Вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці

Вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці

Вступ

Підлітковий вік - це період розвитку дітей від 11-12 до 15 років, що відрізняється міцним підйомом життєдіяльності та глибоким перебудуванням організму і є одним із складних періодів в онтогенезі людини. У цей період не тільки відбувається суттєве перебудування психологічних структур, що склалися раніше, але виникають нові утворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок.

На думку Мухіної, підлітковий період онтогенезу - це перехід від дитинства до дорослості, що гостро проходить, де опукло переплітаються протирічні тенденції розвитку [8]. Вона (В.С. Мухіна) проголошує підлітковий вік періодом важких «катастроф», говорить про атмосферу розпачу і безнадії, про історизм, жорстокість підлітків, навіть про «характерну» для цього віку манію руйнування, про схильність до злочинності, дегенерації, про зріст кількості самогубств [8].

При цьому тривожливі моменти у поведінці частини підлітків, такі як жорстокість, підвищена тривожливість, набувають стійкого характеру зазвичай у процесі стихійно-групового спілкування, яке складається в різних компаніях.

Психологічний портрет підлітка був би неповним, якби в ньому не вистачало такої важливої деталі, як агресія. На жаль, останнім часом помітний значний зріст як агресивності підлітків, так і проявів ними протиправної поведінки.

Агресивна поведінка підлітків стає джерелом душевних страждань не тільки батьків, але й власне підлітків, котрі нерідко самі стають її жертвами з боку ровесників. Вона викликає глибоку стурбованість у педагогів і працівників правоохоронних закладів. Практично така поведінка зачіпає всіх, хто так чи інакше зустрічається з підлітками.

Проблема агресивної поведінки залишається актуальною протягом всього існування людства у зв'язку з її розповсюдженням й дестабілізуючим впливом. Бертран Рассел, видатний філософ XX ст., вважає, що останнім часом тема агресії стала чи не найпопулярнішою у світовій психології. Їй присвячена велика кількість статей і книг. У Європі та Америці регулярно проводяться міжнародні конференції, симпозіуми й семінари з цієї проблематики. На думку автора, у цій цікавій та складній галузі існує ще багато невирішених проблем [29].

Не слід забувати про те, що людина, пригнічена певним зарядом агресивної активності, неодмінно страждає від неї сама, причому у великій мірі. У наш бурхливий час мало хто здатен реально керувати власною агресивністю. Роздратованість і нетерплячість, які завжди супроводжують мимовільні прояви агресивності, мають неприродній, нав'язливий, компульсивний характер. Фактично переважаюча більшість людей є рабами власної агресивності, особливо якщо від народження вони наділені нею в значній мірі.

Сьогодні світ відзначається великою жорстокістю та насильством. На першому місці серед дестабілізуючих чинників стоїть ескалація агресії у найрізноманітніших формах. Розвиток технологічної цивілізації призвів до перегляду основних цінностей та ідеалів, які в минулому виступали в якості обмежувачів агресивних ексцесів і сприяли упорядкуванню людських стосунків. Не можна заплющувати очі на таку серйозну проблему, якою є агресивність. Тому так важливо зрозуміти причини неадекватної поведінки підлітків, умов її становлення.

Даною проблемою у вітчизняній і зарубіжній психології займались З. Фрейд, А. Фрейд, Е. Фромм, А. Бандура, К. Міллер, Дж. Доллард, Л. Берковіц, О.О. Реан, Л.М. Семенюк [30]. На основі їх досліджень і з урахуванням того факту, що проблема достеменно не вивчена, нами сформульована тема, мета, задачі, об'єкт, предмет даного дослідження.

Метою нашої роботи є експериментальне дослідження впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці.

Об'єкт дослідження: агресивна поведінка у підлітковому віці.

Предмет дослідження: вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці.

Гіпотезою нашого дослідження виявилося припущення про те, що на рівень прояву агресивної поведінки у підлітковому віці впливають особистісні характеристики.

Задачі:

1. Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресії в сучасних психологічних дослідженнях.

2. Підбір адекватних методів і методик для дослідження даної проблеми.

3. Вияв особливостей впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці.

4. Розробка психологічних методів корекції, спрямованих на зниження рівня агресивності у підлітковому віці.

Методи дослідження:

- психодіагностичний метод;

- метод спостереження;

- статистичні методи (кореляційний аналіз);

- якісний аналіз.

Методики дослідження:

1. Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

2. Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності

/В.В. Бойко/.

3. Визначення схильності до відхиленої поведінки /А.М. Орел/.

4. Методика визначення рівня домагань /Шварцладера/.

5. Тест «Психогеометрична типологія» /С'юзен Деллінгер/.

Наукова новизна дослідження міститься в уточненні даних про агресивну поведінку в підлітковому віці.

Практична значимість дослідження - в розробці системи рекомендацій зі зниження рівня агресивності поведінки особистості.

1. Теоретичне дослідження прояву агресивної поведінки у підлітковому віці

1.1 Психологічний аналіз понять агресія та агресивність

Споконвіку людство цікавилося феноменом агресії. Особливо це вірно для представників панівних класів, що протягом століть стурбовані практикою керування своїми підданими (підлеглими) і стратегіями спрямованого виховання законослухняних та виконавчих членів суспільства. І в наш час агресія є предметом активних науково-практичних шукань. Щорічно у світ виходять сотні статей, десятки монографій, присвячених різноманітним питанням стимуляції та приборкання агресії з використанням різних методів: від психотропних препаратів до психотехнологій прихованого управління ідеологічними орієнтаціями певних груп населення.

Неможливо уявити собі таку програму радіо - або теленовин, де не було б жодного повідомлення про якийсь акт агресії чи насильства. Статистика красномовно свідчить про те, як часто люди вбивають один одного, завдають болю і страждань своїм близьким.

Таким чином під час вивчення агресивної поведінки людини ми одразу ж зустрічаємося з серйозним і протирічним завданням: як знайти виразне та належне визначення основного поняття. Звичайно, відповідь на це питання залежить від вибору визначення агресії.

Найближчими за змістом словами до терміну «агресія» є наступні: напад, захоплення, перехід кордонів, насильство, прояв ворожості, погроза і реалізація ворожості. О.О. Реан вважає, що термін «агресія» слід використовувати у тих випадках, коли жертва прагне уникнути завдання фізичної чи моральної шкоди [30].

Згідно з А. Басса, агресія - це будь-яка поведінка, що містить погрозу або завдає шкоди іншим [4]. Р. Берон вважає, що агресія пов'язується з навмисним завданням шкоди живим істотам. Він підкреслює, що тільки дії можуть розглядатися як агресивні, котрі шкодять живим істотам [4].

Існує і більш загальна точка зору. Е. Фромм визначає агресію широко, як навмисне завдання шкоди не тільки людині або тварині, але і взагалі будь-якому живому об'єкту, тобто нанесення тілесних пошкоджень реципієнту не є обов'язковим [35]. Агресія має місце, якщо результатом дії є будь-які негативні наслідки. Таким чином, крім образ діями, такі прояви, як виставлення будь-кого у невигідному світлі, наклеп або публічний глум, позбавлення чогось необхідного і навіть відмова в коханні і ніжності можуть бути за певних обставин названі агресивними.

На думку К. Лоренца, Л. Берковітца, Р. Берона, А. Басса, ідея завдання шкоди іншому індивіду присутня практично завжди [16].

Отже, під агресією розуміють будь-які навмисні дії, які спрямовані на завдання шкоди іншій людині, групі людей, чи тварині.

З точки зору християнства, агресія як дія, що завдає шкоди іншому, однозначно розцінюється як зло. Уже центральні заповіді проголошують: «не вбий», «не вкради», «не судіть, і вас не засудять». Вони забороняють дії, що реально шкодять або спрямовані на завдання збитків, шкоди. Причому мова йде про негативну оцінку дій, що завдають фізичного або морального збитку. Неприйнятною виявляється не тільки агресія як дія, але й агресивність як властивість особистості: «полюби ближнього свого», «любіть ворогів ваших», «благословляйте тих, хто вас проклинає».

Як міцний прорив вперед у вирішенні проблеми агресії необхідно розглянути фроммівську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два види агресії - доброякісну і злоякісну [22]. Доброякісна агресія є біологічно адаптивною, сприяє підтриманню життя і пов'язана із захистом вітальних інтересів, являючи собою реакцію на погрозу цим інтересам. Злоякісна агресія не є біологічно адаптивною. не пов'язана із збереженням життя, не є захистом від нападів чи погроз, тобто не межує із захистом вітальних інтересів.

Злоякісна агресія, деструктивна поведінка виступають складовими частинами асоціальної або антисоціальної поведінки. На думку К. Яс перса, зовсім інший тип асоціальності розвивається як нездатність спілкуватися з іншими і пристосовуватися до ситуацій (через знижену здатність до емпатії) [39]. Суб'єктивно ця нездатність відчувається як дещо зовсім болісне. Будь-який контакт перетворюється на тортури, і тому людина прагне їх уникати, надаючи перевагу усамітненню. Це і є причиною страждань індивіда, бо пригнічуючи в собі соціальні інстинкти, він відчуває тугу за спілкуванням та коханням. Його асоціальність стає помітною оточуючим, яким набридає його незграбність. Сором'язливість переплітається з безцеремонністю, всі зовнішні прояви невпевнені, поведінка протирічить прийнятим норма. Людина відчуває реакцію оточуючих і тому все більше і більше замикається.

Термін «агресія» часто асоціюється з негативними емоціями (злість, гнів); з мотивами (прагнення образити або нашкодити) і навіть з негативними установками (расові або етнічні забобони). Незважаючи на те, що всі ці чинники, без сумніву, грають важливу роль у поведінці, результатом якої стає завдання шкоди, їх наявність не є необхідною умовою для подібних дій. Злість зовсім не виступає необхідною умовою нападу на інших; агресія розгортається як у стані повної холоднокровності, так і надзвичайно емоційного збудження. Також зовсім не обов'язково, щоб агресори ненавиділи або навіть не симпатизували тим, до яких ставляться скоріше позитивно, ніж негативно. Випадки насильства в родині або агресивна поведінка у бушменів, яких за миролюбство та охочу співпрацю зазвичай називали «безпечними людьми», можуть бути цьому прикладом.

З огляду на те, що прояви агресії у людей безкінечні та різноманітні, дуже корисним виявляється обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними рамками, запропонованими А. Басса [23]. На його думку, агресивні дії можна описати на основі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна, пряма - непряма. Їхня комбінація дає вісім можливих категорій, під які потрапляє більшість агресивних дій.

Шкали описання агресивних дій А. Басса

Згідно з визначенням, Р. Берона тільки ті дії, котрі завдають шкоди або збитків живим істотам, можуть розглядатися як агресивні за своєю природою [15].

За всієї очевидності того, що люди часто втрачають контроль над собою, щось розбивають або наносять удари по неістотах, наприклад, по меблях, посуду, стінах, подібна поведінка не може розглядатися як агресивна до тих пір, поки не буде завдано шкоди живій істоті. Якщо ви важким молотком понівечили автомобіль, така поведінка не буде вважатися агресивною за умови, що ви заплатили п'ятдесят центів за участь в цьому атракціоні на ярмарку.

З іншого боку, у відповідності до нашого визначення ідентичну поведінку можна було б вважати агресивною, якщо б цей автомобіль являв собою раритет, що належав вашому ворогові. Хоча такі дії дійсно можуть мати велику схожість з агресивною поведінкою, все-таки краще розцінювати їх як явно емоційні чи експресивні за природою і тому не є прикладами агресії.

Під час характеристики агресії найчастіше використовують два основних поняття - агресивну поведінку і агресивність. Поняття агресія і агресивність не синонімічні. Згідно з О.О. Реаном, агресивність - це властивість особистості, що виражається готовністю до агресії.

Агресія - певні дії, що шкодять іншому об'єкту, а агресивність - це готовність до агресивних дій по відношенню до іншого, котру забезпечує готовність особистості сприймати та інтерпретувати поведінку іншої відповідним чином [30]. У цьому розумінні, очевидно, можна говорити про потенційно агресивне сприйняття і потенційно агресивну інтерпретацію як про стійку особистісну особливість світогляду та світорозуміння.

Отже, якщо агресивна поведінка й агресивність - це різні, хоча і пов'язані між собою поняття, то і природа їхня повинна бути різною.

Факт агресивної поведінки - це завжди цілісний акт, що потребує прояву цілісності на рівні всієї людини. Виходячи з цього, природа агресивних форм поведінки міститься не в окремих психологічних утвореннях, якостях або властивостях, а в межах єдиної структурно організованої та цілісної системи людини. Людину, що демонструє стійку агресивну поведінку, повинні відрізняти специфічний набір установок та ціннісних орієнтацій, специфічна структура її самосвідомості.

На думку З. Фрейда, джерела агресивної поведінки треба шукати на рівні сформованості особистості людини і насамперед її самосвідомості. Щодо природи агресивності, то її джерела перебувають на рівні нейродинамічних і психодинамічних якостей, темпераменту і деяких видів акцентуацій характеру [5].

До них можна віднести емоційну чуттєвість та дратівливість, рівень тривожності, деякі емоції, що входять до так званого комплексу ворожості - гнів, відраза і зневага, а також емоція страху. Сукупна дія цих характеристик зумовлює готовність людини до агресивних дій [26].

Представники гуманістичної психології - А. Маслоу, В. Франк,

К. Роджерс, Е. Фромм - висувають ідею вільного розвитку особистості, найбільш повної само актуалізації, яка виражається в здійсненні індивідуальних смислів особистості, а також створення «допомагаючих стосунків» для досягнення цих цілей. Проголошення таких постулатів було б неможливим, якби гуманістична психологія виходила зі ствердження про первісно агресивну природу людини [22].

В. Франк стверджує, що необхідно не заперечувати наявність агресивних імпульсів, але слід бачити принципову різницю між: (1) агресивними імпульсами, (2) агресивною імпульсивною поведінку та (3) вільною (зрілою) поведінкою особистості. Відсутність такого розмежування, ігнорування відносної свободи особистості, її поведінки від власних імпульсивних потягів приводить до фатальної агресії. У цьому випадку агресивні імпульси виправдовують агресивну поведінку, перетворюючись на своєрідне алібі [22].

А.А. Реан вважає, що не за всякими агресивними діями суб'єкта дійсно стоїть агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини не завжди проявляється у власне агресивних діях. Прояв (або не прояв) агресивності як особистісної властивості у певних актах поведінки завжди є результатом складної взаємодії трансситуативних та ситуаційних чинників. У разі агресивних дій неагресивної особистості, в основі генезу, першопричини цих дій полягає чинник ситуації. У разі ж агресивних дій агресивної особистості, взаємодія трансситуативних та ситуаційних чинників належить особистісним якостям [30].

Р. Барон стверджує, що підлітковий період - це час максимального прояву агресивності. Максимального тому, що агресивність проявляє себе спонтанно, мимовільно, тому що відсутні розвинені механізми контролю та самоконтролю (сформована самосвідомість). Саме тому підлітковий період - це період переважного прояву агресивності, ніж агресивної поведінки [4].

1.2 Концептуальні проблеми в дослідженні агресії

Р. Берон та Д. Річардсон у своїй фундаментальній праці «Агресія» виділяють чотири основних детермінанти агресії: соціальні, зовнішні, індивідуальні й біологічні [4].

Вагомість фінальних детермінант зумовлена тим, що сама агресія «не виникає у соціальному вакуумі». «На нашу агресивну поведінку, - пишуть

Р. Берон та Д. Річардсон, - впливають присутність і дії інших людей із соціального оточення» [6].

Однак агресію породжують не тільки слова та вчинки інших людей. Вона може стати наслідком дії особливостей середовища або життєвої ситуації, які підвищують вірогідність агресії. Ними можуть стати параметри фізичного середовища: спека, гамір, тіснота, забруднене повітря, а також вплив засобів масової інформації, насамперед, кіно і телебачення.

У виникненні агресії важливу роль відіграють особистісні, соціальні й ситуаційні детермінанти. У дитячому та підлітковому віці роль індивідуальних детермінант агресії надзвичайно велика.

Поведінка нерідко розглядається як найбільш запевняюча модель, що підтверджує тезу про генетичну природу агресивності. При цьому припускають, що агресивна, особливо недостатньо вмотивована поведінка виступає прямим проявом генетичного негаразду індивіда, хай навіть і не вираженого в хромосомній аномалії.

Разом з тим питання про генезис агресивності, про роль, яку в її походженні відіграють біологічні та соціальні чинники, включно складне.

Існуючі на сьогодні теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. З. Фрейд, К. Лоренц пов'язують агресію з інстинктивними нахилами, у Дж. Долларда, Л. Берковітца поведінка трактується як безпосередня реакція на фрустрацію, у А. Бандури агресія розглядається як результат соціального навчання. Існує також велика кількість модифікацій та різновидів цих підходів [1].

Засновник психоаналізу З. Фрейд вперше сформулював своє розуміння агресії у праці «По той бік принципу задоволення». У ній він розглядав агресію як поєднання Еросу (лібідо, творчого начала) і Танатосу (мортидо, деструктивного джерела), з перевагою останнього, тобто як злиття сексуального інстинкту та інтинкту смерті за умови його домінування.

З. Фрейд вважав, що агресія в людині - це прояв і доказ біологічного інстинкту смерті [15]. Він стверджував, що Танатос протистоїть Еросу, і його метою є повернення до неорганічного стану. Автор вважав, що є механізм нейтралізації внутрішньої агресії, який є головною функцією Его. Але Его не проявляється від народження дитини, а формується в процесі її розвитку. Разом з його формуванням починає розвиватися й механізм нейтралізації агресії [26].

На думку К. Лоренца, Homo Sapiens як один із багатьох видів тваринного світу має інстинкт агресії. Для прикладу Лоренц вказує на підлітка, який під час першого знайомства з ровесником, одразу починає з ним битися, вчиняючи так же, як в аналогічному випадку роблять мавпи, щури та ящірки [16].

Е. Фромм розрізняє два види агресії. Перший вид є загальним як для людини, так і для тварин - це філогенетично закладений імпульс до атаки чи втечі в залежності від ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія служить для виживання індивіду чи роду і вона має біологічні форми прояву й згасає, як тільки зникає небезпека. Інший вид представлений «злоякісною» агресією - деструктивністю чи жорстокістю, властивими тільки людині і практично відсутніми в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не служить біологічному пристосуванню і не має таким чином ніякої конкретної мети. Е. Фромм розуміє відношення доброякісно-захисної агресії до злоякісно-деструктивної як інстинкту до характеру. Пропонується необхідність розмежування між природними потягами, які мають коріння у фізіологічних потребах, і специфічними людськими пристрастями, що мають своє джерело в характері людини. Інстинкт - це відповідь на фізіологічні потреби індивіда, а пристрасті - це відповідь на екзистенціальні потреби, і тому останні є суто людськими [35].

Однією з теорій, яка претендує на пояснення феномену агресії, є фрустраційна теорія Джона Долларда, котрий стверджує, що агресивна поведінка виникає як реакція на фрустрацію, а, отже, фрустрація завжди супроводжується агресивністю [36].

Л. Берковітц називає фрустрацію одним із більшості різних аверсивних стимулів, котрі здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не призводять до агресивної поведінки прямо, а, скоріше, створюють готовність до агресивних дій [31]. Така поведінка виникає тільки тоді, коли присутні відповідні посилки до агресії - середовищні стимули, пов'язані з актуальними або попередніми чинниками, що провокують злість, або з агресією в цілому. Психолог стверджує, що фрустрація не завжди веде до агресії. Емпіричні дослідження доводять наступне: незважаючи на те, що фрустрація іноді сприяє агресії, це відбувається не так часто. Мабуть, вона викликає агресію насамперед у людей, котрі засвоїли звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресивною поведінкою. З іншого боку, люди, для яких звичні інші реакції, можуть і не поводитися агресивно, коли вони фрустровані [31].

К. Міллер, один з перших, хто сформулював теорію фрустрації - агресії, негайно вніс зміни: фрустрація породжує різні моделі поведінки, і агресія є тільки однією з них [24].

Австрійський учений В. Холлічер відзначає, що «все те, що є специфічним для поведінки людини, не є природженим, а природжене не має рис, специфічних тільки людини» [18].

Про те, що ті чи інші прояви агресивності тісно пов'язані не з біологією, а з типами людської культури, наочно свідчать антропологічні дослідження. Вони показують, що переживання та емоції, породжені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, виражаються в людини зазвичай у формі, прийнятній до цієї культури, якій вона належить. Іншими словами, виникнення і розвиток агресивності залежить у першу чергу від суспільних умов, котрим належить як суспільний устрій, так і найближче суспільне середовище, мала група.

А. Маслоу у своїй монографії «Мотивація та особистість» дав ґрунтовний аналіз проблеми: «Чи є деструктивність (руйнівність) інстинктоїдною?» До потреби руйнувати цей психолог відніс і агресивність. Під інстинктоїдними він розуміє властивості особистості, що не зводяться до інстинктів, але мають деяку природну основу [7].

Найбільшої уваги заслуговує розгляд А. Маслоу даних зоопсихології, дитячої психології й антропології, що привели його до загального висновку про необґрунтованість теорії визначання деструктивності (а, отже, і агресивності) природним інстинктам. Зробивши поступлення біологізаторському трактуванню агресивності, А. Маслоу стверджував, що не інстинкт, але інстинктоїдноподібна до інстинкту [6].

Важливо підкреслити, що не тільки психологи, філософи, юристи, але й біологи, генетики на сьогодні глибоко розкрили безпідставність ствердження про агресивну природу людини, про генетичну зумовленість агресії. Ще Ч. Дарвін, визнаючи, що певні реакції та вчинки людей базуються на природжених механізмах, разом з тим визначав, що багато чого в їх поведінці зумовлено.

Згідно з А.А. Реаном, соціалізація агресії - процес і результат засвоєння навичок агресивної поведінки та розвитку агресивної готовності особистості під час набуття індивідом соціального досвіду [30]. Соціоонтогенетична детермінація агресивності підтверджується численними результатами досліджень процесу соціалізації, соціального навчання і онтогенетичного розвитку особистості. Нерідко агресивність у відкритій замаскованій формі культивується в суспільстві як знаряддя в боротьбі за процвітання і успіх. Проявам агресивності сприяють недоліки виховання, яке здійснюється різними інститутами соціалізації, в тому числі не лише сім'єю, школою, але й засобами масової інформації та ін.

А. Бандура на основі опитування й життєвих спостережень встановив, що якщо батьки (матері) поблажливо ставляться до агресивних дій своїх дітей і навіть схильні їм потурати, то діти стають більш агресивними [17].

У дослідженнях З. Велдера, Р. Тойча показано, що діти, до яких застосовують дуже суворі покарання, відзначаються великою агресивністю по відношенню до товаришів (ровесників). При чому фізичні покарання за агресивну поведінку підсилюють жорстокість, агресивність дітей [39].

Узагальнюючи численні дані з цієї проблеми (умови становлення агресивної поведінки) можна виділити три основних чинники становлення агресивних форм поведінки:

1. Сім'я як фактор агресивної поведінки.

Саме в родині дитина проходить свій перший етап соціалізації, і саме там вона може засвоїти перший урок агресивної поведінки.

2. Взаємостосунки з ровесниками.

Агресивна поведінка пов'язана також із положенням дитини в колі своїх ровесників. Знехтування дитини іншими й низький соціальний статус у групі ровесників також провокують її до застосування агресивних форм поведінки.

3. Засоби масової інформації, насамперед, кіно і телебачення.

Під час регулярних переглядів телепередач дитина бачить, як герої з'ясовують стосунки з допомогою агресивної поведінки. Ототожнюючи себе з ними, дитина згадує агресивні дії, обрані телеперсонажами для вирішення своїх проблем. Ці сцени насильства стимулюють появу агресивних фантазій, допомагаючи від репетирувати дитині можливі агресивні дії. Якщо сімейні стосунки або спілкування з ровесниками зміцнюють цю агресію, вона стає звичкою. Звичка до агресивної поведінки стає бар'єром на шляху до успішної соціалізації дитини. Система виховання, яка склалася нині в суспільстві, прийняті вимоги до дітей, ставлення дорослих до підростаючого покоління не враховують особливостей їх особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в самостійності, самореалізації, звільнення від спілкування.

1.3 Прояв агресивності в особистісних характеристиках і поведінці дітей підліткового віку

Розгляд підліткового віку вимагає чіткого розмежування його меж. Існує кілька визначень рубежів даного віку. Наприклад, Г. Грімм обмежує підлітковий період віком 12-15 років у дівчат і 13-16 років у хлопців, а за Дж. Бірреном цей період охоплює 12-17 років. У класифікації Д.Б. Бромлей даний вік визначається 11-15 роками. На цю ж тривалість, з 11 до 15 років, вказують автори лонгітюдного дослідження Інституту розвитку людини Каліфорнійського університету. Ж. Паже відносить до підліткового вік від 12 до 15 років [9].

Підлітковий вік необхідно розглядати не як окремо взятий етап, а в динаміці розвитку, оскільки без знання закономірностей розвитку дитини в онтогенезі, протиріч, що складають рушійну силу цього розвитку, неможливо виявити психічні особливості підлітка, і тим самим виробити психологічні рекомендації з його виховання.

На думку вітчизняних психологів, у підлітковому віці починають панувати статеві інстинкти й пов'язані з ними потяги та прагнення, котрі й визначають всю поведінку підлітка, лежать в основі його вчинків, почуттів, інтересів, думок та бажань. Подібні біологізаторські теорії з наукової точки зору зовсім безпідставні. Статеві дозрівання, як і всі інші боки фізичного розвитку, не здійснює визначального впливу на психічний розвиток підлітка, хоча й є чинником, котрий не можна ігнорувати [25].

Підлітковий вік називається інакше перехідним віком, бо він характеризується переходом від дитячого стану до дорослого, від незрілості до зрілості. Підліток - це вже не дитина, але ще і не доросла людина. Цей розвиток завершується близько 16 років перетворенням підлітка на юнака чи дівчину. Для підлітка характерна підвищена збудженість, певна неврівноваженість з переважанням збудження над гальмуванням. Ця особливість залишає певний відбиток на характері протікання емоцій у підлітка [18].

Підвищена збудженість пояснює схильність останнього до афектації - пристрасному, різкому й бурхливому вираженню радості, печалю, гніву, обурення, жорстокості, агресії. Нерідко саме в такій формі підліток реагує на надуману або дійсну несправедливість учителя, батьків, несправедливу оцінку, догану, несправедливу підозру, а також на грубе і нетамтовне ставлення до нього, скривдження його особистого достоїнства.

Критично осмислюючи себе й оточуючих, підліток протестує проти святенництва дорослих, їх надуманої праведності при частій облудності вчинків. Він вимагає не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих; прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому суспільстві, навпаки, затвердилася позиція, котра перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка - він є дитиною і повинен слухатися. Як наслідок між дорослими та підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи подолати який, більшість останніх вдається до агресивних форм поведінки.

Найбільш повну картину сутності агресивної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у ній відіграють почуття та емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т. п. Агресивна поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається у бійках, побиттях, образах, тілесних пошкодженнях, зрідка у зґвалтуванні, у пошкодженні або знищенні майна.

Таким чином, агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволення своєю позицією у суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці. Разом з тим, на розвиток агресивності підлітка можуть впливати, безперечно, природні особливості його темпераменту, наприклад, збудженість і сила емоцій, що сприяють формуванню таких рис характеру, як запальність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природно, що у стані фрустрації підліток з подібною психічною організацією шукає виходу внутрішньому напруженню, в тому числі й у бійці, лайці і т. д. Крім того, агресія може бути викликана необхідністю захистити себе.

За словами А. Бандури, агресивні підлітки, при всіх відмінностях їх особистісних характеристик та особливостях поведінки, відзначаються певними загальними рисами. До таких рис відносяться бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність пристрастей, духовних запитів, вузькість і нестійкість інтересів, у тому числі й пізнавальних. У таких дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, наслідування, нерозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість, розлюченість як проти однолітків, так і проти оточуючих дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка [10].

Жорстоке всередині групове суперництво, боротьба за владу, боротьба (почасти без правил) за сфери впливу між різними групами підлітків і так звана «невмотивована агресія», спрямована часто не зовсім безвинних, сторонніх осіб - ось далеко не повний перелік форм групової поведінки.

Як вважає М.І. Лісіна, підліткова агресія - частіше за все наслідок загальної озлобленості й заниженої самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач та несправедливостей (покинув батько, і т.п.). Витончену жорстокість нерідко проявляють також жертви гіперопікування, зманіжені матусині синочки, що не мали в дитинстві можливостей вільно експериментувати й відповідати за свої вчинки. Жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження й одночасно самоперевірки: мене всі вважають слабким, а я ось що можу! [8]

Підліткові та юнацькі акти вандалізму й жорстокості, як правило, здійснюються спільно, у групі. Роль кожного окремо при цьому ніби стирається, особиста моральна відповідальність ліквідується («А я що? Я - як усі!»). Антисоціальні дії, що виконуються спільно, закріплюють почуття групової солідарності, яке доходить в момент дії до стану ейфорії, котру потім, коли збудження проходить, самі підлітки нічим не можуть пояснити.

Характерно, що потреба в стихійно-груповому спілкуванні відзначається тільки в 14,5% підлітків, у той час як реальна наявність цієї форми зафіксована у 56% 11-15-річних. На думку Д.І. Фельдштейна, дана обставина пов'язана з тим, що якщо потреба підлітка в інтимно-особистому спілкуванні в основному задовольняється, то його потреба в соціально-орієнтованій формі у 38,5% випадків залишається незадоволеною, зумовлюючи перевагу стихійно-групового спілкування [23].

У сучасній психології показано, що людина не народжується егоїстом чи альтруїстом, скромною чи хвальковитою, атеїстом чи релігійною. Вона стає такою. Лише у процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси. У цьому запевняє і практика вітчизняної школи. Так, вже досвід А.С. Макаренка з формування моральної сфери особистості складних підлітків встановив, що ні склад, ні специфічні якості фактів асоціальної поведінки не визначаються «природженими механізмами», що «ніяких природних складних характерів немає» [25].

2. Експериментальне дослідження проблем прояву агресивної поведінки у підлітковому віці

2.1 Цілі, задачі й методи дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці

Виходячи з аналізу психологічної літератури, ми спрямували наше дослідження на вивчення впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці. Нами було висунуто припущення про те, що на рівень прояву агресивної поведінки впливають особистісні характеристики.

Під час дослідження ми ставили наступні задачі:

1. Визначити рівні й форми агресивної поведінки старших підлітків.

2. Виявити вплив статевих відмінностей на прояв агресії.

3. Вивчити представленість форм агресії на різних рівнях її прояву.

4. Визначити співвідношення показників рівня агресії з рівнем домагань.

Дослідження проводилося на базі ЗОШ №15 міста Слов'янська у 10 - «Б» класі. У дослідженні брали участь 30 учнів, з них 15 хлопців та 15 дівчат. Середній вік - 16 років.

Для дослідження агресивної поведінки підлітків з урахуванням поставлених нами задач використовувались наступні методики психодіагностичного методу:

1. Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

2. Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності /В.В. Бойко/.

3. Методика визначення схильності до відхиленої поведінки

/О.Н. Орел/.

4. Методика визначення рівня домагань /Шварцладер/.

5. Психогеометричний тест /С'юзен Деллінгер/.

Методика Басса-Даркі дозволяє визначити типові для досліджуваних форми агресивної поведінки. Застосовуючи дану методику, можна наочно впевнитись у тому, що у різних категорій підлітків агресія має різні якісні та кількісні характеристики.

Методика виявляє наступні форми агресивних і ворожих реакцій:

1. Фізична агресія.

2. Непряма агресія.

3. Роздратованість.

4. Негативізм.

5. Образа.

6. Підозрілість.

7. Вербальна агресія.

8. Почуття провини.

Досліджуваному пропонується 75 питань, на які він повинен відповісти двома варіантами: «так» і «ні». Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей.

Страницы: 1, 2