Управління фінансовими ризиками підприємства

З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2009 рік на 2324,4 тис. грн. або на 14,10% обумовлено зростанням суми залучених коштів. Разом с цим власний капітал зменшився на 213,7 тис. грн. або на 3,04%. Зменшення власних коштів зумовлено збитками звітного року в розмірі 598 тис. грн. та зменшенням цільового фінансування на 15,3 тис. грн.

Збільшення залучених коштів відбулося за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.

В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають статутний капітал та додатковий капітал. Слід відмітити збільшення статутного капіталу впродовж господарської діяльністю протягом звітного періоду на 493,6 тис. грн. або на 2,56%. Доля додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період не змінилося, а доля цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (0,16%).

Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.

Таблиця 2.3

Агрегований баланс для аналізу ліквідності

ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи за 2009р.

Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов'язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори водночас пред'являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним – дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані дебіторську заборгованість і в активи, які повільно реалізуються.

Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його ліквідності, тому розрахуємо коефіцієнти ліквідності.

Таблиця 2.4

Аналіз показників ліквідності

ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009 р.

Згідно таблиці 2.3 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідності підприємства за період, що аналізується. Це, звичайно, свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі даного періоду.

Згідно отриманим даним, коефіцієнт поточної ліквідності на початок року дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,3% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно. На кінець року значення даного коефіцієнту дорівнює нулю, оскільки в підприємства були відсутні грошові кошти.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Отже, як бачимо, показники поточної і миттєвої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це викликано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.

На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

2.2 Зміни формування власних обігових коштів приватного ТОВ «ДІЕГО»

Основну масу роботи щодо формування, нормування та ефективного використання оборотних коштів на підприємстві «ДІЕГО» здійснює планово-економічний відділ.

До компетенції планово-економічного відділу входить:

- Керівництво роботою по економічному плануванню на

підприємстві, направленому на організацію раціональної господарської

діяльності, виявлення і використання резервів виробництва з метою досягнення найбільшої економічної ефективності:

- організація комплексного економічного аналізу діяльності

підприємства і участь в розробці мікропідприємств по прискоренню темпів росту продуктивності праці, ефективному використанню виробничих потужностей,

матеріальних і трудових ресурсів, підвищенню рентабельності виробництва.

- організація і вдосконалення внутрізаводського господарського розрахунку.

- розробка оптових та відпускних цін на продукцію, що реалізується.

- організація праці і заробітної плати, забезпечення правильного використання фонду заробітної плати.

До основних функцій планово-економічного відділу слід віднести:

- організація роботи по нормуванню і ціноутворенню на підприємстві.

- організація і загальне керівництво розробкою проектів перспективних і поточних планів.

- організація розробки мікропідприємств по ефективному

використанню виробничих потужностей, матеріальних і трудових ресурсів, по використанню всіх резервів виробництва.

- розробка мікропідприємств по виконанню і перевиконанню встановлених планових завдань.

- контроль за виконанням цехами і службами підприємства річних, квартальних, місячних, декадних, добових планів і завдань.

- організація і керівництво роботою по комплексному

економічному аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.

- складання разом з бухгалтерією пояснюючих записок до річних, квартальних звітів, участь в балансових комісіях.

- представлення необхідних узагальнюючих матеріалів і довідок по результатах аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства,

- контроль за правильністю розрахунків економічної ефективності за впровадження нової техніки, раціоналізаторських пропозицій та інших організаційно-технічних мікропідприємств направлених на підвищення ефективності виробництва, надійності і якості продукції;

- участь в організації постійно діючих груп контрольно-ревізійної роботи.

- організація статистичної звітності підприємства якісно, в строки і по формах встановлених Держкомстатом України.

- вивчення і розповсюдження передового досвіду планово-економічної роботи, оперативного обліку і аналізу господарської діяльності цехів і служб підприємства.

- розробка і впровадження норм витрат праці у всіх ланках виробництва, забезпечення широкого застосування технічно - обґрунтованих норм грн. та норм обслуговування для робітників, спеціалістів і службовців, збільшення питомої ваги цих норм в загальній трудоємсткості продукції.

- розробка разом з цехами календарних планів перегляду норм виробітку і здійснення контролю за їх виконанням.

- виявлення і аналіз причин втрат робочого часу, розробка

пропозицій по покращенню використання робочого часу.

- здійснення контролю за правильністю застосування

тарифних ставок, окладів, доплат, правильністю тарифікації робіт і встановлення розрядів робітникам.

- здійснення контролю за використанням фонду заробітної плати по цехах, відділах і службах підприємства.

Власні обігові кошти підприємства займають одне із значних місць, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:

-                     на початок року: 7237,2– 9239,2= -2002,0 тис. грн.;

-                     на кінець року: 7023,5– 11777,3=- 4753,8 тис. грн.

Тобто від’ємне значення даного показника, показує що підприємство не має власних коштів на покриття обігових котів. Підприємству необхідно залучати кошти для залучання їх в оборотні кошти.

Наступним важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу. 

Таблиця 2.5 Аналіз динаміки показника автономії

ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока і на початок року становила 0,439. Але на кінець року трапилось зниження коефіцієнту на 19,95%.

Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.

2.3 Вплив дебіторської і кредиторської заборгованості на фінансовий стан ТОВ «ДІЕГО»

Короткострокові кредити підприємство не залучало. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину обсягу кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками, яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний. Зростання об'єму даної заборгованості в звітному році свідчить про фінансові ускладнення на підприємстві.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.

Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Аналіз складу та структури активу балансу

ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.

З таблиці 2.6 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 2324,4 тис. грн. або на 14,11%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 1620,7 тис. грн. (19,76%). Розмір незавершеного будівництва в звітному році збільшився на 101,6 тис. грн. та склав 202,8 тис. грн.

Оборотні ж активи за звітний період збільшились на 3945,1 тис. грн. (19,74%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків виробничих запасів, готової продукції та товарів, (на 2572,4 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 1401,2 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати. Виробничі запаси збільшилися на 598,8 тис. грн. (3,10%). Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за звітний рік зменшились на 28,5 тис. грн. і на кінець періоду взагалі були відсутні. Також, аналізуючи дану таблицю слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості за товари (на 1174,6 тис. грн.), по розрахунках з бюджетом (на 56,8 тис. грн.), по внутрішніх розрахунках (на 101,2 тис. грн.) та іншої поточної дебіторської заборгованості (на 125,4 тис. грн.). Дані зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 90,10% та 9,90%. На кінець року зменшився основний капітал на 1620,7 тис. грн. (19,76%), а приріст оборотного склав 2324,4 тис. грн. (14,11%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів.

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

-                     на початок року: (9239,2: 1631,2) × 100 = 566,41%;

-                     на кінець року: (11777,3: 5576,3) × 100 = 211,20%.

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за звітний рік була незадовільною (це пов'язано з тим, що частка власного капіталу в структурі пасивів не покриває частку необоротних активів в структурі балансу), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.

Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

Перш за все, порівняльний аналіз слід доповнити розглядом такого відносного показника, як співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості, що розраховується за формулою

Кспівв = КЗ / ДЗ [2.1.]

ДЗ - загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн.; КЗ - загальна сума кредиторської заборгованості, тис. грн.

Нормативне значення цього показника визначено в межах 1,5... 2. Тобто нормальним вважається стан, коли кредиторська заборгованість перевищує дебіторську не більше, ніж у два рази, але не менше, ніж в 1,5 раза.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що вимагає негайного погашення. Ознаками платоспроможності є наявність грошей у касі та на рахунку в банку, а також відсутність простроченої заборгованості. Причому наявність незначних залишків грошей на банківському рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на поточний рахунок підприємства можуть надійти впродовж кількох днів. Для оцінки платоспроможності складається платіжний баланс.

Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу. А також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів.

Яка максимальна (гранична) кредиторська заборгованість може бути погашена за наявної дебіторської заборгованості?

Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості у цьому випадку полягає у визначенні кредиторської заборгованості, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгованості, за умовного зупинення виробництва у момент часу, в який здійснюється оцінка. В разі розрахунку величини граничної кредиторської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості.

При цьому величину шуканої граничної кредиторської заборгованості необхідно визначати з врахуванням того, що за час повернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгованості за рахунок її обслуговування зростає.

За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути погашена і величина його обслуговування. Цю вимогу можна подати у вигляді такого рівняння:

Знайдені показники використовуються при оцінці фінансової стійкості підприємств, щодо якої розрізняють чотири її рівні абсолютний, нормальний, допустимо нестійкий, кризовий. Для кожного з цих рівнів пропонуємо визначати відповідну йому граничну величину позичкових коштів. Останню розраховують як суму двох показників: граничної кредиторської заборгованості й обґрунтованої за допомогою інвестиційного аналізу величини залучених кредитів і прирівняних до них зобов'язань. Оскільки обґрунтування доцільності залучення кредитів, наявних у момент часу, за який здійснюється оцінка, проводиться завжди раніше від цього моменту, то їхню суму під час розрахунків можна прийняти як сталу величину. Отже, розрахунок граничних сум позичкових коштів зводиться до визначення величини граничної кредиторської заборгованості, що відповідає кожному з рівнів стійкості. Вважаємо, що величина граничної кредиторської заборгованості, яку визначають за поданим вище рівнянням, характеризує нормальну стійкість, оскільки кредиторська заборгованість погашається без продажу майна підприємства.

Абсолютній рівень стійкості характеризується виконанням низки додаткових обмежень, які роблять більш жорсткими умови, за яких фінансову стійкість можна назвати нормальною. Зокрема, щодо кредиторської заборгованості, це може бути вимога її обмеження будь-якою мінімальною величиною або строком погашення.

Природно, з погляду нормального підприємництва, фінансове становище, за якого є потреба у продажу активів, не можна назвати стійким. Це, швидше, передкризовий стан. Проте в перехідний період іноді до цих заходів доводиться вдаватися, і у багатьох випадках вони допомагають підприємству продовжувати свою господарську діяльність.

2.4 Залучені та запозичені кошти і їх вплив на виробничу і фінансову діяльність ТОВ «ДІЕГО»

Фінансові ресурси — це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів.

Частина фінансових ресурсів, що йде на фінансування предметів та засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.

Поняття "капітал" має кілька визначень:

1)                Сукупна вартість товарів, майна, інших активів, що використовуються для одержання прибутку.

2)                У бізнесі — капітал власників (owness equity).

3)                Сумарні активи компанії (бізнесу) (total assets).

4)                Капітальні активи компанії (capital assets).

5)                У бухгалтерському обліку — сума, яка інвестована у бізнес.

6)                Грошові кошти, доступні для інвестування або інвестовані.

7)                Дисконтована вартість майбутнього прибутку від інвестицій.

Інвестований капітал — це кошти, які вкладаються в оборот і приносять прибуток інвестору, тобто лише ті кошти, які "роблять гроші" (на основі яких формується новостворена вартість).

Капітал, що інвестується, після завершення кругообігу повертається до інвестора з прирощеним доходом або збитком.

Капітал може бути підприємницьким та позичковим. Підприємницький капітал — це вкладення шляхом прямих чи портфельних інвестицій у будь-який проект з метою одержання прибутку чи прав управління або того та іншого разом. Позичковий капітал — це грошові кошти, що передаються у борг на умовах повернення та платності. Позичковий капітал надає підприємцю кредитор у тимчасове користування з метою одержання позичкового відсотка.

Слід проаналізувати показники платоспроможності підприємства.

фінансовий ризик дебіторський кредиторський заборгованість

Таблиця 2.7

Аналіз показників платоспроможності

ТОВ «ДІЕГО» за підсумком роботи 2009р.

Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто на початок звітного періоду на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 0,119 гривні поточних активів; на кінець періоду – 0,312 гривні.

Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець періоду він зменшився на 197,58%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.

Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність компанії «ДІЕГО». Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Показниками, які заслуговують на увагу з боку економічного аналізу є коефіцієнт фінансової стійкості та коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.

Таблиця 2.8

Аналіз динаміки коефіцієнту фінансової стійкості та коефіцієнту співвідношення залучених і власних коштів ТОВ «ДІЕГО»

Показник фінансової стійкості підприємства не відповідає нормативному значенню Різке зниження даного коефіцієнту в кінці року обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 1,13 рази.

Згідно даних таблиці 2.8 на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів на початок року припадало 56 коп. позикових коштів, на кінець року – 63 коп. Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.

З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінимо також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.

Таблиця 2.9

Зведена таблиця показників, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх формування ТОВ «ДІЕГО», тис. грн.

Як видно з даних таблиці 2.9, на підприємстві в звітному році спостерігалася нестача коштів для формування запасів і затрат. Це спричинено недостатнім обсягом власних обігових коштів та повною відсутністю в підприємства довгострокових кредитів. Протягом року загальна нестача джерел фінансування скоротилася з 4210,8 тис. грн. до 4856,5 тис. грн. Але не слід трактувати це явище як позитивну тенденцію, оскільки дане скорочення спричинене, значною мірою, збільшенням кредиторської заборгованості. У випадку одночасної вимоги погашення боргу з боку кредиторів підприємство опиниться в дуже скрутному становищі.

Таким чином компанія «ДІЕГО» має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.

Розділ 3. Фінансові рішення в умовах ризику

3.1 Фінансове планування на підприємстві

В умовах ринкової економіки для вирішення виробничих або комерційних завдань, які потребують вкладення коштів, необхідна розробка внутрішнього документа фірми - бізнес-плану підприємства.

Бізнес-план повинен:

- мати чітку інформацію про те, яке місце займає підприємство на ринку;

- містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства;

- детально описати схему його функціонування;

- розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

- обов'язково утримувати програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати іншу справу і забезпечити її ефективність;

- показати перспективу розвитку виробництва інвесторам і кредиторам. Для складання бізнес-плану можуть бути такі спонукальні мотиви:

- надати інформацію про підприємство і наміри власників;

- викласти стратегію і тактику підприємства і показати, як взаємодіють різні підрозділи підприємства, що являють собою єдине ціле;

- представити фінансову мету та докладні кошториси, за допомогою яких можна контролювати фактичні витрати і прибутки;

- запевнити третю сторону надати необхідні кошти або сприяти розвитку підприємства в іншій формі. Фінансовий план є важливим елементом бізнес-плану, який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Цілі внутрішньофірмового планування в зарубіжних країнах можуть бути різноманітними. Прийнято вважати, що керівництво будь-якого зарубіжного підприємства, незалежно від виду його діяльності, повинно знати, які завдання у сфері економічної діяльності воно може запланувати на наступний період.

Разом з тим бюджет фірми є основою для контролю.

Порівнюючи фактичні показники з запланованими можна здійснювати так званий бюджетний контроль фірми.

Бюджет фірми є водночас формою координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій у сфері виробництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації виробленої продукції. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів.

Бюджет фірми є основою для встановлення завдань для персоналу, менеджерів. Бюджет фірми розробляється на наступний період. Саме тому значно простіше розглядати альтернативні варіанти, не обов'язково апробуючи їх негайно. Завдання розробляються на основі апріорних тверджень, проте з врахуванням звітних показників.

У бюджетуванні є й елемент делегування повноважень. Схвалення керівництвом фірми бюджету підрозділу слугує основою для того, що оперативні рішення в майбутньому приймаються на рівні даного підрозділу децентралізовано. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, то керівництво фірми не схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.

Фінансовий план підприємства може включати:

- прогноз обсягів реалізації;

- кошторис грошових видатків та надходжень;

таблицю доходів і витрат;

- прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства;

- розрахунок точки досягнення беззбитковості.

Фінансове планування являє собою розрахунок обсягів фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами використання у відповідності з виробничими і маркетинговими показниками підприємств на плановий рік.

Фінансове планування дозволяє вирішити такі завдання:

- виявити, якими грошовими коштами може володіти підприємство;

- виявити і оцінити джерела їх надходження;

- оцінити достатність коштів для виконання завдань;

- визначити суми коштів, які необхідно сплатити в бюджет і позабюджетні фонди;

- оцінити потребу в інвестиціях і залучених коштах;

- збалансувати майбутні доходи і витрати з врахуванням комерційної самоокупності. В умовах, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати його в будь-якій формі, яку вони вважають за необхідну для себе. Форма балансу доходів і видатків може бути подана у формі такої таблиці 3.1.:

Таблиця 3.1

баланс доходів і витрат ТОВ «ДІЕГО»

Фінансовий план може складатися поетапно:

Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

Розгляд та вивчення проектних виробничих, маркетингових показників, на основі яких мають розраховуватись планові фінансові показники.

Розробка проекту фінансового плану.

Негативний вплив на розвиток компанії в Україні справляють:

відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств; неповна і фрагментарна законодавча база, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму; високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) інвестицій в національній валюті неможливе; слабкий розвиток фондового ринку, що немає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню компанії на ринку України також становить тенденція до монополізації в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

В основу розвитку компанії на ринку України покладатись такі принципи:

верховенство правового регулювання господарської діяльності системність узгодження заходів щодо реформування ринку із заходами і планами інших галузей економіки, спрямованими на підвищення доходів громадян; конкурентність, коли держава створює сприятливі умови для розвитку підприємств з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист; стабільність забезпечення сталого надійного і привабливого ринку для інвестицій шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування; обмеження присутності держави на ринку, коли держава поступово відмовляється від проявів монополізму на ринку, не втручається в діяльність підприємств, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку резервів, контролю за платоспроможністю підприємств; довіра, що грунтується на моральній та матеріальній відповідальності компанії, на надійному правовому захисті.

3.2 Перспективні напрямки в рішенні питань пов’язаних з фінансовими ризиками

Формування стратегії компанії можна представити як послідовність наступних кроків, наведених в Додатку Б.

По-перше, необхідно провести глибокий аналіз внутрішнього та зовнішнього середовищ компанії. Визначити які існують проблеми, як вони впливають на роботу організації, в якому напрямку рухається компанія, яких принципів та вірувань дотримуються працівники компанії, тощо. З’ясувати які існують тенденцію у зовнішньому оточенні та як вони вплинуть на роботу компанії. Хто є основними конкурентами, яка структура ринку, які характеристики послуг є найважливішими для споживачів, тощо. На цьому етапі можуть використовуватись популярні інструменти стратегічного менеджменту: SWOT-аналіз, модель конкуренції в галузі та ланцюг створення вартості М. Портера, тощо.

По-друге, виділити основні бізнес-процеси компанії, тобто ті, які є найважливішими для неї з точки зору прибутковості та забезпечення виживання у довгостроковій перспективі.

По-третє, необхідно визначити місію компанії, встановити ієрархію її цілей. Де на найвищому рівні знаходяться стратегічні цілі, їм підпорядковуються довгострокові, далі ідуть середньострокові та замикають цю послідовність короткострокові цілі. Питання розробки цілей та місії досить глибоко розроблені в літературі по менеджменту, тому ми не будемо докладно зупинятись на цій проблематиці. Зазначимо лише, що встановлені цілі мають відповідати загально відомим вимогам.

В-четвертих, розробити систему показників оцінки роботи компанії та досягнення нею встановлених цілей. Тут можуть бути використані рекомендації авторів збалансованої системи показників Р. Каплана та Д. Нортона.

В-п’ятих, розробити стратегію, яка представлятиме собою загальні принципи діяльності компанії, а також план конкретних дій по досягненню встановлених цілей. При цьому стратегія може змінюватись протягом її реалізації або при суттєвій зміні зовнішнього та внутрішнього середовищ. Сам процес розробки стратегії представляється, як розробка комплексу дій по кожному з основних бізнес-процесів спрямованих на вирішення існуючих у відповідних процесах проблем та підвищення їх ефективності. Плани дій по кожному з процесів погоджуються із цілями та принципами компанії та зводяться в один майстер-план, який і називається стратегією.

Таким чином, формування стратегії компанії можна представити як процес розробки комплексу дій по вирішенню проблем, що існують у кожному бізнес-процесі та подальшому його вдосконаленні. Окремі плани мають бути погоджені один з одним та мають бути зведені у єдиний майстер-план, якій і називається стратегією. Подальші кроки у напрямку розробки проблем стратегічного менеджменту компаній можуть бути спрямовані на визначення основних джерел конкурентних переваг компаній та розробку інструментарію формування стратегії підприємства.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки необхідно відзначити наявність низки серйозних проблем у сфері професійної діяльності на фінансовому ринку України, що пов”язані з нормативно-методичним забезпеченням оцінки вартості активів, правовим регулюванням довірчих операцій та впровадженням системи рейтингових оцінок. Для розв”язання зазначених проблем пропонується:

- удосконалити грошово-кредитну та регуляторну політику НБУ, спрямувавши її на активізацію інвестиційних процесів. При цьому заходи з мінімізації ризиків не повинні обмежувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансових установ на ринку цінних паперів та у сфері довірчого управління;

- запровадити у регуляторну практику сучасні принципи, стандарти та методики оцінки вартості активів, які б на базі єдиних підходів дозволяли ефективно враховувати існуючі ринкові реалії та особливості фінансових інструментів, визначені чинним законодавством (зокрема, для векселів – вексельним правом;

- розробити та в стислі терміни реалізувати рекомендації щодо приведення вітчизняного вексельного законодавства у відповідність з нормами Женевських вексельних конвенцій, утворивши для цього міжвідомчу робочу групу за участю спеціалістів державних органів, вчених та фахівців фінансового ринку;

- створити належні правові умови для надання фінансовими установами послуг з довірчого управління широким верствам населення та юридичним особам, зокрема, шляхом зняття існуючих обмежень на проведення довірчих операцій та прийняття Закону України “Про довірче управління фінансовими активами”;

- ліквідувати монополізм, існуючий у сфері обов”язкового рейтингування та бар”єри входження на цей ринок нових уповноважених агентств. Критерії, яким мають відповідати такі структури, повинні визначатись законом, а не відомчими актами. Прискорити розробку та прийняття профільного закону “Про систему рейтингування в Україні”, який має максимально враховувати світовий досвід використання рейтингових оцінок на фінансовому ринку та державного регулювання рейтингової діяльності;

- створити робочу групу з числа вчених, спеціалістів державних органів та фахівців різних галузей ринку для формування узгоджених пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, з питань формування і розміщення резервів та оподаткування компаній;

- посилити захист прав інвесторів-покупців житла шляхом удосконалення чинного законодавства, зокрема, унесенням відповідних змін до Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та Закону України “Про інвестиції”.

У сфері управління ризиками професійних учасників фінансового ринку доцільним є впровадження системи пруденційного нагляду, яка дозволить перейти від практики нагляду за діяльністю окремих професійних учасників до консолідованого нагляду за ринком у цілому і вирішити завдання, пов`язані із забезпеченням загальної стабільності ринку та здійсненням контролю за наявністю на ньому конкурентного середовища.

Центральне місце у системі моніторингу і оцінки ризиків має зайняти сукупність показників і нормативів, що характеризують як ризики окремих учасників ринку, так і агреговані ризики фінансового ринку в цілому.

Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань, як то:

- забезпечення стабільності розвитку ринку;

- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон;

- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців;

- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.

Висновки

Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська (комерційна) діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.

Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента. Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

У процесі проведених досліджень одержані такі теоретичні та практичні результати:

1. Узагальнення теоретичних уявлень стосовно категорії “ризик” дозволило уточнити її зміст шляхом конкретизації сутності прояву різних видів невизначеності та врахування напрямків розвитку подій, які породжують ризик.

2. Аналіз факторних умов розвитку фінансового ризик-менеджменту та його методичних основ дозволив визначити, що ризик, який виникає у фінансовій сфері діяльності різних економічних агентів, є не лише взаємозалежним, але й супроводжує всі економічні процеси діяльності суб’єктів господарювання, їх відносини між різними учасниками ринку. Це сприяло обґрунтуванню того, що ризик фінансової сфери діяльності підприємств слід розглядати більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

3. На підставі розгляду загальноекономічних процесів у якості проявів ризикових подій розкрито основні складові невизначеності та непередбаченості у фінансовій сфері діяльності підприємств, до яких віднесено: наявність великої кількості збиткових підприємств, податкової недоїмки, зростаючу динаміку та незадовільну структуру кредиторської і дебіторської заборгованості, різноплановість дії інфляційних процесів, труднощі з реструктуризацією окремих галузей промисловості, надмірну урегульованість діяльності суб’єктів господарювання.

4. З метою аналізу ризикоформуючих чинників функціонування окремих суб’єктів господарювання обґрунтовано та розроблено економетричні моделі, які відбивають впливи різних факторів на фінансові результати діяльності підприємств промисловості у регіональному аспекті. На підставі цих моделей встановлено, що найвагоміший вплив на фінансові результати економіки регіонів справляють обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, інвестиції в основний капітал, надані кредити та обсяг випуску цінних паперів підприємствами регіону.

5. Для вдосконалення роботи щодо планування дій в напрямку попередження розвитку ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств розкрито основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства. Розкрито базу означеної стратегії у вигляді окремих положень, що дозволяє запровадити основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства для різних економічних агентів.

6. Для визначення методичних основ зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств запропоновано модель щодо оцінки ефективності прийняття відповідних фінансових рішень. Визначено, що ця модель дозволяє розширити базу щодо побудови ефективних процедур фінансового ризик-менеджменту.

7. З метою оцінки ризиків ліквідності підприємства, як одного із головних завдань ризик-менеджменту у фінансовій сфері його діяльності, запропоновано ранжування ризиків ліквідності підприємства та підхід щодо виявлення ступеня ризику ліквідності підприємства, що дозволяє також конкретизувати напрямки зниження означених ризиків.

Отже з вище наведеного матеріалу можна зробити висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЕГО» знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів.

Оскільки на ТОВ «ДІЕГО» існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості, на них потрібно звернути особливу увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою і, звісно ж, шляхом зниження відпускних цін. Щодо дебіторів, то потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків зі споживачами.

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.

В цілому до проблем формування ринку в нашій країні можна віднести:

- організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком; непослідовність дій щодо організації державного нагляду за страховою діяльністю; відсутність належного рівня конкуренції на страховому ринку і дієвих стимулів подальшого розширення мережі страхової справи; невирішеність питань взаємодії страхового і банківського секторів економіки; недостатній рівень забезпечення ефективного страхового захисту фізичних і юридичних осіб; несвоєчасне і не в повному обсязі виконання зобов'язань перед страхувальниками; порушення страхового законодавства);

- економічні (низький платоспроможний попит юридичних і фізичних осіб на окремі товари та послуги послуги; нестача бюджетних коштів для організації та підтримка підприємств);

- функціональні (тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами; низькі рівні менеджменту і маркетингу на ринку; недосконала інфраструктуру ринку);

- кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють на підприємстві; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них; нестача кваліфікованих менеджерів, андерайтерів, актуаріїв, диспашерів, експертів, фінансистів, бухгалтерів, юристів, суддів і програмістів);

- інформаційно-аналітичні (недостатність наукових досліджень щодо формування й розвитку ринку; неналежне інформаційне і консалтингове забезпечення дільності).

Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань, як то:

- забезпечення стабільності розвитку ринку;

- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон;

- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців;

- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.

Список використаних джерел

1.           Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.96 р.

2.           Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144.

3.           Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

4.           Закон України "Про внесення змін до Закон України "Про страхування"// Урядовий Кур'єр.-2001.07.11.

5.           Закон України Про інвестиційну діяльність вiд 18.09.1991 № 1560-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 47, ст.646.

6.           Закон України Про інноваційну діяльність вiд 04.07.2002 № 40-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 36, ст.266.

7.           Закон України Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) вiд 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.

8.           Закон України Про оподаткування прибутку підприємств вiд 28.12.1994 № 334-94-ВР// Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28.

9.           Закон України Про режим іноземного інвестування № 93/96-ВР від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 19, ст. 80.

10.      Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності № 1775-III від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299.

11.      Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” вiд 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.

12.      Про державне регулювання у сфері трансферу технологій. Проект Закону України 4008 від 18.07.2003.

13.      “Європейський вибір України. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки ” вiд 30.04.2002. Послання Президента України до Верховної Ради України

14.      Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995р. № 75 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»

15.      Балабанов И. Т. Риск-менеджмент.— М.: Финансы и статистика, 1996.

16.      Бланк И.А. Финансовый менеджмент. – К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 2007.

17.      Болюх М. А.. Зурчевський В. З., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник – К.: 2007.

18.      Гальчинский А.С. Теорія грошей. – К.: Основи,2006.

19.      Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник. – Львів: видавництво "Центр Європи",2007.

20.      Гроші та кредит. Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна; за заг.ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001.

21.      Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ,2004.

22.      Деньги, кредит, банки. Под ред. Лаврушина О.И. – М.: Финансы и статистика, 2006

23.      Єлейко Я. І., Кандибка О. М., Лапішко М. Л., Смовженко Т. С. Основи фінансового аналізу. – Львів: Лівівський банківський інститут

24.      НБУ, 2005.

25.      Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. – Банки и биржи, 1995.

26.      Зубец А.Н. Качество страхового продукта //Страховое ревю №7, 2000.

27.      Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.посіб. – К.:3нання-Прес, 2002.

28.      Ковтунець В. Основи електронного бізнесу. Методичний посібник. – К., Національна академія управління, 2003

29.      Колоб Р.У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. – М.: ФИЛИНЬ, 1997.

30.      Комарівський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. Навч. посіб. – К.: “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1996.

31.      Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб. – К.: ТОВ "Знання". 2002.

32.      Кузнецова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. – К.: ЮРІНКОМ, 1998.

33.      Маркетинг в отраслях й сферах деятельности: Учебник под редакцией проф. Алексунина В.А. - М.: Издательско-книготорговый центр "Маркетинг", 2007.

34.      Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. Навч. посіб. – К.: Каравела, 2003.

35.      Менкью Г. Макроэкономика. - М.: МГУ,2004.

36.      Огляд зовнішньої торгівлі України у 2008 році. #"1.files/image010.gif">