Актуальність теми дослідження. Бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.

У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням виконання функцій держави.

Останнім часом значна увага акцентується увага, що частина видатків переважає над доходами чи навпаки, і держава прагне до їх рівноцінного і збалансованого розподілу. Виходячи з реалій сьогоднішнього дня особливої актуальності набуває проблема побудови досконалої та ефективної системи формування доходної та видаткової частини Державного бюджету.

Отже, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Стан курсової роботи. Під час написання курсової роботи використовувалися праці таких дослідників, як Базилевич В.Д. [4], Василик О.Д. [6], Веприняк Д.М. [7], Воронова Л.К. [25], Гетьманець О.П. [26], Дмитренко О.К. [9], Зюнькін А.Г. [12], Єпіфанов А.О. [10], Кириленко О.П. [11], Костенко Ю.О. [16] та ін.

Об'єктом дослідження курсової роботи є суспільні відносини у сфері бюджету.

Предмет дослідження - особливості правового регулювання складання, прийняття та виконання Державного бюджету України.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей прийняття та правового регулювання Державного бюджету України.

Мета курсової роботи передбачає виконання таких завдань:

охарактеризувати Державний бюджет України як головний фінансовий план країни;

розкрити бюджетну систему України і її значення для держави;

конкретизувати особливості прийняття та виконання Державного бюджету України;

обґрунтувати причини, які зумовлюють складності прийняття Державного бюджету України;

виявити шляхи вдосконалення формування Державного бюджету України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є комплексне використання принципів і засобів філософського, загальнонаукового та теоретико-правового підходів. Слід виходити з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, історизму, конкретності істини. Використано також системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, історико-логічний і аналітико-синтетичний методи, а також спеціальні методи адміністративного права. Серед сукупності спеціальних методів, що використовуються при написанні курсової роботи, основним був формально-юридичний метод. За його допомогою досліджувалася юридична природа Державного бюджету, здійснювалась наукова обробка правового матеріалу.

Структура курсової роботи визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, наводиться також список використаних джерел (34 назви). Загальний обсяг роботи 45 с.

Розділ 1. Державний бюджет України як головний фінансовий план країни

1.1 Бюджет як економіко-правова категорія, його суть, поняття та значення для функціонування держави

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не пов'язана з рухом товарної маси [14, 20].

Проте усвідомлення економічної суті бюджету зі своїм становленням пройшло довгий шлях. Перші наукові визначення бюджету з'явились тільки на початку XX ст. Так, енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона стверджує, що бюджет, із погляду держави, є загальним фінансовим законом, на якому будується розпис доходів і видатків держави. Цікавим у цьому джерелі є тлумачення щодо значення бюджету. Воно полягає у тому, що бюджет "дає постійні норми для класифікації державних доходів і видатків. Нормативні статті, що входять до його складу, є постійними величинами, які повторюються з року в рік, до зміни їх законодавчим шляхом, становлять його тверду, так би мовити, консолідуючу частину. Інша частина бюджету щорічно змінюється на основні ймовірності, за середнім розрахунком минулих років, а також внаслідок нових державних потреб, що спричинюють нові збори, надзвичайні витрати, додаткові кредити тощо; саме вона становить головний зміст бюджетного закону. Співвідношення між цими двома частинами бюджету визначається кожною державою по-своєму, відповідно до умов її фінансового господарства" [13, 175].

У цьому визначенні бюджету ще переважають лише функціональні аспекти над економічними, проте вже в цей період деякі вчені досить ґрунтовно формулюють його економічну суть. Зокрема, італійський фінансист Л. Косса в своїй фундаментальній праці "Основи фінансової науки" так формулює вимоги до бюджету:

витрати бюджету повинні проводитися зі згоди тих, хто дає кошти для їх здійснення;

влада, якій доручено витрачати суми, повинна підлягати серйозному контролю [13, 175].

Правда, ще тривалий час у фінансовій літературі поняття бюджету ототожнювалося з державними фінансами, а державні фінанси - з державним господарством. Так, відомий французький вчений-фінансист П. Годме пише, що "державні фінанси - це суспільне багатство в формі грошей і кредиту, яке перебуває у розпорядженні органів держави" [13, 175].

У наукових працях західних теоретиків державних фінансів бюджет і бюджетний процес описуються з позиції ринкових відносин. За допомогою бюджету здійснюються мінові акти купівлі-продажу за схемою "податки-блага". Тобто через бюджет здійснюється мінова угода між державою та приватними особами, де податки є формою залучення коштів і участі населення у фінансуванні потрібних йому затрат [13, 176].

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджет дає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет. Хоча можливості такого контролю обмежені.

Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховній Раді, а адміністративно-територіальні бюджети - відповідним представницьким органам. Після затвердження Державний бюджет набуває сили закону [14, 21].

Отже, бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

На думку Василика О.Д., бюджет, будучи дуже складним і багатогранним явищем, повинен розглядатися з декількох сторін: як ланка державних фінансів, як централізований фонд фінансових ресурсів, як фінансовий план держави. Економічна категорія - бюджет - виражає взаємозв'язок, що виникає між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту шляхом створення централізованого та децентралізованих фондів фінансових ресурсів і їх використання на цілі розширеного відтворення та підвищення рівня життя суспільства [6, 178].

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Відповідно, закон про Державний бюджет - це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Політичне значення бюджету полягає в тому, що законодавчий орган своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. Бюджет є документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, які уряд використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити добробут народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду. Такі самі риси характерні і для муніципальних фінансів. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему фінансових відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту;

між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз, структури зазначених відносин дають можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах та економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика.

1.2 Структура бюджету

Бюджетний кодекс передбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди. Такий поділ може бути проведено в законі про державний бюджет [2]. Кодекс визначає і конкретний можливий зміст загального і спеціального фондів. Загальний фонд включає:

усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

усі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду;

фінансування також провадиться у загальний фонд.

Спеціальний фонд становить: бюджетні призначення на витрати за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти, подарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками на конкретні цілі; різницю між доходами і видатками спеціального фонду.

Передання коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет чи рішення відповідної ради [7, 122].

Норми Бюджетного кодексу встановили: платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету, і заборонили створення позабюджетних фондів (п.7, 8 ст.13 Бюджетного кодексу) [7, 124].

Витрати бюджетних коштів супроводжують діяльність будь-якого державного органу, органу місцевого самоврядування і бюджетних організацій, тому розмежування доходів і видатків між видами бюджетів починається із розподілу видатків.

Функціональні повноваження органів держави й органів місцевого самоврядування поділяються на: неделеговані, делеговані й власні.

Неделеговані державні повноваження пов'язані із забезпеченням конституційного устрою держави, із суверенітетом, охороною державних кордонів і правопорядку.

Такі повноваження належать тільки державі і не можуть бути передані місцевому самоврядуванню. Тому і видатки, пов'язані з ними, фінансуються з Державного бюджету. Із нього ж фінансуються державне управління, законодавча і виконавча влада, Адміністрація Президента України, судова влада, міжнародна діяльність, фундаментальні дослідження, обслуговування державного боргу, інші загальнодержавні програми (ст.87 Бюджетного кодексу).

Делеговані державні повноваження пов'язані з функціями держави, але їх можна передати місцевому самоврядуванню з метою більш ефективного їх виконання. Проте ст.85 Бюджетного кодексу має застереження: право на здійснення видатків держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України).

Бюджетний кодекс забороняє здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Власні повноваження органів місцевого самоврядування - це функції, покладені Конституцією України і Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" на місцеві органи. Видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування, фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Ст.86 Бюджетного кодексу встановила, що розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

перша група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (наприклад, школи, амбулаторії, медичні пункти, дитячі установи). Ці видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст та об'єднань;

друга група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (наприклад, надання повної середньої освіти, лікарні, культурні заклади тощо). Видатки другої групи фінансуються з бюджетів міст республіканського в Автономній Республіці Крим та обласного значення, а також районних бюджетів;

третя група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів [2].

Із бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

В основу розподілу видатків між ланками бюджетної системи покладені також принципи відомчої підпорядкованості та територіального розміщення об'єкта фінансування і місця проведення заходів.

Доходи бюджетів формуються за допомогою чотирьох методів мобілізації коштів:

пряме вилучення доходів від державного сектора економіки. Держава має право на підприємницьку діяльність і використання одержаних від неї прибутків, хоча надходження від цієї діяльності невеликі. Адже держава залишає приватизованими ті сфери діяльності, які або не приваблюють приватних підприємців через неприбутковість, або продукція та послуги цих підприємств дуже потрібні державі. Ці об'єкти знаходяться у державній власності не для одержання прибутків, а для випуску потрібної продукції і надання необхідних послуг;

одержання доходів від природних ресурсів, майна і послуг, власником яких є держава;

перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків й інших обов'язкових платежів;

залучення кредитів [7, 126].

Джерела формування доходів бюджетів можуть бути внутрішніми (в основному - це ВВП) і зовнішніми (міжнародний кредит, оподаткування експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання).

В юридичній літературі прийнято доходи бюджетів класифікувати за соціально-економічною ознакою на доходи від господарюючих суб'єктів усіх форм власності, на підставі якої вони діють, і від громадян. За юридичними формами - на податки і неподаткові платежі. За порядком включення доходів до бюджетів вони поділяються на закріплені і регулюючі [16, 26].

Склад доходів Державного бюджету України визначається статтею 29 Бюджетного кодексу. До Державного бюджету України входять:

доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі, а також згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших, визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам і організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. Не включаються до Державного бюджету доходи, закріплені за місцевими бюджетами;

гранти і дарунки у вартісному обчисленні;

міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів [7, 128].

До місцевих бюджетів включаються доходи, необхідні для виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Бюджетний кодекс (ст.64) визначає склад доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Вони складають "кошик" доходів бюджетів місцевого самоврядування. Прибутковий податок із населення має значну питому вагу в доходах місцевих бюджетів усіх ланок. Оскільки заробітна плата повинна сплачуватися щомісяця, цей дохід місцевих бюджетів відіграє провідну роль у забезпеченні функціонування місцевих органів, тому нормативи відрахувань його до місцевих бюджетів встановлюються диференційовано:

до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% територіальних надходжень;

до доходів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) і обласного значення - 75% територіальних надходжень; а до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ або їх об'єднань - 25% територіальних надходжень.

Із Державного бюджету місцевим бюджетам виділяється субвенція на виплату допомоги сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям та інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, а також на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло - , водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот.

Субвенції із Державного бюджету надаються як на соціальні, так і на культурні заходи. Згідно з нормою Бюджетного кодексу видатки фінансуються тільки з того бюджету, на який вони віднесені, якщо ж вони фінансуються із іншого бюджету, така дія кваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів.

Обсяги цих видатків безспірно вилучаються з відповідного місцевого бюджету до Державного бюджету органами Державного казначейства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Міські (Києва, Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) і районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам селищ, сіл, міст районного значення та їх об'єднань.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів (ст.101 Бюджетного кодексу):

субвенції на утримання об'єктів спільного користування або на ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

субвенції на використання власних повноважень територіальних громад селищ, сіл, міст;

субвенції на використання інвестиційних проектів [2].

Розподіл об'єму міжбюджетних трансфертів відповідно до Бюджетного кодексу і Закону "Про Державний бюджет" між вищестоящими ланками місцевих бюджетів визначаються на основі формули, яка враховує:

фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коригуючі коефіцієнти до них;

кількість жителів і споживачів послуг;

індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району;

прогнозний показник "кошика" доходів бюджетів місцевого самоврядування для верхньої ланки місцевих бюджетів і бюджетів міст обласного значення і прогноз доходів, що визначаються Бюджетним кодексом - для районних бюджетів;

коефіцієнт вирівнювання [2].

Як установлено ст.95 Конституції України [1], держава прагне до збалансованості бюджету України. Однак стан економіки в країні поки що не завжди дає можливість скласти такий бюджетний план, який би включив першочергові пріоритетні видатки і таку кількість доходів, які б могли дати необхідну суму коштів для їх покриття. Тому стаття 14 Бюджетного кодексу передбачає можливість прийняття Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом, але тільки у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Ст.72 Бюджетного кодексу дозволяє приймати бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку, але на суму вільного залишку бюджетних коштів. По спеціальному фонду з дефіцитом приймаються бюджет АР Крим та міські бюджети у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається запозиченнями.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не можна використовувати на покриття поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів від імені Кабінету Міністрів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

1.3 Бюджетна система України: принципи побудови та складові бюджетної класифікації

Відповідно до Бюджетного кодексу України (глава 2, ст. ст.5-13) бюджетна система України - це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України складається з державного бюджету й місцевих бюджетів.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

принцип єдності бюджетної системи України;

принцип збалансованості;

принцип самостійності;

принцип повноти;

принцип обґрунтованості;

принцип ефективності;

принцип субсидіарності;

принцип цільового використання бюджетних коштів;

принцип справедливості й неупередженості;

принцип публічності та прозорості;

принцип відповідальності учасників бюджетного процесу [6, 41].

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

фінансування загального фонду бюджету;

Спеціальний фонд бюджету включає:

бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету [6, 43].

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією.

Бюджетна класифікація України була затверджена Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України" з метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади та забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних. Вимогу використання єдиної класифікації доходів і видатків закладено у Бюджетному кодексі.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в т. ч. кредитування за вирахуванням, погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів [28, 75].

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Використання бюджетної класифікації дозволяє проводити аналіз надходження доходів за кожним видом, фінансування витрат за їхніми направленнями, співставлення кошторисних витрат за однотипними установами.

На її основі здійснюється статистична обробка бюджетних показників, в процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин.

Бюджетна класифікація має велике організаційне значення. Вона:

створює умови для порівнянності показників державного бюджету та місцевих бюджетів;

приводить кожен бюджет до обстежуваного;

полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;

спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням;

забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях.

Бюджетна класифікація дозволяє також порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись фінансової дисципліни, економно витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави.

Бюджетна класифікація має юридичне значення, а саме:

віддзеркалює правову основу організації складання бюджету;

здійснює юридичне закріплення устрою і компетенції органів влади і управління;

висвітлює законодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України. Так, наказом Міністерства фінансів України за № 604 від 27 грудня 2001 року "Про бюджетну класифікацію та її затвердження" на виконання статті 8 Бюджетного кодексу України та з метою запровадження у 2002 році в Україні затверджено нову бюджетну класифікацію, яка включає такі складові частини:

І - класифікація доходів бюджету;

ІІ - класифікація видатків бюджету;

ІІІ - класифікація фінансування бюджету;

ІV - класифікація боргу.

Водночас затверджено тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної класифікації видатків бюджету), яка використовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів [28, 77].

Повноваженнями щодо надання роз'яснень з питань застосування бюджетної класифікації наділені:

класифікації доходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу - Департамент по бюджету Міністерства фінансів України;

економічної класифікації видатків бюджету - Державне казначейство України.

Таким чином, найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.

Розділ 2. Механізм державного регулювання бюджетних правовідносин

2.1 Процедурні питання прийняття бюджету

Базовими макроекономічними показниками для формування параметрів бюджету є обсяг ВВП і темпи його росту в черговому фінансовому році, передбачуваний рівень інфляції та низка інших. Складання бюджету ґрунтується на основних напрямах грошово-кредитної, бюджетної, податкової політики держави в цілому та відповідної території на наступний бюджетний період.

Складанню проектів бюджетів передує розробка прогнозів соціального і економічного розвитку. На підставі макропоказників економічного та соціального розвитку на наступний бюджетний період, аналізу виконання бюджету у поточному періоді, пріоритетів та програми уряду Міністерством фінансів визначається загальний рівень доходів та видатків бюджету і дається оцінка обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України [28, 52].

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Бюджетний запит (згідно з Бюджетним кодексом) - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Бюджетні запити повинні містити всю необхідну інформацію для аналізу показників з метою прийняття рішення щодо включення їх до проекту місцевого бюджету. Бюджетний кодекс запроваджує процедуру парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. Складання бюджетних запитів загалом починається з доведення місцевими фінансовими органами до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, розроблених на основі типової форми визначеної Міністерством фінансів України з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів. Інструкції до бюджету мають на меті управління процесом складання відповідного місцевого бюджету. Власне інструкції розпорядникам бюджетних коштів щодо напрямків політики і програм разом зі встановленням граничних обсягів видатків формують межі, в яких здійснюється розробка бюджетних запитів. Місцеві фінансові органи на основі результатів аналізу приймають рішення щодо включення цих запитів до проекту бюджету.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів.

На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України та подає його Кабінету Міністрів України для розгляду. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня. Він підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховні Раді України [28, 54].

Разом із проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються:

1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити:

інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;

оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик), що пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету;

пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету;

інформацію щодо врахування пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин;

інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов запозичень;

прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;

2) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;

3) перелік пільг по податках, зборах (інших обов'язкових платежах) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

4) показники видатків Державного бюджету України, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення програм, що враховані в проекті Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом більш як одного бюджетного періоду;

5) зведення та структура фінансових зобов'язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов'язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу;

6) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів України;

7) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;

8) проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до закону;

9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України (подаються до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету);

10) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

Видатки проекту закону про Державний бюджет України за головними розпорядниками бюджетних коштів повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної класифікації.

Організація складання проектів бюджетів забезпечується Кабінетом Міністрів України, а також місцевими державними адміністраціями. Безпосередню роботу зі складання проектів бюджетів за дорученням органів виконавчої влади виконує Міністерство фінансів України та його органи на місцях. Бюджетним кодексом чітко встановлюються граничні терміни прийняття відповідних рішень учасниками бюджетного процесу в процесі розгляду та прийняття Державного бюджету України (див. додаток).

2.2 Виконання бюджету

Згідно зі ст.116 Конституції України [1] забезпечення виконання затвердженого бюджету покладено на КМУ. Щодо місцевих бюджетів, то Конституція України в ст.143 встановила, що сільські, селищні та міські ради затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як і обласні та районні ради, й контролюють їх виконання, а зрозуміло, виконання покладено на виконавчі органи. Обласні та районні бюджети виконують, згідно зі ст.61 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідні державні адміністрації на підставі Бюджетного кодексу.

Виконання бюджету - це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з планування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні депутати обговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцеві ради - рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідно виконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджету беруть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Але слід підкреслити, що багато юридичних осіб (недержавної і немуніципальної форми власності) безпосередньої участі у бюджетних правовідносинах не беруть. їх стосунки з бюджетом опосередковуються через податкові відносини (сплата податків комерційними підприємствами), цивільно-правові (продаж товарів або надання послуги бюджетній установі), трудові (одержання зарплати громадянином, що працює у бюджетній установі) тощо. Однак, якщо мова йде про те, що кошти відпущені з бюджету, або про платежі в бюджет - це вже фінансові правовідносини. І в той же час відносини з купівлі-продажу та їм подібні, що регулюються договором, бюджетним (як видом фінансового), правом не регулюються. Якщо бюджетна організація купує товар за бюджетні гроші, то Казначейство не вимагає, щоб купували у певному місці і саме те, а вимагає, щоб придбані були. необхідні речі, на які відпускаються бюджетні кошти, тобто є бюджетне призначення.

Страницы: 1, 2