У системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни.

Становлення національної економіки України не заперечує ряду дуже важливих загальних закономірностей в інвестиційній діяльності, разом з тим, воно породжує загальні сутнісні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, формуванням національного ринку, прагненням до інтеграції економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів.

Сформована в даний час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро – так і макрорівні. Це проявилося в абсолютному скороченні обсягу капітальних вкладень і деформації джерел їхнього формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу, припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед, повинна бути зорієнтована на корінні структурного перетворення.

Світова практика і здоровий глузд показують, що істотне підвищення народного добробуту досягається не на шляхах зниження норми нагромадження, а, навпаки, при її досить високому рівні і високих темпах росту національного доходу. Але для підтримки норми виробничого нагромадження на досить високому рівні потрібні відповідні умови, а саме: високий чи постійно зростаючий рівень ефективності виробництва. Тому головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинне стати підвищення ефективності національної економіки, яка б дозволила розширити границі нагромадження, призупинила б зниження, а потім і стабілізувала норму виробничого нагромадження. Частка фонду нагромадження в національному доході завжди повинна встановлюватися на такому рівні, щоб економіка могла його ефективно освоїти і який дозволяв би також реалізовувати найвищий на даний момент, рівень досягнень науково-технічної революції. Формування більш прогресивного типу інвестицій обумовлює необхідність удосконалювання структури капітальних вкладень в основне виробництво, виробничу і соціальну інфраструктури за допомогою ретельного визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій.

1. Теоретичні основи інвестицій

1.1 Класифікація інвестицій

Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні
витрати).

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку.

1. За об’єктами вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або відсотків.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це вкладення коштів у певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній та фондів).

Непрямі інвестиції – це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску та розміщення своїх цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від них дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

3. За терміном інвестування розрізняють коротко – та довгострокові інвестиції.

4. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності.

Державними називаються інвестиції, які здійснюються державою в особі уряду та державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називаються всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами і та компаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції – це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні – за її межами.

1.2 Характеристика капітальних вкладень підприємства

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його матеріально-технічної бази, впровадження нових технологій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення або виробничі інвестиції.

Під капітальними вкладеннями розуміють сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене і відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До складу капіталовкладень включають витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

Велика різноманітність потребує їх правильної класифікації. З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальна структура, технологічна структура, галузева належність, спосіб ведення робіт, джерела фінансування, форми власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння і підтримання потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об’єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів та окремих виробництв, що здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію знаходитимуться на самостійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об’єктів основних фондів на території діючих підприємств та прилеглих до них майданчиках. Розширенням є також будівництво філій та виробництв, які після введення в експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів та об’єктів основних фондів, пов’язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки та техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств – це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.

Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає проведення робіт з відновлення основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяються на витрати, пов'язані з будівельними і монтажними роботами, придбанням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи зі спорудження, перебудови, розширення і відновлення існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і пов'язані з ними роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, які відносять до будівництва будівель і споруд.

Монтажними є роботи, пов'язані зі складанням та встановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар належать: вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та всіх інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо); транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом виробництва (борошновозів, панелевозів, електрокарів тощо); обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо; вартість виробничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств та об'єктів, що будуються.

Устаткування поділяють на таке, що потребує і не потребує монтажу.

До складу устаткування, що потребує монтажу, належить устаткування, яке може бути введене у дію лише після складання його частин і прикріплення до фундаменту чи інших конструкцій будівель і споруд (конвеєрні лінії тощо).

До устаткування, що не потребує монтажу, відносять верстати та машини, які не потребують витрат на установку та прикріплення до фундаменту або інших конструкцій будівель і споруд (автомобілі, тепловози, інші транспортні засоби, верстати, що стоять вільно, обчислювальна техніка тощо).

До складу інших капітальних робіт і витрат включають проектно-пошукові роботи, які проводяться за рахунок капітальних вкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату робітників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення поділяються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва будуть функціонувати у сфері матеріального та нематеріального виробництва: у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення відносять вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.

За галузевою належністю капітальні вкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях господарства країни.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт (БМР) капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає виконання їх постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснюється самим підприємством-забудовником. При цьому роботи на об'єкті будівництва ведуться власними силами та засобами підприємства нарівні з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва, яка обчислюється згідно зі встановленими цінами, тарифами і розцінками на БМР і є ціною на спорудження об'єкта.

За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей господарства і підприємств.

Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Метою здійснення приватних капіталовкладень є зміцнення підприємствами своєї позиції на ринку.

1.3 Організаційні аспекти залучення інвестицій у виробниче підприємство

Економічні трансформації територіально-виробничих комплексів України супроводжуються специфічними процесами реорганізації та реструктуризації виробничих підприємств недержавної форми власності, які становлять важливий сектор регіональної економіки. При цьому простежується відмирання застарілих виробництв продукції (надання послуг) та пошук нових форм задоволення соціального замовлення на рівні регіону. Це обумовлює необхідність активізації виробничої діяльності шляхом залучення інвестиційних ресурсів. Масштабність завдань соціально-економічного розвитку, що висуваються, та галузева специфіка окремого підприємства в сукупності утворюють складну проблему наукового обґрунтування індивідуальних форм, методів та прийомів залучення інвестицій у розвиток нових виробничих потужностей.

Відомо, що інвестиції становлять матеріально-фінансову основу відновлення та нагромадження основного капіталу підприємства, визначаючи його виробничі показники і конкурентоспроможність продукції (послуг). Відповідно аналіз організаційної структури процесу інвестування починається з вивчення понятійного апарата, виділення основних елементів і учасників процесу інвестування, визначення критеріїв оцінки, формування індивідуальної множини (переліку, сукупності) вимог, понять, критеріїв або показників тощо. У сучасній науковій літературі пропонуються різні підходи до формування таких множин, наприклад, шляхом балансування системи регіональних відносин, гіпотеза інвестиційної мети, розв'язання задач державного регулювання соціально-економічними процесами.

Наявний категоріальний апарат дозволяє виділити основні етапи організації процесу інвестиційної діяльності. Так, наприклад, закон «Про інвестиційну діяльність» під такою діяльністю розуміє «…сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій».

Тобто мається на увазі, що мають бути визначені дії, які:

– відповідають визначеним властивостям (у тому числі фінансово-економічним);

– набувають різних форм, комбінацій, сполучень тощо;

– спроможні виконуватися протягом визначеного інтервалу часу та зусиллями визначеного кола осіб – учасників інвестиційної діяльності. Орієнтовно можна також визначити коло осіб, які можуть брати участь в організації інвестиційної діяльності. До них належать:

– юридичні особи колективної власності;

– органи влади і управління, у тому числі регіонального;

– громадяни, недержавні підприємства та господарські асоціації;

– іноземні особи – інвестори.

Для визначення потреби в залученні додаткових інвестиційних ресурсів у господарську діяльність суб'єкт господарювання повинен сформувати чітке уявлення стосовно висунутих соціальних вимог з боку територіальної громади (органа місцевого самоврядування) та власних можливостей задовольнити ці вимоги. Оскільки кожний господарський суб'єкт входить у структуру визначеного територіально-виробничого комплексу країни (нерідко як містоутворюючий), при виході його на ринок товарів (послуг) із пропозицією задовольнити визначену соціальну потребу виникає завдання узгодження різноманітних відносин суб'єкта з територіальною громадою, що становлять основу організаційної структури інвестиційної діяльності.

Організаційну структуру підготовчого етапу можна також класифікувати за функціональними ознаками. Підготовчому етапу залучення інвестиції в розвиток господарської діяльності притаманні такі функції:

– інформаційна – збір, обробка, збереження інформаційних даних щодо кожної дії;

– аналітична – вивчення, обробка інформації, вироблення рішень;

– правовстановлююча – ухвалення управлінського рішення з доведенням його змісту до зацікавлених осіб;

– регулююча (узгоджуюча) – формулювання додаткових вимог, понять, термінів з метою узгодження інтересів якомога більшої кількості учасників інвестиційної діяльності;

– контрольна – підбиття підсумків кожної дії, оформлення результатів, проведення перевірок окремих елементів;

– облікова – врахування організаційно-фінансових результатів внаслідок виконання управлінських дій підготовчого етапу.

Таким чином, організація інвестиційного процесу являє собою досить складну багатоетапну науково-дослідну задачу. Одночасно це відповідальна й економічно небезпечна справа, індивідуальність формування соціального замовлення й узгодження з виробничими потужностями підприємства – господарського суб'єкта – формує специфічний характер відносин учасників інвестиційної діяльності. Обережність сучасних підходів до інвестиційних дій виявляється насамперед у незадовільних показниках відновлення основного капіталу в галузях виробничої сфери в Україні. Крім уже відомих

політичних та ідеологічних заходів, ефективними здаються більш широке впровадження наукових методів аналізу інвестиційного процесу на регіональному рівні, розробка методів оптимальної його організації з мінімізацією сукупних витрат, що формулюється як складова завдання сталого регіонального розвитку. Перспективним також видається вивчення напрацьованого досвіду активізації інвестиційної діяльності за критерієм оптимізації фінансових витрат на виробничих підприємствах і в регіонах.

2. Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій

2.1 Загальні підходи до планування капітальних вкладень

В умовах ринкової економіки підприємства самостійно вирішують як виробничі, так і фінансові питання. Оскільки фінансові ресурси підприємств досить обмежені, то увага приділяється пошуку шляхів їх ефективного використання та інвестуванню коштів в активи або проекти, що можуть принести високі доходи з безпечним рівнем ризику.

Зарубіжні вчені-економісти на підставі дослідження практики господарювання сформулювали такі принципи інвестування.

1. Принцип граничної ефективності розкриває взаємозв'язок між процесом вкладення капіталу та відповідним показником ефективності (прибутковістю) цих послідовних порцій інвестованого капіталу.

2. Принцип «замазки». Його суть полягає в тому, що інвестування подібне до роботи із замазкою: свобода прийняття рішень змінюється все більшою залежністю в ході їх реалізації. Зрозуміло, що підприємство може звільнитись від реалізації рішень, зробивши деінвестування (вилучення вкладеного капіталу).

3. Принцип поєднання матеріальних та грошових оцінок ефективності інвестицій. Існує три варіанти підходу до оцінки ефективності інвестицій:

1) вартісна оцінка – передбачає здійснення порівняння витрат, спричинених прийняттям інвестиційних рішень і доходів, отриманих внаслідок їх реалізації. В умовах високих темпів інфляції використання цього методу вкрай обмежене;

2) поєднання грошових та технічних критеріїв. Цей підхід є надійнішим, оскільки дає змогу оцінити вартісну вигоду і вигоду, виражену технічними параметрами, що отримана від реалізації проекту;

3) суто технічний підхід оцінки ефективності. Він не враховує ринкової (у вартісному вираженні) оцінки діяльності підприємства і тому застосовується дуже рідко.

4. Принцип адаптаційних витрат. Існування та необхідність врахування таких витрат, пов'язані зі здійсненням адаптації (пристосування) організації до нового інвестиційного середовища. Адаптаційні витрати визначаються величиною обсягу ' реалізації продукції (надання послуг), які втрачаються в результаті реорганізації виробництва, перепідготовки кадрів, переналагодження устаткування тощо. Оскільки майже завжди існує розрив між прийняттям рішення і його практичною реалізацією, то цей час використовується для адаптації, оскільки миттєво пристосуватися до змін неможливо. Крім того, будь-яка адаптація несе з собою чимало витрат: виникає потреба у новій інформації, нових технологіях, потрібні кошти для перепідготовки кадрів, компенсації робітникам та службовцям, що втратили внаслідок відповідних скорочень місце роботи, та інші витрати.

5. Принцип мультиплікатора спирається на існуючий міжгалузевий зв'язок. Знаючи дію мультиплікатора, можна заздалегідь визначити час та економічну силу конкретної події і використати цю інформацію для себе: припинити неперспективне інвестування та завчасно перейти до нового проекту, випереджаючи кон'юнктуру. Це може бути у такій формі, як, наприклад, перепродаж цінних паперів, перепрофілювання виробництва тощо. Ефект мультиплікатора стає слабкішим з віддаленням від галузі-генератора конкретного економічного впливу.

У процесі планування інвестицій підприємству необхідно враховувати найважливіші фактори: загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства, дія яких може вплинути на очікуваний результат від прийнятого інвестиційного рішення.

2.2 Визначення необхідного обсягу виробничих інвестицій

Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві: 1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві; 2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва за допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей; 3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва. Програма (план) складається звичайно за розділами: 1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень); 2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників; 3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший – попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий – прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні)

Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства N, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45 000 од.):

Nср = 45 000: 0,9 = 50 000 од.

Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, Nср за відомої реальної потужності підприємства, що становить 46 000 од.:

Nср = 50 000 – 46 000 = 4 000 од.

• Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства Nабс, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який дорівнює 0,5 (за середніми даними тривалого періоду):

Nабс = 4 000: 0,5 = 8 000 од.

• На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності (150 тис. грош. од.) визначають загальну суму необхідних капітальних вкладень на розрахунковий період:

= 150 000 х 8 000 = 1 200 000 000 грош. од.

Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капітальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) треба уточнити за допомогою застосування другого методу – прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом) технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючого підприємства.

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію зазначених інвестиційних ресурсів.

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень використовують кілька методів.

Перший метод визначення необхідного обсягу капітальних вкладень базується на здійсненні попередніх приблизних розрахунків у такій послідовності:

· обчислення необхідної середньорічної величини виробничої потужності підприємства:

(2.1)

де – необхідна (розрахункова) середньорічна величина виробничої потужності підприємства, кількість продукції (у натуральних вимірниках);

– виявлений ринковий попит на продукцію підприємства (у натуральних вимірниках);

– коефіцієнт використання потужностей підприємства;

· визначення різниці між необхідними та існуючими обсягами виробничих потужностей:

(2.2)

де – фактичний середньорічний обсяг виробничих

потужностей (у натуральних вимірниках); розрахунок абсолютної величини необхідного додаткового введення в дію виробничих потужностей Для цього середньорічну виробничу потужність за допомогою коефіцієнтапереводять в абсолютну:

(2.3)

· визначення загальної суми необхідних вкладень капіталу:

(2.4)

де – капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності, грн.;

– абсолютна величина необхідного додаткового введення в дію виробничих потужностей у натуральних вимірниках.

Другий метод визначення потреби у капітальних вкладеннях передбачає здійснення прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння (реконструкції або розширення) підприємства.

На ринку має місце різке скорочення попиту на продукцію підприємства через втрату її конкурентоспроможності. У такому разі підприємству треба здійснити не просто розширене відтворення основних фондів, а докорінно перебудувати свою техніко-технологічну базу виробництва. Така перебудова може бути досягнута при модернізації існуючого виробництва або організації виробництва нової продукції.

Необхідний обсяг капітальних вкладень обчислюють в основному за розглянутою вище схемою при другому варіанті ринкової ситуації. Однак при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, пов'язані з проведенням маркетингових досліджень і проектуванням нових виробів, які мають задовольняти вимоги покупців.

Нарівні з правильним визначенням необхідних обсягів капіталовкладень на певний розрахунковий період дуже важливим є визначення оптимальної структури джерел їх фінансування, що здійснюється на другому етапі планування інвестицій.

2.3 Визначення джерел фінансування виробничих інвестицій

Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок як власних, так і залучених коштів (дивись дод. А)

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать: внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів та фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу придбаних раніше на фінансовому ринку цінних паперів; доходи, отримані від здавання майна в оренду, тощо.

До залучених джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать: кошти, отримані ним від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довгострокові кредити банків; інвестиції зарубіжних партнерів у створення спільних підприємств. З огляду на можливість ризику втрати підприємством фінансової самостійності необхідно, щоб структура джерел фінансування інвестиційної діяльності забезпечувала фінансову незалежність підприємства.

Користування зовнішніми джерелами довгострокового фінансування потребує певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства пов'язані з витратами на їх випуск та оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку. В подальшому – виплату за ними дивідендів акціонерам та відсотків власникам облігацій.

Залучення позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу та з виплатою відсотків за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути також кошти державного та місцевого бюджетів, державних позабюджетних фондів, благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капітальних вкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як: чинна система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їхня стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика Національного банку країни тощо.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати ризик втрати своєї платіжної спроможності й уникнути банкрутства.

2.4 Оцінка ефективності капітальних вкладень підприємства

Методи оцінки ефективності капітальних вкладень, що використовувались за умов планової економіки, не можуть застосовуватись в умовах ринкових відносин, оскільки мають низку недоліків, серед яких найсуттєвішими є такі: 1) ці методи не враховують впливу фактора часу на вартість грошей у різні часові періоди; 2) вони не враховують існуючі в ринковій системі господарювання підприємницький ризик та інфляцію; 3) проведення оцінки окупності інвестицій передбачало врахування тільки величини отриманого прибутку від здійснених капітальних вкладень і зовсім не приділялась увага потоку амортизаційних відрахувань, що значно змінювало результати розрахунків; 4) розрахунки ефективності капіталовкладень базувались на мінімальних приведених витратах, а не на розмірі отриманого прибутку.

В умовах ринкової економіки такі підходи є неприйнятними. З появою великої кількості недержавних та змішаних підприємств, розвитком фондового та кредитного ринків більшість підприємств самостійно формують свої фінансові ресурси і приділяють увагу, передусім, зростанню прибутку, як важливого джерела забезпечення життєздатності та підвищення конкурентоспроможності на ринку. Саме прибуток, а не витрати, є інтегрованим (узагальнюючим) показником, який враховує не тільки скорочення поточних витрат підприємства, а й його ділову активність, ефективність функціонування.

Економічне обґрунтування доцільності капітальних вкладень здійснюється на основі дослідження відповідних інвестиційних проектів.

Сучасна практика оцінки ефективності реальних інвестицій використовує певні базові принципи та методичні підходи.

До основних базових принципів оцінки ефективності капіталовкладень належать такі:

1. Оцінка ефективності проектів інвестування капіталу має здійснюватись на основі зіставлення обсягу інвестованих коштів, з одного боку, та сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншого.

2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат необхідно враховувати як основні, так і супутні витрати капіталу.

Це пояснюється тим, що під час інвестування досить часто підприємство, крім основних затрат, передбачених проектом, несе і супутні витрати, які були спричинені реалізацією цього проекту. Тому необхідним є також і їх врахування в процесі оцінки ефективності здійснення капіталовкладень.

3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показника грошового потоку від інвестицій.

Під грошовим потоком від інвестицій розуміють грошові кошти, що включають отримані внаслідок здійснення інвестицій чистий прибуток та суму амортизаційних відрахувань:

(2.5)

де ГП – грошовий потік, грн.;

П – річний прибуток, отриманий в результаті реалізації інвестицій, грн.;

АВ – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.

4. Приведення до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від інвестицій.

Оскільки грошові кошти під впливом фактора часу знецінюються, вартість нинішніх грошей (тобто їхня купівельна спроможність) вища за вартість грошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей враховують шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтування передбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дисконтній ставці, що враховує ризик та непевність, пов'язані з фактором часу. В умовах очікування сталого річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту, і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислюють за формулою:

(2.6)

де ТВ – теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інвестиційного проекту, грн.;

– грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізації проекту, грн.;

– річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

– кількість років;

– коефіцієнт коригування майбутніх сум грошових

потоків.

Необхідність приведення також і сум інвестованого у майбутньому капіталу до теперішньої вартості пояснюється тим, що у більшості випадків інвестування здійснюється не одно-моментно, а протягом певного періоду (кількох років). Тому всі наступні після першого року інвестовані суми треба також приводити до їхньої теперішньої вартості за допомогою відповідних дисконтних ставок. Це необхідно для можливості порівняння величин вкладень капіталу з грошовими потоками, які інвестор отримає у майбутньому.

5. Диференційований вибір дисконтної ставки.

Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різних проектів добираються диференційовано, з урахуванням таких факторів, як очікуваний темп інфляції, премії за ризик та ймовірність низького рівня платоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо.

Виходячи з наведених принципів, обчислюють основні визначальні характеристики інвестиційних проектів. До таких характеристик належать: теперішня вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішня ставка дохідності.

Чиста теперішня вартість характеризує загальну абсолютну величину ефекту від реалізації інвестицій. Вона обчислюється як різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатації об'єкта інвестування, та сумою початкових інвестицій:

ЧТВ = ТВ-ПІ, (2.7)

де ЧТВ – чиста теперішня вартість проекту, грн.; ТВ – теперішня вартість грошового потоку, грн.; ПІ – початкові інвестиції, грн.

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, то проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення або дорівнює нулю – проект слід відхилити, оскільки його реалізація завдасть збитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.

Страницы: 1, 2