Мета роботи - розглянути сутність валютної системи і валютного ринку, виявити особливості їх формування; розглянути механізм формування валютного курсу і методи його регулювання.

Розглянута сутність валютної системи і валютного ринку, визначені особливості їх формування в Україні; розкритий механізм формування валютного курсу; надана інформація про сучасний стан валютної системи і валютного ринку в Україні; проаналізована динаміка курсу національної грошової одиниці за останні декілька років і з'ясовані причини її нестабільності; розглянуті проблеми розвитку валютної системи і валютного ринку, а також наведені рекомендації щодо вирішення цих проблем.

ВАЛЮТНА СИСТЕМА, ВАЛЮТНИЙ РИНОК, ВАЛЮТНИЙ КУРС, НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА, МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА, СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА, НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА, ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС.

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни.

Валютні відносини є складовою частиною і одною з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них зосереджені проблеми національної і світової економіки, розвиток яких історично рухається паралельно і тісно переплітаючись. В міру інтернаціоналізації господарських зв'язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів. Міжгосподарські зв'язки немислимі без налагодженої системи валютних відносин.

Формою організації і регулювання валютних відносин є валютна система, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами. Розрізняють національні і світові системи.

Історично першими виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні кордони. Її особливості визначаються мірою розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних стосунків, закріпленої міждержавними угодами. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від міри відповідності її принципів структурі світового господарства.

Міжнародний обмін товарами, послуг і капіталів залучає до своєї орбіти валютний ринок. Імпортери обмінюють національну валюту на валюту тієї країни, де вони отримують товари і послуги. Експортери, у свою чергу, отримавши експортну виручку в іноземній валюті, продають її в обмін на національну валюту. Інвестори, вкладаючи капітал в економіку тієї або іншої країни, мають потребу в її валюті.

При вивченні валютної системи і валютного ринку надзвичайно актуальним є розгляд валютного курсу, який робить великий вплив на багато макроекономічних процесів, що відбуваються в суспільстві. По-перше, від рівня валютного курсу, за допомогою якого зіставляються ціни на товари і послуги, вироблені в різних країнах, залежить конкурентоспроможність національних товарів на світових ринках, об'єми експорту і імпорту, а, отже, стан балансу поточних операцій.

По-друге, валютний курс впливає на напрям міжнародних потоків капіталу. Рішення про вкладення національного капіталу в активи тієї або іншої країни приймається виходячи з очікуваного реального прибутку на капітал, що інвестується, який залежить від процентної ставки і очікуваних змін валютного курсу.

По-третє, валютний курс, разом з процентною ставкою, сам по собі виступає ціною активу. За наявності розвинених активних ринків сьогоднішня вартість активу, здобуття якого очікується в майбутньому, визначається дисконтуванням його майбутньої вартості відповідно до процентної ставки і очікуваного рівня валютного курсу. Динаміка валютного курсу, міра і частота його коливань є показниками економічної і політичної стабільності суспільства.

По-четверте, валютний курс грає важливу роль при розробці і проведенні кредитно-грошової політики, оскільки підтримка певного рівня валютного курсу може зажадати використання офіційних валютних резервів, що неминуче відіб'ється на пропозиції грошей в економіці.

Таким чином, об’єктом дослідження даної роботи є не тільки валютна система і валютний ринок, а і валютний курс. Для цього використовувались такі методи дослідження, як узагальнення, аналіз і синтез розглянутої літератури. Варто наголосити, що питаннями валютної системи і валютного ринку з усіма похідними займаються українські вчені Демківський А. В, Івасів Б. С, Боринець С., Філіпенко А., Козик В., Мальчинський А та інші.

Метою даної роботи є: розглянути сутність валютної системи і валютного ринку, визначити особливості їх формування; розкрити механізм формування валютного курсу; надати інформацію про сучасний стан валютної системи і валютного ринку в Україні; проаналізувати динаміку курсу національної грошової одиниці за останні декілька років і з’ясувати причини її нестабільності; розглянути проблеми розвитку валютної системи і валютного ринку, а також навести рекомендації щодо вирішення цих проблем.

1. Сутність валютної системи та валютного ринку

1.1 Поняття валютної системи, її види та основні елементи

Валютна система (ВС) - правова форма організації валютних відносин, які історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських звязків [1,441]. Валютні системи діють у межах певного економічного простору, завдяки чому вони поділяються на наступні 3 види: національні, міжнародні (регіональні), світові.

Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами, а також з міжнародними економічними і політичними структурами [2, 98]. Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Національна валютна система України знаходиться у процесі становлення і остаточно ще не сформувалася. Проте її контури і основні тенденції виявилися достатньо безумовно. Національна валютна система України формується з урахуванням структурних принципів світової валютної системи, оскільки країна узяла курс на інтеграцію в світове господарство і вступила в МВФ.

Міжнародна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою держав [2,98].

Світова валютна система - це спеціально розроблена державою і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма чи значною частиною держав світу [2,98].

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу (наприклад, долар) та міжнародних валютах (наприклад, євро) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії [3, 201]. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання іноземної валюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання іноземних валютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту - через її продаж. За такого режиму курс національної валюти "плаває" разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою "валютного бюро", а центральний банк стає органом такого бюро;

у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. В Україні в саме цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е:

Кабінет Міністрів України;

Національний банк України;

Державна податкова адміністрація;

Державний митний комітет;

Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ, як орган державного валютного регулювання і контролю. Загальна схема елементної структури та призначення національної валютної системи наведена на рис.1.1

Рис.1.1 Схема елементної структури та призначення національної валютної системи

У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

1.2 Валютний ринок: види, функції та учасники

Для ведення міжнародної торгівлі в умовах існування різних валют людство створило механізм взаємних розрахунків між громадянами і фірмами різних країн. Звичайно його називають валютним ринком.

Валютний ринок - система економічних відносин, повязаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти та інших валютних цінностей [4, 483]. З інституційної точки зору валютний ринок є безліччю крупних комерційних банків та інших фінансових установ, пов'язаних один з іншим мережею комунікаційних засобів зв'язку, за допомогою яких йде торгівля валютами.

Можна виділити декілька видів валютних ринків.

Біржовий валютний ринок. Цей ринок функціонує за встановленими правилами. Валютні біржі виконують посередницькі функції як торгові майданчики. Проте біржа не може сама виступати як партнер по здійснюваних операціях.

Міжбанківський валютний ринок. Валютні операції уповноважених комерційних банків в зовнішньому біржовому обороті здійснюються без посередників між банками на основі договірних валютних курсів. Поведінка учасників цього сектора валютного ринку визначається їх взаємною домовленістю, а умови операцій є комерційною таємницею.

Ринок наявних валютних операцій. Існує декілька причин популярності ринку наявних валют. Прибуток (або збиток) на цьому ринку швидко реалізуються. Оборот на ринку наявної валюти стрімко зростає завдяки поєднанню властивої йому прибутковості і зниженого кредитного ризику. Ринок наявної валюти характеризується високою ліквідністю (можливістю легко купити або продати даний цінний папір або актив.

Основними учасниками ринку наявної валюти є комерційні і інвестиційні банки, за якими слідують страхові компанії і корпоративні клієнти. Міжбанківський ринок, на якому більшість операцій - міжнародні, відображає глобальний характер валютної конкуренції і досконалість телекомунікаційних систем. Разом з тим, корпоративні клієнти вважають за краще здійснювати валютні операції усередині країни або торгувати через іноземні банки, що працюють в тій же годинній зоні. Не дивлячись на збільшену активність страхових компаній і корпоративних клієнтів, основною торговою силою на валютному ринку залишаються банки. Торгівля на ринку наявної валюти завжди виглядає більш прибутковою, оскільки попит на наявну валюту існує у всьому світі.

Ринок термінових операцій. Одним з найбільших валютних ринків виступає ринок спот, або ринок негайного постачання валюти (протягом 2-х робочих днів).

Економічні агенти також можуть скористатися послугами термінового (форвардного) валютного ринку. Якщо учаснику валютного ринку потрібно буде купити іноземну валюту через певний період часу, він може укласти так званий терміновий контракт на покупку цієї валюти. До термінових валютних контрактів відносяться форвардні контракти, ф'ючерсні контракти (стандартизовані контракти на продаж або обмін, які вимагають постачання продукції, облігацій, валюти, за певною ціною, в певну майбутню дату) і валютні опціони (контракт, що дає своєму володарю право, не породжує зобов'язання, купити або продати деякий актив або цінний папір за певною ціною протягом фіксованого періоду часу).

Як форвардний, так і ф'ючерсний контракт є угодою між двома сторонами про обмін фіксованої кількості валюти на певну дату в майбутньому по наперед обумовленому (терміновому) валютному курсу. Обидва контракти обов'язкові до виконання. Відмінність між ними полягає в тому, що форвардний контракт полягає поза біржею, а ф'ючерсний контракт отримується і продається тільки на валютній біржі з дотриманням певних правил за допомогою відкритої пропозиції ціни валюти голосом.

Валютний опціон - це контракт, який надає право (але не зобов'язання) одному з учасників операції купити або продати певну кількість іноземної валюти за фіксованою ціною протягом деякого періоду часу. Покупець опціону виплачує премію його продавцю замість його зобов'язання реалізувати вищезгадане право.

Головною причиною появи даного сегменту валютного ринку було прагнення банків і їх клієнтів використовувати можливості страхування валютних операцій і здійснення прибуткових спекулятивних операцій. До послуг форвардного ринку в основному вдаються або експортери, чекаючи отримання валютної виручки, або імпортери, що мають намір здійснити платіж за імпорт. Учасники ф'ючерсного ринку - банки і небанківські організації, прагнучі одержати дохід в результаті зміни курсів валют [5, 146].

Валютні ринки є невід’ємною частиною грошово-кредитної політики будь-якої держави, про що свідчать їх функції. До головних функцій валютних ринків можна віднести:

забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);

страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);

визначення валютних курсів - діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав (суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);

регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній) [4, 489].

Головними учасниками валютного ринку є наступні 4 групи суб’єктів:

Державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

казначейства окремих країн.

Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mhey Market Funds, Internatinal Crpratins), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

приватні особи, які здійснюють неторгові операції (туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти).

Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків. Це комерційні банки, які проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж:

валютні біржі - здійснюють обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Таким чином, без валютних ринків міжнародна економічна діяльність на сьогоднішній день не можлива, про що свідчать обсяги цього ринку і виконувані їм функції.

1.3 Механізм формування валютного курсу

Головним елементом валютної системи і валютного ринку є курс валюти. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни [5, 86]. Розглянемо механізм його формування.

Як і на будь-якому ринку ціни на валютному ринку залежать від співвідношень попиту і пропозиції на ту або іншу валюту. Величини ж попиту і пропозиції на валютному ринку залежать перш за все від об'ємів взаємної торгівлі між тими або іншими країнами. Чим вище за ціну і витрачання виробництва усередині країни в порівнянні із закордонними, тим більше зростає імпорт в порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами зазвичай означає високі ціни на іноземну валюту. Цей чинник отримав назву "паритету купівельної спроможності" валютних курсів. Згідно концепції паритету купівельної спроможності, зміна співвідношення валютних курсів двох країн за інших рівних умов пропорційно зміні співвідношення між внутрішніми цінами і цінами за кордоном. Чим сильніше бажання мати закордонні товари і користуватися закордонними послугами, тим більшу ціну доводиться пропонувати за іноземну валюту. Із зростанням національного доходу збільшується і попит на імпортні товари. Це викликає тенденцію до здешевлення національної валюти. З іншого боку, високий національний дохід за кордоном знижує ціну іноземної валюти.

Можна виділити декілька довготривалих чинників, що впливають на положення тієї або іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії (їх називають структурними чинниками):

Конкурентоспроможність товарів на світових ринках і її зміни. Форсований експорт стимулює приплив іноземної валюти.

Зростання національного доходу обумовлює підвищений попит на іноземну продукцію, тоді як товарний імпорт може збільшити відтік іноземної валюти.

Послідовне підвищення внутрішніх цін в порівнянні з цінами на ринках партнерів підсилює прагнення купувати дешевші іноземні товари, тоді як схильність іноземців до придбання товарів або послуг, що стають усе більш дорогими, випаровується. В результаті знижується пропозиція іноземної валюти і відбувається знецінення вітчизняною.

Таким чином, перший чинник, що впливає на рівень курсу національної валюти - об'єм експорта-імпорта.

На рівень валютного курсу робить вплив стан економіки:

темп інфляції;

рівень процентних ставок;

діяльність валютних ринків;

валютна спекуляція;

валютна політика;

стан платіжного балансу;

міра використання національної валюти в міжнародних розрахунках;

прискорення або затримка міжнародних розрахунків.

Платіжний баланс безпосередньо впливає на величину валютного курсу. Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, зроблених даною країною за кордоном, та надходжень, одержаних нею з інших країн за певний період (квартал, рік) [5, 95]. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, оскільки боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. Розміри впливу платіжного балансу на валютний курс визначаються мірою відвертості економіки країни. Так, чим вище частка експорту у ВНП, тим вище еластичність валютного курсу по відношенню до зміни платіжного балансу. Нестабільность платіжного балансу наводить до стрибкоподібної зміни попиту на відповідні валюти і їх пропозицію. Крім того, на валютний курс впливає економічна політика держави в області регулювання складових частин платіжного балансу: поточного рахунку і рахунку руху капіталів. При збільшенні позитивного сальдо торгівельного балансу зростає попит на валюту даної країни, що сприяє підвищенню її курсу, а при появі негативного сальдо відбувається зворотний процес. Зміна сальдо балансу руху капіталів робить певний вплив на курс національної валюти, яке по знаку ("плюс" або "мінус") аналогічно торгівельному балансу. Проте існує і негативний вплив надмірного припливу короткострокового капіталу в країну на курс її валюти, оскільки він може збільшити надлишкову грошову масу, що, у свою чергу, може привести до збільшення цін і знецінення валюти. Міра довіри до національної валюти на національному і світовому ринках вважається психологічним чинником, що впливає на курс. На валютний курс впливає міра використання валюти на світових ринках. Зокрема, переважне використання долара США в міжнародних розрахунках і на міжнародному ринку капіталів викликає постійний попит на нього і підтримує його курс навіть в умовах падіння його купівельної здатності або пасивного сальдо платіжного балансу США.

На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижчий. Дана тенденція зазвичай просліджується в середньо - і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості коштовних паперів в якій-небудь валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її дорожчання. Відносно вищі процентні ставки і прибутковість коштовних паперів в даній країні приведуть, по-перше, до припливу в цю країну іноземного капіталу і відповідно - до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевлення і дорожчання національної валюти.

На рух курсу валюти робить вплив вихід даних і чекання виходу даних. До поняття "дані" можна віднести настання наступних подій: вихід (публікація) економічних індикаторів країн-хазяїв торгуємих валют, повідомлення про зміну процентних ставок в цих країнах, огляди стану економік і інші події, що роблять істотний вплив на валютний ринок. Чекання якої-небудь події і настання цієї події є сильними рушіями валютних курсів. Важко сказати, що робить сильніший вплив на ринок, само подію, або його чекання, але можна сказати з упевненістю, що вихід серйозних даних може наводити до значних і тривалих рухів курсів валют.

Вихід даних може привести до різких коливань валютних курсів. Залежно від того, як учасники ринку проінтерпретують той або інший індикатор, курс може піти як в одну, так і іншу сторону. Це рух курсу може привести до посилення вже існуючого тренду, його корекції, або початку нового тренду. Той або інший результат залежить від декількох чинників: ситуації на ринку, економічного стану країн-господарів даних валют, попередніх чекань і настроїв, і, нарешті, значення конкретного індикатора. На довгострокові тенденції в русі валютних курсів займають фонди (хеджеві, інвестиційні, страхові, пенсійні). Один з напрямів їх діяльності - це інвестування в певні валюти. Володіючи величезними засобами, вони здатні надовго змусити курс рухатися в певному напрямі. Менеджери фондів приймають вирішення на основі серйозного аналізу фінансових ринків. У них на озброєнні знаходяться всілякі типи аналізу: фундаментальний, технічний, комп'ютерний, психологічний, аналіз взаємозв'язаних ринків. Фондові менеджери на основі обробленої інформації намагаються передбачати наслідки тих або інших подій, аби вчасно відкрити позиції в потрібному напрямі. Менеджери намагаються представити картину світу валютного ринку цілком (так би мовити з висоти свого польоту) і коли картина ясна, відбувається вибір інструментів для роботи і напряму торгівлі. Звичайно, жоден з видів аналізу не може дати ідеального результату. Проте використовуючи відпрацьовану (і що удосконалюється) систему торгівлі і володіючи значними засобами, фонди здатні починати, підсилювати і коректувати сильні тренди. Експортери і імпортери є користувачами валютного ринку в чистому вигляді. У експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а у імпортерів - купувати її. При солідних фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які спеціалізуються на прогнозуванні валютних курсів з метою більш менш вигідно продати або купити іноземну валюту.

Для експортерів і імпортерів також важливе відстежування трендів і з точки зору хеджування валютних ризиків. За допомогою відкриття позиції протилежної майбутньої операції відбувається мінімізація даного вигляду риски (хеджування валютних рисок). Дія експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковою і не є причиною глобальних трендів, оскільки об'єми зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні із загальним об'ємом операцій на валютному ринку.

Та найсильніший вплив на формування валютного курсу роблять центральні банки. Якщо центральний банк певної держави абсолютно не втручається у валютообмінні операції шляхом покупки і продажу іноземної валюти на міжнародному валютному ринку, то внутрішня валюта знаходиться в змозі "вільного плавання". Даний курс дозволяє підтримувати конкурентоспроможність і швидко адаптується до зовнішніх імпульсів і шоків, а найголовніше - уряд країни звільняється від функції визначення відповідного курсу. Не дивлячись на ці переваги, режим вільно плаваючого змінного курсу не позбавлений недоліків:

якщо валютний ринок характеризується незначною ємкістю, то при даному режимі декілька крупних операцій можуть підірвати існуючий стан;

даний режим може забезпечити ефективність валютної політики при регулюванні з боку держави, а також прийнятті валютно-фінансових і фіскальних заходів;

слід визнати незацікавленість для іноземних інвесторів і торгівельних партнерів умов невизначеності при даному режимі;

існує загроза урядового маніпулювання ("брудне плавання"), що підриває довіру суб'єктів ринку;

якщо країна має наявність крупних спекулятивних потоків капіталу, то визначення змінних курсів в значній мірі обмежує валютно-фінансову незалежність.

Проте, на практиці режим вільно плаваючих валютних курсів зустрічається украй рідко. Більшість країн мають режим фіксованого курсу, який має наступні переваги:

кількісна визначеність (сприяє торгівлі і стимулюванню потоку капіталу);

підсилює підвищену довіру до валютної фінансової політики;

забороні інфляції. Висока довіра до валютно-фінансової політики пом'якшує інфляційні чекання на ринку праці і фінансових ринках.

Однак, країна не здатна протистояти певним економічним шокам в результаті втрати експортних ринків і недостатності валютних резервів для підтримки курсу, що фіксується. Як правило, ці явища супроводяться різким зниженням внутрішніх цін, які зумовлюють спад виробництва і зростання армії безробітних.

2. Аналіз валютної системи та валютного ринку україни

2.1 Особливості формування валютної системи України та аналіз її сучасного стану

Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому у 1991 pоці, були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст.50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст.8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.

Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики [8, 198]. До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1 [9].

Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:

введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;

істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;

проведено девальвацію карбованця відносно рубля;

підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;

офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.

Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупорядкованість валютних відносин.

Щоб зупинити ці тенденції,19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.

Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. [10, 167] Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте, такий порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.

Страницы: 1, 2