У лютому, на противагу січню 2007 року, обсяг грошової маси (М2) збільшився на 2.0% і досяг рівня початку року - 259.5 млрд. грн. Упродовж січня - лютого поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті збільшився на 3.6%, у тому числі за лютий - на 3.7%, а їх питома вага в загальній сумі (М3) зросла на 1.7 процентного пункту до 53.9%.

Зростання коштів у іноземній валюті сприяло зростанню рівня доларизації економіки з 26.97% на початку року до 28.27% на 01.03.2007 р.

Найбільшим у загальному обсязі (М3) було зростання (на 12.3%) коштів клієнтів, вкладених у придбання цінних паперів банків. На 1 березня 2007 року їх обсяг дорівнював 1.8 млрд. грн., а частка становила 0.7%.

На 01.03.2007 р. обсяг готівки в обігу становив 71.8 млрд. грн., а його частка від загального обсягу грошової маси - 27.5%.

Протягом перших двох місяців поточного року ситуація з готівкою на грошовому ринку була такою: у січні спостерігалося вилучення готівки з обігу, пов’язане з перевищенням обсягів надходжень у каси банків над видатками, а в лютому, навпаки, - перерахування готівки зі сховища цінностей до оборотної каси (1.1 млрд. грн.).

За січень - лютий 2007 року було видано готівки на 41.9% більше, ніж у відповідному періоді попереднього року, надходження за цей період зросли на 39.7%.

Основним джерелом надходження готівки до кас банків залишалася торговельна мережа - 36.9%, однак порівняно з аналогічним періодом попереднього року її частка скоротилася на 3.6 процентного пункту. Також зменшилася питома вага надходжень виручки від усіх видів платних по слуг (з 12.5 до 11.8%) та від продажу іноземної валюти (з 19.6 до 17.7%).

Водночас зросли частки надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 3.1 процентного пункту) та за платіжними картками (на 0.7 процентного пункту) і на 01.03.2007 р. і відповідно становили 14.0 та 3.6%.

Протягом лютого 2007 року в каси банків через торговельну мережу надійшло готівки на 16% більше, ніж у попередньому місяці. Порівняно з лютим поточного року суттєво зросли надходження за платіжними картками (на 16.0%), надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 14.1%) та від продажу іноземної валюти (на 11.8%). Одночасно надходження торговельної виручки зменшилися на 7.2%. У цілому в лютому надходження готівки до кас банків становили 45.9 млрд. грн.

Обсяг видачі готівки з кас банків за лютий 2007 року становив 47.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з січнем поточного року на 17.2%. При цьому виплати, пов’язані з оплатою праці, зросли на 30.9%, видача на закупівлю сільськогосподарської продукції - на 32.0%, з рахунків за вкладами фізичних осіб - на 19.5%, на купівлю товарів, оплату послуг і за виконані роботи - на 16.5%, за придбану іноземну валюту - на 16.1%, на виплату пенсій, допомоги і страхових відшкодувань - на 11.3%.

Розміщення грошової маси За січень - лютий 2007 року кошти фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) збільшилися на 2.1% і на 1 березня 2007 року становили 187.3 млрд. грн. Кошти суб’єктів господарювання за цей період, навпаки, зменшилися на 4.5% і дорівнювали 74.0 млрд. грн.

Протягом перших двох місяців поточного року в структурі розміщення грошової маси частка коштів фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) зросла на 1.4 процентного пункту і на 01.03.2007 р. становила 71.7%, решту - кошти суб’єктів господарювання.

На 1 березня 2007 року заощадження фізичних осіб (включаючи кошти клієнтів, вкладені в придбання цінних паперів банків) становили 115.5 млрд. грн. і збільшилися за січень - лютий поточного року на 6.5% (за лютий - на 3.9%), у тому числі в національній валюті - на 7.2%, в іноземній - на 5.6%.

У загальній сумі заощаджень фізичних осіб основна частка припадала на інші кошти - 77.2% (порівняно з початком року вона зросла на 1 процентний пункт), які зросли за січень - лютий на 7.8% переважно за рахунок їх зростання в національній валюті (на 9.3%). За лютий 2007 року інші кошти фізичних осіб збільшилися на 3.5% (у тому числі в національній валюті - на 4.7%) і на 01.03.2007 р. становили 89.2 млрд. грн.

Переказні кошти фізичних осіб, що становили 21.2% від усіх за ощаджень населення, зросли за січень - лютий 2007 року на 1.4% (виключно за рахунок їх збільшення в національній валюті на 2.1%) і на 1 березня поточного року становили 24.5 млрд. грн. У лютому порівняно з січнем обсяг зазначених коштів збільшився на 5.2%.

На 1 березня 2007 року вкладення в цінні папери банків становили 1.8 млрд. грн., або 1.6% (порівняно з початком року їх частка скоротилася на 0.1 процентного пункту) від загального обсягу заощаджень фізичних осіб. За січень - лютий 2007 року загальний обсяг цих коштів збільшився на 12.3%, у тому числі в лютому - на 5.8%. (2008 рік)

За станом на 01.09.2008 р. загальний обсяг грошової маси в обігу дорівнював 474.9 млрд. грн. і збільшився з початку року на 19.9% (за аналогічний період 2007 року - на 26.0%). За січень - серпень поточного року грошова маса в національній валюті збільшилася на 19.0%, в іноземній - на 23.0%

Динаміка складових грошової маси

У серпні 2008 року обсяг грошової маси збільшився на 1.6%, у тому числі у національній валюті - на 1.9%, в іноземній - на 0.9%.

Підвищення у поточному році заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат вплинуло на динаміку готівки в обігу. За станом на 01.09.2008 р. обсяг грошей поза банками (М0) дорівнював 134.0 млрд.грн., або збільшився за січень - серпень на 20.6% (у тому числі за сер пень - на 2.3%), що у свою чергу вплинуло на зростання частки зазначеної складової у структурі грошової маси (М3) на 0.2 процентного пункту до 28.2%.

Грошова маса (М1) з початку 2008 року збільшилася на 17.0% (у тому числі у серпні - на 2.3%) і на 1 вересня становила 212.6 млрд. грн. У складі грошової маси (М1) обсяг переказних коштів у національній валюті за 8 місяців поточного року зріс на 11.5% до 78.6 млрд. грн., пере важно за рахунок зростання коштів фізичних осіб (на 18.9%). У серпні поточного року приріст (на 2.3%) переказних коштів у національній валюті відбувся за рахунок зростання коштів фізичних осіб на 3.7%, коштів суб’єктів господарювання - на 1.2%. Незважаючи на збільшення обсягу переказних коштів у національній валюті з початку року, їх частка в загальному обсязі грошової маси (М3) у цілому за січень - серпень 2008 року скоротилася на 1.3 процентного пункту до 16.6%.

За січень - серпень 2008 року грошова маса (М2) збільшилася на 20.3% і на 1 серпня 2008 року становила 470.6 млрд. грн., у тому числі 258.0 млрд. грн. - переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти. У цілому з початку поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті та інших коштів збільшився на 23.1%, проте у серпні їх приріст був дещо меншим (на 1.1%), ніж у липні (на 4.1%). Уповільнення темпів зростання зазначених коштів було зумовлене зменшенням (на 1.9%)

переказних коштів у іноземній валюті фізичних осіб та інших коштів суб’єктів господарювання (на 0.6%). У загальному обсязі грошової маси (М3) частка переказних коштів у іноземній валюті та інших коштів порівняно з початком 2008 року зросла на 1.4 процентного пункту до 54.3%.

Упродовж січня - серпня поточного року обсяг коштів, вкладених в цінні папери банків, зменшився на 12.8% до 4.3 млрд. грн. У серпні, вперше за останні 7 місяців 2008 року, спостерігалося зростання (на 2.1%) зазначених коштів за рахунок збільшення їх частини як у національній (на 1.9%), так і в іноземній (на 4.3%) валюті. Частка коштів, вкладених в цінні папери банків, у загальному обсязі грошової маси (М3) порівняно з початком року скоротилася на 0.3 процентного пункту і на 01.09.2008 р. становила 0.9%.

Із початку 2008 року спостерігалася тенденція до зростання як над ходжень, так і видачі готівкових коштів із кас банків.

За січень - серпень 2008 року надходження готівки до кас банків зросли на 47.5% до 655.3 млрд. грн.

За станом на 01.09.2008 р. у структурі надходжень готівки до кас банків надходження від підприємств торговельної мережі та підприємств, що надають усі платні послуги, дорівнювали 45.4% (на 01.09.2007 р. - 47.9%). Питома вага надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб становила 15.8%, надходжень за платіжними картками - 6.0%, або від повідно на 2.9 та 1.7 процентного пункту більше, ніж на відповідну дату торік. Одночасно скоротилася частка надходжень від продажу іноземної валюти (на 2.8 процентного пункту до 17.0%)

Структури надходження валюти в каси банків у січні - серпні 2008р

Обсяг видачі готівки з кас банків за січень - серпень 2008 року становив 678.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007 року на 47.0%.

У загальному обсязі видачі готівки з кас банків за 8 місяців поточного року виплати, пов’язані з оплатою праці, пенсій та допомог, становили 6.6%, або були на 1.8 процентного пункту меншими, ніж за аналогічний період торік. Також скоротилася питома вага видачі готівки на купівлю товарів і оплату послуг (на 0.8 процентного пункту до 6.1%) та за придбану іноземну валюту (на 2.4 процентного пункту до 15.6%).

Одночасно зросли частки видачі готівки з кас банків за платіжними картками (на 3.1 процентного пункту до 30.2%) та з рахунків за вкладами фізичних осіб (на 1.9 процентного пункту до 22.6%) (див. графік 22).

Протягом січня - серпня 2008 року за рахунок емісії покривалося 3.4% від усіх видач готівки з кас банків (за відповідний період торік - 3.7%).

У серпні поточного року порівняно з липнем надходження готівки до кас банків зменшилися на 9.2%. Надходження коштів за місяць скоротилося майже за всіма джерелами: залучена до кас банків готівка на рахунки за вкладами фізичних осіб - на 15.4%, торговельна виручка - на 11.0%, виручка від усіх видів платних послуг - на 8.3%, надходження за платіжними картками - на 6.3%. Одночасно надходження від продажу іноземної валюти зросли на 0.5%.

Структури видачі валюти в касси банків у січні - серпні 2008р

Також за місяць зменшився (на 11.7%) і обсяг видачі готівки з кас банків. Зокрема, видачі готівки за придбану іноземну валюту скоротилися на 21.1%, з рахунків за вкладами фізичних осіб - на 12.5%, на купівлю товарів, оплату послуг - на 11.7%, на виплату заробітної плати, пенсій та допомог - на 6.8%.

У цілому за серпень 2008 року обсяг видачі готівки з кас банків перевищував обсяг надходжень, унаслідок чого додатково було випущено готівки в обіг на суму 3.0 млрд. грн.

Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи так і для економіки в цілому.

По-перше, відбулося подальше скорочення грошових надходжень на розрахункові (поточні) рахунки суб`єктів господарювання, що значно ускладнює і без того важкий стан з розрахунками в народному господарстві. Це викликано кризою в економіці та постійною недостачею у суб`єктів господарювання вільних обігових коштів.

По-друге, це зменшення (через низький рівень реальних депозитів) ліквідності та послаблення кредитного потенціалу комерційних банків, що в свою чергу призводить до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковому періоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показників надзвичайно важливий для проведення монетарної політики.

3. Розвиток теорії грошей

Стихійний процес обміну змусив суспільство зробити кардинальний крок в еволюції обмінних операцій. Розвиток товарних відносин привів до того, що з'явилися гроші - особливий товар, який служить загальним еквівалентом вартості будь-якого товару.

У своїй еволюції гроші виступають у вигляді металевих (мідних, срібних, золотих), паперових, кредитних і нового виду кредитних грошей - електронних грошей. У джерел розвитку товарних відносин у ролі грошей виступали хутро, худоба, шкіри.

У теоріях грошей виділяються три основні напрямки.

В економічній науці про гроші найбільш поширеною і відомою є кількісна теорія. Хоч сформувалася ця теорія як обгрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді по суті на всі питання теорії та практики використання грошей.

Ключовим в кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих в світовій науці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їх вартості.

Період зародження кількісної теорії грошей відноситься до ХVI ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність дати пояснення причин цього явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося істинне збільшення притоку в Європу золота з Америки після відкриття континенту в 16 столітті. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже і товарні ціни, залежать від їх кількості.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своєму трактаті “Відповідь на парадокси де Мальструа" він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною є збільшення кількості золота і срібла. Інші економісти ХVIХVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Локк), розроблюючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії.

Важливий вклад у кількісну теорію вніс англійський економіст Дж. Локк, який дійшов висновку, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному випадку золота і срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота і срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їх думку, дійсне багатство нації міститься не в мертвих запасах золота і срібла, а в створенні мануфактур, у використанні в них живої праці. Тим самим ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно якої золото та срібло вже по природі своїй є гроші.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найбільш чітко виразив англійський філософ Д. Юм. У нарисі “Про гроші" (1750) Юм висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називається “постулатом однорідності”: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін, виражений у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм “постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепції “нейтральності грошей” в ринковій економіці та екзогенного пов’язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.

Визначення “нейтральності грошей” та екзогенності кількісного фактору створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії і вона до кінця ХIХ століття обмежувалася використанням своїх класичних постулатів:

причинності, згідно якого зміна цін визначається зміною кількості грошей;

пропорційності, згідно якого ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

однорідності, згідно якого при зміні кількості грошей в такій же пропозиції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.

Номіналістична теорія грошей.

Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою збільшення доходів казни.

Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення зводились до наступного:

гроші - продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

гроші - хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

основна функція грошей - засіб платежу.

Помилковість теорії грошей Кнаппа полягає в тому, що: по-перше, гроші - категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницька вартість паперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивними економічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.

Австрійський економіст Ф. Бендіксен ("Про цінність грошей", "Про гроші як загальний знаменник") спробував дати економічне обґрунтування державній теорії грошей, оцінюючи гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, яке надає право на отримання зворотних послуг. Але його спроба економічно обґрунтувати номіналізм не вдалася, так як при оцінці сутності грошей він ігнорував теорію вартості.

В період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм отримав подальший розвиток як теоретична основа для виправдання відмови від золотого стандарту. Так, Дж.М. Кейнс ("Трактат про гроші", 1930 р.) назвав золоті гроші "пережитком варварства", "п'ятим колесом возу". Ідеальними він вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і повинні забезпечити постійне процвітання суспільства. Витіснення з обігу золота паперовими грошима він розглядав як емансипацію грошей від золота і перемогу теорії Кнаппа. Кейнс вважав, що всі цивілізовані гроші є хартальними і кнапповський харталізм повністю здійсненний.

Помилковим в теорії Кейнса було твердження, що металічний обіг нееластичний: в дійсності еластичність досягається шляхом випуску банкнот, розмінних на золото. Практична мета номіналізму Кейнса полягала в теоретичному обґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперовогрошового обігу і регулювання економіки через управління інфляційним процесом.

В сучасних умовах номіналізм - одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.

Таким чином, всім різновидам номіналізму характерні одні і ті ж вади: ігнорування товарного походження грошей, відмова від їх найважливіших функцій, ототожнення грошей з масштабом цін, ідеальною лічильною одиницею.

Металістична теорія грошей.

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховує суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення. Паростки металістичної теорії з’явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов’язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей. Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізнього меркантилізму була система активного “торгового балансу”. При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Прихильниками цієї теорії у XVIIXVIII ст. були: в Англії - У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Hope; в Італії - Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:

визнання золота і срібла грошима за їх природою;

ототожнення грошей з товарами;

нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - служить загальним еквівалентом;

ігнорування того, що гроші - це історична категорія.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті “мертвим” скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов’язкового обміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції. У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Повернення до металістичної теорії грошей відбулося після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Дебре, а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз Ш. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу. З крахом БреттонВудської валютної системи на початку 70х років знову здійснювалися спроби обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту. Так наприклад, експрезидент США Р. Рейган в час передвиборчої кампанії вважав можливим повернення до золотого стандарту. Будучи обраним президентом в січні 1981 р., він створив спеціальну комісію з цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту є недоцільним.

Кейнсіанська теорія інфляції. Сучасний монетаризм, його відмінність від кейнсіанської теорії.

Представники цієї теорії (Дж.М. Кейнс і Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб’єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв’язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, “ефективний" або грошовий попит, який, нібито, і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції:

напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскільки не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари та послуги.

В зв’язку з цим в своїй роботі “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей" (1936 р.) Кейнс рекомендував проводити зниження не номінальної, або “грошової" заробітної плати, яка, з його слів, є “непіддатливою” в силу завзятого відпору працівників, а здійснювати “гнучку інфляційну грошову політику”, яка в кінцевому результаті призведе до зниження реальної заробітної плати. На базі кейнсіанської теорії інфляції з’явилась так звана “крива Філіпса”, яка відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по 1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжувалась зниженням рівня зайнятості та економічної активності.

Згідно з “кривою Філіпса" були розроблені рекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш стриману політику при переговорах про підвищення заробітної плати. Однак економічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. виявили новий феномен - стагфляцію, що заперечує “криву Філіпса”, так як в ці періоди - періоди стагнації або кризи - темпи інфляції не зменшувались, а збільшувались.

Сучасний монетаризм.

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970х - початку 1980х рр багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930х рр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970х рр., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т ч й ідеологічними, чинниками.

Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920х рр. Як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960і рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р книжці "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", яка вийшла під редакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - I960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990х рр вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Він об'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи ті аспекти економічної теорії та політики.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів" У підручнику Е. Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм - школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюється з кількісною теорією грошей. "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей. - відзначає М. Фрідман, - тепер називається монетаризмом". Однак в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що "визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму". У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М. Фрідмана, поняття "кількісна теорія" використовується як термін, що "характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму".

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття “монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси.

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів

1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру,

2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:

Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці "Історія грошей Сполучених Штатів.1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929 - 1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера:

М У = Р Q

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р Q. - це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М*V=ВНП

де ВНП - номінальний валовий національний продукт.

Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.

Монетаристи по-новому сформулювали: М - П0 - Ц, тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.

Однак, такий "передатний механізм" обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так званого "чорного ящика"). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у "чорному ящику", через портфель активів, якими володіють усі економні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва.

Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВН Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто Інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував "грошове правило" довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву “рівняння Фрідмана”:

де deltaМ - середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

deltaР - середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

deltaT - середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між Мта Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні - передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації - в економічній практиці. Його сила полягає:

у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;

у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) - для" цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошової сфери;

у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення в обороті у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики держави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин. Це свідчить про зв'язок між монетаризмом і кейнсіанством. Воднораз наявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника в економічній структурі суспільства передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж М Кейнса про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на - з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого - на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор дестабілізаційних процесів розвитку.

Проблеми стабільності грошового обігу та конвертованості валюти. Мотиви стабільності валют.

Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей - одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції.

Основними факторами, від яких залежить сталість грошей з боку товарів, є затрати на виробництво, якість та кількість товарів, а з боку грошей - їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість їх обертання.

Внутрішня ж вартість була вирішальним фактором сталої купівельної спроможності лише для повноцінних грошей, включаючи й розмінні на метал банкноти. З переходом до неповноцінних грошей на перше місце висунулися чинники їхньої кількості й швидкості обігу. Що стосується України, то за нинішньої кризи, інфляції, відставання в проведенні об'єктивно необхідних радикальних реформ економіки, відсутності суттєвих структурних змін, монополізму окремих галузей та підприємств, а також за колосального зовнішнього політичного, економічного й цінового тиску щодо енергоносіїв та матеріальних ресурсів, без урегулювання на ринкових засадах широкого кола економічних процесів ці чинники не стали визначальною причиною нестабільності.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні насамперед має спиратися на сильну виконавську владу, яка користувалася б загальною підтримкою населення і яка б на ділі енергійно проводила радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Серед економічних заходів, що мають бути насамперед реалізовані, слід назвати такі:

а) досягнення структурної збалансованості суспільного відтворення, в тому числі й між його І та II підрозділами, групами А і Б у промисловості, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями економіки, між виробничою і невиробничою сферами;

б) збалансування темпів зростання продуктивності суспільної праці та темпів підвищення середньої грошової оплати праці;

в) забезпечення швидкого зростання ефективності суспільного виробництва в цілому та інвестиційної сфери зокрема;

г) підтримання кредитних вкладень в об'єктивних межах позичкового капіталу, реальність яких повинна визначатися обсягами й темпами розвитку суспільного виробництва.

В Україні нині постала проблема розробки власного механізму підтримання пропорцій та збалансованості, який забезпечив би достатню сталість грошей, стабілізацію фінансів та економіки в цілому. До цього спонукають об'єктивні економічні, соціально-політичні та фінансові мотиви.

Економічні мотиви стабілізації пов'язані з гострою потребою забезпечення збалансованості сировини, напівфабрикатів і готової продукції; нормальних пропорцій між товарами народного споживання та засобами виробництва, без чого неможлива соціальна орієнтація економіки; досягнення оптимальної величини (частки) необхідного продукту, з тим щоб він стимулював підвищення продуктивності праці; ефективне використання могутнього потенціалу високоякісної робочої сили, яка ще зберегла національну психологію, традиційну любов до праці, бережливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

За умов нормального господарювання всі ці фактори здатні допомогти перебороти кризу й швидко наблизити Україну до рівня цивілізованого світу і, навпаки, невиправдано низька питома вага необхідного продукту в загальному результаті живої раці суспільства не лише погіршує економічне становище, а й посилює відчуження виробника від створеного ним продукту, руйнує стимули до високоякісної сумлінної праці, дезорганізує виробництво й обмін. Сьогодні за середньої продуктивності праці в Україні на рівні 60-80% розвинутих країн світу показник споживання гірший у 70-200 разів.

Соціально-політичні мотиви стабілізації передусім пов'язані з небезпекою інфляції, яка не лише знижує життєвий рівень, а й загрожує самому існуванню та виживанню незалежної і демократичної України. Нині падіння споживання вже сягнуло такого рівня, що спричинило до погіршення здоров'я, зниження працездатності робочої сили та можливостей розвитку її інтелекту. Тому зупинити процес зниження рівня життя - найважливіша мета стабілізаційних заходів. Серед них провідними повинні стати формування ринкового середовища у сфері робочої сили, забезпечення свободи підприємництва та гарантії отримання адміністративне необмежених доходів, які мають визначатися лише реальним внеском у зростання суспільного багатства в будь-якій його формі.

Фінансові мотиви заінтересованості у стабілізації валюти випливають з негативного впливу інфляції на державні фінанси. Інфляція постійно створює перешкоди стабільності надходжень до державного бюджету і знецінює їх. Крім цього, вона зупиняє інвестиційний процес, породжує нові диспропорції і занепад виробництва, що, в свою чергу, загрожує катастрофічне скоротити надходження коштів і до державного бюджету. Товаровиробники інтуїтивно відмовляються від тих економічних відносин, що базуються на "порожніх" грошових одиницях. Реальні надходження до державного бюджету не зростають навіть від прямої емісії паперових грошей, оскільки на певній стадії інфляції їхнє знецінення відбувається швидше, ніж їхня емісія.

Отже, цілий комплекс мотивів діє на суспільство так, аби підштовхувати його до проведення політики стабілізації валюти, формування такої фінансової системи, яка не залежала б від зовнішнього неконтрольованого деструктивного впливу, спиралася б на незалежну економіку й народ України.

Методи стабілізації валют.

Загострення інфляції в різні часи пережили багато держав світу. Для її переборення та формування ефективної політики стабілізації вони застосовували цілий ряд методів. Найпоширенішим серед них є нуліфікація знецінених грошей. В часи, коли оберталися повноцінні гроші та їхні знаки, суть її полягала в тому, що знецінені паперові гроші оголошувалися недійсними і в країні поверталися до повноцінних металевих грошей. Таку нуліфікацію було проведено наприкінці XVIII ст. у Франції.

В сучасних умовах формування незалежної економіки України, її власної фінансово-кредитної системи і національної валюти метод нуліфікації можна було використати для вилучення з обігу знеціненого карбованця. Тоді випуск в обіг купонів багаторазового користування в необхідній кількості для підтримання нормального товарообороту давав змогу обмежити неконтрольований наплив рублевої маси з інших регіонів. Але забезпечити тривалу рівновагу грошової й товарної маси та ефективне регулювання суспільного виробництва на основі дії закону вартості можна лише шляхом радикальних структурних змін в економіці.

Протилежним нуліфікації є метод стабілізації валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей.

Однак потрібно мати на увазі той факт, що ревалоризація застосовується в разі, коли інфляція лише частково підірвала купівельну спроможність грошей. Тоді вона є досить сильним важелем для усунення інфляційних чинників, сприяє підвищенню ефективності виробництва й одночасному систематичному вилученню знецінених грошей з обігу. В здійсненні ревалоризації провідним є поступове формування рівноваги: Г - Т, досягнення якої означає завершення ревалоризації і настання реставрації валюти. При золотовалютному обігу реставрація означає відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю. Так було, наприклад, у США, коли інфляція в період громадянської війни 1861-1865 рр. знецінила курс паперового долара на 40%. Після завершення війни, оздоровлення виробництва, зростання товарообігу й часткового вилучення паперових грошей з обігу паперовий Долар в 1870 р. піднявся до 81% номіналу, а в 1979 р. - до 100%. Тобто інфляція була подолана, а паперовий долар став обмінюватися на золотий за курсом 1 паперовий дол. = 1 золотому дол.

Найпоширенішим методом стабілізації валюти є девальвація, котра означає офіційне (законодавчим шляхом) пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти або до золота. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів щодо оздоровлення економіки та фінансів, без чого чергова девальвація стане лише показником прогресуючого знецінення валюти. Це особливо відчутно в умовах відсутності золотовалютного обігу, коли девальвація не означає відновлення обміну паперових грошей на золото, а запорукою стабільності валют є достатня кількість високоякісних і конкурентоспроможних товарів, маса яких відповідає кількості грошей в обігу.

Девальвації проводилися відкрито, коли обмін паперових грошей здійснювався на металеві монети за курсом, нижчим їх номіналу, та приховано, коли обмін паперових грошей здійснювався за номіналом, але з одночасним зниженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Стабілізацію валюти можна розпочати також з проведення традиційної в багатьох країнах світу політики дефляції. Дефляція означає вилучення з обігу певної частки надлишкових грошей, що проводиться здебільшого перед грошовою реформою. Вона, з одного боку, приводить до зростання купівельної сили й підвищення курсу національної валюти по відношенню до курсів іноземних валют, а з іншого - здатна Підривати реалізацію товарів і викликати скорочення національного виробництва. Дефляція здійснюється скоординованими зусиллями виконавчих структур влади й Національного банку і набуває форми збільшення податків, скорочення державних видатків, заморожування рівнів заробітної плати, підвищення позичкового процента, скорочення кредитних ресурсів тощо. Як наслідок відбувається зменшення грошової маси в обігу, випущеної в період інфляції, зниження цін і ліквідація надмірного грошового споживання.

Висновок

Дослідивши вище наведений матеріал, можна зазначити що питання грошей турбувало людей ще з давніх часів, і залишається актуальним й досі. Гроші та грошовий обіг практично здійснюється в кожній країні світу і виконує важливу економічну роль. Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У. Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші "впроваджуються" державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з'ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості. З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці. Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність, дійовість.

Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири функції.

Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивість грошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні інститути взагалі керує грошовим обігом країни.

Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність похідну від функцій, що їх вони виконують кредитні гроші. Функцію нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартості тобто при незмінному загальному рівні цін.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть носити: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобов`язання, які використовуються для платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції зокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей тобто функціонування грошової маси.

Література

1. С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. "Економічна теорія: Підручник". - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. (Розд. - 2, § 2.2.)

2. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Київ: Вища школа - Знання, 1997 (Розд. - 11, § 1 - 4.)

3. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001

4. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978

5. Офіційний сайт Міністерства Фінансів України (Посилання #"#">#"#">www.ukrstat.gov.ua

13. Гроші та кредит: Підручник /Ред. Б.С. Івасів. - Тернопіль, 2000

14. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. - К.: Основи, 1996

15. Самюелсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995

16. Економічна теорія в 2х кн. Навч. посібник/ За ред. З.Г. Ватаманюка. - К.: Заповіт, 1997

17. Сало І.В. Фінансовокредитна система України на перспективи її розвитку. - Київ., 1995

18. Економіка і теоретичні основи. / Ред. В. Ковальчук - Тернопіль 1997

Страницы: 1, 2