Одним з показників ефективності бюджетної політики є сальдо державного бюджету. Активне сальдо свідчить про ідеальне виконання державного бюджету. Воно має місце тоді, коли державні видатки цілковито покриваються доходами й утворюється бюджетний надлишок — явище досить рідкісне у практиці господарювання. Останніми роками всі країни світу, за невеликим винятком, мали пасивне сальдо, якому відповідає дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків над доходами. Як наслідок, типовою стала тенденція до зростання бюджетного дефіциту відносно ВВП.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з другого — законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції — то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятний розмір дефіциту бюджету.

Важливим моментом у процесі розгляду проблеми бюджетного дефіциту є те, що її неможливо розв'язати за рахунок боргового фінансування, оскільки категорії "бюджетний дефіцит" і "державний борг" тісно пов'язані між собою. Одне поняття випливає з іншого, а саме за рахунок боргового фінансування можна скоротити бюджетний дефіцит, проте одразу починає зростати обсяг державного боргу. І навпаки, при збільшенні виплат по державному боргу останній, звичайно, зменшується, однак це, в свою чергу, незмінне призводить до збільшення бюджетного дефіциту. Цей процес може бути нескінченним, внаслідок чого коло замкнеться, якщо уряд не докладе зусиль для того, щоб підвищити ділову та економічну активність у країні. Найвірогідніше, йдеться про те, щоб посилити увагу до концепції функціональних фінансів.

Безумовно, уряд має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Щоб досягти контрольованості таких подій, використовують три основних загальноприйнятих способи фінансування дефіциту державного бюджету, а саме: кредитно-грошова емісія (монетизація); випуск державних позик; збільшення податкових надходжень до державного бюджету.

Причини виникнення бюджетного дефіциту і збільшення державного боргу

Бюджетний дефіцит є системою економічних відносин, пов'язаних із залученням додаткових доходів, понад тих, що є у держави, і їх використанням на фінансування витрат, не забезпечених власними доходами.

Такі додаткові доходи утворюються головним чином в результаті емісії грошей, випуску державних цінних паперів, здійснення внутрішніх і зовнішніх позик.

Відсутність позитивного бюджетного сальдо не слід пов'язувати виключно з надзвичайними обставинами. Дефіцит може бути обумовлений державним регулюванням економіки і відображати наміри уряду здійснювати крупні державні вкладення в розвиток галузей господарства з метою досягнення прогресивних зрушень в структурі суспільного виробництва.

Проте найчастіше дефіцит відображає кризові явища в економіці, погіршення показників фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, порушення економічних зв'язків, неефективність податкової системи і т.д.

У виняткових випадках перевищення витрат над доходами ставати результатом надзвичайних обставин (воєн, стихійних лих і інше), коли засобів і резервів бюджетного фонду недостатньо і доводитися знаходити додаткові джерела фінансування надзвичайних витрат.

Таким чином, зрештою дефіцит бюджету є слідством:

•Надмірних державних витрат;

•Обмеженості фінансових можливостей держави мобілізувати необхідні доходи;

•Циклічних спадів в економіці.

Вимушений дефіцит є наслідком скорочення об'ємів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає унаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані дії у розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Свідомий дефіцит бюджету виникає за умови, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.

Структурні витрати і надходження в більшості складаються з дискреційних програм, введених законодавством. А циклічні витрати і дефіцити складаються з податків і витрат, які автоматично пристосовуються до стану економіки. Так, у разі спаду виробництва кожен процентний пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну суму циклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові надходження зменшуються, а державна допомога з безробіття росте.

Коли ж урядові структури ставлять за мету зменшити бюджетним шляхом підвищення податкових ставок і зниження витрат, то відповідно зменшується структурний дефіцит при повній зайнятості або потенційному об'ємі виробництва. Якщо державний законодавчий орган вирішить ввести програму, яка субсидує соціальне забезпечення материнства, це приведе до зростання структурних витрат, відповідно збільшить структурний дефіцит.

Статистичні дослідження показують, що певні заходи уряду, які змінюють структурний дефіцит, змінюють фактичний дефіцит в тому ж самому напрямі.

Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних витрат, яке створює неможливість збалансувати бюджет. Таким чином, відмінність між структурний і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватися відносно незалежно від циклічних коливань. Таким чином, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.

Пасивний дефіцит бюджету виникає під дією економічної кон’юнктури як першопричина накопичення запланованого об'єму бюджетних ресурсів і його можна зіставити з циклічним бюджетним дефіцитом.

Всяке зростання державних витрат, не підкріплене збільшенням доходів, порушує бюджетну рівновагу, створює негативне бюджетне сальдо, з одного боку, але з іншої — причиною бюджетного дефіциту можуть з'явитися недостатні доходи держави. Приймаючи до уваги, що основним джерелом доходу бюджету є податки, слід визнати той факт, що стан прибуткової бази бюджету визначається станом суб'єктів господарювання зокрема і економіки в цілому.

До найважливіших чинників, що впливають на бюджетний дефіцит і визначають його розмір, відноситься коливання об'єму ВВП протягом бюджетного періоду. Практика показала, що в періоди депресії, коли ВВП низький, бюджет, як правило, зводиться з дефіцитом, тоді як в періоди підйому спостерігається позитивне бюджетне сальдо. Причиною таких змін є метаморфози, що відбуваються як в прибутковій, так і у витратній частинах бюджету. Тут є на увазі, що під час спадів різко скорочуються надходження прямих податків (прибуткового податку, податку на прибуток і ін.) у зв'язку із зменшенням бази оподаткування. В той же час зростають окремі види державних витрат, що примушує їх знаходитися в противазі з циклом.

Якщо уряду вдається збільшити частку випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то ростуть основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар довга. Сума відсотків за державний борг дорівнює утворення державного боргу і реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього йде на виплату відсотків по обслуговуванню державного боргу, тобто відношення державного боргу до ВВП.

Таким чином, види бюджетного дефіциту можна згрупувати в такий спосіб:

1. За формою вияву:

— відкритий;

— прихований;

— квазіфіскальний.

2. За причинами виникнення:

— вимушений;

— свідомий.

3. За напрямом державного фінансування:

— активний;

— пасивний.

4. За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту:

— фактичний;

— структурний;

— циклічний.

5. За терміном дії:

— тимчасовий;

— стійкий.

6. За зв'язком із державним боргом:

— первинний;

— операційний.

Основні причини різкого стрибка бюджетного дефіциту:

низька ефективність суспільного виробництва, що посилюється малою результативністю зовнішньоекономічних зв'язків.

нераціональна структура бюджетних витрат, посилена прагненням жити не по засобах, здійснюючи крупні державні інвестиції і величезні військові витрати, надаючи допомогу (нерідко безвідплатну) країнам, що розвиваються.

неефективний бюджетний механізм, що не дозволяє державі використовувати його як стимул розвитку економіки і соціальної сфери.

Важливим чинником дестабілізації фінансового стану господарства країни, зниження державних доходів і зростання бюджетного дефіциту з'явилася фінансова система країни.

Прагнення до рівноваги бюджетних витрат і доходів шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одне з головних завдань.

При цьому слід враховувати, що способи рішення даної задачі багато в чому визначаються тим, до якої межі (нульового або іншого) і якими темпами потрібно прагнути до того, що збалансувало бюджету.

Основними причинами стійких бюджетних дефіцитів і збільшення державного боргу є:

збільшення державних витрат у військовий час, при різного роду стихійних лихах або в періоди інших соціальних конфліктів. Боргове фінансування бюджетного дефіциту дозволяє в короткостроковому періоді ослабити інфляційну напругу, уникнувши збільшення грошової маси, і не вдаватися до посилювання оподаткування;

циклічні спади і «вбудовані стабілізатори» економіки;

дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення крупних державних вкладень в розвиток економіки.

дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність її фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку дефіцит – явище надзвичайне тривожне, таке, що вимагає ухвалення не тільки термінових і дієвих економічних заходів, але відповідних політичних рішень.

скорочення податків в цілях стимулювання економіки;

посилення впливу політичного бізнес-цикла останніми роками, пов'язане з проведенням «популярної» макроекономічної політики збільшення державних витрат і зниження податків перед черговими виборами;

підвищення довгострокової напруженості в бюджетний-податковій сфері в результаті:

збільшення державних витрат на соціальне забезпечення і охорону здоров'я (переважно в тих країнах, де зростає частка немолодого населення)

збільшення державних витрат на освіту і створення нових робочих місць

Звідси ясно, що в умовах динамічної економіки, що розвивається, із стійкими, а головне – ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит (звичайно, в розумних межах) не страшний. Оскільки у борг жили і продовжують жити багато економічно розвинених держав. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою у борг фінансових ресурсів не повинна лягати тяжким вантажем на економіку країни, на плечі платників податків, супроводжуватися скороченням соціальних програм.

При плануванні бюджету постійно передбачався його дефіцит. В окремі роки рівень дефіциту бюджету становив майже 1/5 частину видатків.

Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

1. Зменшення приросту національного доходу.

2. Збільшення бюджетних витрат.

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

Інфляційні процеси

Можна зробити висновок про те, що основними причинами бюджетного дефіциту і збільшення державного боргу є:

1.Виникнення надзвичайних обставин (воєн, великих стихійних лих).

2.Низька ефективність суспільного виробництва; висока потенційна вага збиткових підприємств загалом їх кількості;

3.Нераціональна структура бюджетних витрат.

4.Недосконалість податкової системи.

5.Некомпетентность керівництво держави, його нездатність тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.

6.Великі витрати на зміст силових структур.

7.Надання безкоштовній допомозі іншим державам.

8.Неможливість отримання боргів від інших держав.

9.Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової.

10.Незадовільнена робота державних служб, в компетенцію яких входять збір податків і інших відрахувань.

11.Крадіжка засобів держбюджету.

12.Необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладень (інвестицій) в економіку.

13.Криза політичної системи держави.

14.Низька купівельна спроможність населення