Актуальні проблеми взаємозвязку навчання та виховання

Подальший розвиток мислення полягає в переході від наочно-образного до словесно-логічного, міркуючого мислення. Наступний крок в розвитку мислення, який відбувається вже в підлітковому віці і полягає у виникненні гіпотетико-міркуючого мислення (тобто мислення, яке будується на основі гіпотетичних припущень і обставин), може відбутися тільки на основі відносно розвинутого словесно-логічного мислення.

Перехід до словесно-логічного мислення неможливий без конкретної зміни змісту мислення. Замість конкретних уявлень, що мають наочну основу, повинні сформуватися поняття, змістом яких виступають вже не зовнішні, конкретні, наочні ознаки предметів і їх відношення, а внутрішні, найістотніші властивості предметів і явищ і співвідношення між ними. Необхідно мати на увазі, що форми мислення завжди знаходяться в органічному зв'язку із змістом.

Численні експериментальні дослідження свідчать, що разом з формуванням нових, більш високих форм мислення відбуваються істотні зсуви в розвитку всіх інших психічних процесів, особливо в сприйнятті і пам'яті. Нові форми мислення стають засобами здійснення даних процесів, і переозброєння пам'яті і сприйняття підіймає їх продуктивність на велику висоту [8; 25, 19;45, 23; 78].

Так, пам'ять, що спиралася в дошкільному віці на емоційне співпереживання герою казки або на що викликають позитивне відношення наочні образи, перетворюється на смислову пам'ять, в основі якій лежить встановлення зв'язків матеріалу, що всередині запам'ятовується, зв'язків смислових, логічних. Сприйняття з аналізуючого, що базується на очевидних ознаках, перетворюється на встановлююче зв'язки, синтезуюче. Головне, що відбувається з психічними процесами пам'яті і сприйняття, - їх озброєння новими засобами і способами, які формуються перш за все усередині задач, вирішуваних словесно - логічним мисленням. Це призводить до того, що і пам'ять, і сприйняття стають значно більш керованою, вперше виявляється можливим вибір засобів для вирішення специфічних задач пам'яті і мислення. Засоби тепер можна вибирати залежно від конкретного змісту задач.

Для запам'ятовування віршів істотне значення має осмислення кожного слова, спожитого поетом, а для запам'ятовування таблиці множення - встановлення функціональних відносин між твором і співмножниками при збільшенні одного з них на одиницю.

Завдяки переходу мислення на новий, більш високий ступінь відбувається перебудова всієї решти психічних процесів, пам'ять стає мислячою, а сприйняття думаючим. Перехід процесів мислення на новий ступінь і пов'язана з цим перебудова всієї решти процесів і складають основний вміст розумового розвитку в молодшому шкільному віці.

Проведений аналіз дозволив нам визначити, що навчання буде не розвиваючим у тому випадку, коли воно орієнтовано на лише розвинуті форми психічної діяльності дитини - сприйняття, пам'ять і форми наочно-образного мислення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи психічного розвитку і не ровивається вперед.

Аналіз змісту програм нашої початкової школи показує, що в них не до кінця зжиті установки на засвоєння дітьми емпіричних понять і елементарних знань про оточуюче, практичних навиків читання, рахунку і листа, які були властиві початковій школі, коли вона була відносно замкнутим циклом, а не була початковою ланкою в системі загальної повної середньої освіти.

Зі всієї сукупності суспільного досвіду, накопиченого людством, шкільне навчання повинне передати дітям не просто емпіричне знання про властивості і способи дій з предметами, а узагальнений в науці і зафіксований в системі наукових понять досвід пізнання людством явищ дійсності: природа, суспільства, мислення.

Необхідно особливо підкреслити, що узагальнений досвід пізнання включає не тільки готові поняття і їх систему, спосіб їх логічного впорядковування, але - і це особливо що важливо-стоять за кожним поняттям способи дій, за допомогою яких це поняття може бути сформовано. Певним чином дидактично оброблені властиві сучасній науці узагальнені способи аналізу дійсності, що приводять до формування понять, повинні входити в зміст навчання, складаючи його ядро [22; 48 ].

Під змістом навчання слід бачити підлягаючу засвоєнню систему понять про дану область дійсності разом із способами дій, за допомогою яких поняття і їх система формуються в учнів. Поняття-знання про істотні відносини між окремими сторонами предмету або явища. Отже, для формування поняття необхідно перш за все виділити ці сторони, а оскільки вони не дані в безпосередньому сприйнятті, то потрібно здійснити абсолютно певні, однозначні, конкретні дії з предметами для того, щоб їх властивості виявилися. Тільки виділивши властивості, можна визначити, в яких відносинах вони знаходяться, але для цього їх треба ставити в різні відносини, тобто уміти міняти відносини. Таким чином, процес формування понять невіддільним від формування дій з предметами, відкриваючих їх істотні властивості.

Коли ми дали дитині слово „трикутник” і сказали їй, що це фігура, що складається з трьох сторін, ми повідомили їй тільки слово для назви предмету і найзагальніші його ознаки. Формування поняття „трикутник” починається тільки тоді, коли дитина научається ставити у відносини окремі властивості трикутника - його сторони і кути (коли учень встановлює, що в цій фігурі сума двох сторін завжди більше третьої, що сума кутів в ньому завжди рівна двом прямим, що проти більшої сторони завжди лежить більший кут, і т.д.). Поняття є безліч визначень, сукупність багатьох істотних відносин в предметі. Але жодне з цих співвідношень не дане в безпосередньому спостереженні, кожне з них треба відкрити, а відкрити його можна тільки шляхом дій з предметом.

Дії з предметами, за допомогою яких відкриваються їх істотні властивості і встановлюються істотні відносини між ними, і є способи роботи нашого мислення. Вже в початковому навчанні особливо важливо встановлення саме співвідношень між окремими сторонами предметів або явищ дійсності. Для цього є нескінченна кількість можливостей - як при навчанні математиці, так і при навчанні мові.

Якщо ми учимо дітей числовому ряду, то необхідно добитися розуміння і встановлення відносин між що входять в нього числами, а може бути, вивести і загальну формулу його побудови. Якщо ми знайомимо дитину з десятковою системою числення, то необхідно виявити істотне відношення, на основі якого вона побудована, і показати, що вона не єдино можлива. Коли ми знайомимо дітей з арифметичними діями, то особливо важливо встановити істотні відносини між елементами, що входять в їх структуру. Якщо ми учимо дитину грамоті, то саме природне встановлення відносин між фонемною структурою мови і її графічними позначеннями. При ознайомленні дітей з морфологічною структурою слова слід з'ясувати систему відносин між основними і додатковими значеннями в слові. Кількість таких прикладів можна множити до безкінечності.

Істотно важливо, проте, не лише формування окремих понять, а створення їх системи. Правда, в цьому допомагає наука, яка сама є системою понять, де кожне поняття пов'язано з іншими. Логічне міркування, з одного боку, - це міркування з приводу співвідношення окремих властивостей предмету, а з іншою - міркування з приводу зв'язків між поняттями. Рух в логіці цих зв'язків і є логіка мислення.

2.2 Індивідуальний підхід до дітей з різними типами вищої нервової діяльності

Як свідчать дослідження вчених, поєднання відповідної сили, зрівноваженості й рухливості нервових процесів утворює певний тип нервової системи, тип вищої нервової діяльності, проявом якого в поведінці, в діяльності людини є темперамент [19; 34 ].

Питання про типи нервової системи, їх кількість, про „чисті” типи та „перехідні” чи „змішані”, про розподіл людей з ними вивчається. Але є всі підстави говорити про індивідуальні відмінності між дітьми за основними властивостями їх нервової системи, про важливість їх врахування у процесі навчання. Від них залежить вибір найбільш ефективних форм роботи вчителя з окремими дітьми, ставлення до них і способів роботи самих дітей.

Так, з дітьми з слабкою нервовою системою найбільш продуктивно працюють при чіткому режимі і певному ритмі роботи, яки й не допускає перевтоми. Діти з малою рухливістю нервових процесів, що не можуть швидко входити у нову діяльність, потребують додаткового часу на це „входження”. Для дітей з високою рухливістю нервових процесів зміна діяльності може виявитись дуже бажаною, - вона є одним з ефективних засобів підтримання їх „робочого” стану. Дітям з переважанням рис сильної, неврівноважено нервової системи неважко домогтися потрібної зосередженості уваги. Але оскільки гальмівні процеси у них слабкіші від процесів збудження, їм важко переключати увагу з одного об'єкта на інший. Це відбувається і в дітей з рисами сильної, зрівноваженої, малорухливої нервової системи, хоча причиною цього тут є вже інертність, мала рухливість нервових процесів [19; 49 ].

В учнів з рисами сильного, зрівноваженого, рухливого типу нервової системи помічається вже дещо інше. Вони рухливі, непосидючі, і їхня увага може легко відвертатися від основного заняття. Тому коли у першому випадку слід дбати про створення умов, що сприяли б швидкому переключенню уваги, її більшій рухливості, то в другому випадку мова вже йде про створення умов для зосередженості уваги: учні повинні бути зайняті цікавою для них справою, не сидіти на уроках без діла.

Особливості нервової системи позначаються на часі виконання навчальних завдань. Для виконання одного й того ж завдання учневі з рухливими нервовими процесами, за всіх інших однакових умов, потрібно менше часу, ніж учневі з малою рухливістю нервових процесів, а в учня з слабким типом нервової системи значне напруження може спричинитись до зриву нервової діяльності і постійного гальмівного стану.

Відмінностями у властивостях нервової системи в значній мірі зумовлюється те, що одні й ті ж прийоми навчання та виховні заходи неоднаково впливають на різних дітей. Зустрічаються, наприклад, діти з „уповільненими розуміння”, „важкодуми”. Вони не встигають схоплювати матеріал, який подається у швидкому темпі, не можуть швидко перейти від однієї думки до іншої, відповідають повільно, зі значними паузами. Причина цього - не в незнанні навчального матеріалу, не у відсутності здібностей до навчання, а в малій рухливості, інертності їх нервових процесів. Нетямущими вважати таких дітей зовсім безпідставно. Створюючи для їх навчальної діяльності сприятливі умови, не підганяючи, не нагороджуючи образливими прізвиськами, можна помітити у них і неабиякі здібності та інші позитивні якості.

Зазначені вищи факти говорять про те, що для правильного розвитку, навчання і виховання дітей важливе значення має врахування більш істотних рис їх нервової системи.

Сила нервових процесів, як показують дослідження, виявляється:

- в особливостях працездатності людини, ступені її стомлюваності;

- в особливостях чутливості.

Вона виявляється і в деяких особливостях уваги: у осіб з слабкою нервовою системою сторонні подразники ведуть до відвернення уваги, тоді як у осіб з сильною нервовою системою ті самі сторонні подразники і в тих самих умовах можуть навіть посилювати концентрацію уваги. Стійка активність, тривалі і значні зусилля у виконуваній роботі є ознакою сили процесу збудження; стійка зосередженість на виконуваній роботі, вміння без особливих напружень затримувати певні рухи, утримуватись від небажаних вчинків означають силу гальмівного процесу.

Слабкість нервових процесів, на противагу силі, виявляється у постійній млявості й розслабленості чи легкій збудливості при швидкій виснажуваності, а отже, і в порівняно низькій продуктивності діяльності.

Показником зрівноваженості нервових процесів є рівномірність виконання роботи, витримка, самовладання, тоді як показником незрівноваженості - нерівномірність, відсутність чіткого постійного ритму в роботі, підвищена емоціональна збудливість, нервові зриви. Сила, зрівноваженість і рухливість нервових процесів виявляються тільки в динамічних особливостях поведінки і діяльності дитини, в характері перебігу її психічних процесів, її темпераменті. Ними не визначається зміст психічної діяльності, ставлення дитини до навколишньої дійсності, рівень її розвитку, багатство знань, інтересів і т. ін. Він визначається умовами життя й виховання суспільними відношеннями, в які дитина поставлена досвідом, якого вона набуває в процесі індивідуального розвитку.

Тому немає й однозначної залежності між типом нервової системи і типом поведінки дитини. Вище говорилося про зв'язок сили нервових процесів з особливостями уваги дитини. Але, наприклад, коли увага одного учня легко відвертається музикальною передачею по радіо, тоді як ця ж передача не зачіпає уваги іншого, це може й не означати, що у першого нервова система слабкіша, ніж у другого. Зазначена обставина може бути наслідком неоднакового ставлення учнів до навчальної роботи (одного вона захоплює або він усвідомлює необхідність її якісного виконання, а у другого немає ні того ні іншого); вона може бути й наслідком того, що сторонні подразники мають для цих учнів різне життєве значення.

Типом нервової системи не можна пояснити, наприклад, чому один і той же учень поводить себе вдома гарно, а в школі погано, чи навпаки, чому він не виконує завдань, неохайний, самовпевнений і т. п. Причину цього всього слід шукати вже в умовах життя і виховання дитини, в характері її взаємодії з середовищем.

З'ясовано, що у кожного учня є свій індивідуальний темп роботи при виконанні трудових, виробничих завдань. Певною мірою цей темп пов'язаний з рухливістю нервових процесів: у фізично малорухливих він повільний, у рухливих - швидкий. Але прямої залежності між темпом і типом немає. Відмінність учнів, що працюють швидким темпом, від учнів з повільним темпом пов'язана і з різницею в їх активності у навчанні, з особливостями ставлення до навчання взагалі і трудового зокрема, з вимогливістю до себе, самокритичністю, характером самоконтролю в процесі навчання та виховання.

Поведінка дитини зумовлена не тільки природженими властивостями нервової системи, а й з тими впливами, що постійно діють на організм протягом його індивідуального існування, умовами життя, навчання та виховання. Під впливом цих умов, як показують спеціальні дослідження, можуть навіть тренуватись, розвиватись і зміцнюватись прояви і співвідношення основних нервових процесів. Тимчасові нервові зв'язки, що утворюються під впливом умов життя й виховання, нерідко маскують справжній темперамент. Замкнутість, нерішучість, обережність - це звичайно риси меланхолічного темпераменту. Але вони можуть бути і у дитини з сильною нервовою системою за несприятливих умов її життя. Виявити сильну волю, наполегливість дитина може і не тому, що в неї сильний тип нервової системи, а тому, що в неї виховане відповідальне ставлення до роботи, звичка доводити розпочате до кінця.

2.3 Науково - методичні основи змісту навчання та виховання

Визначне місце в методичних засадах навчання та виховання займають наукові дослідження, адже саме вони -- шлях до розв'язання проблем педагогіки.

Наукове дослідження -- особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт [10; 9 ].

У педагогіці використовують фундаментальні складові наукового дослідження.

Фундаментальні дослідження покликані розкрити сутність педагогічних явищ, знайти глибоко приховані засади педагогічної діяльності, дати її наукове обґрунтування.

Прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов'язані з практикою.

Фундаментальні й теоретичні дослідження в галузі педагогічних наук здійснюють науково-дослідні інститути, об'єднані в Академію педагогічних наук України, прикладні дослідження -- науково-методичні центри вищої, середньої освіти Міністерства освіти і науки України [22; 14 ].

Головними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є отримання нового наукового результату, збагачення теоретичних знань, які сприяють удосконаленню процесу виховання, навчання й розвитку дітей, дають змогу ефективно та якісно вирішувати конкретні навчально-виховні завдання.

Результати науково-педагогічних досліджень повинні відповідати наступним вимогам: наукова новизна; теоретична і практична значущість; наукова об'єктивність і достовірність; доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності; визначення міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання, а використовувані методи повинні забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості. При цьому задіяні методи мають відображати динаміку розвитку окремих якостей як на певному віковому відрізку, так і впродовж усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей про учня а якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються, взаємодіють а ним, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг процесу, його результати, а умови, в яких він відбувається.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують розкриті нижче методи:

Метод педагогічного спостереження -- спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини, а за словом -- справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в усіх видах його діяльності. Досвідчені педагоги намагаються бувати там, де й їхні учні. Нерідко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на одному уроці він активний і уважний, а на іншому -- пасивний і неуважний. У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з'ясовують причини розходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до учня педагогів.

З метою забезпечення об'єктивності спостереження здійснюють за допомогою технічних засобів: звуко- або відеозапис уроків, позакласних виховних заходів, різних видів діяльності учнів. Для цього використовують і замкнену телевізійну систему, І спеціальні класи, в яких спостереження ведеться через віддзеркалювальну стінку. Приховане спостереження ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку школяра, унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефективний метод науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів. Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і вчинків школярів. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди -- джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.

Різновид бесіди -- інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не передбачає уточнювальних запитань. Використовуючи його, слід враховувати можливі типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Результати інтерв'ю залежать від продуманості запитань.

Метод анкетування -- дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від опитуваної категорії людей.

За характером анкети поділяють на: відкриті -- передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті -- до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті -- крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні -- потребують вибору однієї з полярних відповідей типу „так” чи „ні”, „добре” чи „погано” та ін.

Логіка і методика педагогічних досліджень.

Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог: запитання повинні бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію; використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: „Чи хотіли б ви, щоб Ваша дочка стала вчителькою?” (пряме), „Як Ви ставитеся до професії вчителя?” (непряме); у формулюванні запитань слід уникати підказок; використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до змісту анкети.

Для анкетування батьків з метою виявлення домашніх умов для навчання учня можна запропонувати такі запитання домашніх завдань

1. Як Ви організовуєте виконання домашніх завдань?

2. Як Ви контролюєте їх виконання?

3. Чи звертається до Вас дитина по допомогу від час виконання домашніх завдань? У чому полягає така допомога?

4. Як Ви привчаєте дитину до самостійності у виконанні домашніх завдань?

5. Що Ви робите, аби дитина зрозуміла: головне -- не оцінка, а праця, яка стоїть за нею?

6. З якими труднощами Ви стикаєтеся під час організації домашньої навчальної праці дитини? Як їх долаєте?

7. Чи аналізуєте Ви разом з дитиною її труднощі у навчанні та шляхи їх подолання?

8. Як Ви формуєте в дитини силу волі, самостійність, наполегливість, працелюбність?

9. До яких методів заохочення і покарання у стимулюванні навчальної праці дитини Ви вдаєтеся?

Метод педагогічного експерименту -- науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий -- вивчаються наявні педагогічні явища; перевірковий, уточнювальний -- перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий -- конструюються нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати педагогічні явища в приблизно таких самих умовах; поставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю.

Педагогічний експеримент є комплексним, оскільки передбачає поєднання методів спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних ситуацій тощо на всіх етапах кожного з видів експерименту.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін, предмети, виготовлені в навчальних майстернях, дають дослідникові об'єктивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок.

Шкільна документація (загальношкільний план роботи, плани роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної роботи в школі загалом і на окремих її ділянках зокрема.

Під час дослідження проблем навчально-виховного процесу виявляють чинники, які сприяють їх вирішенню, визначають рівень ефективності їх впливу.

Метод рейтингу -- оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями (експертами).

Метод узагальнення незалежних характеристик -- узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. В такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики складалися в різний час, упродовж якого поведінка вихованця змінилася.

Метод психолого-педагогічного тестування -- випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач - шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв'язання тестів.

Метод соціометрії -- вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології). Учневі пропонують відповісти на запитання типу: „Ким би ти хотів...” (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запитання він має дати три або більше „вибори”. За числом виборів можна визначити місце, роль, статус кожного члена колективу, наявність внутріколективних угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу змоделювати внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його впливу на важкого учня та ін.

Метод соціометрії використовують спільно з іншими методами, оскільки він не розкриває мотивів взаємин у колективі, а лише відображає загальну їх картину.

Метод аналізу результатів діяльності учня -- аналіз результатів різних видів діяльності учня (передусім успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами. На підставі вивчення виробів учня в майстерні, наприклад, можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про спрямованість інтересів і нахилів. Відповіді на уроках характеризують його пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання. Колекції поштових марок, малюнків і віршів в альбомі є матеріалом для висновків про спрямованість уваги, спостережливості, досліджень творчої уяви, естетичних почуттів і художніх здібностей школяра. У щоденниках учні занотовують певні події свого життя і ставлення до них.

Чимало відомостей про загальний розвиток учня, культуру його мовлення, мислення, інтереси, ідейну спрямованість тощо дає твір. Учитель пропонує тематику, яка розкриває ставлення учня до себе, свого оточення, навколишньої дійсності („Моє улюблене заняття”, „Недоліки мого характеру”, „Мої плани на майбутнє”).

Важливими у педагогічних дослідженнях є й наведені нижче математичні методи.

Метод реєстрування -- виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями негативних вчинків).

Метод ранжування -- розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення).

Отже, індивідуальний підхід робить позитивний вплив на виховання та навчання, формування особи кожної дитини при умові, якщо він здійснюється в певній послідовності і системі, як безперервний, чітко організований процес.

Прийоми і методи індивідуального підходу не є специфічними, вони загальнопедагогічні. Творча задача вихователя - відібрати із загального арсеналу засобів ті, які найбільш дієві в конкретній ситуації, відповідають індивідуальним особливостям дитини.

Висновки

Отже, ми провели характеристику основних методів виховання та принципів навчання і робимо висновок, що найбільше де висвітлюється проблема взаємозв”язку виховання та навчання - це гра, адже під час гри дитина як навчається так і виховується.

Гра є провідною діяльністю для учнів 1-2 класу. Майже все життя дитини проходить в ігровій діяльності. Весь урок у дітей цього віку пронизаний грою, але грою не заради розваги, а грою навчальною, що вимагає складних розумових операцій, аналізу і синтезу.

Кількість ігор на уроці повинна бути розумна. Доречно подумати і поетапний їх розподіл: на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину; в середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми; в кінці уроку - може носити пошуковий характер. Але на кожному етапі уроку вона повинна бути цікавою, доступною, включати різні види діяльності учнів. При організації гри на уроці важливо продумати і те, в якому темпі вона буде поводитися.

Гра дасть змогу дитині опанувати також основи грамоти. Враховуючи складність звукових спостережень, навчання у добукварний період слід організовувати так, щоб шестилітки сприймали його в ігровій формі, не перевтомлювалися, щоб воно не викликало негативних емоцій.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови з учнями перших класів повинна ґрунтуватися на принципі гра-навчання, гра-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей - серйозна діяльність. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як і інші, перетворюють в цікаві вправи ігрового характеру.

При проведенні індивідуальної роботи в процесі різної дитячої діяльності педагог постійно повинен спиратися на колектив, на колективні зв'язки дітей усередині групи. Колектив є тією силою, яка укріплює в дитині суспільні початки. Неможливо виховати поза спілкування з колективом такі якості, як доброзичливість, відчуття взаємодопомоги, відповідальності за загальну справу.

Важливе значення в навчальній та виховній діяльності вчителя мають методи та форми роботи з дітьми, які мають різні особливості розумового розвитку, типи нервової системи та вищої нервової діяльності.

Список використаної літератури

1. Баранов С.П. Педагогика. - М. Просвещение, 1987. - 368 с.

2. А.С. Белкин. Проступки можно предупредить, Свердловск, 1967. - 43 с.

3. Н.Ф. Бунаков. Избранные педагогические сочинения, М., 1953.- 234 с.

4. А.И. Герцен. Избранные педагогические высказывания, М., 1951.- 85 с.

5. В.Е. Гмурман. Дисциплина в школе, М., 1958. - 102 с.

6. А.Ю. Гордин. Нравственное воспитание школьников в труде, М., 1967. - 345 с.

7. А.Ю. Гордин. Формирование товарищеских взаимоотношений педагога и воспитанников в школе, М., 1970. - 367 с.

8. А. Дистервег. Избранные педагогические сочинения, М., 1956. - 251 с.

9. Дроб`язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Академія. - 1997. - 181с.

10. П.Ф. Каптерев. О страхе и мужестве в первоначальном воспитании, С.-П., 1957. - 264 с.

11. И.Ф. Козлов и др. Методика воспитательного процесса,М., 1969.-465 с.

12. В.М. Коротов. Педагогическое требование, М., 1966. - 567 с.

13. Концепція національного виховання // Освіта, 1996. - 7 серпня.

14. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. - К.: ІСДО, 1993.-152с.

15. М.Д. Левитов. О психических состояниях человека, М., 1964. - 569 с.

16. Легенький Г.И. Цель и способы воспитания.-М.: Педагогика, 1990.- 347 с.

17. А.С. Макаренко. Сочинения, в 7 томах, М., 1957-1958.

18. М.А. Олесницкий. Полный курс педагогики, К., 1955., 654 с.

19. С.Л. Рубинштейн. Основы общей психологии, М., 1960.876 с.

20. Савін М. В. Педагогіка. - К.: Вища школа. - 1980. - 309с.

21. Г. Спенсер. Воспитание умственное, нравственное, физическое, М., 1972. - 458 с.

22. Українська національна система виховання: Концепція. - К.: Либідь, 1991. - 498 с.

23. К.Д. Ушинский. Избранные сочинения в 2 томах, М., 1952-1953.

24. В.И. Фармаковский. Методика школьной дисциплины, О., 1931.- 579 с.

Додатки

Додаток 1

Ігрова діяльність на уроках математики

1) - ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його поставки.

2) - математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою тоді, коли в ній братимуть участь усі діти.

3) - підсумок гри має бути чітким і справедливим.

Таким чином, гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати:

- які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

- які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття довіри, взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати свої власні інтереси учнів класу);

- який матеріал краще використовувати для гри;

- як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

- чітко визначити час проведення гри та організацію її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами, класу, активна участь усіх дітей);

- можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей;

- підбиття підсумків гри.

У процесі навчання шестирічних дітей наочність має бути нерозривно пов'язана з практичною діяльністю самих дітей. Тобто все, що показує вчитель за допомогою демонстраційного матеріалу, кожна дитина зможе виконати на своєму робочому місці. При цьому, звичайно, кількість дидактичного матеріалу, який повинен мати кожен учень значно зростає.

Додаток 2

Величезний виховний потенціал містить у собі така синтетична форма виховної роботи, як гра-подорож. Вона дозволяє цілісно організувати дитячу діяльність на тривалому проміжку часу.

Організація і проведення ігор-подорожей у початковій школі має відповідати певним вимогам, серед яких, на нашу думку, важливими є такі:

- чітке формулювання виховної мети гри-подорожі та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри;

- розробка маршруту і складання карти гри-подорожі;

- попередній підбір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту, маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу та ін.);

- варіативне використання під час гри-подорожі різноманітних форм виховної роботи (бесід, конкурсів, творчих годин, театралізованих дійств, свят тощо)задля оптимізації виховного впливу в цілому;

- обов'язкове узгодження складності завдань та часового регламенту з віковими можливостями учнів;

- залучення до підготовки і проведення абсолютно всіх учнів класу, з метою активізації творчого потенціалу кожної дитини.

Пропонуємо ряд ігор-подорожей, які спрямовані на формування у дітей моральних уявлень та навичок гарної поведінки.

Гра-подорож у світ добрих вчинків

(1-2 клас)

Мета: Конкретизувати уявлення школярів про найвищі людські доброчесності (шляхетність. Чуйність, відданість, вдячність, милосердя тощо); сформулювати правильну морально-естетичну оцінку людських вчинків; підготувати до реальної поведінки за законами добра і краси.

Маршрут. Станція і - Відео зал кота Леопольда (конкурси, вікторина). Станція 2 - Наш садок (трудова справа). Станція 3 - Театр гарних справ (драматизація).

Обладнання: відеозапис мультиплікаційних фільмів, костюми казкових персонажів; пагони дерев, садівничий інвентар, стенд.

Станція 1. Відео зал кота Леопольда (конкурсні завдання).

Діти вирушають у гості до кота Леопольда.

Кіт Леопольд. Здрастуйте, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Хочу вас запитати: чи любите ви мультики? Чи знаєте мультиплікаційних героїв? Тоді, напевно, ви мені допоможете навести лад у нашій Мультляндії. А то мультиплікаційні бешкетники (здогадайтеся, хто б це міг бути) переплутали геть усі мультфільми. Але чи не злякають вас перешкоди, хитрі пастки, складні завдання? Ні? Тоді у путь!

Мультиплікаційний ранг

Раунд 1. Сузір'я шляхетних вчинків.

Додаток 3

Ігри добукварного періоду

“Скільки речень?”

Учитель читає речення. Учні на пальцях показують, скільки речень у цьому тексті. Виграє той, хто менше за всіх помилиться.

“Скільки слів у реченні?”

Учитель читає речення. Учасники гри на пальцях або картками з цифрами показують, скільки в ньому слів.

1) Проведи усе в порядок, щоб були готові зрання: олівець, ручка і зошит - все, що треба для навчання.

2) Бути чемним і привітним - пам'ятай це всюди й завше.

Як до класу входить вчитель, привітай, із місця вставши.

3) Сяє зірка на копрі. Ми з Олегом - шахтарі...

4) Засиніли проліски у ліску, у ліску.

Гра розвиває увагу, привчає прислухатися до слів у реченні.

“Живі слова”

До дошки викликаю трьох учнів (це діти, які будуть виконувати роль слів), а іншим даю завдання скласти речення, в якому стільки слів, скільки дітей стоїть біля дошки.

Додаток 4

До вас в гості дуже поспішав Буратіно. Він ніс смачні слова, по дорозі розсипав букви і все переплутав. Ось ці букви і склади:

(Яблуко, слива, груша, лимон).

Гра “Буква заблукала”

На магнітну дошку розставляю букви, які переплутав Незнайко.

Гра “Хто більше?”

В гості приходить Мальвіна і приносить в корзині слова, що містять в собі інші слова.

- Складіть інші слова, використовуючи букви даного слова. (Соловейко - соло, коло, воло, колеса, косо). Білосніжка, сторона, ромашка, ластівка, листоноша.

Гра “Склади нове слово”

Перед учнями картки з написаними словами.

Гра “Коли це буває?”

Перед кожною дитиною клас у 4 картки із написом весна, зима, літо, осінь. Показую картини природи і різні пори року, а діти піднімають відповідну картку із написом.

Гра “Знайти імена дітей”

(Діти указкою показують імена)

Гра “Станьте, букви, в хоровод”

Виготовляю два круги з однією кишенькою в меншому з них. Вставляю туди букву, що означає приголосний звук. Навколо стоять інші, що позначають голосні. Я показую букву, що позначає голосний звук, а діти називають склад.

Гра “Цікаві слова”

Пишу на дошці слова: дід, мир, кіт, сир та інші.

Додаток 5

Ігри післябукварного періоду

Гра “Розсипані загадки”

Із слів, написаних на окремих картках, скласти загадку і розгадати її.

Гра починається з читання вірша-зачину.

Зі сторінки книжки в гості до вас я йшла,

Щоб розгадали ви мене, дітвора...

Дуже я спішила, й трапилось ось так:

На шматки робилась, не зібрать ніяк.

Врятуйте мене! Із шматків мене складіть!!!

Зразок набору карток до загадок.

“Мене частенько просять, ждуть,

А тільки з'явлюся, ховатися почнуть”

(Дощ)

Скатертина біла увесь світ накрила.

(Сніг)

Влітку наїдається, взимку відсипається.

(Ведмідь)

Що росте догори коренем?

(Бурулька)

Надворі горою, а в хаті водою.

(Сніг)

Гра “Лото загадок”

Гра основана на ігровому принципі лото: тексти загадок пишу на окремих картках, а малюки, які є відповідями на ці загадки або самі слова-відгадки розміщуються в клітинках таблиці. Таку таблицю вивішую на дошці, можна зробити одну на кожну парту.

1. Хто голівку свою влітку накриває.

І по двадцять хустин на голівці має?

(Капуста)

2. Всі ми в шапочках-брилях

Заховались під кущі,

Бо як вийдемо на шлях -

Враз опинимо в борщі.

(Гриби)

3. Хто однаково всіх любить,

Всіх однаково голубить?

Кожний скоса тільки гляне,

А обняти не дістане.

(Сонце)

4. Влітку сіренький,

А взимку біленький.

Тема: Вправи на засвоєння таблиці ділення на 7. Розширена задача на спосіб зведення до одиниці.

Мета: Вправляти учнів у засвоєнні напам'ять таблиці множення на 7; ознайомити з розширеною задачею на знаходження четвертого пропорційного.

Обладнання: роздатковий матеріал, таблиця.

1. Перевірка домашнього завдання

- повторення правил.

2. Усний рахунок. Гра “Хто швидше?”

Гра “Знайди помилку”

4 х 4 + 2 = 20 30 : 6 х 2 = 11

3. Каліграфічна хвилинка.

2 6

4. Математичний диктант

– сума чисел 26 і 5

– добуток чисел 4 і 8

– частка чисел 10 і 2

– 18 збільшити на 2

– 12 зменшити на 8

5. Розв'язування прикладів

42 : 7 х 6 : 6 = 14 : 7 х 8 :2 = 28 : 4 х 5 =

6. Розв'язування рівнянь

х . 7 = 63 х . 8 = 56 х . 7 = 14

Гра “Встав число”

30 - = 15 90 - = 20 35 : = 7

20 + = 15 90 - = 20 35 : = 7

20 + = 40 7 . = 14 63 : = 9

Засвоєння таблиці множення і ділення числа 7.

- коментоване письмове виконання № 283. На дошці підготовлено таблицю. Після ґрунтовного вивчення змісту задачі сильніші учні називають величини, які треба виписати у таблицю, і їх значення.

Фізкультхвилинка

Аналізуючи таблицю, діти вказують на ту її частину, яка ілюструє знайомий тип задач. Далі, учні читають план розв'язування задачі у підручнику і з'ясовують, що перші дві дії приводять до розв'язання знайомої дітям задачі на знаходження вартості у другому рядку таблиці.

Вчитель пояснює, що третя дія розширює вже відому дітям задачу і веде до знаходження загальної вартості. Далі задачу ще раз аналізують “ з кінця за схемою”

Після розв'язування задачі вчитель запитує, як можна було б виконати перевірку.

Складають до задачі вираз

42 + 42 : 7 . 5 + 72 (гр), або 42 : 7 . 5 + 42 = 72 (гр)

Гра “Мовчанка”

14 28 21 49

63 56 42 35 : 7

Самостійна робота на д задачею 286

Повторення геометричного матеріалу.