Как и в других разделах экономической теории, в микроэкономике анализируются ресурсы: труд, капитал, природные ресурсы (земля) и предпринимательские способности. Труд - это целенаправленная деятельность человека, способная видоизменять природное вещество для придания ему необходимой для потребления формы. Под капиталом в микроэкономике понимают все средства производства, созданные человеком в предыдущих производственных процессах. К природным ресурсам относятся те группы предметов труда, что ранее не поддавались обработке или силы природы, которые используются в производственном процессе. Зачастую их называют обобщающим словом “земля”. Предпринимательские способности - это особые способности отдельных людей сознательно идти на риск, мобилизацию ресурсов, их организацию в производственном процессе и творческое использование ради получения дохода.

Особое значение для соображения мотивов поведения экономических субъектов и построения соответствующих моделей имеет учет таких свойств ресурсов:

- ограниченность. Как правило, микроэкономика имеет дело не с абсолютной, а с относительной ограниченностью ресурсов. Это не означает, что того или иного ресурса вообще нет, а то что отсутствующая возможность его получения на предыдущих условиях. Увеличение же привлечения этого ресурса в производство обойдется фирме дороже. Хотя в отдельных случаях микроэкономика специально исследует ситуации, которые возникают в результате абсолютной ограниченности ресурсов;

- взаимозаменяемость (субституциональность). Это означает, что в определенной мере одни виды ресурсов могут быть замещенные другими. Скажем, канаву можно вырыть с помощью экскаватора при незначительном количестве труда или лопатами вручную, но в последнем случае необходимо значительно большее количество труда. Зачастую в микроэкономике рассматривается замещение двух видов ресурсов: капитала и труда;

- взаимодополняемость (комплементарность). Эффективное использование каждого ресурса возможное лишь при определенном соотношении с другими. Хотя ресурсы и способны к взаимозаменяемости, но такая способность ограничена: полностью заменить труд капиталом или наоборот практично невозможно.

В условиях рыночной экономики в основе ценообразования лежит теория альтернативной стоимости, объединяющая рассмотренные теории в единую теорию стоимости. Суть ее такова: прежде чем приобрести товар, покупатель стоит перед необходимостью принятия альтернативного решения, какой товар выбрать из множества предлагаемых на рынке. Купив один из них, он отказывается от других. Стоимость купленного товара представляет собой альтернативную стоимость. Покупатель оценивает товар с точки зрения своих интересов и возможностей.

В то же время альтернативная стоимость влияет на предложение данного товара, так как товаропроизводитель ради организации его производства и получения прибыли отказался от других благ.

Таким образом, альтернативная стоимость формируется на рынке в конкурентной борьбе в зависимости от спроса и в то же время влияет на производство и, следовательно, на предложение.

2.Предмет і задача мікроекономіки. Мікроекономіка в структурі економічних наук

Микроэкономика - это раздел экономической теории, изучающий деятельность отдельных экономических субъектов. Ими могут выступать отдельные потребители, рабочие, вкладчики капитала, фирмы и тому подобное. С одной стороны, она объясняет, как и почему принимаются решения отдельными хозяйствующими субъектами, а с другой - изучает взаимодействие субъектов в процессе образования больших структур - отраслевых рынков.

Развитие микроэкономического анализа можно представить через выделение этапов его эволюции:

1 этап (1845 - 1890 гг.). В его рамках закладываются основы микроэкономики, формируются основные методологические принципы исследования. Известнейшими представителями этого этапа являются:

а) Г. Госсен, который впервые использовал психологический фактор анализа экономического поведения субъектов и сформулировал законы насыщения потребностей человека;

б) австрийская школа (К. Менгер, Ф. Визер, О. Бем-Баверк), представители которой обогатили экономическую науку открытием принципа предельной полезности и предложили количественный (кардиналистский) подход к ее определению;

в) Дж. Б. Кларк, представитель американской школы, который поставил вопроса о необходимости определения предельной полезности не только относительно предметов потребления, но и факторов производства, тем самым модифицировал теорию предельной полезности в теорию предельной производительности факторов производства;

ІІ этап (1890-1933 гг.). На этом этапе микроэкономика выделяется в отдельную область экономических исследований на основе систематизации и обобщения идей поздней классики, австрийской и американской школ. После выхода в мир работы А. Маршалла “Принципы экономики” (в оригинале “Principals of Economics”, 1890 г.) наука получила свое первое название - “Economics”. Представителями второго этапа можно считать:

а) А. Маршалла, который предложил компромиссный вариант определения рыночной цены - предельной полезностью и затратами производства; сформулировал законы спроса и предложения; значительную часть своих исследований посвятил изучению мотивов поведения отдельных хозяйствующих субъектов;

б) математическую школу (В. С. Джеванс, Ф. Еджворт, Л. Вальрас, В. Парето). Эта школа впервые широко использовала аппарат математики как инструмент экономических исследований и осуществила попытку описания рынка конкурентных товаров как замкнутой системы жестких количественных взаимозависимостей. Она предложила качественный (ординалистский) подход к определению предельной полезности и обосновала теорию общего экономического равновесия;

ІІІ этап (1933 г. - по настоящее время). Микроэкономика развивается на собственной основе и пополняется такими открытиями, как: эффект дохода и замещения (Е. Слуцкий, Д. Хикс, П. Самуэльсон); теория несовершенной конкуренции (Дж. Робинсон); теория монополистической конкуренции (Э. Чемберлин); теория игр (Дж. Нэш, О. Моргенлитерн, Дж. фон Нейман).

3.Закон попиту, його чинники і обґрунтування базовими положеннями теорії поведінки споживача

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.

Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.

Покупець і визначає обсяг попиту.

Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.

Попит – це бажання і можливість покупця купувати економічні блага. Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному доходу.

Зв’язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають закон попиту.

ЗАКОН ПОПИТУ: об’єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній функції.

Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.

Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту , в залежності від ціни.

Qd = f(P)

Крім ціни існують нецінові фактори:

- доход споживача

- ціни і доступність на споріднені товари (субститути)

- ціни і доступність на доповнюючи товари(комплементи)

- смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив всіх цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об’єму, переміщення вгору – навпаки.

При цьому сам попит не змінюється , а змінюється об’єм спожитого товару, при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту. Здвиг кривої в положення Д2 може бути викликано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташована крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.

4.Закон пропозиції, його чинники і обґрунтування з позиції теорії фірми

Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.

Форма проявлення пропозиції – об’єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.

Зв’язок між ціною продажу і кількістю проданого це є з-н пропозиції.

З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між ціною і об’ємом пропозиції існує пряма залежність.

Причини залежності:

- підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових об’ємів запропонованого товару;

- при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же продукт також збільшують об’єм виробництва, при цьому є можливість переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить до подальшого збільшення пропозиції.

Закон пропозиції виражається кривою пропозиції, яка показує співвідношення між ціною на товар та об’ємом пропозиції товаровиробника. Це ж співвідношення вказує шкала пропозиції, за якою можна побудувати криву.

Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.

Рин Qs = Qs1 + Qs 2

Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю , то її можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:

Qs = a + bP

Якщо врахувати лише фактор впливу – ціновий, то

Qs = f(P)

Якщо брати всі фактори впливу

Qs = f (Ф1,Ф2,…,Фn)

Зміна обсягу пропозиції і зміна пропозиції взагалі різні явища.

Пропозиція товару визначається всією кривою. Здвиг кривої пропозиції вправо означає збільшення пропозицій, вліво – зменшення.

S2<S<S1

Рух по кривій пропозиції виражає реакцію продавця на зміну ціни товару, при незмінних умовах виробництва і представляє собою зміну обсягу пропозиції(Qs)

S<S

5.Позитивна і нормативна економічна теорія

Позитивна економічна теорія — доктрина позитивізму в економічній теорії, згідно з якою аналіз окремих економічних явищ або процесів та національної економічної системи загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості (тобто з погляду різних, типів інтересів), без рекомендацій, як здійснювати економічну політику тощо. При цьому констатуються загальновідомі факти у такій, наприклад, формі: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.

Оціночні судження, на думку представників позитивізму, може давати лише нормативна економічна теорія.

Позитивізм як філософія економічної науки значною мірою притаманний сучасній "економікс". Це виявляється, по-перше, у переважанні функціонального підходу замість причинно-наслідкового, по-друге, у домінуванні кількісних характеристик економічних явищ і процесів замість якісних (свідченням цього є надмірна перевантаженість графіками, елементарними формулами, математичними моделями тощо), по-третє, у гіперболізації концепції граничної корисності. Крім того, позитивна економічна теорія служить інтересам пануючого класу.

7. Ринкова рівновага, ціна споживача, ціна виробника

Товары производственного назначения могут реализовываться непосредственно потребителям (по оптовой цене производителя) и через посредников (по цене оптовой торговли).

По оптовым ценам производителя предприятие продает свою продукцию другим предприятиям, а также предприятиям оптовой торговли (снабженческо-сбытовым организациям). Эти цены используются на предприятиях при планировании, учете и анализе товарной и реализованной продукции, прибыли и других стоимостных показателей деятельности предприятия, а также в расчетах экономической эффективности производства, инвестиционных проектов его технического переоборудования, целесообразности получения кредитов и пр.

Цены оптовой торговли включают в себя оптовую цену производителя, а также затраты и прибыль снабженческо-сбытовой организации, осуществляющей оптовую продажу товаров. К затратам таких организаций относятся погрузка, разгрузка, складирование, хранение, подсортировка, доводка продукции до требований потребителей (нарезка резьбы, раскрой, заточка и т. п.), амортизация основных средств, расходы на отопление, освещение, энергетические затраты на технологические нужды и др.

К оптовым относятся цены, по которым осуществляется закупка сельскохозяйственной продукции у сельхозпредприятий. Они называются закупочными. Особенностью этих цен является дифференциация их уровня по природно-климатическим зонам, а в отдельных случаях — и внутризональная дифференциация.

Разновидностью оптовых цен в рыночной экономике являются цены форвардных сделок, используемые при операциях на бирже. Они наряду с соотношением спроса и предложения к моменту поставки товара учитывают также процент за кредит, затраты на финансирование биржевой операции, расходы по страхованию и хранению товара, комиссионные брокерам. При нормальной конъюнктуре цены форвардных сделок обычно выше цены за наличный товар.

Розничные цены включают в себя оптовые цены, затраты и прибыль торговых организаций. Если товар поступает в торговые организации непосредственно от производителя, то розничная цена состоит из оптовой цены производителя и торговой наценки. Если канал движения товара от производителя к конечному потребителю проходит через снабженческо-сбытовые организации, то она складывается из цены

оптовой торговли и розничной торговой наценки. По розничным ценам организации розничной торговли и продавцы на свободном рынке реализуют товары конечному потребителю — населению. Особой разновидностью розничных цен являются цены комиссионной и аукционной торговли.

В условиях прозрачности границ розничные цены нуждаются в координации со стороны отдельных государств с целью защиты локальных товарных рынков от необоснованного товародвижения.

6.Виробнича функція. Крива однакового продукту (ізокванта), лінія тотожних витрат (ізокоста)

Виробнича ф-я показує співвідношення між будь-якої комбінації факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції. Кожна виробнича ф-я використовується для визначення оптимальної якості використання ресурсів, при заданому об’ємі вир-ва.

Так як основними факторами виробництва явл. праця і капітал, то виробнича ф-я є: Q = f (L,K)

Вираженням виробничої ф-ї є криві ізокванти. Будуються ізокванти по даним виробничих сіток.

Кожен результат вироб сітки представляє собою максимально можливий об”єм випуску продукції, при співвідношенні факторів вир-ва L,K. По результатам будується ізокванта.

Ізокванта – це крива, кожна точка якої показує співвідношення виробничих факторів, використовуючи які можна одержати один і той же об”єм вир-ва.

Властивості ізокванти:

- має спадний характер

- вигнута форма

- чим далі ізокванта розташована від початку системи координат, тим більшому об”єму вир-ва вона відповідає.

Сис-ма координат з деякою кількістю ізоквант наз сімейство ізоквант, яке показує можливість випуску підприємством різних об”ємів вир-ва і використання ресурсів для цього.

Ізокоста – це лінія, яка хар-є співвідношення витрат підприємства на ресурси, які необхідні на вир-во однакового Q.

На вир-во Q основні групи ресурсів – це K i L, які мають свої ринкові ціни. В цьому випадку загальні витрати визнаються як сума добутків кількості ресурсів на їх ціну: ТС = K*Pk + L*Pl

З рівняння видно, що під-во може використовувати різну кількість ресурсів, залишаючись при цьому на одному рівні бюджетних затрат ТС, і збільшувати кількість використання одного ресурсу за рахунок зниження іншого. Ці співвідношення і виражаються на ізокості. Ізокоста – лінія однакових затрат.

Кут нахилу ізокости виражається у відношенні приростів К і L:

Tg L = ^K/^L (^ - дельта)

Властивості ізокости:

- чим дальше ізокоста розташована від початку координат, тим більшій кількості використання ресурсів вона відповідає, а значить і > значенню ТС

- кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС(ТС- сукупні витрати)

9.Еластичність попиту за доходом. Перехресна еластичність попиту

Еластичність попиту за доходом показує рівень обсягу попиту на товар, в залежності від зміни рівня доходу споживача.

Відношення % зміни обсягу попиту до % зміни доходу.

%Qd / i ; ∆Qd /Qd

∆i / i

Форми:

1.Edi>0 – позитивна

Збільшення доходу викликає збільшення попиту на товар, тому придбання товару збільшується. Цей вид властивий нормальним товарам та предметам розкошу.

2. Негативна - Edi<0

Збільшення доходу споживача викликає зменшення попиту(товари низької якості)

3. Нульова – Edi = 0

Обсяг попиту на товар не реагує на зміну доходу споживача.

Перехресна еластичність попиту визначає спупінь чутливості споживчого попиту на товар х, в залежності від зміни ціни на товар у. Цей вид еластичності розглядається для товарів замінників.

Відношення % зміни обсягу попиту товару х, до % зміни ціни на товар у.

Edp = Qdx / Py Edp = ^Qdx / Qdx

^Py / Py

Форми перехресної еластичності:

- Позитивна - Edx/y>0

Це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється прямопропорційно ціні на товар у. А товари х та у являються взаємозамінними(субститути)

- Негативна - Edx/y<0

Обсяг попиту на товар х змінюється у від’ємній залежності зміни ціни на товар у. Товари х та у – доповнюючи (комплементи)

- Нульова - Edx/y = 0

Х та У виступають на ринку не взаємопов’язаними, тому обсяг попиту товару х не залежить від зміни ціни на товар у.

8.Цінова еластичність попиту, пропозиції

Еластичність – це ступінь зміни однієї ек-ї змінної у відповідь на зміну іншої, яка пов’язана з першою.

Цінова еластичність – це ступінь зміни в кількості товарів на який є попит в залежності від ступеня зміни ціни на нього.

Еdр = ^Qd / Qd Edр = Qd / P

^P / P

Коефіцієнт визначається як відношення % зміни кількості товарів до % зміни ціни.

Форми:

1.Еластичний попит, коефіцієнт еластичності >1. Це означає, що попит змінюється (зростає або зменшується) швидше, ніж змінюється ціна.

2.Нееластичний

Еdр<1. Об’єм змінюється повільніше, ніж ціна

3. Одинично еластичний попит

Edp = 1 . об’єм і ціна змінюються пропорційно

Існують також екстремальні форми еластичності

4. якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни об’єму попиту Еdp = 0,такий попит називаєтся досконало не еластичний.

5. Якщо найменша зміна ціни викликає максимально можливу зміну об’єму попиту, то це досконало еластичний(Еdр прямує до нескінченності)

Фактори цінової еластичності попиту:

1. Важливість товару для споживача

На предмети розкоші попит еластичний, на предмети першої необхідності не еластичний.

2. Рівень замінності товарів ( чим більше замінників є у товарів, тим еластичнішим є на нього попит)

3. Питома вага товару в доході споживача(чим більша доля товару, тим більш еластичнішим є на нього попит)

4. Фактор часу(попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді)

Цінова еластичність пропозиції – чутливість об’єму пропозиції товаровиробником в залежності від зміни ціни на його товар.

Форми:

1. Еластична (Qs змінюється на більший % ніж ціна)

Нееластична пропозиція(Об’єм пропозицій змінюється повільніше ніж ціна)

Абсолютно еластична пропозиція( коли товаровиробники змінюють об’єм виробництва при одній і тій же ціні)

Абсолютно нееластична ( коли товаровиробники пропонують один і той же товар, об’єм , не реагують на зміну ціни)

Фактори , що впливають на еластичність:

Таким фактором являє час , що є в розпорядженні виробника, за який підприємство встигає відреагувати на зміну ціни.

Чим довший період підприємство може використати на збільшення обсягу, тим більша еластичність пропозиції. Таким чином еластична пропозиція властива довгостроковому періоду.

Нееластична пропозиція характерна короткостроковому періоду розвитку підприємства. Абсолютно нееластична характерна для теперішнього часу.

12.Бюджетне обмеження. Властивості бюджетної лінії

Обмеження споживчого вибору є бюджет споживача. Бюджетні обмеження виражається графічно : представляє собою лінію, яка показує, яку кількість товарів чи послуг може придбати споживач на певну суму в рамках свого доходу.

I=Qx*Px+Qy*Py – рівння бюджетної лінії

I3<I1<I2

Чим більший I, тим більший Q, при незмінних цінах; Бюдж.лінія здвигається вправо-вгору, чим ближче бюдж.лінія знах.до початку координат, тим меншому доходу вона відповідає.

11.Гранична корисність, принцип спадаючої корисності

Теорія споживання пояснює як споживачі витрачають свій доход, якщо їх основною метою є досягнення найповнішого задоволення своїх потреб ек. благами. Основою досягнення мети споживача є одержання корисності.

Корисність (U)-задоволення, яке отримує споживач при споживанні товарів чи послуг.

Для того, щоб задоволення від споживання було макс. необхідна наявність певних ек. умов:

1)здібність до ранжування альтернатив – здібність покупців вибирати альтернативні комбінації товарів в тому порядку, який характеризує високий рівень задоволення від споживання.

2)транзитивність потреб споживача – це послідовність задоволення потреб або логічний зв’язок між різними ступенями задоволення, виражається в сезонності придбань. Якщо комбінація товарів А має перевагу перед набором В, а набір В перед С, то комбінація товарів А має перевагу перед набором С.

3)перевага більшої к-ті товару над меншою.

Для того, щоб всі ці умови працювали, необх. наявність таких ек .категорій:

- Ціни товару

- Доход споживача

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товарів, що споживаються.

Гранична кор.-ть MU – приріст корисності, яку одержує споживач від споживання додаткової одиниці товару.

Гранична корисність має тенденцію до зменшення. Це означає, чим більше товару споживається, тим меншу корисність отримує споживач від споживання дод. одиниці товару.

13.Крива байдужості, правила їх побудови і властивості

Крива байдужості - це крива кожна точка якої хар-є спож.вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг(кошик споживача).

Споживчий кошик – комбінація товарів х і у для споживання їх протягом певного часу.

Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий в кожній точці.

Крива байдужості показує альт. набори товарів, які забезпечують однаковий рівень кор.-ті.

Карта кривих байдужості – це засіб відображення переваг споживача, що відповідно різному рівню задоволення його потреб.

Властивості кривих:

- Мають від’ємний нахил

- Не перетинаються

- Віддається перевага наборам товарів на тих кривих байдужості, які найб. віддалені від поч. коорд.

Гранична норма заміщення - MRSxy – визн. Від якої кіл-ті товару У споживач згоден видмовитись, щоб отримати ще одну додаткоу од-цу товару Х, залишаючись на цій же кривій байдужості.

MRSxy=DQy/DQx

Величина MRSxy зменшується по мірі того, як товар У заміщується товаром Х. MRSxy може бути пов’язана з гран. кор.-тями товару х і у.

DQx*MUx=-DQy*MUy

-DQx/DQy=MUx/MUy=MRSxy

14.Графічна інтерпретація споживчої рівноваги

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка макс. корисність при даних бюдж. обмеженнях. Рівн. положення споживача досягається в точці, в якій бюдж. лінія торкається найбільш високої із всіх кривих байдужості,

Т. рівноваги передбачає, що як тільки споживач отримає даний об’єм товарів у нього зникає бажання змінювати цей набір на інший. Заг. умова рівноваги споживача озн., що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти гран.кор..сть, яка припадає на одну грош. од-цю, яка витрач.на кожен товар.

Концепція рівноваги споживача

MUx/Px=MUy/Py=MU/1гр.од.дох.

Лінія “доход-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживання, що відповідає різним рівням його доходу.

Збільшення доходу переміщує лінію бюджету. Крива “доход- споживання” показує послідовну зміну стану рівноваги споживача. Ця крива ще має назву крива рівня життя.

Лінія “ціна-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з товарів

Крива “ціна-споживання” схожа з кривою попиту.

16.Економічні та бухгалтерські витрати

Витрати виробництва вартість всіх необхідних ресурсів, які витрачаються для вир-ва певної кількості продукції

Для визначення величини витрат існує 2 підходи: бухгалтерський і ек-ий.

Бух. підхід базується на аналізі фін. стану підприємства. Основою його є баланс підприємства. При розрахунку бухгалтерських витрат знаходять суму фактичних витрат на виробництво Q у грошовому виражені. Бухгалтерські витрати є основою собівартості і можуть визначати початкову ціну продукції.

Економічний підхід базується на визначені господарських перспектив підприємства. Тобто на величинах майбутніх доходів і затрат, з обов’язковим зниженням затрат.

Поділ витрат на бух. і ек. відображається в альтернативних витратах.

Альтернативні витрати - витрати на виробництво економічних благ, які вимірюються вартістю найкращої з втрачених можливостей підприємства при виробництві продукту.

Основною особистістю альтернативних витрат є те, що саме вони примушують керівника підприємства приймати такі управлінські рішення по використанню ресурсів, які б принесли найбільшу вигоду підприємства.

Так як розрізняють бух. і ек. підхід до витрат, то існує і 2 концепції прибутку

Бух прибуток

PFбух=TR-C(бух явні витрати)

Ек. прибуток

PF=TR-(Cявні+Cнеявні)

Це означає, що ек. прибуток відрізняється від бух. на величину неявних витрат: PFек=PFбух-Cнеявні

15.Правило максимізації корисності

Максимізація корисності – вибір допустимого споживчого набору в рамках бюджетних обмежень.

Досягається:

- При виборі такого споживчого набору, який би задовольняв бюдж. обмеження, при умові рівності відношень граничної корисності кожного виду товару до його ціни.

- При виборі такого споживчого набору в рамках бюджету, коли відношення граничної корисності пари товарів = відношенню їх цін.

При наявності однієї з цих умов наступає споживча рівновага.

Споживча рівновага – положення при якому споживач максимізує корисність, яку отримує від придбання різних товарів в рамках бюджету, а це озн., що б.-я. Збільшення корисності від споживання одного виду товару вимагає зменшення корисності від споживання іншого.

17.Короткостроковий та довгостроковий період. Закон спадної віддачі

Короткостроковий – одна група факторів розгл. як пост. величина, а інша змінна. В цьому періоді можлива зміна Q за рахунок зміни змінного рес-су. Обмеженням для збільшення Q являє повне викор-ня технол.потужності обладнання, тобто фікс величиною пост. факторів вир-ва.

Довгостроковий – період, в якому всі рес-си явл.зм. Якщо ринк. ситуація і довгостроковий прогноз сприятливий для п-ва, то воно може збільшити Q за рахунок зб-ня к-ті обладнання, його заміни на більш продуктивне, створення нових цехів, вир. площ.

Особливе значення цього періоду в тому, що п-во може вирішувати такі стратегічні питання

- Збільшення Q(обсягу) для повного завоювання ринку збуту продукції

- Змінювати вид продукції, яку випускає підприємство

- Замінювати профіль п-ва і переходити в нову галузь виробництва

- Реконструкція

- Побудова нових виробничих площ

Закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва формується так:

Залучення у вир-во все більшої кількості змінного ресурсу при незмінний к-сті постійного, призводить до того, що прод-сть змінного фактору вир-ва починає знижуватись, тобто кожна наст. од-ця ресурсу приносить менший приріст прод-сті ніж попередня, і настає момент, коли додаткові затрати зм. ресурсу взагалі починають впливати негативно.

Закон спадної віддачи залежить від технології вир-ва. Зміна технології на підприємстві може змінити к-ть продукції, яка випускається, при цьому криві ТР( сукупний дохід) здвигаються.

Раціональний керівник підприємства повинен своєчасно припинити вкладати кошти у вир-во, яке не підлягає вдосконаленню(збільшує об’єми вир-ва, не Макс.прибуток). на цьому етапі керівництвр повинно зробити вибір:

1) Інвестування для закупки технол., яка дозволить збільш.об’єми вир-ва.

2) Провести відповідну маркетингову політику для збільш.об’ємів продажу або ціни свого товару.

3) Підпр-во змінює вир-во продукції , тобто переходить в іншу галузь вир-ва.

18.Постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати виробництва

Так як ресурси, які витрачені для виробництва продукції можуть бути постійні і змінні, то витрати П. на ці ресурси також поділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати FC- витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від об’єму виробництва П. Вони мають місце навіть тоді, коли на П. не випускається продукція.

До FC належить

- оренда,

- відсотки по кредитам,

- витрати на кап. ремонт,

- сплата податків,

- адміністративні витрати.

Розрізняють середні постійні витрати АFC - кількість постійних витрат, що припадає на одиницю об’єму виробництва

АFC= FC/Q

Змінні витрати VC- витрати, які залежать від Q і змінюються в залежності від зміни Q.

Основні види VC

- сировина,

- матеріали,

- комплектуючи,

- напівфабрикати,

- електроенергія,

- оплата праці.

При досягненні підприємством оптимального Q можлива відносна економія змінних витрат. При збільшенні Q понад Qопт інтенсивність змін. витрат знову збільшення по причині збіл змін. витрат із збіл. вир-ва.

Кількість змін. Витрат, що припадає на одиницю випущ. продукції наз. середніми змін. витратами AVC=VC/Q

Сукупні витрати ТС- витрати., які хар-ть витрати П. на вир-во продукції у короткост. періоді

TC=FC-VC

Тому TC=f(Q) являється ф-ю обєму вир-ва і залежить від його величини

Співвідношення між всими видами витрат можна зобразити на графіку.

Кількість ТС на один продукції- середнеі сукупні витрати АТС ATC=TC/Q=(FC+VC)/Q=AFC+AVC

Граничні витрати МС- показують як змін. сук. витрати П. в залежності від змін. обєму вир-ва

MC=∆TC/∆Q=∆ (FC+VC)/ ∆Q=∆FC/∆Q+∆VC/∆Q

Т.як ∆FC/∆Q не має змісту, тому МС=∆VC/∆Q

МС показує, на яку величину збіл. витрати П. при збіл. обєму вир-ва на 1 продукції.

Графік МС має U подібну форму і хар-є величину припосту змін. Витрат необхідних для додаткового Форма кривої МС обумовлена з-ном спадної віддачі від викор. змін. ресурсів. Крива МС на зростаючій частині перетинає криві AVC і ATC в точках їх мінімуму

20.Види ринків: досконала конкуренція, монополя, олігополія, монополістична конкуренція, їх характерні риси

Ринок досконалоїконкуренції(РДК) – ринок, що відповідає умовам ДК:

1) ринок складається з великої кіл-ті продавців, кожен з яких продає свою стандартизовану продукцію вел кіл-ті покупців;

2) кожне під-во має свою частку в заг випуску продукції( близько 1 %)

3) П не цікавиться рішеннями своїх конкурентів, не розглядає своїх конкурентів як таких, що впливають на його рішення.

4) Інф-ція про ціни, технології, прибуток конкурентів легко доступна, що дозволяє П легко реагувати на зміну ситуації на ринку.

5) Вхід і вихід з РДК – вільний.

Особливості РДК:

1. представляє собою абстрактний ідеальний тип рин стр-ри

2. явл еталоном для співставлення з ін типами рин стр-р під-ва, яке працює на РДК – це самост діючий суб’єкт ринку, метою якого є одержання макс можливого прибутку від продажу певної частки окремого виду продукції від заг об’єму продукції, який потребує ринок.

Характерні риси монополії:

- на ринку існує один продавець, який продає свою продукцію багатьом споживачам

- випуск прод-ції мон.ринку = ринк.пропозиції

- чиста мон.галузь склад.лише з одного підприємства

- моноп.ринок виникає там, де існують бар’єри для входження в галузь інших підпр-в

- вільний вхід і вихід з мон.галузі відсутні

На мон.ринку підпр-во-монополіст саме визн.ціну на свій товар, але обмеженням для ціни явл.попит на цю продукцію.

Бар’єри входження конкурентів до мон.галузі.

1. Виключне право на вир-во продукції, яке може бути підтверджене ліцензією, патентом, сертифікатом.

2. Існування авт.права на вир-во.

3. Власність на всю продукцію вир.фактора.

4. Перевага низьких витрат великого мон.вир-ва над високими витратами можл.конкурентів.

Види монополій.

1. Чиста монополія – 1 вир-к і продавець.

2. Природна монополія – може сформуватись в галузі,де економія витрат зумовлена зростанням масштабу вир-ва.

3. Проста монополія хар.встан-м однакових цін для всіх продавців.

4. Монополія, яка застосовує цінову дискримінацію – в різних місцях мон.товар продається за різними цінами.

5. Закрита монополія – така, що закривається від конкурентів юр.обмеженнями.

6. Відкрита – коли підпр-во на деякий час стає єдиним вир-ком продукту, не маючи спец.захисту.

Мон.п.- це п., яке впливає на ціни свого товару через мон. владу.

Ознаки олігополії

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може сам.впливати на ціну продукту.

П., що діють на цьому ринку взаємозалежні і, приймаючи рішення на окремому під-ві необхідно враховувати реакцію конкурентів.

Принципи виникнення ринку :

1. При входження в ринок додаткового п. від нього вимагають значних інвестицій, достатніх для того, щоб почати вир-во. Цей процес пов’язаний з певним ризиком повернення позичених коштів. Цей момент є обмеженням для вступу в галузь.

2. перешкоди, пов'язані з великими фін. витратами на нецінову конкуренцію, яка пов'язана з формами конк. боротьби в умовах олігополії.

У системі недосконалої конкуренції виникає ще один, достатньо розповсюджений різновид, що поєднує риси вільної конкуренції з невеликою дозою монопольної влади. Така ринкова структура називається монополістичною конкуренцією, її основні характеристики: відносно велика кількість учасників, що виключає повний контроль над ринком чи змову; порівняно легкий вхід на ринок і вихід з нього; випуск продукту, який обов'язково чимось відрізняється від інших, виготовляється лише певним виробником і захищений патентом, торговою маркою, фірмовим знаком тощо.

Ситуація на такому ринку буде визначатися двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, ступенем диференціації продукту: чим він вищий, чим індиві-дуалізованіші пропоновані товари та послуги, тим менш еластичний попит, більша можливість підняти ціну вище за середні витрати й одержувати чистий економічний прибуток. З іншого боку, наявністю досить широкого кола конкурентів, зростання кількості яких збільшує еластичність попиту, знижує ціни і зводить прибуток до нормального рівня.

21.Валовий, середній, граничний доход

Доход П від продажу 1 од продукції наз гранич доходом, а т як П продає продукцію по Ррин, тому

MR= Ррин

З графіка видно, що конкурентне під-во може одержати додатковий доход не за рахунок підвищ ціни, а за рахунок збільш об’ємів вир-ва і продажу.

ГРАН. ДОХОД – зміна валового доходу П по відношенню до зміни кіл-ті продажу

MR= ∆ TR/ ∆ Q

Так як конкур під-во саме приймає рішення про кількість вир-ва і продажу, але по конкур рин ціні , саме тому гран доход = ціні. Гран доход в умовах досконал конкуренції постійна величина.

24.Справедливість і цінова дискримінація монополії

При цьому механізмі монополія встан.ціни на свій продукт на різних ринках різний. Ціна залежить від попиту і доходів споживачів в регіоні, причому ціна не залежить від витрат на вир-во продукції в різних секторах ринку.

Умови цінової дискримінації

1. сильна монопольна влада

2. виключається можливість перепродажу монопольного продукту.

3. Різні сектори ринку, які відрізняються по ціні продажу повинні відрізнятися по еластичності попиту на еластичний товар.

Більш високі ціни встан. в секторах з меншою еластичністю.

Результати для п. цінової дискримінації

1. Одержання додаткових прибутків монополістом і збільшення заг. величини прибутку

2. Відбув. вир-во більшої кількості мон. продукту, а значить більша к-сть споживачів може задовольнити свої потреби.

Обмеженням для цінової дискримінації є антимонопольне законодавство.

22.Максимізація прибутку в короткостроковому періоді

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

1. варто чи не варто виробляти продукт?

2. Якщо варто, то скільки?

3. Які прибутки чи збитки принесн це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат(TC) і граничного доходу і граничних витрат(MC).

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток. Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі вир-ва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію , ніж припиняти вир-во . У цьому випадку вона буде вирішуватиме завдання мах прибутку.

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому періоді за умови, що вона отримує ек-й прибуток.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона мах свій прибуток.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі вир-ва: ек-й прибуток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Моделі виробу виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно:

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат і існує її ділянка, розташована вище, ніж крива, то обсяги вир-ва, які відповідають цій ділянці , будуть приносити фірмі ек-й прибуток. Свого мах значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

25.Цінова політика олігополістичних фірм

В олігополістичній галузі існує конкуренція між декількома п., кожне з яких може самостійно впливати на ціну продукту.

Що стосується олігополістичного ринку, то він взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”

2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вирогідно, що всі фірми роблять це одночасно.

Олігополістична поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановлені ціни.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту, ціноутворення зумовлене таємним зговором, лідерство у цінах, ціноутворення за принципом “ витрати плюс ”.

Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх учасників ринку. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.

23.Мінімізація збитку, закриття підприємства

в короткостроковому періоді

Оскільки у короткостроковому періоді капітал залишається незміним, то пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

1.варто чи не варто виробляти продукт?

2.Якщо варто, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесн це виробництво?

Якщо за будь-яких обсягів вир-ва сукупні витрати перевищують валовий дохід, то треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить вир-во , то її збитки будуть = постійним витратам(FC). Тому за умови загальної збитковості вир-ва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати.Такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищуватиме змінні витрати:

ТС – ТR < FC;

( FC + VC ) – TR < FC;

VC < TR.

Таким чином, відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у короткостроковому періоді за умови, що її збитки менші, ніж постійні витрати.

Для відповіді на третє запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі вир-ва: збиток фірми буде = різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат(VC). Мінімальні збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить вир-во.

Аналогічні висновки можна зробити, якщо порівняти граничний дохід з граничними витратами.

28.Реальна заробітна плата і виробництво

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за отриману ним номінальну заробітну плату за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Зміну реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від дії тенденції до зростання вартості робочої сили. Але резерви росту ефективності виробництва шляхом впорядкування трудових операцій окремого працівника та кращої організації робочого місця можно вважати вичерпаними. Тому під тиском обєктивних вимог виробництва, яке розвивається та в пошуках нових підходів до експлуатації найманої праці капітал повинен визнать вирозшу роль людини у виробничому процесі і перебудовувати організацію як самої праці, так і стимулювання працівників.

29.Земельна рента, позиковий процент, дисконтна вартість, підприємницький доход, їх сутність і призначення

Рента як економічна категорія означає форму економічної реалізації (а отже, привласнення) власності на природні ресурси. Земельна рента є при цьому формою економічної реалізації власності на землю. Розрізняють три основні форми земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну. У свою чергу диференціальна рента поділяється на диференціальну ренту І і диференціальну ренту II.

Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту гірші за якістю ділянки землі. Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень, що супроводжується використанням складнішої праці. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі, а отже, отримання надлишкового доходу, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі впродовж дії орендного договору. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

На ринку капітал явл.вир.фактором довгостр.викор-ня. Сукупний запас капіталу вист.у вигляді осн.фондів. Осн.фонди п-ва зб-ся за рахунок інвест-ня або кап.вкл-ня вл.коштів. У випадку, якщо п-во залучає позичений капітал для вир-ва, то ціною позиченого кап-лу є

Позичковий відсоток – частка створенної вартості, яка передається п-вом кредитору як плата за викор.поз.кап-л.

Відношення позичкового % вартості позиченого капіталу у % - норма поз.%(r, i, e).r впливає на рівень інвестування.

Чим більше ставка, тим менша можливість кап.вкл-нь.

Зменшення ставки сприяє процесам інвестування.

На поз.кап-л п-во здійснює закупку кап.товару (обл.-ня, нерух-ть), при цьому п-во повинно співставляти величину доходу, який отримує від викор-ня цього товару в майбутньому від вкладеня його придбання сьогодні – цей процес наз.дисконтуванням.

Дисконтна вартість(PV) – сума, яку необх.заплатити в теперішній момент за товар, щоб через певний строк мати вигоду.

При визначенні тепер.дисконтованої вартості вик.к-т дисконтування

a=1/(1+r)t

r-ставка %,

t-розрахунковий період.

Теперішня вартість

PV=Pfмайб.*a.

З винекненням судного капіталу у всіх підприємців з”явилась можливість розширити свою діяльність, сузити або взагалі припинити її шляхом часткового або повного перетворення свого капітала в судний капітал. У зв”язку з цим всі підприємці, оцінюючи якість та результати своєї діяльності, розчленяють свій прибуток на відсоток та підприємницький дохід. Річний підприємницький дохід за винятком з прибутку судного відсотка являється важливим оціночним показником якості підприємництва.