Стор.
|ВСТУП………………………………………………………………………... |1 |
|1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇЇ І ПОДАТКОВОГО ПРАВА…. |4 |
|1.1. Суть податку, його функціїі юридичні ознаки………………… |4 |
|1.2. Історія виникнення податків……………………………………. |7 |
|1.3. Принципи формування системи оподаткування……………... |10 |
|1.4. Класифікація податків та їх елементи…………………………. |13 |
|2. ПРЯМІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ…………………………... |17 |
|2.1. Податок на прибуток……………………………………………... |17 |
|2.2. Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних | |
|машин і механізмів……………………………………… |31 |
|2.3. Податок на землю…………………………………………………. |34 |
|3. НЕПРЯМІ ТА МІСЦЕВІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ……... |40 |
|3.1. Податок на додану вартість……………………………………… |40 |
|3.2. Акцизний збір……………………………………………………… |50 |
|3.3. Місцеві податки з юридичних осіб……………………………… |54 |
|3.3.1. Податок з реклами………………...………………………. |55 |
|3.3.2. Комунальний податок…………………………………….. |56 |
|3.3.3. Податок з продажу імпортних товарів………………….. |57 |
|ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. |59 |
|СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. |61 |
|Додаток № 1………………………………………………………………….. |64 |

ВСТУП.

Подальшу розбудову Української економіки на шляху до ринкових методів господарювання неможливо уявити без широкого та глибокого дослідження податкової діяльності держави. Здобуття Україною незалежності та повернення країни в русло загальноприйнятих процесів світового розвитку змушує нас по новому дивитися на теорію та практику оподаткування. Податки мають досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяги структуру попиту на пропозиції, на доходи населення і юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування оподаткування юридичних осіб.

Все це, з одного боку різко підвищує роль та значення податків з юридичних осіб за допомогою яких забезпечується значна частина податкових надходженнь до бюджету держави. З другого, робить необхідним дослідження теорії та практики оподаткування юридичних осіб в Україні.

Актуальність та практична значимість данної проблеми, її недостатнє вивчення та обгрунтування обумовили вибір теми дипломного дослідження.

Предмет дослідження – специфічна сфера фінансових відносин, які виникають між державою, з одного боку та юридичними особами з другого в процесі перерозподілу частини вартості національного продукту з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.

Об’єкт дослідження - податки, які справляються з юридичних осіб, їх правове регулювання, функціонування та розвиток оподаткування юридичних осіб в Україні. Дипломний аналіз охоплює характеристику основних прямих та непрямих податків з юридичних осіб, як загальнодержавних, так і місцевих: податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів, податку на землю, податку на додану вартість, акцизного збіру, податку з реклами, комунального податку, податку з продажу імпортних товарів.

Мета і завдання дослідження полягають в аналізі тенденцій функціонування та розвитку теорії та практики оподаткування юридичних осіб вищевказаними податками.

Практичне значення дослідження системи оподаткування полягає в подальшому застосуванні вивченого питання теми дипломної роботи на практиці, тобто в роботі юриста на підприємствах.

Досягнення поставленої мети зумовлено вирішенням таких питань:
1. з’ясування суті, юридичних ознак, функцій і принципів податку;
2. визначення аналізу історичного розвитку податків;
3. характеристики основних податків, що справляються з юридичних осіб в
Україні;
4. аналіз організації податків з юридичних осіб та проблеми їх функціонування в Україні;
5. шляхи вдосконалення механізму справлення прямих і непрямих податків з юридичних осіб.

Структура диплому: диплом складається з вступу, трьох розділів, висновку, додатку та списку використаної літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дипломної роботи, сформульовано мету, визначені завдання, предмет та об’єкт дослідження, відображено практичне значення роботи.

У першому розділі розкривається суть податків, їх функції, юридичні ознаки, елементи, класифікація, принципи формування податкової системи в
Україні, тенденції розвитку податків. В другому і третьому розділі представлений аналіз чинного механізму справляння податків з юридичних осіб в Україні.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ПОДАТКОВОГО ПРАВА.

1.1. Суть податку, його функціїі і юридичні ознаки.

Основним джерелом формування доходів бюджету як України так і інших держав виступають податки. Суть податків їх мета і функції визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданням держави.
При з(ясуванні суті податку звернемося спочатку до історичного розвитку данного понятя. “Під податком слід розуміти обов(язковий для громадян платіж відомої долі свого майна або праці з метою задоволення державних або громадських потреб.” (Курс финансового права. Составил Дмитрий Львов.
Казань, 1888,с.285). Д.Львов виділяє і дві на його погляд, головні риси податку:

1) обов’язковість платежа і встановлення його верховною владою (на даний час в Україні “…встановлення і скасування податків…, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України,

Верховною Радою Республіки Крим і сільськими, селищними

,місцевими радами …”[1]) ;

2) платіж, який вноситься для задоволення потреб держави.

М.П. Кучерявенко в підручнику “Налоговое право” звернув увагу на визначення терміну податку Е. Селигменим, який вважав, що “податок – є примусовий збір , стягуємий державою з окремої особи для покриття збитків, викликаних загальнодержавними потребами, без всякого відношення до спеціальної вигоди платника.” [2]

В сучасній юридичні та економічні літературі існує багато визначеннь податку, які відображають його загальні ознаки і виражають суть цієї категорії. Наприклад Н. Хімічева визначає податки як “обов’язкові і за юридичною формою безвідплатні платежі юридичних та фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему з визначенням їх розмірів та термінів сплати.”[3] В підручнику
“Фінансове право” дане визначення податку як “встановленний органом законодавчої державної влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет в розмірах і в строки, передбачені в законі“.[4] Термін “податок” умовно можна поділити на дві категорії: правова і прикладна. При характеристиці податку як правової категорії, в основному приділяється увага переходу права власності до держави. Дійсно, подібний підхід лежав в основі радянського законодавства, де чітко витримувалась привілея державної власності і встановлювався різний податковий режим в залежності від форми власності платника. В сучасних умовах всі форми власності рівні, мають однакові правові і економічні основи функціонування. З позиції предмета фінансового права головне в податку – надходження коштів державі для задоволення громадських потреб, насичення бюджету.

При визначенні податку як прикладної категорії, податок представляє собою нецільовий, безвідплатний і обов’язковий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами в бюджет відповідного рівня на підставі акта компетентного органу державної влади.

Узагальнюючи ці два поняття, Кучерявенко визначає податок – як форму примусового відчуження результатів діяльності юридичних та фізичних осіб у власність державі, вносимий в бюджет відповідного рівня (або цільовий фонд), на підставі акту компетентного органу державної влади і виступаючий як нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж.

На даний час в теорії фінансового права існує певна проблема – які платежі держави слід вважати податками, тому що частина коштів юридичних осіб вноситься не до бюджету, а до інших централізованих фондів. Алеж, на мою думку, з погляду платника і з позиції держави не має ніякого значення як називається той чи інший платіж. Так чи інакше для платників це все витрати, а для держави – головне використання коштів і в одних випадках вони мають цільове призначення в інших ні. Питання про встановлення кола податків має суто теоритичне значення з погляду класифікації платежів юридичних осіб державі

Податок має певні юридичні ознаки:

I. По перше, податок повинен встановлюватись тільки законом, прийнятим органом законодавчої влади.

II. Податок за загальним правило має грошову форму, але є виключення.

III. Податок спачується завжди у бюджет: в державний або місцевий, а також може розподілятися між ними.

IV. Податок повинен бути однаково обов’язковим для всіх суб’єктів і повинен сплачуватися у співвідношенні з платіжними можливостями кожного суб’єкта.

V. Податку притаманні всі властивості обов’язкового платежу, тобто він не є добровільним.

VI. Податок не гарантує його платнику ніякого зустрічного задоволення, він є індивідуально безвідплатним, в той же час він є колективно відплатним платижем, тобто стягнений з особи податок прямо чи опосередковано повертається їй же як члену суспільства.

VII. Сформульована у вітчизняній літературі одна з основних ознак податку (перехід при його сплаті права власності) має виключення для державних підприємств, при сплаті податку якими можна говорити про перехід права оперативного управління у безпосередньо власність держави. На основі цього платежі з прибутку державних підприємств можна вважати податккми.

VIII. Податок не призначений для конкретних виплат. Всі надходження від податків змішуються в бюджеті у вигляді грошових сум, а потім можуть іти на фінансування будя-яких цілей, що становлять загальні інтереси.

IX. Податок стягується у чітко визначені строки і у розмірах, встановлених законодавством.[5]

Ці ознаки стосуються класичного поняття податку, або податку у вузькому розумінні. До податків у широкому розумінні належать також збори та інші платежі, які входять до системи оподаткування в Україні.

1.2. Історія виникнення податку

Податки в тій формі, в якій ми з ними стикаємось в сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зароджувались ще в давнині.

Перехід від натурального господарства до грошового, зародження і формування держави стали головними причинами появи податків.

Податки є невід’ємною частиною економічних відносин в суспільстві з моменту винекнення держави. Розвиток та зміна форми державного устрою завжди супроводжується реформуванням податкової системи.

Так, уже в стародавній Греції діяв оброк на комуни, в Римській імперії стягувалися податки на майно. Аугустус (63р. до н.е. - 14 р н.е.) ввів прямі податки з обороту - оподаткуванню підлягали обороти від купівлі рабів. Ферпасіан (9-79 р.н.е.) ввів податок на громадські туалети.
Існуванням цього податку докоряв імператору його син Тітус, на що Ферпасіан відповідав відомою до наших днів фразою: “Гроші не пахнуть”[6]. У
Київській Русі основним доходом влади (9-12ст.) була данина (натуральна рента). Сплачувалась данина натурою: медом воском, цінними хутрами, а в більшості зерном і сіном. Така данина називалась “дякло”. Починючи із середини 15ст. на українських землях під владою Польщі та Літви стала поширюватись відробітна рента. До кінця 15ст. була встановлена норма барщини - один день на тиждень, а в першій половині 16ст. - два дні на тиждень.

Сама назва “податок” визначалась згідно сучасних соціальних і економічних умов, які склалися в тих чи інших країнах, тому вона неодноразово змінювалась.

В Древньому Єгипті та інших ранніх державах податки стягувались у вигляді плати за користування землею, яка була вланістю керівника держави, в ранніх феодальних державах податки часто виступали у вигляді подарунків феодалам, в Англії в середині століття податок так і називали gift - дарунок[7]. У нас в Україні слово податки походить від слова - подати, що означає подати, віддати на утримання державі. Податки, як обов’язкові внески громадян, для утримання влади, виникають з поділом суспільства на класи і появою держави.

В рабовласницькому суспільстві і при ранньому феодалізмі в умовах панування натурального господарства податки мали форму натуральних зборів.

Одним із самих древніх об’єктів оподаткування виступала земля, тому із самих перших податків були подушний і поземельний податок.

В нашій країні за часів Київської Русі вперше подушні податки були введені при правлінні Ярослава Мудрого - це були: винні збори, збори з рибної ловлі, вуликів, лазень, домовини, водопоїв, з весілль з представниками іншої віри, за носіння старомосковського одягу. З розвитком продуктивних сил, форм власності економічна диференціація населення не стоїть на місті, а поступово змінюється.

При незначному розвитку торгівлі та промислової діяльності, багатство зостереджувалося в поземельному володінні, а останнє знаходилось в осіб титульованих - князів, єпископів, бояр, баронів. У 1379 році в Англії, а потім в інших державах вводиться поголовний податок, який сплачується в залежності від рангу платників. Але градація суб’єктів оподаткування по рангах стає для фіксу недостатньою, так як із розвитком економічних відносин, титулу не завжди відповідало майнове та матеріальне становище.

Все більше розвивається клас багатих, хоча і не титульованих осіб.
Виходячи з цих умов держава продовжує порангове оподаткування, в той же час поділяє населення, яке не вписується в рангові рамки по їх матеріальному забезпеченню на класи і починає оподатковувати кожний з них окремою квотою.

Але із розподілом власного господарства оподаткування розподіляється на окремі види: оподаткування промислів, торгівлі, споруд та будівль. З появою рухомого капіталу з’являється майнове оподаткування за об’єктами.
Під впливом цих процесів розвивається поземельне оподаткування з складною системою кадастрів; промислове та інше оподаткування.

Міжнародний розподіл праці впровадив до життя податки на експортно- імпортні операції у вигляді мита. Спочатку з’явились приватні мита, які сплачувались особами, що ввозили товари при в’їзді в місто, де проходив процес купівлі-продажу. В період феодальної держави поширювались внутрішні мита, які стягувались феодалом з товарів, які ввозились, вивозились чи перевозились через кордон держави. В Українській Козацькій державі (17 століття ) для українського уряду основним джерелом прибутків було мито з привозного краму.

Великою віхою в розвитку оподаткування було притягнення в якості об’єктів оподаткування предметів споживання. В Україні оподаткування предметів споживання проходило за часів Запорізької Січі.

З розвитком товарно-грошових відносин акцизна форма, тобто оподаткування предметів споживання, стає провідною. Використовувались різні способи оподаткування: з площі землі, на якій вирощувалась сировина для виробництва підакцизних товарів, пізніше з сировини та напівфабрикатів і накінець з готових виробів, що стали головним об’єктом оподаткування.

Але прогресуючий розподіл праці, різнородний асортимент виробництва споживчих товарів вимагали введення нового виду акцизу. Ним став - універсальний акциз, яким обкладається валовий оборот, тобто всі товари, які підлягають реалізації і надходять в продаж. У нас на Україні, згідно податкової реформи в СРСР в 1939 році було введено податок з обороту[8].

Універсальний акциз може існувати в трьох основних формах: податок з продажу, податок з обороту, податок на добавлену вартість. В нас в Україні, згідно з постановою КМУ від 22.12.91р. “Про податок на додану вартість”, та
“Про перелік товарів, на які встановлюються акцизний збір та ставки цього збору” з 1 січня 1992р. також почали функціонувати специфічні акцизи та універсальний акциз у вигляді податку на добавлену вартість.

Відповідно до розвитку державності відбувалось постійне вдосконалення оподаткування і починаючи з примітивних податків у натуральній формі до технічно відшліфованих систем оподаткування в ринкових економічно високорозвинутих країнах. З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення податковї системи.

1.3. Принципи формування системи оподаткування.

Податкова система в кожній країні є однією з стрижневих основ економічної системи.

Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об’єктивне суспільне явище, а тому при створенні податкової системи слід виходити з реалій суспільноекономічного стану країни, а не користуватися побажаннями, можливо і найкращими, але нездійсненними.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування цих коштів можуть виступати:

1) власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності у формі надходженнь платежів за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

2) податки, які сплачують юридичні і фізичні особи із своїх доходів.[9]

Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форми і відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми, що означає втрату державою значної частини власних доходів. Основним методом формування доходів при провідній ролі приватної і колективної форм власності є податки, що й визначає їх місце в ринковій економіці. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Науковий підхід до створення системи оподаткування передбачає:

1) системність;

2) встановлення визначеної бази цієї системи;

3) формування правової основи і вихідних принципів.

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків.

Системний підхід означає, що повині реалізуватися обидві функції податків: регулююча і фіскальна.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків - перевищення видатків над доходами призводить до інфляції, тобто знецінення грошей. При створенні нової податкової системи не слід забувати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов’язково балансом доходів і видатків. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. Необхідність встановлення рівноцінних прав і обов’язків усіх форм власності перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів, в нашому випадку, юридичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головним критерієм податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам з метою збереження максимальної заінтересованності в результатах діяльності. Податкова політика провадиться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами побудови системи оподпакування є:

1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробнтцтва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнічної продукції;

2) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестеційної активності;

3) обов’язковість;

4) рівнозначність і пропорційність;

5) соціальна справедливість;

1) економічна обгрунтованість;

2) стабільність;

3) рівність;

4) компетенція;

5) рівномірність сплати;

6) єдиний підхід;

7) доступність .

Сучасний стан системи оподаткування України можна охарактеризувати як закладання фундаменту.

Зроблено за короткий час дуже багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система, шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і впроваджено (хоча й не досконале) законодавство з питаннь оподаткування його інструктивне забезпечення, створена податкова служба із сучасною організаційною структурою.

1.4. Класифікація податків та їх елементи.

Податкова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні види податків.

В основу їх класифікації покладені різні ознаки:

1) в залежності від об’єкта оподаткування: прямі та непрямі;

2) в залежності від органу, який стягує податок: державні та місцеві;

3) в залежності від їх використання: загальні та спеціальні.[10]

Основну групу складають прямі та непрямі податки.

Прямі податки – це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівль, тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

Непрямі податки – це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходженнь до бюджету.

За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. На сьогодні в Україні діють в основному грошові податки.

Кожний податок вміщює наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, джерело податку, одиницю обкладання, ставку податку (або квоту), пільги, строк сплати.

Суб’єкт податку (платник податку) – фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов’язок сплатити податок. Це особи, що займаються підприємницькою діяльністю, службовці, робітники, підприємства та інші.
Основна ознака суб’єкту – наявність власного джерела доходу.

Об’єкт податку – все те, що підлягає обкладенню податком (доход або майно) : заробітна плата, прибуток, доход, будівлі, транспортні засоби та інше.

Джерело податку – це фонд, за рахунок якого здійснюється сплата податку. Співпадає об’єкт з джерелом податку в прибутковому податку з громадян (заробітна плата), в податку на прибуток підприємств (прибуток) та інше.

Одиниця обкладання – це одиниця виміру об’єкту податку та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Наприклад, в земельному податку одиницею обкладання буде 1га по землям сільськогосподарського призначення і 1мІ земельної ділянки в населеному пункті.[11]

Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання. Система ставок враховуючи вид діяльності платника податку, включає: базову ставку, занижену або підвищену ставку.

Базова (основна) ставка – це ставка без обліку особливостей суб’єкта або вида діяльності. В Україні прийняті базові ставки по податку на прибуток – 30% , по податку на додану вартість – 20%.

Занижена податкова ставка враховує визначні особливості платника та скорчує податковий тягар на нього.

Підвищена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності або отримання прибутку та перевищує основну, базову (наприклад, застосування повної ставки мита).

В залежності від побудови податків Розпутенко І.В. розрізняе:

1) тверді ставки – встановлюються в абсолютній сумі на одиницю об’єкта;

2) дольові ставки – виражаються у визначених долях об’єкта обкладання. У сучасних умовах, в основному, суб’єкти податку, застосовують ставки виражені у відсотках.[12]

Характеристика ставок податку нероздільна з методами їх формування, що може лежати в основі виділення різновидів ствавок податку:

1) пропорційні ставки;

2) прогресивні ставки;

3) регресивні ставки;

4) змішані ставки.

Пільги - це повне або часткове звільнення юридичних осіб і громадян від сплати податків. Пільги можуть надаватись у вигляді зменьшення оподаткованого доходу, зменьшення податкової ставки або повного звільнення від податку.

Строк сплати податку- встановлена в законі дата, до якої податок повинен бути сплаченим. Порушення строку сплати карається стягненням пені, штрафом.

Важливим податком в Україні є – податок на прибуток. Податок на прибуток з юридичних осіб справляється, виходячи з прибутку підприємства, одержуємий як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. В даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з розвинутою ринковою економікою.

Непряме оподаткування переважеє в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходженнь до бюджету. В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких приймають участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб’єкт податку – це виробник або продавець товару , який згідно закону виступає в якості юридичного платника податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи наданих послуг. Його можна кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку – це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач стає фактично платником податку. Таким чином відбувається пререкладання податків від суб’єкта до носія податку.

Перекладення податків – це слідство введення непрямого оподаткування, вкючення податків в ціни товарів, що реалізуються (послуг, що надаються), внаслідок чого податковий тягар несуть не суб’єкти податку, а споживачі товарів.[13]

2. ПРЯМІ ПОДАТКИ З ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Прямі податки – це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу . Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

В дипломній роботі розглянуто такі основні прямі податки з юридичних осіб: податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів.

2.1. Податок на прибуток.

Вдосконалення системи оподаткування прибутку юридичних осіб було і залишається одним з найбільш важливих питань податкової реформи.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, прийнятий у
1997 році в новій редакції (з наступними змінами та доповненнями), дає можливість коріним чином змінити існуючу систему оподаткування прибутку підприємств.

Зміни в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб полягають в порядку визначення об’єкту оподаткування, котрим згідно нової редакції закона є прибуток, вираховуваний шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу за звітний період на суму валових витрат платника податку і сум нарахованих амортизаційних відрахуваннь. При цьому валові витрати визначені як сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються платником податку для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.
Таким чином при вирахуванні оподатковуваного прибутку підприємствам і організаціям дозволено враховувати відповідні витрати, зокрема пов’язані з виробничими циклами майбутніх періодів, в найближчому звітному періоді, тобто відразу ж після витрат.

В новому законодавчому акті встановлений також чіткий і універсальний порядок амортизації основних фондів та нематеріальних активів; у підприємств резидентів, а не тільки у новостворенних, з’являється можливість переносити балансові збитки попередніх періодів на майбутні податкові періоди на протязі п’яти податкових років, наступаючих за роком виникнення таких збитків.[14]

Новим законом також предбачено використання спеціальних умов оподаткування прибутку товарообмінних (бартерних) операцій, страхової діяльності, оперцій з розрахунками в іноземній валюті, операцій від реалізації основеих фондів, торгівлі цінними паперами, оподаткування сумісної діяльності без створення юридичної особи, дивідендів, операцій з борговими вимогами і обов’язками, оподаткування неприбуткових організацій.

Суттєві зміни сталися в порядку нарахування і сплати податку на прибуток. Він повинен сплачуватися платником кожого місяця, виходячи із сум фактично отриманого прибутку за звітний місяць. Змінений і порядок розподілу податку- суми податку на прибуток зараховуються в теріторіальні бюджети за місцем знаходження платника податку, закріплюючі фактично податок на прибуток за місцевими бюджетами.

Пільги по податку на прибуток підприємств, які були встановлені
Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94р., суттєво зменшували надходження коштів в бюджет, перелік яких постійно ріс.
Тільки у 1995-96рр. Верховною Радою було прийнято, без врахування змін і доповненнь до самого закону, шість правових актів, якими встановлювались додаткові пільги по вказаному податку. При таких умовах всі зусилля держави в частині мобілізації надходженнь податків до бюджету були марними. Тому процес систематизації і скорочення податкових пільг є суттєвим напрямком реформування податкової системи. Треба відмітити, що в новій редакції закону пільгові умови оподаткування прибутку підприємств значно звужені.

Визначення платнику податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його в тому, що сплачувати податок повині всі юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і отримують від неї прибутки. Згідно з законодавством України платниками податку є:

- з числа резидентів суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, вказаних вище, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників;

- управління залізниці, підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи;

- Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку);

- установи пенітенціарної системи та їх підприємства. [15]

Об’єктом оподаткування виступає прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на: суму валових витрат платника податку; суму амортизаційних відрахуваннь платника податку;

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України так і за її межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, доходи від реалізації цінних паперів; доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями і вимогами; доходи від сумісної діяльності та у вигляді дидвідендів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізінгу (аренди); доходи не враховані в розрахунку валового доходу періодів, передуючих звітному, і виявлені в звітному періоді; доходи з інших джерел і від внереалізаційних операцій, в тому числі у вигляді: сум безпороротної фінансової допомоги , отриманої платником податку в звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг) безвідплатно наданих платнику податку в звітному періоді; сум невикористаної частини грошових коштів, які повертаються із страхових резервів; сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей переданих платнику податку згідно договорів схову і використання ним у власному виробництві або господарському обороті; сум штрафів і (або) неустойки, пені, отриманих за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або тритейського суду; сума державного мита, попередньо сплачена позивачем, яка повертається на йогог користь за рішенням суду (арбітражного суду);

Не включається у склад валового доходу: суми акцизного збору, податку на добавлену вартість, отриманих
(нарахованих) підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг) за виключенням випадків, коли таке підприємство-отримувач не виступає платником податку на додану вартість; суми грошових коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду) або в результаті задоволення претензійв порядку, встановленному законодавством в якості компенсації прямих затрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів; суми грошових коштів в частині надлишково сплачених податків, зборів
(обов’язкових платежів), які повертаються або повині бути повернуті платнику податку з бюджету, якщо такі суми не були включені у склад валових витрат; суми грошових коштів або вартість майна надходячих платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реїнвестицій в корпоративні права; суми доходів органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, свідоцтв, реєстрації, інших послуг, обов'я’ковість придбання яких передбачена законодавством), у випадку зарахування таких доходів у місцеві бюджети; суми доходів, накопичувані на пенсійних рахунках в межах механізма додаткового пенсійного забезпечення, а також суми надходженнь в інші неприбуткові установи і організації; суми отриманого платником податку емісійного доходу; грошові кошти, надані платнику податку з Державного іноваційного фонду на поворотній основі; доходи від сумісної діяльності на території України без заснування юридичної особи, дивіденди отримані платником податку від інших платників податку, які були обкладені податком згідно з діючим законодавством; грошові кошти та майно, повернуті власнику корпоративних прав після ліквідації юридичної особи емітента, але не вище номінальної вартості акцій
(долі, пая); грошові кошти та майно, які надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги від іноземних держав згідно міжнародних угод; вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації, у випадках передбачених законодавством;

Валові витрати виробництва і обігу – сума будя-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематервальній формах, здійснюваних в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності;

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) на протязі звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороною праці; суми грошових коштів або вартість майна, добровільно перерахованих
(перданих) в Державний бюджет України або бюджети териториальних громад, в неприбуткові організації, але не більше 4% оподатковуваного прибутку передуючому звітному періода; суми грошових коштів, перерахованих підприємствами Всеукраїнських об’єднаннь осіб, зазнавших лихо внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75% таких осіб, цим об’єднанням для здійснення їх благодійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного прибутку передуючого звітному періода; суми грошових коштів, внесених в страхові резерви; суми внесених (нарахованих) податків, зборів, (обов’язкових платежів), встановлених Законом України “Про систему оподаткування”; суми витрат, не врахованих в минулих податкових періодах в зв’язку з допущенням помилок і виявлених в звітному періоді в розрахунку податкового зобов’язання; суми безнадійної заборгованості в частині, не віднесеній на валові витрати, у випадку коли відповідні мірипо стягненню таких боргів не привели до позитивного результату; суми витрат, пов’язаних з пліпшенням основних фондів в сумі, яка не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, і суми перевищення балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів над вартістю їх реалізації;

Не включаються до складу валових витрат затрати на:

- потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності: а) організація і проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання і розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвуваннь неприбутковим організаціям та затрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності) ; б) фінансування особистих потреб фізичних осіб; придбання, будівництво, реконструкція, модернізація, та інші покращення основних фонів та затрати пов’язані з видобуванням корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації; сплату штрафів та (або) неустойки, пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних органів, суду, арбітражного або третейського суду; утримання органів управління об’єднаннь платників податку, включаючі утримання холдингових компаній, які є відокремлиними юридичними особами; сплату вартості торгових патентів; виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав; виплату дивідендів;

Потрібно підкреслити особливості включення затрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку. До таких валових витрат включаються: витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спецодягом, який необхідний для виконання професійних обов’язків; витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідницько-експерементальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей та зразків; будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійну заміну товарів, реалізованих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів; проведення платником податку передпродажних та рекламних заходів відносно товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) такими платниками податку; будь-які затрати платника податку, пов’язані з утриманням та експлуотацією фондів природоохоронного призначення (крім тих, підлягають амортизації); будь-які затрати по страхуванню ризиків (крім страхування життя); будь які затрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами на ведення господарської діяльності; затрати на відрядження фізичних осіб, які мають трудові відносини з такими платниками податку або виступають членами керівних органів платника податку;

Страницы: 1, 2