Міграція робочої сили (юридичний аспект) (WinWord 97 (на укр языке))

але їх аналіз буде непотрібен тому, що на мій погляд я виділив основні.

Необхідно також привернути увагу до деяких угод, укладених Урядом

України з урядами інших держав. Серед такх хотів би виділити Угоду між

Міністерством РФ по справам національностей та Держкомітетом України в

справах національностей та міграції, яка була укладена 24.10.1997 року.

Цією угодою учасники закріпили інтереси та права громадян сторон, які

проживать за межами своєї держави, але на території протилежної сторони,

тобто українців, які проживають в Россії, та росіян, проживаючих в Україні.

Сторони закріпили також і те, що вони будуть сприяти розвитку цих проблем

та вдосконалювати їх за домовленістю обох сторін - співучасниць.

Найважливішою угодою, яка була укладена Урядом України та Россії

14.01.1993 - є Угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян

України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн". Цією угодою

було покладено початок регулюванню міграції робочої сили сорін. А саме в

статті 4 зазначено, що виїзд та перебування працівників, які здійснюють

трудову діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюється

законодавством Сторони, тобто якщо працівник Росії приїхав до України на

роботу, то він користується законами України і навпаки. Також такі

праціники користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені

законодавством Сторони (ст.6). Така трудова діяльність, як зазначено в

статті 4 повинна оформлюватися трудовим договором, що є дуже важливим

питанням для встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

Перелік зазначених мною документів не є вичерпним, адже хочу

зазначити, що існуючої правової бази України надто мало, я маю на увазі, що

не вистачає наприклад такого дуже важливого закону, як "Про іміграцію",

яким має бути визначено порядок і процедура іміграції в Україну іноземців

та осіб без громадянства, правовий статус імігрантів та повноваження

органів, що забезпечують виконання законодавства про іміграцію. Але через

різні причини законопроект, хоча і внесений на розгляд Верховної Ради ще в

1993 році, - досить не розглядався навіть у першому читанні1. Про це

питання також зазначає кореспондент газети: "Время от времени компетентные

киевские инстанции обращаются к Верховной Раде, с призывами принять наконец

иммиграционное законодательство (желательно, столь же жёсткое, как во всех

странах Европы), а перспектива возникновения в крупных городах африканских,

арабских, индостанских этнических кварталов нелегальных эмигрантов

становится всё более реальной"2. Звичайно, це не прискорює та не ускладнює

як динаміку розвитку національного міграційного законодваства,так і

можливість нормальної координації діяльності у цій сфері відповідних

органів державної влади, а створює труднощі в регулюванні міграційних

процесів тому, що компетентні органи не знають за що "хвататись".

Наприкінці розгляду цього питання я хотів зазначити, що нині

особливої актуальності набувають питання, пов'язані з правовим регулюванням

трудової міграції як на рівні окремих держав, так і в міжнародно -

правовому плані. Так у заключному документі Віденської зустрічі

представників держав - учасниць ОБСЄ (1989 р.) зазначено, що країнам, які

приймають і поставляють робочу силу, необхідно вжити заходів, аби підвищити

надалі економічні, соціальні, культурні та інші умови життя трудящіх -

мігрантів і їх сімей, що законно проживають у країнах - реципієнтах1 .

Положення трудящіх - мігрантів, встановлені у міжнародно - правових

документах, повинні мати універсальний характер. Україна, як і інші

республіки колишнього СРСР, має добиватися їх дотримання з усіма країнами

світу, але поки ще стоїть питання в Європі про прийняття України до

Європейського Союзу, тоді і прийдеться ратифікувати міжнародно - правові

акти і приводити свою нормативну базу у відповідність до них. А це дуже

складна процедура для нашого Парламенту. До цих міжнародно - правових актів

належать передусім Міжнародна конвенція ООН про захист усіх трудящіх -

мігрантів і членів їх сімей (1990р.); Конвенція МОП №97 (1949р.) і №143 про

трудящіх - мігрантів; Європейська конвенція про правовий статус трудящіх -

мігрантів (1977р.). І на сучасному етапі Україна поки що не є учасником

названих вище конвенцій.

Може це і є основною причиною того, що в Україні на цей час досі не

врегульоване питання трудової міграції?

Але якщо подивитись на це питання з іньшої сторони - а чи реально

ратифікувати всі міжнародні конвенції і привести свою нормативну базу у

відповідність до них?

Цей процес на мій погляд триватиме не один десяток років. І хто знає

коли це важливе на сьогоденні питання стане досконалим,

можливо в державі існує набагато більше важливих справ? Хто знає,

час покаже, а нам залишається тільки міркувати.

5. Робоча еміграція громадян України.

Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в

Україну іноземців, визначення шляхів вдосконалення державної

міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку

складних проблем, які потребують вирішення цієї проблеми на

практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

Якщо зазирнути в історію то ще в 60-70 роки трудова міграція

розглядалась, як процес пересування населення між селом та містом, між

малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу, а про

виїзд радянськіх громадян за кордон ніхто і не мріяв тому, що це було дуже

складно і я про це вже говорив а виїзди на роботу за кордон дозволялись

тільки в межах країн соціалістичного табору1.

Ситуація суттєво помінялась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли

в наслідок політичної та економічної трансформації суспільства трудова

міграція українських громадян за кордон стала набувати значних масштабів.

Наукові дослідження та публікації в пресі були зорієнтовані переважно на

виявлення загальних тенденцій розвитку трудової міграції в Україні. Значно

менше уваги приділялось теоретично-методологічному аналізу проблем

виникнення та розвитку зовнішньої трудової міграції, аналізу процесу

адаптації та механізму соціального захисту українських громадян за

кордоном, створенню адекватної нормативно-правової бази регулювання

процесів міждержавного обміну трудовими ресурсами.

Недостатній рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції в

Україні, відсутність чіткого та ефективного механізму управління,

міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в

сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд та низка

питань, яка повинна бути врегульвана в найкоротші строки.

Переходячі саме до проблеми трудової еміграії громадян України за

кордон по - перше треба з'ясувати - які ж саме налідки має ця проблема для

України?

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона

поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна

трудова міграція – складне явище, яке потребує комплексного підходу до

оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних

результатів трудової міграції для України можна назвати:

- сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через

міждержавний обмін робочою силою;

- послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження

соціальної напруги у суспільстві;

- надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити

рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити

матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

- надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових

переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через

створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

- стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників

через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

- підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та

відкритої держави.

В той же час вплив міграційних поїздок на розвиток трудового

потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним.

Серед негативних наслідків трудової еміграції для України назвемо наступні:

- втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

- підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення

іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

- уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв’язку з

чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

- втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в якості

власних заощаджень;

- поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними

агентствами з працевлаштування;

- виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в

зв’язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

- використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких

роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації

та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

- тривала відірваність трудових емігрантів від родини, існування

можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть загинути;

- підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через

міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення

документів на перебування та проживання іноземцями, використання

України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у

розвинуті західні країни.

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в

Україні, на наш погляд, полягають в наступному: Україною досі не

ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації праці присвячені проблемам

регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення

національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних

правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних

органів влади, які регулюють в’їзд, виїзд, перебування та працевлаштування

власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура,

яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських

працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до

відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням

за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже

великим мінусом в розвутку проблем трудової міграції. А саме сьгодні багато

наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове

легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає

цьому.

В які ж саме держави мігрують громадяни України? Перш за все це

страни з якими Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія,

Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як

Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального

добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за

кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави

регулюватиметься їх трудоправовий статус та сойальний захист. Однозначно це

не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання

праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово

особа проживає за кордоном1. Якощо громадянин України постійно проживає на

території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством

останньої.

А якщо громадянин тимчасово перебуває за кордоном? В таких випадках

проблема працевлаштування може мати місце, якщо це не суперечить

законодавству України та країни перебування. Українці можуть працювати за

кордоном внаслідок направлення в іншу держву з метою виконання певної

роботи, або укладення трудового контракту з конткретним працедавцем на

виконання конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню.

Слід відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за

кордоном повинні керуватися нормами міжнародно - правових договорів,

зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі

пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р ; угодою між урядо України та

Росії про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян, працюючих за

межами своїх держав від 14.01.1993р ; угодою про порядок переказу та

виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про

переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від

9.09.1996 р. та іншими угодами. Взагалі я дещо казав про конвенції

міжнародної організаці праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а

мйже в усіх європейських країнах вони застосовуються і на мій погляд є

основною правовою базою для трудящіх - мігрантів. Тобто українці, які

працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати

їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

На мій погляд важливо ознайомитися з Конвенцією про трудящіх -

мігрантів, яка була прийнята в 1949 році. В преамбулі цієї конвенції

ідеться про те, що кожен член Організації Праці повинен ратифікувати її і

привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана конвенція

встановила порядок працевлаштування громадян за кордоном своєї країни, ткож

питання які стосуються надання житла, медичного збезпечення трудящому-

мігранту. Таокж в статті 6 говориться "Каждый член Организации, для

которого настоящая конвенция находится в силе, обязуется предоставлять, без

дискриминации по признаку национальности, расы, религии или пола,

имигрантам, законно пребывающим на их територии, условия не менее

благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные граждане", ця

стаття таким чином встановила рівнсть трудових мігрантів з громадянами

країн, в яких вони прцюють. Також цією Конвенцією було встановлено ряд

інших питань, які стосуються прав трудящіх-мігрантів. І на мій погляд

громадяни, які виїжджають працювати за кордон на законних підставах,

повинні знайомитися зі змістом цієї Конвенції.

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування

не звертають увагу на міжнародні правові нормитому, що майже 85% працюючих

за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що

багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до

себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України

практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій

країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими

шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном;

їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи. Як слід не

маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу,

яку інозеці за відповідну платню, яку одержують наші, ні за що би не

робили. Звідси і випливають проблеми, маю на увазі те, що з ними

обходяться, не як з людьми, не платять гроші не надають житла, а нічого не

поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все,

щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна

пояснити тим, що не можливо пролити їм візу і вони залишаються перебувати

за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини

України з іншими державами, подриваючи авторітет України на світовому

рівні, а точніше опускаючи його все нижче1.

Напркінці розгляду питання, я хочу всеж таки встановити таку проблему

- до якої країни найбільша масса українців виїздить для працевлаштування?

На мій погляд - це Росія. Для де-кого це може показатися странним, але я

спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає

язикового бар'єру, а основна масса трудіщіх-мігрантів не володіє іноземними

мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД.

По-третє у багатьох наших співвітчизників в Росії є родичі, знайомі та інші

зв'зки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до

Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітня платня

набагато вище в де-яких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці

- це Москва, Пітер, Західна Сибір та Дальній Схід2.

Головною привілегію мігрування до Росії є те, що між нашими державами

укладено ряд договорів, про які я вже розповідав.

Для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до

дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди

Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані

російським працедавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці

дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на

роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає

право на оформлення запису в трудовій книжці(згідно угоди між Україною і

Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи).

Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст.6

угоди між Україною і Росієй про трудову діяльність і соціальний захист

громадян України і Росії ,які працюють за межами своїх країн від

14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист

працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що

Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного

зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними огранами

Сторін.

На мій погляд відносини між нашою країною та Росією біль менш

впорядковані і це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати

громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в

розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам

звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

Виходячи з вищевикладеного хочу сказати, що еміграція громадян за

кордон всеж таки позитивно впливає на розвиток України, томущо працівники-

мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що

позитивно впливає на розвиток економіки завдяки ввозимій вилюті. Але, якщо

глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де

що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає

нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

6. Робоча іміграція іноземних громадян та осіб без громадянства та їх

працевлаштування в Україні.

Іміграція - процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так

і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально -

економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які

сформулювалися виключно за рахунок імігрантів - США, Канада, країни

Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони

максимально стимулювали іміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку

держави в усіх напрямках. Але нині ці держави підходять до цієї проблеми

дуже обережно. З одного боку вони зохочують в'їзд в країну певної категорії

мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів,

високваліфікованих робітників, а також певної кількості некваліфікованої

робочої сили , яка виконує непрестижну для корінного населення роботу, про

це я вже зазначав. З іньшого боку в таких державах всіляко обмежується

в'їзд в країну імігрантів , які з погляду внутрішньої економічної ситуації

вважаються небажаними1.

Розвиток в таких країнах іміграції був обумовлений історією , тобто

я хочу сказати те , що ці держави і виникли заздалегідь мігрантам і

міграційні служби в цих країних вже існували багато років тому. Тому на

сучасному етапі ці міграційні слюжби працюють на високому рівні, а держави

мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні процеси.

Державна політика базується на тих засадах , щоб спочатку забезпечити своїх

громадян всіма благами, а якщо ткові ще залишаються, то вони приймають

громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене: при

наявності вільних робочіх місць або при неможливості виконувати цю роботу в

такі держави заволікається іноземна робоча сила, і встановлюються

відповідні квоти на в'їзд іноземців.

Що ж стосується нашої держави , то її геополітичне становище робить

її об'єктом домагання мігрантів. Їх потік - це не тимчасове явище, а

закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну

вдосконалену ситему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику

за короткий період неможливо, тому низка практичних питань, пов'язаних з

регулюванням імграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Як

слід кожен день в нашу державу прибувають громадяни іньших держав з різними

цілями: на навчання, працю, просити притулку. Особливо гостро постяє

проблема регулювання перебування цих осіб на законних піставах в Україні.

Звідси і випливає таке поняття як нелегальна міграція.

На сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу

нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму,

розповсюдженню наркотиків та зброї, є причино спалаху різноманітних

інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином поступово стає

державою накопичувачем нелегальних імгрантів. А який огран держави повинен

слідкувати за цим? Чому масса потенційних мігрантів не проходить

реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів,

встановлюючих регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як

засвідчуює кореспондент Правди України : "Компетентными органами во время

проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными

заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и

местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев,

утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы"1. Як бачимо

виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для

вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в

державі.

Іншою категорією імігрантів в Україну є - біженці. Єдиний існуючий

документ, який регулює становище цієї категорії є закон "Про біженців", але

як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це питання. Але

біженці складають лише не великий відсоток від загальної кількості

імігрантів.

У зв'язку з прибуттям в Країну іноземців та біженців виникає питання

про їх працевлаштування. Стаття 1 Закону "Про правовий статус іноземців"

визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово

перебувають в Україні. Відповідно до ст. 3 цього закону, іноземці мають

такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають

тимчасово(відрядження); імігранті, тобто такі, що перебувають в Україні з

метою постійного проживання, або тимчасвого працевлаштування; крім того

відповідно до Закону "Про біженців", встановлюється ще й статус біженця, як

я вже зазначав. Як слід із закону випливє дві категорії легальних

мігрантв: особи, які імігрують в Україну на постійне проживання та особи,

які імігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін.

Порядок в'їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного проїзду через її

територію іноземних громадян, оформлення документів на право перебування в

Україні, пересування по її території тощо регламентується Правилами

в'їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її

територію.

Якщо ж особа саме приїздить в Україну з метою працевлаштування то

щодо таких осіб Закон "Про правовий статус іноземців", закріплює, що

іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іншої держави і

не є громадянами України. Трудова діяльність іноземних громадян

допускається на підставі трудового договору або контракту. Стаття 8 того ж

закону передбачає наступні основні положення щодо трудової діяльності.

Перше проголошує, що іноземці мають рівні з громадянами України права та

обов'язки в трудових відносинах , якщо інше не передбачено законнодавством

України та міжнародними договорами України (ч.1ст.8). Друге положення

передбачає, що іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право

працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися

іньшою трудовою діяльністю на падставі і в порядку, встановленому для

громадян України (ч.2 ст.8). Третє полягає в тому, що іноземці, які

імігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть

займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому

порядку дозволу на працевлаштування.

Іноземні громадяни, які мають намір займатися трудовою діяльністю,

повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з п.1 Тимчасового

положення проумови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів на

прцевлаштування в Україні, затвердженого наказом Мінпраці України від 5

травня 1993 року №27 дозвіл на працевлаштування оформляється іноземним

громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні виконувати

цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання

праці іноземних робітників1.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності і

господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на

території України, можуть використовувати працю іноземних громадян лише за

наявності у них названого дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними

договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті 3 тимчасового

положення міститься перелік груп іноземних громадян, яким дозвіл на

працевлаштування не потрібен. До них належать: іноземні громадяни, які

мають посвідку на проживання в Україні; представники іноземного морського

(річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, котрі обслуговують їх на

території України; працівники зарубіжних органів масової інформації,

акредитовані для роботи в Україні за фахом; працівники аврійно-рятувальних

служб для виконання термінових робіт.

Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен

перевищувати чотирьох років. Він оформляється і видається Республіканським

центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України для

роботи на зазначеному підприємстві, в установі, організації на певній

посаді. Також слід відмітити, що особи, які прибули в Україну в приватних

справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не мають і

дозвіл вони не можуть отримати. Також дозвіл не видається, якщо: у поданих

документах для видачі дозволів містяться положення, що суперечать нормам

чинного законодавства та міжнародним договорам України; контрактом

передбачені умови праці громадян інших держав гіршими ,ніж громадян

України, які працюють за аналогічним фахом; повідомлені завідомо

неправдиві відомості.

Назвиний мною дозвіл є підставою для видачі іноземному громадянину

візи на в'їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української візи

і права на працевлаштування набагато слабше розвиненицй ніж в країнах ЄС. Я

хочу сказати, що дуже важко майже практично неможливо отримати візу та

дозвіл на працевлаштування громадянину України наприклад в посольстві

Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль за

такими особами. А якщо громадяни зазнчених країн захочуть отримати візу та

дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не забере, хоча

якщо розглянути цю проблему з іншого боку - ви знаєте як працюють наші

державні органи, надто повільно.

А що може бути, якщо іноземець не отримаши дозволу почне працювати? В

статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року

зазначено, що у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства

без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ,

організацій, незалежно від форм власності, держана служба зайнятості стягує

штраф за кожну таку особу у 50-тикратному розмірі неоподаткованого мінімуму

доходу громадян. Законодавець таким чином встановив санкцію за порушення

зазначених правил використання іноземної робочої сили. А громадянин, який

оформився без належного дозволу на працевлаштування, підлягає негайному

виселенню з країни1.

Якщо звернути увагу на працевлаштування громадян Росії в Україні,

слід відмітити, що цей порядок передбачений в Угоді між урядом України і

Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і РФ,

які працюють за межами своїх держав, про яку яку я вже згадував. Для них

встановлена спрощена спрощена процедура працевлаштування. Відповідно до

Угоди трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором

(контрактом), укладеним з працедавцем згідно з законодавством країни

працевлаштування. Працедавець реєструє укладені договори в відповідних

установах, якими є - Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні,

а також міст Києва і Севастополя. Реєстрація контракту в регіональному

центрі зайнятості є достатньою підставою для оформлення працевлаштування

російських громадян.

І на останок хотілося б зазначити, що з кожним днем посилюється

процес інтернаціоналізації виробництва, зростає число працівників-

мігрантів, які працюють на території України, яле існуючих нормативно-

правових докуметів не вистачає, щоб врегулювати всі недоліки. О.Ярошенко

пропонує доповнити КЗпП новою главою "Правовий статус іноземних громадян,

які працюють в Україні". З цим твердженням мені здається треба погодитися і

зробити відповідні висновки. А щодо обмеження небажаної міграції, Україна

повинна запровадити квоти на в'їзд іноземних громадян, тому що в першу

чергу потрібно забезпечити роботою вітчизняних спеціалістів, а вже потім

залучати до праці в Україні працівників-мігрантів.

7. Висновок.

Результати моєї роботи надали змогу сформулювати теоретичні

положення та історію розвитку міграційних процесів у світі і на Україні, а

також сучасне регулювання механізму управління процесами трудової міграції

в Україні.

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що

Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний

простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів

міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці

- це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє

надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим

проблемам сьгодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами,

що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на

початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була

інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття

незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої

спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на

шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв’язків сприяв

значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової

міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної

політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України ,

неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого

рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть

поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим

явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії,

Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох

інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні

процеси - понад шести тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в

Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку

зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою

міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної

міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку

продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня

регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між

Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на

міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення

ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою на мій погляд

необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 “Про

трудящих-мігрантів” (1949р.) та Конвенцію №143 “Про зловживання у сфері

міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей” (1975р.),

де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового

забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. Без

підписання названих законодавчих актів Україна не може розглядатись як

рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та

відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління

трудовою міграцією, для чого необхідно:

прийняти проект Закону України “Про трудящих-мігрантів”;

створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов’язки

організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за

кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з

працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції

та імміграції для України;

розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою

підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане

вербування та контрабанду робочої сили;

організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських

дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності

наших працівників-мігрантів;

створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу

інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями

працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики

повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх

зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по

визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з

міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного

обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання

міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись на

досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

8.Список використаної літератури.

1. Конституція України від 28.06.1996 року.

2. Кодекс законів про працю України станом на 1.02.2000 року // Харків,

"Одиссей" 2000 рік.

3. Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року.

4. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 року.

5. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян

України" від 21.01.1994 року.

6. Закон України "Про біженців" від 24.12.1993 року.

7. Закон України "Про громадянство" від08.10.1991 року і його нова редакція

від16.041997 року.

8. Угода між Урядом України і Укрядом Російської Федерації "Про трудову

діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за

межами кордонів своїх жержав" від 14.01.1993 року.

9. Угода "Про спільну діяльність" між Міністерством Російської Федерації по

справамн аціональностей та федеративним відносинам та Державним

Комітетом України по справам національностей та міграції від 24.10.1997

року.

10. Конвенція МОП №97 "Про трудящіх мігрантів" від 01.07.1949 року.

11. Конвенція МОП "Про трудящіх-мігрантів" від 24.06.1975 року.

12. Піскун О.І. "Основи міграційного права". Порівняльний аналіз:

Навчальний посібник - К.:"МП Леся", 1998 - 360с.

13. Авдокушин Є.Ф. "Международные экономические отношения".Учебное пособие,

информационно внедрический центр "Маркетинг", Москва 1997 год.

14. А.Клюєв "Проблеми міграції", Бізнес-Інформ №1-2'99, стор 19.

15. О.Леонтенко "Проблеми становлення й розвитку трудової еміграції з

України",//Україна:аспекти праці.Науково-практичний та соціально-

політичний журнал, К.1999 рік №5 стор 28-32.

16. С.Б.Чехович "Правове регулювання міграційних процесів в Україні",

автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к.ю.н.

17. Г.П.Середа "Міжнаціональні відносини", Урядовийкур'єр №177, 28.09.2000

рік.

18. В.Новик "Іміграція:пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6,

1999 рік.

19. Абу Салех Мухамед "Проблеми правового регулювання міжнародної трудової

міграції в Україні", Правова держава №9, 1998 рік.

20. М.Колісник "Біженці та мігранти", Правда України, №61, 2 липня 1999

рік.

21. Г.Фединяк "Регулювання працевлаштування та соціального захисту

громадян України за кордоном", Право України №2 1998 рік.

22. О.Саєнко "Украинцы за границей", Зеркало недели, №36, сентябрь 1999год.

23. В.Холмовой "В Москву!?", Данкор-Сумское обозрение, 6,10.02.2000год.

24. О.Ярошенко "Правове регулювання праці іноземців в Україні", Право

України №11, 1998 рік, стор. 103-105.

25. О.Заржицький, О.Сидоренко, В.Башмаков "Правове регулювання

працевлаштування іноземних громадян в Україні", Право України №2, 1997

рік, стор.55-57.

26. В.Новик "Іміграція: пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України

№6, 1999 рік, стор.61-63.

27. О.Ємельянова "Где же находятся иностранные студенты?", Правда Украины,

№90,14.09.1999год.

-----------------------

( Є.Ф. Авдокушин, "Міжнародні економічні відносини", стор-102.

[1] А.Клюєв. "Проблеми міграції", БізнесІнформ № 1-2 '99, стор. 19

1 О.І. Піскун, "Основи міграційного права", стор-223

1 О.Леонтенко, "Проблеми становлення й розвитку трудової еміграції з

України", //Україна: аспекти праці.Науково-економічний та суспільно-

політичний жирнал, К.1999р. №5 стор-28

1 С.Б.Чехович "Правове регулювання міграційних процесів в Україні",

автореферат-дисертації на здобуття наукового ступеня к.ю.н.

1 Г.П.Середа, "Міжнаціональні відносини", Урядовий кур'єр № 177,

28.09.2000р.

2 В.Новик "Іміграція:пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України № 6,

1999р.

1 О.І. Піскун, "Основи міграційного права", стор-212

1 Абу Салех Мухамед "Проблеми правового регулювання міжнародної трудової

міграції в Україні", Правова держава, №9 1998 рік.,стор 403.

1 О.І.Піскун "Основи міграційного права", стор. 222

2 М.Колісник, "Біженці та мігранти" Правда України, №61, 2 липня 1999р.

1Абу Салех Мухамед "Проблеми правового регулювання міжнародної трудової

міграції в Україні", Правова держава, №9 1998 рік. Стор.401

1 О.леонтенко "Проблеми становлення і розвитку трудової еміграції з

України", Україна:аспекти праці.Науково-політичний та соціально-економічний

журнал К 1999р., №5 стор 28

1 Г. Фединяк "Регулювання працевлаштування та соціального захисту громадян

України за кордоном", Право України №2, 1998 рік.

1 О.Саенко "Украинцы за грницей", Зеркало недели, №36, сентябрь 1999г.

2 В.Холмовой "В Москву!?", Данкор-Сумское обозрение, №6, 10.02.2000р.

1 В. Новик "Іміграція: пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6,

1999 рік, стор.61-63.

1 О.Ємельянова "Где же находятся иностранные студенты?", Правда України,

№90 14.09.1999 рік.

1 О.Ярошенко "Правове регулювання праці іноземців в Україні", Право України

№11 1998 рік, стор.103-105

1 О.Заржицький "Правове регулювання працевлаштування іноземних громадян в

Україні", Право України№2,1997 рік.

Страницы: 1, 2