бесплатные рефераты

Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства

Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства»



ЗМІСТ


ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, види, причини та ознаки банкрутства підприємства

1.2 Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

2 ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану та вірогідності банкрутства торговельного підприємства

3 ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ» ЗА ДОПОМОГОЮ ПЕОМ

3.1 Автоматизація системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що досліджується

3.2 Формування аналітичних висновків про оцінку вірогідності банкрутства підприємства шляхом застосування програми Excel

Висновки та пропозиції

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Нестабільність економіки, політичної та податкової системи, невизначеність фінансових відносин між контрагентами стає повсякденним явищем в діяльності суб’єктів господарювання. Це перш за все пов’язано із дисфункціями та втратою важливих фінансових та економічних взаємозв’язків зовнішнього і внутрішнього характеру, що в свою чергу пов’язано зі спадом виробництва, зниженням обсягів інвестицій та поглибленням кризових явищ в Україні.

Банкрутство підприємств і сьогодні є відносно новим явищем для економіки України. Першою хвилею масових банкрутств підприємств можна вважати 90-ті роки. Саме на цей період історичного розвитку припало багато банкрутств вітчизняних підприємств.

Експертна система оцінки вірогідності банкрутства набуває в сучасних умовах безперечно великого значення, оскільки підприємства є повністю самостійними суб'єктами але водночас вони не існують ізольовано та в процесі господарювання взаємодіють з іншими суб'єктами економічних відносин - банком та кредиторами, робітниками, власниками, постачальниками - і несуть повну відповідальність за результати власної виробничо-господарської діяльності перед цими суб’ктами. Пріоритетним напрямком аналізу фінансового стану сучасного підприємства є визначення ступеня схильності підприємства до банкрутства, що обумовлено зростанням значення проблеми банкрутства вітчизняних підприємств в умовах кризової економіки. Саме цим обумовлені мета та завдання дипломної роботи.

Мета роботи полягає у дослідженні розроблених моделей оцінки схильності підприємства до банкрутства, які дозволяють забезпечити попередження та своєчасне виявлення ознак кризи.

Основними завданнями роботи є: теоретичний аналіз літературних джерел; ознайомлення з об’єктом дослідження; дослідження на його основі методик та моделей системи експерної оцінки вірогідності банкрутства підприємства розроблення практичних рекомендацій на основі формування експертних висновків тощо.

Дипломна робота складається з трьох основних розділів, які є взаємодоповнюючими.

Об’єктом дипломної роботи визначено СП «Вінниця-Облторг», особливості діяльності якого докладно описано у розділі 2.

Предметом роботи є розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства.

Проблема експертної оцінки вірогідності банкрутства знаходиться у центрі уваги досліджень і знайшла відображення у працях багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, серед яких Л. Гапенскі, І.О. Бланк, Л.А. Бернстайл, І.Т. Балабанов, Л.О. Лігоненко, А.В. Чупіс, Р. Холт, В.Т. Савчук, Г.В. Савицька, О.Н. Волкова та інші.

Актуальність даного питання сьогодні зумовлена тим, що:

- банкрутство окремого суб'єкта господарювання призводить до порушення загальної макроекономічної рівноваги;

- від об'єктивності оцінку ступеня вірогідності банкрутства підприємства залежить вартість підприємства, його інвестиційна привабливість, що також відображається і на економічних інтересах України.

Таким чином, діагностика та оцінка вірогідності банкрутства кожного окремого підприємства є досить актуальною в Україні зокрема та у світі в цілому.

Результати ідентифікації вірогідності банкрутства підприємства у першу чергу мають слугувати поштовхом для кардинальних організаційних змін на основі організаційної, структурної та управлінської перебудови з метою виведення підприємства на новий рівень функціонування. Чітке усвідомлення керівниками та власниками безповоротності процесу банкрутства може зумовити його остаточну ліквідацію з продажем усього майна або продаж його новим власникам, що дозволить забезпечити його життєдіяльність завдяки таким радикальним реформам.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, види, причини та ознаки банкрутства підприємства

Ще нещодавно банкрутство підприємства було рідкісним явищем. Сучасні умови функціонування підприємств та ризики, що виникають в процесі їх діяльності обумовили появу таких економічних явищ як нерентабельність та неплатоспроможність. Фінансова криза сприяє скороченню попиту на продукцію, а відповідно і зниженню обсягів виробництва; струмкому зростанню обсягів заборгованості перед постачальниками, держбюджетом та банками; затримці виплат по заробітній платі працівникам підприємства. В останні роки кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Тенденції банкрутства розповсюджуються вже не тільки на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки.

Щоб банкрутство господарюючих суб’єктів мінімально негативно впливало на економіку держави, вона повинна сприяти та активно регулювати відносини власності. Цей процес вимагає досконалої нормативної бази.

Походження терміну "банкрут" корінням сягає у італійське право і означає втікаючих боржників. Термін "bancus" дослівно означає «лавка», "rotto" —закривати, ламати [48, с. 432].

Банкрутство – ключовий термін ринкової економіки. Сьогодні воно допомагає вигідно розпорядитися засобами та уникнути катастрофічних наслідків.

Практика господарювання показує, що нерідко фінансово-неспроможні підприємства з певних мотивів приховують цю обставину. Це обумовлює виникнення такого явища як «приховане банкрутство». Деякі суб’єкти фіктивно визнають себе банкрутами, не будучи такими. Це - фіктивне банкрутство.

Ліквідація підприємств неефективних, тих що випускають продукцію, яка не користується попитом цілком виправдана. Буває, навпаки, що службові особи навмисно доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Така поведінка карається Кримінальним кодексом України.

Фінансовий менеджмент характеризує банкрутство як реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі здійснення його діяльності, внаслідок якої воно не може задовольнити вчасно висунуті з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Зазвичай сам термін "банкрутство" сприймається як щось жахливе і непоправне. Це невиправдане сприйняття, оскільки банкрутство не завжди призводить до ліквідації бізнесу, а, зазвичай навпаки, сприяє перерозподілу економічних ресурсів від недалих управлінців до більш ефективних власників. У такому випадку банкрутство підприємства - одна із форм повної реорганізації бізнесу.

Сучасна практика виділяє наступні види банкрутства підприємств [89]:

1. Реальне банкрутство. Визначається повною неспроможністю суб’єкта діяльності відновити в перспективному періоді власну фінансову стійкість та платоспроможність, що пов’язано з реальними втратами капіталу, що його використовувало підприємство. Непоправний рівень втрат капіталу робить неможливою ефективність господарської діяльності в наступному періоді, і таке підприємство одразу визнається банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Характеризується неплатоспроможністю підприємства, викликаною простроченням дебіторської заборгованості. За таких умов обсяг дебіторської заборгованості значно перевищує обсяг кредиторської заборгованості, і одночасно сума активів підприємства значно перевищує обсяг його фінансових зобов’язань. За умов ефективного антикризового управління підприємством та здійснення санації зазвичай не призводить до юридичного банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Має місце, якщо керівник підприємства власноруч створює його неплатоспроможність; зацікавлений у нанесенні збитків підприємству у власних інтересах або в інтересах інших осіб. За навмисне банкрутство законодавчо визначено міру покарання.

4. Фіктивне банкрутство. Визначається неправдивим повідомленням підприємства про власну фінансову неспроможність з метою введення в оману кредиторів і отримання з їхнього боку відстрочки виконання зобов’язань або зниження обсягу кредитної заборгованості. Такі дії також караються законом.

Відповідно до законодавства [1-36], суб'єкти можуть поділятись на боржників або банкрутів.

Боржником вважається суб'єкт на певних стадіях
справи про банкрутство, банкрутом його звуть після постанову суду про визнання його таким.

Кредиторами підприємства вважаються громадяни, юридичні особи, що мають підтверджені відповідними документами майнові вимоги у бік боржника. Кредиторами не вважають суб'єктів, чиї майнові вимоги забезпечені заставою.

У випадку наявності майнових претензій до боржника з боку двох або
більше кредиторів, останні у справі про банкрутство діють як збори кредиторів. Створення комітету кредиторів обов'язкове коли кредиторів більше десяти. Повноваження цього органу представляють збори. Таким чином кредитори не діють відокремлено, а як один кредитор. Це доцільно оскільки всі вони мають однаковий інтерес та однакові претензії до боржника [18].

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні та внутрішні фактори [74, с. 580].

Зовнішні, це передусім підвищення цін на сировину, матеріали й енергоресурси; зниження попиту на продукцію підприємства, а відповідно і зниження цін на неї; економічна криза або інфляція.

Внутрішніми причинами можуть бути: некваліфіковане керівництво підприємства; недосконалість виробничо – технічної політики; невдалий вибір стратегії розвитку підприємства; відсутність організаторських здібностей у керівника.

Варто відзначити, що чим більш стійкий фінансовий стан підприємства, тим меншою є загроза банкрутства такому підприємству.

Першочерговими ознаками стійкості фінансового стану підприємства є [68, с. 204]:

- досягнення цільових розмірів прибутку і рівня рентабельності (сума прибутку визначає можливості підприємства до формування фондів, кошти, яких можуть бути направлені на економічні та соціальні цілі);

- ефективний розподіл частини прибутку, що залишається в розпорядженні трудового колективу. Він за умови досягнутого рівня розвитку підприємства, ступеня вирішення певних проблем та перспектив розвитку встановлює яку суму прибутку необхідно спрямувати на збільшення фонду оборотних коштів, основних засобів тощо;

- задовільна ліквідність балансу, який віддзеркалює сприятливе співвідношення (1:1) суми фінансових зобов'язань та вартості активів, які можуть бути швидко реалізовані і за необхідності спрямовані на погашення зобов'язань;

- наявність власних оборотних коштів в обсязі планового розміру, в іншому випадку підприємство не може створювати необхідні запаси сировини, незавершеного виробництва, готової продукції, матеріалів для безперебійного та ритмічного виготовлення продукції;

- раціональне використання основних засобів, скорочення невстановленого устаткування, незавершеного будівництва тощо;

- оптимальне розміщення власних та запозичених засобів на стадіях кругообігу;

- своєчасність розрахунків підприємства із постачальниками, працівниками, фінансовими органами, банками.

Формування ефективної системи показників-індикаторів загрози банкрутства передусім має базуватись на певних методологічних принципах, зокрема [72, с. 377]:

1. Відповідність системи показників завданням діагностичного дослідження, що визначає спроможність їх забезпечити виявлення та оцінку глибини кризи та розвитку її окремих фаз, здійснення діагностики можливих передумов для її поглиблення або послаблення (переборення).

2. Досконалість інформаційного забезпечення для проведення динамічного та порівняльного аналізу та попереднього розрахунку їх значень.

3. Спроможність чіткого встановлення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи, що забезпечує тотожність їх економічної сутності та тлумачення при використанні фахівцями-експертами.

4. Здатність накопичення статистичної бази відповідно до рівня та динаміки зміни показників, що пізніше стає інформаційною передумовою розробки рейтингових систем (спеціальних критеріальних моделей) діагностики загрози банкрутства.

5. Охоплення коефіцієнтами всіх ключових напрямів аналізу фінансового стану підприємств, які можуть віддзеркалювати кризові явища, що притаманні їх діяльності або передумови для їх появи.

6. Визначення оптимальної чисельності показників на кожному із напрямів дослідження, виключення зі складу системи показників, які дублюють один одного.

7. Встановлення критеріальних меж або негативної динаміки, які можуть бути використані як база для ідентифікації кризового стану або передумов для його появи в майбутньому.

Особливості сучасної експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства сьогодні законодавчо визначені наступними принципами [1-36].

1. Сьогодні методичне забезпечення для оцінки кризового стану та визначення загрози банкрутства підприємства надзвичайно різноманітне. Це визначає доцільність його класифікації за наступними ознаками: характер оціночних показників та їх інформаційного забезпечення; статус та обов'язковість застосування; наявність та характер формування узагальнюючого висновку; підхід до формування оціночних показників; методика їх дослідження, засоби обробки інформації тощо.

2. В межах України прикладом державної методики діагностики кризового стану є „Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки. Цей документ передбачає ідентифікацію стану неплатоспроможності підприємства та визначає правила прийняття рішень відповідно до економічних ознак фіктивного банкрутства, його приховування та доведення до банкрутства, а також і завершення санаційних процедур.

3. Найбільш розповсюдженим методичним підходом до експерної оцінки стану та загрози банкрутства є коефіцієнтний підхід, що грунтується на використанні певного переліку спеціальних фінансових коефіцієнтів- відносних показників, які визначаються через процес порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності підприємств, інформацію про які можна отримувати з фінансової та інших видів звітності.

Експертна оцінка загрози банкрутства на основі фінансових коефіцієнтів передбачає: створення системи оціночних показників; їх розрахунок, проведення порівняльного, горизонтального та еталонного аналізу.

Коефіцієнти-індикатори кризових явищ групуються за наступними ознаками: залежно від функціонального спрямування (показники платоспроможності, структури капіталу, ділової активності та прибутковості діяльності), залежно від інформаційного забезпечення розрахунку (коефіцієнти експрес та поглибленої діагностики), залежно від часових функціональних можливостей (показники теперішньої та майбутньої загрози банкрутства).

4. Простим для застосування та розповсюдженим методом діагностики банкрутства є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами мають на увазі абсолютні оцінні показники, які визначаються за спеціальними методиками на основі показників звітності та управлінського обліку підприємств.

Ідентифікація виявлення ризику банкрутства передбачає порівняння між собою агрегатів та створення діагностичного висновку залежно від результатів порівняння.

Найбільш поширеною є балансова модель, наведена у працях [73, с. 824].

5. Широкого визнання в процесі експертної оцінки вірогідності банкрутства набули матричні моделі ідентифікації стану підприємства, визначені у працях французьких аналітиків Франшона та Романе.

Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується особливим співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів та ідентифікується як певний стан підприємства.

Визначення наявності загрози банкрутства визначається місцезнаходженням підприємства у матриці та ретроспективним визначенням зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

6. Специфіка статистичних моделей діагностики банкрутства полягає в обчисленні дискримінанти функції (границі), у якості аргументів якої застосовуються фінансові коефіцієнти-індикатори, які найбільшим чином характеризують розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє встановити ймовірність загрози банкрутства.

Побудова статистичної моделі характеризує математичну обробку інформації стосовно результатів господарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних сукупностей підприємств-об'єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують здійснювати нормальну господарську діяльність.

Експертна оцінка вірогідності банкрутства українських підприємств на основі закордонних статистичних методик не завжди є коректною, оскільки мають місце порушення найважливіших умов застосування статистичних моделей: відповідність об'єкта діагностування, часова відповідність, відповідність методики визначення параметрів моделі. Зазвичай варто використовувати метод, а не результати його використання.

Сьогодні всеж в теоретичних джерелах найбільш розповсюдженими є закордонні джерела, однак з методичної позиції, перешкоди для створення національних моделей діагностики банкрутства відсутні.

7. Рейтингові моделі діагностики загрози банкрутства являють собою іншу форму створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінки низки характеристик об'єкта оцінювання, які мають чимале значення для визначення наявності та глибини кризи його розвитку [75, с. 580].

Побудова рейтингової системи передбачає наступні етапи роботи: визначення характеру діагностики показників; встановлення переліку оціночних показників фінансового стану та загрози банкрутства підприємства; виокремлення окремих типів життєздатності та стадій розгортання кризи; обгрунтування граничних значень або характерних якісних ознак кожного показника відповідно до типу фінансового стану; розроблення критеріїв бальної оцінки окремих показників та формування ідентифікаційних таблиць оцінювання; встановлення узагальнюючого критерію, інтерпретація та узагальнення результатів рейтингової оцінки.

8. Процес діагностики кризового стану дозволяє використання графічного методу, який носить допоміжний характер і слугує для наочної інтерпретації результатів попередньо здійсненої аналітичної роботи. Діагностика грунтується на 2-3-мірній матриці. Кожний квадрант її характеризується характерним діапазоном значень окремих оціночних показників.

Визначення стану підприємства відбувається у графічній формі визначенням положення підприємства в межах матриці.

9. Специфікою використання експертних методів діагностики кризового стану та загрози банкрутства є використання для формування діагностичного висновку не лише кількісних, а й якісних показників, які характеризують рівень успішності діяльності підприємства, його ресурсне забезпечення, якість менеджменту тощо. Така якісна інформація формується експертами шляхом спостереження або проведенням опитування.

10. Специфікою динамічного підходу до діагностики банкрутства є поглиблений аналіз грошового обороту підприємства, через дослідження обсягів грошового обороту та грошових потоків підприємства, характеризуються джерела формування вхідного та напрями використання вихідного грошових потоків, аналізується ритмічність та синхронність їх, достатність грошових залишків та грошових потоків для фінансування поточних та боргових зобов'язань підприємства. Наявність загрози неплатоспроможності визначається на підставі аналізу ритмічності та синхронності грошових потоків, їх достатності для фінансування грошових витрат підприємства.

В процесі визначеної роботи застосовують спеціальну систему аналітичних коефіцієнтів динамічної платоспроможності, яка визначається за матеріалами бухгалтерського та оперативного обліку, планових даних відносно руху грошових коштів.

11. Специфікою динамічного підходу до аналізу стану підприємства є оперування не статичними, а індексними показниками, які дозволяють оцінювати динамічні зміни підприємства.

Особливостями цього підходу є широке коло об'єктів дослідження, які можуть об'єднувати не лише фінансові, а й нефінансові показники (індикатори) розвитку підприємства, що в сукупності дозволяє оцінити ринкову, виробничу, кадрову та фінансову спроможність підприємства. В якості оціночних використовуються динамічні показники-індекси відповідних показників та індекси співвідношення між двома взаємозалежними аналітичними показниками.

12. Визначення ступеня кризи розвитку підприємства базується також і на використанні автоматизованих систем діагностики – спеціальних програмних продуктах, які використовується для розрахунку окремих показників та визначення на їх основі за спеціальними методиками наявності загрози банкрутства [13].

Визначене розмаїття систем дозволяє класифікувати їх залежно від автономності (автономні, добудовані), наявності функції формування узагальнюючого висновку (розрахункові, інтелектуальні), участі користувача у формуванні узагальнюючого висновку (закриті, відкриті).

Отже, сутність фінансової стійкості підприємства характеризується ефективним управлінням фінансовими ресурсами, а платоспроможність є її зовнішнім проявом.


1.2 Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

Банкрутство або неплатоспроможність – це ті категорії ринкової економіки, які характеризують негативний фінансовий стан підприємства.

Вірогідність банкрутства визначає система показників:

·                    фінансові показники;

·                    показники платоспроможності та фінансової стійкості;

·                    показники інвестиційної активності;

·                    показники ефективності використання активів і пасивів підприємства;

·                    показники організаційно-структурних змін в процесі управління підприємством.

Характерними також для аналізу та оцінки можливого банкрутства є і експертні оцінки, економіко-математичні методи і моделі, які з певним ступенем точності вказують перспективну динаміку параметральних показників фінансового стану та можливі відхилення від очікуваного рівня платоспроможності.

Так, наприклад, в процесі дослідження фінансового стану 19 підприємств американський економіст Едуард Альтман відслідкував, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати вірогідність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. Так з’явився так званий "Z-рахунок Альтмана" [74, с. 580]. Ця модель спочатку була двофакторною, а у розрахунках мали місце коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. З часом постало логічне запитання: чи дійсно можливо, користуючись такою простою функцією, адекватно передбачити імовірність банкрутства? Відповідь ствердна: зазвичай, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, можна обмежитись використанням простої функції. Однак, прогнозування неплатоспроможності на основі двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, оскільки не береться до уваги вплив інших показників, які характеризують ділову активність та ефективність функціонування підприємства. Виникає потреба у більш складній функції, яка залежала б від більшої кількості змінних величин. В процесі досліджень, Альтман за результатами дослідження роботи 66 підприємств (з них половина збанкрутували , а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів створив комбінацію найважливіших для встановлення рівнів ймовірного банкрутства підприємств. Так була створена так звана модель "Altman Z-score". Вона є функцією від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його діяльності за звітний період Z = EAnXn, де n змінюється у діапазоні 1- 5.

У міжнародній практиці, що стабільно функціонує, для оцінки вірогідності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана [74, с. 580].

Розглянемо 2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.

1) Двофакторна модель Альтмана:


Z = - 0,3877 – 1,0736 КП + 0,0579 КАВТ,


де Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

КП – коефіцієнт покриття;

КАВТ – коефіцієнт автономії (фінансової незалежності).

Для підприємств, у яких Z = 0, вірогідність банкрутства становить 50%. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення вірогідності банкрутства. Якщо Z > 0 - вірогідність банкрутства підприємства перевищує 50% і зростає зі збільшенням Z.

2) П'ятифакторна модель Альтмана 1968 року [75, с. 580]:


Z68 = 1,2 К1 + 1,4 К2 + 3,3 К3 + 0,6 К4 + К5,


де К1 – відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

К3 – рівень доходності активів, тобто відношення загального прибутку до суми активів;

К4 – відношення власного капіталу до суми залученого капіталу;

К5 – коефіцієнт оборотності активів, тобто відношення виручки від реалізації до середньої суми активів.

В залежності від значення Z прогнозується імовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока; від 1,81 до 2,675 – висока; від 2,676 до 2,99 – можлива; більш 3,0 – дуже низька.

3) П'ятифакторна модель Альтмана 1983 року:


Z83 = 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 К3 + 0,42 К4 + 0,995К5


Якщо Z83 < 1,23, підприємству загрожує банкрутство; якщо Z83 > 1,23, це свідчить про стабільний фінансовий стан.

Модель Альтмана не дає 100%х результатів. Це зумовлено неможливістю встановити адекватну ринкову ціну деяких основних фондів, переоцінкою основних фондів.

Важливо пам’ятати, що в жодному випадку вірогідність банкрутства не може бути оцінена як нульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність яких значною мірою впливають фактори неекономічного характеру. Для українських підприємств Z-рахунок Альтмана грунтується на основі двох форм звітності - №1 "Баланс підприємства" та №2 "Звіт про фінансові результати підприємства". З метою отримання реальних, об’єктивних даних необхідно, щоб якість фінансової звітності була високою. Зацікавленим у цьому має бути передусім підприємство, оскільки за результатом розрахунку можна характеризувати фінансовий стан підприємства в цілому, а це допомагає розробити подальшу стратегію її функціонування.

Досвід застосування даної моделі у Канаді, США, Бразилії, Австрії, Японії показав, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за її допомогою за один рік можливо з точністю 90%, за два роки - 70%, за три - 50%. Однак незважаючи на ефективність та простоту використання даної моделі для визначення загрози банкротства, у вітчизняних економічних умовах вона не завжди дозволяє отримати об’єктивний результат. Це пояснюється розбіжностями у розрахунку окремих показників, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, впливом інфляції на їхнє формування та іншими об’єктивними причинами, які характеризують необхідність коригування коефіцієнтів значимості показників, що визначені у моделі Альтмана, а також врахування низки інших показників оцінки кризового стану підприємства.

Не менш зручною у використанні є модель Ліса [72, с. 377]:


ZЛ = 0,063 К1 + 0,092 К2 + 0,057 К3 + 0,001 К4,


де К1 – співвідношення оборотних активів та загального обсягу активів;

К2 – співвідношення прибутку від реалізації та загального обсягу активів;

К3 – співвідношення загального прибутку та загального обсягу активів;

К4 – відношення власного капіталу та залученого капіталу.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Якщо ZЛ < 0,037, то підприємство під загрозою банкрутства; якщо ZЛ > 0,037, то має місце стабільний фінансовий стан.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Нерідко у сукупності з іншими моделями використовують модель Тафлера і модель Спрінгейта:

Перша має вигляд:


ZТ = 0,03 К1 + 0,13 К2 + 0,18 К3 + 0,16 К4,


де К1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

К2 – відношення оборотних активів до суми зобов’язань;

К3 – відношення короткострокових зобов’язань до суми всіх активів;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZТ > 0,3, підприємство має добрі довгострокові перспективи; якщо ZТ < 0,2, є ймовірність банкрутства.

Модель Спрінгейта визначається так:


ZС = 1,03 К1 + 3,07 К2 + 0,66 К3 + 0,4 К4,


де К1 – відношення робочого капіталу до підсумку активів;

К2 – відношення загального прибутку до підсумку активів;

К3 – відношення загального прибутку до короткострокових зобов’язань;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZС < 0,862, підприємство є потенційним банкрутом.

На основі фінансової звітності підприємства можливо також визначити вірогідність банкрутства через модель Сайфулліна і Кадикова:


ZСК = 2 К1 + 0,1 К2 + 0,08 К3 + 0,45 К4 + К5,


де К1 – коефіцієнт забезпечення власними коштами;

К2 – коефіцієнт поточної ліквідності;

К3 – коефіцієнт оборотності активів;

К4 – рентабельність реалізованої продукції;

К5 – рентабельність власного капіталу.

Якщо ZСК > 1, підприємство має задовільний фінансовий стан; а якщо ZСК < 1, підприємство має вірогідність банкрутства.

Американський дослідник У. Бівер розробив для використання власну принципову систему показників діагностики банкрутства, яка більш детально буде розглянута в наступному розділі.

Модель П. Пратта включає вісім етапів [78, с. 472]:

I        етап - аналіз короткострокової платоспроможності (абсолютної та високої);

II       етап - оцінка результативності використання активів (оборотність активів та їх віддача);

етап – оцінка ступеня ризику (ділового, як вірогідність отримання прибутку за умов зміни обсягів доходів та витрат; фінансового - за дією фінансового важеля);

етап - оцінка змін у структурі капіталу насамперед за співставленням зобов'язань та розмірів активів, власного
капіталу та величини активів довгострокових зобов'язань до величини активів, власного капіталу та валюти балансу, основних
засобів та власного капіталу, залученого капіталу та власного;

етап – визначення ступеня покриття фінансовими результатами процентних виплат за позиками, фіксованими платежами, дивідендами за привілейованими акціями;

VI етап – аналіз коефіцієнтів рентабельності продукції та капіталу;

VII етап – аналіз прибутковості інвестицій;

VIII етап – аналіз віддачі активів за обсягом продажу товару та отриманими фінансовими результатами діяльності.

Описаний інструментарій може бути використаний не лише для здійснення діагностики ймовірності банкрутства, а й для розроблення програми антикризових дій, а також оцінки результативності запропонованих антикризових заходів.

Якість діагностики вірогідності банкрутства визначається передусім набором оціночних показників (об'єктів дослідження), які застосовуються для отримання експертного висновку. Саме тому даному питанню присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних дослідників.

Інформаційне забезпечення розрахунку показників-індикаторів, дозволяє структурувати показники експрес- та фундаментальної діагностики.

До складу перших включають оціночні показники, що визначаються виключно на підставі затверджених форм звітності підприємства. Вони можуть бути розраховані швидко будь-яким органом державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо.

Особливості фундаментальної діагностики передбачають здійснення її спеціалістами самого підприємства або за його згодою відповідними фахівцями. Тому такий розрахунок потребує більш докладного інформаційного забезпечення у вигляді повного пакету матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

В процесі аналізу мають місце показники поточної та майбутньої загрози банкрутства.

Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дозволяє оцінити загрозу порушення законодавчо передбачених термінів погашення фінансових зобов'язань наявними високоліквідними активами або наявність передумов для ініціювання судових процедур (з боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість та часткова втрата власного капіталу). Ця група доцільно включає і показники, які мають еталонний мінімум або критичне значення. Коли рівень цих показників нижчий за еталонний (критичний) - поточний стан підприємства характеризується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - як високий.

Отже, в Україні державне регулювання банкрутства регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [6].

Відповідно до букви закону, неплатоспроможністю є відсутність можливості суб'єкта підприємницької діяльності погасити своєчасно грошові зобов'язання перед кредиторами, а також зобов’язання по заробітній платі, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не інакше як шляхом відновлення платоспроможності.

Боржником в такому випадку вважається суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати визначені зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їх сплати. Боржник може стати банкрутом.

Банкрутство, згідно законодавства, визнана господарським судом неспроможність боржника відновити власну платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через його ліквідацію.

Теоретичну основу системи експертної оцінки вірогідності банкрутства та шляхи його подолання детально розглянуто в межах даного розділу.


РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Дане підприємство здійснює свою діяльність на основі статуту. До основної діяльності підприємства відповідно до визначеного установчого документу належить оптова та роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами. Підприємство є одним з багатьох підприємств, які входять до складу облспоживспілки. Як і в інших її підприємств найвищим органом управління підприємством є правління.

Правління призначає та звільняє директора підприємства. Директор підприємства підпорядкований правлінню, але всі рішення стосовно поточної його діяльності приймає самостійно. Раз на рік директор підприємства подає правлінню звіт про результати господарсько-фінансової діяльності з висновками ревізійної комісії облспоживспілки, якщо в інший час правління цього не вимагає.

Майно підприємства формується за рахунок грошових коштів, матеріальних цінностей облспоживспілки, які передані підприємству в оперативне управління; пайових внесків членів трудового колективу; доходів, що одержані від реалізації; безоплатних або благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств та громадян.

Трудові відносини колективу підприємства регулюються статутом, законодавством, колективним договором та правилами внутрішнього розпорядку. Трудовий колектив має право: розглядати та затверджувати проект колективного договору, визначати та затверджувати порядок та перелік надання працівникам соціальних пільг. Повноваження трудового колективу представляє профспілковий комітет підприємства.

В узагальненому вигляді організаційну структуру управління підприємством можна представити в наступному вигляді:

 








Рис. 2.1. Організаційна структура управління підприємством


Що стосується діяльності підприємства, то в останні роки завдяки укладенню низки вдалих договорів підприємство працює прибутково, хоча до недавнього часу прибутковість підприємства залишалась лише стратегічною метою.

Для оцінки успішності господарської діяльності охарактеризуємо основні показники даного підприємства використовуючи форму фінансової звітності №2 «Звіт про фінансові результати».


Таблиця 2.1

Основні показники, що визначають характер діяльності підприємства


Показники

2008

2009

Відхилення

Абсолютне

Відносне

1

2

3

4

5

1.Доход від реалізації (без ПДВ)

14019

17251

3232

123,1

2.Собівартість реалізованої продукції

11640

13639

1999

117,2

3. Фінансовий результат від основної діяльності: прибуток

39

734

695

1882

4. Рентабельність

1,2

1,3

0,1

108,3

5. Інші операційні доходи

2537

2143

-394

84,5

6. Адміністративні витрати

542

682

140

125,8

7. Витрати на збут

791

999

208

126,3

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 РЕФЕРАТЫ