бесплатные рефераты

Механізм економічного зростання в ринковій економіці

Механізм економічного зростання в ринковій економіці

Міністерство аграрної політики України

 

 

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

Курсова робота з економічної теорії

на тему:

 

 

 

"МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент

Науковий керівник: доцент Пушкаренко П.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суми  2000 р.

 

 

 

 

 

ПЛАН:

 

 

 

ВСТУП.. 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ.. 6

2. ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ.. 18

3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ 22

4. ЕФЕКТ МУЛЬТИПЛІКАТОРА.. 25

5. ЕФЕКТ АКСЕЛЕРАТОРА.. 29

6. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС – ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ   30

ВИСНОВОК.. 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 36

 

 

 

 

 

 

 


 

ВСТУП

 

За досить короткий проміжок часу, що минув з моменту оголошення України незалежною державою, вона стикнулася з безліччю проблем, що зачепили практично усі сфери суспільного життя країни. Та найголовнішою проблемою сучасної України, я вважаю, є її теперішній економічний стан.

 

Макроекономічна стабільність, рівновага, достатні темпи еко­номічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможний створити для своїх громадян уряд країни.

На сьогодні рівень цих благ в Україні надзвичайно низький. Адже упродовж 90-х років у країні наростала тотальна розбалансованість: невідповідність ресурсів і обсягів виробництва, загальних доходів і витрат, надходжень і видатків бюджету, обсягів товарів і грошової маси, експорту та імпорту тощо. Такий стан, крім усього іншого, зумовлений і ілюзією щодо простоти макроекономічного регулювання. Вражає швидкість, з якою пропонувалися, приймали­ся і безслідно зникали програми виведення економіки з кризи. Ли­ше протягом 1993 року було прийнято три такі урядові програми. Безліч політичних діячів, вищих урядовців, кандидатів у народні депутати вважають за необхідне і можливе мати свою особисту, ні на які інші не схожу програму макрорегулювання економіки.

 

У спадок від радянських часів Україні перейшли чорнобильська проблема; великі нагромадження зброї, яку необхідно було знищити; зношені та морально застарілі основні фонди підприємств; непристосований до праці в ринкових умовах менеджмент та непристосоване до життя в ринкових умовах населення.

Це, а також невміла економічна політика держави і багато інших факторів зумовили прогресування темпів падіння валового внутрішнього продукту України, що загнало її у дуже гостру та багатогранну економічну кризу.

Зупинка багатьох промислових підприємств і, як наслідок, збитковість наукових організацій, постійно зростаючий рівень безробіття, зубожіння населення, періоди девальвації національної валюти, ріст об'ємів тіньової економіки - це далеко не повний перелік причин, що роблять актуальними досліджувані в цій курсовій роботі питання.

 

За даними Держкомстату, темпи падіння ВВП України за період з 1994 по 1997 роки були такими:

 

 Механізм економічного зростання в ринковій економіці

 

Основною метою курсової роботи є визначення механізму економічного зростання в умовах ринкових відносин.

 

Економічне зростання можна визначити як збільшення виробництва товарів і послуг в масштабі усього національного господарства. Воно входить до числа найважливіших проблем суспільного розвитку.

Від нього залежить можливість будь-якої держави забезпечити достатній життєвий рівень свого народу. Тому економічне зростання повинно розглядатися як важлива економічна мета. [1, стор. 132]

 

Лише зростаюча економіка може збільшити рівень задоволення необмежених потреб і розв'язати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Економічне зростання дозволяє здійснювати нові програми з питань боротьби з бідністю і забрудненням навколишнього середовища без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів.

Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виробництва і дозволяє суспільству повніше реалізовувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Практика промислово розвинутих країн показує, що економічне зростання проходило там не стільки за рахунок збільшення трудозатрат, скільки за рахунок підвищення продуктивності праці. Її підвищення відбувається головним чином завдяки технічному прогресу, а також завдяки зростанню фондоозброєності, поліпшенню якості робочої сили, переміщенню трудових ресурсів із низькопродуктивних у високопродуктивні галузі, а також завдяки цілому ряду інших чинників.

 

Економічне зростання завжди пом'якшує суперечність між необмеженими потребами та вкрай обмеженими ресурсами.

В умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до зменшення суперечностей між різними групами населення, що мають різні та протилежні інтереси. В цих умовах набагато легше вирішувати соціальні негаразди, що є у будь-якому суспільстві, дбати про культурні цінності народу, створювати нові освітні заклади та вдосконалювати існуючі, вдосконалювати інфраструктуру країни, реалізовувати житлові програми та ще багато чого корисного. Таким чином, значно покращуються умови життя населення, та… створюються умови для подальшого економічного зростання.

 

Кожне суспільство прагне досягти економічного зростання та постійно жити в часи повної зайнятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня народу. Але, як показує світовий досвід, будь-яке економічне зростання не є рівномірним, а переривається періодами нестабільності. [1, стор. 149]

 

Завдання курсової роботи:

1.    Визначити теоретичні аспекти економічного зростання.

2.    розглянути фактори економічного зростання.

3.    дослідити теорію виробничої функції, ефекти мультиплікатора та акселератора.

4.    Розглянути науково-технічний прогрес як основний чинник економічного зростання.

5.    Зробити висновки.

 

 


1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

 

Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості. Відповідь на це питання має практичне значення, так як його вирішення дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливості економіки задовольняти потреби суспільства. Незважаючи на те, що економічне зростання - це лише один з критеріїв економічного розвитку, в макроекономіці частіше за все аналізують саме його, так як при вимірюванні процесу економічного розвитку виникають труднощі.

Під економічним зростанням національного господарства мається на увазі такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний прибуток. Економічний зростання - це характерна особливість сучасного світу. Країни зростали по чисельності населення, за загальними масштабами виробництва і зайнятості; по реальному національному продукту; по рівню життя типової сім'ї в цей час в порівнянні з рівнем життя; по кількості вільного часу після роботи; по мірі полегшення важкого, втомливого труда, який раніше був долею людини, що заробляє на життя. Все це, окремо, і в цілому, - аспекти економічного зростання.

 

Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й у майбутньому, процес виробництва повинен постійно повторюватися, відновлюва­тися, тобто необхідний процес відтворення. При здійсненні останнього виникають певні економічні закони. Навіть у визначенні сутності категорії «закон» виділялась така його риса, як постійна повторюваність, сталість. Щоб дія економічного закону могла проявитися, необхідно не менше 5-7 років. У процесі відтворення виникають закони розвит­ку й функціонування технологічного способу виробництва (у тому числі закони розвитку продуктивних сил та їх речової форми), закони розвитку виробничих відносин, або відносин власності, а також закони, властиві всьому суспільному способу виробництва (наприклад закон відповід­ності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил).

Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійс­нюється у результаті взаємодії таких її основних складо­вих елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, фор­ми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне по­стійно вдосконалювати їх. Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготов­лені робітники належної кваліфікації, освіти. [2]

 

Економічне зростання є процесом збільшення потенційного і реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутності країни. Теорія економічного зростання аналізує чинники, або процеси, що забезпечують зростання, та сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки. [1, стор. 132]

Економічне зростання може визначатися та вимірюватися двома взаємозв'язаними способами:

§        як збільшення реального ВНП чи ЧНП протягом певного часу;

§        як збільшення за той же період реального ВНП чи ЧНП на душу населення.

Зростаюча економіка характеризується приростом річно­го реального продукту, що може бути використаний для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для роз­робки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без обмеження можливостей і благ для інших.

 

У економічній статистиці для вивчення динаміки використовуються коефіцієнти зростання, темпи зростання і темпи приросту. Коефіцієнт зростання k обчислюється по формулі:

 Механізм економічного зростання в ринковій економіці

де y1, y0 — показники відповідно в періодах, що вивчається і базовому. Темп же зростання рівний коефіцієнту зростання, помноженому на 100. [3, стор. 484]

 

До основних чинників, що зумовлюють фізичну здат­ність будь-якої економіки до зростання, належать: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу і технологія. Ці чинники еко­номічного зростання можна об'єднати під назвою чин­ників пропозиції. Саме вони роблять можливим зростан­ня виробництва. Тільки доступність великої кількості кращих за якістю ресурсів, включаючи передовий техно­логічний потенціал, дозволяє збільшувати виробництво реального продукту.

Але важливо розрізняти здатність до зростання і саме ре­альне зростання. Зростання залежить від чинників попи­ту. Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використан­ня ресурсів, а для цього необхідно підвищення рівня сукуп­них видатків.

На процес економічного зростання впливають також чинники розподілу. Для більш раціонального використання виробничого потенціалу слід забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але й найефективніше їх виведення з цього обороту, тобто їх утилізацію.

Однієї лише здатності до нарощування виробництва недостатньо для розширення загального випуску продук­ції. Необхідно також реально використати зростаючий обсяг ресурсів та розподілити їх таким чином, щоб отри­мати максимальну кількість корисної продукції.

Важливо відзначити, що чинники пропозиції і попиту, які впливають на економічне зростання, дуже взаємозв'язані між собою. Так, низькі темпи впровадження нововведень і капітало­вкладень можуть стати головною причиною безробіття. І навпаки, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, а також уповільнює зростання видатків на дослідження.

Здатність економіки повністю реалізувати свій вироб­ничий потенціал обмежується чинниками попиту і роз­поділу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції. [1, стор. 134]

 

З практики найбільш розвинених країн можна винести те, що основною запорукою економічного зростання є розвиток науки та технологій. Спочатку це був розвиток промислових технологій, потім біотехнології, а вже зараз – швидкий розвиток інформаційних технологій, які забезпечили незаперечне економічне та політичне лідерство цих країн у світі.

До цього привів динамічний розвиток наукових лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо, першопричиною котрого стало прогресивне законодавство цих країн та зацікавленість населення.

Постійне відновлення робочої сили, засобів виробництва, науки, інформації, форм і методів організації праці, використовуваних людьми сил природи означає відтворення продуктивних сил. Разом з ними відтворюється їх речова форма — відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, концентрації виробництва, обмін діяльністю між людьми, тобто техніко-економічні відноси­ни. Удосконалення цих відносин прискорює процес відтворення ефективної взаємодії всієї системи продуктивних сил.

Разом з технологічним способом виробництва відтворюєть­ся його суспільна форма — виробничі відносини, або відно­сини власності, тобто весь суспільний спосіб виробництва. При еволюції останнього по висхідній виробничі відносини відтворюються на все більш широкій основі.

Коли суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами сягає фази конфлікту, гострого протиборства, процес відтворення продуктивних сил і техніко-економіч­них відносин значно сповільнюється, у межах технологіч­ного способу виробництва виникають і розвиваються еле­менти більш розвинутого, нового суспільного способу ви­робництва (його речового змісту), які вимагають заміни існуючих відносин власності.

При переході від одного суспільного способу виробництва до іншого відбувається революційне оновлення виробничих відносин. Разом з тим продуктивні сили і техніко-економічні відносини забезпе­чують послідовність у розвитку суспільного виробництва як цілісного історичного процесу.

Якщо відбувається висхід­ний розвиток технологічного способу виробництва і його суспільної форми, то у цьому випадку має місце економічне зростання. Коли ж розвиток суспільного способу вироб­ництва здійснюється по низхідній лінії, то відбувається криза відтворювальних процесів, їх занепад.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення.

При простому відтворенні у кожному наступному циклі відбувається відновлення виго­товленого продукту у незмінних масштабах і з однаковою якістю при незмінному рівні розвитку продуктивних сил. Весь додатковий продукт при цьому йде лише на особисте споживання.

При розширеному відтворенні у кожному наступному циклі здійснюється кількісне й якісне зростання виготовленого продукту за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом такого прогресу останніх є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості й якості засобів виробництва, вдоско­налення робочої сили та інших елементів системи продук­тивних сил.

Сукупний суспільний продукт з погляду речового змісту є масою різноманітних товарів, створених працею сукупного робітника у різних галузях виробни­цтва. У кожній соціально-економічній формації він набу­ває специфічних соціальних форм руху.

Національне або суспільне багат­ство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення відповідно до системи економічних законів певного суспіль­ного способу виробництва і, насамперед, для досягнення основної мети даного суспільства.

При визначенні суті національного багатства слід пам'ятати про необхідність використання його складових частин для розширеного від­творення. У цьому плані джерелами для такого відтворен­ня не можуть бути понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства. [3, стор. 392]

Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устат­кування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого цик­лу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функ­ціонують у соціальній сфері,— школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довго­строкового користування, одяг тощо;

4) товарні запаси на­родного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного ба­гатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві зале­жить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктив­них сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів.   Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробни­чі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, про­фесійним, культурним рівнем, потребами і творчими здіб­ностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

 

Елементи націо­нального багатства по-різному взаємодіють в умовах пев­ного типу економічного розвитку (розширеного відтворен­ня). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досяга­ється шляхом кількісного приросту всіх елементів продук­тивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмін­ному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку про­дуктивність праці й ефективність залишаються незмін­ними.

При інтенсивному типі економічного зростання збіль­шення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі еконо­мічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів г запасів, зростає частка домашнього майна населення, особ­ливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обме­жені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивно­го його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного ви­робництва.

 

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами...

 

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це — свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

 

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управ­ління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соці­ально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не галь­мувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з другого.

 

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитя­чих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколиш­нього середовища.

 

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв”язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. [4, стор. 194]

Якщо прийняти, що для створення ВНП потрібні лише два ресурси: праця та капітал, то зв”язок між ресурсом та продуктом (що фактично є виробничою функцією) матиме такий вигляд (графік 1.1):

 

Графік 1.1. Співвідношення капіталу та праці при економічному зростанні.

 

 

 

Лінія економічного зростання зображена прямою OY. Вона з”єднує точки А та В. Перехід від А до В означає, що якщо не змінювати комбінацію праці та капіталу, а збільшити їх пропорційно у 2 рази, то й створений продукт зросте удвічі.

Співвідношення OA/OL1 та OB/OL2 називають продуктивністю праці, а співвідношення OA/OK1 та OB/OK2 – коефіцієнтом капіталу, або капіталовіддачею.

Призначення моделі зростання – показати, скільки реального продукту може біти створено у певний час. Це, як мною було прийнято у спрощеній моделі, залежить від двох чинників: капіталу К та праці L. Теоретично визнається також існування коефіцієнта А, що відображає щільність зв”язку між витратами (факторами) та створеним продуктом.

 

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

 

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується. [5]

Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах.

По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність труда. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію труда і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання труда. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються,  на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що вкривають прибутки від податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами збитків. Виграючи внаслідок ухилення від податків, інвестори часто витягують вигоди з таких проектів, які насправді лише зменшують багатство. Капітал розтрачується даремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх можна було б використовувати з найбільшим ефектом.

Страницы: 1, 2


© 2010 РЕФЕРАТЫ