Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну адаптації радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, приблизно на останньому етапі адаптації до умов позбавлення волі знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії адаптації.

Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.

Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження адаптації засуджених до умов позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров'я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов'язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.

Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.

Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.

Особи п'ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.

Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.

Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров'я особи (перша група) ? висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п'ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.

Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія під час адаптації до умов позбавлення волі пов'язана з рисами характеру. Так, наприклад, «образа» корелює з «драматичністю» (r=0,4, p<0,01), «чутливістю» (r=0,6, p<0,01), «відданістю»(r=-0,5, p<0,01); «роздратування» - з «драматичністю» (r=-0,4, p<0,01) та «чутливістю» (r=-0,5, p<0,01); «вербальна агресія» - з «драматичністю»(r=0,55, p<0,01) та «самовпевненістю»(r=0,65, p<0,01).

Нами було констатовано, що на початковому етапі адаптації досліджуваних до умов позбавлення волі, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. Під час другого етапу адаптації фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці терміну адаптації вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів - депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.

Проведені в ході дослідження інтерв'ю засуджених дозволили виділити й узагальнити фактори зовнішнього середовища, що обумовили провідні типи актуального значеннєвого стану в умовах соціальної ізоляції. Це, насамперед, замкнутість тюремного середовища, украй обмежені можливості задоволення потреб, регламентація поводження, одноманітність обстановки, жорстокі норми й закони соціальної стратифікації кримінального середовища, що суперечать вимогам виправно-трудової установи. Перераховані вище фактори спричиняють неможливість самоствердитися й персоніфікуватися в соціально-прийнятній формі й штовхають засуджених до самореалізації в асоціальній формі.

Процес адаптації до умов позбавлення волі припускає дану динаміку особистісного «розвитку». За словами засуджених, перші два-три місяці відрізняються найбільш напруженим психічним станом. У цей період первинної адаптації відбувається ламання раніше сформованих життєвих установок і стереотипів, отже, і зміна змісту інтерналізованих цінностей. Депривація, викликана різким обмеженням задоволення звичних потреб, гостре переживання ворожості нового мікросередовища, часті конфліктні емоційні стани спричиняють почуття безнадійності й приреченості, що в підсумку посилює границі суб'єктивної реальності засуджених і фіксує їх актуальний значеннєвий стан на нижчих рівнях функціонування системи особистісних змістів.

Наступний період пов'язаний із ціннісною переорієнтацією засудженого, прийняттям норм і цінностей мікросередовища, пошуком можливості виживання в нових умовах. Це обумовлює вибір стратегії поводження й, отже, входження в певну ненормативну касту соціальної системи виправно-трудової установи.

Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку відбування покарання, тобто в процесі адаптації до умов позбавлення волі найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність.

Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.

Аналіз показників суб'єктивної картини життєвого шляху становить низку особливостей у різних категорій досліджуваних (результати наводяться у таблиці 1)

Таблиця 1 Середні показники суб'єктивної оцінки життєвого шляху засуджених на різних етапах адаптації до умов позбавлення волі.

Отримані дані свідчать, що у засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, очікувана тривалість життя значно нижча, ніж у інших, що може свідчити про відсутність у цієї групи засуджених психологічного благополуччя. Низькі показники очікуваної тривалості життя, що є суб'єктивним показником рівня здоров'я засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, свідчать про усвідомлення засудженими погіршення стану власного фізичного здоров'я внаслідок перебування в ув'язненні

Показник зреалізованості, який залежить від питомої ваги прожитого в картині життя, в середині строку адаптації дещо знижується, що вказує на появу у даних осіб перспектив, проте в кінці строку адаптації він перевищує норму для даної вікової категорії (0,35-0,40), що може свідчити про стан тривоги через невизначеність майбутнього. В середині строку адаптації, при зменшенні впливу стресогенних факторів, досліджувані замислюються над власним майбутнім, намагаються в своїх планах змоделювати лінію майбутнього соціального періоду життя. Вони вірять у можливість прийняття їх суспільством.

Актуальним стає завдання пошуку засобів, які б активізували процеси психологічної адаптації засуджених до умов позбавлення волі і дозволяли долати негативні явища особистісних змін.

На основі аналізу літературних даних та проведеного дослідження було дібрано ряд корекційних вправ, що виявилися найбільш ефективними при роботі із засудженими з метою подолання стану дезадаптації в умовах позбавлення волі та оптимізації їх особистісної сфери.

Здійснювана нами психологічна корекція негативних особистісних утворень засуджених ґрунтувалася на інтегративному підході, комплексному застосуванні гуманістично зорієнтованих методик і включала корекцію рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, сприяла виробленню адекватної самооцінки, підвищенню психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Критеріями ефективності психокорекційної роботи вважалися:

- бажання засудженого усвідомити свої проблеми і ресурси;

- формування позитивного самоставлення;

- відкритість до взаємодії з оточуючим середовищем;

- готовність до змін;

- здатність самостійно приймати життєво важливі рішення;

- прийняття на себе відповідальності;

- орієнтація на вільний вибір і на майбутнє тощо.

Психокорекційна робота реалізовувалася протягом 6 занять і полягала в корекції рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Висновки щодо ефективності корекційного впливу робилися на підставі порівняльного аналізу результатів контрольної та експериментальної груп, а також на основі спостережень експериментатора і повторного тестування.

В результаті було встановлено, що найбільших змін зазнала мотиваційно-ціннісна сфера, прояви різних форм агресії, почуття вини та певні особистісні утворення.

Аналіз отриманих показників відмінностей між контрольною та експериментальною групами показав, що суттєві зміни у експериментальній вибірці відбулися у вираженні мотивації схвалення, що свідчить про усвідомленість досліджуваними асоціального характеру скоєних злочинних дій.

У структурі ціннісних орієнтацій також відбулися значні зміни, а зокрема за такими термінальними цінностями, як: "впевненість у собі", "свобода", "щасливе сімейне життя", "суспільне визнання", "продуктивне життя", "друзі"; тобто цінностями, які є необхідними в процесі ресоціалізації. Менш значущими виявилися зміни таких цінностей, як: "розваги", "розвиток", "щастя інших". Низькі ранги цих цінностей можна пояснити умовами перебування у ВК. Суворий режим, регламентованість поведінки і діяльності засуджених, суворі правила поведінки обмежують вияв цих цінностей.

Щодо інструментальних цінностей, тут також було виявлено значущі зміни. Зокрема, зросла значимість таких цінностей як: "сміливість у відстоюванні своєї думки", "самоконтроль", "чуйність", "незалежність", "тверда воля", "широта поглядів", "терпимість", "освіченість".

Таким чином можна констатувати позитивний результат розробленої нами програми корекції.

Підсумовуючи отримані результати корекції мотиваційно-ціннісних утворень, можна зробити висновок про те, що досліджувані експериментальної групи виявилися більш адаптованими до умов перебування в колонії, аніж досліджувані контрольної. У них є бажання після виходу із колонії розпочати нове життя в суспільстві, згідно з нормами і правилами, які в ньому існують.

У структурі особистісних утворень осіб, що брали участь у тренінгу, відбулися значні зміни.

Результати, отримані в контрольній та експериментальній групах за показниками і формами агресивності, наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняльні результати агресивності в контрольній та експериментальній групах

Із наведених у таблиці даних можна зробити висновок про зменшення загального рівня вираженості агресії в експериментальній групі, що свідчить про те, що учасники цієї групи більш усвідомлено сприймають оточуючий світ. Значно нижчими є показники рівнів фізичної агресії, роздратування, вербальної агресії, що свідчить про формування позитивних особистістних змін.

Певних змін зазнали також картина життя та оцінка засудженими їх перспектив.

Досліджувані експериментальної групи теж по-іншому оцінювали період перебування в колонії. Якщо раніше, цей період оцінювався ними як яскраво виражена "кризова ситуація", то після корекції вони, як правило, оцінювали його низькими балами, хоча дещо вищими, ніж на етапі констатації.

ІІІ. Методика прогнозування поведінки засуджених, які знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі

Коли засуджений опиняється в місцях позбавлення волі, відбувається соціальна дезадаптація, що проявляється зривом компенсаторних механізмів особистості, які можуть привести до виникнення конфліктних ситуацій серед ув'язнених і обслуговуючого персоналу, несанкціонованих дій засуджених. Все це визначає значимість можливості завчасного прогнозування ризику протиправних і агресивних дій засуджених для працівників оперативних служб, начальників загонів, керівників різного рівня на виробництві, психологів установ, допоможе правильно розподіляти знову прибулих засуджених по загонах і корегувати виховний процес серед засуджених, які знаходяться в процесі адаптації до місць позбавлення волі.

Це завдання дозволяє вирішити пропонована методика прогнозування поводження осіб, які находяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, на основі дослідження їхнього психологічного статусу. Методика створена стосовно до установ системи виконання покарань і розроблялася на основі комплексного психологічного обстеження осіб, що відбувають покарання. Крім психологічного тестування, кожному з обстежених методом експертних оцінок виставлялася начальниками загонів загальна оцінка поводження за період спостереження 6 місяців, з урахуванням ступеня адаптації засудженого до умов увязнення, взаємин з адміністрацією, наявності або відсутності агресивних дій, а також участі в створенні різних конфліктних ситуацій. Оцінки виставлялися по 5-ти бальній системі. На підставі експертних оцінок обстежені були розділені на 3 групи:

§ 1 група - незадовільне поводження (оцінка 1 або 2 бали);

§ 2 група - задовільне поводження (оцінка 3 бали);

§ 3 група - гарне поводження (оцінка 4 або 5 балів).

Для рішення завдання прогнозу поведінки (класифікації обстежуваних з віднесенням до однієї із трьох описаних груп) використовували метод дискрімінантного аналізу, що дозволяє по даних характеристиках (змінних) досліджуваного об'єкта -- психологічній характеристиці, одержуваної за результатами тестів -- віднести його до одному із класів. Відповідно розглядаються 3 класи -- (1) незадовільна поведінка, (2) задовільна й (3) гарне поводження індивіда в період адаптації до умов позбавлення волі.

У ході проведеного дослідження була досліджена вибірка, що складається з 288 випробуваних. Отримані 2 критерії приналежності досліджуваного об'єкта до тієї або іншої групи. Критерій №1 отриманий за допомогою методу канонічного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статистичних програм SPSS 7.5, критерій №2 -- лінійного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статстичних програм STATISTICA 5.0. Критерії взаємно доповнюють один одного, точність їх становить: критерій №1 -- 77%, критерій №2 -- 72%. Результати класифікації з використанням критерію №1 наведені в таблиці. [27, 2-5]

Жирним шрифтом у таблиці виділений відсоток правильних влучень для кожної групи (класу), коли розрахована за допомогою математичного критерію №1 групова приналежність (прогноз) збігається з дійсною.

Таким чином, ми бачимо, що відносно найбільш важливого прогнозу чи відноситься обстежуваний до групи незадовільного поводження -- точність прогнозу (відсоток правильних влучень) становить 90%.

Порядок використання діагностичних критеріїв

Для класифікації обстежуваного необхідно, щоб були досліджені всі діагностичні показники. Після цього можна використовувати один із двох критеріїв. Спочатку рекомендується використовувати діагностичний критерій №1 і якщо він не дасть досить чітку класифікацію (наприклад: крапка потрапила на границю), то використовувати критерій №2.

Інструкція із практичного застосування діагностичного критерію №1.

Заповнюється діагностична таблиця №1 (див. додаток 3) у такий спосіб:

§ Заповнюється графа 2 таблиці -- значення вимірюваних показників (див. опис діагностичних показників у додатку )

§ Обчислюються стовпці -- графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2) -- множенням значення, що стоїть в графі 2, відповідно на значення в графі 3 (коефіцієнт ДК1) і в графі 3 (коефіцієнт ДК1)

§ Складаються всі значення стовпців графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2), які дають значення відповідно діагностичного коефіцієнта №1 і діагностичного коефіцієнта №2 (математично представляють собою координати досліджуваного об'єкта на площині дискримінантних прямих). З отриманих значень віднімаються наведені в таблиці константи.

Класифікація проводиться в такий спосіб:

§ На діагностичній карті відзначається крапка, що відповідає результатам підрахунку діагностичних коефіцієнтів.

§ При цьому в якості першої координати по горизонталі відкладається значення діагностичного коефіцієнта №1 (абсциса),

§ В якості другої координати по вертикалі значення діагностичного коефіцієнта №2 (ордината)

§ Визначається, у яку з областей вона потрапила. Границі областей для кожного діагностичного класу відзначені на карті відповідними цифрами (наприклад, 11111, або 2222 або 33333).

§ Обстежений відноситься до того класу, в область якого на карті потрапила діагностична крапка.

§ Якщо ж діагностична крапка розташована на границі областей, то переходимо до Критерію №2

Наприклад, діагностичний коефіцієнт №1 дорівнює --8, діагностичний коефіцієнт №2 дорівнює +4. Діагностична крапка попадає в область №1. Відповідно даний обстежений ставиться до групи 1 -- високого ризику

Застосування описаної методики в практичній діяльності працівників системи виправних закладів дозволить планувати проведення виховних заходів серед засуджених, що знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, проводити сортування їх по загонах і здійснювати профілактику агресивних дій і вторинної злочинності в їхньому середовищі.

Висновки

На рубежі століть в Україні гостро позначилися протиріччя в економічній, політичній, правовій і освітній сферах. Сучасна психологія виявилася на перетинанні цих протиріч, оскільки в них залучені долі людей. Отже, психологія майбутнього стане наукою про проблеми людини, про конструювання нею свого життєвого простору, гідного середовища перебування.

Незважаючи на помітні успіхи в психології, зараз нагромадилося багато невирішених проблем, які можуть стати гальмом у розвитку нашої держави. Насамперед, це відноситься до криміналізації свідомості, що руйнує особистість, заважає їй брати відповідальність за своє майбутнє й майбутнє своїх дітей, гідно розкрити себе, перетворюючи суспільство у відкриту правову державу.

Так, за даними кримінологів, зростає кількість молодіжних злочинів і, насамперед, серед неповнолітніх. Особливо тривожить факт рецидивної злочинності. Все це вимагає негайних заходів в області превентивно-педагогічної психології, предметом якої може стати соціалізація законослухняної особистості, а також адаптація осіб, що перебувають у неволі, для того, щоб поставити їх на шлях виправлення.

Можна виділити ряд протиріч у вивченні цих питань.
Якщо ми хочемо будувати гуманне цивілізоване суспільство, необхідно створити гуманне виховне середовище й у кримінально-виконавчій системі, з'ясувавши, які психолого-педагогічні умови сприяють легкій позитивній адаптації засуджених до умов ув'язнення, перевихованню ув'язнених, а які -- гальмують її.

Сказати про те, що в цей час режимні, виховні й інші служби виправних установ не зацікавлені в створенні умов психологічної допомоги засудженим та їхньому перевихованню, не можна. Однак всі вони дотепер орієнтувалися на дотримання законів відбування покарання поза контекстом психології виправлення, тобто адаптації й реадаптації ув'язнених. Гуманізація середовища відбування покарання носила хаотичний характер.

Уявлення та відомості про адаптацію й ресоціалізацію опиралися в основному на зовнішні прояви виконання режиму змісту (слухняність ув'язнених, відсутність дисциплінарних стягнень). Акцент у психологічній допомозі та перевихованні зміщався із причини на наслідок. Внутрішній світ ув'язнених продовжує залишатися закритим. Більше того, було неясно, які психолого-педагогічні умови впливають на відбування покарання, як особистість взаємодіє з ними як суб'єкт діяльності й спілкування, як вона створює новий світ, у якому має жити далі.

Це спонукує вчених і практиків постійно переглядати особливості функціонування пенітенціарних установ, шукати форми й методи для оптимізації процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі.

Незважаючи на те, що в установах Кримінально-виконавчої системи протягом останніх років досягнуті окремі позитивні результати в профілактиці злочинів і порушень дисципліни, у створенні диференційованих умов відбування покарання для різних категорій засуджених, у взаємодії з релігійними й громадськими організаціями й по інших напрямках, обстановка в місцях позбавлення волі продовжує залишатися складною.

У цих непростих умовах співробітникам Кримінально-виконавчої системи необхідно мобілізувати всі сили й засоби для досягнення стабілізації обстановки й повсякденного контролю за ситуацією в пенітенціарних установах. Величезну допомогу в цьому першочерговому завданні покликана зіграти психологічна служба, що могла б з'ясувати психолого-педагогічні умови, що сприяють і перешкоджають адаптації до місць позбавлення волі.

Вимоги мінімальних стандартних правил спілкування з засудженими, концепція реформи карно-виконавчої системи і її гуманістична спрямованість, закордонний досвід функціонування пенітенціарних установ показує, що сучасні підходи до формування право-слухняного поводження засуджених, підтримці здорового мікроклімату в їхньому середовищі й побудова нормальних взаємин з персоналом може й повинна здійснюватися тільки при особистій участі психологів.

Проблема адаптації ув'язнених у місцях позбавлення волі -- одна із центральних у боротьбі зі злочинністю -- перебувають на стику кримінології, виправно-трудового права й психології.

Особистість як системна суб'єктно-діяльна якість індивіда, що формується в спільній і професійній діяльності, пізнанні й спілкуванні. Це дуже значимо у зв'язку з умовами відбування покарання й факторами, що визначають адаптацію. Раз особистість формується в процесі спілкування з іншими, то це стає фактором, що визначає зміст, етапи, механізми адаптації. Крім того саме професійна діяльність, яка виконується ув'язненими, визначає системогенез їхньої адаптації.

Дослідження особистісних змістів ув'язнених допоможуть нам з'ясувати, заради чого вони проходять етапи адаптації, який їхній зміст і механізми. Для повноцінної допомоги засудженим, які адаптуються до умов позбавлення волі потрібно вивчати цілісний образ особистості, його структуру, зміст і формування. Це важливо, оскільки різні служби пенітенціарної установи можуть мати свої подання про ув'язненого. Під час періоду адаптації можуть виникати особистісні кризи ув'язнених, як різкі психологічні зміни в нестандартних життєвих ситуаціях, що містять позитивні й негативні моменти. Вирішена криза сприяє адаптації й соціальній зрілості, затяжна -- несе в собі погрозу соціальної дезадаптації. Тому особистість має внутрішні ресурси для адаптації до умов, що змінюються, і прагне до самореалізації й розвитку. Саме, психологічна служба покликана виконувати кілька функцій, головні з яких у пенітенціарних умовах -- це консультативна, коррекційна й просвітительська. Адже адаптація ув'язнених до умов позбавлення волі не проходить у вакуумі, а здійснюється в контакті з іншими людьми, які впливають на них вербально й невербально. Це може бути вирішальним для поліпшення або погіршення психологічних умов відбування покарання ув'язненими.

Отже, у отримані результати бакалаврського дослідження можна узагальнити у таких висновках:

1. В процесі адаптації до місць позбавлення волі у засуджених мають місце специфічні зміни особистісних характеристик. Виявлено їх взаємозв'язок із типом скоєного злочину. Внаслідок впливу на особистість засудженого умов пенітенціарного стресу виникає життєва криза, відбувається перебудова структури самосвідомості, має місце негативна трансформація ціннісно-мотиваційної сфери, зростає агресивність.