Комерційні банки, центральні офіси яких територіально знаходились у Київській області та м. Києві, мали меншу вартість кредитних ресурсів та, відповідно, мали можливість пропонувати кредити за нижчою, ніж в інших регіонах, вартістю. У той же час процентні ставки за кредитами, що надавались в інших регіонах, суттєво відрізнялись своїм рівнем. Таким чином, значна питома вага більш дешевих кредитів, наданих аграріям банками м. Києва, Київської та Житомирської областей, суттєво вплинула на середньозважену вартість кредитів, наданих сільськогосподарським корпораціям в цілому, у бік здешевлення.

2.4 Визначення наслідків кредитних ризиків для банківської системи України

Ослаблення банківської системи України через посилення негативного впливу світової фінансової кризи певною мірою сприяло переоцінці кредитних ризиків і зміні механізмів їх виявлення. З метою забезпечення стабільності банківської системи Національний банк вживав усіх необхідних заходів для нівелювання можливих ризиків. Однак розгортання фінансової кризи, яка стала каталізатором прояву наявного кризового потенціалу, актуалізувало дослідження передумов його формування й результатів прояву з метою вироблення зважених підходів до реалізації банківськими установами кредитної політики. З огляду на зазначене, доцільним є виявлення наслідків експансивної кредитної політики та обґрунтування причин зниження якості банківських активів.

Незважаючи на певне зниження темпів кредитування у 2009 році порівняно з попереднім роком, попит на позикові кошти залишався досить високим, відповідними були й темпи його задоволення. Загальний обсяг кредитів, наданих банками в економіку, на кінець 2009 року становив 734 млрд. грн., а темп їх зростання порівняно з 2008 роком 12%. Відношення наданих банками кредитів до ВВП у 2009 році збільшилося порівняно з 2008 роком на 18 в.п. і становило 77%.

Така динаміка вплинула на структуру банківських активів: спостерігалося зниження обсягу високоліквідних активів та спрямування їх у більш ризиковані, але з вищим рівнем дохідності, види діяльності, зокрема у кредитування, що також призвело до скорочення темпів приросту високоліквідних активів. Так, частка таких активів у загальній структурі активів банків, скоригованих на резерви під активні операції, скоротилася на 5,8 в.п., тоді як обсяг наданих кредитів збільшився майже на 6,7 в.п. У результаті на кінець 2009 року їх частки становили відповідно 13,9% і 75,5%. Зменшення обсягу коштів, які знаходяться в інших банках (їх частка в загальній структурі активів у 2009 році скоротилася з 19,2% до 13,3%), зумовлене зростанням недовіри банків один до одного внаслідок посилення негативного впливу фінансової кризи на розвиток і стабільність банківської системи, а також через необхідність концентрації власних ресурсів для здійснення своєї діяльності.

На наш погляд, виявлена динаміка значно підвищила вразливість банків до зміни умов макроекономічного середовища, зокрема внаслідок подальшої девальвації гривні, зниження рівня кредитоспроможності позичальників і втрати об’єктами застави частини вартості, що мало місце наприкінці року.

Крім того, поширення світової валютної кризи призвело до переоцінки ризиків інвесторами, що проявилося у сповільненні темпів інвестиційних надходжень у країну в 2009 році порівняно з 2008 роком. Починаючи з вересня 2009 року стрімко знижувалися обсяги валютних надходжень від нерезидентів унаслідок скорочення попиту та зниження цін на вітчизняну продукцію на світових ринках. Через обмеженість доступу до зовнішніх позикових ресурсів зменшився обсяг залучених кредитних коштів.

Незважаючи на зростання порівняно з попереднім роком (у номінальному вираженні) обсягу кредитів, наданих суб’єктам господарювання й фізичним особам, темпи їх приросту були нижчими (рис. 15).

На нашу думку, це зумовлено як збільшенням вартості кредитних ресурсів, так і зниженням їх доступності для товаровиробників, зокрема через втрату ними кредитоспроможності, зниження дохідності їхньої діяльності, погіршення фінансового стану підприємств (у тому числі через зростання тривалості розрахунків між ними). Крім того, скорочення обсягу наданих кредитів на початку 2009 року сталося внаслідок зменшення тимчасово вільних коштів банківських установ, реалізації урядом і Національним банком антиінфляційних заходів, які полягали у звуженні грошової маси, зокрема через підвищення вимог до рефінансування банківських установ2, зростання вартості кредитних ресурсів, обмеження споживчого кредитування, в тому числі через посилення вимог до резервування за цими операціями.

Слід зазначити, що все це відбувалося на тлі посилення структурних дисбалансів у економіці в частині невідповідності політики стимулювання внутрішнього попиту структурним змінам у розвитку виробничих галузей, високо ризикової кредитної політики банківських установ, збільшення обсягу зовнішніх надходжень іноземної валюти, значна частина яких була отримана як кредитні ресурси.

В умовах розгортання фінансової кризи (починаючи з вересня 2008 року) подальше сповільнення темпів кредитування сталося через встановлення Національним банком тимчасового обмеження на активні операції банківських установ (з 13.10.2008 року) із посиленням вимог щодо кредитування контрагентів, які не мають надходжень у іноземній валюті; необхідність акумулювання коштів для проведення розрахунків за зовнішніми запозиченнями; підвищення кредитних ризиків унаслідок погіршення кон’юнктури за галузями, що тривалий час були найбільш прибутковими і кредитоспроможними.

Рис. 15. Динаміка приросту наданих суб’єктам господарювання і фізичним особам кредитів за видом валюти.

Низький рівень кредитної активності та припинення наприкінці 2008 року фінансування ряду програм поставили під загрозу можливість розвитку товаровиробників і економіки в цілому. Брак обігових коштів, потребу в яких позичальникам за нинішніх умов досить важко задовольнити шляхом залучення кредитних ресурсів (через низький рівень їх кредитоспроможності та зростання вартості цих ресурсів), призвів до втрати деякими суб’єктами господарювання ринків збуту. Причиною стала неможливість розвитку виробництва, яке не підтримується внутрішнім попитом у зв’язку зі зниженням платоспроможності населення внаслідок падіння його доходів, а також підвищення собівартості товарів тих виробників, котрі використовують імпортну продукцію.

Наслідком зазначених негативних змін стало стрімке зростання обсягу прострочених кредитів у загальній структурі вимог банківських установ за наданими позиками, найшвидші темпи якого спостерігалися починаючи з вересня 2008 року, що зумовлено насамперед значною девальвацією національної валюти. Найбільшу частку в загальній структурі простроченої заборгованості становить заборгованість суб’єктів господарювання, що пояснюється більшими обсягами їх кредитування. Так, частка прострочених кредитів, наданих суб’єктам господарювання, на кінець 2009 року становила 58,9% в загальній сумі прострочених кредитів, а за кредитами, наданими фізичним особам, 41,1%, тоді як на початку 2009 року ці частки дорівнювали відповідно 56,8% і 43,2%. Однак у загальній структурі вимог банків у 2009 році відбулося зростання частки простроченої заборгованості за кредитами суб’єктам господарювання на 4,16 в. п. порівняно з 2008 роком.

У 2009 році істотно збільшилася частка простроченої заборгованості за кредитами в іноземній валюті як суб’єктів господарювання, так і фізичних осіб (рис. 16).

Темпи зміни прострочених кредитів за вимогами банківських установ у іноземній валюті також були значно вищими, порівняно із заборгованістю у гривнях. Проте більший приріст простроченої заборгованості спостерігається за кредитами, наданими фізичним особам.

У цілому темп приросту прострочених кредитів суб’єктів господарювання в національній валюті за 2009 рік збільшився майже на 160 в.п. порівняно з 2008 роком і становив 275,6%. Лише у грудні 2009 року цей показник зріс порівняно з попереднім місяцем на 87 в.п. Водночас річний приріст за кредитами в іноземній валюті становив 463,8 в.п. та на кінець 2009 року 582,8% по відношенню до відповідного періоду 2008 року. За позиками фізичних осіб відповідні показники в національній валюті знизилися на 90,5 в.п., до 208,4%, а в іноземній валюті відбулося зростання на рівні 373,8 в.п., до 623%.

На наш погляд, виявлена негативна динаміка спричинена насамперед посиленням девальваційного тренду за наявності значної частки кредитів, наданих у іноземній валюті фізичним особам, котрі не мають валютних надходжень і боргове навантаження яких унаслідок знецінення гривні збільшується. До того ж, більше половини у структурі кредитів, наданих домогосподарствам, становлять саме довгострокові кредити в іноземній валюті, що посилює зазначений ризик (рис. 17). Так, лише за 2009 рік їх частка зросла на 10 в.п., що певною мірою зумовлено переоцінкою вартості банківських вимог через зміну обмінного курсу гривні. Тоді як кредити в національній валюті в сукупності становлять лише 28% у загальній структурі кредитів, наданих домогосподарствам. При цьому найбільша частка належить споживчим кредитам, частка яких у загальній структурі знизилася на 2 в.п., а серед них середньостроковим і довгостроковим кредитам, частки яких на кінець 2009 року становили 34% і 52% відповідно.

Рис. 16. Структура простроченої заборгованості за наданими кредитами за видом валюти.

Разом із тим, частка кредитів, спрямованих на придбання, будівництво і реконструкцію нерухомості, 75% яких надані на більш ніж 10 років, зросла на 6 в.п.

Зазначимо, що соціально спрямована бюджетна політика, що тривалий час стимулювала попит населення, сприяла нарощенню обсягів кредитування домогосподарств. І, хоча заходи Національного банку, спрямовані на обмеження споживчого кредитування, до певної міри забезпечили сповільнення темпів кредитування населення, цей показник залишився високим. Поглиблення фінансової кризи, що супроводжувалося знеціненням національної валюти, зростанням рівня безробіття, зниженням доходів громадян, а отже і соціальної складової в них, призвело до збільшення частки проблемних кредитів банківських установ через посилення боргового навантаження на позичальників цієї групи.

Рис. 17. Структура кредитів домашнім господарствам за терміном надання та видом валюти.

На наш погляд, основні ризики для банківської системи сконцентровані у кредитах, наданих фізичним особам у іноземній валюті, які формують найбільшу частку в загальній структурі банківських кредитів. Крім того, більшу частину (55%) у загальній структурі наданих кредитів становлять саме довгострокові валютні кредити, що, з урахуванням існуючої диспропорції за термінами залучених банківськими установами депозитів та складної економічної ситуації, свідчить про зростання ризику.

Виявлення факторів ризику дає змогу узагальнити можливі негативні наслідки для банківської системи, зокрема:

1) подальше погіршення якості кредитних портфелів банківських установ через зростання частки прострочених і сумнівних кредитів, втрату об’єктами застави частини вартості;

2) зниження прибутковості діяльності банків, у т. ч. через необхідність нарощення обсягів резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та списання безнадійної заборгованості банківськими установами, що посилює ризик збиткової діяльності, особливо в умовах знецінення національної валюти для кредиторів, які проводили ризикову кредитну політику;

3) виникнення проблем із поверненням зовнішніх запозичень через погіршення фінансових результатів діяльності банківських установ унаслідок низької кредитної активності та їх капіталізації;

4) посилення загрози відтоку капіталу через припинення діяльності в Україні відділеннями банків із іноземним капіталом, власники яких не бажатимуть зазнавати втрат, продовжуючи діяльність у країні з нестабільною політичною ситуацією в умовах наявного економічного спаду, та намагання власників вітчизняних банківських установ зберегти залишки активів;

5) подальше обмеження ресурсної бази, а отже й уповільнення темпів кредитування через високий відсоток проблемних кредитів, досить обережне ставлення зовнішніх кредиторів до ненадійних вітчизняних позичальників (основними факторами високого ризику яких є низька якість активів, зростання обсягу проблемних кредитів, зниження вартості заставленого майна, великий зовнішній борг, дефіцит торговельного балансу, спад реального ВВП);

6) падіння ринкової вартості акцій банківських установ.

Посилення негативного впливу виявлених факторів ризику на стабільність банківської системи можливе внаслідок погіршення кредитоспроможності і фінансового становища клієнтів: суб’єктів господарювання та фізичних осіб.

Так, через погіршення зазначених показників щодо суб’єктів господарювання відбувається, по-перше, збільшення частки пролонгованих кредитів, значний обсяг яких припадає на великі підприємства металургійної, хімічної, машинобудівної і будівельної галузей, унаслідок негативної кон’юнктури на їхню продукцію; по-друге, звуження ресурсної бази, в тому числі через зростання недовіри до банківської системи, зменшення коштів на рахунках клієнтів, зокрема внаслідок відповідної динаміки надходжень на їхні поточні рахунки через скорочення виробництва й погіршення кон’юнктури, вилучення ліквідних активів із банківської системи, в тому числі через зростання тіньового сектору економіки; по-третє, погіршення якості кредитних портфелів банківських установ та збільшення частки проблемних активів унаслідок зростання обсягу простроченої заборгованості.

Скрутне становище фізичних осіб, по-перше, потребує додаткових витрат, пов’язаних із необхідністю підвищення якості моніторингу кредитів, виявлення причин припинення розрахунків за позикою і запровадження відповідних заходів щодо відновлення розрахунків; по-друге, завдає збитків банківським установам через неповернення позик, знижує ресурсні можливості кредиторів, що відповідним чином позначається на рівні виконання ними власних зобов’язань; по-третє, зумовлює потребу в забезпеченні кваліфікованими фахівцями, діяльність яких має бути спрямована на роботу із проблемними кредитами фізичних осіб, а також ведення судових справ щодо безнадійних кредитів; по-четверте, потребує організації роботи з масового вилучення, зберігання, оцінки та переоцінки об’єктів застави з урахуванням ситуації, що склалася на ринку, а також їх реалізації за кредитами, власники яких не спроможні розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Таким чином, негативні результати фінансової діяльності суб’єктів господарювання неодмінно позначаються на стабільності і рівні капіталізації банківської системи. Тому потрібен зважений підхід до реалізації кредитної політики з урахуванням можливих ризиків та їх наслідків у разі погіршення економічних умов.

2.5 Реструктуризація кредитів як метод управління проблемною заборгованістю

Питання своєчасного погашення кредитів стали серйозною проблемою для багатьох клієнтів банків після першої хвилі фінансової кризи в Україні у листопаді-грудні 2008 року. Через падіння доходів населення і девальвацію гривні у 2008 році багато боржників виявилися не в змозі обслуговувати банківські кредити.

За даними НБУ, частка проблемних кредитів, наданих українськими банками, на кінець 2009 року склала 6,17% 46,055 млрд. грн. в абсолютному вираженні. При цьому з початку року проблемна заборгованість збільшилася в 2,6 разів і до кінця року зберігалася динаміка зростання.

Шляхом вирішення проблем заборгованості для багатьох позичальників стала можливість реструктуризації кредитів, тобто зміна умов погашення зобов’язань. Нормативну базу реструктуризації проблемної заборгованості створили дві постанови Національного банку України №49 від 05.02.2009 року та №328 від 03.06.2009 року, яка є значно ефективнішою. Слід звернути увагу на постанову НБУ від 06.08.2009 року №461 «Про заходи по забезпеченню погашення кредитів», яка встановила для комерційних банків рекомендації для роботи з фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами і потрапили у скрутне фінансове становище.

Національний банк України у 2009 році нормативно врегулював процес реструктуризації кредитної заборгованості, затвердивши постанову №328 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів». Зокрема, встановлено чіткі межі зміни деяких параметрів кредитних угод. Так, комерційним банкам заборонено надавати кредитні канікули на термін більше одного року. При цьому продовжувати первинний термін кредиту можна не більше ніж на два роки. Претендент на реструктуризацію повинен документально довести, що він дійсно неспроможний обслуговувати кредит на первинних умовах. Постановою встановлена і пріоритетність здійснення реструктуризації для різних категорій позичальників. Так, відповідно до документа, першочергове право на реструктуризацію мають родини, що взяли кредит на купівлю квартири площею не більше 110 квадратних метри, і не володіють іншою нерухомістю та змушені щомісяця платити за кредитом більше 30% підтверджених місячних доходів.

У другу чергу на реструктуризацію можуть претендувати особи, що позичили в банку не більше 200000 грн. на освіту, лікування або завершення будівництва. Крім того, НБУ подбав про захист прав та інтересів позичальників, а саме: комерційні банки не можуть вимагати сплати сум, нарахованих за кредитною ставкою, а також штрафів у період, поки приймається рішення щодо реструктуризацію боргу. Крім того, банкіри зобов’язані письмово, у доступній формі повідомляти позичальників про переваги і недоліки того чи іншого варіанта пропонованої реструктуризації.

Зазначимо, що серед обов’язкових умов реструктуризації визначено, що щомісячні платежі за такими кредитами не повинні перевищувати 30% місячного доходу позичальника.

У рамках реструктуризації комерційні банки застосовують комплекс інструментів, а саме: пролонгацію кредитів; кредитні канікули (протягом певного терміну позичальник сплачує лише відсотки за кредитом); зміна графіка платежів тощо. Зазначені заходи дозволяють позичальникам зменшити суму щомісячних платежів, а отже, знизити кредитне навантаження на власний бюджет.

Для порушення питання про реструктуризацію кредиту кредитному менеджеру комерційного банку слід надати об’єктивні докази того, що позичальник не має змоги забезпечувати виконання умов кредитної угоди (наприклад, надати довідку про доходи з місця роботи або Державної служби зайнятості тощо).

Реструктуризація кредитів здійснюється безкоштовно. НБУ рекомендував не стягувати нараховані та не сплачені позичальником на час прийняття рішення про реструктуризацію штрафи, пені та неустойки за кредитною заборгованістю.

Зазначимо, що позичальникам не варто розраховувати на продовження строку дії кредитної угоди більше, ніж на 2 роки. При цьому не можна допускати відстрочки платежів за основною частиною боргу на термін більше року, а платежі повинні надходити в банк не рідше одного разу на місяць.

Частка приватних позичальників у Житомирській області, які мають проблемну заборгованість потребують реструктуризації кредитів, не перевищує 30%, що пояснюється проведенням комерційними банками області консервативної політики, яка має за мету залучення надійних позичальників із значним «запасом міцності» за доходами. Проте, значні обсяги проблемної заборгованості за кредитами існують, що є наслідком надто активного кредитуванням фізичних осіб без належної оцінки їх кредитоспроможності.

Сьогодні комерційні банки ведуть більш конструктивний діалог з клієнтами та можуть запропонувати різноманітні варіанти зміни умов кредитної угоди. На наш погляд, реструктуризація кредитів є основою вирішення фінансових проблем позичальників і одним із напрямів виходу банківської системи з кризи, проте умови і процес реструктуризації кредитів потребують суттєвого доопрацювання.

На початок 2010 року комерційними банками Житомирської області було завершено перший етап реструктуризації (про що свідчить різке скорочення за явок на реструктуризацію), під час якої було переоформлено 20%-30% кредитної заборгованості населення.

На наш погляд, цьому сприяла стабілізація валютного курсу, впровадження Національним банком України спеціальних валютних аукціонів. Наприкінці лютого 2009 року НБУ почав проводити спеціальні аукціони, у рамках яких продавав населенню валюту для погашення кредитів за пільговим курсом.

Незважаючи на те, що в окремих випадках реструктуризація заборгованості не надавала банкам бажаних результатів, в цілому, вона дозволила значно поліпшити якість обслуговування кредитів з боку позичальників. Реструктуризація допомогла переважно тим клієнтам, які в значній мірі зберегли свою платоспроможність, при цьому покращується обслуговування кредитів і зменшуються обсяги проблемної заборгованості.

Слід зазначити, що масштабну реструктуризацію проводили не всі комерційні банки, проте, в разі потреби, з кожним позичальником проводилася індивідуальна робота. Варіантом дій комерційних банків, за відсутності реструктуризаційних заходів, є не надання нових позик, через що кредитний портфель досить швидко скорочується. До того ж, у структурі кредитних портфелів більшості комерційних банків Житомирської області переважають короткострокові кредити: карткові або споживчі.

Однозначна ефективність заходів реструктуризації заборгованості населення поки не підтверджується фактами. Так, за даними офіційної статистики НБУ, за перше півріччя 2009 року проблемна заборгованість за кредитами зросла вдвічі до 40 млрд. грн., або близько 6% сукупного кредитного портфеля комерційних банків.

Протягом 2009 року зростали також обсяги несплаченого позичальниками процентного доходу банків за кредитами. При цьому фізичні особи мають проблеми з обслуговуванням кредитів так само часто, як і корпоративні клієнти. Так, у ВТБ Банку, станом на 01.01.2010 року, проблемна заборгованість корпоративних клієнтів становила 5,14%, тоді як фізичних осіб 5,18% (на початок 2009 року дані показники становили 1,46% і 2,79% відповідно). Отже, закономірним є факт формування комерційними банками України максимальними темпами резервів під кредитні операції. Станом на 01.01.2010 року обсяг таких резервів за банківською системою в цілому перевищив 65 млрд. грн., що на 20 млрд. грн. більше, ніж на початок 2009 року.

Слід зазначити, що близько 50% проблемних кредитів припадає на 10-15 найбільших банків України. При цьому їхня проблемна заборгованість зростає темпами, характерними для всієї банківської системи. В абсолютному вираженні найбільше зростання показала проблемна заборгованість позичальників Укрсиббанку. Разом із тим, за часткою «поганих» кредитів у портфелі лідерство належить Альфа-Банку (Україна).

Таким чином, реструктуризація кредитів як метод управління проблемною заборгованістю лише частково сприяє підвищенню якості кредитних портфелів комерційних банків, дозволяє позичальникам через деякий час повернутися до первинного графіка обслуговування кредиту. Отже, процес управління проблемною заборгованістю комерційних банків за кредитами в сучасних умовах потребує удосконалення.

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності банківського кредитування в Україні

3.1 Фактори впливу на вартість проблемної заборгованості за кредитами

Прийняття ефективних управлінських рішень щодо проблемної заборгованості залежить від точності визначення її вартості, тобто проблемна заборгованість за кредитами є об’єктом управління і оцінки. Відомо, що чим більшою є загальна сума заборгованості, тим вищою є вартість боргу для кредитора. Проте практика кредитування комерційних банків України свідчить, що сума заборгованості не єдиний фактор вартості боргу.

Сума заборгованості не може бути передана напряму від однієї особи до іншої. Кредитор стосовно боржника-позичальника має право вимоги виконання зобов’язань боржника, отже, від однієї особи до іншої передається тільки право вимоги за заборгованістю. З метою оцінки вартості боргу саме право вимоги цього боргу є об’єктом оцінки.

Розглянемо специфіку права вимоги як об’єкта оцінки. При розрахунку ринкової вартості передбачається, що вона сформована у результаті гіпотетичної угоди з об’єктом. Оскільки у результаті угоди, як правило, від продавця до покупця переходить не об’єкт, а певні права на нього, то в процесі оцінки визначається вартість цих прав: права власності, права оренди. У цьому значенні борг не є винятком.

Необхідно визначити, яке право є об’єктом оцінки при розрахунку вартості боргу. Одна зі складових двостороннього зобов’язання, що випливає з положень кредитної угоди, зобов’язання боржника зробити певні дії, наприклад, повернути отримані в кредит кошти у визначений строк з нарахуванням на дану суму відсотків за користування кредитом, а також сплатити різні штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню. Відповідно, кредитор має відносно боржника-позичальника право вимоги виконання зобов’язань боржника (далі право вимоги). Таким чином, під оцінкою вартості боргу розуміють оцінку права вимоги.

Визначимо основні особливості права вимоги як об’єкта оцінки:

- є відносним правом, оскільки випливає з існування конкретного цивільно-правового зобов’язання, тобто може передаватися від однієї особи до іншої;

- виникає у кредитора право першого кредитора переходить до нового кредитора у тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходу права;

- велике значення для характеристики права вимоги має його визначеність право вимоги має бути чітко і недвозначно визначене та оформлене, в противному випадку воно може взагалі не мати вартості;

- застосування способів забезпечення (поручительство, застава, банківська гарантія) дозволяє знизити ризик невиконання зобов’язання і підвищити вартість права вимоги;

- вартість права вимоги являє собою результат аналізу множини факторів, при цьому сума боргу є лише одним з них.

Розглянемо фактори вартості права вимоги. Для оцінки права вимоги щодо боржника фактично необхідно відповісти на два головні питання: яку суму реально отримати від боржника у погашення заборгованості та скільки часу необхідно на отримання грошей. На наш погляд, розрахунок вартості права вимоги доцільно здійснювати:

1) у випадку, якщо позичальник має тимчасові проблеми з виконанням зобов’язання за кредитною угодою, враховуючи вартість права вимоги, грошові потоки боржника за рахунок погашення боргу, період погашення боргу і-тої частки боргу, ставку дисконтування, прогнозний період погашення боргу;

2) у випадку, якщо зобов’язання боржника не можуть бути виконані, враховуючи вартість застави, вартість іншого майна боржника (у випадку недостатньої вартості застави), грошові потоки поручителя за рахунок погашення боргу, вартість майна поручителя (у випадку недостатньої вартості застави та грошових коштів поручителя), період, протягом якого буде отримано майно/грошові потоки від реалізації майна.

На вартість проблемної заборгованості за кредитами значно впливають ризики невиконання зобов’язання. Чим вищими є ризики невиконання зобов’язань боржником, тим нижчою є вартість боргу у порівнянні з його номінальною величиною.

Якщо позичальник виконує свої зобов’язання за кредитною угодою в строк, вартість права вимоги зазвичай відповідає номінальній вартості боргу, а ризики невиконання зобов’язання закладені в процентну ставку за кредитом. На підставі практики сучасного банківського кредитування, можна зробити висновок, що право вимоги боргу стає об’єктом оцінки, коли зобов’язання боржника не виконані. У цьому випадку розглядаються 2 сценарії:

1) позичальник має тимчасові труднощі з виконанням зобов’язань за кредитною угодою. Для даного сценарію характерна наявність ризиків невиконання є вищою, ніж середня процентна ставка за кредитами. У цьому випадку пропонується реструктуризація/врегулювання заборгованості на підставі переговорів із кредитором/кредиторами. Для визначення ризиків невиконання зобов’язань у майбутньому створюється фінансова модель прогноз грошових потоків позичальника, на підставі яких стає зрозумілим, чи здатен позичальник у майбутньому виконати свої зобов’язання перед кредитором. Аналізуються структура капіталу, здатність обслуговувати борг, ліквідність та інші показники. Визначальними факторами вартості є сума заборгованості та час її одержання;

2) зобов’язання боржника не можуть бути виконані. У цьому випадку ризики, що розглядаються є максимальними, вартість права вимоги формується на основі не грошових потоків, які будуть отримані від діяльності боржника, а тих потоків, які можуть бути отриманими від реалізації застави та іншого майна боржника, у тому числі від діяльності/майна поручителя.

Якщо позичальник може у майбутньому виконати свої зобов’язання за кредитною угодою, вартість права вимоги доцільно розраховувати на підставі суми заборгованості та часу її одержання. Якщо зобов’язання боржника не можуть бути виконані, сума заборгованості впливає на визначення верхньої межі вартості права вимоги. Вартість права вимоги в цьому випадку залежить від застосованих способів забезпечення, вартості забезпечення та іншого майна боржника, а також строків, протягом яких можуть бути отримані кошти (від продажу майна) за рахунок погашення боргу.

Слід зазначити, що вартість права вимоги залежить не лише від загального фінансового стану боржника. Власник права вимоги зацікавлений у тому, щоб бути впевненим у виконанні боржником відповідних обов’язків і в забезпеченні відшкодування збитків, які виникають у випадку невиконання таких обов’язків. Застосування способів забезпечення дозволяє знизити ризик невиконання зобов’язання.

В кредитній практиці комерційних банків України існує кілька способів забезпечення виконання зобов’язань: застава, поручительство, банківська гарантія, неустойка, утримання та інші. При цьому закон не забороняє одночасно застосовувати кілька способів забезпечення відносно одного зобов’язання. Одним із найбільш активно використовуваних у банківській практиці способів забезпечення кредитного зобов’язання є застава майна або майнових прав.

Вартість забезпечення формує вартість права вимоги у випадку, якщо боржник не може виконати зобов’язання перед кредитором і не передбачається реструктуризація заборгованості. Тобто, фактично, у процесі оцінки права вимоги об’єктом оцінки стає закладене та інше майно боржника, а у випадку наявності поручителів майно поручителів.

Відзначимо наступні особливості оцінки застави у розрізі оцінки права вимоги:

1) можлива оцінка в умовах відсутності повної інформації;

2) вартість права вимоги визначає поточну вартість грошей, які отримає кредитор, тому ринкова вартість застави дисконтується, тобто приводиться до теперішнього моменту часу, з урахуванням строків на одержання судових рішень, виконавче провадження, реалізацію об’єктів;

3) ставка дисконтування розраховується з урахуванням зростаючих ризиків.

У зв’язку з цим, суттєвого значення набувають строки стягнення майна. Одержання грошових коштів від майна боржника є можливим шляхом виконавчого провадження або протягом процедури банкрутства. До кредитора не переходить право власності на закладену річ. Законодавством віддається перевага судовому порядку стягнення закладеного майна. Вимоги заставоутримувача, як правило, задовольняються з виручки від продажу закладеного майна. Строки судового процесу і виконавчого провадження можуть становити близько 1 року. Якщо сума, отримана від продажу предмета застави, недостатня для покриття суми вимог, заставоутримувач має право одержати стягнення з іншого майна боржника. Банкрутство є більш тривалим процесом, процедури можуть тривати до 24 місяців.

За недостатності вартості застав стягнення може бути звернене на інше майно боржника. У цьому випадку зростання вартості права вимоги можливе у випадку достатньої вартості іншого майна та відсутності вимог інших кредиторів.

На наш погляд, наявність юридичних ризиків є одним з основних факторів вартості права вимоги. Наведемо приклад із практики Укрсиббанку Житомирської області. Оцінюється право вимоги кредитора до боржника, який не здатний виконати свої зобов’язання за кредитним договором. При цьому на балансі боржника відображено багато ліквідних активів, частина яких надана у забезпечення (заставу) за зазначеною кредитною угодою. Єдиний спосіб отримати грошові кошти в погашення кредиту звернути стягнення на майно боржника. Проаналізувавши ситуацію, менеджери Укрсиббанку дійшли висновку, що ринкова вартість активів боржника значна, при цьому вартість права вимоги до боржника нульова, оскільки договір застави укладений невірно.

Таким чином, серед основних юридичних ризиків, на наш погляд, доцільно зазначити наступні:

- ризики невірного оформлення документації (за кредитом, за об’єктом фінансування, якщо фінансувалося будівництво тощо);

- ризики фактичної наявності майна/поручителів;

- ризики, пов’язані з наявністю права власності у заставника (на майно, незавершене будівництво, не оформлені права);

- ризики, пов’язані з тактикою поведінки позичальника;

- ризики посягань інших кредиторів на майно боржника;

- ризики затягнутого судочинства.

Отже, оцінка права вимоги повинна проводитися із залученням команди професійних юристів, які проаналізують правильність оформлення кредитної угоди, договору іпотеки та іншої документації за кредитом, оцінять ризики визнання їх недійсними/неукладеними.

Тактика поведінки позичальника значно впливає на строки одержання коштів за рахунок погашення боргу. На наш погляд, доцільно виокремлювати наступні групи позичальників:

- позичальники, які вчасно виконують зобов’язання (у розрізі даних пропозицій не розглядаються);

- позичальники, які активно взаємодіють із кредитором: спільне вирішення питань врегулювання боргу у позасудовому порядку; ухвалюються угоди про відстрочення; запроваджуються новації, тобто обмін існуючих зобов’язань на нові між тими ж особами з метою припинення першого; запроваджується відступне, тобто майнова цінність, прийнята кредитором замість початкового предмета зобов’язання; викуп боргу та інші рішення;

- позичальники, які не взаємодіють із кредиторами, намагаються самостійно розв’язати проблему неплатежів, не інформують кредиторів;

- позичальники, які здійснюють активну протидію кредитору (заперечують вимоги кредиторів у суді, посилаються на кризу як на підставу для визнання кредитної угоди недійсною);

- несумлінні позичальники: для даної групи позичальників вартість права вимоги знижується до нуля.

Кредитор може отримати грошові кошти за рахунок погашення проблемної заборгованості кількома способами, а саме:

- врегулювання/реструктуризація заборгованості. Багато банків розглядають даний сценарій як найбільш привабливий. Не можна не відзначити, що у даному випадку хоча б у майбутньому повинна бути висока ймовірність погашення боргу позичальником;

- обіг стягнення на закладене майно/інші активи. Дану тактику банку доцільно застосовувати у випадку неможливості стягнення коштів з боржника;

- банкрутство боржника. Будь-який кредитор може ініціювати банкрутство, якщо: грошові зобов’язання не виконані боржником упродовж 3 місяців з дати, коли вони повинні були бути виконані, грошові вимоги до боржника у сукупності становлять визначену законодавством суму, а самі зобов’язання підтверджені рішенням суду, що набрало чинності. Даний сценарій найменш привабливий з погляду кредитора, оскільки призводить до мінімізації вартості права вимоги за проблемною заборгованістю (неочевидні перспективи з управління процесом банкрутства та прийняття рішень, що задовольняють кредитора внаслідок можливої відсутності у конкретного кредитора контролю над комітетом або зібранням кредиторів; неочевидні перспективи задоволення вимог за рахунок конкурсної маси; ризик виведення та знецінення активів; тривала процедура; можливість визнання недійсності кредитної угоди, укладеної боржником з окремими кредиторами протягом 6 місяців, що передують поданню заяви про визнання боржника банкрутом).

Вартість права вимоги прямо залежить від наявності або відсутності вимог третіх осіб (та обсягу таких вимог) відносно як заставленого майна, так і іншого майна боржника або належних йому майнових прав (основні засоби, запаси, дебіторська заборгованість. Так, наприклад, незважаючи на прийняття кредитором, якому належить право вимоги, рішення про відстрочення боргу, існує ризик виникнення «проблемних» кредиторів, які ініціюють процедуру банкрутства та знецінять право вимоги. Інший приклад: майно, на яке намагався звернути стягнення кредитор, виявляється у заставі в інших кредиторів. Важливим є те, що погоджені дії боржника і кредиторів сприяють збільшенню вартості права вимоги боргу.

На наш погляд, варто розглянути випадок фінансування банком будівництва, при якому виникають співінвестори будівництва. Припустимо, банк фінансує об’єкт, який будується на закладеній земельній ділянці. Якщо співінвестори зможуть підтвердити в судах своє право, наприклад, щодо окремо взятого приміщення в даному об’єкті, то вартість об’єкта, на який банк захоче звернути стягнення у рамках реалізації належного йому права вимоги, зменшиться (для банку) на величину, що дорівнюватиме площі приміщення, право на яке буде визнано за відповідним співінвестором. Отже, ринкова вартість права вимоги зменшиться.

Підводячи підсумок, відзначимо, що сума заборгованості не є єдиним фактором вартості права вимоги заборгованості. Для визначення вартості права вимоги необхідно здійснити багатофакторний аналіз: оцінити ризики невиконання зобов’язання; вивчити застосовані способи забезпечення; розрахувати вартість забезпечення та інших активів боржника і поручителів і строки стягнення майна; бути впевненим у правильності оформлення кредитних угод, договорів застави та відсутності юридичних ризиків.

3.2 Пропозиції щодо створення комерційними банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями

Протягом 2005-2008 років банківський сектор України дотримувався агресивної політики розвитку, що мало прояв у високих темпах зростання кредитних портфелів банків (понад 50% на рік) за рахунок зовнішніх запозичень ресурсів, наданих закордонними власниками. Надзвичайно високою та економічно необґрунтованою була питома вага валютних кредитів у структурі кредитних портфелів. Починаючи з листопада 2008 року дані тенденції створили для української банківської системи значні ризики та проблеми. За 2009 рік обсяг прострочених кредитів зріс на 55,18%, досягнувши 27,955 млрд. грн., через що банки сформували на 13,87 млрд. грн. нових резервів і зазнали збитків у 7 млрд. грн. Резерви під кредитні операції за 2009 рік зросли на 13,87 млрд. грн. до 58,37 млрд. грн. (+31,16%).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5