Принципи кримінального права

Принципи кримінального права

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут

кафедра кримінального

права та кримінології

ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Курсова робота

з кримінального права

ВИКОНАВ: курсант

навчального

взводу N205 Гей Т.О.

ПЕРЕВІРИВ: Начальник кафедри,

підполковник

міліції, доцент,

к.ю.н.

Денисов С.Ф.

Запоріжжя - 2001

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………...................................……...........3

РОЗДІЛ 1. Поняття, значення і система принципів кримінального права

України………………..…………………………………….……………………………..7

РОЗДІЛ 2. Принцип законності……………………………………………………….... ..16

РОЗДІЛ 3. Втілення принципу справедливості у кримінальному

праві…………………..19

3.1. Дія принципу справедливості у кримінальному

праві.………….19

3.2. Конкретизація справедливості в кримінальному

праві………….23

РОЗДІЛ 4. Рівність громадян перед кримінальним законом…………………….. ……… ..25

4.1. Місце конституційного принципу рівності громадян перед

законом у системі кримінально-правових

принципів………………………25

4.2.Перспективи розвитку принципу невідвороності

відповідальності…30

4.3.Принципи персональної відповідальності, вини та

суб’єктивної осудності…………………………………………………………35

РОЗДІЛ 5. Принципи гуманізму та економії кримінальної репресії як основні

засади досягнення цілей і завдань кримінальної

відповідальності…………………………………..41

ВИСНОВОК…………………………………......................…………………........................….

46

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ..................…………………47

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………….50

ВСТУП

Виникнення права, взагалі, та кримінальне право, зокрема, об’єктивно

зумовлене потребою соціальної регламентації, регулювання існуючих

суспільних відносин та захисту їх від різного роду посягань. Ефективність

такої регламентації (регулювання) багато в чому буде залежати від того, які

відправні ідеї та начала будуть покладені в його основу. Теоретична думка

відповідної епохи завжди виділяє в якості кримінально-правових принципів

саме ті положення, які мають в даних соціально-економічних та політичних

умовах найбільш важливе, а підчас і визначальне значення. У зв’язку з цим,

проблема основних положень, що лежать в основі кримінально-правової охорони

суспільних відносин, завжди перебувала в полі зору фахівців науки

кримінального права, адже дія та реалізація таких положень (принципів) має

першочергове значення для здійснення цілей та завдань галузі кримінального

права.

В той же час не можна погодитися з думкою, що проблема принципів

кримінального права є “чистою теорією” і кримінально-правові принципи не

мають ніякого практичного значення. По-перше, історія показує, що будь-яка

правова теорія, яка має прогресивний характер для конкретної соціальної

обстановки, у цій обстановці отримує закріплення у нормативному матеріалі,

що відображає об’єктивний процес розвитку суспільства та правової системи.

По-друге, важко не погодитися з тим, що на правосвідомість громадян

впливають не тільки і не стільки конкретні правові приписи, а найбільш

загальні ідеї та положення, адже загальновідомо, що громадяни більше знають

принципи, а ніж конкретні статті Кримінального кодексу.

Ще більш актуальною дана проблема стала після прийняття Конституції

України, яка закріпила найбільш загальні засади політичної, соціально-

економічної та інших сфер суспільного життя, а також визначила відправні

положення для побудови національної системи права. В таких умовах виникає

потреба глибокої теоретичної розробки системи принципів кримінального права

та її реалізації в процесі реформування діючого кримінального

законодавства.

Вирішення цієї проблеми неможливе без використання значного

теоретичного доробку радянських вчених-фахівців кримінального права. Без

сумніву, найбільш глибоку розробку даної проблеми здійснили Келіна С.Г. та

Кудрявцев В.М. у своїй праці “Принципы советского уголовного права”. Схожі

підходи зустрічаються і в теоретичній моделі Кримінального кодексу, яка

була розроблена фахівцями Інституту держави та права АН СРСР у 1987р.

Поряд з цими науковцями проблемою принципів кримінального права

займався Фефелов П.А. У його працях відчувається різке критичне ставлення

до розуміння питання про кримінально-правові принципи у фахівців Інституту

держави та права АН СРСР. На противагу їхнім підходам, він пропонує власну

досить нетрадиційну систему кримінально-правових принципів, в основу якої

були покладені принципи невідворотності та індивідуалізації покарання.

Звичайно, такий підхід заслуговує на увагу, але в той же час не витримує

критики по-багатьом позиціям, а тому і не набув широкої підтримки серед

науковців.

Разом з тим, питання присвячені принципам кримінального права досить

детально розглянуті в роботах Загороднікова М.І, Кригера Г.А, Бєляєва М.А

та Ковальова М.І.

Вказані наукові розробки лягли в основу, присвяченої окремим принципам

кримінального права та їх реалізації в українському законодавстві. Так,

Попов О.М детально розглядає проблеми принципу справедливості українського

права, Головко А.О розкриває тенденції розвитку та еволюції принципу

невідворотності відповідальності. Іванов М.Б. вказує на суттєві недоліки

законодавчої конструкції суб’єктивної сторони злочину у контексті принципу

суб’єктивної осудності, тощо.

Серед українських вчених проблема принципів кримінального права не

отримала такої ґрунтовної розробки. Як правило, підручники із загальної

частини кримінального права вітчизняних авторів обмежуються короткою

характеристикою основних положень кримінального законодавства, що є

свідченням явної недооцінки регулятивних можливостей кримінально-правових

принципів. Серед українських фахівців кримінального права, розробкою

проблеми кримінально-правових принципів найбільш глибоко займався

Коржанський М.Й. Вбачаючи в них дієвий інструмент державної кримінально-

правової політики, він намагається дати свою доволі нетрадиційну оцінку

існуючим підходам до розуміння кримінально-правових принципів і виділяє

саме ті з них, які як тісніше пов’язані із практичною правозастосовчою

діяльністю органів кримінальної юстиції. Разом з тим, науковець занадто

захоплюється саме регулятивними функціями кримінально-правових принципів,

забуваючи про їх ідеологічну і виховну роль у суспільстві, а це в свою

чергу значно звужує його розуміння проблеми.

Об’єктом дослідження у роботі є керівні начала (ідеї, положення), які

характеризують зміст кримінального права і об’єктивуються в нормотворчій та

правозастосовчій діяльності органів держави.

Предметом роботи є нормативний матеріал, в якому закріплені або з

якого органічно витікають принципи кримінального процесу.

Метою дослідження є вивчення основних положень, які могли б лягти в

основу нового кримінального законодавства України. Для досягнення даної

мети були поставлені наступні завдання:

- ознайомитися з основними підходами до розуміння проблеми;

- визначити поняття принципів кримінального права та їх значення у

державно-правовому механізмі захисту суспільних відносин від злочинних

посягань;

- використовуючи існуючі підходи, виробити найбільш універсальну

систему принципів кримінального права, враховуючи положення Конституції

України та об’єктивних умов розвитку суспільства;

- на основі розробленої системи кримінально-правових принципів дати їх

характеристику, визначити їх вплив на законодавця, правозастосовчі органи

держави та населення, простежити їх втілення у кримінальному законодавстві

та здійсненні кримінального правосуддя і на основі цього виробити можливі

пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства і

правозастосовчої діяльності державних органів.

Методологічну основу роботи складають формально-логічні методи

(аналіз, синтез, індукція, дедукція). Разом з тим, враховуючи специфіку

об’єкта та предмета дослідження, були застосовані наступні методи.

Діалектичний метод дослідження від загального до особливого ліг в основу

побудови системи принципів кримінального права України. Соціальні

детермінанти формування, функціонування та розвитку конкретних кримінально-

правових принципів визначались за допомогою використання конкретно-

соціологічного методу, який передбачає аналіз соціальних умов і факторів за

яким існує і діє кримінальний закон. Історико-правовий метод

використовувався у тих випадках, коли для розкриття змісту певного принципу

доцільно було простежити історію його виникнення і розвитку у вітчизняному

кримінальному законодавстві.

Виходячи з об’єкта дослідження робота складається з вступу, п’ятьох

розділів, висновку, списку нормативних джерел та використаної літератури,

додатків. Загальний обсяг 50 сторінок, основної частини 46 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ І СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

В гноселогічному плані правові принципи є ідеями і положення , які з

одного боку відображають пануючі погляди з питань права, які характерні для

даної історичної епохи; з іншого боку формулюють певні вимоги, які виражені

в узагальненій формі і адресовані учасникам правових відносин. Тому правові

принципи не пасивне відображення дійсності, а дієвий інструмент регулювання

правових відносин.

Правильний підхід до виявлення і відбору принципів будь-якої галузі

права, у тому числі і кримінального, вимагає відмежування цієї правової

категорії від інших, і перш за все, як сутність, завдання і мета права. На

більш вискому рівні в ієрархії правових понять слід помістити цілі

(завдання) даної правової системи чи галузі права, оскільки саме цілі та

завдання визначають призначення даної правової галузі та системи в цілому.

Так, кримінальне законодавство України має завданням “охорону суспільного

ладу України, його політичної та економічної систем, власності, особи, прав

і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань” (ст.1 КК

України). Принципи ж вказують на те, як це призначення повинно

здійснюватись. Зрозуміло, що різні цілі вимагають різних методів їх

досягнення, а, відповідно, і різні принципи побудови системи права та

правозастосовчої діяльності. І навпаки дотримання певних принципів може

забезпечити досягнення не будь-якої, а лише чітко визначеної мети.

Принципи кримінального права України активно впливають на здійснення

всіх функцій кримінального права, однак форми і методи такого впливу

різноманітні.

Для здійснення функцій ідеологічного характеру достатньо проголосити

той чи інший принцип і закріпити його в преамбулі закону. Однак для

використання того чи іншого принципу при здійсненні регулятивної і

охоронної функції кримінального права в межах конкретнного правовідношення

одного лише проголошення принципу недостатньо. Принцип повинен бути

втілений в саму матерію кримінального права, в норми Загальної і Особливої

частини КК, на його основі повинні бути побудовані рішення конкретних

кримінально-правових проблем. В цьому аспекті має значення прямий зв’язок

принципів з усім об’ємом законодавчого матеріалу, який присвясений

кримінальному праву. Слід досягнути того, щоб, по-перше, регулятивний

(охоронний) вплив будь-якого кримінально-правового принципу був

забезпечений системою відповідних кримінально-правових норм і, по-друге,

щоб конкретні правові норми не суперечили б проголошеному принципу. Між

принципами та нормативним матеріалом, який присвяений кримінально-правовому

регулюванню існує і зворотній зв’язок, а саме: порушення кримінально-

правового принципу досягається шляхом невиконання тієї чи іншої конкретної

кримінально-правової норми.

Різноманітний характер відображення і закріплення правових принципів в

законодавстві зумовлює і різноманітні правові і психологічні форми впливу

цих принципів на громадян, на правозастосовчі органи, а частково і на

законодавця.

Вплив принципів на громадян полягає в тому, що вони допомагають

вихованню громадян, формування у них високої правової культури, і тим самим

утриманні нестійких осіб від скоєння злочину. Влив принципів на посадових

осіб органів попереднього слідства, прокуратури, суду міг би сприяти більш

правильному застосуванню кримінального закону, послідовному дотриманню прав

та законних інтересів громадян, стабильної кримінальної політики України.

В певній мірі принципи здатні впливати на позиції законодавця.

Звичайно, кримінальний закон регулює відносини між громадянами і державою в

особі правозастосовчих органів і не направлений до законодавця, однак, при

виданні нових, зміні чи відміні існуючих кримінально-правових приписів

законодавець завжди керується не тільки об’єктивними потребами суспільства

і держави, але моральними, етичними уявленнями і правовим поглядами

громадян, які відображені в принципах кримінального права. Прийняття

законодавцем норми, яка закріпляє той чи інший кримінально-правовий

принцип, означає, що цим принципом він буде керуватися і в подальшому, в

процесі розробки і прийняття інших кримінально-правових норм.

В юридичній літературі були зроблені спроби систематизувати принципи

кримінального права на загальноправові на специфічні. Так, підручник за

редакцією Бовсуновського В.М. містить дворівневу систему принципів

кримінального права: загальні та галузеві принципи[1]. Подібний підхід

пропонує і підручник за редакцією Беляєва Н.А[2].

В роботах Кригера Г.А. перераховуються загальні, міжгалузеві і

галузеві принципи. В числі останніх стосовно кримінального права автор

називає відповідальність за винне діяння, передбачене законом, особистий

характер відповідальності, індивідуалізація відповідальності і покарання,

економія кримінальної репресії. Цей підхід базується на тому, що такі

принципи як принцип гуманізму, законності, днмократизму та деякі інші,

безперечно, властиві кримінальному праву, але разом з тим вони в тій чи

іншій мірі властиві адміністративному, цивільному, трудовому та іншим

галузям права. Тому їх визнають принципами усієї системи національного

права або загальноправовими принципами[3].

Тоді виникає питання: чи існують кримінально-правові принципи у

“чистому”вигляді, тобто властиві тільки цій галузі права, і якщо вони

дійсно існують, то в якому співвідношенні знаходяться з загальноправовими?

З точки зору прихильників вказаного підходу до галузевих відносяться ті

принципи, які діють виключно у галузі кримінального права і не проявляються

в інших галузях. Але, по-перше, у вказаних авторів спостерігається суттєві

розбіжності щодо розподілу усіх принципів на загальноправові і специфічні.

Так, Матишевський П.С., стверджуючи, що принципи законності і гуманізму

отримують особливий кримінально-правовий зміст, відносить їх до спеціальних

принципів кримінального права[4]. До цієї ж групи він відносить і принцип

економії кримінальної репресії, який, наприклад, у підручнику за редакцією

Беляєва Н.А. відноситься до категорії загальноправових[5]. По-друге, при

такому розподілі в одній і тій же групі опиняються положення, що виключають

або поглинають один одного, наприклад, можливість відповідальності і її

невідворотність чи відповідальність осіб, винних у скоєнні злочину і

невідвороность кримінальної відповідальності. А трьохрівневій системі

прринципів за Кригером Г.А. принцип невідворотності відповідальності

включається в кожну з трьох груп[6]. По-третє, спроби виділити принципи,

які б діяли тільки у сфері кримінального права і проявлялися б у інших, як

правило, успіху не мають. Так, наприклад, усі принципи, які виділені у

підручнику за редакцією Беляєва Н.А. у якості галузевих, а саме:

відповідальність за скоєння суспільно небезпечного діяння,

відповідальнсість лише за наявності вини, особистої відповідальності,

відповідності покарання тяжкості скоєного злочину, індивідуалізації

покарання[7] в рівній мірі властиві і адміністративному праву. Такі

принципи, як вина, індивідуалізація відповідальності діють також у сфері

трудового, цивільного та деяких інших галузях права.

У зв’язку з цим недоцільним видається виділення галузевих принципів.

Загальні, міжгалузеві та галузеві принципи співвідносяться між собою як

діалектичні категорії загального, особливого і одиничного. Це означає, що

якщо який-небудь правовий принцип відноситься до загальноправових, то він

діє у всіх або майже у всіх галузях національного права, але в кожній з них

цей принцип проявляється по-своєму., що визначається спеціфікою предмету та

методу регулювання кожної галузі права. Ця спеціфіка торкається декількох

моментів. По-перше, загальноправовий принцип конкретизує свій зміст

стосовно даної галузі права. По-друге, вказана спеціфіка проявляється у

тому, яке місце відводиться тому чи іншому принципу саме в цій галузі

права. І по-третє, не всі принципи, що називаютья заальноправовими

обов’язково діють у всіх без виключення галузях права. Так, наприклад, для

кримінального права принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову

не є основоположним, водночас для конституційного права його провідне

положення не викликає сумніву. Поряд з цим окремі загальноправові принципи

стають для кримінального права настільки важливими, що їх модифікації

отримують у цій галузі значення самостійних кримінально-правових принципів.

Звідси і ті вказані вище суперечності, що виникають при спробах розділіти

принципи кримінального права на загальні та специфічні.

Отже, головне полягає не в тому, щоб знайти та виділіти принципи,

властиві кримінальному праву і неповторювані в інших галузях права, а

втому,щоб виділіти принципи, що відображають дійсну природу національного

кримінального права, визначають його завдання та функціїї в українському

суспільстві.

Тоді цілком слушно виникає питання про те, яку вихідну позицію у

відборі кримінально-правових принципів слід обрати. Переважна більшість

авторів вважають, що в кримінально-правових принципах повинні бути

сформульовані керівні ідеї та засади, які б давали громадянам,

правозастосовчим органам і законодавцю уявлення про те, в яких випадках

особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності і яким чином

повинна визначатися форма, межі і об’єм відповідальності за скоєне, тобто

такі принципи повинні виступати у якості засобів, за допомогою яких

досягається зв’язок між злочином і покаранням.

Але таке формулювання критерію відбору принципів кримінального права є

надто загальним і допускає широке його тлмачення у кримінально-правовій

літературі. Так, Бажанов М.І. в числі принципів кримінального права

виділяє відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечне

діяння, яке передбачене в законі як злочин, відповідальність лише за

наявності вини, особистий характер відповідальності, індивідуалізація

кримінальної відповідальності і покарання[8]. Російські фахівці Козаченко

І.Я. та Незнамова З.А. розширюють цей перелік такими принципами як принципи

рівності громадян перед законом, невідворотності кримінальної

відповідальності, справедливості, демократизму, законності та гуманізму[9].

Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н., вбачаючи необхідність закріплення

кримінально-правових принципів у вигляді статей кримінального кодексу,

виділяють саме ті з них, які можуть бути сформульовані у вигляді

законодавчого тексту, а саме:

1. законність;

2. рівність громадян перед законом;

3. принцип особистої відповідальності;

4. принцип вини;

5. невідворотність відповідальності;

6. справедливість відповідальності;

7. гуманізм;

8. принцип демократизму[10].

Ці принципи сформульовані в главі 2 теоретичної моделі кримінального

кодексу, що ув розроблений в Інституті держави і права АН СРСР[11].

Фефелов П.А. критикує запропоновану вище мдель, вказуючи на явні її

недоліки. Автори намагаються представити дані принципи як “певну систему

внутрішньо погоджених і взаємопов’язаних положень”, які базуються на

конституційних принципах законності і рівності громадян перед законом. З

цим, однак, важко погодитися. Так, чи можна наполягати на тому, що принципи

гуманізму, демократизму і справедливості базуються на принципі законності і

рівності громадян перед законом. Швидше навпаки: вимоги законності і

рівності громадян витікають з ідей гуманізму, демократизму і

справедливості. Спірні твердження авторів моделі про модифікацію

конституційних принципів у кримінальному праві. Фефелов П.А. наголошує,

що “принципи є засадами, що відображають найбільш стійкі зв’язки, їх не

можна модифікувати, зорієнтувати в тому чи іншому напрямку. Мова повинна

йти тільки про конкретизацію чи актуалізацію конституційних та

загальноправових принципів у специфічних принципах кримінального

права.”[12]

У зв’язку з цим Фефелов П.А. пропонує власну систему принципів

кримінального права. Так, невідворотність та індивідуалізацію покарання, на

його думку, необхідно розглядати в якості основних принципів, тому що саме

вони відображають зв’язок між основними поняттями кримінального права –

злочином і покаранням – і “характеризують предмет і метод регулювання

кримінального права, визначаючи специфіку даної галузі.” Принципи економії

примусових заходів і відповідності покарання тяжкості скоєного злочину

також відносить до специфічних принципів і характеризують всю галузь

кримінального права в цілому, але відрізняються від основних перш за все

своїм призначенням: виконують лише регулятивну функцію в процесі реалізації

основних принципів[13].

Але запропонована система принципів кримінального права також не

позбавлена суттєвих недоліків. По-перше, наврядчи є підстави роздіялти

кримінально-правові принципи на головні та другорядні. Кожний принцип має

самостійне значення, кримінальне право не може слідувати одному принципу,

яким би важливим він не був, адже кримінальне право виконує не одну, а

цілий ряд соціальних функцій. По-друге, спроби виділити специфічні принципи

кримінального права, як це було зроблено, результатів не дають. По-третє,

автор стверджує, що невідворотність та індивідуалізація покарання як

основні принципи кримінального права акумулюють і конкретизують в собі

законність, гуманізм, демократизм і справедливость. Однак це буде показано

далі, дія цих загальноправових принципів у сфері кримінального права не

обмежується лише конкретизацією у вигляді принципів невідворотності та

індивідуалізації покарання, а охоплює такі питання, як визначення поняття

злочину і проблеми джерел кримінального права, вимоги щодо забезпечення цих

принципів суб’єктам правотворчості та правозастосування тощо. Важко також

погодитися з тим, що принцип індивідуалізації покарання охоплює собою

принципи особистої відповідальності і принцип вини.

На особливу увагу заслуговує підхід Коржанського М.І. до виділення

кримінально-правових принципів. Він виділяє такі специфічні принципи

кримінального права, як принцип законодавчого визначення злочину, принцип

особистої винної відповідальності, суб’єктиної та повної осудності, принцип

переваги пом’якшуючих обставин, більшлї караності групового злочину,

відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину та принцип економії

“уголовної” репресії[14]. Отже, як бачимо, автор звертає увагу лише на ті

принципи, які мають пряму дію і пряму регулятивну функцію у кримінальному

праві. Безперечно, вказані принципи відображають специфічні предмет та

метод кримінального права, але відмова автора від таких загальноправових

принципів як законність, гуманізм, демократизм і справедливость виглядає

безпідставно. Той аргумент, що дані положення є широкими суспільно-

філософськими категоріями, що мають рівне відношення до права, економіки,

політики та інших сфер суспільного життя, далеко не означає, що вони не

можуть мати свого специфічного втілення в інститутах кримінального права, а

отже, не мають жоного практичного значення для правової дійсності.

Підводячи підсумок слід зазначити наступне. Принципами кримінального

права визначаються найбільш визначні, головні положення (ідеї, засади), які

встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають і характеризують

зміст цієї галузі права і об’єктивуються в законотворчій та

правозастосовчій діяльності державних органів. Принципи кримінального права

мають важливе значення для реалізації завдань кримінального законодавства у

суспільстві: ідеологічного характеру, регулятивної та охоронної функцій,

здійснюють вплив на законодавця у сфері нормотворчості на громадян і

підвишуючи їх загальний рівень правосвідомості та правової культури.

Щодо систематизації кримінально-правових принципів вітчизняні (у тому

числі радянські)кримінально-правова теорія не розробила єдиного підходу до

вирішення цього питання. Аналізуючи існуючі підходи, виділивши позитивні

риси кожного з них та наявні недоліки, можна сформулювати наступні

відправні методичні положення у вирішенні цього питання:

. відмовитися від поділу принципів на загальні, міжгалузеві та

галузеві, зважаючи на його черезмірну умовність;

. при виділенні принципів кримінального права слід виходити з того,

що вони повинні відображати роль цієї галузі права у суспільстві,

визначати специфіку її предмету та методу регулювання, здійснювати

зв’язок між двома її основними інститутами: злочином і покаранням;

. систематизація принципів повинна відбуватися на основі діялектичної

категорій “загального” та “особливого”, що передбачає можливість

виділяти загальноправовий принцип та на його основі сформулювати

власне кримінально-правові принцип, що конкретизують дію першого у

кримінальному праві;

. безпідставним є поділ принципів на основоположні та піпорядковані;

. кожен кримінально-правовий принцип має самостійне значення, але

разом з тим є частиною системи цієї основоположних ідей

кримінального права, що передбачає їх тісний зв’язок. Дія кожного

принципу, що є змістом цієї системи залежить від повноти і реальної

дійсності інших принципів.

Виходячи з вищеназваних положень пропонується розгялнути наступну

систему принципів кримінального права Уккраїни. Усю сукупність принципів

можна поділити на групи в основі кожної з яких лежить один або декілька

найбільш загальних положень, які є основою для формулювання наступних

принципів групи, а останні є, по суті, конкретизацією дію перших у

кримінальному праві. Прицьому слід ще раз наголоситит, що мова не може йти

про найважливіші та другоядні принципи, основоположність одних з них не

означає їх пріоритетність відносно інших. Тут, йдеться лише про виділення

загального і особливого у кримінально-правових принципах.

В окрему групу пропонується виділіти принцип законності, зміст якого

визначає суть не соціального призначеня гаулзі кримінального права і

витікає з норм кримінального та криінально-процесуального законодавства

України. Дія цього принципу у кримінальному праві (як і уінших галузях

права) має прямий характер, тому важко говорити про їх конкретизацію за

допомогою інших власне кримінально-правових принципів.

В основі другої групи лежить принцип справедливості, як загальна

ідея, що притамання не лише праву, а й суспільній свідомості взагалі, та

правосвідомості зоркема. Даний принцип у кримінальному праві реалізується

за допомогою принципів індивідуалізації покарання і відповідності покарання

тяжкості вчиненого злочину.

Конституційний принцип рівності громадян перед законом є невід’ємни

принципом кримінального права. З вказаного принципу органічно випливає

принцип невідворотності відповідальності за вчинений злочин, а також

основані на ньому принципи персональної відповідальності, принцип вини та

суб’єктивної осудності.

В останню групу входять принципи, що характеризують цілі та завдання

кримінальної відповідальності, а саме: принципи гуманізму, економії

кримінальної репресії.

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ

В загально правовій формі принцип законності отримав своє закріплення

у ст. 68 Конституції України: “Кожен зобо’язаний неухильно дотримуватись

Конституції України та законів України…”, а також в ряді інших статей

Основного закону ншої держави (ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 19 та інші).

У кримінальному праві принцип законності отримав значний зміст. У

кримінальному праві діє формула nulum crimenenulla pona sine lege – “немає

покарання без вказівки на те у законі”. Дане формулювання є ядром принципу

законності у сфері кримінального права. На його основі вирішуються

найважливіші питання цієї галузі: про джерела кримінального права, підстави

притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, про

визначення поняття злочину, а також про правозастосовчу діяльність

державних органів у сфері кримінальної політики та тлумачення ними норм

кримінального права.

У ст. 3 КК України законодавець визначає, що підставою притягнення до

кримінальної відповідальності особи є вчинення нею винного, суспільно

небезпечного діяння, що прямо передбачене кримінальним законом як злочин. З

даного положення випливає, що поняття злочину має визначатися виключно

законом. На це вказує і п. 22 ст. 92 Конституції України, в якому

говориться про те, що “виключно законами України визначаються…діяння, які є

злочинами…та відповідальність за них.” Згідно з вимогами Конституції

України загальне визначення злочину дає ст. 7 КК України.

До речі, Коржанський М.І. пропонує виділити самостійний принцип

законодавчого визначення злочину[15]. Але, як бачимо, це положення є лише

одним з аспектів дії принципу законності у кримінальному праві і може

розглядатися як один із способів його закріплення у кримінальному

законодавстві.

Зі змісту вище згаданого п. 22 ст. 92 КУ випливає суттєве положення

про те, що єдиним джерелом кримінального права України є закон – акт

єдиного законодавчого органу Верховної Ради України. Це викликане перш за

все тим, що кримінальне законодавство завжди пов’язане з застосуванням

найбільш суворих форм державного примусу, із значними обмеженнями прав і

свобод громадян, що визнані у законному порядку винними у вчиненні злочину.

Тому вирішення таких питань повинно відбуватись на рівні актів, що мають

вищу юридичну силу, що зумовить стабільність гарантій державно-правового

захисту основних прав та свобод людини та громадянина.

Доречним виглядає зауваження Келіної С.Г. та Кудрявцева В.Н. про те,

що поряд з закріпленням у основному законі вказівки на те, що покарання за

вчинений злочин повинно бути передбачене виключно кримінальним законом,

слід встановити аналогічну вимогу щодо закріплення інших наслідків вчинення

злочину[16]. До таких питань слід віднести звільнення від покарання чи від

кримінальної відповідальності. На рівні законодавчої техніки дане положення

можна було б сформулювати так: “Кримінальний кодекс визначає, які суспільно

небезпечні діяння є злочинами, встановлює покарання, що підлягає

застосуванню до осіб, які вчинили злочин та інші правові наслідки вчинення

особою злочину.”

До числа “інших правових наслідків” можна віднести судимість.

Розкриття правової природи не є предметом даної роботи, але щодо цього

інституту кримінального права треба зробити суттєве зауваження. На

судимість як кримінально-правовий інститут, безумовно, поширюється принцип

законності, але це далеко не означає, що зміст і обсяг правообмежень, що

пов’язані з судимістю, повинні визначатися тільки кримінальним законом, на

що наполягають Келіна С.Г. і Кудрявцев В.Н.[17] Більш того, вказані

обмеження у значно більшому обсязі закріплені іншими галузями права,

зокрема, адміністративним.

Принцип законності має пряме відношення і до питань тлумачення

кримінального закону у точній відповідності з його текстом. Це, зокрема,

означає, що пробіли в праві, а також поправки в діюче кримінальне

законодавство не можуть здійснюватись за допомогою обмежувального чи

розширювального тлумачення або шляхом аналогії. Такі випадки повинні

вирішуватись виключно виданням нового кримінального закону у встановленому

порядку. На перший погляд це положення є цілком зрозумілим і як це видно

таким, що витікає з норм КУ та КК України. Однак в судово-слідчій практиці

воно дотримується далеко не завжди. Так, наприклад, згідно з постановою ПВС

України від 28 червня 1991 року “Про практику застосування судами

законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно

небезпечних посягань” перевищення меж необхідної оборони може тягнути

кримінальну відповідальність за ст. 97 або ст. 104 КК України тільки при

наявності умислу; необережне перевищення меж необхідної оборони

кримінальної відповідальності не тягне[18]. Таке рішення не є

протизаконним, адже диспозиції вказаних статей КК взагалі не містять

вказівок щодо форми вини при скоєнні описаних в них злочинів. Однак, чітко

проглядається обмежувальне тлумачення норм кримінального законодавства

Пленумом ВС України. Виникає парадоксальна ситуація, коли, ПВСУ, по суті,

сформулював нову норму, яка в деякій мірі відрізняється від змісту ст. 97

та ст. 104 КК України. Прикладом розширювального тлумачення кримінального

закону може бути п. 10 постанови ПВСУ від 1 березня 1973 року “Про судову

практику у справах про обман покупців”[19], згідно з яким визнаються

відповідальними за ст. 155 КК України колгоспники, які за дорученням

колгоспу чи іншої організації продають колгоспну продукцію і при цьому

Страницы: 1, 2, 3