Адлер народився в єврейській родині, яка належала до дрібнобуржуазного прошарку суспільства. Після одержання атестата зрілості в Хернальзерськый гімназії в 1888 р. Адлер почав вивчення медицини у Віденському університеті. У 1904 р. вийшла його книга «Лікар як вихователь». У 1907 р. Адлер написав роботу «Дослідження неповноцінності органів». У результаті створення концепції про вроджену неповноцінність органів і інтерпретації невротичних симптомів як зверхкомпенсації Адлер почав розвивати свої власні наукові ідеї, додаючи інше значення біологічному фундаментові неврозів. Поступово це все більше відділяло Адлера від психоаналізу Фрейда, поки не відбувся остаточний розрив. Коли 1908 р. на зборах Віденської психоаналітичної спілки Адлер прочитав доповідь, яка називалася «Садизм і невроз» (пізніше вона була надрукована у журналі Fortschritte der Medizin під назвою «Агресивний потяг у житті й у неврозі»), у якому він пропагував існування потягу до агресії. Адлер уже тоді висловлювався проти теорії лібідо і сексуальної етіології неврозів. У змісті роботи «Про нервозний характер» (1912) Адлер явно вказував на П'єра Жанні, як на свого попередника тому, що навіть концепція почуття неповноцінності відповідала поглядам Жанні. Коли на Міжнародному Психоаналітичному конгресі (1910) була заснована Міжнародна Психоаналітична асоціація, президентом якої став Юнг, обурені були насамперед віденські психоаналітики, які відчули себе приниженими; адже саме вони були першою психоаналітичною групою у світі. При переоформленні Віденської Психоаналітичної спілки в новий статус «національної групи» Міжнародного суспільства 12.10.1910р. Фрейд запропонував вибрати головою Альфреда Адлера, а заступником - Вільгельма Штеккеля. Обидва стали відповідальними за видання нового журналу «Вісник психоаналізу». У 1911р. Адлер у доповіді «Деякі проблеми психоаналізу» представив свої погляди, які відхилялися від основних позицій фрейдівського психоаналізу, хоча розбіжність була помітна ще в 1909 р. Адлер вважав, що навряд чи варто говорити про наявність лібідо в невротиків, заперечував значення едипова комплексу і вважав, що сексуальність невротиків передчасно виявляється неповноцінністю органів, а при підвищеному чоловічому протесті сексуальність проявляється набагато вища. Адлер висловлювався про «Чоловічий протест - як ядерну проблему невротиків». У своїй доповіді Адлер заявив, що на його погляд, активація психіки (тобто, відокремлення) відбувається в результаті культурних впливів. Проф. Фрейд вважав Адлерівське вчення помилковим і небезпечним для розвитку психоаналізу. За Адлера заступилися Фуртмюллер і Клемперер, проміжну позицію зайняв Штеккель. У заключному слові Адлер сказав про те, що він твердо дотримується своїх поглядів, підкреслюючи єдність неврозів, особливу структуру потягів і чоловічий протест. У 1915 р. провалилася спроба Адлера захистити докторську дисертацію, тому що медичний факультет Віденського університету, відхилив його роботи як «продукти фантазії». Уявлення про долю, як про життєвий шлях у закордонній психології. У сучасній психологічній науці проблемою життєвого шляху займалися багато авторів, такі як Ш.Бюлер, Г.Олпорт, У.Денніс, Х.Леман, В.Дільтея, Е.Шпрангер, Л.Зонді, А.Адлер, Ерік Берн. Вони пропонували різні ідеї у відповідності зі своєю науковою концепцією. А. Адлер для визначення поняття життєвого шляху використовував - життєвий стиль, який він ввів у 1926 році. На його погляд стиль життя - це значення, яке людина надає світові і самому собі, своїй меті, спрямованості своїх поглядів. А. Адлер вважав, що значення життя осягається у перші чотири або п'ять років життя і підходить до нього людина через відчуття, які до кінця можна розтлумачити. До кінця п'ятого року життя дитина досягає єдиного паттерну поведінки, власного стилю в підході до вирішення проблем і задач.

А.Адлер виділив 4 типи стилю життя: 1. - корисний;

2. - правильний;

3. - уникаючий;

4. - вимагаючий.

На думку А.Адлера, ми самовизначаємося тими знаннями, які ми отримуємо в процесі розвитку. І все це виражається в ранніх спогадах. Тому що для запам'ятовування людина вибирає те, що відчувається, хоча і дуже смутно, те, що пов'язане з його нинішнім життям.
Трансакціонний аналіз показує як "влаштовані" психологічно люди, як вони виражають свою індивідуальність у поведінці. Ключовими його ідеями є поняття про моделі его-сутності і сценарії життя.

Основні положення вчення Альфреда Адлера

1. Концепція, запропонована А. Адлером, вважається індивідуальною в зв'язку з тим, що акцент був поставлений на унікальність кожної людини.

2. Людину, як особистість можна зрозуміти, тільки розглядаючи її з точки зору соціальної, а не біологічної перспективи.

3. Ефективна корекція вад неможлива без визначення індивідуальної мети, специфічних для кожної людини.

4. кожній людині притаманна внутрішня вроджена тенденція до соціальної зацікавленості.

5. Акцент у вивченні людини повинен актуалізуватися на психологічному розвитку та на свободі вибору.

28 травня 1937 - Адлер помирає від серцевого нападу, під час візиту до Шотландії.