що розробляють і виготовляють боєприпаси, їхні елементи та вироби спецхімії;

- підприємствам концерну "Бронетехніка України" відповідно до переліку, затвердженого КМУ;

- підприємствам літакобудівної промисловості.

У свою чергу, пільги спеціалізованим санаторіям України для реабілітації хворих і вітчизняним установам культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, військові частини, військові навчальні заклади, науково-дослідні установи, що утримуються за рахунок бюджету і належать до сфери управління військових формувань, створених відповідно до законів України та ін.

Податок з реклами.

Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами.

Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).

Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.

За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5.

За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5. [13,646]

1.2 АНАЛІТИЧНИЙ І СИНТЕТИЧНИЙ ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ЗА ПОДАТКАМИ

Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку регламентовано Планом рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією з його застосування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р.

Облік податків на підприємстві ведеться на рахунку 64 “Розрахунки за податками і платежами”.

За кредитом рахунку 64 відображають платежі до бюджету, за дебетом – належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання.

На субрахунку 641 “Розрахунки з податками” ведуть облік податків, які нараховують та сплачують відповідно до чинного законодавства ( податок на додану вартість, податок з прибутку громадян).

На субрахунку 643 “Розрахунки за податкові зобов’язання” ведуть облік суми податку на додану вартість, визначеної, виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати).

На субрахунку 644 “Податковий кредит” ведуть облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов’язання.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведуть за їх видами. Облік платежів ведуть окремо по кожному податку.

Схема обліку за цим розрахунком така. На підставі відповідних первинних документів – податкових накладних з податку на додану вартість, розрахунків встановленої форми з інших податків – проводять записи у розмірі кожного податку чи платежу у реєстрах аналітичного обліку рахунків з бюджетом.

Облік розрахунків за податками і платежами організований таким чином, щоб за кожним із них окремо можемо мати дані про нараховані і сплачені суми, заборгованість на кінець.

місяця. Тому до перших двох субрахунків відкриті аналітичні рахунки за назвою податків і платежів.

Зокрема до рахунку 64 Субрахунку 641 “Розрахунки за податками” треба відкрити такі аналітичні рахунки:

6411 “ Розрахунок з податку на додану вартість”

6412 “Розрахунки з податку на прибуток”

6413 “Розрахунки з податку з доходу фізичних осіб”

6414 “Розрахунки з комунального податку”

6415 “Розрахунки з інших податків”

Суми податків відображають проводками:

Дт 91 – на суму нарахованих податків;

Кт 641 «Розрахунки за податками»;

Дт 641 – на суму перерахованих податків;

Кт 311 .

Після закінчення звітного періоду дані обліку сум ПДВ узагальнюють в декларації. Заповнюють декларацію для сум ПЗ на підставі Книги обліку продажу, а для сум ПК – книги обліку придбання тоарів(робіт). [13,626]

1.3ПЕРВИННИЙ ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ

Для фіксації господарських операцій, що здійснюються, підприємство використовує первинні документи. Одним з головних таких документів для обліку розрахунків з бюджетом є податкова накладна.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи, податковий номер підприємства, місце розташування юридичної особи, повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку на відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у 2-х примірниках. Оригінал податкової накладної віддається покупцю, копія залишається у продавця товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом, одночасно розрахунковим документом. Виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Підприємство повинно зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань зі сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно підприємству, яке є платником податку. Усі складені примірники підписуються особою, уповноваженою платником податку та скріплюється печаткою такого платника податку.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів покупцю на вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів, або прийняття платежу із зазначеними сумою податку.

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів не більший 20 гривень.

У всіх випадках, надання послуг, включаючи продаж за готівку, за бартерним обміном, в обов’язковому порядку складаються рахунки-фактури,

накладні реєстри, в яких сума податку зазначається окремим рядком і обов’язково вказуються: дата складання, назви і адреси постачальника і покупця. Кількість, ціна і сума ПДВ повинні вказуватися по кожній позиції окремо.

У розрахункових (платіжних) документах за реалізовані товари (роботи, послуги) сума податку зазначається окремим рядком, а при звільнені їх від податку у зазначених документах робиться позначка “Без ПДВ”.

Для обліку податку на прибуток підприємства первинними є ті документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Наприклад: прибутковий і видатковий касові ордери, розрахунково-платіжна відомість, розрахункова відомість, книга обліку придбання товарів, книга обліку продажу товарів даним підприємством не застосовуються.

Для обліку прибуткового податку з громадян своєрідним первинним документом є книга обліку доходів і витрат, що є підставою для заповнення декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню, а також особовий рахунок кожного з працівників.

Для обліку збору на обов’язкове соціальне страхування, збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування використовуються такі первинні документи: особовий рахунок, наказ про надання допомоги чи відпустки, табель обліку використання робочого часу, відомість про спискову чисельність працюючих, платіжна відомість.

Для комунального податку підприємство використовує такі документи: відомість про спискову чисельність працюючих по кожному підрозділу підприємства, відомість нарахування комунального податку, розрахункові відомості про сплату авансових внесків.[17,56]

1.5 КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Контроль за правильністю нарахування і сплати до бюджету податків здійснюють органи Державної податкової адміністрації (податкової інспекції) України.

Згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 05.02.1998р. №83/98 з наступними змінами та доповненнями органи державної податкової служби в установленому порядку мають право:

- Здійснювати на підпримствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, у громадян, в тому числі громадян-суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів, що застосовуються для розрахунків готівкою зі споживачами, та інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків;

- Одержувати від підприємств копії документів про фінансово-господарську діяльність, одержані доходи, витрати підприємств, установ незалежно від форм власності та громадян про поточні, валютні та інші рахунки; інформацію про наявність в обігу коштів на цих рахунках;іншу інформацію, пов'язану з обчисленням і сплатою податків;

- Одержувати необхідні дані для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів;

- Одержувати від митних органів щомісячні звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків, інших платежів, а також інформацію про експортно-імпортні операції, здійснені резидентами та нерезидентами;

- Обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові, та інші приміщення підприємств, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницькоі діяльності, а також для одержання доходів;

- Вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання;

- Припиняти операції платників податку, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за вийнятком операцій зі сплати податків, інших платежів;

- Застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції;

- Вилучати (копії залишати) на підприємствах, в установах і організаціях документи, які свідчать про приховування (зменшення) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, і вилучати у громадян

- суб'єктів підприємницької діяльності, що порушують порядок здійснення підприємницької діяльності, реєстраційні свідоцтва або спеціальні дозволи;

- Стягувати до бюджету і державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, інших платежів, а також суми штрафів та інших санкцій;

- за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами розпоряджень органів державної служби про беззаперечне стягнення податків, мають право зтягувати з установ банків пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, які обумовлені законодавством щодо таких видів платежів;

- накладати адміністративні штрафи;

- користуватися беззаперечно в службових цілях засобами зв’язку,які належать підприємствам.

Виявляючи зловживання у процесі здійснення контролю за надходженням валютноі виручки, проведення розрахунків із споживачами з використанням товарно-касових книг, а також під час контролю за додержанням лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари,роботи, послуги, представники податкових органів можуть давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій.

У процесі перевірки представники податкових органів мають право вимагати від керівників підприємств, установ та організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, а за потреби опечатувати каси,склади та архіви.

Згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні» податкова інспекція зобов'язана не менш як один раз на рік перевіряти стан бухгалтерського обліку, здійснювати на підприємствах перевірку грошових документів , бухгалтерських книг, декларацій та інших документів, пов1язаних з розрахунком і сплатою податків.У разі відмови від проведення документальної перевірки вилучати у підприємств документи, що свідчать про приховування, неоплату податків, накладати адміністративні штрафи і застосовувати фінансові санкції.

Податкові інспекції здійснюють перевірку правомірності відображення у звітності фінансових результатів. Особлива увага приділяється перевірці правильності надання пільг. Прицьому податковий інспектор вимагає обгрунтування надання пільг з сплати податків.

Під час перевірки порядку розрахунку і строку сплати податку акцентують на своєчасності сплати податку , а також правильності і повноти сплати планових внесків.

Податковий інспектор перевіряє договори, передбачені при здійсненні спільної діяльності окремих видів робіт, правильність розподілу одержаного доходу між учасниками спільної діяльності; при цьому визначається міра участі кожного підприємства.[16,176]

ВИСНОВОК

Після написання курсової роботи, я можу зробити висновок, що досягла поставленої мети цього завдання. Я розглянула найголовніші аспекти ведення обліку розрахунків з бюджетом.

Можу сказати, що для себе я розширила теоретичні знання з цієї теми та систематизувала вивчене раніше.

За результатами проведеного дослідження теоретичних аспектів обліку розрахунків за податками необхідно зазначити, що на сучасному етапі податки визначають характер взаємин держави й усіх господарюючих суб’єктів. Рівень оподаткування залежить від соціально-економічних умов у країні й цілей, які стоять перед суспільством. Сукупність податків, що встановлюються законодавчою владою та стягуються виконавчими органами являють собою податкову систему. Принципи побудови системи оподаткування, перелік податків і зорів, які існують в Україні, а також права, обов’язки і відповідальність платників визначені Законом України «Про систему оподаткування». По відношенню до бюджетного устрою податки поділяються на загальнодержавні і місцеві. Дослідивши методологію обліку розрахунків за податками та платежами , необхідно зазначити, що для їх обліку використовують належним чином оформлені первинні документи (розрахунки бухгалтерії, податкові накладні, вантажна митна декларація, платіжних доручень) та рахунок 64 «Розрахунки за податками й платежами». Система податкового аудиту ґрунтується на трьох основних принципах: оперативності обробки інформації; знання платника податків щодо відповідальності у разі приховування податків; наявності взаємовигідних партнерських відносин.

Синтетичний облік розрахунків за податками та платежами ведеться на рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами» за субрахунками: 641 “Розрахунки з податками”, 643 “Розрахунки за податкові зобов’язання”, 644 “Податковий кредит”. Аналітичний облік за видами податків ведеться на

аналітичних разункахрах субрахунка 641 (наприклад, 641.1 “ Розрахунок з податку на додану вартість”, 641.2 “Розрахунки з податку на прибуток”, 6413 “Розрахунки з податку на дохід фізичних осіб”, 6414 “Розрахунки з комунального податку”, 6415 “Розрахунки з інших податків”).

Отже, поаткова система має важливе значення в сучасному суспільстві. Бухгалтер повинен знати особливості нарахування і сплати податків, бо правильність та своєчасність сплати податків суттєво впливає на функціонуваня суб'єктів господарювання.

ЛІТЕРАТУРА

1.Закон України від 16.07.99 р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

2.План рахунків бухгалтерського обліку активів, капігалу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99р. №291.

3.Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р. від 22.05.1997р. №283/97-ВР з усіма змінами і доповненнями, у т.ч. внесеними Законом України від 24.12.2002р. №349-IV та від 01.07.2004р. №1957-IV.

4.Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р.

5.Закон України “Про податок з доходу фізичних осіб” від 22.05.03р. №889

6.Інструкція “Про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів ” від 13.05.1999 р. №304/3597

7.Порядок складання декларації про прибуток підприємства, затверджений наказом ДПАУ від 29.03.2003 №143.

8.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати"

9.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання"

10.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід"

11.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати"

12.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток"

13.Чебанова Н.В., Василенко Ю.А. "Бухгалтерський фінансовий облік". Посібник. Видавничий центр «Академія». Київ-2002 р.,672с.

14. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник/за редакцією Ф.Ф.Бутинця. – Житомир 2000 р.,608 с.

15. Податкова система: Підоучник/за редакцією С.М.Онисько.Видавництво «Магнолія Плюс». Львів- 2004 р.,312 с.

16.Усач.Ф.С. "Контроль і ревізія". Підручник. 4-те видання «Знання-Прес», Київ-2002 р.,356 с.

17.Н.Павленко "Допомога бухгалтеру-початківцю".Видавництво «Фактор». Харків-2000 р.157с.

18.Періодичне видання “Вісник податкової служби України” №5, №7 лютий 2010 р.

19.Методичні вказівки по оформленню курсових робіт з дисципліни “Бухгалтерський облік”. ХПКК, 2009 р.