Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

- коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);

- коефіцієнт покриття (Кп);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.)

Перший показник (Кз.к.) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) "Баланс" цей показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).

Кзк = Вк / ∑ок

де Кз.к. - коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк - власні кошти, грн.;

СУМА о.к. - загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп) - це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу пасиву балансу).

Кп = ∑па / ∑кз

де Кп - коефіцієнт покриття;

Сума п.а - сума усіх поточних активів, грн.;

Сума к.з. - сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважають, що його рівень у межах 2,0 - 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

Кабс.л = (Гк + Кв) \ ∑кз

Де К абс.л. - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Г к. - грошові кошти, грн.;

К в. - короткострокові вкладення, грн.;

СУМА к.з. - сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 - 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Організаційно – економічна характеристика ТОВ «Автосервіс»

Підприємство створено для здійснення підприємницької діяльності учасників з метою отримання прибутку від посередницької діяльності, направленої на задоволення потреб споживачів в послугах.

Основним видом діяльності ТОВ „Автосервіс” є реалізація послуг автоперевезень.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

-перевезення пасажирів;

-перевезення будівельних матеріалів;

-перевезення багажу.

Підприємство „Автосервіс” являє собою товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Товариством з обмеженою відповідальністю ─ засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Майно товариства з обмеженою відповідальністю формується за рахунок внесків учасників, одержаних доходів і інших законних джерел, і належить його учасникам на праві пайової власності.

Вищим органом управління ТОВ „Автосервіс” є збір учасників. В його компетенції знаходяться питання визначення головних напрямів підприємницької діяльності, розгляд і затвердження кошторисів, звітів і балансів, обрання і відгук виконавчого органу і ревізійної комісії, визначення умов оплати праці посадовців, розподіл прибутку і визначення порядку покриття збитків та ін.

Виконавчим органом підприємства „Автосервіс” є директор. В його компетенції знаходяться питання розробки і реалізації цілей, політики і стратегії їх досягнення, а також організація і керівництво поточною діяльністю фірми, розпорядження майном, найом і звільнення персоналу.

Підприємство з моменту державної реєстрації є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку, штампи, та інші реквізити. Воно може створювати на території України дочірні підприємства, філії та представництва, відповідно до чинного законодавства країни.

Підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку, відповідає за результати своєї господарської діяльності, за винятком не взятих на себе обов’язків перед партнерами по укладеним договорам, перед державним бюджетом та банками, згідно діючого законодавства.

Самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, і необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення особистих доходів його робітників.

Підприємство враховує в своїй діяльності зацікавленість споживача в його потребах до якості послуг.

Оперативний звіт виконується в установленому порядку, згідно законодавству України.

Розрахунки з бюджетом та бюджетними організаціями проводяться робітниками бухгалтерії, у відповідності з законодавчими документами.

Основними джерелами інформації для проведення аналізу використання оборотних активів даного підприємства є документи фінансової звітності: форма №1 „Бухгалтерський баланс” (Додаток А), форма №2 „Звіт про фінансові результати” (Додаток Б).

На підприємстві, що розглядається, регулярно проводиться внутрішній аналіз фінансово-господарської діяльності, проте як результати, так і деякі початкові дані цього аналізу не розголошуються, оскільки керівництво ТОВ «Автосервіс» відносить цю інформацію до комерційний таємниці.

2.2. Оцінка ефективності використання оборотних активів підприємства.

Для визначення наявності та характеристики ефективності використання оборотних активів на підприємствах використовуються такі показники:

1) Наявність оборотних коштів

2) Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства(Кр.в)

3) Оборотність(О)

4) Оборотність виробничих запасів(Ов.з)

5) Оборотність дебіторської заборгованості(Од.з)

6) Оборотність кредиторської заборгованості(Ок.з)

7) Оборотність грошових коштів(Ог.к)

8) Коефіцієнт оборотності(Ко)

9) Коефіцієнт завантаження(Кз)

10) Прибутковість(Ке)

11) Рентабельність(р)

1. Наявність оборотніх коштів на початок року = (Вк + Дк) - ∑НА = 92503,6 - 67225,0 = =25218,6

Даний показник характеризує величину власних коштів.

Потреба в оборотних коштах на початок року = ∑(ОА – ГК) - ∑ПЗ = (17274,3 – 7803,1 – 116,7) - 8159,4 = 1195,1

25218,6 > 1195,1 , тобто наявні оборотні активи перевищують суму потреби в оборотних коштах, то ми маємо надлишок оборотних активів

Наявність оборотніх коштів на кінець року = 90867,3 – 68260,0 = 22607,3

Потреба в оборотніх коштах на кінець року = (23786,3 – 6285,5 – 307,9) –15516,0=

=1676,9

22607,3 > 1676,9 , то ми маємо надлишок оборотніх коштів.

Як на початок так і на кінець року наявний надлишок оборотніх активів, отже є водночас і проблема нераціонального використання оборотніх активів і можливість вкладення цих активів в розвиток даного підприємства.

2. Кр.вна початок року = Фн / М = 17274,3 / 67225,0 = 0,26

Показник відображає питому вагу вартості оборотних коштів у загальній вартості майна підприємства.

Кр.вна кінець року = 23786,3 / 68260,0 = 0,35

3. О = (СТ) / Р = ((17274,3 + 23786,3)/2 360) / 80544,1 = 91,76

Цей показник характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот.

4. Ов.з = (Св.з. Т) / Рс. = ((16496,3 + 14690,1)/2 360) / 52981,4 = 105,95

Показник, що відображає час перетворення товарно - матеріальних цінностей на готову продукцію чи гроші.

5. Од.з = (Дз Т) / Р = (7726,35 360) / 80544,1 = 34,53

Даний показник відображає середній термін отримання платежу.

6. Ок.з. = (Кз Т) / Р = (82,15 360) / 80544,1 = 0,38

Відображає час покриття дебіторської заборгованості.

7.Ог.к. = Ов.з + О д.з + Ок.з = 105,95 + 34,53 + 0,38 = 140,86

Показник, що відображає час обороту грошових коштів.

8. Ко = Р/ С = 80544,1 / 20530,3 = 3,92

Коефіцієнт оборотності – характеризує кількість оборотів з період, що аналізується .

9. Кз = С / Р = 20530,3 / 80544,1 = 0,26

Коефіцієнт обернений до коефіцієнта оборотності, показує скільки оборотніх коштів авансовано в 1 грн реалізованої продукції.

10. Ке = П / С = 3629,4 / 20530,3 = 0,18

Характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів

11. Р = (П / С) 100% = (3629,4 / 20530,3) 100% = 18%

Показник, який визначає використання оборотних коштів.

Умовні скорочення в розрахунках:

Вк - власні кошти;

З - забезпечення наступних витрат;

Оз - основні засоби та інші позаоборотні активи;

Пк - позикові кошти;

Фн - фактична наявність оборотних коштів;

Н - норматив оборотних коштів;

М - вартість майна підприємства;

С - середня вартість оборотних коштів;

Т - тривалість періоду, за який обчислюється обертання оборотних коштів;

Р - обсяг реалізації продукції;

П - прибуток від реалізації продукції.

Вплив на розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства найчастіше відображається такими показниками, як :

1) коефіцієнт швидкоі ліквідності;

2) коефіцієнт покриття балансу;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л) визначається як відношення грошових коштів, короткострокових цінних паперів, коштів у розрахунках та інших активів до суми короткострокових зобов`язань:

Кш.лна початок року = (7803,1+116,7+1572,2+8) /8159,4 = 1,16

Кш.лна кінець року = (6285,5 + 307,9 + 8993,0+ 12,4) / 15516,0 = 1,01

Вказаний показник характеризує платоспроможність підприємства. Так як значення показника як на початок так і на кінець року становить більше одиниці, то підприємство, згідно прийнятим значенням, вважається платоспроможним.

Коефіцієнт покриття (Кп) визначається як відношення всіх поточних активів підприємства до суми короткострокових зобов`язань:

Кпна початок року = 17274,3 / 8159,4 = 2,12

Кп на кінець року = 23786,3 / 15516,0 = 1,53

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Важають, що його рівень у межах 2,0 - 2,5 є прийнятним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства до короткострокових зобов'язань

Кабс.лна початок року = (84,7+7803,1+116,7) / 8159,4 = 0,98

Кабс.лн акінець року = (119,7+6285,5+307,9) / 15516,0 = 0,43

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 - 0,35. Отже дане підприємство є готовим погасити свою заборгованість.

РОЗДІЛ ІІІ. Удосконалення управління оборотними активами на підприємстві.

3.1. Планування потреби в оборотних активах та їх нормування.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70%-80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.

3.2. Можливі заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства.

У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів.

Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.

Чим вище за коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.

При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.

Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:

- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.

- Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів. Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.

Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.

При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.

Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі. Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.

З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси – мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.

З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.

Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.

Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.

Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок – по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out – LIFO).

Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів).

Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель.

Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:

В = З + П - К , де

В - вартість витрачених матеріалів,

З - залишок матеріалів на початок періоду,

П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період,

К - залишок матеріалу на кінець періоду.

Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:

К = V Ц , де

V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі,

Ц - ціна останньої закупівлі.

Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів – впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного прогресу; розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції із зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

ВИСНОВКИ

Ефективне управління оборотними активами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.

В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами (ФІФО і ЛІФО).

Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних активів (їх оборотності).

Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні активи, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.

Коли говориш про основні фонди й оборотні активи, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.

Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості.

При найбільш економічному використанні оборотних активів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України -К.: Преса України, 1997.

2. Господарський кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2003.

3. Методика фінансового аналізу. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. - М.: ИНФРА - М., 2003р.

4. Теорія економічного аналізу: підручник. Баканів М.І., Шеремет А.Д. М.: Фінанси й статистика, 2000р.

5. Фінансовий менеджмент: теорія й практика / Під ред. Стояновой Е.С.- М.: Перспектива, 2001.

6. Фінансовий аналіз. Ковальов В. В. - М.: Фінанси й статистика,2008.

7. Економіка підприємства (фірми): Підручник/під ред. проф. О.І. Волокова й доц. О.В. Дев'яткіна. - 3- е вид., переробл. і доп. М.: ИНФРА - М. 2005.

8. Фінанси підприємств: Підручник/ За ред. А.М. Поддєрьогіна: - К.: КНЕУ, 2002.

Страницы: 1, 2