Туриз як галузь світового господарства

призвів до розширення міжособових зв'язків між і усередині

регіонів.

* Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і

технологічний прогрес в області телекомунікацій.

* Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і

спрощення прикордонних формальностей.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язаний із збільшеним

впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни

міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

. Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб

для забезпечення зайнятості. Позитивний вплив туризму на економіку

держави відбувається лише у тому випадку, коли туризм в країні

розвивається всесторонньо, тобто не перетворює економіку країни в

економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму

припускає, що туризм в країні повинен розвиватися паралельно і у

взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі,

обслуговуючі сфери туризму.

. Із зростанням зайнятості у сфері туризму ростуть доходи населення і

підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної

інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм

слід розглядати, погодившися з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до числа трьох найбільших галузей,

поступаючись нафтовидобувній промисловості і автомобілебудуванню, питома

вага яких в світовому експорті 14% і 11% відповідно. В 2000 році сумарний

дохід країн світу від міжнародного туризму складав 10% від загального

об'єму світового експорту і 6% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення

зайнятості населення, розширення міжособових контактів зростає.

Велику увагу розвитку іноземного туризму надається не тільки на

національному рівні. Ці питання знаходяться в центрі уваги міжнародних

організацій. В цьому контексті слід вказати на такі найважливіші міжнародні

угоди, як (14(:

> Заключний акт Хельсинської Наради по безпеці і співпраці в

Європі в 1975 р., в якому значний розділ присвячений співпраці

країн — учасників цієї Наради в розвитку міжнародних туристських

зв'язків;

> Манільська декларація по світовому туризму, прийнята Всесвітньою

конференцією по туризму, що проходила в Манілі в 1980р.;

> Гаагська декларація Міжпарламентської конференції по туризму, що

проходила в 1989 р.

> Документ Акапулько (1982г.)

> Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985г.)

Узагальнюючи діяльність багатьох розвинених країн у сфері туризму,

Комісія ЄС опублікувала прогноз основних тенденцій розвитку туризму.

Зокрема, в ньому наголошується, що:

o В Європі доведеться витримувати жорстку конкуренцію за доходи від

туризму, яка буде вимагати від європейської індустрії туризму

підвищення якості послуг, що надаються.

o Витрати на всі види подорожей і, в першу чергу, витрати на

транспорт, збільшуватимуться швидше, ніж інші статті сімейного

бюджету. Подорожі стануть більш частими, але менш тривалими,

оскільки витрати на одну поїздку знизяться. В цілому ж витрати на

подорожі зростуть за рахунок споживання більш якісного

відпочинку.

o Число поїздок збільшуватиметься за рахунок міжконтинентальних

подорожей з Європи до Америки, Азії і Океанії.

o Сезонні зміни ринкової кон'юнктури в найближчому майбутньому

перестануть бути проблемою для індустрії туризму, оскільки вдалий

маркетинг сприятиме їх вигідному використанню. Для цього буде

потрібно активна співпраця між державами і приватними

туристськими структурами.

o Використання повітряного транспорту розширятиметься швидше

завдяки збільшенню числа зручних прямих рейсів.

o Групи, включаючи сімейні, зменшуватимуться і вибиратимуть все

більш гнучку програму відпочинку.

o По мірі все більш активного упровадження комп'ютерних систем

бронювання зменшуватимуться терміни бронювання.

o Активніше за інші подорожуватимуть дві вікові групи: люди

похилого віку і молодь.

o Продовжуватиме рости попит на туризм, пов'язаних з відвідинами

культурних визначних пам'яток, а також з активним відпочинком.

o Стан навколишнього середовища стане одним з домінуючих чинників в

залученні туристів, особливо в сільських і прибережних районах.

o Маркетингова сегментація ринку стане більш чітко вираженою.

Пропозицію необхідно буде підстроювати під потреби кожної групи

споживачів.

Нами було проведено ряд досліджень. Метою проведених нами досліджень

було:

1. встановити залежність між станом економіки країни (за основу

використовувався показник обсягу ВНП країни) і кількістю прибулих

в країну іноземних туристів;

2. встановити вплив на стан економіки (за основу використовувався

показник обсягу ВНП країни) таких показників як кількість прибулих

в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від прибулих

іноземних туристів.

Досліджувані країни ми розділили по регіонах для отримання більш

об’єктивних результатів. Для отримання результатів використовувалася

комп’ютерна програма Econometric Views.

1. Європа:

Дослідження 1.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і

кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера

використовувались показники 25 європейських країн.

Висновок: з отриманих результатів можна зробити наступні висновки, що:

. між економічним станом країни і кількість прибулих не існує

залежності;

. існують більш важливі фактори які впливають на показник прибуття

міжнародних туристів:

o унікальний клімат;

o багата культурна спадщина;

o політичне становище в середині країни;

o легкість/важкість відкриття віз і вирішення документальних

проблем;

o розташування міжнародних центрів туризму;

o галузева структура туристичного сектора країни.

Дослідження 1.2. Метою було встановити вплив на стан економіки (за

основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як

кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від

прибуття іноземних туристів.

GNP = 27,843019 + 0,069783PROFIT + 0,209102TOURIST (3.1)

Висновок: при збільшенні показника прибуття міжнародних туристів на 1

одиницю, показник обсягів ВНП буде збільшуватись на 0,209102. Саме тому

найефективнішим для економіки країни буде збільшення показника прибуття

міжнародних туристів, а не збільшення доходу від туристичної діяльності і

сфери послуг в ній. Країна має проводити політику заохочування міжнародних

туристів, шляхом оновлення туристичного продукту, організовуючі нові

туристичні маршрути і поліпшуючи інфраструктуру.

2. Америка:

Дослідження 2.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і

кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера

використовувались показники 20 країн.

Висновок: з отриманих результатів можна зробити висновок, що економічна

ситуація в країні на 90% впливає на обсяг прибулих туристів і всього лише

на 10% впливає кліматичні та інші негативні фактори. Отже можна

стверджувати, що лише покращивши своє економічне становище і стабілізувавши

політичне становище в середині країн, цей регіон може розраховувати на

збільшення обсягів прибуття міжнародних туристів.

Дослідження 2.2. Метою було встановити вплив на стан економіки (за

основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як

кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від

прибуття іноземних туристів.

GNP = 0,5079 + 160,7181PROFIT – 4,9231TOURIST (3.2)

Висновок: при збільшенні доходу від туристичної діяльності на 1, обсяг

валового внутрішнього продукту буде збільшуватися на 160,7181. Тому урядам

країн цього регіону треба проводити політику направлену на збільшення

доходу якій отримують від туристичної діяльності. Вони повинні вибрати

правильний метод ціноутворення (докладніше в розділі 5) при яких збільшення

витрат на туристичні послуги не призведе до зменшення обсягів прибуття

туристів в цей регіон.

3. Азія:

Дослідження 3.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і

кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера

використовувались показники 20 країн.

Висновок: з отриманих результатів можна зробити висновок, що економічна

ситуація в країні на 84% впливає на обсяг прибулих туристів. Тому можна

зробити припущення що зв’язок є слабким. В азіатському регіоні існує багато

інших негативних факторів які впливають на обсяги прибуття туристів.

Дослідження 3.2. Метою було встановити вплив на стан економіки (за

основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як

кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від

прибуття іноземних туристів.

GNP = 287,6886 + 204,6204PROFIT + 3,3755TOURIST (3.3)

Висновок: при збільшенні доходу від туристичної діяльності на 1, обсяг

валового внутрішнього продукту буде збільшуватися на 204,6204. Доцільно

буде проводити політику збільшення прибутку від туристичної діяльності

шляхом вибору правильного методу ціноутворення.

РОЗДІЛ 4

Економічний вплив туризму

Оцінка економічного впливу туризму грунтується на витратах туристів.

Дуже важливо розглядати різні аспекти економіки, на які відбувається вплив

з боку витрат туристів.

Розрахунок економічного впливу витрат туристів виконується за допомогою

мультиплікаторів.

Так як місцеві фірми залежать від інших підприємств-постачальників, усі

зсуви в витратах туристів в туристичній місцевості призведе до змін на

виробничому рівні економіки, прибутку, зайнятості, обмінного курсу.

Мультиплікатор туризму – це відношення змін одного з ключових

економічних показників, наприклад, виробництва (зайнятості, прибутку) до

зміни витрат туристів.

Рис 4.1. Мультиплікаційний процес (7, с. 71(

де І – імпорт,

Д – внутрішнє надходження;

МБ – місцевий бізнес;

У – уряд.

Існує деякій коефіцієнт, на який треба помножати втрати туристів. Для

оцінки загальної зміни виробництва їм є мультиплікатор виробництва. Для

оцінки зміни загального прибутку використовується інший коефіцієнт, на який

теж повинні помножатися витрати туристів.

З рис. 4.1 видно, що витрати в першу чергу йдуть на туристичні

підприємства, які безпосередньо обслуговують туристів. Далі ці кошти

витрачають фірми. Частину грошей з економічного обороту йдуть на оплату

послуг, які пропонують туристичні підприємства, які знаходяться в іншій

місцевості. Гроші, які туристи витрачають на ці послуги, в подальшому не

відіграють ніякої ролі в генеруванні економічної діяльності. Тому кількість

грошей, які активно циркулюють в місцевій економіці, скорочується на цю

суму. Гроші, які залишилися, використовуються на оплату праці, виплату

податків та інших зборів. В кожному циклі видатності деяка частина грошей

осідає у місцевого населення у вигляді прибутку (заробітна плата, дохід і

інше). Деяка частина грошей накоплюється і завершує свій оборот в

економіці. Дохід, який не накоплюється, витрачається на оплату імпорту і

йде у вигляді податків в бюджет уряду. Таким чином, з кожним разом дохід

зменшується і відбувається втеча капіталу з системи. Прибутки витрачаються

в великій кількості в результаті подальшого генерування економічної

діяльності за рахунок витрат туристів.

Але треба відокремлювати мультиплікатор від акселератора. Перший – це

відношення нових інвестицій до збільшення виробництва та прибутків, і інший

– це відношення додаткового споживання до виробництва та прибутків.

Математично мультиплікатор виражається такою формулою (7, с. 72(:

К = 1 / (1 - МРС)

(4.1)

де МРС – гранична схильність до споживання;

1 – МРС – гранична схильність до накопичення.

Для оцінки впливу витрат туристів на дохід, зайнятість та імпорт

розроблені різні моделі розрахунку мультиплікаторів. Одну з таких моделей

розробили Арчер та Оуен в 1971 р. (7, с.73(:

(4.2)

де j – категорія туристів, j = 1,…,N;

і – види підприємства, i = 1,…,n;

Qj – частина витрат, які припадають на туристів j-го типу, в

загальних витратах;

Kij – частина витрат які виробляють туристи j-го типу через

підприємства і-го типу;

Vi – прямі та побічні прибутки, генеровані одиницею витрат

підприємства і-го типу;

Хі – частина витрат місцевого населення, які припадають на

підприємства і-го типу, в загальних споживацьких витратах;

Zi – частина від Хі, яка стосується зони, яка вивчається.

При оцінці значення мультиплікатора дуже важливо вибрати не лише

методику, але й вид мультиплікатора. Кожен вид виконує свої специфічні

функції.

Мультиплікатор продажу вимірює додаткові обороти бізнесу в результаті

збільшення витрат туристів (7, с. 73(.

Мультиплікатор виробництва вимірює об’єм додаткового виробництва в

економіці за рахунок збільшення витрат туристів(7, с. 73(.

Оцінка мультиплікатора за допомогою ще одного підходу (витрати-випуск)

порівняно з попередніми моделями, які базуються на принципі часткової

рівноваги, базується на принципі загальної рівноваги. Згідно цього принципу

економіка туристичної місцевості виражається в матричній формі. Зміна

витрат, яка викликана витратами туристів, можна визначити за формулою (7,

с. 74(:

(Р = В(І - КА)-1(Т

(4.3)

де Р – витрати;

В – матриця коефіцієнтів витрат, В = m(n;

І – матриця ідентичності (в елементарній алгебрі І = 1);

К – матриця, де значення по діагоналі відображають рівень

конкурентного імпорту, які пов’язані з кожним сектором економіки,

яка при звернені до матриці А скорочує компонент внутрішнього

випуску на необхідну кількість;

А – матриця міжгалузевих угод в економіці;

Т – витрати туристів.

Цей метод можна застосовувати також для визначення зайнятості в

залежності від збільшення витрат туристів. Тоді модель приймає такий вигляд

(7, с. 74(:

(L = Е(І - КА)-1(Т

(4.4)

де L – зайнятість;

Е – матриця коефіцієнтів зайнятості, Е = m(n.

Мультиплікатор доходів вимірює додаткові доходи (заробітна платня,

орендна платня, відсотки від позик і прибутку), що утворюються в економіці

в результаті збільшення витрат туристів.

Мультиплікатор зайнятості характеризує кількість робочих місць,

створених за рахунок додаткових витрат туристів.

Туризм - це багатопродуктивна індустрія, безпосередньо пов'язана з

великим числом секторів економіки і для розрахунку мультиплікатора потрібна

велика база даних (7, с. 74(.

Існуючі моделі розрахунків мультиплікатора міжнародного туризму мають

недоліки, які долаються на практиці.

Обмеження, пов'язане з нееластичністю пропозиції, може стати стримуючим

чинником при пропозиції необхідної кількості і якості товарів і послуг при

збільшенні витрат туристів. Якщо зайвий попит не задовольняється місцевим

виробництвом, то додаткові витрати туристів створюють інфляцію і бракуючі

продукти і послуги імпортуються. Тому розмір мультиплікатора скорочується.

Багато видів мультиплікатора по своїй природі статичні і негнучкі. Для

усунення цих обмежень можуть бути побудовані динамічні моделі. Обмеженість

моделі полягає в тому, що виробнича функція і функція споживання лінійні і

характер внутрішньосекторних витрат стабільний, звідси і припущення, що

додаткові витрати туристів надають таку ж дію на економіку, як і рівна

кількість попередніх витрат. Отже, коли збільшується виробництво,

передбачається, що товари купуватимуть в таких же пропорціях, що і раніше,

без урахування рівня майбутніх заощаджень. Статичність мультиплікатора

також не враховує тривалість часу мультиплікативної дії на економіку.

Значення мультиплікатора різні залежно від характеру місцевої економіки

і міри взаємозв'язаної різних її секторів. Для розробки політики і

планування мультиплікатор доходу, наприклад, є найціннішим, оскільки він

забезпечує інформацією про національний дохід перш, ніж проведені продукція

або оборот.

Докладний аналіз мультиплікаторів проводиться з метою аналізу

ефективності інвестицій державних або приватних секторів в туристські

проекти на національних і регіональних рівнях, перевірки відносних величин

дії різних видів туризму і дії туризму в порівнянні з іншими секторами

економіки.

РОЗДІЛ 5

Ціноутворення в туризмі

Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю

продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки

майбутнього попиту (7, с.140(.

Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому

перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла

зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в

вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.

Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на

витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат

на створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відносно

легкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих

постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують

на ринку конкуренти.

Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і

визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених

інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах

бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що

інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають

на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.

Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару та

запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються

досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту,

одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не

втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб

туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.

Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучким

ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності

від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми

практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів

в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад,

студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або

транспорт.

Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових

номерів є різною в залежності від виду з вікна.

Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при

наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні

підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не

виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає

постійної уваги к фактору ринку.

У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення:

“зняття вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно

від цінового фактора відображено на рис. 5.1.

[pic]

Рис 5.1. Рух рівня цін залежно від методу ціноутворення

на нові послуги (1, с. 246(

“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку

послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться

платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків”

більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на

дослідження та розробку нових товарів.

Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить

популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження,

за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок

часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття

вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж

фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді

ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається

зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше

існування.

“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького

рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в

даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на

ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які

прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та

зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до

середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.

Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко

розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких

умов (1, с. 247(:

. власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких

цінах була можливість отримати необхідний прибуток;

. необхідно, щоб на ринку склалася така ситуація, коли конкуренти не

встигнуть відреагувати на зниження ціни. Якщо в гру вступають

конкуренти, ризик банкрутства фірми сягає верхньої межи.

Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги.

Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

1. Ціна “нетто”, в тому числі:

. вартість окремих видів послуг, що склалася у

конкретних виробників послуг;

. непрямі податки на окремі види послуг.

2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:

. поточні витрати туристичних фірм на розробку

туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм

обслуговування туристів у процесі реалізації туру;

. прибуток туроператора з урахуванням податкових

платежів з прибутку;

. комісійна винагорода на користь турагента та інших

посередників, які беруть участь в реалізації туру;

. сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів

та туристичних груп.

3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.

[pic]

Рис 5.2. Відпускна вартість пакету туристичних

послуг (1, с. 85(

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і

ціни туру використовується два варіанти цін (рис. 5.2):

. Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість”

турпродукту;

. Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види

послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість,

готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості

пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування

туристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто”

додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої

діяльності.

Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора,

всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим

посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і

туристичних груп, суму ПДВ.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається

за формулою:

Ц = (((Ві + (Ні) + (Вп + П + К + Вчі + (Зн(к))(1,2(/Чт, (5.1)

де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

(Ві – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором,

грн.;

(Ні – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П – прибуток туроператора, грн.;

К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує

турпакети (без урахування ПДВ);

Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів,

грн.;

(Зн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;

Чт – чисельність туристів у групі, осіб;

1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з

маржинального доходу.

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці

(грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові

одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку,

вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру. Від величини

вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить,

наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.

Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати

(ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни

«брутто».

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

. ціна пакета на одного туриста;

. ціна пакета на групу туристів;

. диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності

туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами

туру.

Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення

загального обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих

туродіб.

У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його

обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого

прибутку»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється фірмою у відсотках до

ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в

межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але

насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру.

Що стосується великих підприємств («САМ», “Гамалія”, “Альбіон”), то вони

мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України,

але водночас вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постійних

витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції

різних видів турів та окремих туристичних послуг. За спрямованістю

туристських потоків розрізняють туризм внутрішній — подорожі громадян у

межах власної країни; закордонний туризм — виїзд громадян за межі власної

країни з метою відвідання інших країн; іноземний туризм — прийом і

обслуговування іноземців, туристів, що при були з інших країн.

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм

ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні ціни

закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина

витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи —

частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за

діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті,

(найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при

реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються,

туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в

національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і

конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для

розрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.

Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли

оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що

подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної

ціни часто додає певну валютну надбавку, що у більшості нині діючих фірм

оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з

іноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються

всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, підстави для

платежів тощо.

При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних

витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 червня 1999

р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до

собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових

результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів

туристичної діяльності» (13(.

У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові

ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою

туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання

прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з

відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода,

перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизняним чи

іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних,

комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на

виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові

(1, с. 90(:

Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він

(5.2)

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур-

фірми — ЗО - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги,

опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. —

близько 20%.

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на

рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з

відрахуваннями на соціальні заходи.

Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними

турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати

виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво

відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими

факторами. Некоректний розподіл умовно-постійних витрат спричиняє помилки у

планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників

діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим

є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального

доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними

угодами й контрактами.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через

посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди

посередників.

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види

комісійних винагород:

1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів

та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від

ціни «нетто».

2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які

реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем,

екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від

ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами,

договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми

формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної

винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.

У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву

«margin» (маржа) і складають 15 - 25% від ціни «нетто», за якою

туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими

виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних

витрат туристичної фірми та формування її прибутку.

Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної

фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити

постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку.

Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому

що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які

відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в

тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури

користуватимуться найбільшим або найменшим попитом у плановому році, отже

виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг.

Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається

як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції й прямими

змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного туриста

розраховується за формулою:

Дм = Ц – С

(5.3)

де Дм — Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

Ц — ціна туру («брутто»);

С — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у

бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів

туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової

діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості

туристичної фірми.

Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяльності

туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягом

продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми.

Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:

• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;

• сума умовно-постійних витрат;

• середня ціна туру.

Змінні витрати — витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів

продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі

витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати

на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються

до ціни «нетто», а також оплата послуг працівників, що супроводжують групу

туристів.

Умовно-постійні витрати — витрати, що залишаються незмінними незалежно

від динаміки обсягу продажу. Це загальногосподарські та адміністративно-

управлінські витрати фірми, в тому числі витрати центрального офісу,

амортизаційні відрахування, витрати на придбання та використання

інформаційної бази даних, витрати на рекламу та інші витрати відповідно до

кошторису витрат.

Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і надбавок

(маржі), що покриває постійні витрати, прибуток та податкові платежі

підприємства.

Рівень маржинального доходу — відношення величини маржинального доходу

до обсягу виручки від реалізації турів, помножене на 100%.

«Обсяг беззбиткової діяльності» — показник обсягу виручки, що

забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу

продажу фірма працює без збитків і без отримання прибутку (в структурі

маржинального доходу прибуток дорівнює нулю). З плином часу обсяг

беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно

стежити за значенням цього показника (рис. 5.3). Розрахунок обсягу

беззбиткової діяльності може проводитись для різних періодів діяльності

фірми (дня, тижня, місяця тощо).

[pic]

Рис 5.3. Обсяг беззбиткової діяльності фірми (1, с.95(

Рівень маржинального доходу розраховується таким чином (1, с. 96(:

Рівень маржинального маржинальний дохід

доходу в складі = ----------------------------- ( 100%

(5.4)

ціни туру ціна туру

Виручка, що забезпечує беззбитковість реалізації турів (Вир)

розраховується за такою формулою (1, с. 97(:

Постійні витрати ( 1,2 ( 100%

Вир = ----------------------------------------

(5.5)

Рівень маржинального доходу

Фізичний обсяг беззбиткової діяльності (Фобд) туристичної фірми

розраховується так (1, с. 98(:

Фобд = виручка ( ціна туру

(5.6)

Алгоритм розрахунку обсягу беззбиткової діяльності та обсягу

діяльності туристичної фірми в зоні прибутковості є досить простим. Однак

його практична реалізація потребує значного досвіду та високої кваліфікації

експертів-аналітиків. Проблематичним у розрахунку обсягу беззбиткової

діяльності туристичних фірм, як і в багатьох інших прикладних економічних

дослідженнях, є прогнозування ринкової кон'юнктури, можливого розміру

маржинального доходу, визначення умовно-постійних витрат туристичної фірми,

формулювання відповідних припущень щодо їх кількісної визначеності, в тому

числі в розрахунку на один тур, встановлення інтервалу проведення планових

розрахунків, у межах якого можна вважати за доцільні зроблені припущення.

ВИСНОВКИ

Можна зробити ряд важливих висновків щодо потенціалу зростання

світового ринку туризму. Нові технології в туризмі і суміжних галузях

економіки сприятимуть різкому ривку в розвитку сфери подорожей. Недаремно

XXI століття оголошено століттям сфери обслуговування. Політична, соціальна

і фінансова інтеграція багатьох країн створить оптимальні умови для

розвитку і вдосконалення готельної, транспортної, торговельної

інфраструктури і інших ресурсів туристського ринку, а також забезпечення

безпеки туристів під час подорожей, охорони і дбайливого використання в

цілях туризму навколишнього середовища не тільки в розвинених, але і в

країнах, що розвиваються. Є підстави стверджувати, що світовий туризм має

величезний потенціал і, отже, можна оцінювати перспективи його розвитку на

перші десятиріччя XXI століття.

Соціальні і економічні тенденції в розвинених країнах дозволяють

припустити зростання попиту на міжнародний туризм.

Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі

саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне

регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються

законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість

законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження

інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.

Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення,

орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є

в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення

на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні

надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв’язків і

встановлення нових.

Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу,

підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі

чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку.

Туризм робить позитивний вплив на збереження миру у всьому світі.

Отже, підводячи підсумки даної роботи, можна зробити наступні висновки:

. не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі

наголошується зростання показників туристської діяльності;

. спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні

туристів;

. відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній

на іноземні ринки;

. відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;

. в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з

цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI

століття:

o подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;

o постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;

o визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни,

електронна інформація і комунікаційні системи;

o поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним,

так і середнім і малим бізнесом;

o одним з найпопулярніших регіонів перебування, мабуть, стане Південна і

Південно-Східна Азія.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний

бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання

України, 2002.

2. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: учебное пособие. –

М.: Финансы и статистика, 1999.

3. Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.

4. Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник.

– К.: Либідь, 1996.

5. Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика, 1999.

6. Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня,

завтра. – М.: Международные отношения, 1985.

7. Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма.

– М.: Финансы и статистика, 2000.

8. Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.:

Экспертное бюро-М, 1997.

9. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.

10. Гостиничный и туристический бизнес: учебник. – М.: Тандем, 1998.

11. Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та

інші. – К.: Либідь, 1996.

12. Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П.. – Т.:

Підручники та посібники, 1998.

13. www.rada.kiev.ua

14. www.tour.com.ua

15. www.world-tourism.org

16. www.yandex.ru

РЕЦЕНЗІЯ

* для дослідження використовувалися дані подані в Голіков А.П. “Вступ до

економічної та соціальної географії”

-----------------------

У

МБ

Д

І

Туристичні витрати

Вторинні витрати

У

МБ

Д

І

Вторинні витрати

У

МБ

Д

І

Страницы: 1, 2