Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за їх діяльністю.

Законодавством України, як і законодавством інших країн, на емітентів, що випускають акції та облігації в обіг, покладаються зобов’язання щодо реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск у певних державних органах.

Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів (РЦП). З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнівних фінансових інструментів, а з іншого – сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на цьому ринку зважені рішення.

Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам РЦП об’єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій і облігацій має на меті забезпечити цілісність ринкових взаємовідносин, підвищити довіру до РЦП з боку реальних і потенційних його учасників.

Посередницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі ліцензій. Впровадження режиму ліцензування є своєрідним встановленням монополії на виконання важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП посідає важливе місце в системі фінансового ринку, а також значною мірою залежить від довіри багатьох його учасників, держава висуває підвищені вимоги до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють на РЦП посередницьку діяльність. Це потребує насамперед наявності у керівників і службовців інститутів – посередників певної кваліфікації, навичок та сумлінної поведінки. Посередники переважно виконують волю інвестора та емітентів і захищають їхні інтереси.

Державний контроль на ринку цінних паперів є одним з основних елементів моделі РЦП. Завданням таких органів є захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; реалізація законодавчих актів, що регулюють РЦП та ін.

Ліквідація як форма реорганізації суб’єктів господарювання

Процедура ліквідації підприємства регулюється Господарським кодексом України і декількома Законами України («Про господарські товариства», «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкротом» і ін.). Відповідно до ч.6 ст.59 Господарського кодексу України, ліквідація підприємства може здійснюватися у наступних випадках:

- за ініціативою власника (власників), чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським Кодексом, - за рішенням суду;

- після завершення строку, на який створювався суб’єкт господарської діяльності, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

- у разі з визнанням його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

- у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання визначений в ст.60 Господарського кодексу України. Ліквідацію підприємства може здійснювати або спеціально створена ліквідаційна комісія, або орган управління суб’єкта, що ліквідується. Орган (особа), що ухвалив рішення про ліквідацію, встановлює порядок і визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами. Важливо відзначити, що цей строк не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Само оголошення про початок ліквідації з вказівкою строків прийому претензій кредиторів повинне бути опубліковане в офіційних виданнях (газети «Голос Україні», «Урядовій кур’єр» і ін.). Ліквідаційна комісія зобов’язана застосувати всі необхідні заходи для стягнення дебіторської заборгованості боржника, а також оцінити наявне майно суб’єкта господарювання, який ліквідується та розрахуватися з кредиторами.

Така складна процедура цілком обґрунтована. Вона направлена на максимальне задоволення вимог кредиторів і захист бізнесу від недобросовісних партнерів. В той же час, величезна кількість рутинної роботи створює неабиякі проблеми бізнесменам, які по тих, або іншим причинам вирішили ліквідовувати підприємство.

Ефективність процедури ліквідації багато в чому залежить від того, наскільки правильними методами вона реалізується. У ряді випадків ліквідовувати підприємство потрібно стандартними засобами. Але у процедури добровільної ліквідації є досить серйозний недолік - в її ході проводиться обов’язкова податкова перевірка. Тому деколи логічно використовувати процедуру ліквідації через банкрутство. Але в кожному випадку є величезна кількість нюансів. Арбітражний керуючий Філатов Владислав Арнольдович допоможе вибрати оптимальну схему і вирішити проблеми з ліквідацією підприємства будь-якої організаційно-правової форми

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємств України. З дати виключення підприємство вважається реорганізованим чи ліквідованим.

Статусу суб’єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи:

1.Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Це орган (особа) може покласти обов’язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.

2.Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

3.Виконання ліквідаційною комісією своїх обов’язків: повідомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцезнаходженням). про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій останніх. Кредитори та інші юридичні й фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквідацію письмово.

4.Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом порядком: інвентаризації і оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачати (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємства діє загальне правило черговості задоволення боргів підприємством-боржником, що ліквідується.

Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види черговості. Якщо підприємство ліквідується у звичайному порядку, діє черговість, встановлена ст. 36 Закону “Про підприємства в Україні”. Вона має бути конкретизована статутом.

Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена ст. 21 Закону “Про банкрутство”. Звичайна черговість – це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Першочерговими є борги:

- перед бюджетом;

- витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством;

- розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами (контрактами) ліквідованого підприємства;

- вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

Черговість задоволення інших боргів має бути встановлена у статуті (установчому договорі). Вона повинна визначатися згідно з ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону “Про підприємства в Україні”, а саме:

- друга черга – за вимогами органів державного соціального страхування та соціального забезпечення. В межах цієї черги здійснюється капіталізація платежів, належних з підприємства у зв’язку із заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров’я громадянина або у зв’язку з його смертю;

- третя черга – своєчасно виявлені і заявлені вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

- четверта черга – повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплати по акціях трудового колективу;

- п’ята черга – претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заявлення, а також будь-які інші вимоги.

Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум.

При ліквідації підприємства застосовується категорія та званих погашених претензій (ч. 3 ст. 36 Закону “Про підприємства в Україні”). Погашеними згідно з законом визначаються претензії: а) не задоволені за браком майна; б) не визнані ліквідаційною комісією. Останні можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення їхніх вимог мають бути подані кредиторами протягом місяця від дня отримання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії. Майно, що залишилося після погашення боргів підприємства, використовується згідно з рішенням власника майна.

Форфейтинг

Форфейтинг (від франц. а forfai - цілком) – це особлива форма середньострокового комерційного зовнішньоторговельного кредитування, операція продажу в кредит, яка є купівлею кредитором боргових документів позичальника «без права регресу» на будь-якого попереднього утримувача зобов'язання.

Форфейтинг застосовується переважно у сфері міжнародної торгівлі і надання послуг, оскільки його перевага - можливість сплатити товар або послугу готівкою сьогодні, замість виручки, яка повинна бути одержана в майбутньому.

Поняття «без права регресу» означає, що всі ризики і вся відповідальність береться на себе позичальником. Як боргові документи звичайно виступають прості векселі і тратти, це так називаємі «чисті» документи, що припускають абстрактне зобов'язання.

Форфейтинг є формою кредитування, що оформляється оборотними документами і придатною для будь-яких торгових операцій, при цьому, позичальник не зобов'язаний закладати весь свій бізнес або його істотну частину. Форфейтинг називають формою своєрідної трансформації комерційного кредиту в банківський кредит.

Цей спосіб кредитування зовнішньої торгівлі особливо поширений в Англії і в Німеччині. Сторонами учасниками класичної операції форфейтингу є продавець, покупець (позичальник) і банк-кредитор (покупець боргу позичальника перед продавцем). Ініціювати операцію форфейтингу можуть і продавець і покупець. Схема операції полягає у тому, що банк - форфейтор зобов'язаний викупити борг позичальника на певних умовах, коли позичальник надасть йому документацію, що задовольняє інтересам банку. Ця документація підтверджує наявність боргу, факт передачі товарів (або послуг) покупцю, а також переуступку банку (форфейтору) права на отримання виручки ( у вигляді кредитного цінного паперу).

У операціях форфейтингу є ряд обмежень, «підводного каміння»:

- продавець повинен бути наперед попереджений і згоден приймати погашення боргу серіями, на це йдуть не всі продавці;

- якщо покупець не є міжнародною компанією або представником держави, то повернення боргу повинне бути обов'язково гарантований банком або державним інститутом, який вибере кредитор;

- форфейтингові операції є конфіденційними на відміну від банківських кредитів, після організації яких, звичайно публікуються рекламні оголошення. Хоча з другого боку, якщо кредитор - форфейтер продасть боргові папери на вторинному ринку, то розголошування умов операції все ж таки може відбутися, тому слід врахувати цей випадок в договорі форфейтинга.

Достоїнства форфейтингу безперечні:

- форфейтинг має на увазі фіксовану процентну ставку, а, значить, позичальник може точно планувати витрати на кредит;

- оперативність і простота оформлення вексельних боргових документів;

- можливість для покупця не витрачати гроші на управління боргом, а також на організацію його погашення – все бере на себе форфейтер;

- покупцю може бути наданий форфейтером попередній опціон (умови) на кредитування по фіксованій ставці, і він може внести свої витрати по обслуговуванню фінансування в контрактну ціну товару;

- покупець має нагоду відкласти оплату вже одержаних їм товарів або наданих йому послуг.

Форфейтинг має наступні недоліки:

- покупець (позичальник) несе відповідальність по забезпеченню дійсності боргових інструментів, він повинен добре орієнтуватися в законах відносно форми простих векселів або тратт, а також гарантій і авалей (особливо, якщо форфейтинг здійснюється при міжнародній операції – у валютному законодавстві);

- банк одержує за послуги набагато більший відсоток, ніж при кредитуванні, і може продати векселі і інші кредитні документи на вторинному ринку цінних паперів;

- можуть виникнути труднощі з пошуком гаранта (того самого кредитного документа, який задовольнить форфейтера);

- процентні ставки більше, ніж при інших видах кредитування, але позичальник не несе витрат по страхуванню, це іноді виправдовує великі відсотки;

- термін проведення операцій може, по ідеї, складати всього декілька днів.

2. Задача

Визначити Cash-Flow від інвестиційної діяльності підприємства за звітний період за таких даних:

1. Грошові надходження від продажу акцій інших підприємств — 50 тис. грн.

2. Надходження від емісії акцій — 250 тис. грн., у тому числі на збільшення статутного капіталу було спрямовано 200 тис. грн.

3. Надходження від емісії облігацій — 60 тис. грн.

4. Підприємство нарахувало та виплатило дивідендів на суму 40 тис. грн.

5. Собівартість реалізованої продукції — 800 тис. грн., у тому числі амортизація основних фондів — 20 тис. грн.

6. Кошти, спрямовані на придбання основних засобів, — 70 тис. грн.

Рішення

Cash-Flow від інвестиційної діяльності підприємства за звітний період дорівнює різниці грошових надходжень від продажу акцій інших підприємств та коштів, які були спрямовані на придбання основних засобів, тобто:

+ 50тис.грн. – 70тис.грн. = - 20тис.грн.

Cash-Flow від інвестиційної діяльності підприємства за звітний період дорівнює 20тис.грн. Тобто у результаті здійснення інвестиційної діяльності підприємство отримало збиток у розмірі 20 тис.грн.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

2. Закон України «Про банкрутство» в ред. Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом».

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність».

4. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу».

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 4 «Звіт про рух грошових коштів».

6. Бочаров В. В. Инвестиционный менеджмент. — СПб., 2000.

7. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К.: Алерта, 2008. – 199 с.

8. Рут Ф. Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. — К., 2006.

9. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання.— К.: КНЕУ, 2004. — С. 293—323.

10. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. — К.: КНЕУ, 2006. — С. 259—283.