бесплатные рефераты

Теоретичні основи вивчення сутності грошей

3-а стадія- використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),

4-а стадія- вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),

5-а стадія- повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: зворотність руху вартості, що передана в позичку; тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП; оскільки кожна позичкова операція є двоякою- як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.

Принципи кредитування:

1) цільове призначення позички,

2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику,

3) поверненістть позичальником коштів кредитору в повному обсязі,

4)забезпеченість позички,

5) платність користування позиченими коштами.

64. Форми, види та функції кредиту.

Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту- вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна ( у тому числі лізинг), надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

Види кредиту:

1) залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит;

2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання;

3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років), та довгострокові ( понад 5 років) кредити;

4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в сільськогосподарської, кредити в торгівлю, кредити в будівництво,кредити в інші галузі;

5) за цільовим призначенням: кредит на формування виробничих запасів, кредит у втирати виробництва, кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах;

6) за організаційно- правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний , сумнівний, безнадійний; платний і безплатний.

Функції кредиту:

1) перерозподільча. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності;

2) контрольна . Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб'єктів кредитної угоди;

3) контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації;

4) функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичековий капітал.

65.Характеристика банківського кредиту.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит- провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи неьбанківського типу. Його обєктом є грошовий капітал, який відокремдений від просмислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі -продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичалником, так і кредитором. Банківський кредит спприяє не тілльки безперебійному крогообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капітаду він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу-це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей- це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засоббу, який не супроводжується розширенням виробництва.

Сфера використання банківсткого кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома повязаними між собою діловими стосунками субєктів господарювання, а й між більшим числом таких субєктів.

За укрупненими обєктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів праці- сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби ( на індивідуалльне і кооперативне житлове будівництво та прижбання житла, бідуквництво дачних будівель і ін.)

66. Характеристика міжгосподарського кредиту, його переваги та недоліки, особливості розвитку в Україні.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями: залежно від суб’єктів кред–х відносин прийнято виділяти банківський кредит, міжгосподарський (комерційний), державний, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У міжгосподарському обома суб’єктами є господарюючі структури. Міжгосподарський– це кредит, який існує між функціонуючими суб’єктами господарювання. Його видами є комерційний, деб–кред заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі визначаються розміром рез–х капіталів, які є у суб–в госп–ня –кредиторів, а також регулярністю припливу грош–го кап–лу за рах–коефіцієнт реалізації товарів. Існування даного кредиту пов’язано з недостатнім розвитком банківського кредиту. Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Надається одним підпріємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Потреба у ньому виникає тоді, коли підпріємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар (як правило, засоби виробництва, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим забов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит. КК трансформується у банківській. Ком.кредит може мати місце не тількі між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне під–во може надати кредит іншому, коли воно має певні інтереси щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. У колишньому СРСР К.К.викор-ся до 1930, а з часів кредитноі реформи 1930-32р такий кредит був суворо заборонений. Нині в Украіні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. К.К. прискорює товарообіг, зменшує кіл-ть грошей необхідних для обігу, робить грош. обіг більш еластичним. Вважається що К.К. утворює фундамент кредитноі системи. Він істотно зменшує резерви платіжних засобів, що завжди вимушені утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерц-них розрахунків.

Головним призначенням К.К. є прискорення руху товарів від сфери виробництва до сфери споживання. Можна сказати що інфляція скорочує К. кредитування, тому що кредитор замість прибутку може понести збиток і не відомо, що буде більше реальний прибуток від наданої позики чи темпи інфляції. Деб–кред заборгованість – відрізняється від КК, що виникає всупереч побажанням ита волі сторін (не має ознак добровільності, рівноправності та платності), тому її називають кредитом лише умовно. Аванс – грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно– матеріальні цінності, роботи чи послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Тимч–ва фін–ва допомога – надається окремим суб’єктам господ–ня, які опинились у скрутному фін–му становищі, їх вищестоящими орг–ми та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента.

Лізинг – підприє–ка діяльність, яка спрямована на інвестування влласних чи залучених коштів та полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування майна, що є його власністю, або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати періодичних платежів (до міжгос–го відноситься лише умовно, бо має з кредитом спільні ознаки).

67. Характеристика споживчого кредиту. Особливості, суб’єкти його розвитку в Україні.

Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють: виробничий, споживчий кредит, який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. Може здатися. що даний кредит проїдається, але це не так, бо особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і сп–й кр–т цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту. С.К - це вид кредиту, що надається фізичним чи юридичним особам для оплати споживчих товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юридичними особами.

В Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об'єктами кредитування можуть бути: будівництво житлових будінків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, спорту, гаражі). Невідкладні потреби населення: строкові забов'язання населення за товари, продані в кредит, видані торговельним організаціям позабанківський споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається переважн недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або умвами розрахунків за надані послуги.

Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити бувають безпроцентні. Окрім забезпечення соц–х потреб населення, СК відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який в свою чергу впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи реал–ю продукції, прискорюючи отримання прибутків та доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

68. Характеристика державного кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державним кредитом називається - такий вид кредиту коли одним із суб'єктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов’язаних з запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів для покриття дефіциту держ. бюджету. Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути.

Напр: Світовий банк, МВФ, ЕБРР. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма Д.К. як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як: 1.позика, шляхом продажу державних ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов'язання. 2.Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду позичковвого капіталу. 3.Організація грошово речових лотерей. По регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВР. Якщо банків–й кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функції грошей як засобу обігу. За своєю економічною сутністю держ кредит - це форма вторинного пврерозподілу ВВП. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму використовують при розладнаній грошовій системі. В цей період державний кредит виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, грошові лотереї. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в Інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

69. Характеристика міжнародного кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Міжн–й кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб’єкти такі ж як і при національному (внутрішньоекономічному) кредиті – банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн. МК функ–є в різних формах: залежно від того, хто виступає кредитором буває фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий – це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит. Вел–й ризик, тому дорогий кредит. Більш гнучким є банківський кр–т, коли однією із сторін кред–х відносин є банк. В Україні міжнар–ні банк–кі кредити в основному отримують ком–ні банки та СП з іноз–ми інвесторами. Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зар–х фінан–х ринках. Також це кредити, які надаються країнам міжн–ми вал–фін орг–ми: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін. Зокрема, їх кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності нац–ї валюти. Міжнародний кредит також поділяється на фін–й, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається у товарній формі.

70. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.

Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динвміка бан–го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’’ктивними оцінками аналітиків чи державних органів.

Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк–ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження % (здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто екон–го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон–х інтересів (попиту) ююр–х та фіз–х осіб – сцб’єктів грошового ринку. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон–ні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон–на межа – скупність мікроекон–х меж, визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у нар–не господ–во в цілому.

Інфл. –це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання рівня цін. Інфл - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах – зростанні товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл. 1)Інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2)Інфл.- це зменшення вартості гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу в залежності від можливості спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і приховану інфл. Економ. агенти можуть пристосовуватися до знецінення грошей прогнозувати його у своїй економ. діял-ті. Для цьго важливо розрізняти номінальні і реальні величини.

Номінальні величини виражаються без урахування змін у купівельній спроможності. Реальні показують скільки товарів і послуг можна придбати за номінальну величину. Прихована інфляція (адміністративна, подавлена) протікає без підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту (вимивання дешевих товарів), появою відкладеного попиту, поширюються чорні ринки, зростає спекуляція, хабарництво. За темпами знецінення грошей виділяють 3 типи інфл: 1 повзуча 5-10%, галопуюча до100%, гіперінфляція більш 100%, супергіперінфляція більш 50 % в місяц. Це умовні оцінки. Границя за якою з’являється зниження реальних доходіів, а значить недоцільність зростання грош маси (попиту) - носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл.

71.Сутність позичкового проценту, його функції та чинники, що впливають на рівень проценту.

Процент за кредит - це плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами (позичковим капіталом), його ціна. Позичальник оплачує здатність капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є специфіч. товаром, який продається і купується на грош. ринку. Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір % визначається не величиною вартості, яку несуть в собі запозичені гроші, а іх споживчою вартістю - здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від ії строку, а процентні ставки визначаються на певний період - звичайно на рік. Кількісним виміром позичкового проценту є процентна ставка або норма процента. Норма % - це співвідношення доходів від отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту. Норма% знаходиться в межах вів 0 до норми прибутку під–ств і тому залежить від середньої норми прибутку підпр–ва. Норма прибутку що існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою нормою %. Розрізняють декілька видів %: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський та інші.

Рівні ставки по окремим видам процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує своє спеціфічні задачі. Так облігаційний % повинен забеспечити зацікавленість інвесторів в т.ч. банків вкласти іх в ЦП. Тому цей % повинен мати вищу ставку, ніж % по банківських депозитах, оскількі останній більш ліквідні чим ЦП. Проте ставки облігаційоного % можуть істотно коливатися в залежності від виду ЦП, рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повині бути нижчими ставок позичкового %, оскількі за рахунок цієї різниці в ставках, що називається маржею, банки отримують доход і формують прибуток. В ринковій економіці % ставки на гр.ринку залежать одна від одноі. Оріентиром виступає так звана безризикова ставка - ставка по короткостроковим дежавним ЦП (на заході казначейські векселя), а також офіційні облікова ставка. Подібну сигнальну функцію на ринку виконують: ставка першокласних позичальників, ставки пропозицій міжбанківських кредитів. Особливе місце серед усіх видів % ставки займає ставка облікового %, що встановлюється ЦБ на основі ретельного вивчення сану гр. ринку. Вона виступає своєрідним барометром гр. ринку та оріентиром для визначення процентних ставок по всіх видах операцій на гр. ринку. Викор-ня облікової ставки ЦБ при видачі позичок комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює ії в офіційний норматив ціни грошей, на якій оріентуються всі суб'єкти гр. ринку.

На норму % впливає (крім середньої норми прибутку) співвідношення між попитом і пропозиціею позичкового капіталу, а на попит і пропозицію позичкового капіталу найсильніше впливають такі фактори: 1.Величина сукупних ресурсів кредитн. системи. 2.Циклічні коливання в економіці. 3.Інфляція. 4.Сезонність. 5.ГКП держави. 6.Особистість позичальника. 7.Термін і розмір позики. 8. Вид кредиту. 9.Забеспеченність кредиту. Для більш повного вияснення механізму дії % на ринку важливо встановити зв'язок зміни %ої ставки з інфляцією. Внаслідок інфляційного зростання товарних цін зростає номінальний обсяг націон-го продукту. Для його реалізації повино пропорційно зростати поточна каса економічних суб'єктів, що спричинює відповідне зростання попиту на позички.

А це в свою чергу підштовхує вверх номінальні ставки %. Норма % є нормою економічної ефективності б.я. підпріємницькоі діяльності. В цьому її важлива економічна роль. Особливо важливу роль видіграє % у банківський справі. Банки-провідні суб'єкти гр.ринку. З процентом пов'язані основні банківські ризики( нестабільність % ставок породжує %ий ризик небезпекою втрат для кредиторів від зниження %их ставок і позичальників від підвищення % ставок). На основі % формується значна, а в Украіні переважна маса доходів і витрат банків. %-важливий інструмент банківськоі політики, банківської конкуренції, і разом з тим, важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без вірного вик-ня цього інструменту неможливо забеспечити ефективне функціонування банківськоі системи. Отже ек. роль % за кредит полягає в тому, що він є інструментом збереження позичково фонду і нагромадження капіталу; інструментом перерозподілу прибутків у суспільстві; регулятором виробничої активності; важл. інструментом ГКП.

72. Роль кредиту в розвитку економіки.

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Кредит у ринковій економіці необхідний вже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту з розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих панок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Кредит допомагає уникнути кризових явищ. Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою с наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,— коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юр, так і у фізичних осіб. Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайнол велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінювалась.Кредит сприяв розпаду первіснообщинного ладу та утворенню рабовласницького (не зміг повернути– раб),а потім сприяв становленню капіталістичного, допомагаючи стаорювати нові виробництва, сприяючи концентрації і централізації капіталу. Відіграє значну роль в орг–ї грошових розрахунків – готівкових та безготівкових., забезпечує безперебійність кругообігу осн–го та обор–го капіталу, збільшує обсяги вир–ва, сприяє розширенню виробництва, відновлення діяльності підприємств під час кризи, допомагає змінити асортимент продукції, поліпшити якість, нова продуекція, насичення споживчого ринку товарами, реформування с/г (іпотечний кредит), забезпечення населення якісним житлом, побутовою технікою. Значна роль в економії витрат обігу (скорочення витрат на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік тощо),прискорюється обіг засобів обігу. На сучасному етапі роль кредиту в його цій перерозподільчій функції поки що недостатня, бо дефіцит позичкового капіталу в країні. Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кред–ні відносини з МВФ, МБРР, ЄБРР тощо. У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фін– господ діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. В емісійній функції кредит на сучасному етапі повинен відігравати антиінфляційну роль.

73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.

Історія розвитку кред–х відносин в незал–й Україні ще досить коротка. В галузі кред відносин перехід від старої до нової ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Рад Союзу розвивались недостатньо, що нег–но вплинуло на розвиток та стан економіки. З переходом до ринкових умов змінились кредитори та позичальники. Осн–ми кредиторами стали комерційні банки, в тому числі колишні державні. А поз–ми дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось і кред–ня підприємств державної власності. Значні зміни стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кред–ня численних окремих об’ктів, ком банки перейшли до кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. В 1991 році був легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ–й кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту (кредитування населення на споживчі потреби), 1993 – утворюються кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого –ком банками. Розвиток кред–ня буд–ва, отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити талан–й молод на період навчання у ВУЗах. З 1994 року починається монополізація кредиту, зосередження в руках великих банків та все більше використання кред–х ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань. В умовах дефіциту в укр–х банках кред–х ресурсів та переважання в їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секкторі непрямого фін–ня поряд з двома ббазовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посер–в формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–в полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки.

Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники.Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.

75. Поняття банку, місце банків на грошовому ринку.

В ЗУ "Про банки і банк. діяльність" (березень 1991р) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює Інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Банк в економ. розумінні - це фінансовий посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на гро­шовому ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грош. ринку. Банківська система — законодавче визначена, чітко структурова-на сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діпльністю. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим, є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, рівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків), об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус і центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-і кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них, Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними повноваженнями. На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. До банків. діяльністі відноситься комплекс посередницьких операцій: Приймати грошові вклади від кліентів, надавати кліентам позички і створювати нові платіжні засоби, здійснювати розрахунки між кліентами. Виконання цих операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі. Банківська система - це не просто механічне об'єднання банків, що функціонують в економіці краіни, а це система що має своі особливі призначення і специфіч. функції, та включає всіх посередників грош. ринку, як банківських так і небанківських на відміну від кредит.системи. Головне завдання центробанку — забезпечити стійкість нац грошей. Створення ЦБ відбувалося наступними шляхами: 1)Наділення особливими повноваженнями крупного ком. банку. Ряд таких банків на певних історичних етапах було націоналізовано (Ангпія, Франція). 2) Утворення нового ЦБ в якості банку з особливими повноваженнями (ФРС США). В Україні НБУ наділено повнов женнями від розробки, захисту та дизайну грош купюр до інкасації, зниження Г.

2. Банк банків. Як ком. банки обслуговують суб'єкти господарювання, так і: ЦБ здійснює розрахунково-касове обслуговування комерц. банків, їх кредитування, є органом банківського нагляду (в Укр. НБУ єдиний основний орган банківського нагляду). В Україні усі банки зобов'язані відкрити кореспондентський рахунок в НБУ. Через ці рахунки здійснюються всі міжбанківськи розрахунки в межах України. Кредитування НБУ ком. банків здійснюється через кредитні аукціони з 1994р., а також через ломбардне кредитування з 1995р.

76.Функції та роль банків.

Банк - фін. посередник, який виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи самост. суб’єктами грош. ринку, банки викон. певні екон. ф-ції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Ф-ції банків: 1) трансформаційна; 2) емісійна. 1) зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фін. посередників зокрема. Вона поляг. в зміні таких якісних хар-тик грош. потоків, що проходять через банки, як р-нь ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. Тому напрями цієї ф-ції: трансформ. ризиків (банки, вживаючи відпов. заходи - створ. рез., диверсиф. акт. опер., страхув. депозитів тощо, можуть завести ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму); трансформ. строків (мобілізуючи значні обсяги короткостр. коштів і пост. поповн. їх, банки одерж. можл. деяку їх частину спрямув. в довгостр. позички та ін. довгостр. активи); трансформ. обсягів капіталів (мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки можуть акумулюв. вел. маси капіт. для реаліз. масшт. проектів); просторова трансформ. (банки можуть акумулюв. рес. з багатьох регіонів і країн і спрямов. їх на фінансув. 1 об’єкту, регіону).2) поляг. в тому, що тільки вони можуть створ. дод. платіжн. засоби і спрямов. їх в оборот або ж вилуч. їх з обороту. З ф-ціями банків безпосер. пов’яз. їх роль в економіці. У трансформац. ф-ції банки вплив. на прискор. обороту капіталу в процесі відтвор., сприяють розшир. обсягів і підвищ. ефект. сусп. виробн. В емісійн. ф-ції банки сприяють забезп. потреб обороту в платіж. засобах, зміцн. договірн. і платіжн. дисципл. в госп., удоск. та зміцн. гр. обороту. За кожн. з напр. прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезп. кожн. господарююч. суб’єкту сприятл. умов для функціонув.

77.Сутність, принципи побудови та функції банківської системи(БС).

Банк. сис-ма - законод. визначена, структурована та субординована сукупн. фін. посередн., які займ. банк. діяльн. на пост. професійн. основі і функціон. пов’яз. в самост. екон. структуру.Принципи побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо.Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інш.систем.На 1-му рівні перебуває 1 банк, якому надається статус центр.банку.На 2-му рівні перебуває решта банків, які в Укр. прийнято називати комбанками.Банків.с-ма виконує 3 ф-ції: 1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту( емісійна) - полягає в тому, що

БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз.грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку ( стабілізаційна).Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

78.Особливості розвитку та побудови банківської системи в Україні.

Форм-ня банк. с-ми Укр. ропочалося з прогол. незалежн. і виходу зі складу СРСР у 1991.До цього часу в Укр. не було необхід. передумов для існ-ня самос. банк.с -ми.На прикінці 80-х р. більшість банк. установ була філіями союзних банків. Вони входили до складу БС СРСР і управлялися з союзного центру. Початок формування в Укр. власної БС ринк. типу був покладений Закон "Про банки і банк. діяльність" від 20.03.91. В основу побудови БС України цим законом були покладені принципи: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо. Формування БС Укр. постійно натикалися на серйозні прешкоди: глибока с-мна криза, яку переживає ек-ка Укр. протягом всього перехідного періоду; повільно розвивається попит на посередницькі послуги банків, а відтак немає ек. передумов для належного розвитку БС; недостатнім залишається рівень капіталізації комбанків тощо. Усі ці обставини можуть настільки ослабити БС Укр., передусім її 2-й рівень, що коли процес ринк. трансф-ції завершиться і почнеться етап екон. зростання, укр. банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах.

79.Небанківські фінансово-кредитні установи, їх види, та особливості функціонування в Україні.

Небанківські фін. посередники- об’єктивно необх. явище у ринк. економіці Вони не тільки є потужними конкур.у бор-бі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне знач., а й беруть на себе надання економ. суб’єктом, таких фн. послуг, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всякий розвиток небанківського посередництва є важливим економ. завданям уряду та ЦБ, В Укр. небанківські фін. посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причина гальмування розвитку цих посередницьких структур грош. ринку криється теж у недостатньому поступові економіки,у повільній її ринк. трансформації, у низькому життєвому рівні нас. та незначних грош. заощ. Небанківські фін. посередники: 1)договірні фін-кред. установи(страхові компанії, пенс. фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії).2) Інвестиційні фінансово- кредитні установи (інвестиційні фонди,фінансові компанії,кредитні тов-ва,кредитні спілки).

80.Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус, організаційна структура.

Головне призначення ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Своє призначення івн реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) Емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління.Правовий статус - це державний орган управління з покладеними на нього особлтвими функціями у сфері грошово – кредитних відносин і банківської діяльності.Організаційна структура банку США: ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

81.Характеристика функцій центрального банку.

Осн. ф-ції ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).

82.Діяльність центрального банку як банку банків.

ЦБ як банк банків забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків. Ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез. Надлишки готівки ком. банки здають до ЦБ для зарахув. на їхні рах. ЦБ, виступаючи в ролі посередн. у міжбанк. розрах., забезп. мін-ю банк. ризиків, концентр. і оптиміз. надлишк. рез. ком. банків, належний р-нь безпеки сис-ми розрах., еф. регулюв. гр. ринку. В У. ЦБ запровадив загальнодерж. Систему електронн. платежів, що забезп. здійснення міжбанк. розрах. на всій терит. У. Участь ЦБ в кред. обслуг.: 1) кредити ЦБ - 1 з інстр. впливу банку на гр. обіг; 2) ЦБ надає ком. банкам короткостр. кредити для підтрим. їх ліквідн.; 3) кредити ЦБ - засіб урегулюв. міжбанк. розрах. і забезп. таким чином безперебійного функціонув. платіжної сис-ми. Способи кредитув. ком. банків: 1) надання ломбардних кредитів; 2) купівля цінних паперів у ком. банків; 3) редисконтування векселів. Методи надання ломбардних кредитів: 1) прямий (ЦБ безпосер. надає кредити), 2) тендерний (аукціонний) - подаються заявки ЦБ, який організ. торги. В У. поступово освоюються методи кредитув. ком. банків.

83.Походження та розвиток центральних банків. Створення Європейської системи центральних банків.

Попередниками ЦБ можна вважати емісійні банки, які виникли у 19 ст. Пром. революція (2 пол. 18ст.- 1пол. 19) призвела до значного розшир. грош маси і підвищ знач. банкнотного обігу. В цих умовах, коли усі банки мали можливість випускати банкноти, така емісія вступила усупереч з потребами економіки. Банкноти витісняли повноц. монети з обігу. У 19ст. стало очевидно, що держ. пов. регулювати грош. оборот, захищати вкладників. Т.ч. процес поступової центр-ї, а потім і концентр-ї емісії банкнот в межах 1 банку затягнувся. На поч. 20ст. центр-я банкн. емісії була завершена гол. чином в Євр. країнах. Для 20ст. хар-м є процес демонет-ї золота і перехід від грош. системи золотомонетного стандарту до сист. обігу гр., не розм. на золото. Шляхи створення ЦБ: 1.еволюційний - поступове перетворення банку, що мав статус емісійного у центр-й. Його положення зміцнювалось в міру делегованих йому повноважень; 2. створення ЦБ на основі спец. з-ну, який передбачає особл. статус новоствореного банку з моменту його заснування. У 2 пол. 20ст. д-ть ЦБ розв. у 3-х напрямках: 1) співроб-во ЦБ на міждержавному рівні; 2) співпраця ЦБ з міжн. вал.-кред. і фін. операціями; 3) створення наднац. ЦБ. Хар-ю рисою сучасності є розвиток регіон. екон. інтеграції в Зах. Європі, який спричинив зміну місця і ролі ЦБ у її ек-ці. Важл. етапом форм. Євр.вал.сист. стало заснування у 1994 Євр. вал. інституту для розроблення правил і процедур створення ЄСЦБ і введення в обіг єдиної євр. вал. - євро. ЄСЦБ - дворівнева банк. сист., що скл. з Євр. центр.б. і нац. ЦБ країн ЄС. Осн. завдання ЄСЦБ: підтримка цінов. стабільності в ЄВС.

84.Становлення та основні напрями діяльності Національного банку України.

ЦБУ - Нац. банк - було утворено у 1991 згідно з з-ом У. "Про банки і банк. д-ть".Стрімкий розвиток банк. сист., необх-ть посиленя незал-ті ЦБ від владних структур у проведенні монет. пол. обумовили необх. прийняття у 1999 окр. з-ну "Про НБУ". Згідно з цим НБУ - особливий центр. орган держ. упр-ня, осн. завданням якого є забезпечення стабільності нац. грош.один. - грн. Існує 2-рівнева сист. упр-ня ЦБ: Рада НБУ і Правління НБУ. Осн. напр. д-ті ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).

85.Поняття, призначення та класифікація комерційних банків.

Ком. б. - кред. установи, що здійснюють універс. банк. операції для п-в, установ і нас. гол. чином за рах. грош. коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Ком. б. здійснюють на договірних умовах кред., розр.-касове та ін. банк. обслугов. юр. і фіз. осіб. Класифікація за формою власн.: унітарні (мають 1 власника в особі держ. чи прив. особи, їх в Укр. 2 - Ощадбанк і Ексімбанк) і колективні (частка капіталу кожного засновника обмежена - 35% стат. фонду банку). За орг. формою : ВАТ і ЗАТ (84% від заг. к-ті; стійкі і надійні), ТОВ(16% від заг. к-ті; банк не є власником капіталу). За розміром активів : малі, середні (активи понад 10млн грн.; їх найбільше) і найбільші (активи понад 1млрд грн. "Промінвестбанк"). За філійною мережею: багатофілійні (Ощадбанк 15тис одиниць, АКБ "Україна" 500 одиниць, "Аваль" 200), мало-, без-. Більшість банків у Україні мало- і безфілійні. За діапазоном операцій і сектором ринку: універсальні (викон. широк. спектр операцій і надають різні послуги - їх більшість), банки з клієнтською спеціалізацією (засновники і переважні клієнти є кооперативи: Правексбанк, Олбанк, "Альянс"), б. з галуз. спец-ю (обсл. переважно юр. та фіз. осіб у межах певної галузі госп-ва: АКБ "Україна", Промінвестбанк, "Надра") , б. з функціональною спец-ю (викон. вузьке коло спеціаліз. операцій - інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні банки. Укрінбанк, Ощадбанк, Ексімбанк).

86.Особливості становлення та розвитку комерційних банків в Україні.

Створення національної дворівневої банківської системи незал. Укр. почалося після прийняття у березні 1991р. З-ну Укр. "Про банки і банк. д-ть". Цим з-ом визначено: І рівень банк. системи представляє НБУ, ІІ рівень ком. банки різних форм власності. Реєстрація ком. банків здійснювалась Нац. банком держави. Переважна к-ть ком. банків - це акціонерні товариства (85,2%): 72% - відкриті і 28% - закриті. ТОВ лише 14% від заг. к-ті. З 1994 р. в Укр. з’явились ком. банки з участю іноземного капіталу (до поч. 2000р. їх к-ть 30). За розміром активів укр. ком. банки поділяються на найбільші (активи >1млрд грн.), великі (>100млн грн.), середні (>10 млн грн.), малі (<10млн грн.). Чималої шкоди процесу накоп. банк. капіталу завдає девальвація грн. Домінуючим видом зобов’язань є депозити до запитання, причому переважно в іноз. валюті. Зростають суми депозитів населення, більшість з яких ком. банки. Збільш. питома вага кредитів на інвест. д-ть. Відбув. поступовий розвиток кредит-ня насел., воно займає незначне місце в кред. операціях. Як позитивне явище: зміни в асортименті кред. послуг банків.Гострими проблемами є недост-ть у багатьох капіталу і неякісна стр-ра активів.

87.Основи організації та діяльності комерційних банків в Україні.

Ком. банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акц. товариств та ТОВ. Банк вважається створеним і набуває статусу юр. особи з моменту його реєстрації в НБУ. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юр. та фіз. особи за винятком Рад народних депутатів та ін. виконавчих органів влади, спілок, партій. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки. Стат. фонд новостворюваного ком. банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грош. формі. Розмір стат. фонду визначається засновниками банку, але е може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Згідно з діючим положенням, мін. рівень стат. фонду пов. бути еквівалентний 1млн євро. Організація ком. банку передбачає ліцензування банк. д-ті: надання НБУ офіційного дозволу на здійснення певних банк. операцій. При ліцензуванні враховується обсяг капіталу банку, його фін. стан, дотримання екон. нормативів регулювання банк. д-ті. Орг-на стр-ра та упр-ня ком. банком визначається функц. підрозділами та службами та керівн. органами. Вищим органом упр. банком є заг. збори акціонерів (учасників), які виріш. стратег. завдання в його д-ті. Контроль за д-тю правління здійснює ревізійна комісія. Ком. банки бувають спеціаліз-ми (ощадні, інвестиційні, іпотечні)та універс.

88.Пасивні операції комерційних банків.

Пасивні операції - операції за доп. яких банки формують свої грош. рес. для проведення кред., інвестиц., та ін активних операцій. Рес. ком. банків - сук-ть грош. коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні (становлять третину усіх рес.), залучені і позичені (70%). Власний кап.: основний (стат., резервний фонди, нерозподілен. прибуток минул. рр.), додатковий (заг. рез. за акт. операціями , поточні доходи). Стат. фонд залежить від форми орг-ї банку. Резерв. фонд призн. для покриття можл. збитків, сплати дивідендів; його розмір - на рівні 50% від стат. фонду, форм. за рах. відрахувань з прибутку (не <5%). Спец. ф. признач. для покриття збитку від акт. операцій та для вир. та соц. розвитку банку, та форм. за рах. прибутку. Прибуток є рес. внутр. походження. Залучені: - сук-ть коштів на пот. , депоз., та ін рах. банк. клієнтів, гром. орг-й, сусп. фондів, що розм. в активи з метою отрим. приб. чи забезп. ліквідності банку. Зал. поділ. на депоз.(до запитання - для здійсн. пот. розрахунків, нестабільні; і строкові - розм. на певний строк >міс, знімаються після закінч. терміну або попер. повідомлення банку) та недепозитні (позичені). Формами строкових вкладів є сертифікати (депозитні: юр. особам та ощадні - фіз.особам). Недепоз. залуч. у формі міжбанк. кредитів і кред. ЦБ, операцій з цін. паперами на вторин. фондовому ринку, позик на р-ку євродоларів.

89.Активні операції комерційних банків.

Акт. опер. полягають у д-ті, пов’язаній з розміщенням і викор. власн. капіталу, зал. і поз. коштів для одержання прибутку при рац. розподілі ризиків за окр. видами операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер.: кредитні та інвестиційні. Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язан. з наданням і погашенням банк. позичок, здійсн. відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кред. приймається колегіально. Кред. надаються в межах наявних рес. з урахуванням кредитоспроможності, фін. стаб., рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищ. 8-микратного розміру власних коштів банку. Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що вход. до складу певн. пакету документів. У кред. договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, %на ставка, порядок і форма сплати %ів і осн. боргу, права, зобов’язання, відповід. сторін щодо надання і погашення кред. тощо. Банк. кредитув. здійсн. із застос. таких позичкових рах.: простий (на ньому може бути тільки активне сальдо), спец. (застос. в окр. випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це активно-пасивний рах., на якому облік. всі операції банку з клієнтом). Осн. передумова поверн. банк. позички - одерж. цільових грош. надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок - первинні і вторинні. Викор. такі форми забезп. позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рах. до 3ї особи, іпотека, страх. угода (поліс). Інвестиційні означ. вклад. коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвест. цінні папери - боргові зобов’яз. у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Ф-ції банк. інвестицій поляг. у створ. вторинних рез. для задовол. потреби у коштах.

Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додерж. безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Виділ. 3 фактори ризику: кредитний (фін. можл. емітента зменш. на стільки, що він буде не в змозі викон. свої фін. зобов’яз.), фін. (у зв’язку з непередбач. змінами на р-ку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена), %ний (пов’яз. з фіксацією % за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик). 1 з методів зменш. ризику - формув. інвест. портфеля за рах. багатьох видів цінних паперів, що мають різний р-нь якості та різні строки погаш.

90.Банківські послуги.

Банк. послуги (БП) - ті дії банк. установ на замовл. клієнтів, які не пов’яз. із залуч. дод. рес. Осн. форма оплати БП - комісії. БП: ліцензовані (їх надання потребує ліцензії НБУ: касове обслуг., інкасація та прервез. гр. цінностей, залуч. депозитів юрид. і фіз. осіб), неліценз., чисті (послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операц. помилок), сурогатні (послуги, кінцевий результ. здійсн. яких може вплинути на активи банку), комісійні (послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії), гонорарні (банк отр. від клієнтів обумовлену наперед плату: лізинг, трастові, консультаційні послуги), спредові (чисті доходи від них форм. як різниця між комісією, отр. від клієнта та сплаченою при організ. даної послуги), балансові (облік. на балансових рах.: кредитні, інвест., валютні), позабалансові (гарантії, поручительство, консультації) тощо. Ринок БП в У. перебув. на стадії формув. Найб. попитом корист. послуги розрах.-касового хар-ру.

91.Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення.

Банк. стабільність означ. пост. здатн. банку відповідати за своїми зобов’яз. і забезп. прибутк. на р-ні, достатньому для норм. функціонув. у конкур. середовищі. Найважл. екон. нормативом є нормативи капіталу, зокрема мін. розмір стат. капіталу, норматив платоспром. і норматив достатності капіталу. Мін. розмір стат. капіталу 1 млн євро за курсом НБУ на момент реєстрації банку. Ком. банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’яз. за умови, якщо він вклав свої і залуч. кошти у ліквідні активи. Банк пов. дотрим. певн. співвідн. між високолікв. і робочими активами (є не< 20%). 1 із засобів мініміз. і запобігання ризиків є дотрим. банком нормативів ризику. Прибутковість як елем. банк. стабільн. залеж. від співвідн. доходів і витрат. Найпошир. показн. прибутк. банку: прибутк. банк. активів, прибутк. акціонерного капіт. та %на маржа. Мін-я р-ня ризику дає змогу отр. стабільн. приб., тому балансув. між прибутков. та ризиком - важл. і складне завд. управл. банком.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2010 РЕФЕРАТЫ