Дипломна робота на тему ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ (на прикладі ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9”) на 95 стор., 34 рисунки, 7 таблиць, 7 додатків на 40 стор.. Список використаної літератури з 47 джерел.

Об’єкт дипломного дослідження – передінвестиційний (бізнес-план) етапи реалізації виробничого проекту модернізації хлібопекарських печей на базі модернізованої виробничої інфраструктури ВАТ “ДНІПРОПЕТ-РОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9”.

Предмет дипломного дослідження – технологія проектного менеджменту виробничих інвестиційних проектів та економічне обґрунтування бізнес-планів інвестиційних проектів.

Мета роботи: вивчення сутності побудови і аналізу інвестиційної привабливості виробничих проектів на прикладі проекту підприємства ВАТ “ДНІПРО-ПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9” – зниження собівартості продукції при модернізації хлібопекарських печей.

Інформаційно-методологічна база досліджень дипломної роботи — звітні документи ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9” за 2005 - 2007 роки, інформація Інтернет-сайтів підприємств України по виробництву та реалізації хліба в Україні.

Практична цінність отриманих в дипломному дослідженні результатів полягає в економічному обґрунтуванні доцільності впровадження нового обладнання на підприємстві ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод №9”, за допомогою якого буде досягнутий рівень рентабельності акціонерного капіталу не нижчий рівня альтернативної ставки доходності капіталу в Україні, тобто підприємство стає інвестиційно привабливим і може розширювати обсяги акціонерного капіталу за рахунок додаткових емісій акцій.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: БІЗНЕС-ПЛАН, ІНВЕСТУВАННЯ, ПРОЕКТ.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Сутність інвестиційного проекту та етапи його реалізації

1.2 Методологія оцінки економічної ефективності інвестиційного проекту

1.3 Управління ризиками інвестиційних проектів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №9” У 2005 – 2007 РОКАХ

2.1 Загальна характеристика ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод №9”

2.2 Економічна діагностика ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод №9”

2.3 Аналіз структури собівартості продукції

2.4 Аналіз динаміки зміни собівартості порівняльної продукції

РОЗДІЛ 3. БІЗНЕС-ПЛАН ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9”

3.1 Специфіка державного регулювання та розвитку конкуренції на ринку хліба в Дніпропетровській області у 2003 - 2007 роках

3.2 Бізнес-план зниження собівартості продукції у 2008 році за рахунок впровадження нових типів хлібопекарень «ВОСХОД»

ВИСНОВКИ.

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасна організація може існувати й успішно конкурувати на ринку лише за умови постійного розвитку й адаптації до умов ведення бізнесу. А це означає, що керівництво підприємства, під час планування визначеної мети, постійно зіштовхується з відповідними управлінськими проблемами - як спланувати роботи в часі, які будуть потрібні ресурси, скільки ресурсів і коли саме, скільки це буде коштувати, коли відбуватимуться розрахунки з партнерами. Всі ці питання пов'язані з непевністю, що завжди присутня при реалізації проектів. Точне формулювання цілей і ефективне їхнє досягнення є запорукою успішного розвитку будь-якої компанії.

Актуальність дослідження формування собівартості продукції підприємства та шляхів її зниження полягає в тому, що це основна складова загальної конкурентоспроможності підприємства в ринковій економіці і тільки вихід на ринок з конкурентноздатним товаром дає можливість підприємству вижити в умовах ринку.

Об’єкт дипломного дослідження – передінвестиційні (бізнес-план) етапи реалізації виробничого проекту модернізації хлібопекарських печей на базі модернізованої виробничої інфраструктури ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9”.

Мета дипломної роботи: вивчення сутності побудови і аналізу інвестиційної привабливості виробничих проектів на прикладі проекту підприємства ВАТ “ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД № 9” – зниження собівартості продукції при модернізації хлібопекарських печей.

Згідно завдання на дослідження дипломної роботи:

В першому розділі роботи розглянуті теоретичні питання:

- сутності та методології проектування виробничих інвестиційниїх проектів і оцінки їх ефективності та ризиків при реалізації;

2. У другому розділі роботи:

- проведений аналіз загальних характеристик ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод №9”;

- виконана економічна діагностика фінансово-економічного стану ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод №9” у 2005 – 2007 роках;

- проведений аналіз структури собівартості продукції та динаміки зміни собівартості порівняльної продукції у 2005 – 2007 роках;

3. У третьому розділі роботи:

- досліджена специфіка державного регулювання та розвитку конкуренції на ринку хліба в Дніпропетровській області у 2003 - 2007 роках;

- проведена оцінка обгрунтованості планового рівня собівартості продукції та відповідні шляхи її зниження;

- обгрунтований бізнес-план проекту зниження рівня собівартості продукції та підвищення ефективності роботи підприємства за рахунок впровадження нових хлібопекарень «ВОСХОД -5000»;

Методи досліджень : проведення горизонтального(індексно-хронологічного) та вертикального(структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, калькуляційні розрахунки собівартості виробництва продукції, прогнозування інвестиційної привабливості бізнес-планів впровадження альтернативних варіантів нового обладнання.

При цьому, застосування багатоальтернативного аналізу ефективності застосування різних видів пекарських печей на природному газі, електроенергії та дизтопливі дозволило встановити, що навіть при піднятті вартості природного газу з рівня 50 дол.США/1000 м3 (2004 рік) до рівня 180 дол.США/ 1000м3(2008 рік) та одночасному піднятті вартості дизтоплива з 2,7 грн./л до 5,10 грн./л , а електроенергії з 22 коп/квтч до 65 коп/квтч– найефективнішою залишається хлібопекарська піч «Муссон-Ротор-5000» фірми «ВОСХОД» (Росія) на природному газі.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Сутність інвестиційного проекту та етапи його реалізації

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Іnvestіo - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами [41].

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Основний зміст діяльності інвестора в галузі реальних інвестицій можна охарактеризувати поняттям – “інвестиційний процес”, що складається з [22]:

а) Формування інвестиційної стратегії на основі цілей і обмежень діяльності організації, а також тих можливостей, що надаються ринком.

б) Аналізу інвестицій, що припускає аналіз ринку в цілому, його сегментів, окремих виробництв та товарів.

в) Формування інвестиційного портфеля.

г) Керування інвестиційним портфелем.

д) Оцінки ефективності інвестиційної діяльності.

Основними цілями інвестиційної діяльності є [41]:

- безпека чи надійність вкладень;

- прибутковість вкладень;

- збільшення ринкової вартості вкладень;

ліквідність вкладень.

Часто виділяються наступні стратегії інвестування:

- консервативна стратегія, що акцентує основну увагу на забезпечені безпеки вкладень;

- помірковано агресивна, при якій баланс "прибутковість - ризик" зміщений убік забезпечення визначеної, заданої безпеки вкладень;

- агресивні стратегії, цілі забезпечення деякої заданої мінімальної припустимої прибутковості вкладень. Різновидом цього виду стратегій є витончена стратегія, що ставить метою максимізувати одержання доходу на шкоду можливому ризику.

Обрана стратегія інвестування багато в чому визначає і совокупність конкретних засобів і методів, якими інвестор керується .

Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів досягнення цих цілей. Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на стратегічні інтереси організації та реалізовуватись шляхом відбору відповідних проектів та програм. Формування інвестиційної стратегії являє собою складний процес, який грунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльност, вивченні кон’юнктури ринку та складанні стратегічного плану організації.

Інвестиційний проект – це засіб, організаційна форма досягнення цілей інвестиційної стратегії підприємства. Зазвичай, проекти ініціюються усередині компаній, але можуть припускати участь декількох зацікавлених організацій.

Проект – це спільність дій і задач, що внаслідок їх унікальности і неповторності мають наступні відмітні ознаки [15]:

- чіткі цілі, що досягаються одночасним виконанням визначених технічних, економічних і інших вимог;

- внутрішні і зовнішні взаємозв'язки задач, робіт, операцій і ресурсів, що вимагають чіткої координації в процесі реалізації проекту;

- визначені терміни початку і завершення проекту, а також обмеження ресурсів;

- визначений ступінь унікальності проекту й умов його здійснення;

В основі будь-якого проекту лежить необхідність задоволення потреб, тому на стадії ідентифікації формуються ідеї, котрі скеровані на розв'язання виниклих проблем незадоволеності. Після відсіву гірших варіантів ідей треба уточнити деталі, відібрати найкращі ідеї проекту, зробити їх попередній аналіз.

Цикл проекту (ЦП) є базовим елементом концепції проектного аналізу. Життєвий цикл проекту — це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які провадяться на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. До поняття ЦП входить визначення різних стадій розробки й реалізації проекту.

ЦП являє собою певну схему або алгоритм, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при розробці та впровадженні проекту. Ступінь деталізації і термінологія опису відповідних процедур залежать від характеру проекту, предметної культури, поставлених завдань, наявних ресурсів і, можливо, уподобань та смаків проектного аналітика.

Головне в процесі виділення фаз, стадій та етапів проекту полягає у позначенні деяких контрольних точок, під час проходження яких використовується додаткова (зовнішня) інформація і визначаються або оцінюються можливі напрями розвитку проекту. В будь-якому разі, прийнятий поділ відображає взаємодію проекту з середовищем (діючий механізм регулювання економіки країни, політика держави, існуюче становище в економіці тощо).

У загальному вигляді проект повинен представляти синтез трьох самостійних структур: організації процесу створення проекту, процесу розробки й реалізації, результату.

У проекті можна відокремити два великих блоки робіт [55]:

основна діяльність по проекту;

забезпечення проекту.

Основна діяльність по проекті містить :

доінвестиційні дослідження;

планування проекту;

розробка технічної, проектної і бюджетної документації;

проведення торгів і заключення контрактів;

матеріалізація проекту (будівельно-монтажні роботи);

виконання пуско-налагоджувальних робіт;

здача проекту;

експлуатація проекту;

випуск продукції;

ремонт устаткування;

розвиток виробництва;

демонтаж устаткування(закриття проекту);

Забезпечення проекту містить :

організаційну діяльність;

правове забезпечення;

фінансове забезпечення;

матеріально-технічне забезпечення;

комерційну(маркетингову) діяльність;

кадрове забезпечення;

інформаційне забезпечення.

До основних стадій проектів відносяться :

доінвестиційна стадія;

стадія реалізації;

стадія експлуатації;

Доінвестиційна фаза проекту поєднує :

вивчення прогнозів і напрямків розвитку фірми, регіону,країни;

аналіз умов для впровадження початкового задуму;

розробка концепцій проекту; розробка бізнес-плану проекту і попереднє обґрунтування інвестицій – оцінка життєздатності проекту;

вибір і обґрунтування місця розміщення проекту;

екологічне обґрунтування;

аналіз і перспективу;

попереднє інвестиційне рішення;

розробка попереднього плану реалізації проекту;

На доінвестиційній фазі проекту випускаються 4 основні документи :

- аналіз інвестиційних можливостей;

бізнес-план з попереднім техніко-економічним обґрунтуванням;

уточнене техніко-економічне обґрунтування;

доповідь з питань інвестиційних можливостей;

Інвестиційна стадія проекту містить чотири великих блоки робіт:

1) розробка проектної документації і підготовка проекту до матеріальної реалізації (будівництво);

2) проведення торгів, заключення контрактів, організація закупівель і постачань;

3) матеріалізація проекту(будівельно-монтажні роботи);

4) завершення реалізації проектних рішень;

До 1-го блоку відносяться :

розробка плану проектно-дослідницьких робіт;

підготовка завдання на розробку техніко-економічного обґрунтування;

розробка ТЕО;

узгодження, експертиза і твердження ТЕО, а також завдання на проектування;

ухвалення остаточного рішення про інвестування;

відведення земельної ділянки під будівництво;

підготовка завдання на розробку проекту виконання робіт;

розробка плану реалізації проекту;

До 2-го блоку відносяться наступні роботи :

проведення тендерів і заключення контрактів на проведення проектно- дослідницьких робіт;

планування постачання устаткування і виконання підрядних робіт;

розробка планів (графіків) постачання устаткування;

До 3-го блоку відносяться наступні роботи:

розробка оперативних планів матеріалізації проекту (будівництва);

складання різних графіків використання робочої сили, машин і устаткування;

постачання ресурсів і матеріалів;

матеріалізація проекту (виконання будівельно-монтажних робіт);

моніторинг і контроль;

До 4-го блоку відносяться наступні роботи :

пуско-налагоджувальні роботи;

здача об'єкта замовнику;

мобілізація ресурсів і аналіз результатів реалізації проекту;

Стадія експлуатації містить наступні етапи проекту :

експлуатація;

ремонт і розвиток виробництва;

закриття проекту ( демонтаж, ліквідація);

У більшості проектів важливу роль відіграють шість стадій - це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка. Ці стадії об'єднані в дві фази: фаза проектування — перші три стадії; фаза впровадження — останні три стадії.

Перша стадія циклу — ідентифікація — стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. На подальших стадіях циклу проекту ці та інші ідеї буде уточнено і піддано дедалі ретельнішому аналізові в міру просування по стадіях проекту з метою остаточного визначення тієї комбінації заходів, що найкращим чином забезпечить досягнення цілей проекту. Ідеї, відображені на першій стадії, повинні відповідати деяким широким критеріям здорового глузду, а саме умовам, що прибуток від реалізації проекту перевищить витрати на його здійснення.

Таким чином, перша стадія циклу проекту виходить з чіткого формулювання цілей і тим самим утворює місток поміж аналізом економічної політики держави та аналізом здійснимості проекту. Завдання аналізу економічної політики полягає у встановленні пріоритетних цілей економічного розвитку та дослідженні тих змін у політиці й керівництві, які потрібні для виконання цих завдань. Аналіз можливості здійснення проекту передбачає оцінку цих завдань шляхом порівняння альтернативних засобів їх виконання та вибір найвигідніших варіантів.

Після того, як проект пройшов першу стадію циклу (ідентифікацію), необхідно прийняти рішення, чи варто продовжувати розгляд ідеї. Розпочинається стадія розробки. Для цього потрібне послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме за його технічними характеристиками, врахування його впливу на довколишнє середовище, ефективності та фінансової здійснимості, прийнятності з соціальних і культурних міркувань, а також масштабності організаційних заходів.

Розробка проекту включає звуження кола запропонованих на першій стадії циклу ідей шляхом детальнішого їх вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі попереднє інженерне проектування, аналіз економічної та фінансової здійснимості, розгляд систем адміністративного управління, які необхідні для успішного здійснення проекту та подальшої його експлуатації, оцінка альтернативних варіантів під поглядом захисту навколишнього середовища, оцінка впливу проекту на місцеве населення та його найвразливіші групи тощо. Чим більше ми знаємо про різні підходи до управління проектом, тим більше можливості маємо забракувати невдалі варіанти й приступити до детального вивчення обраного проекту.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування. На заключному етапі розробки проекту готується детальне обґрунтування його доцільності та здійснимості із зазначенням тих компонентів проекту, які дадуть максимальний прибуток. На стадії експертизи увага, як правило, зосереджується на оптимальному варіанті. Провадиться докладне вивчення фінансово-економічної ефективності, факторів невизначеності й ризиків, а також окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль для того, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для забезпечення успіху проекту. Досягнуті домовленості потім оформлюються як документально застережені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації провадиться контроль і нагляд за всіма видами робіт чи діяльності в міру розвитку проекту. Порядок проведення контролю та інспекції має бути погоджено на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. У перебігу цієї стадії треба порівняти фактичні результати проекту із запланованими.

Управління проектом припускає його розбивку на окремі блоки, які є самостійними об'єктами планування, обліку, організації й координування, тобто побудову структури проекту.

Структура проекту – це сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів проекту, які представлені з різним ступенем деталізації. В термінах управління проектами структура проекту являє собою “дерево” орієнтованих на продукт компонентів, представлених обладнанням, роботами, послугами й інформацією, отриманими в результаті реалізації проекту.

Структура проекту повинна відповідати наступним вимогам:

- кожний рівень ієрархії повинен мати закінчений вигляд або охоплювати всю суму частин проекту, що представлені на даному рівні деталізації;

- сума характеристик елементів проекту на кожному рівні ієрархії структури повинна бути рівною;

- нижній рівень декомпозиції проекту повинен містити елементи (модулі), на основі яких можуть бути чітко визначені всі дані, що необхідні та достатні для управління проектами (функціональні характеристики, обсяги робіт, вартість, необхідні ресурси, виконавці, зв'язки з іншими елементами і т.д.).

Декомпозиція проекту означає поділ проекту на окремі компоненти, елементи, модулі, тобто виокремлення окремих рівнів ієрархії. Прийнята структура проекту з виділеною ієрархією постійних елементів утворить основу інформаційної мови проекту, на якій будуть спілкуватись всі учасники проекту і буде вестись документація.

Найбільш важливими сферами використання структурних моделей проекту є:

- пошук, визначення та аналіз цілей проекту;

- побудова та вибір альтернативних рішень щодо реалізації проекту;

- попереднє планування проекту за укрупненими моделями (фазовими, сітьовими і т.д.);

- визначення ресурсів, термінів, вартості робіт;

- проектний аналіз (визначення життєздатності проекту);

- фінансовий план проекту;

- організація проекту;

- проектні роботи і система документації проекту;

- детальне планування робіт (календарні плани робіт, графіки постачання, бюджетування);

- підписання й управління контрактами;

- оперативне планування робіт;

- моніторинг проекту;

- регулювання ходу робіт;

- управління забезпеченням проекту;

- складання виконавчих (фактичних) моделей і графіків, аналіз результатів та накопичення досвіду.

Такий перелік використання структурних моделей неповний, але яскраво відображає важливість ролі структурних моделей і методології управління проектами.

Структуризація проекту дозволяє більш конкретно сформувати для всіх учасників проекту перелік виконуваних ними робіт, проміжні і кінцеві результати, які повинні бути отримані ними на визначених стадіях створення проекту, а також встановити між роботами раціональні інформаційні зв'язки.

Вона передбачає розробку робочої структури (Work Breakdown Structure – WBS), організаційної структури проекту (Organіzatіon Breakdown Structure ‑ OBS) та затратної структури (Cost Breakdown Structure – CBS) [23].

Структуризація проекту — досить складний процес, оскільки він повинний враховувати всі елементи і параметри проекту: результати проекту; стадії й етапи життєвого циклу; організаційну структуру управління; ресурси на розробку й реалізацію; умови зовнішнього й внутрішнього середовищ, у яких здійснюється розробка і реалізація проекту й багато інших факторів. Тобто структуризація проекту є одним з інструментів організації проекту, основою створення системи управління проектом в цілому (через запровадьження схеми тотальної інтеграції), інструментом управління персоналом проекту.

Виробнича структура (WBS) – це ієрархічна структура, побудована з метою логічного розподілу усіх робіт з виконання проекту і подана у графічному вигляді. Це сукупність декількох рівнів, кожний з яких формується в результаті розподілу роботи попереднього рівня на її складові.

Основні етапи розробки виробничої структури:

1. Визначення ступеня деталізації проектних робіт;

2. Визначення кількості рівнів;

3. Розробка структури кожного рівня;

4. Підготовка опису елементів виробничої структури;

5. Формування системи кодування;

6. Проведення зворотних обчислень (затрати знизу доверху за принципом: відділ локалізації - субпідрядник).

На сьогодні використовується два основних підходи при застосуванні цього методу:

1. Створення тільки виробничої структури (структуризація в одному розрізі);

2. Створення виробничої і організаційної структур (у розрізі – проект і організаційні підрозділи).

На основі цих підходів використовують структуру витрат CBS та багаторівневий підхід для мультинаціональних проектів.

У загальному вигляді проект повинний представляти синтез трьох самостійних структур: організації процесу створення проекту, процесу розробки й реалізації, результату.

Для структуризації проекту використовується ряд спеціальних моделей [21]:

1. “Дерево цілей” — схеми цілей, підцілей по рівнях. Основне правило розбиття — повнота: кожна мета верхнього рівня повинна бути представлена повним набором підцілей.

2. “Дерево рішень” — схеми задач оптимізації багатокрокового процесу реалізації проекту. “Гілки дерева” відображають події, які можуть мати місце, а вузли (вершини) ‑ точки, в яких виникає необхідність вибору.

3. “Дерево робіт” (структура поділу робіт або WBS/СПР) — включає дві ієрархічні схеми, які між собою пов'язані певним чином: ієрархія виробів та ієрархія робіт. Нижній рівень ієрархії робіт відповідає пакетам робіт, які необхідні при розробці сітьового графіка. Пакет робіт може бути самостійною фінансовою одиницею і повинен мати окремий кошторис та звіт про витрати. СПР — основа для розробки структурної схеми адміністративного управління проекту.

4. Організаційна структура виконавців (ОСВ/OBS ) — в цій схемі керівник — нульовий рівень. На більш низьких рівнях — відділи, необхідні для функціонального управління роботами. Ці рівні іноді відповідають рівням СПР. Мета ОСВ — визначити виконавців, відповідальних за виконання робіт.

5. Матриця відповідальності — пов'язує пакети робіт з організаціями-виконавцями. Складається на основі СПР і ОСВ. Використовується для контролю відповідності розподілу ролей цілям проекту. На верхньому рівні розподіляються ролі та відповідальність по елементах ІСР. На нижньому – по операціях проекту.

6. Сітьова модель — на основі СПР і ОСВ, дерева цілей і робіт складають Сітьовий графік вузлових подій. Доцільно складати, крім загального (повного), сіткові графіки окремих пакетів робіт, які називаються сітьовими блоками або підсітями. Це забезпечує можливість проведення ефективного контролю, дозволяє більше уваги приділяти управлінню найбільш важливими (критичними) підсітями, замінивши процедуру постійного контролю всього сітьового графіку та значно економлячи час.

7. Структура споживання ресурсів — ієрархічно побудований графік, який фіксує необхідні на кожному рівні ресурси. Використовується для аналізу коштів, необхідних для досягнення цілей та підцілей проекту.

Наприклад:

1-й рівень – фінансові ресурси;

2-й рівень — матеріально-технічні та трудові ресурси;

3-й рівень – будівельні матеріали, машини, обладнання;

4-й рівень — складуємі та нескладуємі витратні ресурси.

8. Структура витрат — ієрархічний графік, який фіксує вартість елементів проекту на кожному рівні.

Здійснити на практиці структуризацію не так легко, як здається на перший погляд. Здійснення цього процесу є порівняно легшим стосовно “відчуваних” (речовинних) проектів, що пов’язані з будівництвом, наприклад, а не з розробкою програмного забезпечення (“інтелектуальних” проектів).

Двоспрямована структуризація проекту полягає в поєднанні робочої та організаційної структури проекту. Вона передбачає [13]:

- робочу структуру проекту (WBS);

- організаційну структуру проекту (OBS);

- облік витрат;

- описання робочих пакетів;

- систему кодування;

- словник використання СTR-WBS (каталог “Витрати-час-ресурси”).

WBS – це Структура Декомпозиції Робіт (WorkBreakdownStructure), або робоча структура проекту. WBS — це спосіб опису цілей і задач проекту шляхом його декомпозиції в термінах ієрархічно взаємозалежних результатів і пакетів робіт, виконання яких необхідно для реалізації проекту. Кожен елемент WBS (пакет робіт) являє собою деякий обсяг робіт для оцінки і виміру виконання, а також витрат, зв'язаних з досягненням цілей проекту.

WBS розробляється шляхом ітераційного розгляду цілей і результатів проекту, критеріїв планування/досягнення функціональності, обсягу робіт, реалізації технічних вимог і інших технічних атрибутів. Верхні рівні WBS можуть бути розроблені на ранній, концептуальній стадії проекту. Подальша деталізація WBS можлива, як тільки буде визначені проект і підготовлені специфікації.

Основний процес розробки WBS складається з наступних кроків:

- Перший крок — визначення кінцевих результатів проекту — що повинно бути зроблене (поставлене) для забезпечення успішного завершення проекту. Як керівництво рекомендується проаналізувати, розглянути документи, що описують загальний обсяг робіт із проекту.

- Другий крок — визначення основних пакетів робіт, необхідних для одержання кінцевих результатів (продуктів) проекту. Часто такими основними пакетами робіт є результати, необхідні для створення результату проекту, але разом з тим, самі по собі вони не є цілями проекту (наприклад технічні вимоги до розробки).

- Третій крок — об'єднання додаткових рівнів деталізації відповідно до внутрішньої системи керування і єдиною системою контролю. Такі елементи звичайно зв'язані з чітким і роздільним визначенням окремих результатів (продуктів) проекту.

- Четвертий крок — перегляд (аналіз) і удосконалення WBS доти, поки всі учасники проекту не будуть згодні, що планування проекту може бути успішно довершено, і можна буде успішно керувати, контролювати і регулювати одержувані результати.

OBS — це ієрархічне представлення структури керування проектами. Через відповідального виконавця, обумовленого в ієрархії OBS, визначаються привілеї і права доступу користувачів до вузлів і проектів в ієрархії структури проектів підприємства (EPS).

Організаційна структура будується аналогічно робочій структурі. Тобто на першому рівні відображається організаційна структура, як єдиний елемент, а на нижчих рівнях відбувається поділ структури на основні елементи. Розподіл WBS здійснюється до робочого пакета, а OBS – до рівня груп, які виконують найнижчий рівень робіт. Кількість рівнів залежить від розміру проекту.

Поєднання робочої та організаційної структур дає можливість інтегрувати, планувати, контролювати роботу та порівнювати її виконання по підрозділах і в цілому по організації. Якщо зобразити робочу структуру по горизонталі, а організаційну структуру – по вертикалі, то отримаємо на перетині елементи двоспрямованої структури. Кожна з них має свої ресурси, свій бюджет, що створює систему обліку витрат. За це відповідає менеджер-обліковець, який входить до складу адміністративної групи.

Зі створенням структур WBS і OBS та кодуванням потрібно створити CTR - словник, який визначав би елементи й облік витрат. Словник може бути розширений визначенням обсягу робіт, витрат, ресурсів та обмежень за часом. Це може бути подано у вигляді каталогу “Витрати – час – ресурси”.

Триспрямована структура проекту створюється додаванням до двоспрямованої структури третьої – структури витрат (Cost Breakdown Structure — CBS). CBS утворюється за алгоритмом, аналогічним алгоритму кодування WBS і OBS. Перший рівень – це всі витрати на проект. Другий рівень – основні елементи CBS: матеріали, вузли, комплектуючі; витрати на утримання устаткування; трудові витрати; інші витрати. Третій та четвертий рівень – подальша розбивка. Ця структура дає можливість збирати інформацію про витрати, аналізувати та готувати звіти по витратах будь-якого з підрозділів або елементу робіт.

RBS - це структура ресурсів підприємства, що визначає всі ресурси, доступні для роботи з проектом - класифікуючи їх як робочу силу, машино-механізми або матеріали.

Діаграма Ганта (CBS – проект) і ресурсний профіль (RBS- проект) допомагають акцентувати увагу на визначених ресурсах, необхідних для виконання робіт.

Досить часто RBS (Resources Breakdown Structure) фактично відповідає організаційній структурі керування проектом OBS (Organіzatіon Breakdown Structure), або структурі проектної групи, і використовується для попереднього призначення задачам групових ресурсів з метою уточнення оцінки загальних термінів виконання, а іноді і бюджету.

На основі сітьового графіка будується діаграма Ганта з наведенням усіх необхідних параметрів і логічних зв'язків. Формуються за необхідності можливі шляхи скорочення тривалості окремих робіт і проекту в цілому. Розглядається потреба в ресурсах з наведенням ресурсних гістограм. На основі визначення потреби в ресурсах визначаються витрати по роботах за основними елементами. Будується бюджет з розподілом у часі по ранніх та пізніх строках, наводяться відповідні (бананоподібні) графіки.

Сітьове планування – одна з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію розробленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп’ютерної техніки [47].

Сітьова модель – це множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів. Основним плановим документом системи сітьового планування є Сітьовий графік, що являє собою інформаційно-динамічну модель, яка відображає всі логічні взаємозв’язки та результати робіт, необхідні для досягнення кінцевої мети планування.

Роботами у сітьовому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очікування початку наступних процесів, пов’язані з перервами чи додатковими витратами часу.

Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

На всіх сітьових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається з початковим показником наступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

- повний шлях від початкової до кінцевої події;

- шлях, що передує даній події від початкової;

- шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

- шлях між декількома подіями;

- критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

Залежно від способу зображення існують такі види сітьових графіків:

- стрільчаті графіки;

- графіки передування.

Стрільчаті графіки почали застосовуватись у 50-х роках. Вони мали вигляд зображення роботи у вигляді стрілки, а зв’язки між роботами зображались у вигляді кіл та мали назву подій, які мали порядкові номери .

Графіки передування почали використовуватися у 60-х роках минулого століття. На відміну від стрільчатих, роботи подано у вигляді прямокутників, а стрілками позначають логічні зв’язки.

Календарне планування — це процес складання й коригування розкладу, в якому роботи, що виконуються різними організаціями, взаємопов’язуються між собою в часі і з можливостями їх забезпечення різними видами матеріально-технічних та трудових ресурсів. При календарному плануванні обов’язково повинно враховуватись дотримання заданих обмежень (тривалість робіт, ліміти ресурсів тощо) та оптимальний розподіл ресурсів.

В більшості складних календарних планів існують до 6 варіантів моментів початку, закінчення, тривалості робіт та резервів часу. Це – ранні, пізні, базові, планові і фактичні дати, реальний та вільний резерв часу. Методи розрахунку сітьових моделей дозволяють розраховувати тільки ранні та пізні дати. Базові та поточні планові дати необхідно вибирати з врахуванням інших факторів. Існує три варіанти вибору:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7