Досить ємне пояснення терміна «інновація» дано в короткому словнику сучасних понять і термінів [16]: «Інновація (англ. innovation – новація, нововведення від лат. innovatio – поновлення, відновлення):

1) вкладення засобів у економіку, що забезпечує зміну поколінь техніки і технології;

2) нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково – технічного прогресу;

3) вироблення, синтезування нових ідей, створення нових теорій і моделей, перетворення їх у життя;

Інноваційний, чи життєвий, цикл нововведень – процес створення, освоєння, використання й застаріння нововведень. Інноваційний цикл складається з ряду фаз – «дослідження і розробка – виробництво – збут – обслуговування».

Інноваційному циклу передують аналіз і прогнозування ринку – маркетинг науково-технічної продукції. Інноваційний цикл охоплює кілька взаємозалежних областей: фундаментальні і пошукові дослідження; прикладні дослідження; техніко-економічні розробки і досвідчене виробництво; первинне (піонерне) освоєння нововведень; поширення нововведень; ефективне використання на всіх можливих об'єктах; старіння аж до заміни наступним нововведенням[17].

Табл.

Стадії інновації	Витрати (%)	Час (років)
1. НДР усього у тому числі:	15–30	3–5
пошук мети	1	-
дослідження (розроблення базового винаходу)	5–10	2–3
розробки	10–20	1–2
2. Підготування до виробництва (капітальні вкладення)	40–60	1
3. Організація виробництва	5–15	1
4. Організація збуту	10–25	1

Аналіз світових даних свідчить про те, що найбільших витрат в інноваційному процесі потребує етап підготовки до виробництва – 40–60%, який вимагає значних капітальних вкладень[18]. Затрати часу на інновації змінюються залежно від стану технічного й технологічного рівня, здатності виробництва адаптуватися до нововведень, а також від зовнішніх економічних умов. Тривалість інноваційного циклу в промислово розвинених країнах становить 5–6 років, у середньо розвинених – 5–25 років, а в країнах, що розвиваються – 15–25 років. Чим розвинутіша промисловість країни, вища її здатність до адаптації, тим менше часу необхідно для підготовки й реалізації інновації.

З огляду на структуру бюджету останнього п'ятиріччя, перехідна економіка України в даний час усю вагу інноваційної діяльності перемістила в область ентузіазму підприємництва із самостійним пошуком джерел інноваційного фінансування. З 2001 року ліквідований централізований Державний інноваційний фонд, збори в який протягом 1991–2000 років повинні були забезпечити централізовану політику державних замовлень і державної підтримки інноваційної діяльності.

У «КОНЦЕПЦІЇ науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року №916-XIV) констатовано, що «…національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу,

забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. В Україні відсутній дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів.

Сприятливі умови розвитку недержавного сектора у сфері науково – технологічної і науково-інноваційної діяльності мають створюватись як за рахунок приватизації організаційних структур науки з наданням переваги створенню акціонерних товариств закритого типу, що діють у науково-технологічній сфері, так і шляхом створення нових приватних інститутів, науково-технічних фірм, лабораторій…»

У дипломній роботі на прикладі діяльності групи ентузіастів – програмістів акціонерного підприємства «Інформаційні і технологічні системи» (м. Дніпропетровськ) проаналізована актуальність та ефективність процесу комерційного (без підтримки державних фондів) впровадження інформаційних інновацій – застосування інформаційних «Інтернет – технологій» для створення WEB-системи для платників податків м. Дніпропетровська по формуванню, здачі звітності, віддаленому спілкуванню з податковою інспекцією й одержанню оперативних звірок-виписок з картки особистих рахунків підприємства по оперативній звірці розрахунків з бюджетом.

Предметом дипломної роботи є вивчення інноваційної політики акціонерного товариства «Інформаційні та технологічні системи» та методи підвищення її ефективності шляхом формування венчурного (ризикового) інноваційного проекту.

Об’єктом дослідження було обране закрите акціонерне товариство «Інформаційні та технологічні системи», яке є інноваційним підприємством венчурного типу у галузі проектування інформаційних комп'ютерних мереж та розробки прикладних програмних систем WEB-технологій.

Основними задачами дипломного аналітично-розрахункового дослідження є:

- поглиблення вивчення теоретичних концепцій інноваційного управління;

- вивчення принципів формування інноваційної політики на підприємстві;

- визначення та оцінка інноваційного потенціалу підприємства;

- аналіз умов формування інноваційного проекту та аналіз його бізнес-плану;

- визначення мети та економічне обґрунтування інноваційного проекту;

- розрахунок показників ефективності та оцінки ризиків інноваційного проекту;

- розробка рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності реалізації інноваційної політики на підприємстві.

Результатом дипломної роботи є рекомендації, що викладені в висновках.

1. Теоретичні основи впливу інноваційного процесу на діяльність підприємства

1.1. Сутність інновацій і їхня класифікація

1.1.1 Сутність інноваційної діяльності

У світовій економічній літературі «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Термін «інновація» став активно використовуватися в перехідній економіці України [11] як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», «інноваційне рішення».

Ключовими поняттями області інноваційної діяльності є науково-технічний прогрес (НТП), новація, нововведення, інновація [28]:

НТП – взаємозалежний поступальний розвиток науки і техніки, що виявляється, з одного боку, у постійному впливі науки, відкриттів і винаходів на рівень техніки і технології, з іншого боку – у застосуванні новітніх приладів і устаткування в наукових дослідженнях.

Новація – це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок і експериментальних робіт у якій-небудь сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у виді: відкриттів, патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій, документації на новий чи удосконалений продукт, технологію, управлінський чи виробничий процес, організаційної, виробничої чи іншої структури, ноу-хау, понять, наукових чи підходів принципів, документа (стандарту, рекомендацій, методики, інструкції і т. п.), результатів маркетингових досліджень і т.д.

Інновація – це кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта керування й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного чи іншого виду ефекту. Неправомірно в поняття «інновація» включати розробку інновації, її створення, впровадження і дифузію. Ці етапи відносяться до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути чи нововведення інновації (або до процесу створення нововведення).

Новація, задіяна у впровадження, і до визначеного ступеня розвинене, стає нововведенням. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість і стає інновацією.

Інновація – це ідея, що має своєю метою знайти економічний зміст і бути затребуваної суспільством [43]. Це визначення дуже ємне і точне, але можна запропонувати й інше, орієнтоване на науково технічні і соціально-економічні інновації.

Інновація є результат трансформації ідей, досліджень, розробок, нове чи удосконалене науково-технічне чи соціально-економічне рішення, що прагне до суспільного визнанню через використання його в практичній діяльності людей [44].

Відповідно, інноваційна діяльність – це процес здійснення інновацій. Вона охоплює створення і впровадження: нової продукції; нових технологічних процесів і форм організації виробництва; нового ринку; нових процесів керування і рішення соціально-економічних задач, що відповідають їм фінансових інструментів і організаційних структур; нових переваг людини в духовній сфері [44].

1.1.2 Сутність інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент – управлінська діяльність, орієнтована на одержання у виробництві нової позитивної якості різної властивості (продуктового, технологічного, інформаційного, організаційного, власне управлінського й ін.) у результаті розробки і реалізації неординарних управлінських рішень [40].

Основна задача інноваційного менеджменту – керування інноваційними процесами на будь-якому рівні за допомогою їх якісної і кількісної зміни в результаті застосування адекватних методів організації і керування, що забезпечують єдність науки, техніки, виробництва і споживання, тобто задоволення суспільних потреб в інноваційному продукті.

Крім цього, однієї з найважливіших задач інноваційного менеджменту є формування середовища, яка б відтворювала і здійснювала цілеспрямований пошук, підготовку і реалізацію нововведень, що забезпечують конкурентоздатність організації.

Основні елементи інноваційного середовища [39]:

– власне інновації, тобто сукупність наукових і науково-технічних чи результатів продукт інтелектуальної праці;

– товаровиробник конкурентоздатної продукції, що виступає як споживача тих чи інших нововведень;

– інвестори, що забезпечують фінансування всього комплексу робіт із забезпечення товаровиробника необхідними нововведеннями;

– відповідна інфраструктура, що дозволяє вирішувати виникаючі в цьому процесі проблеми.

Особлива увага приділяється внутрішньому інноваційному середовищу організації, у формуванні якої всі зростаючу роль, поряд із загальновизнаним інструментом забезпечення конкурентоздатності (маркетингом), здобуває уміння організовувати весь процес одержання знань і трансформації цих знань у продукт, що має попит на ринку.

Предмет вивчення інноваційного менеджменту – цілеспрямовані процеси створення, освоєння і поширення нововведень і обумовлені ними зміни в соціальних, економічних і технічних системах.

Будь-які зміни завжди привносять у стабільну й оптимальну, з погляду статики, систему невизначеності, нестабільності, що прийнято характеризувати як стан кризи. Довгий час у процесах керування на кризу починали реагувати тільки з його появою, коли ситуація вже ставала реальністю і катастрофу запобігти було неможливе. В даний час у діях ведучих організацій усе більш виразно просліджується стратегія попередження. Дійсно, набагато розумніше передбачити криза, тобто розробити і ввести в систему такі інновації, що дозволять знизити ризик і невизначеність майбутніх наслідків.

Таким чином, предмет вивчення інноваційного менеджменту – кризові явища в організації і супровідні їхні процеси змін. Ціль діяльності менеджменту по інноваціях – забезпечення безпеки життєдіяльності організації в передкризових, кризових і посткризових ситуаціях.

Розгорнуте визначення інноваційної діяльності як об'єкта менеджменту включає два основних аспекти [38]:

* по-перше, це процес поступального розвитку науки і техніки на основі об'єктивних економічних законів, обумовлений необхідністю постійного удосконалювання виробництва в результаті підвищення рівня суспільних потреб.

* по-друге, це використання комплексу елементів, що складають інноваційний потенціал виробництва. Тут розглядаються процеси і явища в області експлуатації висококваліфікованих наукових і виробничих кадрів, що виконують роботи досвідченого характеру на базі широкого використання існуючого виробничого потенціалу, управлінського персоналу, а також міри організаційного, соціального, економічного, правового плану, що забезпечують реальну зацікавленість працівників різних категорій у масштабах і результатах інноваційної діяльності в організації.

Під інноваційною діяльністю в процесах розробки, освоєння і реалізації науково-технічних нововведень розуміються види діяльності, безпосередньо зв'язані з одержанням, відтворенням нових наукових, науково-технічних знань і їхньою реалізацією в матеріальній сфері економіки. У більшій мері інноваційна діяльність зв'язується з доведенням наукових, технічних ідей, розробок до конкретної продукції і технології, що користається попитом на ринку [9].

1.1.3 Класифікаційні особливості інновацій

Особливості інноваційних процесів обумовлюються переважним типом нововведень, що утворюють дані процеси. Основними критеріями класифікації інновацій є: комплексність набору класифікаційних ознак, що враховуються, для аналізу і кодування; можливість кількісного (якісного) визначення критерію; наукова новизна і практична цінність пропонованої ознаки класифікації [34], [35]:

1. З погляду впливу на досягнення економічних цілей організації, матеріально-технічні інновації включають інновації-продукти (продуктові інновації) і інновації-процеси (технологічні інновації):

а). Продуктові інновації дозволяють забезпечувати зростання прибутку як за рахунок підвищення ціни на нові продукти чи модифікацію колишніх, так і за рахунок збільшення обсягу продажів (на довгострокову перспективу).

б).Інновації-процеси дозволяють поліпшити економічні показники за рахунок:

* удосконалювання підготовки вихідних матеріалів і параметрів процесу, що в остаточному підсумку приводить до зниження витрат виробництва, а також до підвищення якості продукції;

* збільшення обсягу продажів унаслідок продуктивного використання наявних виробничих потужностей;

* можливості освоєння у виробництві перспективних з комерційної точки зору нових продуктів, що неможливо було одержати в силу недосконалості виробничого циклу старої технології.

Розвиток кожної базової технології характеризується, як правило, S-образної логічної кривої. Нахил кривої і переломні крапки розвитку в кожен період часу відбивають ефективність технології і ступінь використання технологічного потенціалу. В міру наближення до межі подальше удосконалювання даної технології стає економічно недоцільним.

Знання меж використовуваної технології дозволяє уникнути зайвих витрат і вчасно підготуватися до нового технологічного рішення. При переході від базової технології до нового відбувається технологічний чи розрив зрушення, що спричиняє серйозну реорганізацію виробництва.

Стабільна технологія залишається в основному незмінною протягом усього життєвого циклу (ЖЦ) попиту. Продукція, створювана на її основі і пропонована на ринок багатьма конкуруючими організаціями аналогічна і відрізняється тільки по якості і ціні. В міру досягнення насичення ринку, організація здійснює модифікацію продукції шляхом поліпшення окремих параметрів і конструкції виробу. При цьому радикальних змін у технології не відбувається.

Плідна технологія теж залишається незмінної протягом тривалого часу. Але прогрес у її розвитку забезпечує створення широкого спектра замінюючих друг друга поколінь продуктів із кращими показниками і більш широким діапазоном застосування. Короткий ЖЦ продукту, необхідність утримання завойованих ринкових позицій обумовлює постійну націленість організації на освоєння інновацій.

Мінлива технологія припускає появу протягом ЖЦ попиту не тільки нових поколінь продуктів, але і змінюючих друг друга базових технологій. Зміна технології має більш глибокі наслідки, ніж створення й освоєння нової продукції, оскільки зводить нанівець усі попередні інвестиції в наукові дослідження і розробки, науково-технічний і виробничий персонал, устаткування.

Досвід показує, що коли нова технологія докорінно відрізняється від старої, то організації часто змушені відмовитися від тієї сфери діяльності, де вони займали лідируюче положення.

В даний час будь-яка історично стабільна галузь здатна миттєво перетворитися в мінливу за рахунок диверсифікованості суміжних технологій. Імовірність такої події на будь-якій ділянці ЖЦ попиту підвищує вимоги до ухвалення управлінського рішення на основі реальної оцінки наслідків застосування нової технології.

Соціальні інновації включають: економічні (нові методи оцінки праці, стимулювання, мотивація й ін.), організаційно-управлінські (форми організації праці, методи вироблення рішень і контроль за виконанням і ін.), правові і педагогічні інновації, інновації людської діяльності (зміна внутрішньо колективних відносин, дозвіл конфліктів і ін.).

2. По інноваційному потенціалі виділяють радикальні (базові), що поліпшують (модифіковані) і комбінаторні (ті, що використовують різні сполучення) інновації.

Радикальні інновації включають створення принципове нових видів продукції, технологій, нових методів керування. Потенційними результатами радикального нововведення є забезпечення довгострокових переваг над конкурентами і на цій основі істотне посилення ринкових позицій. Надалі вони є джерелом усіх наступних поліпшень, удосконалень, пристосувань до інтересів окремих груп споживачів і інших модернізацій товару. Створення радикальних нововведень зв'язано з високим рівнем ризиків і невизначеностей: технічних і комерційних. Ця група нововведень не є розповсюдженої, але віддача від них непропорційно значна.

Поліпшуючі нововведення приводять до доповнення вихідних конструкцій, принципів, форм. Саме ці інновації (з порівняно низьким ступенем укладеної в них новизни) є найбільш розповсюдженим видом. Кожне з поліпшень обіцяє безризикове підвищення споживчої цінності продукції, зниження витрат її виробництва і тому обов'язково реалізується.

Комбінаторні (інновації з передбачуваним ризиком) являють собою ідеї порівняно високого ступеня новизни, що не носять, як правило, радикального характеру (наприклад, розробка нового покоління товару). До таким відносяться всі значні новинки, реакцію ринку, на які легко передбачати. Відмінність від радикальних (принципово непередбачених) інновацій полягає в тім, що розробка нового покоління того чи іншого товару (у тому числі шляхом використання різних сполучень конструктивного виконання елементів) за рахунок концентрації величезних ресурсів обов'язково завершується успіхом.

3. За принципом відносин до свого попередника інновації підрозділяються на:

·що заміщають (припускають повне витіснення застарілого продукту новим і тим самим забезпечення більш ефективного виконання відповідних функцій);

·що скасовують (виключають виконання якої-небудь чи операції випуск якого-небудь продукту, але не пропонує нічого замість);

·поворотні (мають на увазі повернення до деякого вихідного стану у випадку виявлення чи неспроможності невідповідності нововведення новим умовам застосування);

·відкриваючі (створюють чи засоби продукти, що не мають порівнянних чи аналогів функціональних попередників);

·ретровведення (відтворюють на сучасному рівні давно що уже вичерпали себе способи, форми і методи).

4. По механізму здійснення виділяються: одиничні, реалізовані на одному об'єкті, і дифузійні, розповсюджувані на безлічі об'єктів, інновації; завершені і незавершені інновації; успішні і неуспішні інновації.

5. По особливостях інноваційного процесу виділяють інновації внутрішньо організаційні, коли розроблювач, виготовлювач, організатор інновації знаходяться в одній структурі, і міжорганізаційні, коли всі ці ролі розподілені між організаціями, що спеціалізуються на виконанні окремих стадій процесу.

6. У залежності від джерела чи ініціативи походження ідеї нововведення підрозділяються на авторські (власні, самостійні) і замовлені (запозичені).

7. По обсязі застосування інновації бувають крапкові, системні і стратегічні.

1.2 Необхідність впровадження інновацій і оцінка їхньої ефективності

1.2.1 Ринок інноваційної продукції

Науково-технічна продукція – це логічний результат інтелектуальної (науково-дослідної, науково-технічної й інноваційний) діяльності. Науково-технічна продукція визнається товаром, якщо вона виступає засобом поглиблення, розширення й одержання нових знань, а її використання забезпечує економію витрат суспільної праці при збереженні споживчої вартості матеріального продукту, створеного на її основі. При цьому ринок науково-технічної продукції являє собою форму економічних відносин між власником інтелектуальної власності і покупцем права володіння, користування і розпорядження, у результаті яких відбувається еквівалентний обмін платоспроможного попиту покупця на споживчу цінність, укладену в науково-технічній продукції [7].

Суб'єкти інноваційного ринку – це держава, підприємства, організації, установи, університети, фонди, фізичні особи (вчені і фахівці).

Об'єкти інноваційного ринку – це результати інтелектуальної діяльності, представлені:

– в упредметненій формі (у виді устаткування, агрегатів, досвідчених установок, інструментів, технологічних ліній і т.д.);

– у неупредметненій формі (дані науково-дослідних, проектно-конструкторських робіт у виді аналітичного звіту, що узагальнює опису способу, конструкторської і технічної документації);

– у виді знань, досвіду, консультування в сфері консалтинга, маркетингу, проектного керування, інжиніринга й інших науково-практичних послуг, зв'язаних із супроводом і обслуговуванням інноваційної діяльності.

Ринок інновацій характеризується поруч відмінних рис [40]:

а) він традиційно є новим для вихідної на ринок організації (у силу новизни розробленого продукту приходиться мати справа з незнайомими споживачами);

б) він є нееластичним, внаслідок обмеженого впливу цінової політики на обсяг збуту;

в) він характеризується обмеженою кількістю покупців і продавців.

Попит на інноваційну продукцію може виходити з власне наукового співтовариства, чи промисловості від суспільства в широкому його розумінні.

У багатьох випадках створення нової технології не спричиняє попиту, оскільки характерною рисою для неї є високий ступінь ринкової і технологічної невизначеності.

Ринкова невизначеність обумовлена наступними умовами:

– споживач ще не знає, якою мірою нова продукція може задовольнити його потребу (чи в якому ступені нові продукти краще вже існуючих);

– поведінка споживача піддається впливу багатьох факторів і не може бути передбачуваною навіть у випадку покупки нової продукції;

– у випадку визнання споживачем достоїнств нової продукції виникає проблема її сумісності з іншою продукцією, уже використовуваної споживачем;

– важко пророчити швидкість, масштаби поширення нововведення і насичення їм попиту, визначити ємність потенційного ринку і наміру конкурентів.

Технологічна невизначеність обумовлена наступними, важкопрогнозованими умовами, що впливають на положення і поводження виробника:

– нестабільністю і нерозвиненістю каналів реалізації продукції і погрозою зриву встановлених і погоджених термінів її постачань;

– відсутністю можливостей післяпродажного і гарантійного обслуговування;

– проявом непередбачених побічних ефектів, що несуть у собі ризик конфліктів із законодавством і громадськістю у випадку використання нової технології;

– складністю визначення своєчасності виходу нової продукції на ринок, на якому ще досить товарів, до яких звик споживач.

1.2.2 Інновації й інноваційні процеси

Уперше термін «інновація» з'явився в наукових дослідженнях культурологів ще в 19 столітті і буквально означав уведення деяких елементів однієї культури в іншу.

Тільки на початку 20 століття стали вивчатися закономірності технічних нововведень. У 1911 році австрійський економіст Шумпетер Й. у роботі «Теорія економічного розвитку» виділив дві сторони господарського життя [43]:

– статичну (рутинний кругообіг, зв'язаний з постійним повторенням і поновленням виробництва – організації, що беруть участь у ньому, зі свого досвіду знають принципи свого поводження, їм легко передбачати результати своїх дій і легко приймати рішення, тому що ситуація зрозуміла);

– динамічну (інноваційний кругообіг, що означає розвиток – особливе, помітне на практиці й у свідомості людей, стан, що діє на них як зовнішня сила і не зустрічається в ситуації господарського кругообігу).

Нововведення в економіці впроваджуються, як правило, не після того як у споживача стихійно виникнуть нові потреби і відбудеться переорієнтація виробництва, а тоді, коли саме виробництво привчить споживача до нових потреб.

Робити – значить комбінувати наявні в розпорядженні організації ресурси, а робити щось нове – значить створювати нові комбінації змін у розвитку виробництва і ринку. Шумпетер Й. виділив п'ять типових змін [43]:

– зміни унаслідок використання нової техніки, нових технологічних процесів і нового ринкового забезпечення виробництва;

– зміни унаслідок використання продукції з новими властивостями;

– зміни унаслідок використання нової сировини;

– зміни в організації виробництва і способів його матеріально-технічного забезпечення;

– зміни внаслідок появи нових ринків збуту.

У 30-х роках 20 століття Шумпетер Й. уперше використовував поняття «інновація», припускаючи під цим зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих засобів, ринків і форм організації в промисловості. При цьому Шумпетер Й. основну роль рушійної сили економічного розвитку суспільства відводив не характеру боротьби між капіталом і пролетаріатом (по Марксові К.), а впровадженню нововведень у господарство держави.

Інноваційний підхід виявляється більш кращим, оскільки процес пошуку, нагромадження і перетворення наукового знання у фізичну реальність, по суті, безмежний.

При виборі інноваційної ідеї й ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації, необхідно з'ясувати деякі моменти:

– якщо мова йде про товарну інновацію – чи має той чи інший продукт гарні шанси на ринку

– якщо мова йде про будь-який інноваційний проект – одержання реального прибутку (прибуток від проекту повинна бути значно вище, ніж витрати на його реалізацію) і оцінка реального ризику (зв'язаний із проектом ризик повинний знаходитися в гранично припустимому співвідношенні з прибутком від його реалізації).

Таким чином, для того, щоб досягти намічений цілей і одержати монопольний надприбуток від інноваційної діяльності, організації необхідно дотримувати деякі умови і відповідати визначеним вимогам [15]:

– необхідно чітко представляти обсяг попиту потенційних споживачів на нововведення, його економічно виражені переваги перед вже існуючими способами задоволення даної потреби

– необхідно виявити ресурсні обмеження, що виникають при створенні, виробництві і збуті нововведення, тобто важливо правильно скласти всебічний прогноз економічного потенціалу нововведення

– для успішного розвитку інноваційної організації обов'язковою умовою є відповідність персоналу організації визначеним вимогам

– при обмеженості матеріально-фінансових ресурсів і ринкової невизначеності значну роль в успіху інноваційних організацій грає якість організації і керування.

Інноваційним процесом – називається формування задуму, підготовка і поступове здійснення інноваційних змін. Інноваційний процес – більш широке поняття, чим інноваційна діяльність.

Важливий напрямок у вивченні інноваційних процесів – виявлення реальних факторів, що сприяють чи перешкоджають їхньому здійсненню.

Таблиця 1.1. Фактори, що впливають на розвиток інноваційних процесів

Група факторів	Фактори, що перешкоджають інноваційної діяльності	Фактори, що сприяють інноваційної діяльності
Економічні, технологічні	·недолік засобів для фінансування інноваційних проектів ·слабість матеріально- і науково-технічної бази і застаріла технологія, відсутність резервних потужностей ·домінування інтересів поточного виробництва	·наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій ·наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури ·матеріальне заохочення за інноваційну діяльність
Політичні, правові	·обмеження з боку антимонопольного, податкового, амортизаційного, патентно-ліцензійного законодавства	·законодавчі міри (особливо пільги), що заохочують інноваційну діяльність ·державна підтримка інновацій
Організаційно-управлінські	·устояна оргструктура, зайва централізація, авторитарний стиль керування, перевага вертикальних потоків інформації ·відомча замкнутість, труднощі міжгалузевих і міжорганізаційних взаємодій ·твердість у плануванні ·орієнтація на сформовані ринки ·орієнтація на короткострокову окупність ·складність узгодження інтересів учасників інноваційних процесів	·гнучкість оргструктури, демократичний стиль керування, перевага горизонтальних потоків інформації, самопланування, допущення коректувань ·децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп
Соціально-психологічні, культурні	·опір змінам, що можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність пошуку нової роботи, перебудова устояних способів діяльності, порушення стереотипів поводження, що склалися традицій ·острах невизначеності, побоювання покарань за невдачу ·опір усьому новий, що надходить ззовні	·моральне заохочення, суспільне визнання ·забезпечення можливостей самореалізації, звільнення творчої праці ·нормальний психологічний клімат у трудовому колективі

Зміст інноваційного процесу охоплює етапи створення, як новації, так і нововведення. Процес створення нововведення включає (життєвий цикл нововведення) [4]:

1. Стадія дослідження

§ фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до рішення проблеми. Розрізняють теоретичні і пошукові фундаментальні дослідження. До теоретичного відносяться дослідження – задачею, яких є нові відкриття, створення нових теорій і обґрунтування нових понять і представлень. До пошукового відносяться фундаментальні дослідження – задачею, яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів і їхніх з'єднань, методів аналізу і синтезу. Позитивний вихід фундаментальних досліджень у світовій науці складає 5%.);

§ прикладні дослідження й експериментальні моделі (прикладні/оригінальні дослідження спрямовані, насамперед, на досягнення конкретної чи мети задачі, на виявлення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів; науково-дослідна робота прикладного характеру ставить своєю метою рішення технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одержання конкретних наукових результатів, що надалі будуть використані в експериментальних розробках);

§ експериментальні розробки, визначення технічних параметрів, проектування виробів, виготовлення, іспит, доведення (розробка продукту – завершальний етап наукових досліджень, що характеризується переходом від лабораторних умов і експериментального виробництва до промислового виробництва. Ціль розробки продукту – створення/модернізація зразків нової техніки, що можуть бути передані після відповідних іспитів у серійне чи виробництво безпосередньо споживачу. На цьому етапі виробляється остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляється і випробується технічний чи прототип досвідчений технологічний процес. Технічний прототип – це реально діючий зразок продукту, чи системи процесу, що демонструє придатність і відповідність експлуатаційних характеристик специфікаціям і виробничим вимогам).

2. Стадія виробництва

§ первинне освоєння і підготовка виробництва. Результатом є досвідчений зразок – повномасштабна діюча модель, сконструйована і створена для визначення вимог до виробництва нового продукту. Досвідчений зразок цілком відповідає стандартам промислового дизайну кінцевого продукту, освоюваного в масовому виробництві. Дані технічного аналізу і збору інформації є основою техніко-економічного обґрунтування, що містить детальну оцінку витрат на створення й експлуатацію виробничого комплексу і прибутку від продажу на ринку продукту за конкурентними цінами);

§ запуск і керування освоєним виробництвом (повномасштабне виробництво – це період, протягом якого новий продукт освоюється в промисловому виробництві й оптимізується виробничий процес відповідно до вимог ринку).

3. Стадія споживання

§ постачання продукції на ринок і його споживання (на цьому етапі уточнюються стратегія просування нового продукту на ринок, відбувається безпосереднє споживання нового знання, упредметненого в новому продукті. При цьому виявляється фактична ефективність інноваційної діяльності.);

§ устаріння продукту і необхідність ліквідації застарілого виробництва (даний етап настає тоді, коли в наявності не тільки фізичний, але в першу чергу моральний знос техніки, викликаний швидкими темпами розробок нових високоефективних зразків).

Стосовно до нововведення, як до процесу переносу нововведення в сферу застосування, зміст життєвого циклу трохи відрізняється і містить у собі наступні стадії:

1. зародження нововведення – усвідомлення потреби і можливість змін, пошук і розробка нововведень;

2. освоєння нововведення – упровадження на об'єкті, експеримент, здійснення виробничих змін;

3. дифузія нововведення – поширення, тиражування і багаторазове повторення на інших об'єктах.

4. рутинизація нововведення – нововведення реалізується в стабільних, постійно функціонуючих елементах відповідних об'єктів.

Нововведення, як процес, не може вважатися цілком завершеним, якщо воно зупинилося на одній з цих стадій. У свою чергу життєвий цикл нововведення може припинитися на стадії споживання, якщо не зімкнеться з нововведенням.

Таким чином, обоє життєвих циклів взаємозалежні, взаємообумовлені і неможливі один без іншого. Обоє життєвих циклу охоплюються загальним поняттям інноваційний процес, і основна відмінність між ними полягає в тім, що в одному випадку відбувається процес формування нової продукції, в іншому – процес її комерціалізації.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5