2. Відносні – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

а) відносно-процентні – ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

б) відносно-кратні – співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);

в) відносно-грошові – ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

В. По змісту:

1. Маргінальні – ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).

2. Фактична ставка – виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка – відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

Г. По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча – податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т. п.

2. Обмежувальна – ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна – податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування – це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків. Головною метою рівного оподатковування є задоволення визначеної потреби суспільства, як би розбитої на частині, що відповідають кількості членів суспільства.

Сплачуючи «свою» частину, кожен індивід діє як у власних інтересах, так і реалізує суспільну потребу.

2. Прогресивне оподатковування – метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування. Прогресивне оподатковування зв'язане з поняттям дискреційного доходу, тобто вільного доходу, використання якого визначається, в основному, інтересами платника.

3. Пропорційне оподатковування – метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування – метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування – припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий – спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний – спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній – спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

1.2 Бюджетна класифікація податків в доходних частинах Державного та місцевих бюджетів в Україні

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів [2].

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах[2]:

1) принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності – при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності – розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

1) фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

2) фінансування за типом боргового зобов'язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

В табл. Д.1. Додатку А приведена бюджетна класифікація доходної частини державного та місцевих бюджетів України у розрізі податків, яка дозволяє класифікувати податкові надходження від суб'єктів малого підприємництва та провести їх чисельне дослідження в загальній сумі податкових надходжень.

1.3 Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва

Підприємництво в Україні – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [15].

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

– громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

– юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»;

– об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

– вільний вибір видів діяльності;

– залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

– самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

– вільний найм працівників;

– залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

– вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

– самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору, в тому числі у випадках, передбачених законами України, – контракту підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства. При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.

Законом України від 19.10.2000 р. №2063III «Про державну підтримку малого підприємництва» [21] дано уточнене та розширене за економічними ознаками визначення поняття суб'єкта малого підприємництва України, тобто встановлено, які суб'єкти підприємницької діяльності відносяться до категорії суб'єктів малого підприємництва, а саме:

– фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

– юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

Слід зазначити, що форма власності при цьому значення не має.

Разом з цим (статтею 2) встановлено виключення з кола суб'єктів підприємницької діяльності, які можуть бути віднесені до категорії малого підприємництва, тобто визначені ті суб'єкти, які навіть у випадку дотримання вказаних вище вимог не можуть бути віднесені до суб'єктів малого підприємництва. Це такі суб'єкти підприємницької діяльності:

– довірчі товариства;

– страхові компанії;

– ломбарди;

– інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

– суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу;

– суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють обмін іноземної валюти;

– суб'єкти підприємницької діяльності, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів;

– суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам – засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Вказаним вище Законом (стаття 5) одним із основних напрямків державної підтримки малого підприємництва визначено запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Разом з цим статтею 11 цього Закону встановлено, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

Нормативно-правовим документом, яким встановлено правила спрощеної системи оподаткування, є Указ Президента України від 28.06.99 р. №746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [20].

Отже, не всі суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. №2063III «Про державну підтримку малого підприємництва» відносяться до категорії суб'єктів малого підприємництва, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, а лише ті з них, які визначені Указом.

Відповідно до статті 1 Указу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можуть перейти такі суб'єкти малого підприємництва:

– юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень;

– фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, виключаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Необхідно зазначити, що рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік (стаття 4 Указу).

Поряд з передбаченими статтею 2 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» обмеженнями стосовно віднесення тих чи інших осіб до суб'єктів малого підприємництва, а отже, і переходу на сплату єдиного податку, статтею 7 Указу встановлено, що на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності не можуть перейти:

– суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині придбання спеціального патенту;

– довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

– суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

– фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

– крім цього, норми Указу не поширюються на спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [13] (доцільно згадати, що вказаним пунктом встановлені норми щодо оподаткування згаданим податком спільної діяльності на території України без створення юридичної особи).

За порушення податкового законодавства Законами України передбачена така відповідальність [17]:

ü За неподання розрахунку по податку у строки визначені законодавством, юридичні особи сплачують штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів.

ü У разі коли податковий орган самостійно визначає суму податкового зобов‘язання по податку за підставами неподання платником податку розрахунку у строки, визначені законодавством, додатково платники податків сплачують штраф у розмірі 10% суми податку за кожний (повний чи неповний) місяць затримки розрахунку, але не більше 50% суми податку і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів.

ü При донарахуванні податковими органами податку, платники податку сплачують штраф у розмірі 5% від суми недоплати за кожний податковий період рік, починаючи з року, на який припадає така недоплата, та закінчуючи роком, на який припадає отримання платником податку податкового повідомлення, але не більше 25% донарахованої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ü Суми штрафних санкцій розраховуються окремо по кожному з додаткових періодів – років, в яких виявлені порушення податкового законодавства, незалежно від результатів перевірки платника податків за інші періоди – роки.

У разі, якщо сума нарахованих штрафних санкцій по кожній із сум недоплат менша ніж 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян мінімальний розмір штрафних санкцій (170 грн.) застосовується окремо по кожній із таких сум.

ü У разі коли податковий орган самостійно донараховує суму податкового зобов‘язання платника податків із-за заниження суми податку внаслідок арифметичних чи методологічних помилок у розрахунку, то підприємства сплачують штраф у розмірі 5% донарахованого податку, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму.

ü У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов‘язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов‘язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання, – у розмірі десяти відсотків такої суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, що настають за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання, – у розмірі двадцяти відсотків такої суми;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання, – у розмірі п‘ятдесяти відсотків такої суми.

ü За прострочення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов‘язання на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявністю) платники податку сплачують пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє на день виникнення податкового боргу (його частини) або на день його (його частини) погашення (залежно від того, яка величина є більшою), за кожен календарний день прострочення у його сплаті.

Якщо платник самостійно до початку перевірки податковим органом, виявив факт заниження податкового зобов’язання та погасив його, то такий платник звільняється від сплати пені.

ü за відсутність податкового обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку; неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належного до сплати податку, згідно з п. 11 ст. 11 Закону України про державну податкову службу в Україні керівники та інші посадові особи, винні у здійсненні порушень, притягуються до адмінвідповідальності у вигляді штрафу від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені повторно особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, – від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, згідно проведеному теоретичному вивченню законодавчого поля оподаткування малого підприємництва в Україні можна зробити наступні висновки:

а) існуюча податкова система України є занадто складною та заплутаною, особливо щодо оподаткування суб’єктів малого бізнесу, для яких чинним законодавством передбачено шість різних негармонізованих систем оподаткування: податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян, спеціальний торговий патент, фіксований податок, єдиний податок в варіантах 6%(+ПДВ) та 10%(ПДВ), податок на промисел, ринковий збір.

б) існуюча податкова система для малого підприємництва:

- умовно розподіляє надприбуткові та затратні малі підприємства за видом підприємництва;

- дозволяє застосовувати спрощену систему оподаткування тільки для виділеного типу (умовно затратного) малого підприємства;

- вводить обмеження спецпатентами на застосування спрощеної системи оподаткування малими підприємствами;

в) враховуючи, що єдиний податок на суму реалізації товарів(послуг) ставить малі підприємства з різним рівнем валових витрат у процесі вироблення та реалізації своїх товарів та послуг у нерівні умови, наступним етапом зниження податкового тиску на малі підприємства матеріальної сфери виробництва нагально необхідне прийняття в проекті Податкового Кодексу України заявлених наступних принципів [8], [9]:

– Для юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва проектом передбачається можливість сплати єдиного податку у вигляді оподаткування виручки від продажу товарів, робіт, послуг, отриманої за звітний період, за ставкою 5 відсотків (+сплата ПДВ) нормативно скоригованого доходу з законодавчим встановленням нормативів валових витрат, які застосовуються для різних видів діяльності малих підприємств.

– Для фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва запропоновано запровадити сплату єдиного податку за ставкою 10 відсотків нормативного чистого доходу, встановленого місцевими радами за кожним видом господарської діяльності. При цьому платники єдиного податку здійснюватимуть облік та складатимуть звітність у спрощеному порядку

– Для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, проект Кодексу передбачає два можливих варіанти оподаткування, які підприємець обирає самостійно: або шляхом обчислення податкових зобов’язань за прогресивною шкалою ставок, або шляхом сплати єдиного податку.

в) В той же час, практика багатьох країн з ринковою економікою, де намагалися застосовувати спрощені системи оподаткування у вигляді фіксованих сум або єдиного податку, свідчить про їх неприйнятність, оскільки неможливо встановити суму податку, яка була б прийнятною для різних суб’єктів підприємницької діяльності, бо прибутки не можуть бути однаковими. При цьому якщо орган, який приймає рішення про їх встановлення, завищує суму податку, платники змушені ухилятися від оподаткування або поповнювати ряди безробітних, i навпаки, якщо сума фіксованого податку є заниженою, платники мають можливість накопичувати надприбутки та не віддавати належні державі кошти. Як свідчить світова практика, оподаткування малого бізнесу має відрізнятися від оподаткування великого бізнесу тільки за такими ознаками, як можливість [7]:

- застосовувати касовий метод оподаткування;

- вести у спрощеному порядку облік та складати звітність.

Проект же Податкового Кодексу України затверджує для всіх суб'єктів оподаткування, включаючи і суб'єкти малого бізнесу, принцип «нарахування доходів у момент отримання економічних прав на доход», що знову приводить до системи авансового оподаткування «права на доходи» до реального касового отримання доходів, податкових векселів, податкових відстрочок та розстрочок.

2. аналітичні дослідження структури, ефективності та динаміки процесів оподаткування суб'єктів малого бізнесу в дніпропетровській області після впровадження спрощеної системи оподаткування

2.1 Структура та особливості оподаткування суб'єктів малого бізнесу – юридичних осіб

Суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку [20]:

– 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» [16];

– 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

– до Державного бюджету України – 20 відсотків;

– до місцевого бюджету – 23 відсотки;

– до Пенсійного фонду України – 42 відсотки;

– на обов'язкове соціальне страхування – 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення – 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) [20]:

– податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

– податку на прибуток підприємств;

– податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва);

– плати (податку) за землю;

– збору на спеціальне використання природних ресурсів;

– збору на обов'язкове соціальне страхування;

– комунального податку;

– податку на промисел;

– збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

– внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

– внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

– плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [14].

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, додатково є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) [19]:

– податок на додану вартість (при 6% єдиному податку);

– акцизний збір;

– мито;

– державне мито;

– податок на нерухоме майно (нерухомість);

– податок з власників транспортних засобів, самохідних машин і механізмів;

– податок на доходи найманих працівників;

– збір за забруднення навколишнього природного середовища;

– збір за використання радіочастотного ресурсу України.

– податок з реклами;

Особливістю відносин суб'єктів малого підприємництва з фондами соціального страхування та пенсійними фондами є наступне:

– суб'єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, які сплачують єдиний податок, звільняються від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування як з власних доходів підприємця і членів його сім'ї, так із заробітної плати найманих працівників;

– суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які сплачують єдиний податок звільняються від сплати збору (внеску) до Пенсійного фонду, але зобов'язані утримувати такий збір з найманих працівників та перераховувати їх до Пенсійного фонду. Юридичні особи – платники єдиного податку, незважаючи на те, що вони відносно до абзацу 13 п. 6 Указу №746/99 не є платниками збору (внеску) до пенсійного фонду, зобов'язані утримувати такі збори з найманих працівників. Наймані працівники підприємства продовжують залишатися платниками таких зборів. Сума заробітної плати включається до сукупного доходу працівника і є об'єктом для утримання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за ставкою 1% (2%).

2.2 Структура та особливості оподаткування суб'єктів малого бізнесу – фізичних осіб

Оподаткування доходів громадян – суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Декрету «Про прибутковий податок з громадян» від [18] та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» [20].

Зазначеним Декретом визначено, що громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності можуть обрати спосіб оподаткування за вибором – сплачувати щоквартально авансові платежі та подавати до податкового органу декларації про отримані доходи, або, у разі здійснення торговельної діяльності, сплачувати фіксований податок відповідно до Закону України від 13 лютого 1998 року «Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян».

Крім того, фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом календарного року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. гривень, мають право обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком.

Так у 2000 році по Україні зареєстровано близько 1125 тис. громадян – суб’єктів підприємницької діяльності з яких фактичними платниками податків є 864 тис. громадян, або 77% від зареєстрованих.

Поряд з цим, на спрощену систему оподаткування обліку та звітності перейшли понад 170 тис. фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності, що становить 15% від кількості зареєстрованих підприємців та 19,68% від фактичних платників податків.

Крім того майже 308 тис. фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності зареєстровано платниками фіксованого податку, що становить 27% від загальної кількості зареєстрованих підприємців, та 36,65% від тих, що сплачують податки.

Питома вага надходжень податків від підприємницької діяльності у 2000 році розподіляється таким чином:

- прибутковий податок від підприємницької діяльності – 16%

- фіксований податок – 35%; податок на додану вартість – 6%

- акцизний збір – 1%; торгові патенти – 9%; єдиний податок –33%

2.2.2. Сплата прибуткового податку від підприємницької діяльності із сплатою авансових платежів

Страницы: 1, 2, 3