Джерела фінансування виробничих інвестицій підприємств

Інша характеристика інвестиційного проекту – індекс прибутковості – у цілому є дуже близькою до показника чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

 (2.8)

Проект, який має індекс прибутковості, більший за одиницю, схвалюється як прибутковий, а менший від одиниці – відхиляється.

Показник період окупності інвестицій дає змогу визначити кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності визначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків:

 (2.9)

де – період окупності, роки; П І – початкові інвестиції, грн.;

 – середньорічна величина дисконтованих грошових потоків, грн.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків можна визначити так:

 (2.10)

де ТВ – теперішня вартість проекту, грн.;

Т – кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу характеризує рівень прибутковості здійснених інвестицій. Внутрішня ставка доходу дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це може бути записано так:

 (2.11)

де  – грошові потоки за t-й рік, гри.;

d – дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу) (у вигляді десяткового дробу); t – період, роки; П І – початкові інвестиції, грн.

Для схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяльності підприємства, яку визначають, виходячи з вартості залучення капіталу та ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої ставки доходу буде вищим за необхідну ставку, то проект схвалюють як прибутковий.

3. Ефективність залучення інвестицій в україну: інноваційно-інвестиційні системи

Центр економічних досліджень Японії опублікував прогноз розвитку світової економіки на період до 2010 року. За його даними, суттєво збільшиться обсяг прямих інвестицій у світову економіку (з $184 млрд. до $15 трлн.), однак внаслідок глобалізації і тенденції до об'єднання капіталу кількість світових інвесторів буде обмеженою.

Незважаючи на те, що для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом інвестицій є їх власні кошти, Україна може взяти участь у змаганнях за залучення світового інвестиційного капіталу.

За умов глобалізації та розвитку відкритої економіки світовий капітал втрачає національні ознаки і цілком може мати українське походження. Завданням на сьогодні є зацікавити будь-який капіталі у подальшому розвитку саме в Україні. Тому оцінка методів заохочення і розробка інструментів утілення стратегічних задумів є пріоритетним напрямом розвитку економічної теорії та практики.

З 2004 року очікується щорічний приріст прямих іноземних інвестицій в Україну на рівні $1,3–1,5 млрд., забезпечення зростання інвестиційної складової імпорту, збереження високих темпів приросту обсягів експорту товарів та послуг на рівні 10–12%.

Відомо, що, незважаючи на ефективність прямих іноземних інвестицій у промисловість України (промислові підприємства з іноземними інвестиціями працюють ефективніше, ніж у цілому підприємства галузі), іноземний капітал не зацікавлений у розвиткові підприємств із високою наукоємністю і не бажає надавати Україні справді сучасні високі технології.

Нині, коли наша держава формує власну інноваційну політику, постають питання формування інноваційної та інвестиційної привабливості вітчизняної економіки і створення умов, які змусять працювати іноземний капітал в інтересах України.

В Україні є кваліфікована, освічена робоча сила, спроможна виконувати складні наукоємні роботи. Водночас виробничі ресурси зношені на 50%. Але курс держави на впровадження інноваційної політики стимулює розвиток інноваційних систем і технологій. Наявні природні ресурси вимагають оцінки і розробки нових інноваційних програм їх використання.

Таким чином, основними факторами економічного зростання України повинні бути визнані робоча сила і використання наявних природних і техногенних ресурсів.

Аналітичні дослідження підтверджують переважання інвестицій в Україну відповідно до форми власності підприємств – об'єктів інвестування, доходять висновку про домінування в Україні такої форми залучення іноземного капіталу, як спільні підприємства. Але жодного дослідження не проведено з метою систематизації стратегічних засад визначення іноземним інвестором привабливості об'єкта інвестування.

Метою нашої роботи є визначення послідовності кроків інвесторів при прийнятті рішень і на основі цього формування переліку заходів, спрямованих на поєднання інтересів України і світового капіталу.

У роботі використано такі методи попередньої обробки даних, як визначення початкової ситуації, вибір основних вхідних факторів, оцінка і систематизація вихідних параметрів. Застосування методів статистичного аналізу дозволило провести групування даних і оцінити їх кореляцію.

У 2003–2004 роках іноземні інвестори активізували свою діяльність: приріст іноземного капіталу у 2003 році становив $1,2 млрд., або 21,7% від початку року.

У першому кварталі 2004 року прямі іноземні інвестиції в Україні сягнули $282,3 млн. Сумарний їх обсяг на 1 квітня 2004 року становив $6946,5 млн., або $146 на одного мешканця.

Аналіз інвестиційних потоків України, за даними Держкомстату (таблиці 3.1 і 3.2), дозволяє зробити висновки про перерозподіл коштів, інвестованих в Україну, на користь третіх держав.

Таблиця 3.1. Прямі інвестиції зарубіжних країн в економіку України за перше півріччя 2004 року

Таблиця 3.2. Прямі інвестиції з України за перше півріччя 2004 року

Так, інвестований США $1 млрд. повернувся інвесторам у вигляді готової продукції на суму $5,5 млн. А основним ринком українських інвестицій стали Росія, Панама та ін.

Така політика свідчить про пошук об'єктами інвестування власних ринків збуту, тобто про намагання забезпечити власні інтереси.

Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами зі 181 країною світу. Найбільші обсяги експортних поставок здійснювалися: до Російської Федерації–16,5%, Німеччини – 9,6%, Туреччини – 5,4%, Італії та Китаю – по 4,6%, США – 3,6%, Литви – 3,2%, Польщі – 2,9%. Серед регіонів України найбільші обсяги експорту товарів припали на Донецьку обл., Київ, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Полтавську та Одеську області, а найбільше імпортувалося товарів у Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Київську та Харківську області.

Аналіз причин інвестиційної активності цих регіонів призвів до зіставлення нормативів їх платіжних витрат зі схемою вільних економічних зон (ВЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) нашої держави. В Україні на 1.11.2001 було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ХПР, – 6360 тис. га (10,5% території України). У роботіі задіяно 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та території задекларували розвиток майже всіх напрямів народного господарства України: сільського господарства, мисливства та лісового господарства; рибного господарства; добувної промисловості; обробної промисловості; виробництва електроенергії, газу та води; будівництва; оптової і роздрібної торгівлі; торгівлі транспортними засобами; послуг з ремонту; готелів та ресторанів; транспорту; операцій із нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; охорони здоров'я та соціальної допомоги; колективних, громадських та особистих послуг. Але детальний аналіз цих напрямів свідчить про інтерес саме до вичерпних ресурсів: видобування енергетичних матеріалів, неенергетичних матеріалів, руд кольорових металів, харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів, _ текстильної промисловості та пошиття одягу, виробництва шкіри та шкіряного взуття, виробництва деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперової промисловості, видавничої справи, виробництва коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, хімічного виробництва, виробництва гумових та пластмасових виробів, виробництва мінеральних добрив, металургії та обробки металу, виробництва машин та устаткування, виробництва електричного та електронного устаткування, виробництва транспортного устаткування. У таблиці 3.3 наведено рейтингову оцінку ВЕЗ і ТПР України за інвестиційною привабливістю.

Таблиця 3.3. Рейтингова оцінка інвестиційної привабливості ВЕЗ і ТПР в Україні

Отже, Україна є державою поглинання інвестиційного капіталу.

Але територіями залучення інвестиційних коштів є території активного розвитку підприємництва, які не завжди збігаються з територіальним розташуванням БЕЗ та ТПР.

Таким чином, основна перевага ВЕЗ – сприятливий інвестиційний клімат (тобто митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців у тій чи іншій країні) – є фактором стимулювання, а не обов'язкового покращання інвестиційного клімату території. Можливо, більш суттєвими є фактори галузевих пріоритетів.

Галузями інвестування є сфери торгівлі і громадського харчування. Потім розташувалися промисловість, будівництво, комерційна інфраструктура, наука і наукове обслуговування, транспорт, зв'язок.

Аналіз даних таблиць засвідчив, що найбільшу цікавість для іноземних портфельних інвестицій становлять такі галузі в Україні:

– підприємства паливно-енергетичного комплексу;

– глиноземні заводи;

– підприємства зв'язку і комунікацій;

– порти та пароплавства;

– підприємства з виробництва цементу;

– підприємства з виробництва мінеральних добрив;

– великі гірничодобувні підприємства;

– підприємства харчової промисловості.

Наднизька цікавість – до транспорту, машинобудування та хімічної промисловості. Тобто, дійсно, іноземних інвесторів цікавлять дешеві природні ресурси України.

Аналіз ВЕЗ України з точки зору можливостей розвитку галузей, які базуються на використанні природних ресурсів, дозволив одержати такі дані (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4. Галузеві пріоритети розвитку вільних економічних зон України

За даними податкової адміністрації, на 01.01.2004 фактично діяло 7 ВЕЗ і 7 ТПР, затверджено 412 інвестиційних проектів загальною вартістю $1,659 млрд.

Таким чином, якщо задекларований напрямок розвитку ВЕЗ або ТПР не збігається з інтересами світового капіталу, ця зона не одержує очікуваних капіталовкладень і не має очікуваного прибутку, незважаючи на економічну привабливість.

Отже, створення ВЕЗ потребує суттєвих капіталовкладень і подальших зусиль держави з підтримки і розвитку зон. І тому помилки при визначенні стратегічних інтересів капіталу можуть стати фатальними для фінансової стабільності держави. Такі зони без строго визначеної централізованої підтримки практично не є життєдіяльними.

Ще одним питанням оптимізації інвестиційних потоків є відстеження форми власності підприємств, які одержують інвестиції. Іноземний капітал присутній в Україні як у державній, так і у приватній формах, у змішаному вигляді, а також у вигляді капіталу міжнародних організацій. Іноземні інвестиції надходять в Україну як прямі приватні у вигляді портфельних інвестицій і у вигляді кредитів як позичковий капітал.

Однією з поширених форм залучення іноземних інвестицій є створення підприємств з такими інвестиціями.

Саме тепер, після зміни орієнтирів розвитку України, коли стає реальним залучення прямих іноземних інвестицій, одним із способів їх утримання є створення спільних підприємств всіх ферм власності (або підприємств із спільним українським та іноземним капіталом). Однак, як свідчить світовий досвід, домінування спільних підприємств як форми здійснення прямих інвестицій вказує на низький рівень залучення України як держави до світових інвестиційних процесів, недостатній рівень довіри до економіки України і її промисловості як об'єкта іноземних капіталовкладень.

Структуру розподілу підприємств України за формою власності подано у таблиці 3. 5.

Таблиця 3.5. Розподіл підприємств України за формою власності

За даними статистики, частка власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, які зареєстрували свою власність на території України, становила 0,9% від загальної кількості об’єктів. Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. З них власне спільних підприємств 0,7%. Із підприємств колективної форми власності іноземний капітал цікавлять переважно акціонерні товариства (а кількість таких новоутворень має негативну динаміку), частка приватних підприємств незначна, а великих приватних виробництв – ще менша. Тому, незважаючи на велику роботу, проведену державою з метою створення і регламентації діяльності на те-ритор» України вільних економічних зон, кількісна перевага підприємств із залученням іноземних інвестицій (або спільних підприємств) не настала.

Зацікавленість інвесторів та інвестування у вигляді прямих іноземних інвестицій у спільні підприємства (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6. Структура іноземних інвестицій у СП за галузями економіки

Незважаючи на законодавчу відсутність на сьогодні терміна «спільне підприємство» у зв'язку із необхідністю більш чіткого розподілу підприємств за формою власності, наведений аналіз статистичних даних яскраво висвітлює сфери галузевих пріоритетів іноземного капіталу в Україні.

Аналіз наведених даних свідчить, що за ступенем привабливості галузі вітчизняної економіки розташовуються:

1. промисловість;

2. торгівля і громадське харчування;

3. охорона здоров'я.

Дві перші позиції є сферами переважно портфельних інвестицій у промислово розвинуті території України. Територією пріоритетного розвитку охорони здоров'я в Україні визначено тільки курортополіс «Трускавець» загальною площею 774 га (таблиця 3.4).

За даними статистики, для України нині характерна така динаміка капіталовкладень (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7. Зіставлення напрямів розвитку держави і сфер нововведень в Україні на початку 21-го століття

Як бачимо, найбільші темпи розвитку має фінансовий сектор та інші сфери обслуговування функціонування держави. Визначимо спрямування вітчизняних фінансових потоків.

За даними Національного банку України, кількість банків, які мають ліцензію і розташовані на території України, на 1.04.04 становила 156. Кількість банків за участю іноземного капіталу – 18. Найбільші обсяги довгострокового кредитування припадали на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами, послуги з ремонту (31,4%), обробну промисловість (21,8%), сільське господарство, мисливство та лісове господарство (5,5%), операції з нерухомістю, здавання під наймання та послуги юридичним особам (4,8%), транспорт (7%).

Тобто напрями фінансових потоків є не корегованими державою і не збігаються з визначеними провідними напрямами розвитку економіки.

Висновок

Здійснений аналіз фактичного і статистичного матеріалів дав змогу визначити недоліки формування інвестиційно-інноваційних систем в Україні (нескорегованість інтересів держави та інвестиційного капіталу, непрофесійність у декларуванні ВЕЗ і ТПР, невизначеність стратегії розвитку України як держави в цілому) та шляхів залучення капіталовкладень.

Сфери зацікавленості іноземного капіталу в Україні не збігаються зі сферами інтенсивного розвитку держави. Приділяючи увагу залученню іноземних інвестицій, держава повинна підтримувати свої стратегічні пріоритети, використовуючи світовий досвід і провідну наукову думку. Якщо не покладати на розвиток БЕЗ та ТПР надмірних сподівань, а використовувати їх за прямим призначенням – відпрацювання моделі відкритої економіки, вивчення інтересів світового капіталу та інтеграції у світову економіку, – то цей метод залучення коштів стане одним із важливих економічних факторів керування державою.

Визначивши шляхом порівняння напрямів розвитку ВЕЗ та ТПР України кількісні параметри інвестицій у підприємства різних форм власності та галузі господарства, можна зробити такі висновки:

1.      Україна на сьогодні є територією перерозподілу інвестованих коштів на користь третіх держав.

2.      Іноземний капітал на території України цікавлять промисловість (як сировинна база), торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я.

3.      Ці сфери інвестиційної привабливості не збігаються зі сферами пріоритетного інноваційного розвитку України.

4.      Території розташування об'єктів інвестицій вимагають перспектив збуту продукції.

5.      Розташування ВЕЗ та ТПР в Україні не відповідає тенденціям

створених світових шляхів міграції галузевих капіталів.

6.      Динаміка формування центрів світового розвитку може або зацікавити іноземний капітал в Україні як одному зі шляхів міграції капіталу, або залишити її осторонь світових інвестиційних процесів.

Оскільки іноземний капітал ставить за мету панування на обраній території і безпосередній вплив на її розвиток, держава – об'єкт інвестування перш за все повинна визначитися у своїх стратегіях розвитку і чітко означити межі іноземного впливу на свою діяльність, і лише після цього визначати методи залучення інвестицій – шляхом створення ВЕЗ, СП, продажу майна чи фінансового або техніко-технологічного кредитування.

З проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, зосереджуються в сфері основного виробництва. Відсутність розвитий сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.

Глобальні народногосподарські пропорції формуються на основі визначеної галузевої структури інвестицій. В даний час, в Україні, високий питому вагу займають сировинні галузі, а також виробництво проміжного продукту. У нинішній період завдання полягає в тім, щоб із проміжного продукту робити більше готових засобів праці і предметів споживання. Проведений аналіз показав, що останнім часом велика частина інвестиційних ресурсів концентрується в промисловості. Разом з тим, спостерігається істотне ослаблення інвестиційної діяльності в таких найважливіших галузях народного господарства як сільське господарство і будівництво. Логічно, в умовах зростаючої економіки, галузева структура інвестицій повинна змінюватися таким чином, щоб у ній підвищувалася частка тих галузей, де більш висока капіталовіддача. Якщо виходити з цього показника, то можна зробити висновок, що в даний час, пріоритетними напрямками інвестиційної політики держави повинна стати визначена переорієнтація капіталовкладень на користь інвестиційних галузей і сільського господарства, але це лише загальний висновок, тому що усередині кожної галузі є свої підгалузі і різні підприємства з неоднаковою ефективністю виробництва, тому пріоритетний розвиток самих прогресивних з них може зробити вирішальний вплив на поліпшення економічної ситуації в галузі в цілому.

Сформовану в даний час в Україні галузеву структуру інвестицій, не можна вважати оптимальної, тому що вона постійно відтворює далеко не зроблену галузеву структуру економіки в цілому. Для подолання подібного положення, першорядне значення має розвиток ринкових відносин, становлення приватного підприємництва, насамперед, у сферах фінансової і виробничої інфраструктур, в області надання послуг виробничого і споживчого характеру, приватизації підприємств побутового обслуговування і становлення ринкових форм інвестування галузей цих сфер.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

-     поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

-     удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

-     зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;

-     пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоемкости виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла

-     інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

-     збалансованість інвестиційного циклу.

Зміна ситуації у світовому господарстві впливає на політику управління державою і вимагає адекватного реагування на ці зміни. Важливим фактором успіху України на сьогодні повинно стати вміння кадрового потенціалу швидко адаптуватися до інноваційного середовища з використанням мінімальних інвестиційних запозичень, а розробка і реалізація інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України сфокусує її інноваційну політику на інтересах як держави в цілому, так і громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1.      Актуальні проблеми економіки №2 (20), 2005 с. 36–39

2.      Бойчик І.М., Харів П.С., Хлопчин М.І. Економіка підприємств. Навч. посібник. – Львів: «Сполом», 2000. С. 128–138

3.      Вахтенко Т. Теоритичні засади регулювання руху капіталів // Економіка України. – 2001 – №8

4.      Глухов В.В. Экономика малого предприятия. – М.: Смолин плюс 2000.

5.      Загородний А., Сліпушко Т. Словник банківських термінів. – К.: Аконіт, 2000.

6.      Закон України від 3.04.03 №672-IV «Про інвестиційну діяльність» // Додаток до «Вісника НБУ». – 2003. – №5. – C. 3–5.

7.      Краснов В. Український ринок капіталів // Вісник НБУ. – 2001. – №2. С. 35–37

8.      КузнецоваН.П. Экономический рост: история и современность.-М., 2001.с. 144

9.      Макаренко І.П. Проблеми становлення інноваційної політики в Україні.-К.:УІДНСІР. – 2004.-с. 123

10. Пересада А. Інвестиційний процес в Україні. – К., 1998.

11. Покропівний С.Ф. Економіка підприемства. Підруч. – К. – 2000. С. 178–195.

12. Примак Т.О. Економіка підприємств. – К.: МАУП 1999. С. 83–91

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік. К. Техніка, 2004, с. 273–277.

14. Підлісна О. // Економіст №4 (4), 2005 с. 80–83

15. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 1999. – с. 288 – 302;

16. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств:Підручник. – К.:КНЕУ. 2000;

17. Покропивний С.Ф.Підприємництво: стратегія, організація, ефективність.с. 352

18. Поліщук О.В. Планування результативної діяльності підприємства;

19. Петюх В.М. Ринок праці. – К.: КНЕУ, 2001;

20. Примостка Фінансовий менеджмент. с. 203

21. Рожманов В. // Економіст №2 (2), 2005 с. 48–49

22. Слав`юк Р.А.Фінанси підприємств.:Навчальний посібник. – К. ЦУЛ, 2002 – с. 322 – 336;

23. Швиданенко Г.О. Економіка підпртємства.

24. Шеремет А.Д. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА, 1998 г. – с. 166 – 169;

25. Шершньова З.Є., Об орська С.В. Стратегічне управління: Навч.посібник. – К.: КНЕУ. – 1999;

Додаток А

Рис. 2.1      Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Страницы: 1, 2