Вдосконалення міжнародних розрахунків ВАТ "Коломийське АТП"

Вдосконалення міжнародних розрахунків ВАТ "Коломийське АТП"

ВСТУП

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в Україні пов’язаний з докорінною зміною їх форм і методів, які використовувалися раніше. Десятки тисяч підприємств, незалежно від їх приналежності до державного чи приватного секторів, організаційної форми, розмірів майна, сфери діяльності, складу власності, мають можливість активної участі у міжнародному економічному співробітництві.

Проте цей позитивний процес має суттєві недоліки, що об'єктивно стримують широкомасштабне та економічно вигідне залучення до світової торгівлі вітчизняних підприємств. Один з таких недоліків - відсутність необхідного досвіду і знань про умови та особливості діяльності на міжнародному ринку. Попередній досвід та підходи виявились не лише бездієвими в умовах економічної системи побудованої на законах ринку, але інколи і шкідливими, такими що відволікають увагу від вирішальних елементів, ускладнюють взаєморозуміння і взаємодію з іноземними партнерами.

Ключове місце серед проблем, що перешкоджають інтенсифікації і оптимізації міжнародної торгівлі, займають міжнародні розрахункові операції. Будучи складним по своїй суті, вони вимагають конкретних знань в галузях міжнародного права, особливостях банківського обслуговування операцій, існуючих методах страхування валютних ризиків, форми розрахунків тощо. Незнання і недооцінка будь-якого з вищеперелічених елементів призводить до значних втрат фінансових ресурсів, а інколи і до повної неможливості отримання підприємством вже оплаченої продукції чи коштів за експортовані власні товари.

У магістерській роботі показується можливість вдосконалення міжнародних розрахунків ВАТ «Коломийське АТП». З цією метою вивчається структура вартості міжнародних перевезень, доходів, проводиться аналізу собівартості рейсу і облік витрат, пов’язаний з його здійсненням., що дозволяє встановити, за рахунок яких статей і в якій мірі можуть бути раціоналізовані розрахунки для того, щоб зменшити кредиторську заборгованість підприємства.

Метою цього проекту є дослідити і вдосконалити міжнародні розрахунки у діяльності підприємства.

Об’єкт дослідження у роботі – форми міжнародних розрахунків, які здійснює підприємство. На сьогодні підприємство працює в основному на внутрішніх автомобільних перевезеннях, а з 2005 року розпочало здійснювати пасажирські перевезення на міжнародному маршруті. Міжнародні розрахунки підприємство здійснює при обслуговуванні транспортних засобів, при відправленні автобусів за кордон, у розрахунках з іноземними постачальниками.

Предмет дослідження у роботі – сфера діяльності підприємства, що стосується міжнародних автоперевезень та оплати наданих іноземними контрагентами послуг. Вдосконалення предмета дослідження дасть змогу покращити роботу підприємства і досягти кращих показників його діяльності.

Для досягнення мети роботи треба виконати такі завдання, які послідовно вирішуються у роботі:

1) дослідити теоретичні доробки з питань міжнародних розрахунків підприємств;

2) вивчити нормативну базу, яка регулює здійснення міжнародних розрахунків підприємств;

3) дослідити і проаналізувати сьогоднішню ситуацію на ВАТ „Коломийське АТП” у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності, дослідити показники, які є її результатами і виявити резерви для їх покращення;

4) запропонувати заходи для вдосконалення міжнародних розрахунків у ВАТ„Коломийське АТП”;

5) розробити механізм реалізації запропонованих заходів та показати їх вплив на результуючі економічні показники діяльності організації.

Робота складається з трьох розділів – теоретичної, аналітико-дослідницької та проектно-рекомендаційної частин.

Теоретична частина містить аналіз літературних джерел та думок різних авторів стосовно сутності міжнародних розрахунків підприємств, висвітлено проблемні місця у здійсненні такої діяльності, які можуть перешкоджати ефективному розвитку фірми; запропоновано рекомендаційний захід, який дасть змогу покращити стан міжнародних розрахунків підприємства і знизити його кредиторську заборгованість на 4,87%.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Огляд наукової та навчально-методичної літератури за проблемою здійснення міжнародних розрахунків діяльності підприємства

1.1.1 Поняття та організація валютних операції на підприємствах

Питання регулювання валютних операції має глобальне народногосподарське значення. Адже недоотриманні нашими підприємствами валютні кошти і товари негативно впливають на стан платіжного балансу України, що створює необхідність використання додаткових джерел погашення сальдо. Крім того, держава як власник частини підприємств, що є суб'єктами міжнародних операцій, змушена підтримати свої підприємства, у випадку суттєвих фінансово-економічних втрат, через надання пільгових кредитів чи субсидій. Такі фінансові “ін’єкції” проводять з державного бюджету України, а отже скорочуються витрати на інші соціально-економічні важливі цілі.

В існуючій практиці українських підприємств валютні операції пов’язані переважно з отриманням коштів та купівлею продукції на умовах передоплати чи акредитива. Це зумовлено перш за все бажанням гарантувати отримання коштів і продукції у міжнародних торгівельних операціях. Проте маючи таку очевидну перевагу наші підприємства відчувають втрати щодо обсягів зовнішньої торгівлі, оскільки для зарубіжних партнерів деколи невигідно і обтяжливо застосовувати лише ці дві форми розрахунків. Водночас, існує реальна можливість гарантування платежу і поставок через різноманітні допоміжні засоби. Це: страхування валютних ризиків, форма платежу, визначення різних валют ціни і платежу, умови розрахунку, засоби платежу тощо.

Використовуючи вищеперелічені елементи, які поширені в практиці діяльності іноземних кампаній, українська сторона розширює коло партнерів і в той час отримає тверді гарантії виконання умов контракту.

Валютні операції являють собою систему організації і регулювання платежів по грошовим вимогам і зобов’язанням, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, організаціями і громадянами, які перебувають на території різних країн. Основними посередниками в валютних операціях виступають банки, які забезпечують міждержавний рух грошових засобів своїх клієнтів - учасників зовнішньоекономічної діяльності на основі кореспондентських рахунків. Переважна частина міжнародних платежів проводиться шляхом безготівкових розрахунків.

На стан валютних операції комплексно впливають наступні фактори: стан на товарних і грошових ринках, степінь використання і ефективність державного регулювання, регулювання міждержавних потоків товарів, послуг і капіталів, відмінності в темпах інфляції в окремих країнах, стан платіжних балансів, а також умови зовнішньоекономічних контрактів, міжнародні правила та звичаї, особливості банківської практики, валютне законодавство і т.п.[3.25-27]

Суб’єктами валютних операції є експортери, імпортери і банки. Вони вступають в взаємовідносини пов’язані з рухом товарно-розпорядчих документів і операційним оформленням платежів. Валютні операції регулюються міжнародними правовими нормами. Суттєву роль відіграють банківські традиції і правила.

Валютні операції здійснюються через кореспондентські відносини банків різних країн шляхом безготівкових міжнародних розрахунків. При цьому застосовують практику рахунків “лоро” і “ностро”.

Велике значення в практиці валютних операції відіграють валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних контрактів. Вони включають настанні поняття: ціна валюти і спосіб її визначення; валюта платежу; курс перерахунку валюти ціни в валюту платежу (при їх неспівпадінні); валютні обумовлення, які застраховують від ризику валютних втрат на випадок зміни курсу валют; умови розрахунків (готівковий платіж чи в кредит); форма розрахунків (інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, акредитив); засоби платежу (векселі, чеки і т.п.). [8.36-39]

Правильність визначення валютно-фінансових умов при заключенні контракту дозволяє забезпечити своєчасність отримання платежу, оплату всієї суми контракту, котра була передбачена в момент укладання контракту. Неправильний вибір окремих умов може призвести до певних втрат.

При укладанні контрактів слід звернути увагу на мінімізацію валютного ризику, що виникає у зв’язку з коливанням курсів валют. З цією метою змінюються захисні обумовлення, а також проводяться форвардні операції, валютні опціони, ускладнюються ф’ючерсні угоди. Необхідно забезпечити точне виконання умов контракту, підвищення рентабельності операцій, прискорення обіговості засобів.

Валюта ціни (валюта контракту) - валюта, в якій виражена ціна товару в контракті. Як правило, в якості валюти ціни вибирають найстабільнішу в момент укладання угоди валюту (або набір валют - валютний “кошик”).

Валюта платежу - валюта, в якій проходить оплата контракту (або погашення кредиту, якщо у контракті передбачено його застосування). Валюта платежу може не співпадати з валютою ціни, особливо при здійсненні операцій по клірингу чи при встановленні контрактних цін у традиційних валютах (в торгівлі біржовими товарами, на аукціонах і т.п.). При неспівпадінні з валютою платежу валюта ціни є формою страхування ризику зміни курсу валюти платежу, так як при падінні курсу останньої ціна одиниці товару залишається незмінною. [6.35-42]

Вибір умов валютних операції залежить від країни контрагента, кон’юнктури товарного ринку, характеру товару, торгових звичаїв, наявності міжурядових угод, які регламентують окремі валютно-фінансові умови, діючих міжнародних договорів, традицій в сфері розрахунків у зовнішній торгівлі.

Курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу визначається по поточному ринковому курсу на день платежу чи передуючу дату.

Валютні операції можуть проводитися як за готівку так і в кредит. Під готівковими розрахунками розуміють повну оплату товару до часу чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Під розрахунком в кредит (з відстрочкою платежу) розуміють комерційний кредит (кредит експортера імпортеру або видача авансів імпортером експортеру). Оплата товарів за рахунок банківського кредиту не розглядається як відтермінування платежу, так як покупці розраховуються з постачальниками готівкою, але за рахунок отриманих від банку чи інших кредитних інститутів кредитів.[12.65-68]

Готівкові розрахунки доцільніші при експортних операціях оскільки вони дозволяють швидко залучити в обіг валютну виручку, що підвищує ефективність операції. По імпорту слід користуватися комерційними кредитами (з урахуванням умов його надання), хоча за умов інфляції в країні доцільно здійснювати форвадні закупки валюти платежу. Комерційний кредит є однією з важливих умов посилення конкурентної боротьби на товарних ринках. Умови комерційного кредиту обумовлюються при укладанні контракту з врахуванням особливостей валютного законодавства країн-контрагентів.

Комерційний кредит надається у двох формах - вексельній і по відкритому рахунку.

Вексельний кредит оформляється строковою траттою. Експортер, відвантаживши товар, виписує на імпортера строкову тратту і передає її разом з товаророзпорядчими документами у свій банк. Імпортер отримує у своєму банку документи лише після акцепта тратти. Векселі, виписані на термін до одного року залишаються в банку імпортера, на термін понад один рік - передаються в банк експортера.[10.41-48]

Кредит по відкритому рахунку. В контракті обумовлюють умови кредиту - суму основного боргу, процент, загальну суму платежу, строки погашення і графік платежів. Після настання строку платежу банк іноземного покупця переводить суму зобов'язань і проценти банку кредитора без надання будь-яких додаткових документів експортерам.

Кредитом покривають, як правило, 80-90% вартості угоди.

У таблиці 1.1 наведено переваги та недоліки здійснення різних форм міжнародних розрахунків

Таблиця 1.1 - Переваги та недоліки основних міжнародних розрахунків

1.1.2 Страхування валютних ризиків при здійсненні валютних операції

Валютні ризики виникають при експортно-імпортних операціях і при реалізації товарів у кредит в зв’язку зі зміною курсу іноземних валют щодо національної або з падінням її покупної здатності пов’язаним з погіршенням торгівлі.

Падіння курсу валюти платежу при експорті призводить до зменшення суми національної валюти при обміні виручки порівняно з обумовленою на момент заключення угоди сумою. Зміна покупної здатності валюти призводить до зміни цін. З їх підвищенням експортеру потрібно заплатити більшу суму, з їх зниженням - меншу.

В найбільшій степені валютним ризикам підлягає експорт і імпорт готових виробів, особливо машин і обладнання.

Для мінімізації валютних ризиків в міжнародній практиці застосовують: валютні обумовлення (захисні та індексні); хеджування ризиків (укладання строкових валютних угод, проведення форвадних та опціонних операцій).

Захисні обумовлення застосовують для мінімізації валютних ризиків. Розрізняють двостронні обумовлення, які захищають інтереси покупця і продавця, і одностронні обумовлення. Перші передбачають перерахунок сум платежу за умов зміни курсу валюти платежу і використовуються у торгівлі з розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Другі використовуються в основному у відносинах з розвинутими країнами, і на основі цих обумовлень у випадку зміни валютного курсу перераховується сума платежу.

В практиці розрахунків застосовують два види валютних обумовлень: одновалютна і мультивалютна. Перша змінюється при співпадінні валюти ціни і платежу, яка ставиться в залежності до курсу будь-якої другої валюти.

Другий вид обумовлення коректує суму грошових зобов’язань залежно від зміни середньоарефметичного курсу кількох валют.

Індексне обумовлення використовують для захисту від падіння покупної здатності валют. В цьому випадку сума платежу змінюється залежно від руху індексу цін (загального чи по окремим товарним групам). Використовують також “плаваючі ціни”, тобто зміна ціни товару і суми платежу паралельно до руху ринкових цін на даний товар.

В банківський практиці застосовують різні методи страхування ризиків шляхом створення зустрічних вимог і зобов’язань в національній валюті. Найрозповсюдженішим методом є укладання форвардних контрактів. При їх здійсненні проводиться покупка однієї валити по курсу “спот” (поточний курс готівкових валютних угод) і одночасний продаж другої валюти по курсу “форвард”, який, як правило, відрізняється від курсу “спот”. Можлива також форвардна покупка однієї валюти і одночасний продаж другої по курсу “спот”. [8.54-59]

Курс “спот” відрізняється від курсу “форвард” на величину премії, якщо перший нижче ніж другий, чи на величину дисконта - якщо перший вище ніж другий.

Валютні опціони забезпечують велику гнучкість при операціях і/чи фінансовими інструментами та мінімізують степінь валютного ризику. При купівлі опціона за певну величину премії одна особа (банк, фірма чи фізична особа) надає іншій особі право купити (опціон “кол”) чи продати (опціон “пут”) валюту по узгодженню курсу в будь-який день на протязі визначеного періоду або взагалі відмовитися від угоди без відшкодування збитків. На відміну від форвадних операцій, що дозволяють фінансувати обмінний курс валюти по планованій валютній трансакції (“в майбутньому”), валютний опціон дає його покупцю також право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов’язань при обставинах, обумовлених договором.

1.1.3 Форми валютних операції на підприемствах

В практиці української та зарубіжних компаній застосовуються такі форми розрахунків:

Акредитивна форма.

Інкасована форма.

Банківський переказ.

Акредитивна форма. Акредитив, що використовується в розрахунках по комерційним операціям учасників зовнішньоекономічних угод, являє собою одностороннє, умовне грошове зобов’язання банку, що видається ним за дорученням клієнта-наказодавача акредитиву (імпортера). Акредитив відкривається на користь бенефіціара (експортера). Контрактом передбачається, що банк-емітент акредитиву повинен здійснити платіж (негайно чи з відтермінуванням) або акцептувати тратти бенефіціара і оплатити їх своєчасно. Банк-емітент може уповноважити інший банк здійснити такий платіж, акцепт чи негоціацію тартт бенефіціара за умов надання їм документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні решти умов акредитиву.

Акредитиви бувають відзивними і невідзивними, перевідними (трансферабельними) і револьверними, покритими і непокритими (напідтвердженими).

Згідно нових “Уніфікованих правил і звичаїв по документарним акредитивам” (редакція 1993 р.) банк-емітент має право виставлення акредитиву не лише на прохання і на основі інструкцій клієнта (заявника), але і від власного імені, на власний розсуд (стаття 2).

До переліку видів виконання акредитивного зобов’язання додається право уповноваження банком-емітентом іншого банка негоціювати (п.”ІІІ” ст.2). Під негоціацією розуміють облік (чи оплата) векселя і/чи документів уповноваженим до негоціації банком. Проста перевірка документів без врахування (обліку) не є негаціацією (п.”ІІІ” ст.10).

Всі акредитиви повинні чітко вказувати, чи є вони відзивними або невідзивними. У випадку відсутності такої вказівки, акредитив буде вважатися невідзивним (п.”с” ст.6).

Згідно Правил детально регламентується процедура внесення змін до акредитиву. Згідно з нею умови акредитива залишаються дійсними для бенефіціара, доки бенефіціар не повідомить про прийняття ним змін банку, що авізував ці зміни.

При цьому бініфіціар повинен у письмовій формі акцептувати чи відмовитися від змін. Якщо ж він не зможе дати так письмове підтвердження і пред'являє документи вказаному банку чи банку-емітенту, які відповідають акредитиву, а не змінам, то таке представлення документів вважатиметься акцептом таких змін і з даного моменту зміни включаються в акредитив (п.“ІІІ” ст.9). Часткове прийняття змін, що містяться в такому авізуванні змін, не допускається і немає сили (п.IV ст.9).

Термін для перевірки документів і прийняття рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, надавшій документ встановлюється в межах семи (7) днів (банківських) від дня наступного після прийняття документації (п. “В” ст.13).

Уніфіковані правила редакції 1993 р. вміщують чіткий перелік вимог по кожному виду транспортних документів: морському океанському коносаменту (ст.23): морський транспорт накладний (ст.24); коносаменту чартерного перевезення (ст.25); документу по змішаному перевезенню (ст.26); документу перевезення повітряним транспортом (ст.27), а також автомобільних, залізничних чи внутрішніх транспортних документів (ст.28) і документів про відправлення товарів поштою (ст.29).

В банківській практиці використовують покриті і непокриті акредитиви.

Покритими вважаються акредитиви, при виставленні яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива протягом терміну дії зобов'язань банка-емітента з умовою можливості їх використання по акредитиву. Валютне покриття може забезпечуватися шляхом: кредитування сумою акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банка в банку-емітенті чи другому банку; надання виконуючому банку права списати всю суму акредитива з існуючого у нього рахунку банка-емітента в момент отримання акредитива на виконання; відриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття чи страхових депозитів.

Платіж по непокритих акредитивах здійснюється на користь бенефіціара після отримання банком компенсації від банка емітента чи підтверджуючого банка.[6.78-85]

Інкасова форма. При проведенні інкасових операцій уповноважені банком керуються Уніфікованими правилами по інкасо (в подальшому - Уніфіковані правила чи Правила), розроблені і затверджені Міжнародною Торговою Палатою.

Інкасо являє собою розрахункову банківську операцію, при якій банк-ремітент, що діє у строгій відповідності х інструкціями свого клієнта (довірителя), приймає на себе зобов’язання здійснити операції з наданими довірителем документами з метою отримання від імпортера акцепта і/чи платежу, або видачі комерційних документів проти акцепту і/чи платежу, або видачі документів на інших умовах в залежності від випадку. Для виконання інструкцій довірителя банк-емітент, як правило, користується послугами інших банків (інкасуючих банків). Інкасуючим банком, згідно Правил, є будь-який банк, який не є банком-ремітентом і приймає участь в операції інкасового доручення. Таким чином, можна передбачити, що інкасуючий банк може бути як спочатку вказаний довірителем, так і вибраний банком-ремітентом чи іншими інкасуючими банками в країні платежу чи акцепта.

Інкасуючий банк, який безпосередньо надає (представляє) документи платнику, називається представляючим банком. Банки, які користуються послугами інших банків для виконання інструкцій довірителя, роблять це за рахунок і на ризик останнього. Довіритель зобов’язаний також надати компенсацію банкам по всім зобов’язанням, які покладаються на них зарубіжними законами і звичаями.

Будь-які документи, що відсилаються на інкасо повинні супроводжуватися інкасовим дорученням, в якому наводяться повні і детальні інструкції.

Банкам, що приймають участь в інкасових розрахунках, дозволяється діяти лише у відповідності з цими інструкціями і Уніфікованими правилами.

Крім загальних обов’язків діяти добросовісно і проявляти розумну турботу (ст.1 Правил), важливим обов’язкам банків є обов’язок переконатися в тому, що отримані ним документи по зовнішнім ознакам відповідають тим, які переличені в інкасовому дорученні. У випадку відсутності будь-якого документа банк повинен негайно повідомити сторону, від якої було отримане інкасове доручення. Інших зобов’язань щодо перевірки документів банки не мають (ст.2 Правил).

Згідно положень Уніфікованих правил, банки, що приймаються участь в інкасації, не несуть ніяких зобов’язань і жодної відповідальності за наслідки, що виникають через затримку і/чи втрат по дорозі будь-яких повідомлень, листів або документів, чи за затримку, викривлення або інші помилки, що виникають при передачі каблограм, телеграм, телексів чи при повідомленні через електронні системи, чи за помилки в перекладі і трактуванні технічних термінів.

Згідно ст.6 Уніфікованих правил товари не повинні відправлятися безпосередньо на адресу банка чи на консигнацію банку без попередньої згоди на це зі сторони такого банка.Закон України “Про власність” від 26.03.91 р. спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Інкасо може бути чистим і документраним.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (перевідних і простих векселів, чеків, платіжних розписок і інших подібних документів, які використовуються для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами. До комерційних документів відносять рахунки, транспортні і страхові документи, документи про право власності і будь-які інші документи, що не є фінансовими.

Документраним називається інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, а також інкасо лише комерційних документів.

Банківські перекази. Банківські перекази проводяться за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому, а також за допомогою банківських чеків чи інших платіжних документів.

Платіжне доручення являє собою наказ банка, адресований своєму кореспонденту про виплату визначеної суми на прохання і за рахунок перевододавача іноземному отримувачу (бенефіціару) з вказанням способу компесації цієї суми банку-платнику. Платіжні доручення направляються банками один одному поштою, по телеграфу (телексу) або з використанням телетрансмісійного зв’язку.

Згідно з законом України “Про підприємництво” від 26.02.91 р., підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно бу-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Загальним для всіх ці категорій користувачів звітної інформації є прагнення розібратися у вже зроблених операціях.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є те, що вони виступають універсальною формою розрахунків і застосовуються при розрахунках по товарним і нетоварним операціям, для оплати отриманого товару і попередньої оплати, авансів. В цій формі закладена можливість максимального зближення моментів відвантаження товару і його оплати, якщо доручення негайно передано до банку для перерахунку коштів. Одначе, при цих розрахунках немає відповідної гарантії оплати.

Різновидом виступають розрахунки платіжними дорученнями акцептованими банком. Доручення акцептуються банком за умов депонування платником доручення по окремому балансовому рахунку. Акцептоване доручення може бути прийнято до виконання лише в повній сумі. [11.45-55]

Розрахунки акцептованими платіжними дорученнями гарантують платіж, проте можливим є сповільнення оборотності грошових коштів через необхідність попереднього депонування коштів.

Крім цього, існує можливість розрахунків за допомогою чеків. Чек - це безумовний письмовий наказ чекодавця установі банку здійснити платіж вказаної суми чекоотримачу.

Для проведення розрахунків чеками платник повинен придбати чекову книжку з певною кількістю чеків (10, 20, 25 чи 50). Розрахунки чеками пов’язані з депонуванням коштів платника на окремому рахунку; тому банк видає йому чекову книжку лише за умови наявності коштів на розрахунковому рахунку в сумі, достатній для депонування.

Для проведення платежу, платник випускає чек на певну суму в розрахунковій грошовій одиниці, яка діє в країні на момент встановлення суми платежу за отриманий товар, і передає його отримувачу платежу. Отримувач платежу здає отриманий чек в обслуговуючий його банк, який відсилає чек (після перевірки) в банк-платника для оплати.

Переваги розрахунків чеками:

можливість максимального наближення платежу до моменту отримання товару;

гарантія своєчасного отримання платежу отримувачем або за рахунок заброньованих коштів в сумі ліміту, або за рахунок коштів банку;

прискорення оборотності коштів в розрахунках за рахунок швидкого оформлення розрахунків і надходження платежу.

До недоліків цієї форми розрахунків відносять:

тривалий термін дії чек (10 днів), що дозволяє регулювати термін його пред’явлення і може викликати сповільнення оборотності коштів.

1.1.4 Гарантійні операції банків в системі валютних операції підприємств

Банківські гарантії є складовою частиною міжнародних розрахунків. Вони виконують функцію гарантування платежу за зовнішньоекономічним контрактом. Банківські гарантії є присутніми при різних формах проведення міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо і т.п.). Українські банки можуть забезпечувати у гарантованій формі виконання зобов’язання українських, іноземних і міжнародних розрахункових операцій. Гарантійні операції проводяться банком за дорученням і за рахунок українських, іноземних та міжнародних організацій при наданні ними відповідного забезпечення. Уповноважені банки можуть видавати наступні гарантії по експортним і імпортним операціям зовнішньоекономічних та інших господарських і бюджетних організацій:[16.89-102]

платіжні гарантії - в забезпечення виконання платіжних зобов’язань імпортерів (принципалів) перед експортерами (бенефіціарами);

договірні гарантії (тенедерні, повернення авансу та інших платежів, відповідного виконання контракту) - в забезпечення зобов’язань українських експортерів перед іноземними імпортерами чи замовниками.

1.2 Оцінка законодавчої та нормативно-довідкової бази для здійснення міжнародних розрахунків підприємства

Діяльність суб’єктів господарювання, в тому числі зовнішньоекономічна, обов’язково регулюється нормативними актами. Основним законом, який регулює в Україні цю діяльність є Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (далі – Закон про ЗЕД). У статті 1 цього закону дається визначення, що зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [ 22, ст.1].

Підприємство, яке є об’єктом дослідження у даній роботі, займається імпортною діяльністю. У статті 1 Закону про ЗЕД дається також визначення, що таке імпорт: імпорт товарів – це купівля (в тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності з ввезенням або без ввезення їх на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами і організаціями України за її межами [ 23, ст.1].

Підприємство, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю, повинно бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності. Згідно зі статтею 3 Закону про ЗЕД таким суб’єктом є юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації, об’єднання всіх видів, асоціації, спілки, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кредитно-фінансові установи, міжнароджні об’єднання та інші), в тому числі особи, майно та капітал яких є повністю власністю іноземних суб’єктів господарської діяльності. Підприємство, діяльність якого досліджується у цій роботі є дочірнім підприємством, яке повністю належить іноземній фірмі.

Існує спеціальний Порядок обліку суб’єктів ЗЕД, згідно з яким фірма повинна стати на облік в митному органі, в зоні діяльності якого вона знаходиться. Це робиться для того, щоб могти проводити митне оформлення вантажів [25, п.2.1]. Як записано в пункті 2.1 Порядку обліку суб’єктів ЗЕД, оформлення на митниці відбувається за поданням двох примірників Облікової картки суб’єкта ЗЕД, що заповнена друкарським способом.

Для розрахунку з бюджетом, іншими контрагентами, суб’єкт господарювання, який є юридичною особою, повинен мати рахунки в установі банку. Підприємствам можуть відкриватись рахунки як у національній валюті, так і в іноземній. Порядок відкриття рахунків викладений у Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій Постановою НБУ.

Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” регулює порядок купівлі резидентом іноземної валюти для оплати товарів, наданих нерезидентом. Спочатку резидент подає до установи банку заявку на купівлю інвалюти, яку банк приймає і при наявності коштів на рахунку фірми, зобов’язаний виконати. У статті 3 цього Закону говориться, що резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання своїх зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахунок таких сум протягом 5 робочих днів з дня зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів [32, ст. 3]. Якщо резидент порушив обумовлені терміни, то валюта продається уповноваженим банком протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України [32, ст. 5].

Отже, з наведеного вище, можна сказати, що нормативно-правова база діяльності підприємства є достатньою для нормального його функціонування і підприємство дотримується у своїй діяльності встановлених законом рамок і обмежень.

Крім того, здійснення міжнародних

-                      інкасових розрахунків регламентується Уніфікованими правилами по інкасо, затверджених Міжнародною промисловою палатою МТП;

-                      акредитивних розрахунків - Уніфікованими правилами та звичаями по документарних акредитивах, також виданих МТП.

Якщо стандартизовані процедури не використовуються, то можуть бути застосовані такі платіжні угоди:

-                      попередня оплата (завдаток);

-                      авансовий платіж або під час поставки;

-                      чистий платіж;

-                      оплата з відстроченим терміном платежу.

РОЗДІЛ 2. Аналітико-дослідницька частина

2.1 Загальна характеристика діяльності ВАТ “Коломийське АТП”

ВАТ „Коломийське автотранспортне підприємство” засноване в 1947 році. На підприємстві було 10 машин, 2 автобуси і 8 вантажних машин. З часом воно поповнювалося машинами ГАЗ-51, ЗІЛ-150, ГАЗ-93, автобусами ПАЗ-651, ЛАЗ-695Б, ГАЗ-21.

Підприємство обслуговує вантажними і пасажирськими перевезеннями місто Коломию, навколишні райони і здійснює міжміські, міжобласні, міжнародні перевезення. В 1995 році підприємство було приватизовано. Теперішня назва підприємства ВАТ ”Коломийське АТП”. Вданий час на балансі підприємства є 81 автобус, 6 легкових машин і 1 вантажний. Територія становить 7,2 гектара. На території є ремонтна база для технічного обслуговування і ремонту рухомого складу, і також знаходиться автозаправочна станція.

Метою діяльності товариства є одержання прибутків від фінансово-господарської діяльності і задоволення на їх основі інтересів акціонерів, а також економічних і соціальних інтересів трудового колективу товариства.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації. Воно здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та його статуту. Майно товариства складається з основних засобів, оборотних коштів і цінностей.

Товариство є власником:

– майна, переданого йому Засновником у власність;

– доходів від основної діяльності та інших видів послуг.

ВАТ ”Коломийське АТП” має право у встановленому чинним законодавством порядку:

– випускати цінні папери;

– засновувати об’єднання та брати участь в об’єднаннях з іншими суб’єктами підприємницької діяльності;

– створювати на території України свої філії, представництва, дочірні підприємства.

ВАТ ”Коломийське автотранспортне підприємство” засноване у відповідальності з рішенням від 30. 11. 95 року регіонального відділення державного майна України по Івано-Франківській області, шляхом перетворення державного підприємства „Коломийське автотранспортне підприємство 12639” у відкрите акціонерне товариство.

Місцезнаходження товариства: Україна 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, проспект М. Грушевського,94.

У ВАТ ”Коломийське АТП” нараховується 134 одиниці пасажирського транспорту і 1 одиниця вантажного. Організацією роботи пасажирського і вантажного транспорту займається відділ експлуатації. Головною метою управління автотранспортним підприємством являється забезпечення ефективного використання всіх техніко-технологічних, соціальних, організаційних, економічних ресурсів. Основною функцією автомобільного транспорту являються вантажні і пасажирські перевезення.

Автобусні перевезення бувають:

– приміські – зв’язують «примісто» з містом;

– міські – характеризуються невеликою відстанню маршруту;

– міжміські – характеризуються великою довжиною.

Предметом діяльності товариства є:

1) організація перевезень вантажів згідно замовлень і договірних зобов’язань;

2) організація процесу перевезень пасажирів в міському, приміському, міжміському, міжнародному сполученнях;

3) надання послуг ремонту автомобілів та агрегатів;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) організація та виконання туристично-екскурсійних перевезень;

6) організація громадського харчування.

Управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів; вищий орган товариства; правління товариства і ревізійна комісія.

Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів.

Страницы: 1, 2, 3, 4