Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються у готівковому та безготівковому обігу, і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.

Визначаючи грошову масу, виходять із грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимірювачами грошової маси.

Грошові агрегати — це зобов’язання банківської системи нефінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відбиває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та резервів комерційних банків.

Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків і поточних депозитів. Параметр М0 включає в себе готівку в обігу (у касах підприємств і організацій та на рахунках населення).

Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 і строкові депозити. Строкові депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових рахунках у комерційних банках.

Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність зберігати свою номінальну вартість незмінною.

Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов’язаний з швидкістю грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.

Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі може бути пов’язана з грошовою базою Центрального банку за допомогою мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого грошового агрегату) до грошової бази — суми готівки, що утримується поза банківською системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми номінальних обов’язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку в сейфах:

де k — грошовий мультиплікатор; M — грошовий агрегат, R — грошова база.

Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох суб’єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової бази. Комерційні банки визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розподіляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточними вкладами та іншими зобов’язаннями, фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу, рух суспільного продукту і національного доходу, створення доходів у народному господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які складаються між населенням, урядом, підприємствами й організаціями. Ці відносини характеризуються обсягом грошового обороту, що являє собою сукупність операцій, у процесі виконання яких відбувається рух грошової маси. Необхідно відрізняти обсяг грошового обороту від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з надходження (або списання) грошей за певний період, а другий дістають як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий оборот поділяється на безготівковий та готівковий оборот.

Безготівковий грошовий оборот — це сукупність грошових розрахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обороті гроші виконують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий оборот — це сукупність грошових розрахунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей.

Для управління процесами грошового обороту потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти закономірності цих процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний оборот і нетоварний платіжний оборот. До складу товарного обороту включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обороту — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної дисципліни, інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють, власне, швидкість її обігу та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду та множиться на 12 (відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2 на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівки на кінець звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній валюті, на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім міжаукціонним та міжбанківським, з одного боку, та некомерційним, з іншого.

Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він відбиває рух грошової маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується для кожної банківської установи.

Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надходжень і видачі (витрат) готівки і, відповідно, поділяється на дві частини. У кожній частині виокремлюються статті згідно з каналами руху готівки. У першій частині показують прогнозне надходження готівки до каси банківської установи, а у другій — прогнозну видачу готівки з кас банківської установи. У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.

Для характеристики організаційної діяльності банківських установ за розрахунками використовують показник швидкості документообігу. Чим швидше розрахункові документи проходять шлях від постачальника до споживача, тим ефективніша діяльність банку.

Тривалість t перебування коштів у розрахунках (у днях):

де — середній залишок коштів на рахунку; Обсп — оборот з витрати (списання) коштів із рахунку; D — кількість календарних днів у періоді.

Кількість n оборотів коштів у розрахунках можна визначити діленням кількості календарних днів у періоді на тривалість перебування коштів у розрахунках:

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.

Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту, схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей можна схарактеризувати, скориставшись показником про середню купюрність, значення якого обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої.

Кількість оборотів грошей визначається за формулою:

де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; — загальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує, скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість обертів, що їх робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до зростання цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів грошової маси.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища. Тому важливим завданням статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома способами:

1) прогнозування попиту на гроші;

2) прогнозування пропозиції грошей.

Порівняння прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дає підстави для висновків про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.

Початковим моментом у прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база охоплює готівку небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору і державних структур.

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов’язань комерційних банків перед Центральним банком, закордонних чистих активів (результат платіжного балансу), а також приріст нерезервних зобов’язань Центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов’язання).

Динаміка грошових агрегатів об’єднаної банківської системи може бути пов’язана з динамікою грошової бази Національного банку України таким рівнянням:

M = kR = K(NFA + NDCG + DCB + OIN),

де М — грошовий агрегат; NFA — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті зобов’язання Уряду; DCB — чисті зобов’язання комерційних банків; OIN — інші статті (нетто), R — грошова база, k — грошовий мультиплікатор.

У разі прогнозування попиту на гроші незалежним параметром є обов’язкові фактори і змінні фактори «можливих витрат».

Обов’язкові фактори мають враховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під обов’язковим фактором звичайно розуміють ВВП. Фактор «можливих витрат» виражає ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують для «можливих витрат» використовувати ставки за короткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують у разі прогнозування попиту на гроші для фактора «можливих витрат» використовувати відсоткові ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відображується зміна цін попиту на гроші.