Для стабільної дія-ті банків створена с-ма ек. нормативів НБУ, яка є обов’язковою для всіх комбанків. Найважливіші нормативи: статутного капіталу (не менше 1 млн евро), платоспроможності (співвідношення між капіталом і активами банку, з урахуванням ризиків. Не нижче 8%) і достатності капіталу (відношення капіталу до активів, зменшених на резерви. Не менше 4%). Нормативи ліквідності – вкладання гр. у ліквідні активи: 1) миттєвої ліквідності – відношення сум на коррах.та в касі до поточних зобов’язань банку, не менше 20% 2) загальної лік-ті – відношення загальн. активів до загальн. зобов’язань банку, не менший 100%, тобто збалансовані активи та пасиви. 3) співвідношення між високолік-ними і робочими активами – не менше 20%. Нормативи ризику – змінюваність фін становища та підвищений ризик операцій, тому мета – недопущення збитків: 1) MAX ризик на 1 постачальника – ділення сукупної заборгованості та 100% виданих

збільшення статутного фонду; для бюджетних платежів; для банкрутних під-в; при простроченій заборгованості при позиках та несплачених %. При банк Кр. використовують прості, спеціальні та контокорентні рах. Простий – активне сальдо, кожна проводка по кр. оформлюється док-ми (плат доручен), найбільш поширена форма. Спеціальний – в окремих випадках (при кр-нні векселями), виникає кредитове сальдо, яке зараховується відразу на рах. позичальника. Погашення кр. за плат. дорученнями, та за надходжен. коштами за векселями на спец рах. Контокорентний рах – активно-пас. рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом, платежі за дорученням клієнта та надходження в вигляді вкладів, повернення позик тощо. Він як позичковий рах з дебет. або кредит. сальдо.

Для запобігання ризиків повинно встановити потенціал позичальника, його обгрунтування кр., оцінити його якості (репутація, порядність, забезпечення в минулому), фін. стан, його ліквідність , ефективність вир-ва, використання капіталу. В банку використовуються 2 джерела погашення позичок: первинний та вторинний. Первинні – для стабільних, першокласних клієнтів, які погашають позички у вигляді доходів постачальника. Вторинні – забезпечення позичальника під кредит в формі: застави, гарантії, рах від 3-ї особи, іпотека, страхова угода. Банк контролює використання кр, своєчасне його повернення і сплату %%. При порушенні умов контракту банк може довгостроково стягнути кр. та % по ньому з позичальника, застосувати штрафні санкції.

58. Інвестиційні операції комбанків. Мета проведення операцій та їх класифікація. Методи управління ризиками.

Інвестиційні операції – вкладання кошт. в ЦП під-в (держ, колективних, приватних) на тривалий період часу. Вони відносяться до активних операцій банку. Активні операції банків – дія-ть із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Інвестиційні ЦП – боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів тощо. Вони створюють вторинний резерв для задоволення потреб у додаткових коштах при вилученні вкладів клієнтами, що перевищують ресурси. Мета інвест. операц: безпека гр. коштів, їх диверсифікація, дохід та ліквідність. Існують такі фактори ризику: кредитний – емітент не в змозі сплачувати свої фін. зобов’язання (опл доходів в формі дивідендів, %%); фінансовий – непередбачені зміни на ринку ЦП призводять до втрат із-за продажу їх зі знижкою. Процентний – коливання ринкових ставок при фіксованому % на облігації. Інвестиційна дія-ть повинна систематизовано контролюватися через стан ринку ЦП, захищатися від ризику збитків та втрат ліквідності. Метод зменшення ризику – формування інвест. портфеля за рах. ЦБ, які мають різний рівень якості та різні строки погашення. Вони поділяються на інвестиційні (розрах. на тривалий строк) та на вторинні ліквідні резерви, які можна перетворити в гр. через продаж на ринку ЦП, строки встановлює керівництво банку. Вони відрізняються ступенем ліквідності.

59. Сутність, призначення та види фін. посередників гр. ринку.

К. сис-ма – совокупність фін. посередників гр. ринку та сам гр. ринок, тобто фін. посередництво. Гр. ринок за хар-ром зв’язку між кредиторами та

взаємодії забеспечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

В.р. має всі атрибути звичайного ринку: об”єкти і суб”єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об”єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за нац. Валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продаютьці цінності за іноземну валюту. Об”єктом купівлі-продажу одночасно виступають націнальні і іноземні валютні цінності.

Суб»єктами валютного ринку можуть бути будь-які еконмічнві агенти та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валти та організаційно забеспечують операції купівлі-продажу.

Попит і пропозиція на в.р. мають ту особливість, що об»єктом і інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної націона

льної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією нац. Валюти, і навпаки.

Ціною на в.р. є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв»язок між усіма суб»єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржою. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб»єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб»єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв»язавшись з відповідним міжнародним центром

валютних біржах; подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями; приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову

трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно доллара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1998 – на початку 2000 рр.

52. Механізм валютного регулювання, його особливості в Україні.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів регламентувати вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо. Через введення чи скасування певних обмежень органи вал.регулювання мають можливість скеровувати вал.потоки в найвигідніших для націон.економіки напрямах. Цей інструмент має переважно адміністративний х-ер і суперечить тенденції лібералізації вал.відносин. Зараз в Укр. це один із ключових валютних інструментів. Методи, які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини: курсова політика (цілеспрямоване проведення комплексу заходів з

девальвації - зниження обмінного курсу: підвищення конкурентноспроможності націон.виробника, стимулювання експорту, але зростання цін на імпортн товари; політика ревальвації – підвищення обмінного курсу: стимулює розвиток імпорту, збільшується пропрозиція на товарних ринках, але експортери зазнаватимуть втрат); облікова (дисконтна) політика ЦБ – зниження чи підвищення облікової ставки, ставки депозитного та позичкового %. Збільшення %ї ставки сприяє зростанню курсу нац.валюти; валютна інтервенція – оперативне підтримання вал.ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу ЦБ іноземної валюти за національну. НБУ активно застосовує валютні інтервенції. Стерилізована інтервенція – у разі продажу іноземної валюти на валют.ринку на таку ж суму на відкритомі ринку купують ЦП, а при купівлі іноземної валюти продають ЦП.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила у листопаді 1992р. Першому етапу формування вал.системи , який співпав з періодом високої інфляції, був характерний суто адміністративний порядок вал.регулювання (обвальне падіння курсу укр.валюти). Другий етап з 1994 по 1996 роки - повернення до ринкових методів організації вал.відносин, в 1995р. офіційна заборона обігу іноземної валюти, децентралізація вал.ринку, визначення офіційного курсу на підставі результатів торгів на УМВБ, зменшення до 40% частки вал.виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу. З 1996 р. після випуску в обіг гривні – третій етап –ринкові засади набули подальшого розвитку: плаваючий валютний курс,

матеріалізацією загального суспільно-необхідного робочого часу, укладеного в товарі. Гр в процесі обігу набули особливу вартість, яка створила основу для відокремлення грошей від конкретного товарного носія, та виникнення Гр, не пов’язаних з матерально-речовою формою (депозитн. Гр, електронні). Гр. відрізняються від товарів: мають загальну споживчу варт., тобто здатні задовольнити б-яку потребу людей, Гр –мірило варт. товару і втілення багатства. 2 поняття визначають сутність Гр: 1)гроші як гроші – використов. для оплаті товарів, послуг, погашення боргових зобов’язань, Гр-посередник при оплаті. 2) Гр як капітал – Гр використов. для накопичення вартості та для виробничого використання. Мета - отримання доходу в формі %, дивідендів… Цільове призначення Гр: засіб нагромадження; засіб платежу; зростає роль Гр в екон. житті сус-ва. Різниця між 2-ма поняттями незначна, визначається через використання екон. суб’єктами. Гр стають капіталом при їх нагромадженні, зберіганні, продажу на Гр РинкуÞдохід у %. Гр, як капітал в під-ві: збільшення його капіталу, ресурсів, ліквідності, могутності. Але якщо зростання загальн. маси Гр буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

2. Форми грошей та їх еволюція. Демонетизація золота.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні – перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) – металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр. Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (дорогі Гр, витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і впливу держави (19ст.), 4) незручність у використанні (важкі). Процес демонетизації завершився в середині 70х. «Ямайська угода»- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота. Неповноцінні – це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов’язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям: · форма існування: паперові, монети, депозитні Гр, електронні Гр. · у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії: казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних витрат; банківські Гр. - Гр, які випускаються в обіг банк. системою на кредитній основі, що обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто банкноти -прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг металів, депозитні Гр - Гр, які існують у вигляді записів на рахунках економ суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам., електронні Гр., квазігроші – майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити – термінові банк депозити, види держ ЦП із високою ліквідністю.

Зол. запас як страхувальник нагромаджень вартості від інфляції. Держ. запаси офіційно включаються до золот. резервів країні і є резервом світових Гр. Держава може використовувати свій зол.запас: продати на міжнар ринку, збільшуючи валютний резерв світових Гр.; купувати на світ. ринку товари та посл., необхідні на внутрішн. ринку, для погашення боргів; одержати міжнар. позику. Гр маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки. В сучасний час існують такі форми накопичування: готівкові форми – не втрачають дохід, якщо не розташувати на вкладах; але знецінюються під інфляцією. Накопичення на вкладах – дохід в вигляді депозитного %, але все залежить від ступеня стійкості банківської системи; нагромадження у формі золота.

9. Функції грошей в сфері міжнародних економічних відносин.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Світові Гр – це функція, в якій гр. обслуговують рух вартості в міжнародн. ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Історичне виведення цієї функції пов’язано з виникненням держави – суб’єкта ек. відносин. Тут гр. виконують ф-ції загального плат. засобу, загальн. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Функціонування Гр обмежене їх нац. кордонами. При виході держ. на світ. ринок їм потрібні інші Гр.

Якщо світ. гр використовуються для погашення боргів, то вони виконують ф-цію засобу платежу, для негайної купівлі товарів – функція купівельного засобу, але тут повинно бути попереднє нагромадження гр. Також св. гр функціонують як міра варт та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни країн не задовольняють потреби світ. ринку, на ньому формується своя система цін. В сучасних умовах св. Гр, як платіжні та купівельні засоби, виступають в вигляді нац. гр певних країн з причин того, що: 1) існує широкий св. ринок із його суб’єктами, з їх кредитн. і банк. відносинами. Тут св. гр функціонують миттєво, повноцінні гр. вже не потрібні. 2) ек. потенціал деяких країн досяг величезних розмірів. Гр цих держав забезпечили довіру нац. гр, як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а й на міжнар. ринках. 3) співробітництво між державами регулює ек. гр. відносини, довіри до нац валюти ($), створюють нац. валюти (ЕКЮ, ЄВРО) Платежі по цим валютам будуть доти, поки суб’єкти ринку можуть купувати за них товари, не вимагаючи золота, поки є вільне конвертування валют. Тобто, ф-цію сучасних гр в умовах обігу повноцінних гр виконують драг. метали в формі злитків або ж драг монета, яка приймалася до платежу за вагою. В умовах обігу неповноцінних гр. функцію світових гр. виконують національні гр. ($-ще й як резервний фонд).

10. Роль грошей у ринковій економіці.

Якщо функції гр. – це їх “робота” щодо обслуговування руху вартості, то роль гр, - кінцевий результат цієї “роботи” , її наслідок. Сприятливими умовами для реалізації ролі гр. настали при створенні капіталізму, коли товар став загальн. формою продуктів праці, коли робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-

реалізації товарів) Þ в ек-ці не вистачає грошей. Рішення: позичити гроші на світовому ринку.

13. Мобілізація грошей на світовому ринку: прямий кредит і розміщення ЦП. Якщо імпорт менше експорту, то на внутрішній ринок прийде менше гр., буде більше зроблених товарів Þ знецінювання грошей. Рішення: грошовий потік 14 - розміщення коштів на світовому ринку (кредити нерезидентам, ЦП у інвалюті). Грошовий ринок мобілізує кошти.

Збалансування гр. обороту забезпеч. вирівнюванням нац. доходу та реалізація нац. продукту. Існує 2 виду гр. потоку: потік відпливу (втрат) – чисті податки, заощадження, оплата імпорту і потік припливу (ін’єкцій) – інвестиційні витрати фірм, держ. закупівлі, надходження від експорту.

14. Структура грошового обігу за формою платіжних засобів та за економічним змістом.

У основі руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків. Критерії гр. обігу: · ек. зміст гр. потоків, відокремлюють 3 сектора: 1) Гр. обіг – це рух гр., що обслуговує сферу обміну, переміщення товарно-матеріальних цінностей. Рух гр. може бути: еквівалентним – гр. на продукти рівновеликої номінальної варт.; безповоротним – перехід гр. у власність суб’єкта обороту після продажі; прямолінійний – віддаленість гр. від суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для своїх закупок. Тут всі потоки зустрічні (реалізація ресурсів, купівля товарів, оплата імпорту, експорту, держ. закупок, інвентарю) 2) фін-кредитний – частина гр. об. пов’язана з розподілом варт. вал. нац. прод. Тут рух гр. здійснюється нееквівалентно, одностороннє, безповоротне, тобто платник не одержує реального еквівалента через товари чи посл. При сплаті податків, обов’язкових платежів до держави виникає безповоротній рух гр. який наз. фіскально-бюджетною частиною в фін-кредитн. обороті. 3) кредитний сектор – перерозподільчі відносини, при яких власність суб’єкта передається у тимчасове користування (банк. депозит, ЦП в нац. та інвалюті, заощадження) з подальшим одержанням доходу. Тобто односторонній рух гр. з зворотнім хар-ром.

· залежно від форм гр. поділяється на безготівковий – гр. рух по рах. в банках. Їх можна контролювати та держава може впливати на ций оборот, і готівковий – гр. поза банком обслуговують відносини суб’єктів і знаходяться під їх прямим впливом.

15. Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса – сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії: 1) ступінь ліквідності, 2) форма гр. засобів (готівка, депозитні), 3) за розміщенням у суб’єктів гр. обігу; 4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати.

над вилученням означає емісію безгот. гр. ЦБ. Тобто · ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ. · ЦБ надає додаткові резерви в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти.

20. Грошовий мультиплікатор.

Гр-кредитний мультиплікатор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні. Вільний резерв – це сукупність гр. коштів ком. банків, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій. Існує загальний банк. резерв (R) – вся сума гр., які в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частина їх повинна зберігатися в гр. формі і не використовуватись для поточних потреб – це обов’язковий резерв (RR). Визначається Нацбанком у % до суми банк. пасивів. Вільний резерв банку(ER) – різниця між загальним і обов’язковим резервом. R=RR+ER За ек. змістом вільний резерв Рв = К+ЗК+-МБК-ВСФ-Ао-Ор, К – капітал банку, ЗК – залучені депозити, МБК – міжбанк. кредити, ВСФ – відрах. до страх фонду, Ао – вкладення в активн. операції (не повернуті) Ор – обо’язков. резерв. Рв – показник фін. стану банків, як зобов’язання перед клієнтами, показує стан ліквідності банку, його кредитн. потенціал. Рівень мультиплікатора (мм) залежить від норм обов’язкового резерв (r) мм=1\r. Приріст гр. маси ∆М=∆Rx1/r=∆R х мм, ∆R-початков. приріст резерв. Чинники, які впливають на м-р позичені кошт. у банків для готівк. платежів, попит на позички та позичков %, прискорює м-р кредитн. емісія, , надходження готівки на рах. клієнта, збільшення резерву через продаж активів на міжбанк. ринку (ЦП). Повна формула мм= (с+1)\(с+r+e), c=C\D – показник депонування готівки, C- готівка = М0 , D – депозитн. гр. е=ER\D – коеф. надлишкових резервів, r=RR\D, M3-M0=D, гр. маса MS= MB x mm. мm –відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції гр. до потреб ек. обороту.

21. Суть та структура грошового ринку.

Гр. ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж та формується попит, пропозиція та цій на цей товар. Специфіка гр., як товару полягає в тому, що попит на гр. приймає форму попиту на кредит, пропозиція гр. приймає форму пропозиції кредиту, а ціна на гр. – форму %. Коли гр. є вільними, то передача гр. від одного суб’єкта до іншого набуває сенсу. Продавець гр. (кредитор) не втрачає право власності на гр., а втрачає тільки право розпоряджуватися гр. Покупець гр. здобуває право розпоряджуватися гр. на поворотній основі. Ціль проведення операції на гр. ринку – отримання додаткового доходу, що називається %. Тут продаж гр. як передача гр. у тимчасове користування при збереженні права власності на ці гр., одержання % доходу в обмін на спец інструменти, а саме: зобов’язання покупців. Купівля гр. –одержання суб’єктом суми гр. в обмін на інструменти. 2 групи зобов’язань: неборгові (акції) – за продавцем право власності на гр. і розпорядження ними. Продавець – емітент – купує гр. у інвесторів, фіз та юр осіб. Боргові зобов’язання – покупець повертає продавцю одержану від нього суму і сплачує по

24. Пропозиція на грошовому ринку: суть, форми прояву та факторами зміни.

Розрізняють пропоз. гр. на мікро та макрорівнях. На мікро – той запас гр., який є в розпорядженні ек. суб’єктів на певну дату, і які вони згодні продати (запропонувати) за певними умовами. Наприклад, фактичний запас гр. по ек суб’єктам вище, ніж попит на гр. в умовах росту альтернативної варт збереження гр. На маркорівні – пропозиція гр. визначається загальною масою гр., яка знаходиться в обігу. MS = C+D. Чинники, які впливають на пропозицію гр. видно з формули: М1=мМб, М1 – пропозиція гр. – готівка поза банками та депозитами на поточн. рах., Мб – гр. база. = С+R, контроль банку через операції на відкритому ринку, фінансування ком. банків, валютні інтервенції. м - мультиплікатор, він визначається не тільки ЦБ, а й нормами обов’язкового резервування – м=1/r , r – норма обов’язкового резервуванняÞчим нижче r, тим вище м і більше обсяг гр. пропозиції, і навпаки.; обліковою ставкою – вона впливає на гр. базу, а отже і на рівень м, ринковою % ставкою – з її рістом розширюються позичкиÞ зріст гр. бази, банк. резерви і м Þ зріст пропозиц. гр.; зміною багатства – зміна співвідношення між депозитн. гр. та готівкою, при рості багатства, зріст депозитн гр., що посилює м і збільшує пропоз. гр.; тінізацією підприємницької дія-ті – зростає запас готівки, зменшення депозиту, кредитування, мультиплікатора, зниження пропозиції гр.; низьким станом довіри до банків - зниження депозитів і м, банки змушені збільшувати резерви і скорочувати кредитування, щоб підсилити свою ліквідність. Обсяг пропоз. гр. формується під впливом 4-х суб’єктів: ЦБ, ком. банками, банк. вкладниками та позичальниками.

25. Графічна модель грошового ринку, рівновага попиту і пропозиції та процент.

15 млрд.грн

Якщо графік попиту на гр.(MD) наложити на графік пропозиції (MS), то отримуємо графік гр. ринку. 8% - рівноважна ставка %. При такій ставці попит на гр. (кредити) буде задоволений банком, якій створив гр. 15 млрд. грн та увесь попит буде задоволений за 8%. Ком. банки можуть розмістити гр., а суб’єкти можуть розмістити під 8%.Порушення рівноваги на гр. ринку може бути викликано факторами, які знаходяться на стороні пропозиції гр. (збільшення або зниження пропоз. гр., одержання додаткових резервів, зміна % ставки), а також факторами зі сторони попиту на гр. (зріст ВНП, нац. доходу, попит ек. суб’єктів на банк. позички). Рівновага на гр. ринк. забезпечується через зміну % ставки. % - як ціна, що формується на гр. ринку.

MS2 MS MS1

15 млрд.грн

безготівковим обігом. Чинники, які ускладнювали стан гр. обороту при запровадженні купоно-крб:

1) спад вир-ва, розрив госп. зв’язків Þ скорочення попиту на гр., зайві гр. Þ зростання цін. 2) відплив товарів за межі України із-за вільного використання рубля. НБУ переводить обіг на крб., вилучення рублів. 3) РФ контролює рублі через коррахунки в банках. Виникло кілька рублів – рос, укр, білорус. Укр. рубль швидко падав та втратили переваги рубля. Так в 1992р. запровадили купоно-крб в обіг. Основні напрямки розвитку гр. на 2-му етапі – введення укр. карбованця: створення монетного двору НБУ, забезпечення захисту гр., розроблення правил обігу, інкасації готівки; контроль банківських резервів, розвиток комбанків, операцій на відкритому ринку; розмежування фіскально- бюджетної та гр-кредитної політики; створення с-ми ел. платежів, документів на міжбанківському рівні; формування валютного регулювання: валютний курс, золотовалютний резерв; регулювання інфляції. Але тимчасові гр. не можуть виконувати важливу функцію нагромадження. Нема накопичування – джерел інвестування, ек. зростання, зниження ефективності антиінфляційної політики. Була потреба в постійній гр. одиниці – гривні. 3й етап – введення грн. та копійки в 1996 р. , прийняття З-ну про НБУ в 1999 щодо регулювання обороту, забезпечення стабільності грн., вдосконалення інструментів гр. с-ми.

29. Характеристика грошової реформи в Україні. = 28

30. Суть, форми, причини і наслідки інфляції.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення гр. внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Ін-я - прояв знецінення гр. незалежно від зв’язків між гр. і товарами на ринку. Ще в епоху повноцінних гр. ін-я просліджувалася в псуванні монет, зниженні варт. золота. Але розмах отримала при обсязі неповноцінних гр. Форми прояву: 1) цінова – зростання цін, 2) девальвація – падіння курсу через розрив між цінами на внутрішн. ринку та на ринках інш. країн 3) ін-я заощаджень товарний дефіцит, ін-йні очікування. Закономірності ін-го процесу – в залежності від співвідношення темпів росту пропозиції гр. та темпів знецінення гр. : 1 стадія – темп зросту пропозиції опереджає темпи знецінення гр. 2 – темпи знецінення гр. випереджають темпи зростання їх пропозиції. Вимірювання ін-і: 1) індекс цін: споживчих товарів\цін (ІСЦ)= вартість “споживчого кошика” в поточному році (SP1G0)/ на базовий рік (SР0G0), G - кільк. товарів у кошику базового періоду; на засоби вир-ва (ІЦВ=(SP1G0/(SР0G0); ВВП або дефлятор ВВП. За темпами знецінення гр. ін-я: 1) повзуча – зріст цін на 5% за рік; 2) помірна або відкрита – до 20%, підвищення цін за зріст попиту. 3) галопуюча – до 100%непедбачене підвищення цін, яке не регулюється 4) гіперін-я – більше 100% - падає роль гр., поширюється бартер, стихійні процеси в ек. За ек. змістом: 1) ін-я витрат – тиск на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це зріст виробничих затрат (на з\пл, ел\ен), падіння продуктивності праці тощо. 2) ін-я попиту – тиск на ціни з боку гр. із-за зростання їх пропозиції від банків,.

джерело, за рах. якого покривається різниця між загальною потребою під-ва в оборотному капіталі та обсягом коштів, які воно має у своєму розпорядженні на конкретну дату.

34. Сутність кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин. Стадії руху кредиту.

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Ознаки К: 1) учасники повинні бути ек. самостійними: мати певну масу вартості, нести відповідальність за зобов’язання тощо. 2) добровільність, рівноправність та взаємовигідність К. відносин 3) кредитор - власник своїх гр., переданих в борг, а позичальник – тимчасовий використовувач, якій повинен їх повернути власникові. Головне – правовий захист кредитора. 4) К. відносини – вартісні, так як виникають з рухом вартості. Але вони не еквівалентні, тому що переміщення гр. не супроводжується зустрічним рухом еквівалента. Вартість переміщується назад після певного періоду. Кредитор тут повинен визначити доцільність кредитування та розмір плати за К. 5) повернення власнику гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр. 6) на мікрорівні К. відносини перервні, тобто після повернення вартості і % вони перериваються. На макро- вони безперервні і мають загальносуспільний хар-р. 7) забезпечує зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Тобто формування позичкового капіталу. Елементи К. відносин: 1) об’єкти – вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість – реальна цінність за обсягом). 2) Суб’єкти – кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб’єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники – учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження. Стадії руху К.: 1) формування вільної варт. як джерела надання позичок (не використовується для прибутку) ; 2) розміщення вільної варт. в позичку (захист від К. риску) 3) використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження 4) вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички 5) повернення позичальником вартості кредитору та оплата %.

35. Принципи кредитування.

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Принципи к-ня: 1) цільове призначення позички – базова передумова забезпечення інтересів сторін. Позичальник чітко визнає ціль, на яку будуть позичені кошти. Вони погоджуються 2-ма сторонами і вступають в кр. відносини. 2) строковість позички – чітко визнаний строк користування позичкою. 3) поверненість позиченої вартості – повернення кредитору всього обсягу одержаної позички. 4) забезпеченість – заходи, що гарантують повернення позички у визначенні строки. Забезпеченням може бути: майно (нерухоме,

кредитоспроможність, прогнозування ризику при укладі угоди, стимулювання кредитора до прискорення обігу капіталу, нарощування вільних коштів, ек. їх витрачення. Функція капіталізації вільних гр. доходів – трансформація з допомогою К. нагромаджень та заощаджень юр. та фіз. осіб у дохід, тобто в позичковий капітал. Маса позиченої вільної вартості не змінюючи власника, приносить йому дохід в формі позичкового капіталу. Ця ф. притаманна лише К., виражає його ознаки: зворотність і платність.

39. Характеристика комерційного, банківського, державного, споживчого кредиту.

Міжгосподарський К. – кредит, якій існує між суб’єктами господарювання. Комерційний К. – це вид міжгосподарського К., форма руху промислового капіталу, спосіб перетворення товарного капіталу через продаж товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Він прискорює реалізацію товарів і надає можливості покупцеві користуватися товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Тобто він прискорює кругообіг капіталу. Як правило, ком. К. є короткостроковим, обслуговує тільки реалізацію товарів (а не отримання прибутку), зменшує час авансового капіталу в товарній формі. Термін та розмір його залежить від: ступеня дефіцитності товару на ринку, фін. стану контрагентів, довіри до покупця тощо. Закономірності ком. К: його рух збігається з рухом промислового капіталу, тобто зростає обсяг вир-ва і кредит теж поширюється і навпаки. Банківський К. – коли одна із сторін К. угоди є банк. Його об’єкт – гр. капітал, відокремлений від промислового капіталу. Банк може бути як позичальником (вклади, депозити, міжбанк. К), так і кредитором (К. клієнтам). Він сприяє обороту капіталу і його нагромадженню. Від хар-ру використання він поділяється на: 1) позичка капіталу – за допомогою якої збільшується капітал. 2) позичка гр. – збільшує рух гр. як платіжного засобу без розширення вир-ва. Ознаки банк. К.: за об’єктами кредитування: 1) к, в основний капітал – на реконструкцію, буд-во тощо. 2) в оборотний капітал – для сировини, покриття дефіциту коштів тощо. 3) на споживчі потреби – на придбання житла, а\м тощо. За хар-ром повернення: 1) з одноразовим поверненням – погашення у зазначений день, 2) у розстрочку – по мірі надходження виручки, окремими платежами, 3) з регресією платежів – при К. під гарантію. За терміном користування: 1) короткостроковий – до 1р., 2) середньостроковий – 1-3, 3) довгостроковий (більше 3). За сферою суспільного відтворення - 1) у сферу вир-ва 2) у сферу споживання. За порядком надання К: 1) прямий 2) непрямий – між кредитором та позичальником є посередник. За методом надання: 1) одноразові – при виникненні потреби у позичальника; 2) перманентно – клієнтам, які мають постійні кред. відносини з банком; 3) гарантовані – банк бере на себе договірні зобов’язання надати К. протягом певного періоду у визначеному розмірі. За схемою надання – 1) кредитна лінія – використання К. поступово, в межах обговореного угодою суми та терміну. 2) револьверні – автоматичне поновлення К. за угодою, 3) контокорентний – через контокорентний рах. в межах ліміту, зарахування всіх надходжень в рах погашення

Страницы: 1, 2, 3