У вексельному обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки ( далі КБ ) та їхні вексельнi операцiй. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль банківської системи, а й зробити її авторитетнішим гарантом. Саме КБ спроможнi дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для КБ на сучасному етапi відкривається широка сфера діяльності в цiй галузi фiнансового ринку.

Розглянемо бiльш детально операції якi можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обiгу згiдно дiючого законодавства.

До активних банкiвських операцiй з векселями вiдносять

1. Кредитнi операцiй

а) врахування векселiв

б) видача позичок до запитання пiд забезпечення векселiв

в) рефiнансування вексельних операцiй

2.Комiсiйнi операцiй

а)прийняття векселiв для одержання платежiв i для оплати векселiв у строк.

б)зобов’язати оплатити вексель за платежем

в)гарантування оплати векселя

Врахування векселів

Мал.2.1 Врахування векселів

1. Выдача (эмиссия) векселя

1/2. Предоставление документов для рассмотрения вопросов об учете векселя

2/3. Выдача в расписке получения векселя

3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

4/5. Возврат векселя, если принято решение об отказе в учете

5/6. Заключение договора об учете векселя

6/7. Оформление индоссамента векселя

7/8. Подписание акта приема-передачи векселя

8/9. оплата учетной стоимости векселя

10. Оформление поручительства по векселю

11. Оплата комиссионного вознаграждения банку за проведенные операции с векселями

9/12. Регистрация векселя в Книге учета учетнных векселей

10/13. Передача векселя в кассу на хранение

11/14. Предъявления векселя к платежу

12/15. Подписание Акта предъявления векселя к платежу

13/16. Оплата вексельной суммы ( и процентов, если они предусмотренны)

17. Неуплата или частичная неуплата векселедателем (платильщиком) вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны)

18. Оплата вексельных сумм (и процентов, если они предусмотренны) в порядке поручительства

19. Перечисление платежа по векселю

14/20. Возврат векселя с отметкой о погашении

21. Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса в неплатеже по векселю

23. Погашение суммы, связанной с обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращение взыскания на заложенные векселя (через судебные органы).

Операцiя врахування векселів, що здійснюється банками, полягає в тому, що банк надає векселедержателю кредит шляхом купiвлi у нього векселя до настання термiну платежу, але по цiні, яка є меншою за вказану на векселi на величину дисконту (тобто це є певна винагорода за достроковий платіж або плата за користування кредитом), тобто економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський. При цьому розмiр дисконту розраховується на пiдставi вiдсоткової ставки врахування векселiв i встановлюється за узгодженням з векселедержателем. За іногородними векселями додатково враховується до суми дисконту поштово-телеграфнi витрати, а також комiсiя банку за інкасування iногородних векселiв.

Звiдси, розрахунок суми дисконту відбувається за наступною формулою

Вн х Т х П

Д = ------------------- , де

360

Д - сума дисконту;

Вн - номiнальна сума векселя;

Т - строк в днях з дня врахування до дня платежу;

П - облiкова ставка ( у виглядi коефiцiєнта).

Процес врахування векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо -комерційної діяльності відчуває потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Тому він, не чекаючи настання строку платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання (зокрема банк).

Враховуючи вексель, банки мають звертати увагу на правильнiсть оформлення i вiдповiдність усiх реквiзитiв векселя. Окрiм цього до векселя виставляється вимога наявностi не менш нiж 2 пiдписiв, тобто векселедавця й першого векселеотримувача. Кiлькicть передавальних пiдписiв є свiдоцтвом надiйностi векселя. Але ж тут в обов’язковому порядку треба перевірити неперервнiсть індосаментiв та законність володiння векселем. Що стосується термінів погашення, то перевага віддається короткостроковим векселям. Не приймаються на врахування векселі, наданi юридичними особами, векселі яких пред’являлися до протесту протягом останнiх 6 мiсяцiв. Окрiм цих обов’язкових вимог банки при обмінних операцiях додержуються якісної та кількісної полiтики врахування.

При цьому пiд кiлькicною полiтикою обмiну розуміється та найбільша сума, на яку банк може враховувати вексель кожного окремого клієнта. Тобто це є так званою метою вiдповiдальностi клієнта перед банком по вексельним зобов’язанням.

Пiд якiсною стороною обмiну розумiють вексельний матеріал якостi, який банк приймає до обмiну в роздрiб його походження ( мiсцевi, внутрiшнi й iноземнi векселi), рiзновидiв (комерцiйний, фiнансовий та інші), а також iнших вимог.В якiснiй полiтицi банки поперед усього намагаються мати справу з:

-векселями, що виникли на пiдставi реальних торговельних угод, затверджених товарними документами;-векселями , виданими на солiднi промисловi, торговi й банківські фiрми;

-векселями з платежем в банкiвському пунктi.

В якiснiй полiтицi обмiну важливу роль грає також полiтика банку вiдносно структури кредитного портфелю й галузей кредитування народного господарства.В умовах ринкової економіки врахування векселів – дуже поширена фінансова операція. Це пояснюється досить широким різноманітним використанням розрахунків і міжфірмового кредитування за допомогою векселів. Стосовно банків це пояснюється наступним:

-векселю властива висока ліквідність;

-встановлений строк погашення боргового зобов’язання;

-обліковий кредит банку є короткостроковим;

-за певних умов вексель є більш стабільним видом активів, ніж акції, та несе менший ступінь ризику;

-може бути легко реалізований (насамперед шляхом переврахування в НБУ).

Позики по спецiальним позичковим розрахункам, забезпеченi векселями (ломбардна операцiя).

Є доцiльними для підприємств ,які інтенсивно викорис-товують векселi в розрахунках. Їх сутність полягає в тому, що банки можуть вiдкривати клієнтам за їх заявою спецiальний позичковий рахунок й відображувати на ньому суму наданої позички пiд забезпечення прийнятих векселiв. При цьому до надійності векселiв, що приймаються пiд забезпечення , пред’являються тi самі вимоги, що й до врахування векселiв. Векселя пiд забезпечення спеціального позичкового рахунку приймаються не на їхню повну вартiсть, а на 60-90% їхньої номінальної вартості. Позички оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселiв, що приймаються пiд заставу. Оформлення такої позички може бути у виглядi чекової книжки. Погашення позички за спецiальним рахунком пiд векселi робить саме той, хто користується кредитом (при здійсненні операції по врахуванню векселів той, хто кредитується і той, хто погашає позичку - це рiзнi особи, де платником по кредиту є платник по векселю), пiсля чого йому повертається iз забезпечення вексель на суму, вiдносну до внесеної на погашення боргу. Спец. позичковий рахунок є рахунком до запитання i це надає банку право у будь-який момент вимагати вiд клієнта повного або часткового погашення позики або внесення додаткового забезпечення векселями. Це повинно бути визначено в кредитній угодi. При наданi кредиту пiд вексельну заставу позичальник дає банку зобов’язання, виконати яке є обов’язковою умовою для користування кредитом. У них визначається:

1.Лiмiт кредиту.

2.Граничне спiввiдношення мiж забезпеченням i можливою заборгованістю.

3.Розмiр вiдсоткiв за кредит i комiсiю на користь банку.

4.Право банку підвищувати на свiй розсуд, але за попередженням клієнта розмiр вiдсоткiв i комісії.

5.Право банку закрити рахунок і вимагати у будь-який час повного або часткового погашення заборгованостi, або надання додаткового забезпечення.

6.Право банку обертати та погашати боргову суму, що надходить до оплати прийнятих в заставу векселiв.

7.Право банку погашати заборгованiсть клієнта iз суми, що належить клієнту (знаходиться у банку на його рахунку).

8.Право банку дозволити клієнту за його iнiцiативою замінити одні векселі до строку їх оплати iншими.

Вдаються до ломбардної операції головним чином особи, що мають в своєму активi значний вексельний портфель й бажаючі користуватися властнiстю цього виду займа - кредитні ресурси по ньому доступнi практичного у будь-який момент, а проценти сплачуються тiльки за тi днi, протягом яких суми дiйсно були позичені.

За умов же простого врахування розрахунок отримати в даний момент певну суму знаходиться в деякій залежності від попередньої оцінки векселів в облікових комітетах. Врахування часто виявляється не тільки менш зручною , але й менш вигідною формою кредиту, оскільки відсотки утримуються наперед до настання строків погашення векселів, причому особа ,що користується кредитом ,інколи сплачує відсотки за терміни ,що перевищують термін дійсної потреби в ресурсах. Однак по ломбардній операції банки назначають відсотки в середньому на 1% вищий ніж по врахуванню векселів. На практиці ломбардний кредит, забезпечений одними векселями, зустрічається рідно, частіше – додатково закладаються інші цінні папери та документи на право власності (закладні).

Комiсiйно-кредитні операції.

Інкасування векселiв

Їх сутнiсть полягає в виконанні банком доручення векселедержателiв щодо пред’явлення векселiв у строк платежу й одержання належних платежiв. У разi непогашення платежу вексель повертається векселедержателю, але з опротестуванням неплатежу.

Таким чином, банк вiдповідає за наслiдки, які з’явилися б через невчинення протесту. Інкасуючи векселі банк приймає на себе лише доручення одержання належного за векселем платежу у визначений термiн i передання його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкції клієнта. Банк ,як правило принимє вексель на iнкасо тiльки в разi, якщо в мiсцi платежу у них чи власнi агенти, чи вiддiлення, чи кореспондентні.

Мал.2.2 Інкасування векселів

1.Выдача (эмиссия) векселя

1/2. Предоставление документов для рассмотрения вопроса об инкассировании векселя

2/3. Выдача расписки в получении векселя

4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

3/5.Возврат векселя для оформления индоссамента или в случае принятия решения об отказе в инкассировании

4/6.Заключение договора о принятии векселя на инкассо

5/7.Оформление перепоручительного индоссамента на векселе

6/8. Подписание Акта приема-передачи векселя

9.Оплата стоимости векселя

10.Оформления поручительства по векселю

12/11. Оплата комиссионного вознаграждения

7/12. Регистрация векселя в Книге учета инкассированных векселей

13.Передача векселя в кассу на хранение

8/14.Предъявление векселя к платежу

9/15.Подписание Акта предъявления векселя к платежу

10/16. Оплата векселедателем(плательщиком) вексельных сумм (и процентов,если они предусмотрены)

17. Неуплата или частичная неуплата векселедателем (плательщиком) вексельных сумм (и процентов,если они предусмотрены)

18. Оплата вексельних сумм (и процентов,если они предусмотрены) в порядке поручительства

11/19. Перечислкние платежа по векселю

20.Возврат векселя с отметкой о погашении

21 Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса о платеже по векселю

23. Погашение суммы,связанной собязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращения взыскания на заложенные векселя (через судебные органы)

За виконання доручення щодо iнкасування векселiв банк має право на:

а) вiдшкодування витрати за вiдправку та отримання векселiв i одержання платежу, коли платіж за векселем необхiдно одержати в iншому мiсцi;

б)винагороду за виконання доручення.

Перевага інкасової операції полягає в тому , що при врахуванні векселів банк бере на себе ризик, кредитуючи клієнта й мобілізуючи власний капітал, між тим як при інкасо він приймає на себе зобов’язання отримання платежу згідно з інструкціями клієнта. Банк не бере на себе інших зобов’язань ні за наслідки , які можуть виникнути внаслідок помилок в тексті документів , ні за несвоєчасне пред’явлення документів особі , що вказана поручителем , ні за невиконання інструкцій клієнта. Однак в інтересах розвитку даного виду операцій , банк приймає всі заходи , щоб йому не були поставлені в провину будь-які недоліки.

Інкасова операція досягає великих розмірів в тих банках, які мають багаточисельні відділення. Бо вони можуть надати своїм клієнтам більш пільгові умови чим ті, що вимушені звертатися до кореспондентів для виконання доручень.

Банки розвивають інкасову операцію ще й тому , що вона не тільки дає їм досить великий прибуток у вигляді комісії, але й дає доступ до підчас величезних капіталів, значення яких для банків є рівнозначним значенню векселів на поточних рахунках(це пояснюється тим , що з моменту отримання авізо й кредитування рахунка клієнта проходить певний проміжок часу , що надає банкам можливість безпроцентно тимчасово користуватися коштами клієнтів ).

Інкасо векселів буває:

- чисте – при інкасуванні простих векселів ,що не супроводжується комерційними документами;

- документарне - при інкасуванні простих та переказних векселів, супроводжується комерційними документами.

Чисте інкасо проводиться з метою отримання акцепту чи платежу, документарне - надання комерційних документів платнику (акцентанту) проти платежу чи акценту, в залежності від випадку.

Домiцiляцiя векселiв

Домiцiляцiя - прийняття банком вiд iменi поручителя векселя до сплати та його оплати за рахунок поручителя, який може бути векселедавцем чи акцентантом. Метою проведення подібної операцiї є отримання банком доходу у вигляді комісії за надання клієнту додаткових послуг.

Дана операцiя дещо протилежна що до операції iнкасування векселiв, бо банк в даному випадку є не одержувачем платежу, а стає платником.

Вступаючи як домiцiлiант , банк не ризикує, бо вiн оплачує вексель лише у випадку наявностi певної суму коштiв, вiдповiдно внесених платником, або за умови їх наявностi на поточному рахунку. При цьому платник має уповноважити банк на списання з його рахунку суми, необхiдної для оплати векселя.

У випадку нестачi коштiв на рахунку платника банк відмовляє у платежi i вексель опротестовується у визначальному порядку проти векселедавця.

Мал. 2.3 Доміціляція векселів

4/1. Выдача векселя с отметкой о месте платеже

1/2. Предоставление документов для рассмотрения вопросов о домициляции

3. Выдача расписки в получении векселя

4.Юридическая и экономическая экспертиза докоментов

5. Возврат документов, если принято решение об отказе в домициляции

2/6. Заключение договора на домициляцию векселя

7. Оформление индоссамента векселя

8. Подписание акта приема-передачи векселя

9. Оплата стоимости векселя

10. Оформление поручительства по векселю

3/11. Оплата комиссионного вознаграждения

5/12. Регистрация векселя в Книге учета домицилированных векселей

13. Передача векселя в кассу на хранение

6/14. Предъявления векселя к платежу

7/15. Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны)

8/18. Оплата вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны) в порядке поручительства

19. Перечисление платежа по векселю

20. Возврат векселя с отметкой о погашении

21. Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса в неплатеже по векселю.

23. Погашение суммы, связанной с обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращение взыскания на заложенные векселя (через судебные органы).

Авалювання векселiв (Мал.2.4).

Мал.2.4. Авалювання векселів.

¨ 8/1.Выдача векселя с отметкой о поручительстве (или с гарантией об оплате)

¨ 1/2. Предоставление документов для выдачи вексельного поручительства (аваля)

¨ 2/3. Выдача расписки в получении векселя

¨ 3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

¨ 4/5.Возврат векселя в случае принятия решения об отказе в поручительстве

¨ 5/6.Заключение договора о предоставлении аваля

7.Оформление индоссамента на векселей

8. Подписание Акта приема-передачи векселя

9.Оплата стоимости векселя

¨ 7/10.Оформления поручительства по векселю

¨ 6/11. Оплата комиссионного вознаграждения

¨ 9/12. Аналитический учет выданного поручительства по векселю

13.Передача векселя в кассу на хранение

¨ 10/14.Предъявление векселя к платежу

¨ 11/15.Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем(плательщиком) вексельных сумм (и процентов,если они предусмотрены)

¨ 12/17. Неплатеж по векселю

¨ 14/18. Оплата вексельного обязательства в порядке поручительства

19. Перечислкние платежа по векселю

20.Возврат векселя с отметкой о погашении

¨ 13/21 Осуществление протеста в неплатеже по векселю

¨ 15/22. Предъявление требования в порядке регресса о платеже по векселю

¨ 16/ 23. Погашение суммы,связанной собязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращения взыскания на заложенные векселя (через судебные органы)

Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.

Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку - авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх зобов’язаних за векселем осiб.

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :

- недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;

- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi санкції.

Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi ,а також у сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в банках переважають комісійно-кредитні операції.

Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо, що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв ( якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi чекають їх місцями, то це велике благо);

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку, оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, à

вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи, можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у данному напрямку вже зробленi.

2.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне – створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"[27].

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[33].

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані "Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34] телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємо-заліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. № 960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані “податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного казна-чейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року[45], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. № 22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5