Розвиток теорії непрямого оподаткування

Соціальна несправедливість непрямих податків може певною мірою нейтралізуватися державою шляхом вилучення товарів першої необхідності з кола оподатковуваних. Але виникає суперечність: адже швидкість надходження податків, стабільність і рівномірність забезпечуються саме оподаткуванням товарів широкого вжитку. У сучасних умовах вплив непрямих податків на підвищення цін, крім негативності саме цього фактора, достатньо обґрунтовано вважають джерелом розвитку інфляційних тенденцій. Не менш істотним недоліком непрямих податків слід вважати обмежені можливості їх використання для стимулювання виробництва.

Регулювання непрямого оподаткування положеннями проекту нового Податкового Кодексу України 6 травня 2006 року Державна податкова адміністрація України опублікувала на своєму офіційному сайті доопрацьований проект Податкового Кодексу України - 2006 (рис.1.4).

Рис.1.4 Опублікований текст доопрацьованого Податкового Кодексу України – 2006

Проект Податкового Кодексу - 2006 [57] є доопрацьованим варіантом прийнятого у 2му читанні Верховною Радою України у 2000 році проекту Податкового Кодекса України [56], з врахуванням прийнятих у 2000 - 2006 роках змін до основних законів про окремі види податків в Україні.

Згідно статей 15, 16, 17 проекту Податкового Кодексу [57]:

В Україні будуть справлятися:

а) загальнодержавні податки;

б) місцеві податки.

До загальнодержавних належать такі податки:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб;

в) податок на додану вартість;

г) акцизний податок;

д) податок на майно;

е) державне мито;

ж) мито;

з) податок на транспортні засоби;

и) рентні платежі;

і) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

ї) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;

й) екологічний збір.

1. До місцевих податків належать:

а) податок з реклами;

б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг в) податок за використання місцевої символіки;

г) ринковий збір;

д) готельний збір;

е) збір за паркування автотранспорту;

є) курортний податок;

ж) збір за організацію гастрольних заходів;

з) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.

Пропозиції Податкового Кодексу щодо реформування непрямого податку - податку на додану вартість.

Відносно норм існуючого Закону України “Про податок на додану вартість” [11] станом на травень 2006 року в проекті Податкового Кодексу підтверджуються основні змінені законодавчі норми чи пропонуються наступні принципові відмінності та новації в оподаткуванні ПДВ:

А). Визначення платників податку 1. Для цілей оподаткування платником податку є:

а) будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

б) будь-яка особа, яка імпортує товари на митну територію України, за винятком фізичної особи, в разі, коли така фізична особа ввозить (одержує переслані) товари в обсягах, що не перевищують норми безмитного ввезення, встановлені законодавством України;

Б). Вимоги до осіб щодо їх реєстрації як платників податку 1. Будь-які особи, зазначені у статті 4002 цього Кодексу, у яких загальна вартість оподатковуваних операцій з поставки товарів, робіт, послуг протягом будь - якого періоду за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 тисяч гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані зареєструватися як платники податку в органах державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (податковою адресою) з додержанням вимог, передбачених статтею 4005 цього Кодексу.

2. У випадках коли особа, не зареєстрована як платник податку згідно з частиною першою цієї статті, укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), у результаті виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме у два чи більше разів суму, визначену частиною першою цієї статті протягом дванадцятимісячного періоду, така особа зобов’язана надіслати реєстраційну заяву до кінця податкового періоду, за наслідками якого були би збільшені податкові зобов’язання внаслідок такої операції згідно з нормами цього розділу, якби така особа була зареєстрована як платник податку. Особа, що не здійснює таку реєстрацію, несе відповідальність за такою операцією на рівні відповідальності зареєстрованого платника податку за такою ж операцією.

3. Фізичні особи, які не мають статусу суб’єкту господарювання, що ввозять (пересилають) товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством України, сплачують податок без їх реєстрації як платників податку.

4. Суб’єкти господарювання, що не є зареєстрованими як платники цього податку, а також ті, що є суб’єктами спрощених (спеціальних) систем оподаткування, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством, сплачують податок на додану вартість в момент перетину такими товарами митного кордону України без їх реєстрації як платників цього податку.

В). Добровільна реєстрація платників податку 1. Якщо особа здійснює оподатковувані операції та не підпадає під визначення частини першої статті 4005 як платник податку, у зв’язку з обсягами оподатковуваних операцій, меншими визначеної зазначеною вище частиною суми, вважає за доцільне самостійно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за його заявою.

Г) Визначення об'єкта оподаткування Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) поставки товарів (робіт, послуг), місце продажу, виконання, надання яких знаходиться на митній території України;

б) імпорту товарів (робіт, послуг) на митну територію України.

Д). Операції, що не є об'єктом оподаткування 1. Не є об'єктом оподаткування операції з:

а) виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам з будь - яких джерел у порядку, встановленому законодавством України;

б) розподілу (об'єднання) валових активів суб'єктів господарювання за розподільчим (об'єднаним) балансом в результаті проведення реорганізації юридичних осіб, що здійснюється без проведення розрахунків;

в) ввезення (пересилання) товарів зза меж митної території України на територію магазинів безмитної торгівлі та ліцензійних складів, визначених такими згідно із законодавством;

г) ввезення резидентами на митну територію України на умовах договору бербоут - чартеру суден закордонного плавання;

д) випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України;

е) виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород;

є) прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для використання в гральних автоматах та на іншому гральному устаткуванні;

ж) продажу негашених поштових марок України за їх номіналом, конвертів і листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, листівок та конвертів для філателістичних потреб.

З). Розміри ставок податку Ставки податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах:

а) 17 процентів;

б) нульова ставка.

И). Операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою 1. Операції, визначені статтею 4007 цього Кодексу, крім операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, вказаною в пункті "а" статті 4022 цього Кодексу, яка є основною.

2. Податок становить 17 процентів бази оподаткування та додається до ціни товарів, робіт, послуг за винятком випадків, коли податок утримується одержувачем послуг із суми компенсації, що підлягає сплаті нерезиденту у відповідності до статті 4020 цього Кодексу.

3. Під час здійснення бартерних операцій на території України податок справляється за повною ставкою, в тому числі під час обміну товарами, роботами, послугами, операції з продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою.

Пропозиції Податкового Кодексу щодо реформування непрямого податку - акцизного збору.

Як свідчить аналіз різних підходів, наявних у світовій практиці, не існує єдиного підходу щодо визначального напряму реалізації акцизної політики, яка повною мірою враховувала б баланс інтересів фіску та соціального регулювання. Кожна країна посвоєму встановлює такий баланс, виходячи з реалій часу, впливу тих чи інших політичних течій, трансформації суспільної свідомості та системи цінностей.

Загальне коло питань щодо акцизного оподаткування в регулюванні соціальних процесів, які сьогодні та в найближчій перспективі мають вирішеними в Україні:

впорядкування переліку підакцизних товарів;

визначення розмірів ставок акцизного збору;

рівень диференціації акцизних ставок у межах однієї групи підакцизних товарів;

порядок зміни підакцизних ставок та одиниця виміру;

скорочення пільг.

Відносно норм існуючих Декрету „Про акцизний збір” [28] та законів України про окремі акцизні збори та ставки акцизного збору [2526] станом на травень 2006 року в проекті Податкового Кодексу підтверджуються основні змінені законодавчі норми чи пропонуються наступні принципові відмінності та новації в акцизному оподаткуванні:

а) Акцизний податок у проекті Податкового кодексу передбачено як непрямий податок на окремі види товарів, що включається до їх ціни.

б) Замість терміна “акцизний збір” у проекті Кодексу вводиться новий термін - “акцизний податок".

в) У проекті Податкового кодексу суттєво скорочено перелік підакцизних товарів, на які встановлюється акцизний податок, визначено платників податку, порядок його обчислення та сплати при реалізації підакцизної продукції. Зокрема, передбачається визначити п`ять груп підакцизних товарів, а саме:

спирт етиловий, алкогольні напої;

тютюнові вироби;

пиво;

бензин, дизельне пальне;

транспортні засоби.

г) положеннями проекту Податкового кодексу передбачається встановлення трьох видів ставок акцизного податку:

адвалорних (у відсотках до вартості підакцизної продукції);

у твердих сумах з одиниці ваги, об`єму, кількості або іншого натурального показника;

комбінованих (у відсотках до обороту або митної вартості, але не менше встановленої твердої суми, визначеної за одиницю виміру підакцизного товару).

Проектом також передбачається запровадження спрощенного порядку розрахунку акцизного податку при застосуванні ставок у процентах до оподатковуваного обороту.

З метою підтримки вітчизняних виробників та запобігання відволікання обігових коштів проектом Податкового кодексу передбачається, що продаж (передача) підакцизних товарів на митній території України, які використовуваються як сировина для виробництва підакцизних товарів, не буде вважатись об`єктом оподаткування.

А). Поняття акцизного податку . Акцизний податок - це непрямий податок на споживання окремих видів товарів, визначених цим Кодексом як підакцизні.

Б). Платники акцизного податку 1. Платниками акцизного податку є:

а) особа, яка виробляє підакцизні товари на митній території України, у тому числі з давальницької сировини, а також замовник, за дорученням якої виготовляється продукція на давальницьких умовах;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб'єкти господарювання у тому числі їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

д) особа, яка реалізує конфісковані за рішенням суду підакцизні товари, що перейшли у власність держави якщо ці товари підлягають реалізації (продажу) у встановленому законодавством порядку.

В). Реєстрація осіб як платників акцизного податку Особи, визначені статтею 5003, зобов’язані до початку виробництва або імпорту підакцизного товару зареєструватися як платники акцизного податку в органах державної податкової служби за своїм місцем знаходження (податковою адресою) у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби України.

Г). Об'єкти оподаткування Об'єктами оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім прибутків з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за виключенням нафтопродуктів), а також для своїх працівників;

в) вартість та обсяги товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

Д). Підакцизні товари, які не є об’єктом оподаткування 1. Акцизним податком не оподатковуються:

а) підакцизні товари, експортовані за межі митної території України за умови документального підтвердження фактичного вивезення підакцизних товарів з митної території України.

б) легкові автомобілі спеціального призначення для інвалідів, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

в) підакцизні товари (крім нафтопродуктів), які вироблені на митній території України, так і імпортовані на митну територію України, що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів.

г) конфісковані за рішенням суду підакцизні товари, що перейшли у власність держави, якщо вони не підлягають реалізації (продажу) у встановленому законодавством порядку;

е) підакцизні товари, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно з законодавством України не справляється податок на додану вартість.

є) підакцизні товари, ввезені фізичними особами на митну територію України в обсягах, що не перевищують норми безмитного ввезення, встановлені законом;

ж) підакцизні товари, набуті інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції, що вивозяться з митної території України;

з) алкогольні напої та тютюнові вироби, які призначені для реалізації магазинами безмитної торгівлі, при відвантаженні їх безпосередньо українськими виробниками цієї продукції.

4. Акцизний податок справляється з таких товарів та обчислюється за такими ставками - Додаток Е.

1.3 Світовий досвід непрямого оподаткування

Поєднання прямих та непрямих податків - характерна риса податкових систем сучасних держав. За рахунок їх оптимальної структури значною мірою може бути розв’язане те глибоке протиріччя цільових установок, що стоять перед податковою системою. Відмінність полягає у їх співвідношенні. За дослідженнями фахівців [50], в останні два десятиріччя загальна картина прямого і непрямого оподаткування у розвинених капіталістичних країнах мала такий вигляд:

прямі податки переважають у Голландії, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищення їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді, Японії та США;

непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії, Італії, Ірландії, Греції, Іспанії; підвищення їх ролі відбулося в Австралії, Італії та особливо в Швеції;

відносно врівноваженою структурою прямих та непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Фінляндія і Швеція.

Аналіз показує, що середня еластичність (залежність зростання (падіння) надходжень від певного виду податку, від зростання (падіння) ВВП у номінальному вираженні) доходів від прямих податків перевищувала 1, а від непрямих - була меншою за 1. У цілому вона була більше 1, тому можна стверджувати, що податкові системи капіталістичних країн характеризуються високою еластичністю, яка забезпечує їм “автоматичне” зростання податкових доходів при зростанні ВВП.

Загальні тенденції в оподаткуванні реалізуються і в такому напрямі: із зростанням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується. Так, середній показник по країнах Організації економічного співробітництва і розвитку знизився з 33,7 у 1965 р. до 27,6% в 1990 р., а по країнах Європейського Співтовариства - відповідно з 35,6 до 29,5% [58].

Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, - це життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень з доходів юридичних та фізичних осіб. Таку закономірність особливо чітко ілюструють наведені нижче дані, розраховані групою російських вчених [50] (табл.1.1).

Разом з тим, існує й інший фактор - національні особливості окремих країн, що зумовлюють наявність різних стереотипів відносно тих чи інших податків. Так, у групі розвинених країн чітко виділяються такі, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях знаходиться в межах 28-35% (Японія, США, Канада), і ті, де ці величини сягають 45-55% (Англія, Німеччина, Італія, Франція). Якщо, наприклад, в Італії частка непрямих податків знизилась в аналізованому періоді більше ніж на 13%, то у Франції, де історично перевага надавалась непрямим податкам, таке скорочення становило лише 9,3%.

Таблиця 1.1

Взаємозв’язок частки непрямих податків у загальних податкових надходженнях та розмірів ВНП на душу населення

Тобто співвідношення між прямими та непрямими податками відрізняється не лише стосовно розвинених країн та країн, що розвиваються, а також стосовно окремих країн, які входять в ту чи іншу групу. Світовий досвід використання прямого та непрямого оподаткування призводить до висновку про неприпустимість їх протиставляння без ґрунтовного дослідження соціальноекономічних умов, що склалися в країні, етапів історичного розвитку, які пройшла податкова система, в тому числі таких її складових, як податковий контроль і податкова свідомість переважної частини населення, та об’єктивно притаманних цим податкам функціональних рис.

Найбільшими податками на споживання, що стягуються в західних країнах, є акцизи - специфічні, тобто податки на окремі види (групи) споживчих товарів, послуг; та універсальні, що оподатковують валовий оборот комерційного чи промислового підприємства. Найпоширенішою формою універсального акцизу є податок на добавлену вартість. У загальній сумі непрямих податків специфічні акцизи і ПДВ становлять близько 90% надходжень [58].

Таблиця 1.2

Структура податкових надходжень у країнах із ринковою економікою,%

Як вважають економісти, на основі еволюції податкових систем різних країн співвідношення прямих та непрямих податків залежить від досконалості механізму стягнення податків; здатності податкових систем звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; традицій оподаткування; загальної орієнтації на соціальний компроміс, розв’язання найгостріших соціальних проблем. Загальні тенденції в оподаткуванні реалізуються ще в одному напрямі - із зростанням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується.

Таблиця 1.3

Структура податкових надходжень до консолідованих бюджетів країн з ринковою та перехідною економікою (Чехія, Україна) - 2001 рік

Розвиток ринкової економіки та зосередження в приватній власності все більше цінностей приводить до якісної зміни структури податків на загальнодержавному рівні в бік податків з фізичних осіб - власників грошей, майна, добавленої вартості та зменшення податкового навантаження на корпорації, які є лише інструментом для набуття фізичними особами власності, грошових коштів та майна, як це існує в країнах з розвинутою ринковою економікою (Табл.1.2).

Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим. Наприкінці ХІХ й на початку ХХ століття акцизи гальмували розвиток внутрішнього ринку в названих країнах, а тому податкова система формувалася здебільшого за рахунок прибуткового та майнового оподаткування.

Найвищою питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджають інші країни цієї групи - Ірландія (42,1%), Португалія (40,0%), Греція (38,9%).

Реформи, які проводилися і проводяться в країнах з ринковою економікою, не лишили осторонь і непряме оподаткування. В теоретичному плані розробляються різні концепції непрямих податків як нейтральних стосовно процесів збереження та нагромадження. В практичному плані в ряді країн співвідношення між прямими і непрямими податками змінюється на користь останніх.

Відомо, що ряд країн, економіка яких успішно розвивається, наприклад, США, не використовують ПДВ. Проте менш відомо, що тривалий час уникали вказаного податку й деякі наші сусіди - країни Центральної та Східної Європи, що випереджають Україну в ході економічної трансформації і розглядаються як зразок для наслідування Україною. Це стосується, зокрема, Чехії та Словенії.

В залежності від поєднання факторів ПДВ може викликати різний вплив на галузі виробництва. Саме це, очевидно, зумовило розробку та особливості впровадження цього принципово нового податку у Франції законом № 54404 від 10.04.1954 р. “Про фіскальну реформу" з 1 липня 1954 р. ПДВ замінив податок на виробництво, який існував раніше. Стандартна ставка нового податку становила 16,85%. Окрім того, були спеціальні ставки з величинами від 6% до 25%. Потрібно відзначити, що ПДВ незначно змінив співвідношення між непрямими та прямими податками у бюджеті Франції на користь прямих податків. Так, частка непрямих податків, яка становила у державному бюджеті у 1953 р.66,5%, у 1959 р. зменшилася до 61,3%.

Головне ж полягало в тому, що уряд Франції проводив активну інвестиційну політику, спрямовану на структурну перебудову виробництва. Частка інвестицій до ВВП становила, наприклад, у 1952 р.16,8, у 1956 р.17,9%, у 1957 р. 19,4%, 1958 р. - 18,7%.72% загальної суми інвестицій було спрямовано на оновлення основного капіталу. Із виробничих інвестицій 90% спрямовувалося на виробництво засобів виробництва. Із загальної суми інвестицій одна третина була державними, дві третини - приватними.

Враховуючи досвід Франції інші країни поступово переходили до впровадження ПДВ, ув’язуючи величину стандартної ставки, наявність диференційованих ставок не лише з загальними умовами господарства, але й з відмінностями між галузями. Першою після Франції у 1960 р. ПДВ впровадила Мексика при стандартній ставці 10%. В Європі у 1967 р. впровадила ПДВ Данія теж при ставці 10%. У 1968 р. він був впроваджений у ФРН при стандартній ставці 10,0%, у 1969 р. в Швеції - 11%; у 1973 р. в Італії - 12%, у 1989 р. в Швейцарії - 6,5%, у 1991 р. в Канаді - 7%, у 1995 р. в Японії при єдиній ставці 3%. Як бачимо, рівень стандартних ставок за межами ЄС досить диференційований, в країнах ЄС він уніфікується. Окрім того, у більшості країн є декілька ставок, що диференційовані по галузях.

Зауважимо, що ставки податку на додану вартість становлять: у Данії - 25 відсотків, Австрії та Росії - 20, Бельгії - 19, Франції - 18,6, Великобританії - 17,5 відсотка. Таким чином, ставка податку на додану вартість у розмірі 17 відсотків, запропонована урядом у проекті Кодексу, також одна з найнижчих у Європі.

Резюме досліджень 1 розділу До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту (суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

В останні два десятиріччя загальна картина прямого і непрямого оподаткування у розвинених капіталістичних країнах мала такий вигляд:

прямі податки переважають у Голландії, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищення їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді, Японії та США;

непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії, Італії, Ірландії, Греції, Іспанії; підвищення їх ролі відбулося в Австралії, Італії та особливо в Швеції;

відносно врівноваженою структурою прямих та непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Фінляндія і Швеція.

В податковій системі України проблеми співвідношення прямого та непрямого оподаткування, на жаль, стоять на другому плані, оскільки існуюча податкова система направлена тільки на підвищення стягнення податків любими шляхами та продовжує стояти на заваді ефективному розвитку українського суспільства, є несправедливою щодо оподаткування абсолютної більшості громадян України, гальмує економічне і соціальне відродження нації.

Головні ознаки згубності діючої системи оподаткування для потреб держави і суспільства наступні, серед яких окремо виділяються проблеми оптимальності непрямого оподаткування:

1. Система відзначається надзвичайно високим податковим навантаженням.

а) Перш за все воно лягає тягарем на більшість суб’єктів реального сектору економіки. Сукупні податкові вимоги відносно доданої вартості (доходу) окремих національних підприємств, не віднесених до груп пільгового чи спеціального оподаткування, знаходяться в межах від 56,0 до 120%. З урахуванням суб’єктів господарювання, що оподатковуються за спеціальними системами (малий та середній бізнес, сільські господарства, підприємства спеціальних економічних зон і т. і), середнє розрахункове значення податкових вимог до національних суб’єктів господарювання по відношенню до створеної ними доданої вартості досягає в Україні 5658%.

Якщо виключити з розрахунків показників податкового навантаження сплачені підприємствами суми ПДВ, вважаючи що цей податок переноситься на громадян споживачів і на бюджет (при поверненні сплачених сум українським експортерам), то діапазон коливань сукупних податкових вимог до окремих українських підприємств і господарств, які не користуються спеціальними пільговими системами оподаткування, становитиме від 40,0 до 82,0% створеної ними доданої вартості. Середнє розрахункове значення податкових вимог до усіх українських суб’єктів господарювання (враховуючи “пільговиків”) по відношенню до створеної ними доданої вартості знизиться після виключення вимог з ПДВ до 45,047,0%. Водночас, введення у 2005 році законодавством про бюджет додаткових фіскальних платежів з чистого прибутку (не менше половини його величини) підприємствами державної власності збільшило середні сукупні податкові вимоги до підприємств України до рівня 48,049,0% доданої вартості.

Звичайно, лише окремі підприємства здатні витримати такі надзвичайно високі нормативні податкові навантаження. Це, зокрема, лише ті підприємства, у яких співвідношення прибутку до фонду заробітної плати сягає щонайменше 120%. По державних підприємствах цей показник мав би бути щонайменше 160%. Очевидно, що в такому списку не буде жодного підприємства промисловості та сільського господарства.

б) Достатньо високе податкове навантаження лягає також на доходи споживачів - пересічних громадян України. В основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші. Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно 4546% від суми усієї офіційної зарплати та інших індивідуальних доходів громадян. Окрім того, прямі податки на доходи громадян у цьому році становлять 15,115,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів тощо). Отже в середньому до 62% індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших - субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибуткових активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави.

Для пенсіонерів та інших соціально незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних доходів - отриманих пенсій, допомог, субсидій і т. і. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5% їх індивідуальних доходів (що становить 14,3% від обсягу ВВП України у ц. р).

Звичайно такий рівень оподаткування є неприйнятним - люди обмежені у споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон.

У підсумку: загальне податкове навантаження на економіку (і на суб’єктів господарювання, і на сім’ї) у формі сукупних вимог до платників податків складає станом на 2005 рік біля 83,5% (49,0+20,2+14,3) від обсягу ВВП України.

2. Недопустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. При надзвичайно високому рівні загальних податкових вимог в України усі фактичні податкові надходження до консолідованого бюджету і соціальних фондів держави дорівнюють за планом на 2005 рік 163,2 млрд. грн. або 40,0% ВВП. У минулі ж роки сукупні податкові надходження становили не більше 38,8% ВВП України (у 2002 році).

Різниця між вимогами і фактичними надходженнями (83,5 - 40,0=43,5% ВВП або приблизно 187,0 млрд. грн) демонструє, як мінімум, міру неприйнятності для суспільства податкового навантаження. Окрім того, це свідчення масштабності звільнень та ухилень від оподаткування, а також неефективності організації податкової системи.

3. До вад чинної податкової системи треба віднести й надзвичайну нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження на різних платників податків.

4. Несправедливість системи оподаткування полягає й у неотриманні послуг, пенсій й допомог від держави тими громадянами і членами їх сімей, які сплачують відповідні податки. Так, дрібні та середні підприємці, надавачі приватних послуг тощо, які вносять платежі за спрощеною системою оподаткування, не мають прав на отримання таких же пенсій й соціальних допомог, як наймані працівники, що сплатили адекватні суми до державного бюджету й пенсійного та соціальних фондів. Те ж можна сказати й про державну правову допомогу, яка продовжує дискримінаційно ставитися до приватного бізнесу і підприємництва.

5. Згубність діючої системи оподаткування полягає й у її перевантаженні непрямими податками, які у сукупності складають 75% всіх податкових платежів громадян України. В той же час, частка непрямих податків, які сплачують підприємства та інші суб’єкти господарювання (сплачують лише ввізне, вивізне та державне мито) не перевищує 10,0% їх сукупних податкових зобов’язань.

Фактично через непрямі податки (акцизи та ПДВ) держава переклала податкове навантаження на плечі населення. Згубність такого перекладання у тому, що:

а) платники непрямих податків у більшості випадків не знають, що їх оподатковують. Податківці вважають це перевагою даних податкових зборів. Громадяни не обурюються, купуючи товари та послуги, а отже ставки ПДВ, акцизів, мита, спецзборів і т.п. можна підвищувати; можна постійно множити кількість видів непрямих податкових вилучень, довільно завищувати суми останніх, використовуючи неправдиві дані про величину предмету оподаткування (особливо щодо ПДВ та ввізного мита). Внаслідок цього податківці можуть вільно маніпулювати розрахунками платежів, а отже, не докладаючи зусиль, отримувати необхідні надходження. В той же час неконтрольованість цього типу оподаткування з боку платників разом з довільними маніпулюваннями роблять надходження цих податків вкрай нестабільними та ненадійними;

б) страждають від застосування непрямих податків (в частині, що не оподатковує предмети розкоші) у більшій мірі бідні сім’ї і незаможні громадяни. З часом акцизи, що мають диференціюватися, зростаючи для предметів розкоші, складають все меншу частку у сумах непрямих податків, де випереджаючими темпами збільшується вагомість ПДВ та ввізного мита. Внаслідок цього, непряме оподаткування усе у більшій мірі порушує засади рівномірного обтяження доходів усіх платників податків;

в) застосування непрямих податків у роки зростання виробництва й споживання виглядає вкрай доцільним через прискорене збільшення цих податкових вимог. Навпаки, у роки гальмування темпів росту економіки, суми надходжень від їх сплати зменшуються, причому таке зменшення випереджає падіння прямих податкових платежів.

6. Характерними рисами податкової системи є непрозорість, суперечливість та незрозумілість норм, що застосовуються.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8