бесплатные рефераты

Оподаткування підприємств та його вплив на прийняття фінансово-господарських рішень

Оподаткування підприємств та його вплив на прийняття фінансово-господарських рішень

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

Оподаткування підприємств та його вплив на прийняття фінансово-господарських рішень









Дніпропетровськ 2006


АНОТАЦІЯ


Дипломна робота спеціаліста на тему Оподаткування підприємств та його вплив на прийняття фінансово-господарських рішень

Предмет досліджень дипломної роботи: основні результати та тенденції розвитку оподаткування сільгоспвиробників-юридичних осіб в Україні, діяльність районної податкової інспекції та податкові відносини, що виникають в процесі регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, як інструмент впливу на фінансово-господарську діяльність сільгоспвиробника.

Об’єкт досліджень дипломної роботи: сільськогосподарське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ “УНІРЕМАГРО”(м. Дніпродзержинськ) за 2003 2005 роки.

Мета досліджень дипломної роботи: аналіз впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємств та, окремо, сільськогосподарських підприємств, виявлення основних закономірностей механізму стягнення податків, розробка пропозицій щодо удосконалення механізму нарахування та сплати податків, розробка пропозицій щодо реформування системи податків.

Практична цінність отриманих результатів: доведено, що спрощена система оподаткування для сільгоспвиробників у вигляді ФСП – це додаткові 25% суми чистого прибутку та державна підтримка розвитку сільського господарства України за рахунок непрямої дотації зниженням податкового тиску.

КЛЮЧОВІ СЛОВА : ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК, СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ

Дипломна робота спеціаліста складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури . Роботу подано на 104 стор., вона містить 20 таблиць, 15 рисунків, додатки на 31 стор., список джерел 60 найменувань.

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Сутність, види, класифікація податків в Україні

1.2 Спрощена система інтегрованого оподаткування сільгоспвиробників у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку

РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ З СІЛЬГОСПВИРОБНИКІВ (ЮРИДИЧНИХ ОСІБ) В РАЙОННІЙ ПОДАТКОВІЙ ІНСПЕКЦІЇ

2.1 Структурно-функціональна організація роботи районної податкової інспекції в м.Дніпродзержинську

2.2 Організація обліку та звітності у системі оподаткування на районному рівні

2.3 Організація документальних перевірок платників податків за алгоритмами розподілу платників податків за категоріями уваги

2.4 Аналіз впливу стягнення податків на фінансово-господарчу діяльність сільськогосподарських підприємств (на прикладі ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2004 – 2005 роки)

2.4.1 Загальна характеристика сільськогосподарського підприємства ТОВ “УНІРЕМАГРО” (платник податків в Дніпродзержинській та Криничанській районних інспекціях Дніпропетровської області)

2.4.2 Аналіз складу і джерел утворення майна (активів) та фінансових результатів діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”

2.4.3 Вплив податків на фінансово-господарську діяльність ТОВ “УНІРЕМАГРО”

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Динаміка структурної долі фіксованого сільськогосподарського податку в податкових надходженнях по ДПІ в м.Дніпродзержинську та по Дніпропетровській області

3.2 Економетрична модель розрахунку прибутку сільгосппідприємства та сумарного податкового навантаження при різних моделях оподаткування

3.3 Порівняльний аналіз загального порядку оподаткування та впливу продовження існування фіксованого сільськогосподарського податку на ефективність роботи сільгоспвиробника (на прикладі ТОВ “УНІРЕМАГРО”)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Актуальність досліджень дипломної роботи полягає в тому, що вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

Предмет досліджень дипломної роботи : основні результати та тенденції розвитку оподаткування сільгоспвиробників-юридичних осіб в Україні, діяльність районної податкової інспекції та податкові відносини, що виникають в процесі регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, як інструмент впливу на фінансово-господарську діяльність сільгоспвиробника.

Об’єкт досліджень дипломної роботи: сільськогосподарське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ “УНІРЕМАГРО”(м. Дніпродзержинськ) за 2003 2005 роки, яке має основне сільськогосподарське виробництво (оренда землі) в смт.Акимовка (Криничанський район Дніпропетровської області) .

Мета досліджень дипломної роботи: аналіз впливу податків на фінансово-господарську діяльність підприємств та, окремо, сільськогосподарських підприємств, виявлення основних закономірностей механізму стягнення податків, розробка пропозицій щодо удосконалення механізму нарахування та сплати податків, розробка пропозицій щодо реформування системи податків.

Задачі досліджень дипломної роботи :

-                     аналіз сучасного податкового навантаження на підприємства сільгоспвиробників в Україні;

-                     аналіз структури та організації діяльності районної податкової інспекції;

-                     аналіз методів обліку нарахування та сплати податків, адміністрування податків податковою інспекцією на основі “коридорів уваги по податковим ризикам”;

-                     аналіз впливу оподаткування на фінансові результати діяльності сільськогосподарського підприємства ТОВ “УНІРЕМАГРО” та виявлення податкових проблем у підприємства;

-                     аналіз обґрунтованості рішення про пролонгацію дії закону України про спрощену систему оподаткування сільгоспвиробників до 2009 року та пропозицій про внесення такої системи до перспективного Податкового Кодексу України.

Інформаційне забезпечення: статистичні дані доходної частини Державного бюджету України та місцевих бюджетів по Дніпропетровській області в 2003 – 2005 роках, фінансова та податкова звітність ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2003 –2005 роки.

Методологічне забезпечення : структурування податкових надходжень за реєстрами бюджетної класифікації, ретроспективний аналіз показників податкової звітності, аналітична обробка та групування показників в динаміці

Практична цінність отриманих результатів: при реформуванні суспільних відносин в Україні спрощена система оподаткування для сільгоспвиробників у вигляді ФСП – це додаткові 25% суми чистого прибутку та державна підтримка розвитку сільського господарства України за рахунок непрямої дотації зниженням податкового тиску.

Дипломна робота спеціаліста складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури . Роботу подано на 104 стор., вона містить 20 таблиць, 15 рисунків, додатки на 31 стор., список джерел 60 найменувань.


РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Сутність, види, класифікація податків в Україні


Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.

Процес виникнення та становлення податків як особливої форми соці­альних відносин пройшов декілька етапів [46,с.47].

Перший етап виникнення податкових відносин пов’язаний з рабовласницькими суспільствами. Виникнення держави як особливого інструменту регулювання суспільних відносин та захисту права приватної власності стало безпосередньою причиною існування податків. Основними формами оподаткування цього періоду стають прямі (подушний, поземельний) податки та непрямий – мито, як специфічна форма оподаткування торговельної діяльності.

Другий етап розвитку податків відбувся в умовах феодального способу господарювання, який в свою чергу поділяється на періоди раннього та пізнього середньовіччя. Особливість раннього середньовіччя полягає в натуральному характері податків. Основними носіями податків виступали селяни (як вільні, так і закріпачені), що пов’язано з особливостями земельних відносин. Реципієнтами (отримувачами) податків виступали місцеві феодали. Для пізнього середньовіччя характерним стають процеси централізації державної влади в руках монархів, що викликало відповідну концентрацію державних фінансів в руках центральної влади і розширення кола платників податків за рахунок духовенства, дрібних та великих феодалів, міського населення.

На третьому етапі в буржуазних суспільствах, які прийшли на зміну абсолютним монархіям, відбувалось остаточне формування сучасної системи оподаткування. Оскільки провідною верствою в цей період стає буржуазія, нею встановлюються нові принципи оподаткування (справедливість, рівномірність та дешевизна податків, запровадження податків виключно парламентськими законами тощо). Виникають такі сучасні форми оподаткування, як пряме прибуткове оподаткування, остаточно формується підсистема непрямого оподаткування – специфічних та універсальних акцизів. Суттєвою особливістю слід вважати запровадження системи обов’язкового соціального страхування та превалювання регулюючої функції оподаткування над фіскальною.

Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [31, с.22]:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:

а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.

Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток , валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш сплато-спроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.

Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функціяподатки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 192030х рр.

4. Контрольна функція допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

за формою оподаткування;

за економічним змістом об’єкта оподаткування;

в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

в залежності від встановленого порядку використання;

за суб’єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [40, с.13].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

В Україні справляються [6,с.4]:

загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);

а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

20) фіксований сільськогосподарський податок;

21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

б). До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

в). До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [40, с.12]:

1.  Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

2.  Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) чогось замість, це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Дані засоби (кожного платника) направляються на задоволення суспільних нестатків.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки найбільше чітко характеризують сутність податку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

Ставка податку величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [31, с.26]:

а). По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).

3. Підвищена ставка враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

б). По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

Відносно-процентні ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

Відносно-кратні співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);

відносно-грошові ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

в). По змісту:

1. Маржінальні ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, який закріплює даний вид податку і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржів), окремих частин доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).

2. Фактична ставка виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

г). По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.

2. Обмежувальна ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будь-які  дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

1.2 Спрощена система інтегрованого оподаткування сільгоспвиробників у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку


ЗАКОН УКРАЇНИ „Про фіксований сільськогосподарський податок” [11,с.3] визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

товарна сільськогосподарська продукція це продукція сільськогосподарського виробництва, призначена для реалізації;

фіксований сільськогосподарський податок це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування" [6], сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Для отримання реєстрації як платника ФСП особа має подати відповідному податковому органу документи за переліком, який встановлюється за процедурою, визначеною законом для подання податкової звітності.

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків, реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" або зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.

У разі, коли у звітному податковому періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.

Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах [21,c.6]:

для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,15;

для багаторічних насаджень 0,09;

для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.

Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом [11,с.7], і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.

Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

у I кварталі 10 відсотків;

у II кварталі 10 відсотків;

у III кварталі 50 відсотків;

у IV кварталі 30 відсотків.

Платники податку перераховують у визначений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Органи державної податкової служби у районах ведуть облік нарахування і сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку за формою і в порядку, затвердженими Державною податковою адміністрацією України. Контроль за своєчасним і повним надходженням сум фіксованого сільськогосподарського податку здійснюють органи державної податкової служби.

Протягом останніх років було внесено зміни до Закону № 320XIV щодо визначення кола платників ФСП, об’єкта оподаткування, умов i особливостей його застосування, в результаті чого змінюється порядок справляння ФСП.

Законом України від 19.06.2004 р. № 974IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки» (за текстом – Закон № 974IV), що набрав чинності з 1 січня 2005 р., внесено суттєві зміни до Закону № 320XIV [11], які полягають у такому:

По-перше, Законом № 974IV продовжено дію Закону № 320XIV до 31 грудня 2009 р. Тобто ФСП продовжує застосовуватися поряд із загальною системою оподаткування до 31 грудня 2009 р.

По-друге, Законом України від 03.04.2004 р. № 659IV «Про внесення змін до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» (за текстом – Закон № 659IV) доповнено перелік об’єктів оподаткування для платників ФСП земельними ділянками, зайнятими поверхневими водами внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), які знаходяться у власності або/та користуванні, а також на умовах оренди i використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками.

По-третє, раніше платники ФСП мали право вибору форми сплати ФСП – в грошовій формі або/та у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. З прийняттям Закону від 21.12.2000 р. № 2181III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [13,с.32] та № 659IV платники ФСП сплачують суми ФСП лише у грошовій формі.

По-четверте, змінено коло платників ФСП та порядок оподаткування.

До платників ФСП також належать суб’єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства – платника ФСП (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Новостворені суб’єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками ФСП (ст. 2 Закону № 320XIV [11]).

При цьому до платників ФСП можуть належати лише сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства. А в разі коли у звітному періоді валовий дохід від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

По-п’яте, з прийняттям Закону № 974IV строки сплати ФСП приведено у відповідність до Закону № 2181III.

Відтепер ФСП сплачується щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, в розмірах, визначених Законом № 320XIV (частина друга ст. 5).

Нова форма податкового розрахунку ФСП, затверджена наказом № 170 ДПА України [21,с.6], застосовується платниками податку починаючи з травня 2005 р. у разі подання звітного розрахунку за 2005 р. i наступні роки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


© 2010 РЕФЕРАТЫ