1) в сусп.-ек. плані розвиток їх госп-ва базується на кап. способі вир-ва, тобто на певній єдності і взаємодії ПС і вир. відносин, яка визначається пануючою формою власності;

2) відповідно до концепції ек зростання Ростоу, ПРК пройшли стадії підйому, зрілості, мас. споживання. ·Стадія підйому хар-ся подоланням старих традиц. укладів, що перешкоджають стійкому зростанню. Період підйому у ПРК привав від поч-ку пром. рев-ції у GB до 20-х рр. 20 ст. ·На стадії зрілості ек-ка здатна перейти від традиц. галузей до наукомістких і ефективно використовувати шир. спектр ресурсів. Зріле сусп-во забезпечує постійне перевищення випуску продукції над зростанням нас-ня. Ця стадія наступила у GB на кінці 19 ст., у Фр., США, Німеччині -на поч-ку 20 ст., у Швеції-у 30-і рр., в Яп.-30-40-і рр. ·На стадії мас. спож-ня гол. роль починає відігравати вир-во предметів тривал. використання та послуг. Найраніше ця стадія розпочалась в США, GB, Австралії ще в 20-30-і рр.;

3) ПРК виділяють серед інших підсистем світ. госп-ва дуже вис. рівнем їх ек. розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвіт. рівень. І цей розрив все більш поширюється;

4) соц. стр-ра сусп-ва у ПРК досить однорідна, що є рез-том бурж. рев-цій. В 20 ст. соц. стр-ра ПРК представлена 2-ма групами: буржуазія, дрібна буржуазія, наймані робітники;

5) в ході сусп.-ек. розвитку в 16-18 ст. в зах. країнах сформувалось громад. сусп-во, що являє собою сук-сть форм соц. орг-ції, що пошир-ся на все сусп-во і його осн. складові частини. Суттєву роль в ньому відіграють самодіяльні громад. орг-ції.

Особливості ПРК на суч. етапі:

15. Соціально-культурне середовище розвитку МЕВ та його осн. хар-тики.

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвитку міжнар. ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають з поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соц-ної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних і соц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка спонукається нейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто причинно зумовляється особл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла і його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла. Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей у великих группах людей (нас-ня регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних нужд і потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена його х-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного проміжку часу. Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад, як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані хар-тики); професія, ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання таких засад у різні комбінації породжує різноманітність соц. статусів людей і їхніх запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людської поведінки, як політ. орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та інше, що також справляє вплив на МЕВ.

Основними хар-тиками соц.-культ. серед-ща є:

1.Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще там труд. законод-во. Це набирає великої значущості в ЗЕД, з одного боку, і приваблює висококваліфік. труд. ресурси, з іншого боку.

2. Ще однією важливою хар-тикою соц.-культ. серед-ща є мовні (вербальні) та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.

3. Окремо слід виділити ще такий елемент соц.-культ. серед-ща, як морально-етичні норми поведінки людини. (Напр., тепер бізнесмен чи велика ТНК повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитися на світ. ринку.)

4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча в сусп-ві с-ма моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма або абсолютною більшістю сусп-ва), а також

5. менталітет і особл-сті уподобань суб’єктів МЕВ, від урахування яких досить часто залежить підписання ділового контракту чи виконання якихось спільних програм.

16. Складові суч. інфраструктури МЕВ та їх заг. хар-тика.

Як і всяка с-ма, МЕВ потребують існ-ня інфраструктурного забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування і розвитку.

Інфраструктурне забезпечення МЕВ-це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, орг-цій) і правових норм. вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнац-ні й наднац-ні органи регул-ня МЕВ.

Міжнац-ні органи регул-ня МЕВ-це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські ф-ції, постанови яких бажані для виконання.

Наднац-ні органи регул-ня МЕВ-це інституції (як пр., блокових обєднань), які здійснюють наказово-координаторські ф-ції і їхні постанови моють виконуватись беззаперечно.

Міжнар. конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнар. відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Напр., конференції ГАТТ чи валютні конференції.

Міжнар. комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це-постійно діючі інститути, завданнями яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнар. нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами і комісіями називають підрозділи орг-цій. Працюють, як пр., постійно, але бувають тимчасові комісії,завдвнням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з гол. органів ООН - ЕКОСОР працює 5 комітетів і 5 регіон. комісій.

Міжнар. орг-ції (МО)-це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами упр-ня, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. МО можна класифікувати наступним чином:

Þ за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

Þ за складом учасників: універсальні, регіональні;

Þ за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

Þ за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

Þ за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

Кожна з цих інституцій по-своєму впливає на розвиток ек. відносин, але всі вони разом складають упр-ську с-му, котра регулює їх.

Слід відзначити, що інколи упр-ські інститути, особливо на нац-ному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Напр., корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку МЕВ і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні тарифи.

17. Сутність меркантилізму. Співвідношення понять “відкрита економіка” і “закрита економіка” у сучасній теорії і практиці.

I. Меркантилізм – напрям ек. думки, розроблений європ. вченими, які підкреслювали товарний х-р вир-ва.

Ця теорія з’явилась в період, коли відбувався занепад середньовічного феодалізму, укріплювались нац. держави, а найбільш сильні з них захоплювали колонії і боролись за розподіл сфер впливу, міста почали відігравати все більш вагому роль як ек. центри. На цьому істор. фоні була потрібна ек. теорія, яка б змогла вийти за межі феод. теорій самозабезпечення і змогла б обгрунтувати роль товару в рамках нової госп. с-ми і довести потребу в ек. експансії нац. держав за кордон.

Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ, який, з їхньої точки зору, мав лише обмежену к-сть багатства. Тому багатство однієї країни могло збільшитися лише за рахунок обнищання іншої. Оскільки збільшення багатства можливе тільки за рахунок перерозподілу, кожній нації окрім міцної ек-ки необхідна сильна держ. машина, що включає армію, військовий і торг. флот, яка б могла забезпечити перевагу над іншими країнами.

Ек. с-ма, на думку меркантилістів, склад-ся із 3-х секторів: виробничий сектор, сільський сектор і іноземні колонії. Торговці розглядалися як найбільш важлива для успішного функціонування ек. с-ми група, а праця - як осн. фактор вир-ва.

Асоціюючи багатство країн з к-стю золота і срібла, яким вони володіють, меркантилістська школа зовн. торгівлі вважала, що для укріплення нац. позицій держава повинна:

· підтримувати позит. торг. баланс, оскільки це забезпечує приток золота в якості платежів, що, в свою чергу, дозволить збільшити внутр. затрати, вир-во і зайн-сть;

· регулювати зовн. торгівлю для збільшення експорту і зменшення імпорту з метою забезпечення позит. торг. сальдо за допомогою тарифів, квот та інш. інструментів торг. політики;

· заборонити або суворо обмежити вивезення сировини і дозволити безтарифний імпорт сировини, яка не видобувається в середині країни, що дозволить акумулювати запаси золота і утримувати низькими експортні ціни на готову продукцію;

· заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії.

Переваги теорії: вперше підкреслили значимість міжн. торгівлі для ек. росту країн і розробили одну з можливих моделей її розвитку; вперше описали те, що в суч. ек-ці називається платіжним балансом.

Недоліки: меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок обнищання інших, з якими вона торгує, що міжн. ек-ка розвивається, а тому розвиток країн можливий не лише за рахунок

перерозподілу вже існуючого багатства, але і за рахунок його нарощування.

Меркантилістська школа панувала в ек-ці протягом 1,5 століть.

II. В суч. теорії і практиці за рівнем зовнішньоек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.

Відкрита ек-ка-це таке госп-во, напрям розвитку якого визнач-ся тенденціями, що діють в світ. госп-ві, а зовн.-ек. зв’язки постійно розширюються. При цьому, зовн.-торг. оборот (ЗТО) досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальноекон. зростання.

ЗТО=експорт+імпорт.

Вважається, що коли ЗТО досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекон. зростання.

За інш. умов ми можемо говорити, що країна є замкнутою (з закритою ек-кою). Ек-ка СРСР вважалася закритою.

Іншими словами, відкрита ек-ка- ек-ка країни, яка здійснює експорт товарів і послуг. А закрита ек-ка - ек-ка країни, яка не експортує і не імпортує товари і послуги.

18. Абсолютні і порівняльні переваги в теорії міжн. економіки.

У відповідності до теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory), розробленої А. Смітом, міжн. торгівля є вигодною в тому випадку, якщо 2 країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у вир-ві яких вони мають абс-ну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються інш. країнами з меншими витратами (у вир-ві яких перевага належить їхнім торг. партнерам). Оскільки праця є єдиним фактором вир-ва, умова абс-ної переваги у витратах означає лише, що одній країні потрібно менше часу на вир-во одиниці товару, ніж інш. країні.

Перевага теорії: вона заснована на трудовій теорії вартості і показує явні переваги розподілу праці вже не тільки на нац-ному, а й на міжн. рівні.

Недолік теорії для пояснення міжн. торговлі: теорія не відповідає на питання, чому торгують між собою країни навіть при відсутності абсолютної переваги в вир-ві тих чи інш. товарів.

Альтернативна ціна являє собою робочий час, необхідний для вир-ва одного товару, виражений через роб. час, необхідний для вир-ва інш. товару.

Згідно теорії порівняльних переваг, розробленої Д. Рікардо, країни спеціалізуються на вир-ві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з інш. країнами. В цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є вир-во в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який потрібно експортувати, щоб оплатити імпорт, тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визнач-ся внутр. попитом на товари в кожній із країн, що торгують. В рез-ті торгівлі на основі відносних переваг кожна країна отримує позит. ек. ефект, який наз-ся виграшем від торгівлі.

Теорія порівняльних переваг справедлива по відношенню до будь-якої к-сті товарів і будь-якій к-сті країн, а також для аналізу торгівлі між окремими районами, областями, республіками однієї держави. В цьому випадку спец-ція країн на окремих товарах залежить від співвідношення рівнів існуючих в кожній з них зарплат.

Осн. переваги теорії: ця теорія вперше описала баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції; ясно довела існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть в ній участь. Велике значення цієї теорії в наш час полягає в тому, що вона дозволяє будувати зовнішньоек. політику на науковому фундаменті.

Обмеженість цієї теорії полягає в тих допущеннях, на яких вона будується.

Теорія:

· не враховує трансп. витрат;

· ігнорує вплив зовн. торговлі на розподіл доходів в середині країни, будь-які коливання ціні з/п, інфляцію і міжн. рух к-лу;

· виходить із існування тільки одного фактора вир-ва (праці) і не приймає до уваги інші важливі передумови міжн. торгівлі;

· виходить із передумови повної зайн-сті;

· не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими країнами, жодна з яких не має порівняльної переваги перед іншою.

19. Модель “Хельшера-Оліна-Самуельсона” і “Парадокс Леонтьєва” у теорії міжн. торгівлі.

Модель “Хельшера-Оліна-Самуельсона” наз-ся базовою теорією факторонаділеності. Ця теорія пояснює експортну спеціалізацію країни інтенсивним використанням надлишкових ф-рів вир-ва.

Фокторонаділеність - показник, який визначає відносну забезпеченість країни факторами вир-ва.

Теорія спирається на наступні припущення: ·урівноваженість по країнах (2 країни), по факторах (труд і капітал), по товарах (2 товари); ·однаковість технологій у двох країнах; ·постійний ефект масштабів вир-ва; ·різна фактороінтенсивність товарів (один товар - трудоємкий, інший - капіталоємкий).

Фактороінтенсивність-показник, який визначає відносні витрати факторів вир-ва на створення певного товару. ·неповна спеціалізація; ·внутр. мобільність і зовн. немобільність; ·схожість смаків у 2-х країнах; ·вільна торгівля; ·відсутність затрат на транспортування товарів.

Ця теорія базується на 4-х осн. теоремах:

1. Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для вир-ва яких вона володіє має надлишкові фактори вир-ва, а імпортує ті товари, для вир-ва яких вона відчуває відносну недостачу факторів вир-ва.

2. Теорема Самуельсона: вільна торгівля, урівнюючи факторні винагороди між країнами, заміняє зовн. мобільність ф-рів вир-ва.

3. Теорема Столпера-Самуельсона: зростання відносних цін товарів веде до винагороди того ф-ра, який ефективно використовується у вир-ві товару і скорочує реальні винагороди іншого ф-ру.

4. Теорема Рибчинського: розширення забезпеченості одним ф-ром вир-ва збільшує випуск товарів, який використовує цей фактор, і скорочує випуск іншого товару.

Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона має вигляд: міжн. торгівля призводить до вирівнювання абс-них і відносних цін на гомогенні фактори вир-ва в країнах, що торгують. Ця теорема ще називається теоремою вирівнювання цін на ф-ри вир-ва.

Теоія Хекшера-Оліна домінувала і була майже безальтернативною до 50-х рр., до появи так званого “Парадоксу Леонтьєва”. В 1947 р Василь Леонтьєв перевіряв той факт, що США (найбільш наділена капіталом країна) експортує капіталомісткі, а імпортує трудомісткі товари. Однак виявилось, що амер. продукція, яка конкурує з імпортованою, потребує » на 30% більше капіталу на 1 робітника, ніж амер. експортна продукція.

Отже, Парадокс Леонтьєва полягає в тому, що всупереч теорії Хекшера-Оліна, країни, що мають надлишок труда, експортують капіталомістку продукцію, і навпаки. Однак парадокс Л. не дав відповіді на чисельні запитання. Але, незважаючи на деякі умовності у розрахунках Л-ва (розрах-ки не реального імпорту, а імпортозаміщення, специфіка післявоєнного періоду тощо), а також незважаючи на неодноразові спроби спростувати Парадокс Л. як самим Леонтьєвим, так і іншими вченими, це явище у практ. плані є актуальним і на сьогодні.

20. Неофакторні моделі.

Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП (з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.

Неофакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. Одночасно “неофакторні моделі” характериз-ся багатоваріантністю. До неофакторних відносяться:

· модель з урахуванням різної інтенсивності факторів: на відміну від Леонтьєва, який робив розрахунки по продукції, що заміщувала імпорт, а не за фактичними витратами заруб. виробників, розробники цієї моделі працювали у напрямку розрахунків не по імпортозаміщенню, а по реальному імпорту;

· модель з урахуванням особливостей попиту: надлишок капіталу, напр., у США, обумовлюючи капіталомістне спожмвання, спричиняє його нестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, що експортуються;

· модель з урахуванням неоднорідності факторів (виділення “фіз.” і “людського” капіталу; обгрунтування переважаючої значущості кваліфікованої праці тощо);

· модель з урахуванням нових факторів (поряд з трудом і капіталом ьакож прир. ресурсів).

21. Моделі неотехнолог. розвитку.

На відміну від неофакторних моделей неотехнолог. моделі звільняються від частини припущень, таких як:

- пост. виробнича ф-ція;

- наявність абс-ної конк-ції;

- незалежність від масштабів вир-ва;

- однорідність продукції;

- доступність технології всім виробникам.

Представники цього теорет. напрямку аналізують, як пр., торгівлю наукомісткою продукцією.

Осн. моделями неотехнолог. напрямку є:

1. модель наукомісткої спец-ції: обгрунтовується спец-ція розвинутих країн на вир-ві і експорті наукомістких та високотехнолог. товарів, а спец-ція країн, що розвиваються, на вир-віі експорті ресурсомістких товарів.

2. “модель технолог. розриву”, яка повязує торгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їхнього технолог. розвитку. Згідно з цією теорією саме прогресивні технології дають країні переваги у боротьбі за експорті ринки. У розвиток цієї теорії М. Познер включив концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту і лага реагування. Лаг попиту являє собою час, необхідний для розвитку попиту на новий експортний продукт. Лаг реагування повязаний із часом, який необхідний виробникам країни-імпортера для реагування на конк-цію із-за кордону, розпочавши місцеве вир-во. Різниця між цими 2-ма лагами і обумовлює міжн. торгівлю (експорт в іншу країну можливий, коли лаг попиту коротший від лага реагування). Технолог. розрив можна подолати через копіювання нововведень, але “потік” нововведень, як пр., забезпечує умови стабільної технолог. переваги і відповідної спец-ції країни.

3. модель “економії на масштабах вир-ва”: доводиться, що країни з великим внутр. ринком повинні розвивати вир-ва, які дають “ефект масштабів”, т. ч., у такій продукції порівняльні переваги мають тільки великі країни; малі країни повинні спеціалізуватися на випуску продукції, яка не дає “ефекту масштабів”.

4. модель життєвого циклу продукту (розроблена Р. Верноном): у відповідності з нею кожний продукт проходить 5 стадій від появи до виходу з ринку: 1)поява; 2)розвиток; 3) насичення; 4)спад; 5)вихід з ринку. При певних умовах на певному етапі життєвого циклу фірма стає експортером того чи іншого продукту, певний час маючи при цьому порівняльні переваги. Але в суч. умовах все більш актуальною є модель, згідно з якою продукт і розробляється, і реалізується інтернаціонально.

5. моделі внутрішньогалузевої торгівлі: відображають міжн. торг. практику, коли країни торгують між собою товарами однієї галузі, які виробляються практично при однаковій фактороінтенсивності, а дуже часто і факторонаділеності. Іншими словами, мотивація міжн. торгівлі обумовлена не умовами вир-ва, а умовами попиту.

Виділяють 5 гол. ф-рів розвитку цієї торгівлі: 1)близкість рівнів нац. доходу на душу нас-ня та ідентичність кривих попиту у 2-х країнах; 2)близкість цін ф-рів і витрат вир-ва диференційованих продуктів; 3)близкість величин тарифних і нетарифних бар’єрів або їх відсутність; 4)порівняно однаковий ступінь диференціації конкуруючих товарів; 5)номінальна величина трансп. витрат.

22. Еклектична теорія міжн. вир-ва Дж. Данінга.

Аналізуючи інвестиційну поведінку іноз. фірм, варто користатися найбільш сучасною теорією руху капіталу - еклектичною моделлю OLI, яка запропонована Дж. Данінгом. Згідно з моделлю OLI прямі заруб. інвестиції зд-ся на підставі урахування 3-х груп чинників:

1) переваги володіння (ownership advantages, O): конкурентні переваги фірми (включаючи технолог. рівень, управлінсікий та маркетинг. досвід, імідж), економія на масштабах тощо;

2) переваги дислокації (lokation advantages, L) включають виробничі витрати в заруб. країні, тарифи, податки, трансп. витрати, політ. ризик, розвиненість інфрастр-ри тощо;

3) переваги інтерналізації (internalization advantages,I) пов’язані з можливістю отримання кращих рез-тів за рахунок самост. д-сті в заруб. країні порівняно з використанням місцевих дистриб’юторів та ліцензіатів.

Одночасне врахування комплексу загальносередовищних чинників окремих країн та конкурентних переваг фірм дає змогу знаходити адекватний рівень інтерналізації д-сті на заруб. ринках.

Еклектична теорія в цілому зумовлює позитивну кореляцію між конкурентоспроможністю фірми та рівнем її інтерналізації, а також пов’язує міжн. успіх інвестиц. д-сті фірми не лише з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом її глоб. мобілізації в межах внутрішньокорпоративних ринків.

23. Теорії міжн. руху капіталу (МРК) і прямих заруб. інвестицій (ПЗІ).

Розвиток міжн. торгівлі супроводжується зростанням масштабів МРК, насамперед для її обслуговування (експортні та імпортні міжн. кредити). На певному етапі ек. розвитку рух капіталу набуває власної інвестиційної мотивації.

До 1920-х років у міжн. бізнесі превалювали портфельні інвестиції, орієнтовані на отримання фін. дивідендів від у д-сті за кордоном. Згодом значно інтенсифікувалось пряме заруб. інвест-ня, яке на відміну від портфельного супроводжувалося контролем над об’єктом інвестування. Значимість цбого феномена, його адекватність логіці розвитку міжн. ек. взаємодії, а також багатогранність ПЗІ, динамічне зростання їх місштабів обумовили, з одного боку, нерелевантність багатьох постулатів міжн. торгівлі, а з другого-спонукали до інтенсифікації зусиль дослідників, спрямованих на вивчення різних аспектів бізнесу (ек-ки, ф-сів, менеджменту) з метою створення теорет. концепцій, які безпосередньо пов’язані із ПЗІ.

Першою теорією ПЗІ вваж-ся теорія руху капіталу, яка грунтується на уявленнях про чисту конк-цію і передбачає:

a) вир-во однорідних продуктів багатьма фірмами;

b) відсутність бар’єрів входу і виходу з бізнесу;

c) вільний доступ до ринк. інф-ції;

d) абсолютну мобільність всіх факторів вир-ва.

Згідно з цією теорією ПЗІ пояснюються з позиції диференціації прибутку або %-них ставок у різних країнах. Інш. словами, ця теорія стверджує, що фірма долає нац. кордони з метою отримання більшого доходу в зарубіжній країні порівняно з очікуваним від д-сті на внутр. ринку.

У 1960-ті роки домінуючою стала теорія ринкових імперфекцій. У 1960 році С. Хаймер і дещо пізніше Ч. Кіндлебергер довели неадекватність припущень про чисту конк-цію проблемам аналізу ПЗІ. Вони показали, що для здійснення ПЗІ фірма повинна мати певні переваги над місц. підприємницькими стр-рами (переваги в технолог. рівні, упр-ні, інноваційному потенціалі, розвиненість фін. інфрастр-ри). Іншими словами, повинні існувати певні імперфекції ритку. Ці переваги повинні, з одного боку, мати міжн. мобільність, а з іншого, повинні бути вищими, ніж затрати при переході на заруб. ринок.

Теорія ринк. імперфекцій є актуальною і на сьогодн. день.

В умовах динамічного розвитку ТНК з 1960-70-х років з’являються теорії, які пояснюють це явище. Серед них-теорія інтерналізації, згідно з якою рух капіталу пояснюється перевагами створення внутрішньокорпоративного зо орг-цією та міжнародного за х-ром ринку (інтернального ринку).

Аналізуючи інвестиційну поведінку іноз. фірм, варто користатися найбільш сучасною теорією руху капіталу - еклектичною моделлю OLI, яка запропонована Дж. Данінгом. Згідно з моделлю OLI прямі заруб. інвестиції зд-ся на підставі урахування 3-х груп чинників:

1) переваги володіння (ownership advantages, O): конкурентні переваги фірми (включаючи технолог. рівень, управлінсікий та маркетинг. досвід, імідж), економія на масштабах тощо;

2) переваги дислокації (lokation advantages, L) включають виробничі витрати в заруб. країні, тарифи, податки, трансп. витрати, політ. ризик, розвиненість інфрастр-ри тощо;

3) переваги інтерналізації (internalization advantages,I) пов’язані з можливістю отримання кращих рез-тів за рахунок самост. д-сті в заруб. країні порівняно з використанням місцевих дистриб’юторів та ліцензіатів.

Еклектична теорія в цілому зумовлює позитивну кореляцію між конкурентоспроможністю фірми та рівнем її інтерналізації, а також пов’язує міжн. успіх інвестиц. д-сті фірми не лише з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом її глоб. мобілізації в межах внутрішньокорпоративних ринків.

25. Поняття конкурентноспроможності економіки в теорії міжнародної економіки. Модель М.Портера.

На сьогодні найбільш адаптивними є теорії та моделі динамічної конкурентноздатності. Найбільший внесок в їх розвиток зробила дослідницька група М.Портера (США).

В принципі виділяють конкурентноздатність:

1. товару

2. фірми

3. галузі

4. регіону

5. країни

При цьому до внутрішньої конкуренції відноситься 1-4, а до зовнішньої ми включаємо ще й 5.

Згідно теорії М.Портера конкурентноздатність країни розглядається через призму міжнародної конкурентноздатності її фірм, що як правило представлені певними галузями. Принципове значення має здатність цих фірм ефективно використовувати ресурси, що дислокуються всередині країни.

4 детермінанти конкурентноздатності країни поєднуються у діамант, або ромб:

Детермінанти – кожен окремо і всі разом – сприяють досягненню національного успіху або гальмують його. Вони представляють собою комплексну систему, що знаходиться в стані постійного розвитку. Один детермінант постійно впливає на інший. Підтримання конкурентноздатності в галузі на високому рівні являється результатом “самопідсилюючої” взаємодії переваг зразу в декількох областях, що визначають середовище, яке іноземним конкурентам буває важко відтворити. Національна система вцілому є важливішою, аніж окремі її частини.

Два елементи – внутрішня конкуренція та концентрація промисловості в одному географічному регіоні – мають особливо важливе значення для перетворення “ромба” в систему. Внутрішня конкуренція сприяє удосконаленню “ромба” в цілому, а географічна концентрація посилює взаємодію всередині цього “ромба”.

Дія системи детермінантів призводить до того, що конкурентноздатні національні галузі не розподілені рівномірно в економіці, а зв”язані в те, що можна назвати “кластерами” (пучками), що складаються з галузей, які залежать одна від одної.

Взаємодія детермінантів національної конкурентноздатності дозволяє зрозуміти, чому національні галузі чахнуть та вмирають, а разом з ними і деякі економяки та держави.

26. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ, її показники і тенденції розвитку.

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля— це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах: 1. Як процес безпосереднього обміну товарами та послугами між субєктами МЕВ 2. Як особливий тип суспільних відносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну товарами.

Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжн торгівлі використовують систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт), зовнішньоторговельний обіг (ЗТО), «генеральна» торгівля,«спеціальна» торгівля, фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.

2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного обігу на душу населення; експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, сальдо балансу з поточних операцій, індекс «умови торгівлі».

5. Показники динаміки 6. Показники зіставлення.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:

1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту 2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн 4. Зміни в товарній структурі світової торгівлі:

• збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів;

• зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів;

• інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).

6. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.6. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.7. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі. 8. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн. 9. Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС. 10. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.11. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.12. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів.

27. Характеристика видів міжнародної торгівлі

Для сучасної міжн торгівлі є характерною різноманітність її видів:

1. специфіка обєкту торгівлі:

1.1 торгівля товарами ( сировинними, паливними, продовольчими, напівфабрикатами, готовими виробами які включають: виробничого призначення, широкого вжитку, машинами і устаткування)

1.2 торгівля послугами ( фрахт, транспорт, міжн туризм, інші які включають фінансові (банківські, страхові, орендні), посередницькі (біржові), інтелектуальні (ліцензійні, ноу-хау, інжинірінгові), реклама, ярмарки та ін.

2. специфіка взаємодії субєктів

2.1 традиційна торгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою)

2.2 торгівля у межах кооперації (конкретним торговим угодам передують договори з наук-тех, комерційної кооперації)

2.3 зустрічна торгівля ( реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній основі)

3. специфіка регулювання

3.1звичайна торгівля

3.2дискриміеаційна торгівля

3.3преференційна торгівля

В сучасних умовах осбливої уваги потребує зустрічна торгівля. Виділяють декілька аспектів зустрічної торгівлі:

- фінансовий (коли карїна – імпортер немає вільноконвертованої валюти або не хоче її витрачати)

- маркетинговий (коли компенсаційні операції виступають як специфічний спосіб виходу на зарубіжний ринок, особливо в умовах високої конкуренції.)

- технологічний (як можливість доступу країни-імпортера до нових технологій)

- соціальний (коли зустрічна торгівля зменшує безробіття, створює нові робочі місця тощо)

Питома вага компенсаційних операцій становить10-20% у загальних обсягах світової торгівлі. Зустрічна торгівля превалює у обміні високими технологіями тощо. Якщо до останніх років домінувала зустрічна торгівля північ-південь, захід-схід, то на сьогодні вона інтенсифікувалась у відносинах північ-північ, захід-захід.

Експорт вивіз за кордон Товарів національного походження або значною мірою перероблених в країні з метою їх продажу.

Імпорт ввезення іноземних товарів з метою їх використання на внутрішньому ринку.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній торгівлі.

28. Зустрічна (компенсаційна) торгівля та її різновиди.

Зустрічна (компенсаційна) торгівля - торгівля, при здійсненні якої в документах (угодах або контрактах) фіксуються тверді зобов'язання експортерів і імпортерів зробити повний або частково збалансований обмін товарами. У останньому випадку різниця у вартості покривається грошовими платежами.

Однієї з особливостей зустрічної торгівлі є розширення практики зустрічної закупівлі експортерами товарів, які не можуть бути ними використані у власному виробництві, а зазделегідь призначаються для подальшого продажу на зовнішньому або внутрішньому ринку.

Експерти ООН виділяють три основних різновиди міжнародних зустрічних операцій:

* бартерні операції

* торгові компенсаційні операції

* промислові компенсаційні операції .

Під промисловою компенсаційною операцією розуміється операція, в якій одна сторона здійснює поставку (часто погоджуючи також необхідне фінансування) другій стороні товарів, послуг і/або технології, яка використовується останньою для створення нових виробничих потужностей. У торговій компенсаційній операції, як правило, відсутні подібні взаємовідносини між взаємними конкретними діями обох сторін.

Фахівці Організації економічної співпраці і розвитку (ОЭСР) поділяють всі міжнародні зустрічні операції на дві категорії:

• торгова компенсація;

• промислова компенсація.

Під торговою компенсацією розуміється одна операція на невелику або помірну суму, включаючи обмін надто різнорідними товарами, які звичайно органічно не пов'язані між собою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12