Відкидаючи американську парадигму й разом з нею принцип методологічного індивідуалізму, західноєвропейська соціальна психологія виявилася перед вибором між методологічним холізмом і системним аналізом.

Системний підхід завойовує все більше число прихильників у західноєвропейській соціальній психології. Це пояснюється його популярністю в науці в цілому. У цей час майже одностайно прийнята точка зору, відповідно до якої суспільство є система відносин між соціальними суб'єктами різного масштабу. Однак далеко не всі соціальні психологи послідовні в реалізації системного підходу. Крім того, думки істотно розходяться по питанню про те, які саме суб'єкти й відносини повинні досліджуватися.

Реальна ситуація така. Більшість соціальних психологів дотримується в основному традиційної американської парадигми й лише декларує свою прихильність системному підходу. Інша група намагається сформувати альтернативний підхід, що умовно можна назвати культурологічним. Його представники прагнуть теоретично обґрунтувати необхідність і можливість застосування системного аналізу в соціальній психології. У цій послідовності ми й розглянемо наявні подання про предмет соціальної психології.

Думка К. Маркса про те, що суспільство є не сума індивідів, а система суспільних відносин, одержала широке поширення в західноєвропейській соціальній психології, хоча й без відповідного посилання на джерело цієї ідеї. Так, у колективній монографії Гессе зі співавторами (ФРН) ми читаємо: "...суспільство є абстрактне поняття для опису відносин між індивідами й групами". Однак питання про те, які саме відносини повинна вивчати соціальна психологія, вирішується ними з позицій методологічного індивідуалізму. З погляду Гессе й співавторів, соціальна психологія - це галузь психологічної науки, призначена для вивчення соціального поводження, тобто взаємодії між двома й більше індивідами. "Предметом соціально-психологічного дослідження, - пишуть вони, - є в першу чергу поводження й переживання індивідів, детерміновані процесом взаємодії суспільства, груп і індивідів".

Аналогічну позицію займає інший німецький соціальний психолог - Р. Бергиус. З одного боку, він називає соціальну психологію наукою про соціальні відносини, з іншого боку - указує, що в центрі її уваги перебувають відносини між індивідами.

Один із провідних соціальних психологів ФРН - М. Ірле переконаний у тім, що психологією соціальна психологія може залишитися в тому випадку, якщо вихідним пунктом для неї буде психологія індивіда. Соціальна психологія для нього, як і для американського соціального психолога Р. Зайонца, - це "наука про поведінкову взаємозалежність". У своїй дослідницькій діяльності М. Ірле послідовно реалізує цю точку зору й виступає як типовий представник когнитивистської орієнтації американської соціальної психології.

Стаючи на позиції методологічного індивідуалізму, прихильники традиційного підходу відповідним чином вирішують і проблему специфіки соціального, і саму проблему предмета. Так, Гессе й співавтори вважають проблему соціального абстрактною проблемою, оскільки, на їхню думку, соціальне - це всього лише предикат від слова "суспільство". Вони розрізняють соціальне у вузькому й широкому змісті. У першому випадку - це інші люди, групи або соціальні інститути як фактори соціального середовища. У другому - це увесь навколишній світ, тому що всякий об'єкт, даний індивідові, так чи інакше зв'язаний через своє значення з іншими людьми, опосередкований суспільством як культурно-історичною системою. У цьому дійсно максимально широкому розумінні соціального не виділяється властиво соціально-психологічний аспект. Не вирішивши це завдання й відмежувавшись від соціології по масштабі соціального суб'єкта, представники традиційного підходу неминуче змушені рухатися в системі понять загальної психології. Але тоді виникає інша проблема - знаходження свого предмета усередині предмета загальної психології.

Аналіз типових точок зору із цього приводу показує, що соціальна психологія фактично втрачає свою самостійність і стає допоміжною галуззю загальної психології. Відповідно до цієї позиції соціальний психолог повинен досліджувати вплив соціального середовища на взаємодії людей. Таку ж допоміжну роль соціальна психологія покликана виконувати й стосовно інших наук, виступаючи як би в ролі представника психології в міждисциплінарному дослідженні. Соціальна психологія визначається як дисципліна, "яка застосовує в соціальній дійсності знання із загальної, диференціальної психології й психології розвитку".

При такому статусі соціальної психології проблема її предмета може вирішуватися тільки емпірично. Наприклад, германські соціальні психологи Бинтиг і співавтори пишуть: "...соціальна психологія є емпірична наука, що займається такими об'єктами, як групи, установки й спілкування". М. Ірле вважає навіть, що предмет соціальної психології в принципі може бути визначений лише операціональне. У підсумку соціальна психологія виявляється наукою, якою займаються соціальні психологи. За словами М. Ірле, "те, що в соціальній психології вважають предметом, визначається через теорії, які, у свою чергу, називаються соціально-психологічними". Визначення предмета, таким чином, виявляється в замкнутому логічному колі. У схожій ситуації, як відомо, виявилися у свій час і американських соціальних психологів, які, по суті, відмовилися від визначення свого предмета.

Відмінність західноєвропейських прихильників американської парадигми полягає в тому, що вони пропонують вирішувати цю проблему практичним шляхом, досліджуючи деякі об'єкти разом із представниками інших наук і ставлячи нові проблеми. Показово в цьому плані судження цитованих вище Гессе й співавторів: "Соціальна психологія, якщо тільки вона прагне уникнути індивідуалізму й психологізму, не просунеться ні на крок без міждисциплінарного співробітництва. У постановці проблем повинні брати участь такі суміжні із соціальною психологією дисципліни, як соціологія, соціологія науки, математика, кібернетика, політологія, а також, у якості мета дисципліни, філософія".

При такій міждисциплінарній орієнтації питання про предмет соціальної психології буде вирішений практичним шляхом, а не як чисто наукове завдання.

У повороті соціальної психології до практики вбачає вихід і Р. Бергиус, на думку якого "центральною проблемою соціальної психології повинні стати практичні питання спільного життя людей". Він пропонує навіть зробити її наукою про тимчасову перспективу людства, що досліджує такі глобальні проблеми, як виховання почуття громадянина Землі, справедливе розподіл природних ресурсів і т.п..

З історії соціальної психології відомо, що найцікавіші глибокі проблеми перед соціальними психологами дійсно ставило саме життя, особливо коли вживають спроби змінити звичний хід подій, рутину соціального процесу. Підтвердження цьому - відомі "діючі дослідження" К. Левина, що здобули в 50-е роки настільки високий авторитет американської соціальної психології. Однак звертання до практичних завдань навряд чи можна вважати головним способом рішення теоретичних проблем. По суті, тут проявляється позитивістська логіка з тією лише різницею, що місце лабораторного експерименту тепер займає соціальна практика. Можливо, така перебудова й виправдана як негайний захід по висновку соціальної психології з вузьких академічних рамок, але запитуються: які питання практиці буде задавати соціальний психолог? Чим вони будуть відрізнятися від питань соціолога, політолога, економіста, нарешті, просто навченого життєвим досвідом практика? Функція теорії в тім і складається, щоб, використовуючи силу абстракції, вичленувати спочатку теоретично, нехай хоча б у вигляді робочої гіпотези, свій предмет, а вуж потім коректувати вихідне подання в експериментальному практичному дослідженні.

Зрозуміло, рано або пізно соціально-психологічний аспект соціального процесу виявиться настільки, що стане очевидним навіть для повсякденної свідомості. Однак наука саме для того й існує, щоб теоретично пророчити цю перспективу й тим самим указати практичні проблеми, у рішенні яких соціальна психологія зможе ефективно брати участь.

Західноєвропейський досвід ще раз переконує в тім, що ключові теоретичні проблеми соціальної психології не можна вирішити з позицій методологічного індивідуалізму, у яких би модифікаціях він не виступав.

Набагато більше плідними виявляються ті концепції, автори яких переборюють обмеження методологічного індивідуалізму, прагнуть до системного аналізу, більш чітко розкривають соціально-психологічний аспект соціального. До їхнього числа ставляться концепції С. Московичи й Г. Теджфела. У них сполучаються й теоретична новизна й практична орієнтація. Додаткову значимість їм надає та обставина, що обоє автора - відомі експериментатори, який не можна дорікнути в захопленні кабінетним теоретизуванням. Разом з тим і С. Московичи й Г. Теджфел явно прагнуть перебороти інерцію емпіризму, що привертає в соціальній психології до методологічного індивідуалізму. Можна без перебільшення сказати, що концепція французького соціального психолога С. Московичи займає на сьогоднішній день особливе місце в західноєвропейській соціальній психології завдяки трактуванню предмета соціальної психології з позицій системного аналізу. Суспільство, по Московичи, - це "система зв'язків між соціальними суб'єктами, груповими і індивідуальними, які самовизначаються через відносини друг до друга".

Московичи справедливо відзначає, що коли соціальне вивчається як прояв присутності інших індивідів або як множинність, то насправді вивчаються не фундаментальні характеристики суспільства, що визначають суть соціальності, а всього лише одна з підсистем суспільства - підсистема меж індивідуальних відносин. Соціальна якість, на думку С. Московичи, детерміновано внутрішніми властивостями системи більше високого рівня - суспільства. Воно має свою структуру, що не визначна через характеристики індивідів; ця структура детермінована процесами виробництва й споживання, ритуалами, символами, інститутами, нормами й цінностями. Це організація зі своєю історією й своїми законами, які не можна вивести із законів інших систем.

Призиваючи до перегляду відносини соціальних психологів до проблеми спілкування, до культури в цілому, С. Московичи пише: "Культура створюється в спілкуванні й через його посередництво; організуючі принципи спілкування відбивають суспільні відносини, які в них імпліцитно втримуються... Соціальне життя є основою й спілкування й ідеології. Вивчення цих явищ - саме те завдання, для рішення якої призначена соціальна психологія".

Говорячи про те, які саме процеси і явища повинна досліджувати соціальна психологія, С. Московичи робить наступну важливу заяву: "Центральним і психологічним об'єктом соціальної психології повинне бути вивчення всього, що ставиться до ідеології й спілкування, їхній структурі, генезису й (функціям. Власною сферою нашої дисципліни є вивчення культурних процесів, які відповідальні за організацію знання в суспільстві, за встановлення меж індивідуальних відносин у соціальному й фізичному середовищі, за формування соціальних рухів (груп, партій, інститутів), за допомогою яких і в які люди діють і взаємодіють, за кодифікацію меж індивідуального й між групового поводження, що створює загальну соціальну реальність із її нормами й цінностями, причини походження яких знову ж варто шукати в соціальному контексті". Підбиваючи підсумок своїм міркуванням про предмет соціальної психології, С. Московичи резюмує: "Отже, область дослідження соціальної психології - це групи й індивіди, які створюють свою реальність (вона, по суті, є їхня єдина реальність), управляють один одним і створюють як зв'язку, що поєднують їх, так і розділяють їхні розходження. Ідеології - це їхні товари, відносини - засіб обміну й споживання, а мова - гроші".Таке розуміння предмета соціальної психології - логічний наслідок розуміння соціального як символічно вираженого, а самого соціального поводження як особливої семіотичної системи. Звідси висновок про специфіку соціальної психології: "Соціальна психологія є наука про поводження, якщо при цьому мається на увазі, що вона займається досить специфічним типом цього поводження - символічним. Саме це різко відрізняє її предмет від предмета загальної психології".

С. Московичи, таким чином, протиставляє своє розуміння соціальної психології традиційному індивідуалістичному, відповідно до якого остання є галузь загальної психології. Його концепція виявляє набагато більшу подібність із соціологічною соціальною психологією (або психологічною галуззю "розуміючої" соціології). Однак між концепцією С. Московичи й символічним інтеракционізмом є досить істотне розходження. Для С. Московичи основу соціального процесу становлять відносини виробництва, обміну й споживання, що складаються між соціальними суб'єктами (соціальними групами в тому числі), а суспільство виступає як система з особливими якостями, не виведеними із системи меж індивідуальних відносин. Якщо в символічному інеракционізмі взаємодія аналізується як самодостатній процес обміну символами, то в Московичи він з'являється істотно інакше. Це видно з його тези про необхідність побудови системної соціальної психології, у якій вивчається взаємодія двох або більше суб'єктів, опосередкована об'єктом. Тим самим відновлюється втрачена символічним інеракционізмом зв'язок символічних, культурних процесів із предметним миром. Теджфел також одним з перших сформулював подання про предмет соціальної психології в системних динамічних поняттях. Він розглядав соціальну психологію як дисципліну, що вивчає "взаємодію між соціальною зміною й вибором", а її центральною проблемою вважав відносини між людиною й зміною соціального середовища. М. Теджфел підкреслював, що взаємодія людини із середовищем - процес колективний, що навіть індивідуальне рішення вирішується системою соціальної взаємодії. Як погоджена дія воно стає можливим завдяки координації оцінок, що даються різними індивідами деякої ситуації. Результатом цієї координації виступає система колективно поділюваних і схвалюваних подань і оцінок. Виникнення нової проблеми неминуче сполучено з конфліктом оцінок - нових і старих. Процес взаємодії оцінок, що лежить в основі ухвалення нового рішення, формування нової, колективно поділюваної оцінки, і становить, по Теджфелу, суть психологічного аспекту соціальної зміни на всіх рівнях соціальної системи. Його й слід досліджувати соціальної психології.

Мабуть, найважливіша особливість підходу Теджфела полягає в тому, що в його роботах ця центральна проблема розглядалася не як проблема індивіда (у наведеній цитаті мова йде про родову людину), а як проблема суспільства, що змінюється через взаємодію груп. Теджфел підкреслював, що в нескінченній розмаїтості ситуацій, через які проходить у своєму житті індивід, він думає, почуває й поводиться відповідно до соціальної характеристики, створюваної різними групами, у які входить. Ця характеристика підтримується у взаємодії із представниками інших груп.

"Соціальне поводження в значній мірі визначається відносинами між групами, характер цих відносин, у свою чергу, обумовлений переважно прийнятими правилами між групового поводження".

Ця принципово важлива позиція Теджфела заснована на переконанні, що подолання методологічного індивідуалізму - принципу аналізу поводження індивіда як генотипу соціальної дії, і розвиток логіки властиво соціально-психологічного дослідження, тобто перехід від вивчення меж індивідуальних відносин до між групових.

Сам по собі заклик до дослідження відносин між груповими суб'єктами соціальної дії не можна не привітати. Однак у цьому випадку виникає істотне питання про те, який максимальний масштаб тієї спільності, яку можна розглядати в рамках соціальної психології. Чи не приведе логіка, по якій рухається подання про предмет у Г. Теджфела, до надмірного социологизации предмета соціальної психології й, отже, до його втрати? Адже приклад подібної трансформації можна спостерігати в соціології, що у спробі дійти до мінімальної одиниці аналізу соціальної системи нерозрізнено зливається із соціальною психологією. Це злиття виглядає майже неминучим, однак трапляється воно не тому, що на рівні міжособистісної взаємодії роль суб'єктивного фактора часто виявляється визначальною: люди дійсно роблять так, як їм здається доцільним, бажаним і т.п.

Тому процес "соціологізації" соціальної психології, так само як і процес "соціалізації" загальної психології, настільки очевидний в останні десятиліття, можна розглядати як зустрічну, що врівноважує тенденцію. Вона стимулюється не стільки розвитком теорії, скільки об'єктивними запитами практики, все більшою необхідністю обліку людського, суб'єктивного фактора при рішенні суспільних проблем. Переважна більшість уже існуючих і знову виникаючих галузей прикладної психології суть не що інше, як варіанти дослідження цього фактора в практичній сфері. І доти, поки соціальна психологія буде тримати у фокусі суб'єктивність, упередженість відбиття соціального процесу, його переломлення в системі цінностей соціального суб'єкта, їй не загрожує втрата свого предмета.

М. Теджфел вирішує проблему змісту предмета соціальної психології, опираючись на своє розуміння соціального процесу як спільної зміни людьми суспільства. Суть соціального для нього складається в співучасті з іншими в сприйнятті миру й впливі на нього. У свою чергу, центральна характеристика співучасті полягає в тому, що, будучи включеним у цей колективний процес, людина мислить погляду норм і цінностей тієї спільності, у яку він включений. Важливо також підкреслити, що процес співучасті Г. Теджфел визначає через поняття очікування й оцінки поводження іншої людини. Очікування й оцінки є індивідуальною стороною норм і цінностей. Без взаємних очікувань і оцінок соціальна взаємодія неможливо. Логіка міркувань Теджфела така. Соціальна психологія повинна розглядати соціальний процес як постійний конфлікт, зіткнення норм і цінностей, процес породження нових норм і цінностей.

Мети дій людей, говорить він, "не можна зрозуміти без аналізу їхніх систем цінностей; засобу - без аналізу нормативних систем". Нові норми й цінності лягають у підставу нової ідеології, нового бачення миру в тієї чи іншій групі. Процес породження цього нового бачення миру представляється йому в такий спосіб. Прагнучи до досягнення якої-небудь мети й використовуючи для цього ті або інші засоби, людина (група) виявляє, що його норми й цінності вступають у конфлікт із нормами й цінностями інших соціальних суб'єктів. Зняття конфлікту можливо двома способами: або людина адаптує свою нормативно-ціннісну систему до інших систем, або, навпроти, прагне їх переробити. Цей конфлікт є однієї з детермінант не тільки створення нової ідеології, але й трансформації самої соціальної системи.

Однак, як відомо, норми й цінності вивчаються також соціологією, етикою, філософією й іншими науками. У чому їх соціально психологічний аспект? Так само як у свій час це зробили Томас і Знанецький. М. Теджфел визначає його через поняття соціальної установки. На його думку, загальна психологія вивчає загальну динаміку формування, фіксації й зміни установки, соціального ж психолога цікавить її предметний зміст, що формується в нормативно-ціннісній системі.

Відмінність соціальної психології від соціології полягає, по Теджфелу, у тім, що соціолог, вивчаючи, соціальну групу як основну соціальну одиницю, прагне до виявлення типового представника даної групи; для нього індивід - це тип, а соціальні установки його цікавлять у тім ступені, у якій вони забезпечують типові реакції. Однак, як справедливо відзначають Теджфел, реально "об'єктивні аспекти соціальних ситуацій функціонують не в психологічному вакуумі, так само як загальні психологічні закономірності функціонують не в соціальній порожнечі". Звідси можна зробити висновок, що стосовно до соціальної установки як реальному регулятору соціальної дії про всі ці розходження можна говорити лише на рівні наукової абстракції.

Треба сказати, що соціальна установка в обох підходах (традиційному і культурологічному) залишається незмінним і наріжним об'єктом дослідження. Будь-який інший об'єкт соціальної психології - групові процеси, спілкування, соціальний вплив і т.д. - досліджується через соціальну установку. Не менш характерно й те, що незалежно від теоретичної орієнтації соціальна установка в західноєвропейській соціальній психології (як і в американській) досліджується як ізольоване відношення до якого-небудь об'єкта, вихопленому із системи соціальних зв'язків. І цей досвід показує, що ще до початку емпіричного дослідження необхідно чітко уявляти собі теоретично функції соціальної установки в більше широкої системі відносин.

Визнає це й Г. Теджфел, указуючи, що соціальна психологія повинна вивчати, як установки й цінності опосередковують взаємодія між широкомасштабними соціальними процесами й масовими соціальними діями. Однак у своїх емпіричних дослідженнях він тяжіє скоріше до методологічного індивідуалізму. Ця тенденція значно підсилилася в його останніх роботах. В одній з них він визначає соціальну психологію вже в більше традиційному дусі - як "дисципліну, що інтегрує дані про психологічні закономірності функціонування індивідів з даними про соціальне середовище різного масштабу, у якій воно відбувається". Він уважає, що предмет соціальної психології не може бути точно визначений. Єдиний аспект, що, на його думку, може бути вірогідно виділений, складається в одержанні даних про те, "як різні соціальні структури, соціальні системи або групи впливають на способи сприйняття індивідом миру, у якому він живе й діє", і про те, як "природа" індивіда (тобто мотиви, емоції, перцепції й інтерпретації) впливає на його життя в групі й відносини між групами.

Знайомлячись із цими формулюваннями, не можна не помітити ряд істотних відступів. По-перше, трохи йде на задній план тема між групових відносин; по-друге, більший акцент робиться на когнітивну сторону взаємодії індивіда й суспільства, а менший - на процес колективної зміни соціальної дійсності, якому надавалося велике значення при рішенні проблеми предмета соціальної психології. На наш погляд, ця еволюція пояснюється головним чином практикою емпіричних досліджень відносин, проведених самим Г. Теджфелом. Таким чином, якщо С. Московичи відмінюється до холістської інтерпретації соціальних відносин, то Г. Теджфел відступає до методологічного індивідуалізму. Як же вирішити проблему предмета соціальної психології, залишаючись на позиціях системного аналізу? Ілюстрацією в цьому плані може служити оглядова робота авторів В. Мертенса й Г. Фуксу "Криза соціальної психології?", опублікована сім років через послу виходу у світло "Контексту...". У ній підводять підсумки здійснення тієї програми, що намітили автори "Контексту...". Опорою для оцінки сучасного стану соціальної психології Мертенс і Фукс обрали схему відносин "індивід - група - суспільство". Розвиваючи логікові Г. Теджфела, вони містять у півночі соціально-психологічного дослідження, крім відносин "індивід - індивід", "індивід - група", "група - група", ще й відносини "група - суспільство" і "індивід - суспільство". На їхню думку, у цій системі можливі п'ять рівнів аналізу; 1) взаємодія " Я-Інший"; 2) вплив соціальних умов (у тому числі груп) на поводження індивіда; 3) вплив індивіда на ці умови; 4) взаємний вплив груп; 5) взаємодія " Я-Інший", опосередковане соціальним контекстом. До числа основних дослідницьких питань Мертенс і Фукс відносять наступні.

1. Як впливає поводження одного учасника взаємодії на поводження іншого, які а) умови соціального впливу й б) наслідку цього впливу?

2. Як вирішується поводження індивіда соціальними умовами (групами)?

3. Як може індивід впливати на соціальні умови, тобто як індивід може впливати на групу?

4. Як групи впливають один на одного?

5. У чому виражається соціальність "Я" (другий рівень аналізу) у взаємодії з "Іншим" (перший рівень аналізу), чиє поводження також соціально обумовлене?

6. Які відносини між нормативними, політичними, економічними факторами суспільства й різних його підсистем?

Перший рівень аналізу, як справедливо вважають автори, є головним у сучасній соціальній психології, що досліджує винятково міжособистісні відносини. Основною метою цього аналізу виступає виявлення умов, які можуть привести до зміни поводження одного з учасників взаємодії. Ставляться питання від першої особи: "Що я повинен зробити, щоб мій партнер по взаємодії погодився із мною, змінив свою установку, слухався мене, ідентифікував себе із мною, уважав мене привабливим і т.д.". Головна особливість даного рівня аналізу - абстрагування від соціальних умов, якими вирішується сприйняття, пізнання, установки й поводження. Відправний пункт аналізу - індивід, поводження якого є функція соціального стимулу. Інші люди при такому підході виступають як соціальні об'єкти, тобто як засіб або перешкода для задоволення яких-небудь потреб індивіда.

Другий рівень аналізу припускає вивчення не просто взаємодії "Я-Інший", а впливів, які організації, інститути, цінності, норми, релігійні, культурні, політичні й економічні фактори роблять на індивіда через різні соціальні групи, якими, наприклад, у процесі соціалізації виступають родина й школа. При цьому враховується вплив таких "об'єктивних факторів", як природні умови. Прикладами можуть служити різні дослідження соціалізації, а в області теорії - концепції соціальної категоризації.

На третьому рівні аналізу індивід розглядається вже не як об'єкт, а як суб'єкт своєї історії, здатний впливати на навколишні його умови. У переважній більшості випадків експериментальна соціальна психологія на цей рівень не піднімається. Виключення становлять дослідження в руслі рольових теорій і теорій символічної взаємодії.

Четвертий рівень аналізу (між групові відносини) у його традиційному виді - це, по суті, поширення закономірностей, виявлених на першому рівні ("індивід-індивід"), на між групові відносини. На думку авторів, на сьогоднішній день даний рівень представлений лише мікросоціологічним аналізом, оскільки соціально-психологічний зміст цього рівня поки не визначено.

І, нарешті, п'ятий рівень - взаємодія "Я-Інший", опосередковане соціальним контекстом. Незважаючи на те, що багато соціальних психологів називають саме цей рівень справжнім предметом соціальної психології, далі декларацій справа не рухається.

Ця оцінка Мертенсом і Фуксом сучасного стану західноєвропейської соціальної психології в загальному справедлива, за винятком оцінки досліджень між групових відносин, які в останні роки розвиваються особливо динамічно. Додамо також, що як і раніше гострими залишаються такі проблеми, як побудова загальної теорії соціальної психології, створення адекватних методів, забезпечення соціальної необхідності соціально-психологічних досліджень.

Література

1. Якимова Е.В. Западная социальная психология в поисках парадигмы: анализ методологических дискуссий 70-90-х годов - М., 1993.

2. Пенто P., Гравії, М. Методи соціальних наук. - К., 2004

3. Науменко Л.И. Особливості соціальної перцепції інтеграції й між групової диференціації. - К., 1992.

4. Московичи С. От коллективных представлений - к социальным // Вопросы социологии. № 2. 1992.

5. Московичи С. Машина, що творить богів. - К., 1998.