бесплатные рефераты

Взаємозв'язок рефлексії та емпатії при вирішені складних життєвих ситуацій

Взаємозв'язок рефлексії та емпатії при вирішені складних життєвих ситуацій

1

ПЛАН

  • Вступ
    • Розділ 1. Поняття емпатії та рефлексії, їх взаємозвязок при вирішені складних життєвих ситуацій
    • 1.1 Проблема емпатії та рефлексії в психологічній літературі
    • 1.2 Психологічні особливості прояву емпатії та рефлексії в онтогенезі
    • Розділ 2. Методичні підходи і результати вивчення психологічних особливостей емпатії та рефлексії підлітків
    • 2.1 Експериментальне дослідження проявів емпатії у дітей підліткового віку
    • 2.2 Експериментальне дослідження рефлексії у дітей підліткового віку
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження визначається необхідністю подальшої розробки теоретичних аспектів проблеми емпатії та рефлексії, їх взаємозв'язку при вирішенні людиною складних життєвих ситуації.

Незважаючи на численні роботи, в яких розглядаються певні аспекти емпатії, у психології поки що мало комплексних досліджень, де емпатія розглядається у взаємозвязку з рефлексією як цілісна властивість особистості, в подоланні складних життєвих ситуацій.

Велике значення як для ефективного керування процесом розвитку дитини, так і для формування моральних основ особистості, гуманного ставлення до інших людей, має емпатія. Емпатійні почуття, що виникли як відгук на переживання людей, які знаходяться поруч, дають можливість осмислити необхідність дотримання норм, що регулюють відносини людини з іншими людьми, активно реагувати й усвідомлювати результати своїх вчинків.

Найбільш виражені емоційні реакції, переживання виникають у критичні моменти розбалансованості динамічного процесу взаємодії дитини і суспільства, у так звані "критичні періоди”. Саме такий період виникає при переході дитини з молодшого шкільного у підлітковий вік.

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізичної зрілості організму, а також відносин, які складаються у підлітків з дорослими людьми та однолітками, такі взаємини можуть мати для підлітка складних характер. Еталони міжособистісного сприймання, якими користуються підлітки, оцінюючи оточуючих людей, стають все більш узагальненими і співвідносяться з ідеалами, цінностями і нормами. Тому саме в підлітковому віці емпатійність може закріпитися як стійка особистісна якість.

Важливу роль у процесі самопізнання та розумінні людьми один одного відіграє механізм рефлексії. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія - це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів. На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ іншого.

У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо.

Коли виникають складні життєві ситуації, для людини дуже важливим є поєднання емпатії і рефлексії. В психологічній літературі є певні дані про індивідуальні особливості різних характеристик емпатії, зокрема, в залежності від: типу темпераменту (Е.Кречмер, В.І. Кротенко, Л.Б. Малицька, І.М. Юсупов); віку (Т.В.Василішина, Т.П.Гаврилова, А.Е. Штеймець); гендерних відмінностей (А.А.Багмет, Т.П.Гаврилова, Е.І. Ільїн, Л.Б. Ткачук, М.В.Удовенко); моральних властивостей, особливостей мотивації (П. Бенсон, Б.І. Додонов, В.В.Колпачніков, С.К. Нартова-Бочавер, М.С. Яницький) тощо. Попри велику кількість праць, присвячених рефлексії, і, зокрема, рефлексії підлітка, відзначимо, що, на думку О.М.Леонтьєва, ця тема, маючи „життєве значення для психології особистості”, і досі „не розкрита у науково-психологічному аналізі”. Тлумачення явища рефлексії відзначається значною строкатістю, через що потребує теоретичної розробки, зокрема уточнення сув'язних понять його опису та пізнання, а також вироблення нових методів емпіричного дослідження. Дослідження про взаємозвязок емпатії та рефлексії при вирішені складних життєвих ситуацій слабо представлені в психології. Саме це і зумовило вибір теми нашого дослідження «Взаємозвязок рефлексії та емпатії при вирішені складних життєвих ситуацій».

Об'єкт дослідження - психологічні особливості емпатії та рефлексії особистості.

Предмет дослідження - показники емпатії та рефлексії, їх психологічний аналіз, роль поєднання емпатії та рефлексії у вирішенні складних життєвих ситуацій.

Мета дослідження полягає у теоретичному та емпіричному обґрунтуванні структури емпатичної та рефлексивної спрямованості особистості, у дослідженні психологічних особливостей взаємозвязку цих двох властивостей.

Згідно з метою було визначено такі завдання дослідження:

1) На основі аналізу літератури визначити логіку та напрямок теоретико - емпіричного дослідження, уточнити поняття «емпатія», «рефлексія», їх структуру, виділити та описати конкретні показники, що характеризують емпатичну та рефлексивну спрямованість;

2) Розробити комплекс методів та підходів, релевантних меті дослідження, відібрати надійний психодіагностичний інструментарій, створити оригінальну методику, що діагностує емпатичну та рефлекстивну спрямованість особистості;

3) Провести емпіричне дослідження якісних показників емпатії та рефлексії підлітків і вивчити взаємозв'язки між означеними рядами психічних явищ;

Теоретичною та методологічною основою дослідження виявилися: положення психології про природу та сутність емпатії (Т.П. Гаврилова, В.В.Бойко, Л.Н. Большунова, Т.В.Василішина, Л.П. Виговська, Ю.Г.Гіппенрейтер, В.І.Кротенко, В.А. Лабунська, С.М. Максимець, Л.Б.Малицька, Л.П.Стрєлкова, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва, І.М. Юсупов; А.Е.Айві, М.Б. Айві, А.К. Бохарт, А. Гольштейн, Д. Іган); уявлення про емпатію як про емоційне явище (Т.П.Гаврилова, А.Ф.Лазурський, Т.І. Пашукова, Т.І.Стрєлкова, І.М. Юсупов; А.Мехробян, Н. Епштейн); як про афективно-когнітивне утворення (О.О. Бодальов, Є.О. Клімов, М.М.Муканов); результати дослідження гносеологічних характеристик рефлексії та їхнього вираження у пізнавальних і, загалом, мислиннєвих процесах (Г.О.Антипов, Е.В.Ільєнков, О.П.Огурцов, Ж.Піаже, Л.С.Родос, М.О.Розов, Г.П.Щедровицький). Теорії інтелектуальної та особистісної рефлексії (В.В.Давидов, Г.О.Голіцин, О.З.Зак, О.О.Тюков, Б.Д.Ельконін); експериментальні розробки дослідження місця процесу планування у рефлексії (В.В.Давидов, О.З.Зак, Є.І.Ісаєв, В.Х.Магкаєв, Я.О.Пономарьов, І.Н.Семенов, С.Ю.Степанов); теоретичні положення щодо ролі рефлексії в навчальній діяльності (М.Г.Алексеєв, М.Е.Боцманова, В.В.Рубцов, М.О.Семенов, М.І.Поліванов, Є.М.Дубовська, О.Є.Мальська, О.О.Сидельникова, І.М.Улановська, О.В.Яркін); дослідження рефлексії як феномену комунікації (І.Є.Берлянд, Р.Я.Гузман, Г.П.Щедровицький). Теоретичною основою також є провідні положення про роль та значення емпатії у міжособистісному спілкуванні (О.О.Бодальов, В.А. Кан-Калік, Т.Р. Каштанова, А.А. Леонтьєв, В.А. Лабунська, А.В.Мудрик, В.Н. Мясищев); про сприймання та розуміння людини людиною (Г.М.Андрієва, О.О. Бодальов, А.А. Борисова, Т.П.Гаврилова, О.Г. Кукосян, О.А. Кисельова, В.А. Лабунська, А.А.Налчаджан, М.В. Удовенко.

Методи дослідження. У процесі дослідження для вирішення поставлених завдань, був застосований комплекс теоретичних і емпіричних методів: аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, спостереження, опитування, аналіз продуктів діяльності учнів, констатуючий і формуючий експерименти.

Дослідження проводилося на базі ЗОШ N2 м. Костополя. Дослідженням було охоплено 34 учні 9 класів.

Психодіагностичний комплекс склали традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики. Конкретно використовувалися: оригінальний “Тест-опитувальник діагностики рівня полікомунікативної емпатії» (І.М.Юсупов), модифікований варіант методики Т.П.Гаврилової “Незакінчені оповідання” та «тест - діагностика самооцінки рівня онтогенетичної рефлексії».

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що:

- теоретично і емпірично взаємозвязок емпатії та рефлексії розглядається не тільки на формально-динамічному та якісному рівнях, але й на змістовному рівні;

- вивчено взаємозв'язки змістовних показників емпатії та рефлексії особистості у вирішені складних життєвих ситуацій.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в уточненні структури емпатії як цілісної багаторівневої властивості особистості; у з'ясовані впливу особистісно-рефлексивного чинника на засвоєння та діяльнісне вираження соціальних норм, поглиблено розуміння змісту й обсягу понять, що окреслюють сферу самосвідомості, у визначені ролі рефлективних та емпатійних властивостей особистості при вирішенні складних життєвих ситуацій.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали роботи можуть бути використані у процесі підготовки певних розділів загальної, вікової, педагогічної, соціальної психології, психології спілкування тощо, а також можливістю використання одержаних результатів як практичного інструментарію у подальших дослідженнях з даної проблематики та суміжних дисциплін.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (26 найменувань) та додатків.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЕМПАТІЇ ТА РЕФЛЕКСІЇ, ЇХ ВЗАЄМОЗВЯЗОК ПРИ ВИРІШЕНІ СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ

1.1 Проблема емпатії та рефлексії в психологічній літературі

Аналіз літератури показав, що проблема емпатії і в історії психології і в сучасній науці стає об'єктом пильної уваги різних галузей гуманітарного знання, що перетворює її у міждисциплінарну проблему. Теоретичний аналіз сучасних досліджень означеної проблеми свідчить про те, що в зарубіжній літературі емпатія розглядається: у контексті психології розуміння почуттів та потреб іншої людини (Р.Даймонд, Т. Шибутані,); як “вчуття” у подію, в об'єкт мистецтва, природу (С. Маркус, Т. Ліппс, К.Г. Юнг); у контексті афективного зв'язку з іншими людьми (А.Мехрабян, П. Фресс, Н. Епштейн); у зв'язку з дослідженнями якостей особистості професіонала (А.Е. Айві, М.Б. Айві, В.Айкенс, А.К. Бохарт, Д. Іган, А. Гольдштейн, Р. Мей, Т. Райк, К.Роджерс, Л.Сайлік-Даунінг). [12, 89]

Останнім часом у психології виділяються два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу емпатія розглядається як процес або як стан (А.П. Сопіков, Л.П.Стрєлкова, І.М. Юсупов; Т. Райк, К. Роджерс); для другого підходу характерним є уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості (Т.П.Гаврилова, В.І. Кротенко, М.М.Муканов, В.А.Лабунська, О.П. Саннікова). У межах другого підходу існує тенденція по-різному ставити акценти у визначенні поняття “емпатія”: деякі дослідники розглядають її у контексті моральних почуттів (Т.П.Гаврилова, Ю.З. Гільбух, В.І.Кротенко, В.Д.Шадриков); інші роблять акцент на тому, що емпатія відіграє центральну роль у гармонізації міжособистісних стосунків (В.Д.Абраменкова, В.С. Агеєв, Ю.Б.Гіппенрейтер); багато дослідників вважають її джерелом альтруїзму, підтримуючої поведінки (С.К. Нартова-Бочавер, Е.П. Ільїн, В.В.Колпачников, М.С. Яницький). [12, 90]

Останнім часом емпатія активно вивчається у професійному контексті: як “педагогічна емпатія” (Ю.Б. Гіппенрейтер, Т.В.Василішина, Л.П. Виговська, В.І. Кротенко, С.Д.Максименко, С.М. Максимець, Л.Б. Малицька, М.В. Тоба, А.Є. Штеймець, Т.С. Яценко); як “терапевтична емпатія” (А.Е.Айві, М.Б. Айві, А.К. Бохарт, Д. Іган, Т. Райк), як базова терапевтична настанова (Н.Ф. Каліна); як професійно важлива властивість психолога (М.А. Амінов, Ж.П. Вірна, М.В.Молоканов, О.П. Саннікова, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва). [12, 90]

Емпатія -- це складне багаторівневе, але в той же час і цілісне утворення, у структурі якого виділяється 3 рівні: 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення та течії емпатичних реакцій) і якісні, які відображають психологічну сутність емпатичного процесу (емоційна емпатія, коґнітивна, предиктивна та дійова); 2) змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору, для переживання емпатії і морально-етичного змісту її об'єкта; 3) імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціально-культурні „норми” емпатичних проявів (О.П. Саннікова). [25, 164]

Емпатичні переживання можуть бути пов'язані не тільки з подіями, які відбуваються з об'єктом “тут і зараз”, але й із ситуаціями, що трапилися з ним у минулому чи відбуватимуться у майбутньому (Т.П. Гаврилова, В.А.Лабунська). Емпатична спрямованість розглядається як прояв емпатичних переваг, як “вибір” суб'єктом тих об'єктів, тих сфер життєдіяльності по відношенню до яких, в першу чергу, виникають емпатичні переживання суб'єкта і де найбільш яскраво виявляється індивідуальна своєрідність емпатії. У психологічній літературі існує інформація, яка дозволяє виділити серед показників емпатичної спрямованості: емпатію до рідних, близьких, друзів, (так звана релятивна емпатія -ЕР); до колег, клієнтів, учнів (професійне спілкування - ЕП); до незнайомих та малознайомих людей (позапрофесійне спілкування - ЕПп); до самого себе (аутоемпатія - Аут); до героїв художніх творів (ЕАрт); до представників тваринного світу (ЕФа); до рослинного світу (ЕФл); до навколишнього світу в цілому (ЕНс); до подій в минулому (ЕРет); до майбутніх подій (ЕМ). Ці показники розглядаються як біполярні континууми: один полюс свідчить про яскравий прояв даного показника, другий - про відсутність такого прояву.

Серед властивостей особистості, що є гіпотетично пов'язаними з емпатією, виділяються: товариськість (О.О.Бодальов, А.І. Ільїна, Т.Р. Каштанова, О.П.Саннікова, Т.І. Федотюк); психологічна проникливість (А.А. Борисова, Н.П.Ерастов, О.А. Кисєльова, І.А.Куницина, В.А. Лабунська; Г.Оллпорт) та широкий спектр властивостей особистості, що представлені у факторній структурі особистості Р. Кеттелла. [12, 91]

З одного боку, емпатія розуміється як безпосередній емоційний відгук індивіда на переживання чи експресивні знаки обличчя іншого, що виникає незалежно і до усвідомлення джерела та змісту таких переживань. З іншої сторони емпатія наближається до "розуміння" або трактується як емоційний аспект останнього. При цьому загальний зміст існуючих підходів полягає в тому, що особистість і її відносини неможливо зводити до елементарних психічних процесів. Вони мають свій суб'єктивний, особистісний зміст, для розуміння якого необхідно знати ту систему понять, у якій самі індивіди виражають і структурують свій життєвий світ. Розвиток емпатії проходить від нижчих інстинктивних форм до вищих соціальних почуттів і обумовлюється соціальним впливом, а також системою виховних впливів. Механізмами емпатії є: емоційне зараження, ідентифікація і проекція.

Роль рефлексії у розвитку й становленні особистості та соціуму відзначали у своїх дослідженнях філософи та психологи різних часів: М.О.Бердяєв, Г.О.Голіцин, А.З.Зак, В.В.Давидов, Д.Д'юї, О.А.Кузьмін, О.К.Осницький, М.О.Розов, С.Л.Рубінштейн, І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов, І.Фіхте, Г.А.Цукерман та Г.П.Щедровицький. [6, 128]

Значну кількість досліджень присвячено розвитку рефлексивної свідомості на різних етапах онтогенезу та у певних аспектах професійного становлення (М.Ю.Варбан, А.М.Виногородський, М.Келесі, Т.М.Яблонська, В.І.Слободчиков). [6, 128]

На необхідність інших людей для розвитку рефлексивних процесів індивіда звертають увагу Є.І.Головаха, Ч.Кулі, О.П.Огурцов, Н.В.Паніна, Є.Е.Смирнова, А.П.Сопіков, В.М.Титов, Г.П.Щедровицький. [6, 129]

На ролі спільної діяльності для розвитку рефлексії концентрували увагу та розробляли відповідні методи М.І.Найдьонов, Л.А.Найдьонова, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов. [6, 129]

Визначені напрями дослідження рефлексії розглядаються на предметному ґрунті підліткового віку. Відзначаються характерні особливості підлітків, вирізнювальні риси їхньої психіки. Хоча підлітковий вік вирізняється значною психічною мінливістю, пов'язаною із процесами психофізіологічними та соціальними, інтенсивне становлення самосвідомості загалом і рефлексії зокрема генетично пов'язане з усім попереднім процесом розвитку цих психічних властивостей. Посутні зміни рефлексії зумовлюються обсягом набутих на попередньому етапі якісних властивостей, однак факт генетичної послідовності не спростовує якісної значущості розвитку рефлексії у підлітковому віці - це нова, але дуже важлива стадія становлення, що забезпечує цілісність психічного розвитку та становлення особистості загалом.

Явище особистісної рефлексії розкривається як усвідомлення суб'єктом детермінант і засобів власної діяльності. Це усвідомлення є моментом удосконалення діяльності, адже особистісна рефлексія уможливлюється опосередкуванням ідеальних моделей накреслених цілей, залучених засобів (останні виступають у якості актуальних і належних щодо наявних). Особистісна рефлексія, як чинник оптимізації засобів і цілей діяльності, безпосередньо пов'язана із соціальним виявленням суб'єкта. Рефлексивно визначені способи діяльності цілеспрямовано включаються у соціальний контекст. Процес підліткової соціалізації перетворюється із стихійно-самодостатнього на цілеспрямований і визначений особистісними пріоритетами. «Осмислення мислення» актуалізується спілкуванням і має не відсторонений, а ситуативний характер. Розуміння себе та іншого, формування образу власного та чужого “я”, інтерпретація взаємовідображених характеристик “я”, зокрема оцінок та самооцінок, усі ці рефлексивні компоненти актуалізуються саме комунікативною ситуацією. Якщо посутньою умовою інтелектуальної рефлексії є виокремлення об'єкта, надання йому умовної відстороненості, то у випадкові з рефлексією особистісною саме ситуативна сув'язність уможливлює рефлексивний процес. Комунікація розглядається як первинний рівень, з яким пов'язані когнітивні процеси. [4, 80]

Особистісна рефлексія здійснюється на базі соціально зумовлених інтеріоризованих цінностей, які виявляються в ідеальних моделях. Ситуація виступає як у ролі актуалізуючого чинника, так і у ролі контексту, який містить оцінкові критерії, інтеріоризація яких уможливлює формування об'єктивних компонентів рефлексивного процесу.

1.2 Психологічні особливості прояву емпатії та рефлексії в онтогенезі

Дослідження А. Валлона, В.В. Абраменкової, Н.П. Анікеєвої, О.В.Запорожця, В.К.Котирло, О.І.Кульчицької, Г.П.Лаврентьєвої, М.І.Лісіної, Н.І.Лисенко, Я.З.Неверович, А.М.Резек, Л.П.Стрелкової, Д.Б.Ельконіна й ін. свідчать про те, що в дошкільному віці у дитини утворюються складні функціональні системи, у яких взаємопов'язані емоційні і когнітивні процеси, тобто відбувається перехід від емоційного безпосереднього ставлення до навколишнього світу, до відносин, що будуються на основі засвоєння моральних оцінок, правил і норм поведінки. Розвиток емпатії проходить у процесі реальної взаємодії дитини зі світом, включаючи соціальне оточення, і шляхом засвоєння моральних критеріїв, які регулюють його поведінку в емпатогенних ситуаціях. [17, 41]

Дослідники, що вивчають психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку (Л.І.Божович, А.А.Валантинас, І.В.Дубровіна, Т.П.Гаврилова, К.М.Гуревич, В.В.Давидов, В.М.Поліщук, П.М.Якобсон і ін.) відзначають, що основним підґрунтям формування емпатії в цьому віці є такі психологічні новоутворення як довільність пізнавальних процесів, внутрішній план дій і рефлексія. У цей період розширюються можливості формування емпатії на основі образів уяви. [17, 42]

Л.І.Гаврищак, Г.М.Горбач, І.С.Кон, Д.Ф.Ніколенко, Л.М.Проколієнко, Л.І.Рувинський, Х.Ремшмідт відзначають, що на формування емпатійних почуттів підлітків впливають якісні зміни морального розвитку. Це насамперед перегляд і лібералізація ціннісних уявлень, на основі яких формуються наступні здібності: застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що і до інших; використання загальних принципів моральної поведінки як основи оцінювання себе й інших; здатність враховувати потреби, інтереси і почуття інших так само, як свої власні. Тому саме підлітковий вік є сенситивним для подальшого розвитку і закріплення емпатії в структурі моральних цінностей дитини як стійкої моральної риси.

Емпатія -- це усвідомлення емоційного стану іншої людини і здатність розділити її досвід. В останньому випадку ми фактично відчуваємо ті ж емоції. Це дуже важливо для розумінні та допомоги людині, яка перебуває в складній життєвій ситуації. А надто для розуміння поведінки підлітка, оскільки діти підліткового віку занадто сильно переживають деякі життєві ситуації, вони потребують уваги та допомоги з боку навколишніх близьких їм людей. Співпереживання іншій людині означає дещо більше, ніж жаль до неї чи задоволення її вчинками. Ми глибоко розділяємо з нею такі емоції як радість, страждання, гнів і т. д. Коли ці емоції змушують нас страждати, у нас часто виникає потреба в діях, які допомагають звільнитися від них.

Західна теорія емпатичного альтруїзму пояснює людський альтруїзм в термінах розділеного страждання. Згідно цієї теорії, ми допомагаємо тим людям, які цього потребують, щоб позбавитися від власних страждань, викликаних співпереживанням. Таким чином, соціальна емпатія -- це механізм соціального сприйняття (соціальної перпеції), який являє собою емоційне співпереживання іншій людині.

Емпатія проявляється у формі відгуку однієї людини на переживання іншої. Через емоційний відгук люди пізнають внутрішній стан інших. Емпатія грунтується на вмінні правильно уявити собі, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює оточуючий світ. Її майже завжди інтерпретують не тільки як активне оцінювання суб'єктом переживань і почуттів, але й, безумовно, як позитивне ставлення до партнера.

Як феномен міжособистісного контакту, емпатія регулює взаємовідносини людей і визначає моральні якості людини. В процесі емпатичної взаємодії формується система цінностей, яка в майбутньому визначає поведінку особистості, наприклад таланту, так і від умов виховання, життєдіяльності людини, її емоційного досвіду. Емпатія виникає і формується у взаємодії, в спілкуванні.

В основі емпатії як процесу лежить механізм усвідомленої чи неусвідомленої ідентифікації. Остання, в свою чергу, є результатом дії більш фундаментальної особливості людини -- здатності порівнювати себе, свою особистість, поведінку, стан з іншими людьми. [14, 26]

При аналізі емпатії західні психологи особливо підкреслюють два моменти. По-перше, позитивне ставлення до іншого означає визнання особистості цієї людини в її цілісності. Разом з тим подібне ставлення не виключає негативної реакції суб'єкта на те, що його партнер по спілкуванню переживає і відчуває в даний період часу. По-друге, відчуваючи емпатію до іншого, суб'єкт може залишатися емоційно нейтральним: жити деякий час начебто в світі переживань і почуттів іншого, не формуючи ані позитивних, ані негативних суджень про нього.

Однак проведені російськими психологами експерименти в галузі розуміння людини людиною довели, що піддослідні завжди в тій чи іншій мірі проявляють емоційне ставлення до оцінюваної людини, що підтверджує розроблюване ними положення про наявність у людській психіці єдності свідомості і переживання: відображення дійсності завжди переломлюється через афективне ставлення до неї. [14, 27]

Емоційна форма емпатії виникає, як правило, при безпосередньому сприйнятті переживань іншої людини і в ситуації її неблагополуччя проявляється як печаль, співчуття. Емпатійне переживання може бути з будь-яким знаком стану суб'єкта (позитивним -- радість, задоволення; негативним -- печаль, незадоволення). Логічно, що при переживанні задоволення, радості людина не так гостро потребує емоційного чи дієвого відклику, як в тому випадку, коли вона переживає неблагополуччя.

Когнітивна емпатія інших людей, тим більше емоційна і поведінкова емпатія дозволяє справитися з важкими переживаннями. Чим тіснішими є зв'язки між людьми (наприклад, між друзями, в подружжі), тим більша емпатія можлива між ними. Більше того, форма емпатії також залежить від типу міжособистісних відносин. Якщо когнітивна і емоційна емпатія можлива при будь-яких типах стосунків, навіть між незнайомими людьми, то поведінкова, дієва емпатія взагалі властива для людини гуманної, але при близьких стосунках вона найбільш очевидна.

Емпатія є соціально позитивною якістю, вона підтримується суспільними нормами життя, але може мати індивідуальний, вибірковий характер, коли відгукуються на переживання не будь-якої іншої людини, а тільки значимої. У зв'язку з цим стає зрозумілим і той факт, що при наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу величину емпатії у всіх трьох її формах.

Особливим видом емпатії є етнічна. Це особливість індивіда, яка проявляється в його здатності проникати з допомогою почуттів і переживань в світ людей з однотипною психікою, національними рисами характеру, співпереживати спільні радості і печалі.

Як показують психологічні дослідження, етнічна емпатія важко піддається як формуванню, так і руйнуванню з допомогою раціональних прийомів і засобів впливу на людей (масових мітингів, пропаганди, телебачення і т. д.). [16, 113] Вона зближує людей на несвідомому рівні, а активізується при перебуванні людей в ситуаціях етнічної роз'єднаності в незнайомому оточенні, національному в тому числі). Люди інколи несвідомо шукають собі подібних, з однотипними установками в несвідомому, емоційному, з однотипними звичаями, традиціями, звичками. В ситуації етнічної емпатії різко скорочується період адаптації, підвищується ефективність спільної діяльності людей. Не випадково в США представники різних національностей живуть разом, колоніями - кварталами, вулицями і т. д. Етнічна емпатія є психологічним механізмом збереження нації, народності, розвитку національної самосвідомості, національної культури.

Коли людина відчуває емпатію, вона звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Це є дуже цінним елементом допомоги іншим людям, будь-то близькі, рідні, друзі, або зовсім незнайомі люди. Якщо людина знаходиться в складних життєвих ситуаціях, то вияв емпатії з боку інших може суттєво полегшити її психологічний стан. Істинне співчуття дає мотивацію допомагати іншій людині в її власних інтересах, причому така емпатія виникає природнім шляхом.

Щоб відділити егоїстичне прагнення до зменшення власного дистресу від альтруїстичної емпатії, дослідницька група вченого Бейтсона провела дослідження того, що викликає емпатію. Потім дослідники звернули увагу на те, чи будуть стривожені люди зменшуючи свій власний дистрес шляхом ухилення від ситуації чи вони прийдуть на допомогу іншій людині. Результати послідовно свідчили про одне: емпатія людей в цьому випадку зростає, вони зазвичай прагнуть до емпатії і до надання допомоги.

Дослідження підкреслювали аспекти ситуації, які збільшували чи зменшували вірогідність просоціальних дій. Загалом люди з більшою вірогідністю надають допомогу, якщо володіють необхідними знаннями чи здібностями (наприклад, надання першої медичної допомоги). Окрім того, деякі люди більш, а інші менш схильні надавати допомогу: деяких непокоять будь-які нещастя, які відбуваються за оточуючими, а інші видаються зовсім байдужими до чужого горя.

Психологи вважають, що готовність допомогти визначається багатьма факторами. Наприклад, люди, які мають велику потребу в схваленні, з більшою вірогідністю допомагають іншим, можливо тому, що їм приносить особливе задоволення вираження вдячності. Їх готовність допомогти виявляється з більшою очевидністю, якщо раніше їх вже нагороджували за подібну поведінку. [16, 115]

Найбільш значна спроба дати визначення альтруїстичної особистості була здійснена дослідником Бірхофом і його колегами. Вони розглянули декілька типів особистості, виділених в попередніх просоціальних дослідженнях, і порівняли кількість людей на місці події, які надали чи не надали першу медичну допомогу до приїзду „швидкої допомоги”. Ці дві групи були співставленні з точки зору статті, віку і соціального становища, потім їх порівнювали за особистісними параметрами. В результаті було виділено п'ять компонентів альтруїстичної особистості.

1. Для тих, хто надав допомогу, важливою частиною „Я”-концепції була емпатія. Люди, котрі надали допомогу, також описували себе як відповідальних і комунікабельних, з високим рівнем самоконтролю, з бажанням справити хороше враження, схильних до компромісу і терплячих.

2. Ті, хто надав першу допомогу, вірили в справедливість світу. Люди вважали, що надання першої допомоги є правильною дією і що людина, яка надає допомогу, отримає від цього користь. В цілому, вони сприймали світ як справедливий і передбачуваний і вірили, що хороші поступки винагороджуються, а погані -- караються і люди отримують те, на що заслуговують.

3. Соціальна відповідальність також диференціює тих, хто надає допомогу, а хто -- ні. Людина з високим показником цієї характеристики переконана, що всі повинні намагатися допомогти оточуючим.

4. Альтруїстичні особистості характеризуються як люди з внутрішнім рівнем контролю. Це означає переконання в тому, що людина може поводити себе так, щоб звести до максимуму позитивні результати і зменшити до мінімуму негативні, -- що людина не покладається на удачу, долю чи інші неконтрольовані сили.

5. Люди, які надали допомогу, мали низький показник егоцентризму. Ті, хто не надав допомогу, були в більшій мірі зосереджені на собі і більш схильні до суперництва.

Цікаво, що одні й ті ж п'ять змінних виявилися характерними для людей з різних європейських країн, які брали активну участь у врятуванні євреїв від переслідувань фашистів.

Вчений Борнштейн провів метаналіз 23 досліджень і показав, що чим більше жертва залежить від допомоги інших, тим більшою є вірогідність того, що їй дійсно допоможуть. Для надзвичайно залежної жертви схожість чи відсутність схожості з людиною, яка надає допомогу, втрачає значення. [16, 115]

Ще один не менш важливий механізм у розумінні людьми один одного -- це рефлексія. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія - це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів [7, 169]. На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ іншого [8, 98].

У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної рефлексії, її місце в різних видах професійного мислення і діяльності та взаємозв'язок з професійною майстерністю [6, 130].

Професійна рефлексія психолога-практика спрямована на усвідомлення себе як особистості, як професіонала; усвідомлення своїх дій, поведінки, іміджу та прогнозування наслідків впливу; усвідомлення змісту запиту клієнта; його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту ситуації клієнта та можливих засобів її розвитку; моделювання наслідків і прогнозування дій клієнта тощо. [22, 4].

Здатність до рефлексії формується у суб'єкта поступово і розвинена у різних людей неоднаково. Важливу роль при цьому відіграє ступінь розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку рефлексії. На першому рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвим для цього рівня є мимовольне й постійне спостереження за станом іншої людини, однак оцінювання може бути не завжди адекватним [3, 39]. Велике значення для формування третього рівня рефлексії має інтуїція як здатність бачення особливостей іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначити стан людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття. [4, 81]

Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого внутрішнього світу й поведінки у зв'язку з переживаннями інших людей, учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями і переживаннями іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки. [7, 173]

Для людини, яка перебуває у важкій життєвій ситуації дуе важливо, щоб оточуючі перейнялися її болем або проблемами, щоб допомогти їй. Тому децентрація уваги з потреб власного “я” на потреби й інтереси іншої людини є професійно значущим для психолога. Процес активного соціально-психологічного навчання (АСПН) створює умови для розвитку таких умінь. Цьому сприяє груповий ефект, який виявляється в атмосфері довіри, психологічної підтримки, захищеності, психологічної безпеки. Зворотній зв'язок сприяє груповій інтеграції і дає змогу вийти на на глибинно-особистісні аспекти психіки. Груповий ефект проявляється у феномені наслідування, саморозкриття одних членів групи ініціює саморозкриття інших. Інтеграція групи сприяє зниженню в учасників навчання тривожності, напруженості, почуття психологічної загрози від присутніх. [7, 179]. Таким чином процес АСПН допомагає суб'єктові отримати нові рефлексивні знання.

Важливою складовою особистісної рефлексії є соціальна рефлексія як механізм самосвідомості, акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв'язку з соціальними очікуваннями. Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм і правил, цінностей тощо. Саме цінності розкривають способи бачення світу, є світоглядними, ідеологічними орієнтирами, відіграють суттєву спонукальну роль у життєтворчості. Зіставлення себе зі світом є життєвим самовизначенням особистості. Рефлексія є порівняльно-оцінним механізмом. [23, 123]

Однак бажання і очікування суб'єкта знаходяться у суперечності з засобами їх досягнення. Це обумовлено неузгодженістю суб'єктивно орієнтованих “умовних цінностей” з просоціальними цінностями -- цілями “ідеалізованого Я”. Поняття “умовні цінності” було введено К.Роджерсом. На його думку, вони задовольняють потребу людини у самоповазі. Умовні цінності є одиницями захисної системи особистості. Найголовнішим у формуванні умовних цінностей є створення внутрішньої, не завжди усвідомлюваної системи очікування схвалення (або самосхвалення Я). На думку Т.С. Яценко, самоповага при наявності умовної системи цінностей є відносною. “Умовні цінності” та перифірійні захисти здійснюють функції проміжного ланцюга між базовими захистами та об'єктивною реальністю. Т.С. Яценко виокремлює дві категорії засобів захистів: основні (базові) і ситуативні (периферійні). “Умовні цінності” лежать ближче до базових захистів, ніж “захисні” засоби, пов'язані з ситуацією. “Умовні цінності” і засоби захисту перебувають у складному взаємозв'язку, який може бути зрозумілим лише при цілісному дослідженні свідомих і несвідомих аспектів системи психологічних захистів. [23, 131] Глибино-особистісне пізнання психіки суб'єкта у груповому психокорекційному процесі дає можливість об'єктивувати деструктивний вплив умовної системи цінностей. Робота в групі дає можливість зрозуміти індивідуальну неповторність особистості шляхом пізнання її “умовної системи цінностей”, ірархії за силою значущості для суб'єкта окремих її складових. Психокорекція призводить до перегляду умовних цінностей, реставрації ціннісних орієнтацій індивіда як регулятора певедінки, що в свою чергу збільшує адаптацію суб'єкта до соціального середовища.

Отже, у розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії розгортається на кількох рівнях.

На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.

На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви, її головна ознака -- виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.

Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування. О. Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко вступають у контакт з іншими людьми, уява може «працювати» недостатньо контекстно, що призводить до неадекватного оцінювання внутрішніх станів тих, з ким вони взаємодіють. [3, 122]

Страницы: 1, 2


© 2010 РЕФЕРАТЫ