Дипломна робота «Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин» містить 200 сторінок, основний текст – 130 стор., 10 таблиць, 16 рисунків, 9 додатків на 55 стор. Список літератури включає 127 найменувань, бібліографічний огляд на 8 сторінках.

Об’єктом дослідження є система прямого оподаткування в Україні та її роль у забезпеченні економічного розвитку як держави в цілому (Державний бюджет України) так і регіонів на місцевому рівні (місцеві бюджети).

Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають між державою і платниками податків у процесі прояву регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування.

Метою дипломного дослідження є пошук шляхів удосконалення стимулюючої і регулюючої функцій механізму прямого оподаткування, як одного з інструментів системи фінансового регулювання ринкових відносин в економіці України.

Завданнями дипломної роботи є:

– провести дослідження теоретичних концепцій стосовно дії прямих податків в Україні та інших країнах;

– провести аналітичну оцінку вітчизняного механізму прямого оподаткування з позиції його впливу на розвиток економіки;

– обґрунтувати концептуальні підходи і розробити науково-практичні рекомендації щодо посилення регулюючої та стимулюючої функцій механізму прямого оподаткування суб’єктів ринкової економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2010 р.

Вступ

В кожній країні держава використовує певний господарський механізм для впливу на процес відтворення. Склад і структура господарського механізму визначається рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями розвитку суспільства. Одним із елементів господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих і перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів.

Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносяться податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня, премії та ін.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки та збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для використання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність та стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тиску на виробників, надання пільг інвесторам та експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплат податків.

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що до побудови ефективної системи прямого оподаткування держава має підходити особливо виважено, враховуючи при цьому не лише фіскальні інтереси, а й економічне становище платників, стимулюючи їх на реалізацію стратегічної мети розвитку національної економіки.

Механізм реалізації сучасної системи прямого оподаткування України по суті залишається переважно фіскальним і потребує подальшого реформування та удосконалення в контексті забезпечення повноцінної інтеграції нашої країни в світову систему господарювання. Для забезпечення стійкого зростання необхідною і доцільною видається переорієнтація прямого оподаткування з переважно фіскального важеля до системи з органічним поєднанням її фіскальної, регулюючої та стимулюючої складових.

Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

– провести дослідження теоретичних концепцій стосовно дії прямих податків в Україні та інших країнах;

– зробити порівняльний аналіз щодо становлення і розвитку механізмів прямого оподаткування в Україні з іншими країнами;

– проаналізувати і оцінити вплив і наслідки ринкових перетворень в Україні за допомогою важелів прямого оподаткування;

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є сучасні теорії і концепції економічної та фінансової науки, зокрема, теорії бюджету, теорії податків та теорії державного регулювання економіки.

В роботі використано методи: порівняльно-історичного аналізу для дослідження еволюції механізмів функціонування прямих податків в історичній ретроспективі; економіко-статистичні – при вивченні та узагальненні статистичної інформації задля виявлення впливу механізму прямого оподаткування на економічний розвиток держави і платників податків.

Інформаційною базою дослідження слугували результати теоретичних та науково-практичних досліджень з питань оподаткування, дані статистичної звітності та нормативно-правові акти України з питань оподаткування, формування і регулювання фінансової політики держави.

Новизна отриманих результатів полягає в розвитку концептуальних підходів та проведенні порівняльного аналізу існуючих стратегій реорганізації податкової системи України і її адаптації до нормативів систем оподаткування Європейського Союзу, на основі яких в дипломному проекті дістала подальшого розвитку оптимізаційна модель реорганізації податкової системи України внесенням відповідних змін до проекту Податкового Кодексу України, як інтегрального законодавчого документа, який спроможний внести всеосяжні корективи в побудову податкової системи України.

Прийняття запропонованої в дипломній роботі стратегії в Податковому Кодексі дозволяє очікувати наступні наслідки в податковій системі України на протязі 2008–2012 років:

1) Внесення змін до оподаткування фондів зарплати підприємств та формування державних пенсійного та фондів соціального страхування на основі запровадження справляння єдиного соціального внеску та поступового зниження його рівня від 37% до 22% ФОП;

2) Компенсація зниження рівня єдиного соціального податку введенням обов'язкових страхових відрахувань індивідуальних доходів на накопичувальні пенсійні розрахунки (у розрізі груп громадян за рівнями доходів за рік);

3) Зміни в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян введенням прогресивної шкали оподаткування (5 –15%) з неоподатковуваним мінімумом до 150% від рівня мінімального прожиткового мінімуму;

4) Внесення змін до оподаткування прибутку підприємств (нерозподіленого корпоративного прибутку) зниженням ставки оподаткування від 25% до 10% на основі введення шкали плаваючих «дзеркальних» пільгових ставок оподаткування, які сприяють зростанню рівня заробітної плати в собівартості продукції до європейського рівня:

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції та послуг 10% та менше – ставка податку на прибуток становить 25%;

- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції 25% та більше – ставка податку на прибуток становить 10%;

5) Розробка і встановлення податків та рентних платежів за використання об'єктів (ресурсів) природи, добуток корисних копалин, використання енергетичних джерел, забруднення навколишнього середовища;

8) Запровадження прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних та юридичних осіб, як кінечного продукту споживання, що компенсує зниження ставок оподаткування прибутку підприємств як проміжного продукту, який потім розподіляється між кінечними споживачами – фізичними особами та корпораціями.

При цьому при веденні прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних осіб, як неплатників податку на додану вартість, які сплачують 20% не доданої, а повної вартості предметів при кожній покупці, компенсувати їм частину податку на майно зарахуванням суми сплаченого ПДВ при купівлі предметів власності (тобто при ставці оподаткування 2% на рік – перші 10 років після придбання майна – податок заліковується згідно наданим документам про вартість майна та сплачений ПДВ при його купівлі).

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій по підсиленню ролі прямого оподаткування кінцевих споживачів економіки та зниженню рівня прямого оподаткування на підприємництво, як проміжний елемент споживання виробленої нової вартості продукції та послуг в циклах розширеного суспільного відтворення, для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України на основі запропонованої стратегії розвитку податкової системи України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2012 р.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи – 200 сторінок комп’ютерного тексту. Основний текст – 130 сторінок, містить 10 таблиць і 16 рисунків, 9 додатків на 55 сторінках. Список літератури включає 127 найменувань, бібліографічний огляд на 8 сторінках.

1. Сутність прямого оподаткування підприємств та його значення для розвитку ринкових відносин

1.1 Податкова система України. Її сутність та ознаки

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [119].

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби. Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [109]:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:

а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.

Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

– універсальний (для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

– диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

– тверді (встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

– процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад – остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) – одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.

Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д. Рузвельта в роки Великої Депресії 1920–30х рр.

4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

– за формою оподаткування;

– за економічним змістом об’єкта оподаткування;

– в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

– за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

– в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

– в залежності від встановленого порядку використання;

– за суб’єктом оподаткування.

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу – на споживача продукції.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [114].

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито. За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [98]:

1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.

До важливих елементів податку відноситься:

Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [99]:

а). По встановленню податкового тиску на платника:

1. Базова (основна) ставка – ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.

2. Знижена ставка – що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (податкова пільга).

3. Підвищена ставка – враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.

б). По методу встановлення ставки податку:

1. Абсолютні (тверді) ставки – ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.

2. Відносні – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:

– відносно-процентні – ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;

– відносно-кратні – співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику;

– відносно-грошові – ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.

в). По змісту:

1. Маргінальні – ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу.

2. Фактична ставка – виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.

3. Економічна ставка – відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.

г). По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча – податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т. п.

2. Обмежувальна – ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна – податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування – це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування – метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування – метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування – метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування – припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий – спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний – спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній – спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

В Україні, згідно Закону України «Про систему оподаткування» [4] стягуються наступні види податків та зборів:

– загальнодержавні непрямі податки;

– загальнодержавні прямі податки;

– загальнодержавні збори;

– місцеві прямі податки;

– місцеві збори

В Україні стягують такі види загальнодержавних прямих податків [4]:

– податок на прибуток підприємств;

– єдиний податок;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– податок з доходів фізичних осіб;

– плата за торговий патент;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на промисел;

– державне мито;

– рентні платежі;

– податок на землю.

Податковим законодавством України передбачено такі види прямих місцевих податків [4]:

– податок з реклами;

- комунальний податок.

1.2 Прямі податки з підприємств в податковій системі України та їх регулююча роль в ринкових відносинах

Проаналізуємо детально основні характеристики стягуємих з підприємств в Україні загальнодержавних прямих податків, які мають найбільшу питому вагу в державному (Рис. Д.1 Додатку Д) чи місцевих бюджетах:

1) податок на прибуток підприємств;

2) єдиний податок;

3) фіксований сільськогосподарський податок;

4) державне мито;

5) рентні платежі;

6) податок на землю;

1) Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств (Corporate Profit Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з прибутку юридичних осіб згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6].

Платниками податку на прибуток підприємств є:

– юридичні особи-резиденти України, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку і на території України, і за її межами;

– філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб–резидентів України, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

– фізичні і юридичні особи–нерезиденти, які отримують доходи з джерел їх походження з України;

– постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їхніх засновників.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств – прибуток, який визначається через зменшення сум скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [6].

Ставка оподаткування податком на прибуток визначається статтею 10 «Ставка податку» [6]:

– Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Особливі режими оподаткування податком на прибуток визначаються як:

а) Дохід від страхової діяльності юридичних осіб – резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закону [6], та оподатковується:

– за ставкою 0 відсотків – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів;

– за ставкою 3 відсотки – при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

б) Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 – 13.6 [6], зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

2) Єдиний податок

Єдиний податок (Single Tax) – прямий загальнодержавний податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування згідно Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування» [24].

Платники єдиного податку:

– фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, впродовж року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

– юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Об’єкт оподаткування єдиним податком:

а) Для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб об'єктом оподаткування єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

б) Для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб визначення об'єкта оподаткування під час нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку не передбачено, оскільки сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, фіксована і не залежить від фактичних результатів господарської діяльності платника податку

Ставка єдиного податку:

а) Для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб передбачено можливість обрання однієї з двох ставок податку:

– 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

– 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

б) Для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо фізична особа – суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Якщо фізична особа – платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участі у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) []:

– податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

– податку на прибуток підприємств;

– податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб – суб'єктів малого підприємництва);

– плати (податку) за землю;

– збору на спеціальне використання природних ресурсів;

– збору на обов'язкове соціальне страхування;

– відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

– комунального податку;

– податку на промисел;

– збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

– внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

– внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

– плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

3) Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок (Fixed Agricultural Tax) – загальнодержавний прямий податок, що стягується з юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників, сума якого не змінюється впродовж року і справляється з одиниці земельної площі згідно Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [10].

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

До сільськогосподарських товаровиробників, що мають право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, відносяться:

– сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

– рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які:

– реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків;

– реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність»;

– зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.

Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6